Погляди К.Д. Кавеліна щодо проблеми модернізації політичного устрію російської держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Погляди К.Д. Кавеліна щодо проблеми модернізації політичного устрію російської держави

Малютіна О.К.

кавелін політичний конституціоналізм самодержавний

Подано ґрунтовний аналіз поглядів фундатора російського лібералізму К.Д. Кавеліним щодо питання модернізації політичного устрою Росії. Ретельне вивчення історичних джерел дозволяє віднести К.Д. Кавеліна до представників ліберального абсолютизму - напрямку, який розглядає державну владу як гарант здійснення ліберальних перетворень в рамках абсолютної монархії, а саме, надання особам громадянських прав, без обмеження влади монарха та політичних свобод, тобто без конституціоналізму.

В сучасних умовах, коли українське суспільство активно обговорює доцільность політичної реформи, особливу актуальність набуває знання історичного досвіду “перехідних періодів” та виробленні суспільно-політичною думкою пропозиції щодо шляхів політичної модернізації. Аналіз теоретичної спадщини К.Д. Кавеліна (1818 - 1884 рр.) _ родоначальника російського лібералізму, правознавця, історика, публіциста, свідка та безпосереднього учасника “великих реформ” 60 _ 70-х рр. XIX ст. має науково-практичний інтерес.

У центрі уваги К.Д. Кавеліна - видатного суспільно-політичного діяча й мислителя-теоретика _ завжди перебувала проблема оптимального політичного устрою країни. Мета статті _ розкрити погляди К.Д. Кавеліна щодо проблеми модернізації політичного устрою російської держави. Увага зосереджена на аналізові теоретичного доробку ліберала 60_х рр., що став основою для побудови ним у 80-х рр. ХІХ ст. власного проекту «самодержавної республіки». У сучасній навчальній літературі з політології К.Д. Кавеліна характеризують як переконаного західника та конституціоналіста [1], тоді як позиція ліберала була більш оригінальною та складною.

Протягом правління Миколи І консервативна ідеологія, узята в її крайньому варіанті, стала знаменням офіційного курсу. Про порядки, встановлені в країні за царювання Миколи І, дуже багато і з великим обуренням К.Д. Кавелін писав у листах до М.П. Погодіна. Біограф М.П. Погодіна Н.П. Барсуков, публікуючи листи К.Д. Кавеліна, змушений був робити великі купюри, опускаючи кавелінську характеристику миколаївського уряду 2 с. 308. Смерть імператора 18 лютого 1855 р. викликала “подих полегшення” з боку прогресивної частини російського суспільства 3, с. 89. Особиста реакція К.Д. Кавеліна на цю подію була надмірно емоціональною та різкою. У листі до Т.М. Грановського від 4 березня 1855 р. він писав: “Калмицький напівбог, що пройшов ураганом, і нагаєм, і катком, і терпугом по російській державі, що протягом 30 років вирізав обличчя у думки, який згубив тисячі характерів та розумів, що витратив безпутно на брязкальця самовладдя та марнослів'я більше грошей, ніж усі попередні царювання, починаючи з Петра І, - цей виплодок мундирної освіти та мерзотнішого боку російської натури - здохнув, нарешті, і це істинна правда” 4, с. 607. За свідченням сучасника, цей лист “непримиренного озлоблення, проти людини, що втілювала собою найгрубіший деспотизм (розрядка авт. - М.О.)”, передавалося з рук в руки і “викликало у кожному з читачів повне співчуття” 3, с. 89.

Незважаючи на гостру критику миколаївського режиму, ні в листуванні з друзями та знайомими, ні тим більше у публіцистичній літературі К.Д. Кавелін не заявляв про необхідність зміни державної системи. Випади К.Д. Кавеліна були спрямовані виключно проти методів управління попереднього монарха. Безапеляційний стиль керівництва, акцент на примус, пригнічення громадської ініціативи - ось що викликало його особливе незадоволення.

Від нового імператора Олександра ІІ К.Д. Кавелін не чекав “реформ і великих державних перетворень ”, але сподівався, що “все піде хоча й у тій же колії, але людяніше й м'якше” 3, с. 610. У згаданому вже листі до Т.М. Грановського К.Д. Кавелін писав: “Якщо новий цар не стане битися в своїй клітці як розлючений тигр, шукаючи жертв і страт, подібно до батька, якщо він тільки дасть підлікувати рани, заподіяні цим безглуздим татарином і лиходієм; якщо думка, скарга, висловлена між чотири ока, не буде вважатися справедливою підставою до жорстоких страт, якщо хоч мало-мальськи громадський голос буде до нього доходити, на 10, на 15 років цього дуже, дуже досить без реформ, без перетворень… Років 10, 15 - небагато, щоб зітхнути, виспатися, морально очиститися й приготуватися до нової діяльності” 4, с. 611.

Таким чином, критикуючи деспотизм Миколи І, К.Д. Кавелін у жодному разі не виступав проти самодержавного принципу правління. Визнаючи необхідність влади монарха, К.Д. Кавелін ототожнював її з прогресивним і освіченим абсолютизмом 4, с.596. Найбільш відверті прояви бюрократично-поліцейської системи, на його думку, повинні піти у минуле, а опорою нового правління будуть “благость і м'якосердя” імператора, тобто “вищий”, моральний закон 4,с.597.

