Просвітницько-педагогічна діяльність представників німецької інтелігенції на півдні України другої половини ХІХ - початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Просвітницько-педагогічна діяльність представників німецької інтелігенції на півдні України другої половини ХІХ - початку ХХ століття

Ірина Надєждіна

Теорія та практика освіти безпосередньо пов'язана з історичними, культурними, релігійними, морально-етичними традиціями й особливостями кожного народу, його уявленнями про загальнолюдські та суспільні цінності. Покращення якості освіти молоді, підвищення рівня її загального розвитку до сучасних вимог можливо через засвоєння змісту діяльності інтелігенції, її громадянської активності, спрямованої на економічний і культурний розвиток регіону, збереження етнічних звичаїв, традицій та інтеграцію молоді у загальнодержавний простір.

Об'єктивне оцінювання просвітницько-педагогічної діяльності німецької інтелігенції сприяє розумінню толерантного співіснування представників різних етнічних груп в умовах полікультурного освітнього простору.

Просвітницько-педагогічну діяльність досліджено в працях А. Алексюк, Л. Баік, В. Вихрущ, Л. Вовк, С. Гончаренко, Н. Дем'яненко, М. Євтух, І. Зайченко, С. Золотухіна, Н. Калениченко, О. Кін, О. Коваленко, Т Лутаєва, В. Майборода, О. Мартиненко, Н. Ничкало, Н. Пузирьова, О. Сухомлинська, Н. Щокіна, М. Ярмаченко та ін. Проте питання регіонального аспекту досі залишається актуальним в контексті історико-педагогічних досліджень. Метою статті є ретроспективний аналіз змісту просвітницько-педагогічної діяльності німецької інтелігенції на Півдні України другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Друга половина XIX - початок ХХ ст. вирізняється активним громадським і релігійним життям німецьких громад, які мали певні пільги: великі земельні наділи, звільнення від податків на 50 років і назавжди від призову до російської армії. Це давало змогу для заняття землеробством і тваринництвом. Достатній рівень освіти давав їм змогу працювати на підприємствах техніками, механіками та інженерами.

Необхідно зазначити, що в усіх південних регіонах нараховувалося 835 колоній. Для порівняння наведемо такі дані: Катеринославська губернія - 233; Таврійська - 329; Херсонська - 182; Бессарабія - 89. Велика німецька діаспора була і в Одесі - місті, яке завжди привертало увагу німецьких емігрантів. Вже 1803 р. там проживало 558 німців. Згідно з переписом 1897 р., в Одесі значилося 10 248 німців, серед яких 7217 лютеран, 2217 католиків, 247 реформатів і 567 представників інших віросповідань. За даними Херсонського губернського статистичного комітету станом на 1895 р. у трьох волостях Херсонського повіту (Старошвецькій, Кронауській і Орлофській) нараховувалося 34 німецьких колоній і хуторів із населенням 9927 осіб. Усього в Херсонському повіті нараховувалося було 48 німецьких колоній, без хуторів. Відповідно до відомостей 1912 р., у цих волостях нараховувалося 22 колонії та 5 хуторів з 10 849 жителями [13; 14].

Переселенці привезли до Одеси досвід і традиції міської неземлеробської праці, що забезпечило розвиток ремесл, торгівлі, і не просто ярмаркової, а торгівлі прогресивної, постійної. Це давало місту стабільний високий дохід. Не випадково, що серед перших одеських базарів був і Німецький ринок. Німецькі купці Одеси встановили торговельні зв'язки з європейськими країнами, здійснювали транзитну торгівлю колоніальними товарами. Потреби міста і його населення швидко зорієнтувалися на розвинений Захід, а саме місто стало схожим на західні за своїм виглядом і архітектурою.

З урахуванням особливостей культури землеробства і всього господарювання колоністи витрачали значні кошти на утримання та розвиток системи освіти. Це було зумовлено традицією загальної обов'язкової освіти, що безпосередньо залежала як від релігійних потреб німецької спільноти: школа мала готувати дітей до конфірмації та потреб швидкоплинної соціально-економічної ситуації в регіонах країни. Стрімкі процеси нових суспільно-економічних відносин вимагали грамотних фахівців, що зумовило одну із причин вивчення державної мови. Отже, колоністи облаштовували центральні училища та жіночі училища, курси, прогімназії, жіночі гімназії, комерційні училища, торговельні школи, землеробські училища. Окрім цього, позитивним є те, що не полишали без уваги дітей і дорослих з проблемами здоров'я, адже для цієї категорії облаштовували спеціальні школи. Ці навчальні заклади утримували за рахунок самих колоністів [2; 8; 11].

