Вплив податкової політики влади Галичини середини ХІХ - початку ХХ століття на мисливське та рибальське господарство

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 658.6/.9:639.12(477.83/.86)«18/19»

ВПЛИВ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ВЛАДИ ГАЛИЧИНИ СЕРЕДИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ НА МИСЛИВСЬКЕ ТА РИБАЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Ключові слова: державне регулювання, торгівля, оподаткування, полювання, дичина, Австро-Угорська імперія.

Органы государственной власти Галичины для упорядочения организации охотничьего и рыболовного хозяйства издали ряд нормативно-правовых актов, которыми регулировалось налогообложение. В статье освещены уровень налогообложения продукции охоты и рыболовства при реализации дичи и рыбы, вопросы налогообложения права охоты и рыболовства, налогообложения охотничьих видов собак. Проведен исторический анализ налогообложения продукции охоты и рыболовства Галичины, начиная с ХУ в. Осуществлен сравнительный анализ налогов на охотничьих и домашних животных. Проанализировано правоприменение органов государственного управления Галичины в части выполнения требований законодательства по налогам.

Ключевые слова: государственное регулирование, торговля, налогообложение, охота, дичь, Австро-Венгерская империя.

Keywords: state regulation, trade, taxation, hunting, game, Austro-Hungarian Empire.

оподаткування мисливство рибальство історичний

Вступ

Постановка проблеми. На цей час в Україні не врегульовано механізм оподаткування продукції полювання та рибальства, який би відповідав сталому розвитку галузі. Дослідження цієї проблеми в історичному контексті дасть змогу врахувати місцеві особливості в цій сфері.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Проблема правового регулювання, економічної, соціальної, політичної, гуманітарної складової забезпечення продукцією полювання Галичини досліджувалася низкою науковців, серед яких: С. Камоцький, В. Кобилянський, К. Лозинський, С. Кохановський, Ф. Рожинський, В. Грабовецький, М. Грушевський, М. Мандибура.

Мета статті полягає у тому, щоб дослідити вплив податкової політики влади Галичини середини ХІХ - початку ХХ століття на мисливське та рибальське господарство.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі завдання:

- провести аналіз діючих нормативно-правових актів Галичини, магістрату міста Львова, міністерств Австро-Угорської імперії;

- дослідити політичне, соціально-економічне значення реалізації дичини у досліджуваний період;

- визначити розвиток державного регулювання оподаткування дичини та риби у Галичині середини ХІХ - початку ХХ ст.

Виклад матеріалу

Органи державної влади Галичини встановили законодавчі вимоги щодо умов торгівлі дичиною. Як показує аналіз правового забезпечення торгівлі дичиною та рибою, держава здійснювала наповнення бюджету через акцизний податок при торгівлі дичиною на внутрішньому ринку та через встановлення мита при торгівлі дичиною та рибою з іншими країнами, регулювала споживчі ціни під час воєн, контролювала якість мисливської продукції і торговельних послуг Так, у розпорядженні Галицької фінансової дирекції від 15 жовтня 1858 р. № 39.319 йдеться про оподаткування дичини при реалізації її на території м. Львова. При реалізації дичини необхідно було сплатити два види податків - споживчий та міський, причому споживчий податок був у два рази вищим, ніж міський.

Відповідно до цього розпорядження за реалізацію одного оленя необхідно було сплати 1,05 ринського золотого та 0,52 ринського золотого, за кабана живою вагою 30 і більше фунтів - відповідно 0,79 та 0,39, за кабана живою вагою до 30 фунтів - 0,26 та 0,13, за зайця - 0,05 та 0,03, за розроблену дичину (за центнер віденський - 50 кг) - 1,05 та 0,52, за рябчика, качку, вальдшнепа, дику гуску, бекаса, куріпку - 0,05 та 0,03, за дрозда, перепілку й інших птахів, придатних для харчування - 0,02 та 0,001 [1, с. 362]. Слід відмітити, що оподаткування у 1858 році було на 5-40 % вищим, ніж у 1857 році [2, с. 68-69]. Відповідно до Розпорядження влади Львова на рівні 1858 року залишилося оподаткування за право реалізації дичини з 1 січня 1876 року. На 5-25 % зменшується оподаткування дичини відповідно до розпорядження, яке почало діяти у Львові з 2 липня 1883 року [3, с. 70-71].