З моменту приходу на престол, Олександр ІІ в силу об'єктивних обставин (жорстока поразка у Кримській війні та загальна криза) він змушений був переглянути попередній суспільно-політичний курс. Політика освіченого абсолютизму, в руслі якої почав діяти Олександр ІІ, якнайбільше відповідала бажанням К.Д. Кавеліна. Цей курс викликав схвалення громадськості та породив надії на вирішення багатьох назрілих проблем. У березні 1856 р. К.Д. Кавелін писав М.П. Погодіну: “Можливо, і не варто і ще рано і безглуздо в мої роки, а я не на жарт починаю прив'язуватися до нинішнього царя. … Дай-то Боже, щоб вистачило у нього сил на благо” 5, с. 208.

Своє політичне кредо представники лібералізму К.Д. Кавелін та Б.М. Чічерин сформулювали у листі до О.І. Герцена, що знаходився в політичній еміграції у Лондоні. Їх “Письмо к издателю”, призначалось для публікації в лондонській типографії. “Ми готові, - писали К.Д. Кавелін та Б.М. Чічерин, - згуртуватися навколо усякого скільки-небудь ліберального уряду (розрядка авт. - М.О.) й підтримати його, бо твердо переконані, що тільки через уряд у нас можна діяти й досягти яких-небудь результатів” 6, с. 22.

Таким чином, здатність самодержця ініціювати реформи дозволила ідеологам російського лібералізму побачити в ньому не лише пригноблюючу силу, але й потенційного спільника. Відштовхуючись від безумовних політичних реалій, К.Д. Кавелін розглядав самодержавну владу як єдину законну силу, що дозволяла рухатися шляхом прогресу. Цьому підходу, порівняно з ідеями обмеження влади монарха (М.М. Сперанський, декабристи), неможливо відмовити у більшій доцільності й продуктивності. Саме віра у реформаторський потенціал самодержавства згуртувала навколо нього всі прогресивні напрямки громадської думки у другій половині 50-х рр. XIX ст. Так, звернення О.І. Герцена до Олександра ІІ від 10 березня 1855 р., що з'явилося під безпосереднім враженням від нового царювання, ліберали охарактеризували як “…політичну статтю, написану з належною розважливістю” 5, с. 34.

Не маючи наміру зазіхати на традиційні підвалини влади, у тому ж “Письме к издателю”, К.Д. Кавелін та Б.М. Чічерин висловили конкретні пропозицій щодо реформування країни. За рішенням наболілого питання про кріпосне право повинно було статися розширення сфер громадської самодіяльності, пом'якшення цензурної опіки, удосконалення адміністративного апарату, гласність судочинства, тобто дарування згори “розумових та громадянських свобод” 5, с. 22. “Зцілення хворого політичного тіла”, на думку лібералів, можливе тільки за умови “тісного єднання суспільства й уряду” 6, с. 27.

Таким чином, ліберали всіляко підтримували перші крокі самодержавства на шляху прогресивних зміни і визначили для себе більш масштабне завдання - спрямовувати, “підштовхувати” владу у її реформаторських починаннях. Їхньою метою було об'єднання (на підставі ліберальних засад) зусиль верховної влади і прогресивної громадськості.

К.Д. Кавелін був прихильником цієї програми не лише напередодні селянської реформи, але й після неї. У статті “Дворянство та звільнення селян” (травень 1861 р.), що була видана окремою брошурою у наступному році у Берліні, він продовжував відстоювати принцип непорушності влади монарха. Самодержавство, що здійснило реформу спільно з ліберально налаштованою частиною урядової бюрократії, наочно продемонструвало свою життєздатність 7, с. 124. До того ж К.Д. Кавелін виокремив небезпечну тенденцію: консервативне дворянство, незадоволене результатами реформи 1861 р., прагнуло до обмеження влади монарха через представницьке правління. Чисельні адреси та клопотання дворянства містили вимоги допустити вищи верстви до державного управління. Незадоволення дворянства та його опозиційність у 1862 р. були настільки значними, що Міністерство внутрішніх справ навіть побоювалося, що на святкуванні 1000-ліття Русі “прийом Государя від дворянства буде несимпатичним”. Передаючи настрої дворянства, К.Д. Кавелін писав: “Конституція - ось що є предметом таємних і явних мрій та гарячих надій; вона в усіх устах та серцях, про неї говорять у всіх гуртках у столицях та закутках, це тепер сама ходяча й улюблена думка дворянського кола” 7, с. 125.

Розуміючи, що його погляди “надто не згодні з загальною думкою”, К.Д. Кавелін вважав впровадження конституційних порядків несвоєчасним. Він заявляв про неготовність Росії до представницьких інституцій. Основна маса населення, що тільки-но вийшла з рабського стану, навряд чи спроможна адекватно виразити свої інтереси у представницьких органах влади 7, с. 126,139-140.