В Одесі 5 лютого 1908 р. було засновано «Південноросійське німецьке товариство» з метою організації й удосконалення освітньої діяльності навчальних закладів, читалень, бібліотек, поширення знань про науку та літературу. Окрім цього, було приділено увагу питанню озеленення міста, адже Одеса побудована на місцевості, де не було жодної рослинності: з одного боку - піщана пустеля, а з іншого - голий степ. Завдяки діяльності першого садівника Ганса Германа та його послідовників (Р. Роте, сім'ї Штамів, Г. Штапельберг) було створено міську плантацію, що забезпечувала потреби городян у саджанцях різних порід дерев [11].

Серед відомих меценатів був рід Фальц-Фейнів. Густав Іванович Фальц-Фейн побудував школу в Преображенці й утримував її, побудував приміщення для ремісничих класів при Олешківському міському училищі, витративши при цьому 6000 крб. Потім періодично жертвував гроші на їх утримання. Він заснував благодійницький капітал у розмірі 6000 крб., відсотки з якого йшли на пожертви Олешківському 4-класному міському училищу. Софія Богданівна утримувала приватну Чапельську школу в Асканії-Нова, придбала садибу з будовами для Олешківського жіночого училища (витративши понад 6000 крб.).

Представники наукової інтелігенції опікувалися збереженням історії краю, його флори та фауни. Починаючи з 1839 р., на Півдні України функціонувало Імператорське Одеське товариство історії та старожитностей. Його активними членами були відомі історики й археологи А. Брикнер, Ф. Брун, П. Беккер, Е. фон Штерн. У Новоросійському університеті працювали такі відомі науковці, як ботанік-натураліст, член-кореспондент Імператорської академії наук А. Нордман, зоолог і натураліст К. Кесслер, біолог Л. Рейнгард, зоолог і археолог А. Браунер, математики Г Брун і К. Фот, філософи і психологи Н. Ланге і Н. Грот. Усі вони не лишалися осторонь просвітницької діяльності.

Продуктивною була діяльність Е. фон Штерна в ролі зберігача музею старожитностей. До нього в будинку, де знаходився музей, була розташована також міська бібліотека. Він домігся від міської влади переведення бібліотеки в інше місце і надання всієї будівлі в розпорядження музею. Не шкодуючи сил і часу, він займався розбором речей, що зберігалися в музеї, здійснював їх опис, дбав про придбання нових предметів старовини. Він домігся організації правильної експозиції та видання загального путівника музеєм.

Разом з музейною справою багато уваги приділяв Е. фон Штерн і видавничій справі. Публікацію «Записок Одеського товариства» впродовж тривалого періоду здійснювали під його керівництвом, причому він сам, починаючи з 1893 р., був незмінним і активним учасником цих «Записок». Завдяки діяльності Е. фон Штерна зміцнився авторитет одеських історико-археологічних видань, що за допомогою взаємовигідного обміну дало змогу поповнити книжкові зібрання Товариства й університету. Чимало було зроблено для поширення інформації про давню історію Причорномор'я. Свідченнями є його загальні оглядові статті, які регулярно друкували в німецьких періодичних виданнях і були важливим джерелом наукової інформації для тих західноєвропейських фахівців, хто цікавився понтійськими старожитностями [4; 10, с. 8-10].

З метою поширення та отримання нових знань учені-натуралісти Новоросійського університету мали за кордоном власний науковий центр в Італії. Це була морська зоологічна станція в Неаполі, заснована 1873 р. німецьким науковцем А. Дорном [19]. Вона стала одним із перших у світі прикладом співробітництва у сфері морської біології. Як зазначає В. Юрахно, тут працювало 1б учених з території України, зокрема: 5 осіб із Києва, 5 - з Одеси, 4 - з Харкова, 2 - з Севастополя, де також були подібні станції [17]. У своєму звіті І. Мечников у 1879-1880 рр. писав: «.. .натуралісти можуть без перерви проводити цілі дні за роботою, вдосталь отримувати необхідний матеріал. Інша зручність - це бібліотека, що знаходиться під руками і має майже всі зоологічні журнали. Третя - спілкування з іншими, обмін інформацією.» [5, с. 283-291]. Отже, це свідчить про бажання розвивати науку, поширювати знання і в інших країнах.

Корифеї в різних наукових сферах (предствники природничих наук: Е. Кох, Л. Пастер, Г. Гельмгольц, Г. Вирхов, Ж. Шарко, П. Бертело, В. Вундт, А. Вейсман, Д. Леонгард [1, с. 100]; предствники гуманітарних наук: Г. Ранке, Т. Моммзен, Г. Зибель, А. Рамбо; філологи: Ф. Бопп, Г Лешке, Ф. Миклошич; юрист: де Савіньї) ділилися останніми досягненнями науки і техніки, науковими гіпотезами під час проведення публічних лекцій, виступів на наукових товариствах.