У 1903 році у порівнянні з 1858 роком вдвічі зростає податок. Так, за право реалізації оленя необхідно було сплатити всіх податків на суму 4,7 золотих ринських, кабана - 3 зол., зайця - 0,21 зол., розробленої дичини - 7,10 за 100 кг. зол. Слід відмітити, що у цьому році крім споживчого та міського податку вводився третій - надзвичайний, який складав 20-30 % від міського податку. Споживчий податок при реалізації дичини зберігся у Львові й після Першої світової війни. У цей період діяв лише один податок. Без сплати податку дозволялося реалізовувати лише оленя. За кабана від 17 кг і більше потрібно було сплатити 300 марок, за зайця - 30, за центнер розробленої дичини - 1000, за фазана, глухаря, тетерука, куріпку, рябчика - 40, за дрозда, перепілку, бекаса - 20 [4, с. 98-99]. Сірил Кохановський вважав, що через встановлення податку на споживання дичини у Львові вартість одного кілограма м'яса піднімалася в залежності від виду дичини на 5-10 %. Також через фіскальну політику багато мисливської продукції проходило повз ринок. У тогочасній пресі відмічалося, що розмір податку за оленя - великого чи малого, був однаковим, тому на Львівський ринок потрапляли старі особини, тоді як молодих відправляли на Віденський ринок, де ціни були вищими. Галицьке мисливське товариство вказувало на несправедливість при оподаткуванні дичини, вважаючи, що вартість дичини у Львові не підносилася починаючи з 1888 р. через фіскальну політику Львівського магістрату, який встановив вищий податок на дичину, ніж на м'ясну продукцію із свійських тварин. Для більшої переконливості у часописі «Ловець» було подано порівняння оподаткування свійських тварин та дичини. Так, за однорічне теля платили податок лише 2,03 крони, тоді як за оленя того самого віку - 3,95 крон, за вівцю та барана - 0,78 крони, тоді як за козулю - 0,95 крон, за одного індика сплачували 0,16 крон, за одного дикого голуба сплачували 0,21 крони податку, тоді як за пару свійських голубів лише 0,053 крони, за одну дику курку сплачували 0,06 крон, а за найбільші і добре вгодовані курки - лише 0,058 крони [5, с. 257].

Галицьке мисливське товариство було незадоволене діями Львівського магістрату: «..у Львові вільно продають дичину, яку незаконно відстрілюють, без відповідних сертифікатів про походження дичини», «купівля дичини у Львові проводиться на високому рівні, а податкова охорона не діє...», «браконьєр, який не може збути свою дичину на місці, їде до Львова, де має можливість продавати дичину дорого. Відзначалося, що особи, які купують дичину у злодіїв, самі стають співучасниками злодійства» [6, с. 6-7], а С. Павлік звинуватив у цьому євреїв, які без сплати податків закуповували м'ясо у браконьєрів: «тому у Львові у них можна було купити м'ясо втричі дешевше ніж на базарі» [7, с. 2-6].

Аналогічні податки діяли також у Кракові, де за реалізацію центнера риби у 1911 році необхідно було сплатити 10,4 крони, тобто близько 5 золотих.

Загальний дохід магістрату Кракова від сплати акцизного податку по видах дичини в 1894-1903 рр. (у кронах)

Джерело: [8, с. 116]

