Період 1941-1945 рр. був насичений важливими подіями в житті нашої країни. В першу чергу це війна з нацистською Німеччиною. Вона привнесла багато нових сюжетів в історію України, історію діяльності в будь-якій сфері її життя. Цей переламний мо - ментв історії країни відбився й на діяльності Дніпропетровського університету. Війна призвела до масової евакуації, до чисельної мобілізації викладацького складу, розпорошення наукових кадрів, структурних змін в університеті, що знаходився в евакуації.

З початком воєнних дій з боку нацистської Німеччини на території нашої держави останній передвоєнний ректор Л.І. Сафронов пішов добровольцем у Червону армію і посада ректора залишалась вільною. Приєднання в евакуації частини Дніпропетровського державного університету на час окупації Дніпропетровська до Чкаловського (Оренбурзького) педагогічного інституту призвело до того, що деякий час Дніпропетровський університет залишався без зайнятої посади ректора. Період відновлення функціонування Дніпропетровського університету після повернення з евакуації розглядався у виданні, присвяченому його історії [1]. Але і в ньому не з'ясовано точно, коли був призначений перший після визволення Дніпропетровська ректор університету й фактично відсутні дані про його життя і діяльність.

Тож метою даного дослідження є заповнення зазначених вище лакун і розкриття життєвого шляху першого (після повернення з евакуації) ректора Дніпропетровського державного університету.

Університет був евакуйований до м. Чкалов (сучасне місто Оренбург). Туди було вивезено навчальне майно та обладнання. Евакуйовані до Чкалова співробітники Дніпропетровського університету увійшли до складу Чкалівського педагогічного інституту. Також частина викладачів перебувала в різних містах країни в евакуації, значна частина була на фронті [1]. Серед тих, хто перебував на фронті, знаходився й доцент Василь Минайович Полєжаев, який згодом став ректором Дніпропетровського державного університету.

Народився В.М. Полєжаєв 14 січня 1904 р. у с.В. - Серогози Херсонської губернії в родині селянина-середняка, згодом колгоспника. До 1922 р. з села не виїздив, займався сільським господарством у родині батька. За цей час, як він сам пише в автобіографії "без отрыва от отцовского сельского хозяйства учился в различных школах села В. и. Н-Серогозы и окончил

1) земское училище,

2) 2х классное,

3) высшее начальное училище и 3) профпедшколу, проучившись в них 10 лет" [2, арк.3].

Після закінчення педагогічної школи В.М. Полєжаєв почав вчителювати і працював з 1922 р. по 1926 р. в селах Н. Реп'євката Н. - Серогози Херсонської губернії (області). В цей період за один рік (1923/1924) завершив педагогічну освіту в Мелітопольському педагогічному технікумі. Надалі бажання продовжувати навчання приводить у 1926 р. молоду людину на техно-математичне відділення факультету професійної освіти Дніпропетровського інституту народної освіти (ДІНО). Після реорганізації ДІНО Василь Полєжаєв продовжує з 1930 р. навчання вже на математичному відділенні Дніпропетровського фізико-хіміко-математичного інституту (ДФХМІ), виокремленого з ДІНО.

Вже в студентські роки В.М. Полєжаєв продовжив викладацьку діяльність і залучився до дослідницької роботи. Він керував курсами з підготовки комсомольської молоді до вступу в інститут (з 1926 р.), викладав математику у фабрично-заводському училищі заводу імені Петровського (1928-1930) та механіку у фабрично-заводському училищі Паровозоремонтного заводу (1930-1931), заявив себе як конструктор-дослідник в Дніпродіпросталі (1931-1932).

Після закінчення у 1932 р. ДФХМІ працьовитого юнака взяли на роботу штатним асистентом кафедри теоретичної механіки Дніпропетровського металургійного інституту, який тільки но (у 1930 р.) розпочав свою діяльність. Націй кафедрі він працював до 1937 р. Майже 224 одночасно (з 1933 р.) розпочав викладацьку і наукову діяльність на кафедрі теорії пружності й аеродинаміки в Дніпропетровському університеті, який саме у 1933 р. був відновлений як класичний університет. Спочатку як аспірант і завідувач лабораторії, надалі - доцент, помічник ректора, помічник проректора з науково-дослідної роботи.