Освічена частина населення Одеси добре володіла французькою та німецькою мовами. Згідно з переписом 1897 р. рідними мовами серед мешканців вважали французьку 1137 осіб, грецьку - 5000, італійську - 767, англійську - 349 (всього в місті мешкало понад 400000 осіб) [18, с. 51]. Так, Б. Абрагамсон отримавши медичну освіту в університетах Кракова і Берліна, у 1850 р. написав і видав книгу «Одесские лиманы, их лечебные свойства и употребление в различных болезнях» («Одеські лимани, їх лікувальні властивості та використання за різних захворювань») у Москві - російською, в Одесі - французькою мовами [8].

Спрямовуючи пожертви до сфери освіти, купці та промисловці не лише керувалися мотивом престижності, а й розглядали їх як своєрідну форму довготривалого вкладення капіталу в умовах розвитку ринкових відносин. Спеціальну освіту в підприємницькому середовищі стала вважати чинником, що сприяв якісним змінам в управлінні торговельними закладами та промисловими підприємствами [13, с. 78].

При лютеранській общині Одеси на доброчинних засадах було побудовано комплекс шкільних будівель, де розташовувалися народна школа, чоловіча гімназія та жіночий ліцей. До них приймали дітей усіх майнових станів і віросповідань, а програми навчання враховували особливості Одеси як багатонаціонального та комерційного міста. Народна школа ставила за мету дати дітям «гарну підготовку для практичної діяльності у сфері торгівлі та промисловості».

Також німці відкривали спеціальні навчальні заклади, наприклад, музичні класи Д. фон-Ресселя, практичну школу садівництва Ф. Роте. Школа Ф. Роте була розрахована на 20 учнів з 4-річним курсом безкоштовного навчання. Учні перебували на повному пансіоні за рахунок Ф. Роте. Тут отримували знання із садівництва, плодівництва, городництва, виноградництва тощо. Німці сприяли розвитку освітнього рівня населення Одеси, відкриваючи приватні навчальні заклади. На зламі XIX-ХХ ст. відомими і авторитетними були училище Генріха Файга, гімназія А. Юнгмейстера та жіноче комерційне училище Південноросійського німецького товариства. Програми всіх навчальних закладів свідчать про високий рівень освіти, який відповідав європейському стандарту того часу [2; 12].

Школа для глухонімих дітей німецьких колоністів Херсонської та Таврійської губерній. Спроба навчати глухонімих дітей у німецьких селах України належить до періоду 80-х рр. XIX століття. У 1885 р. почала функціонувати школа під назвою «Маріїнське училище для глухонімих». У 1887 р. було відкрито ще одне училище глухонімих для німецьких колоністів в селі Ворс Одеського повіту. Навчальні плани та програми розробляли відповідно до навчальних планів і програм, які були тоді в інших подібних закладах. В обох училищах панував «чистий усний метод». Доречно звернути увагу на те, що бідні діти мали певні пільги, а іноді навчалися безкоштовно. У школі навчалося від 20 до 30 учнів на рік [9, с. 55-58].

Представники німецької інтелігенції долучилися до розвитку лікувальної справи. В Одесі у 1890 р. євангелічна община прийняла пропозицію пастора Ф. Бінемана і на власні кошти та приватні пожертви побудувала лікарню. За землю община сплатила 43 000 крб., а на будівлі було витрачено 100000 крб. Лікарня була зразковою з точки зору гігієни, облаштування та комфорту. Нова лікарня відчинила двері не лише для членів євангелічної общини, а й для всіх хворих міста та його околиць [12].

В Одесі виходили друком газети німецькою мовою. Респектабельною та популярною газетою у німців була «Odessaer Zeitung» (Одеська газета), що виходила друком упродовж 1860-1914 років. У 1907-1914 рр. публікували газету німців-католиків «Deutsche Rundschau». Культурне життя колоністів не обмежувалося виданням газет. У 1861 р. було засновано перше німецьке товариство «Гармонія», де проводили музичні та драматичні вечори, організовували доброчинні концерти і вистави, читали лекції. У 1899 р. товариство придбало приміщення з театральною залою на 600 місць. На власні кошти В. Санценбахер, промисловець і власник торговельного дому «Санценбахер і К», побудував приміщення цирку, якому вже виповнилося більше 100 років [12].