У 1907 році за можливість реалізації дичини в Кракові необхідно було сплатити такі податки: за голову оленя - 1,05 крони, кабана до 17 кг - 0,79 крони, козулі - 0,27 крони, зайця - 0,06 крони, розібрану дичину за центнер - 1,88 крони, диких птахів, фазанів, глухарів (більших та кращої якості) - 0,11 крони, а гіршої якості - 0,06 крони [9, с. 165]. Слід відмітити, що вартість дичини на 30-50 % була вищою від вартості м'яса свійських тварин. Оподаткування фазана було в десять разів вищим за оподаткування малої домашньої курки однакової ваги. Навіть якщо порівнювати оподаткування пернатих з іншою дичиною, то воно було високим. Зокрема, рябчика, вага якого в 6-8 разів менша за вагу зайця, оподатковували по одній ставці [10, с. 259-260]. Відповідно до Розпорядження від 22 грудня 1910 р. «Стосовно зміни споживчого податку у Кракові» при реалізації однієї голови оленя в казну міста необхідно було сплатити 7 крон, дикого кабана вагою більше 17 кг - 6 крон, зайця - 30 геллерів, за тушу оленя (100 кг) - 8 крон. Дещо більше оподатковували іншу дичину - до 12 крон. Реалізація фазана, глухаря, тетерука підлягала оподаткуванню в сумі 80 геллерів; рябчика, дикої гуски, вальдшнепа, дикої качки - 40 гелерів, куріпки та бекаса - 20 гелерів, водяної курочки та дикого голуба - 10 геллерів, дрозда та перепілки - 4 геллери. За реалізацію 100 кг риби брали 8 крон [11, с. 451-455]. Наступний нормативний акт, що врегульовував оподаткування споживання мисливської продукції харчування, в тому числі й пернатої дичини, був прийнятий 15 березня 1919 р. За реалізацію одного фазана, глухаря, тетерука необхідно було сплатити 3,2 крони, що в чотири рази перевищувало оплату, закладену в попередньому законі від 1911 року. Але за реалізацію свійських пернатих сума була у чотири рази меншою: споживчий податок при реалізації індика становив 2 крони. У залежності від пори року реалізації коливався податок й на гусей: з березня по червень - 1,2 крони, з липня по лютий - 80 геллерів; за 1 курку або голуба - 16 геллерів [12, с. 43-44]. Аналогічний податок на торгівлю існував у Царстві Польському в 1840 році [13, с. 602].

Слід відмітити, що фіскальні органи Галичини через контроль за сплатою податків опосередковано боролися з браконьєрством. У журналі «Ловець» була навіть опублікована гумористична історія про боротьбу з браконьєрством на Долинщині з провокаційною назвою «Посмертна мандрівка козулі». Так, 18 листопада 1876 року львівська акцизна (податкова) охорона, виконуючи свої обов'язки з нагляду за рухом товару, затримала на вокзалі Львова посилку з козулею (самку), відправлену поштою з Долини п. Фішером з Болехова до п. Малецького, який працював у англійському готелі у Львові. Тогочасне законодавство не тільки забороняло торгувати дичиною у немисливський сезон, але й добувати самиць козулі. Був складений відповідний протокол та проведене розслідування, в ході якого отримувач посилки - п. Малицький зізнався, що купував дичину у Долині, але вона приходила у відповідний час. Він висловив своє обурення, що продавець не зазначив у посилці стать тварини. У свою чергу, поліція допитала у Долині продавця Фішера, який пояснив, що козулю купив на базарі і не відрізняє самця від самиці. Козулю конфіскували, продали на аукціоні за 10 золотих, а кошти направили у фонд бідних [14, с. 182].

Джерела свідчать, що предметом оподаткування була не лише дичина, але й риба. Дослідник Галичини В. Грабовецький вказував, що рибалки на Гуцульщині платили податок у розмірі 672 пструги (форель) або сплачували грішми 5 золотих [15, с. 186]. Крім живої риби, на думку дослідника М. Мандибури, податок також сплачувався сушеною [16, с. 21]. Гошко Ю.Г. відзначав, що у 1600 році в Рахові піддані віддавали 14 шкірок куниць за користування панськими наділами та пасовиськами. За користування правом рибальства рибалки Рахова повинні були доставити домінії серед інших поборів тисячу штук форелі [17, с. 156]. Про сплату спеціального рибальського податку на річках Лімниці та Свічі йшлося у «Географічному словнику Царства Польського та інших слов'янських країн» [18, с. 536, 584; 19, с. 507; 20, с. 510; 21, с. 358; 22, с. 516]. Крім податку на право вилову риби у деяких місцевостях був запроваджений податок на право використання рибальських снастей.