Науковим керівником В.М. Полєжаєва в аспірантурі був учений зі світовим ім'ям академік О.М. Динник. Під час навчання в аспірантурі, 1933/1934 р. науковець провів на стажуванні в Харківському авіаційному інституті в аеродинамічній лабораторії академіка Г Ф. Проскури, видатного вченого у галузі аерогідродинаміки і гідромашинобудування. Дуже цікавою виявилася в цей час наукова робота молодого вченого з проблем флатера.

Флатером (від англ. Flutter. - тремтіння, вібрація) називають "сочетание самовозбуждающихся незатухающих изгибных и крутильных колебаний крыла, других элементов конструкции самолёта, главным образом крыла в полёте, либо несущего винта вертолёта, возникающих при достижении некоторой скорости, зависящей от характеристик данного самолёта. Такие колебания способны разрушить самолёт" [5].

Поняттям "флатер", відрізняючись у деяких додаткових характеристиках, фізичну суть цього явища визначають як виникнення різного виду незгасаючих коливань літального апарату, що самозбуд - жуються. З проблемою флатера в першу чергу зіткнулася авіаційна техніка у 1930-х рр. при створенні нових типів літаків із підвищеними льотними характеристиками: вантажопідйомність, швидкість, вага тощо. "Енциклопедія техніки" інформує, що в Німеччині у 1935-1943 рр. відбулося не менше 150 випадків аварій і катастроф від флатера. Тобто, проблема флатера була дуже гострою та актуальною, і відсутність її розв'язання стримувала розвиток літакобудування.

Дослідження проблеми флаттера велися звичайно і в СРСР. В першу чергу в ЦАГІ. Наші дослідження показали, що в проблемі флаттера є й дніпропетровський слід [4]. Тобто мала місце участь в розробці цієї проблеми вчених дніпропетровських вузів. Багато з них належали до школи нашого земляка, видатного вченого в галузі механіки і теорії пружності, академіка АН СРСР О.М. Динника, засновника української школи з теорії пружності [3]. Серед його учнів виявилися й ті, хто був причетний до розробки проблеми флатера.

1938 р. став роком, коли відбувся ряд важливих подій, що зіграли велику роль в житті дніпропетровської групи вчених-механіків. Об'єднання молодих вчених виникло у 1934 р. Позитивною подією стало затвердження Всесоюзним комітетом зі справ вищої школи Групи аеродинаміки як самостійної одиниці в складі кафедри теорії пружності та аеродинаміки ДДУ Група аеродинаміки ДДУ під керівництвом проф. В.П. Лискова (учня О. Динника) досягла значних успіхів [4]. Займаючись проблемою вібрацій ця група (В.П. Лисков, О.І. Пеньков, Л.Т. Афендик, В.Г. Тульчинський, В. Г Сенченко, О.О. Мороз й інші) прийняла участь у створенні літака "ЦАП-25", на якому здійснив переліт через Північний полюс Валерій Чкалов. За завданням ЦАГІ вони розрахували крила цього літака на вібрацію. Цікавим є факт, що підтримка з боку ЦАГІ була отримана під час дискусії 7 березня 1939 р. на розширеному засіданні Ради ЦАГІ за участю відомих спеціалістів та авіаконструкторів СРСР, на якому В.П. Лисков та Б.Д. Франк довели своє право працювати над проектом паралельно з групою вібрацій ЦАГІ. ЦАГІ забезпечив цю групу складною апаратурою для виконання досліджень.

Багато хто з членів цієї групи захистив дисертаційні роботи. У складі групи працювали не тільки співробітники Дніпропетровського держуніверситету, але й Дніпропетровського металургійного інституту. Серед них був і В.М. Полєжаєв, який у 1937 р. закінчив аспірантуру і в тому ж році успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук за темою "Вібрація крила літака постійного перерізу". Саме після закінчення аспірантури В.М. Полєжаєв переходить з ДМЕТІ до Дніпропетровського державного університету на постійну роботу і працює в ньому до 1941 р (до початку війни з нацистською Німеччиною). У 1939 р. В.М. Полєжаєв отримав звання доцента по кафедрі теорії пружності і аеродинаміки. У тому ж році став членом ВКП (б).