На початку ХХ ст. в Одесі було зареєстровано 10 німецьких товариств, більшість з яких займалася просвітницькою і доброчинною діяльністю. Головною їх метою було збереження національної самобутності, поширення освіти, створення бібліотек, читалень. Більш талановиті представники інтелігенції сприяли перетворенню в Одесі культурного центру. Так, Карл Гааз і Фрідріх Кальбіц ще в першій половині ХІХ ст. влаштовували музичні вечори, на яких виконували власні вальси, польки тощо [4].

Необхідно зазначити, що представники німецької інтелігенції інтегрувалися в структуру спільноти того часу. Їх обирали гласними міських дум, членами купецької управи, судів, комерційних рад, Біржевого комітету. Вони були щедрими доброчинцями, гідними попечителями дитячих притулків і навчальних закладів, прагнули добробуту для своєї нової батьківщини і намагалися чесно служити, за що їх нагороджували орденами різних ступенів, надавали звання Персонального почесного громадянина, Потомственного почесного громадянина.

Таким чином, активна суспільна діяльність представників общин зумовлена тим, що вони були зацікавлені в розбудові добробуту співгромадян, що давало їм у подальшому можливість бути причетними до культурних, економічних, освітніх питань регіону. Вони розуміли, що лише інтелектуальний і культурний розвиток дасть змогу облаштовуватися на новій батьківщині.

Використані літературні джерела

просвітницький педагогічний інтелігенція

1. Автобиографические записи Ивана Михайловича Сеченова. - М., 1907. - С. 100.

2. Айсфельд О.В. Выделение земель между Бугом и Днестром для иностранных колонистов и основание немецких колоний в первое десятилетие XIX в. / О.В. Айсфельд // Немцы Одессы и Одесского региона. - С. 85-123.

3. Болтенко М.Ф. 150 лет Одесскому обществу истории и древностей / М.Ф. Болтенко. - Одесса, 1989. - С. 41-42.

4. Державний архів Херсонської області. - ф. 14, on. 1, д. 85, л. 1-21.

5. Жебелев С.А. Отзыв об ученых трудах Э.Р. фон Штерна / С.А. Жебелев // ЗОО, т. XXIII, 1901. - С. 95-112.

6. ЗИНУ Т. 31. - С. 283-291.

7. Краткий указатель Музея имп. Одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1908 (изд. 3-е, 1912).

8. Крылов-Толстикович А. Русские врачи XVIII - начала ХХ ст.: Краткий биографический словарь [Электронный ресурс] / А. Крылов-Толстикович. - Режим доступа: www.genvolga.ru/alf/ v.htm. - Загл. с экрана.

9. Кулинич І.М. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. - Київ: Ін-т історії України НАН України, 1995. - 271 с.

10. Одесская школа для глухонемых детей: Сообщения и заметки // Херсонские епархиальные ведомости. - 1890. - № 4. - С. 55-58.

11. Охотников С.Б. Зарождение археологии в Одессе (конец ХУШ в. 1839 г.) / С.Б. Охотников, А.С. Островерхов // 150 лет Одесскому обществу истории и древностей. - Одесса, 1989. - С. 8-10.

12. Причерноморские немцы: жизнь и деятельность в Одессе и регионе [Электронный ресурс]. - Одесса, 1994. - Режим доступа: http://co6op.narod.ru/txt/odessa/dutch.html. - Загл. с экрана.

13. Разманова Н.А. Общественная инициатива торгово промышленных кругов России и материальное обеспечение коммерческих училищ / Н.А. Разманова // Отечественная история. - 2004. - № 2. - С. 7-8.

14. Список неселенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении. Издание Губернского статистического комитета. - Херсон, 1896. - С. VII, 427-428, 456-458, 469.

15. Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении. Издание Херсонского уездного земства. - С. 48.

16. Тутик Л.С. Школьное образование в немецких и меннонитских колониях Екатерино-славской губернии (конец XVIII - первая половина XIX века) / Л.С. Тутик // Вопросы германской истории. Немцы в Украине: материалы украинско-германской конф. - Днепропетровск, ДГУ, 1996. - С. 67-71.

17. Юрахно В.М. Севастопольская и Неапольская биологические станции - от основания до наших дней [Электронный ресурс] / В.М. Юрахно. - Режим доступа: repository.ibss.org.ua/dspace/ bitstream/99011. - Загл. с экрана.

18. Hausmann G. Universitat und Stadtlische Gessellschaft in Odessa, 1865-1917: Soziale und nationale selbstorganisation an der peripherie des Zarenreiches. - Stuttgart, 1998., 51 p.

19. Dohrn A. Stazione Zoologica [Electronic resource] / A. Dohrn. - URL: www.szn.it/sznweb/ shawpage. - Title from the screen.

Размещено на Allbest.ru