У «Географічному словнику Польського Королівства та інших слов'янських країв» відзначалося, що «невід» був найоптимальнішим знаряддям для промислового рибальства. За його використання ще у другій половині ХУШ ст. рибалки з Сокальщини на Бузі платили дуже високі податки (10 зол. на рік). Також описано факт, що у селі Поториця (нині Сокальський район) у 1765 р. риболови від ятера платили по 3 зол., від невода - по 10 зол., від зломки (ztomki) - по 10 зол. податку [23, с. 876]. Зафіксовані випадки, коли механізм зменшення або відміни оподаткування застосовували з метою стимулювання торгівлі рибою. Так, у 1535 році король Зигмунт І видав наказ Львівському старості Станіславу Одровонзову, щоб за привезену до Львова солону рибу з будь-якої місцевості не брати податки [24, с. 443-448]. Оподаткування за право реалізації риби існувало у Галичині в середині ХІХ ст. Так, відповідно до розпорядження Галицької фінансової дирекції від 15 жовтня 1858 р. № 39.319 визначався розмір оподаткування. За реалізацію віденського центнеру (50 кг) свіжої риби, раків, ікри накладали два податки - споживчий та міський, загалом потрібно було сплатити 1,57 крон, тоді як за реалізацію морської риби - лише 0,62 золотого [25, с. 362].

У 1876 році за право реалізації у Львові 100 кг річкової та ставкової риби, раків, ікри слід було оплатити 1,05 золотого, а за реалізацію 100 кг морської риби - 3,18 золотих, що свідчить про стимулювання податковими механізмами виробництва місцевого ставкового та річкового рибальства. Аналогічна величина податку була й у 1883 році. З 30 жовтня 1903 року за реалізацію 100 кг річкової риби податок підвищився вдвічі і становив 7,10 золотого, а морської - 2,35 [26, с. 5-6]. У 1923 році за право реалізації у Львові 100 кг свіжої риби необхідно було сплатити 3000 марок, а морської - 800. У Кракові в 1911 році за реалізацію 100 кг риби та раків стягували 10,4 крони, що відповідало 5 золотим ринським [27, с. 236]. Тогочасні дослідники вказували, що податки, мита та збори на 20 % здорожували вартість риби на ринках Львова [28, с. 188]. Відзначалося, що з метою уникнення податків деякі торгівці не декларували перевезення російської рибної продукції територією Галичини і підпільно продавали її на ринках Львова [29, с. 5].

Для швидшої обробки поштових посилок, в яких знаходилися рибні продукти, Львівська дирекція пошти зверталася до своїх користувачів з вимогою при пересилці дичини поштою вказувати вміст, вагу та вартість посилки, так як у Львові, Кракові, Празі та Відні було запроваджено споживчий податок за споживання дичини та риби [30, с. 12].

Крім сплати податків за право реалізації рибної продукції оподаткуванню підлягали також рибальські ревіри, які здавали в оренду [31, с. 37, 62, 64]. Також у Бельгії, де нараховувалося 100 тисяч любителів вудкарського спорту, за право вилову риби податок до бюджету країни сплачували на суму 200 тис. франків, а рибалки, які проводили промисловий вилов риби - лише 40 тис. франків [32, с. 217-218].

Крім оподаткування дичини у галузі мисливського господарства велике значення для наповнення бюджету мало й оподаткування за використання мисливських угідь. Так, за підрахунками тодішньої державної статистики в 1898 р. в Австро-Угорській імперії дохід від ведення мисливського господарства склав 31 802 500 крон, а податок за виконання права полювання - 88 тис. крон [33, с. 11-17].

Аналогічний податок існував й у Другій Речі Посполитій, де відповідно до статті 19 Закону від 11 серпня 1923 року «Про розмір податку за право полювання» оплата за користування мисливськими угіддями залежала від географічного положення мисливських угідь. Найвища мінімальна сума оподаткування була визначена для першої зони, до якої належали: Познанське, Варшавське, Лодзьке воєводство (вартість податку становила 20 грош за гектар), а найдешевша - для Віленського, Волинського, Станиславівського, Тернопільського воєводств (вартість податку за один гектар мисливських угідь становила 1 грош). Краківське воєводство належало до другої зони, де вартість податку за 1 га становила 10 грош. Обов'язок оплати податку покладався за домовленістю або на орендаря мисливських угідь, або на власника земельної ділянки [34, с. 205-207].

