Втрата впливовості Савичів у 1720-1740-ті роки як результат наступу російських вельмож на права української старшини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВТРАТА ВПЛИВОВОСТІ САВИЧІВ У 1720-1740-ТІ РОКИ ЯК РЕЗУЛЬТАТ НАСТУПУ РОСІЙСЬКИХ ВЕЛЬМОЖ НА ПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ СТАРШИНИ

А.П. Гриценко

Ключові слова: Савичі, старшинські роди, бунчуковий товариш, військовий товариш.

Аннотация

Статья посвящена вопросу потери влияния украинской старшины в 1720-1740-х годах на примере рода Савичей и постепенного восстановления их могущества с приходом к власти гетмана Кирилла Разумовского.

Автор статьи исследует значение родства потомков генерального писаря Семена Савича с другими известными старшинскими родами Левобережной Украины Ханенко и Якубовичей для расширения собственных земельных владений в XVIII в.

Ключевые слова: Савичи, старшинские рода, бунчуковый товарищ, военный товарищ.

Key words: the Savуches, the officers ' familie, mace comrade, military comrade.

Історія дослідження ролі старшинських родин в умовах централізації Російської імперії XVIII ст. представлена багатьма працями, перші з яких були написані в останній чверті XVIII ст. і продовжували з'являтися упродовж ХІХ ст. Однак, лише деякі родини збирали історичні документи, переходячи вже від формування суто фамільних збірок до рукописних колекцій українських старожитностей. Подекуди в їхніх збірках накопичувалися матеріали великої історичної ваги.

Найбільший внесок у дослідження історії неурядової старшини зробив Л. Окиншевич [11, с. 57]. Він проаналізував різні поняття, які співіснували тривалий час: «заслужоний», «знатний», «значний», «старовинний», і на прикладах показував виразне відокремлення знатного військового товариства у 70-90-х роках XVII ст. Увагу неурядовій старшині приділив В. Кривошея [5, с. 14], який відзначив перехід полкового товариства у значкове товариство, наголосив на існуванні перехідної форми - бунчукових товаришів. Джерелознавчі, регіональні, генеалогічні і майнові аспекти проблеми дослідила І. Кривошея [7, с. 40-49]. Г. Швидько відзначила, що гетьман використовував бунчукове товариство, «вилучаючи його з-під сотенної і полкової юрисдикції і підпорядковуючи своїй владі і суду» [16, с. 62]. В. Кривошея, І. Кривошея та О. Кривошея [6, с. 322-323] спробували узагальнити інформацію про українські старшинські роди.

Однак, незважаючи на досить велику кількість наукових праць з історії генеалогії козацької старшини і наявних джерел, історія наступу російських вельмож на права українських старшин у XVIII ст. та втрати їх впливовості залишається маловивченою. Тому на енергійні зусилля дослідників чекають пошуки відповідей на питання розвитку козацьких старшин в означений період і скрупульозні генеалогічні розписи. В цьому ряду стоїть і наша праця.

По смерті Генерального писаря Семена Савича та його дружини Тетяни Полуботок їх троє дітей вже не займали таких високих посад.

Найстарший Федір народився приблизно в 1691 р. Була ще донька Марія та наймолодший Григорій, що з'явився на світ в 1725 р. [6, с. 322, 323, 396]. Після опали, в яку потрапив їх батько разом з іншими старшинами в нових умовах імперського наступи з боку Росії, говорити про вдалу кар'єру вже не доводилось.

У 1725 р. Федір Семенович Савич (1691-1750) одержує звання бунчукового товариша [12,с. 322323]. Це була група заможного козацтва, що виникла в 1670-тих роках. Вона виконувала державну і військову службу, але з вилученням з-під влади сотенної і полкової старшини підпорядковувалась безпосередньо гетьману. Характерним явищем у середовищі бунчукових товаришів був принцип родової спадковості.