З липня 1941 р. В.М. Полєжаєв знаходився на фронті й перебував там до 20 січня 1943 р. Спочатку у винищувальному батальйоні, потім був політруком батареї 776 артилерійського полку 244-ої стрілецької дивізії. Воював під Сталінградом, отримав контузію. Після уральського шпиталю місяць перебував у відпустці в м. Янги-Юль Ташкентської області й був звільнений комісією Середньо-Азіатського військового округу з лав радянської армії на три місяці.

В армію його вже не повернули. У березні-серпні 1943 р. В.М. Полєжаєв працював інструктором у міському комітеті КП (б) Узбекистану, звідки його за викликом ЦК ВКП (б) відрядили в Україну. В Харкові, де тимчасово знаходився уряд радянської України, він за наказом заступника наркомосвіти УРСР отримав призначення з 04.09.1943 р. на посаду виконуючого обов'язки ректора Дніпропетровського державного університету. Зрештою, його праця під час вій - 226 ни була відмічена медаллю "За перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні" та медаллю "За доблесну працю у Великій вітчизняній війні".

З часом було звільнено Павлоград і радянські органи влади, а разом з ними і керівництво Дніпропетровського університету, перебралися до Павлограда. Ректорат розташовувався у невеличкому будинку на околиці міста. Як писав у автобіографії В.М. Полєжаєв, "после освобождения Павлограда с ноября 1943 г. организовал восстановление работы Днепропетровского государственного университета в г. Днепропетровске после его освобождения" [2, арк.23]. Так скромно оцінив свою роботу на посаді ректора В.М. Полєжаєв. І дійсно. Ні про які наукові здобутки та інші перемоги мова йти не могла. Йшла повсякденна робота зі встановлення місця перебування евакуйованих викладачів, тих, хто знаходився на фронті, листування з ними, з'ясування прізвищ загиблих на війні тощо. Але ця повсякденна робота стала запорукою того, що університет почав своє відновлення. Разом із частинами радянської армії ректорат все більше на-ближався до Дніпропетровська. З Павлограда він переїхав до Нижньодніпровська. А 25 жовтня 1943 р. прибув до Дніпропетровська.

Головним завданням ректорату й усіх співробітників університету на чолі з В.М. Полєжаєвим стало забезпечення початку занять. Що при майже повній відсутності приміщень, нестачі викладачів, наявності гострої продовольчої проблеми було надзвичайно важким завданням. Тим не менш, уже 6 листопада 1943 р. в університеті відбулися перші заняття. З січня 1944р. вонисталирегулярними. Буловідновленосім факультетів: фізико-ма - тематичний, біологічний, хімічний, геолого-географічний, історичний, філологічний. Іфакультетзахіднихмовталітератури [1, с.123]. Уквітні1944р. В.М. Полєжаєв, виконавши свою місію, склав повноваження виконуючого обов'язки ректора Дніпропетровського державного університету ново - призначеному ректору - Н.З. Хмарському.

Надалі В.М. Полєжаєв працював в університеті до 1967 р. на посаді доцента кафедри теоретичної механіки. Брав активну участь у навчально-науковій, громадській і партійній роботі. Активно займався відновленням зруйнованих наукових лабораторій та організацією нових. В одній із його післявоєнних характеристик зазначалося, що він "виявив ініціативу в організації експериментальної бази кафедри теоретичної механіки і кафедри аеродинаміки ДДУ (що існувала до 1941 р.)" [2, арк.13]. Його наукові інтереси у післявоєнний період зосереджувалися головним чином у галузі "експериментальних досліджень з питань аеродинаміки і напружень та деформацій несучої здатності і динамічної міцності машин і механізмів електротензометричними методами в заводських умовах" [1, арк.18]. Таким був перший ректор університету у звільненому Дніпропетровську. Головною його заслугою на посаді ректора стало швидке відновлення в жорстких умовах воєнного часу функціонування Дніпропетровського державного університету.

Бібліографічні посилання