Органи місцевого самоврядування мали право суму податку збільшувати. Зокрема, гміна міста Кракова рішенням від 18.01.1926 року збільшила розмір оподаткування втричі, і воно сягало 30 грош за гектар. У рішенні визначалося, що податок слід було сплатити двома частинами, а саме: упродовж перших чотирьох тижнів кожного півріччя [35, с. 2]. Всього у 1926 році у бюджет міста Кракова надійшло 600 злотих податку за користування мисливськими угіддями [36, с. 2]. У тогочасній пресі відзначалося, що деякі мисливські господарства приховували від податкових органів кількість добутих диких тварин, подаючи недостовірні дані [37, с. 58]. Відповідно до розпорядження Львівського воєводи від 27 грудня 1930 року справи управління мисливством і, зокрема адміністрування податків у мисливстві, відносилися до адміністративно-правового департаменту воєводства [38, с. 294].

Не оминули оподаткування і собак, яких використовували на полюванні. Історія встановлення податків починається з зародженням феодального ладу, коли запроваджувався податок за утримання птахів і псарень [39, с. 520]. Оподаткування мисливських собак у Галичині мало як гуманітарний, так і політичний аспекти. Так, на засіданні Галицького сейму 28 серпня 1877 року депутат Верещинський виступив із пропозицією внести зміни до Закону від 19 грудня 1872 року щодо підвищення податку на самців собак на території міста Львова. На його думку, такі заходи зменшили би поголів'я мисливських собак у Львові, що буде мати позитивний вплив на епізоотичну ситуацію щодо сказу, підвищить рівень наповнення бюджету Львова. Для обгрунтуванння цієї ідеї він використав статистику: дохід міста Львова від сплати податків на собак становив у 1873 р. 7660 золотих, у 1874 р. - 5600, у 1875 р. - 5400, у 1876 р. - 5200, а поголів'я собак зменшилося. Питання оподаткування домашніх тварин, яких застосовують у мисливстві, обговорювали на засіданні Галицького сейму, яке відбулося 28 серпня 1877 р. Князь Сава запропонував застосувати досвід Англії щодо сплати податку власниками пернатих, які тримають птахів у клітках [40, с. 426]. Слід відмітити, що оподаткування власників мисливських собак широко застосовувалося в Європі. Так, у 1930 році на території Варшави проживало 3224 особи, які мали мисливську зброю. Всього собак у Варшаві утримували 9453 голів, за що було оплачено 170 тис. злотих податку, тобто біля 18 злотих податку за одного собаку [41, с. 163]. У Франції кількість мисливців на початку ХХ століття складала 600 тисяч осіб, які оплатили податок за утримування мисливських собак на суму 7,3 млн. франків.

Відповідно до вимог статті 36 Мисливського закону Царства Польського «Про мисливське господарство» від 17 липня 1871 р. було встановлено податок на власників хортів та гончаків, а також їхніх помісів: за кожного хорта - 15 рублів, а за кожного гончака - 5 рублів на рік [42, с. 49-53]. На території Галичини за часів Другої Речі Посполитої також діяли вимоги щодо оподаткування мисливських видів собак [43, с. 750].

Слід відмітити, що оподаткуванню підлягало не лише право реалізації дичини, а й використання права полювання. Власне продукція мисливського господарства виступала еквівалентом сплати податків. Так, цінним лисячим хутром можна було сплатити податки замість грошей. Зокрема, Гетьман України Остафій Дашкович (Литовський воєвода, а згодом Черкаський та Канівський староста) встановив податки, які козаки повинні були сплачувати шкірами куниць та лисиць [44, с. 54]. Хутро лисиці стає основною платіжною одиницею при сплаті податку на Поліссі. Зокрема, у 1470 р. нарівні з грошима, медом, хутром куниці можна було розрахуватися її хутром в околицях Житомира. Традиція розплачуватися за накладений податок на право полювання шкірами лисиць, куниць, білок, яйцями, курми, пшеницею існувала й на Волині та у Польщі в ХП-XIV ст. [45, с. 146-149; 46, с. 824]. Певні особливості оплати були й у Галичині, де лисицями сплачували податки церкви, корчми та осілі селяни [47, с. 155]. Лисячою шкірою оплачували не лише податки, але також і судове мито [48, с. 7].