Бунчукове товариство виконувало доручення центральної влади - гетьмана, Генеральної військової Канцелярії, брало участь у походах, командуванні окремими загонами, у судовому слідстві, в судах комісарських (слідство на місці та ухвала рішення), зустрічало і супроводжувало коронованих осіб, гетьмана в поїздках, складало пишний почет при гетьмані, працювало в переписах («у ревізіях»), виконувало доручення дипломатичного характеру (участь у посольствах, ведення переговорів у ХУІІ-ХУШ ст.), брало участь у перекладі і зведенні правничих книг, складанні інструкцій для комісарів, складанні опису речей після смерті старшин різного рангу, збиранні підвод для надсилання в різні місця, догляді за будівництвом і виправленні шляхів, за гетьманськими маєтностями, поштою на окремих трактах, керівництві Похідною канцелярією гетьмана, роздачі державної допомоги бідним та неімущим, у роботі Генеральної рахункової комісії (засідателі), було присутнім при розділі маєтностей (добр) померлих старшин та російських військових [6, с. 3-4].

За соціальним становищем товариство стояло вище рядових козаків, а в його середовищі виділявся прошарок значних і старших. «Епітети «старшего, меньшего» постійно супроводжували слово «товариство», - зазначала історик О. Єфименко, - «Старшое» становили переважно багаті, енергійні, освічені, досвідчені люди, із них вибирали посадових осіб, уряд» [3, с. 282]. На думку О. Шафонсько- го, бунчукові товариші за статусом вважалися нижче військових товаришів [14, с. 111-112]. Однак з часом, будучи наближеними до гетьмана особами, бунчукові товариші перевищили ранг військових товаришів, що супроводжувалося наданням їм офіційного статусу й привілеїв, прирівняних до генеральної старшини та полковників. Із запровадженням звання і чину бунчукових товаришів більшість значних і знатних військових товаришів поповнили їх ряди.

Згідно зі «Ступеневим малоросійських воїнських по званню чинів порядок за гетьманом» люди з таким званням мали п'ятий ступеневий чин, хоча в понятті військового правління він ставав дев'ятим [1, с. 6263]. Під юрисдикцією полковника перебували менш впливові люди - «значкові товариші» (9-й ступеневий чин та 29-й у військовому правлінні).

Водночас залишався й термін «військове товариство». У другій половині ХУІІ ст., як занотовано в «Малороссийском родословнике» В. Модза- левського, значна частина козацького товариства вживала такі терміни для визначення свого рангу: військовий товариш, знатний військовий товариш, значний товариш полку, значний товариш сотні, значний і заслужений військовий товариш, славетний і значний військовий товариш тощо. Як правило, це була привілейована частина козацтва, яка за соціальним статусом наближалася до полкової старшини і справляла вагомий вплив на вирішення військових і державних справ. Поступово терміни «військовий товариш» і «значний військовий товариш» набули юридичного визнання, що зміцнювало політичні та правові позиції цієї категорії козацтва [9, с. XXIV; 12, с. 303-304].

Якраз в цей час, в 20-х роках ХVШ ст., виникає категорія «помічників військових товаришів». Вони підпорядковувались Генеральній військовій канцелярії [15,с. 104-105]. На обслузі у значкових та бунчукових товаришів при клейнодах були козаки [17, с. 45].

У званні бунчукового товариша Ф. Савич перебував з 1725 по 1750 рік. В 1726 р., крім того, він одержав звання військового товариша. У другій половині ХVШ ст. цей статус був майже обов'язковою сходинкою для службового зростання синів генеральної та полкової старшини і бунчукових товаришів. Більшість вихідців із таких сімей брали на військову службу з наданням чину військового товариша. Нерідко звання або чин військового товариша надавалися як підвищення по службі «за службы предков».

Головним обов'язком військового товариша була військова служба власним коштом. Насамперед їх залучали до військових походів. Крім того, вони брали участь у роботі різних комісій