Висновок

Узагальнюючи досвід податкової політики влади Галичини середини ХІХ - початку ХХ століття на мисливське та рибальське господарство, відмічаємо, що оподаткування дичини було вищим, ніж м'ясо свійських тварин. Розмір податку у Галичині за реалізацію продукції мисливства встановлювався відповідно до виду дичини. Оподаткуванню підлягало право виконання полювання, податок залежав від місцезнаходження мисливських угідь та чисельності дичини, яка знаходиться в них. Аналогічні підходи існували у рибальському господарстві, особливість оподаткування якого полягала не лише в податку на право вилову риби, але й на знаряддя для вилову риби. Виявлено, що податкові механізми застосовувалися в публічному управлінні рибальства з метою стимулювати місцевого виробника. Встановлено, що для зменшення кількості мисливських собак і тим самим для зниження поширення епізоотичних захворювань застосовувалися податкові важелі. Виявлено, що на розмір оподаткування мали також вплив політичні режими.

Список використаних джерел

1. Dziennik rzqdowy dla okr^gu administracyjnego Namiesnictwa we Lwowie. Lwow : krol. galic. drukarnia rzqdowa, 1858. S. 362.

2. Haliczanin, kalendarz powszechny na rok panski 1858. Lwow : Drukarnia K. Pillera, 1857. S. 68-69.

3. Haliczanin, kalendarz powszechny na rok panski 1879. Lwow : Drukarnia K. Pillera, 1879. S. 70-71.

4. Taryfa podatku konsumpcyjnego z dodatkami. dla miasta Lwowa. Haliczanin, kalendarz powszechny na rok panski 1915. Lwow : Drukarnia K. Pillera, 1923. S. 98-99.

5. Kochanowski C. Sprzedaz dziczyzny w miescie Lwowie. towiec. 1903. № 22. S. 257.

6. Ustawa a jej wykonanie. towiec. 1899. № 1. S. 6-7.

7. Pawlik S. Handel zwieryzunq, rybami i rakami w Galicyi. towiec. 1899. № 1. S. 2-6.

8. Statystyka miasta Krakowa zestawiona przez biuro statystyczne miejskie. Krakow : Drukarnia uniwersytetu Jagiellonskiego, 1905. S. 116.

9. Statystyka miasta Krakowa zestawiona przez biuro statystyczne miejskie. Krakow : Drukarnia uniwersytetu Jagiellonskiego, 1911. S. 165.

10. Kamocki S. bowiectwo i jego przyszlosc w Polsce. towiec. 1928. № 16. S. 259-260.

11. Dziennik ustaw panstwa dla krolestw i krajow w radzie panstwa reprezentowanych. Wieden, 1911. S. 451-455.

12. Podwyzszenie dodatku gminnego do podatku konsumcyjnego. Obwieszczenie. Krakow, 15 marca 1919. L. 5820/18. Dziennikpozporzqdzen dla stoi. krol. Miasta Krakowa. 1919. № 3 (1. marca). S. 43-44.

13. Reuman M. Gospodarstwo lowieckie z historic starozytnq lowiectwa polskiego. Warszawa : Drukarnia Orgelbranda, 1845. S. 602.

14. Posmiertna w^drowka sarny. lowiec. 1938. № 19-20. S. 182.

15. Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття: Тисячолітній літопис Гуцульщини. Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2004. Т. 3. C. 186.

16. Мандибура М.Д. Полонинське господарство Гуцульщини другої половин ХІХ - 30-х років ХХ ст. К. : Наукова думка, 1978. С. 21.

17. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження / Відпов. ред. Ю.Г. Гошко. К. : Наук. думка, 1987. С. 156.

18. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa : nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1890. T. XI : Sochaczew - Szlubowska Wola. S. 536, 584.

19. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa : nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1891. T. XII : Szlurpkiszki - Warlynka. S. 507.

20. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa : nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1888. T. IX : Pozajscie - Ruksze. S. 510.

21. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa : nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1887. T. VIII : Perepiatycha - Pozajscie. S. 358.

22. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa : nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1885. T. VI : Malczyce -Netreba. S. 516.

23. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa : nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1887. T. VIII : Perepiatycha -Pozajscie. S. 876.

24. Eozinski W. Handel rybny. Kwartalnik historyczny: organ towarzystwa historycznego / [pod redakcyq Xawerego Liskego]. Lwow : Drukarnia Wl. Eozinskiego, 1890. Rocznik IV. S. 443-448.

25. Dziennik rzqdowy dla okr^gu administracyjnego Namiesnictwa we Lwowie. Lwow : Krol. galic. drukarnia rzqdowa, 1858. S. 362.

26. Haliczanin, kalendarz powszechny na rok panski 1915. Lwow : Drukarnia K. Pillera, 1915. S. 5-6.

27. Czech J. Kalendarz Krakowski na rok 1912. Krakow : Jan Fischer i Spolka, 1912. S. 236.

28. Czy oplaci si^ przedawac pstrqgi do Paryza. Okolnik. 1904. № 71. S. 188.

29. Ochrona rakow. Okolnik. 1898. № 32. S. 5.

30. Ruch przedswiqteczny. Gazeta Iwowska. 1903. № 283. 11 grudnia. S. 12.

31. Державний архів Львівської області, м. Львів ф. 1, Львівське воєводське управління, 1921-1939 рр. оп. 10, спр. 15, Листування з Дрогобицьким повітовим староством про оренду рибальських ділянок. 17 травня 1917 р. - 25 січня 1938 р., арк. 37, 62, 64.

32. Demonstraсyjny pochod w^dkarzy w Belgii. Okolnik. 1909. № 106. S. 217-218.

33. Rozynski F, Dr. Schechtel E. Ekonomiczne znaczenie lowiectwa dla naszego kraju. Warzsawa : Nakladem polskiego towarzystwa lowieckeigo, 1921. S. 11-17.

34. Kalendarz mysliwski na 1934 rok. Warszawa : Polski zwiqzek Stowarzyszen lowieckich, 1934. S. 205-207.

35. Statut dla poboru podatku komunalnego od wykonywania prawa polowania na obszarze stoi. krol. miasta Krakowa 18.01.1926 L. 278/926. Dziennik pozporzqdzen dla stoi. krol. Miasta Krakowa. 1926. № 1 (31. stycznia). S. 2.

36. Ekspose budzetowe Prezydenta miasta. Dziennik pozporzqdzen dla stoi. krol. Miasta Krakowa. 1927. № 4 (30. kwietnia). S. 2.

37. Wiadomomosci handlowe. lowiec. 1932. № 3. S. 58.

38. Zarzqdzanie Wojewody lwowskiego z dnia 27 grudnia 1930 r.w sprawie Statutu organizacyjnego i szczegofowego podzialu czynnosci Starostw Wojewodztwa lwowskiego. Lwowski dziennik wojewodzki. 1930. № 16. 31 grudnia. S. 294.

39. Prawo lowieckie w polsce w wieka^ srednich. Przewodnik Naukowy i Literacki: Dodatek do «Gazety Lwowskiej». 1904. № 6. S. 520.

40. Stenograficzne sprawozdania z pierwszej sesyi czwartego peryodu Sejmu krajowego Krolestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Ksi^stwem Krakowskie w roku 1877. Lwow, 1877. S. 426.

41. Wiadomosci biezqce. towiec Polski. 1930. № 8. S. 163.

42. Przepisy o polowaniu w guberniach Krolestwa Poskiego z najwyszczego zezwolenia 17 lipca 1871 roku. Kalendarz mysliwski na rok 1904. Warszawa : Druk P.Laskauera i S-ki, 1904. S. 4953.

43. Wiadomosci biezqce. towiec Polski. 1929. № 43. S. 750.

44. Грушевський М. Історія України-Руси: в 11-ти томах, 12 книгах. Київ : Наукова думка, 1995. Т. VII : Козацькі часи до року 1625. С. 54.

45. Грушевський М. Історія України-Руси в 11-ти томах, 12 книгах. Київ : Наукова думка, 1995. Т. VI : Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків. С. 146-149.

46. Prawo lowieckie w polsce w wiekah srednich. Przewodnik Naukowy i Literacki. Dodatek do «Gazety Lwowskiej». 1904. № 7. S. 824.

47. Грушевський М. Історія України-Руси в 11-ти томах, 12 книгах. Київ : Наукова думка, 1995. Т. VI : Житє економічне, культурне, національне ХІV-ХVП віків. С. 155.

48. Kobylanski W. Mysliwstwo: Artykul encyklopedyczny. Sprawy lowieckie: dodatek do gazety «Czas». 1935. № 234. S. 7.

Размещено на Allbest.ru