У приватних листах до О.І. Герцена К.Д. Кавелін був відвертішим. Не думаючи, що в даний момент конституція може позитивно оновити життя суспільства, він вважав, що прибічниками цієї ідеї у кращому разі рухає наївний утопізм (ліберальна адреса тверського дворянства, думка ряду представників дворянства Рязанської губернії тощо), у гіршому - прагнення до особистої вигоди. “Олігархічна опозиція тому рве горлянку про конституцію, - підкреслював К.Д. Кавелін, - що розуміє під нею відміну Положень 19 лютого” 8, с. 52.

Таким чином, К.Д. Кавелін справедливо вважав, що єдиним можливим варіантом представницького правління у той час було виключно дворянське (олігархічне) представництво. А станово-олігархічна конституція суперечила духові змін. Більше того, реформаторські заходи влади, підтверджували думку К.Д. Кавеліна, що інститут самодержавства не вичерпав своїх ресурсів і виявився достатньо спроможним відповісти на виклик часу. Добре розуміючи специфіку тогочасної політичної ситуації, К.Д. Кавелін віддавав перевагу самодержавному реформаторству перед дворянсько-аристократичною фрондою.

Стаття К.Д. Кавеліна не була сприйнята громадською думкою. Негативне ставлення автора до конституції у журналі князя П.В. Долгорукова “Правдивый” було оголошене плодом особистих кар'єрних міркувань, бажанням автора поновити свою репутацію у вищих урядових колах. Брошура К.Д. Кавеліна була відкинута також О.І. Герценом. Теплі дружні взаємини пов'язували К.Д. Кавеліна та О.І. Герцена з середини 40-х років. У 1859 р., після тривалої розлуки (О.І. Герцен емігрував у 1847 р.), вони зустрілися у Лондоні. Ця зустріч зблизила їх ще більше й О.І. Герцен присвятив К.Д. Кавеліну статтю про Роберта Оуена, яку помістив у “Полярной звезде” у 1860 р. Але брошуру “Дворянство та звільнення селян” О.І. Герцен зустрів різкою критикою: “Прочитавши твою брошуру, у мене опустилися руки - у чорновому варіанті листа до К.Д. Кавеліна - (закреслено: цього ще не вистачало… Як я любив і цінував тебе, ти знаєш, як ми розлучилися, з якими надіями, ти не забув. У наступні 3 роки найкраще, що я написав, - Роберта Оуена, - я присвятив тобі). Твоя брошура прокладе між нами межу, через яку один крок і є - твоя відмова від неї, (закреслено: твоє покаяння в ній) як у помилці, написаній під впливом тимчасового захоплення” 8, с. 58. У відповідному посланні ліберал більш чітко пояснює свою позицію. “Мій клопіт у тому, - писав К.Д. Кавелін, - що тепер, у цю хвилину, конституція неможлива спільна, для всіх класів і народів, а одна дворянська не мислима. Що я не заперечую конституції у майбутньому, це прямо сказано наприкінці моєї брошури” 8, с. 58. Прохання О.І. Герцена відмовитися від переконань, які склалися не за один день і здавалися обґрунтованими та вірними, глибоко зачепило К.Д. Кавеліна. “Гірко мені, Герцен, розлучатися з тобою, та робити нема чого, як я писав, так і думаю” - підбив підсумок К.Д. Кавелін 8, с. 60.

Таким чином, ідейні розбіжності послужили причиною розриву особистих взаємин К.Д. Кавеліна та О.І. Герцена. Не погодившись з міркуваннями К.Д. Кавеліна, О.І. Герцен зарахував його до лав антиконституціоналістів. Але здається, що точка зору ліберала була більш складною. Не підтримуючи конституційний рух 60-х років, К.Д. Кавелін не був взагалі противником конституції. Так, у 1865 р. разом з колишнім професором Петербурзького університету Б.І. Утіним він переклав з німецької збірник, виданий бароном Гакстгаузеном «Конституционное начало, его историческое развитие и его взаимодействие с общественным бытом государств и народов». Особисто К.Д. Кавелін написав передмову до нього й переклав його другу частину, що містила статті Гельда, Гнейста, Вайці та Козегартена 9. У грудні 1866 р. цензура прийняла рішення заарештувати книжку й порушити судове переслідування проти К.Д. Кавеліна, Б.І. Утіна та Н.І. Неклюдова (у типографії якого була надрукована книжка). У висновку Ради Головного Управління у справах друку підкреслювалося, що у книзі містилися вказівки “на очікувані в Росії політичні зміни, говориться про нинішню кризу, і щоб криза ця не була позбавлена керівництва, пропонується книжка, у якій конституційна система виставлялася переважно у вигідному світлі… таке призначення книжки… для Росії було відоме перекладачам і було ними повторене в особливій передмові від їхнього імені…” 9, л.36 об.-37.

Не заперечуючи конституціоналізм як перспективний напрямок політичного розвитку, К.Д. Кавелін вважав, що впровадженню представницького правління в Росії повинне передувати серйозне приготування суспільства до політичного життя та досягнення певного рівня правової культури. Коли місцеве самоврядування вимагає “глибоких змін”, закони “сплутані та зношені”, судочинство “нікуди не годиться”, поліція “нижче критики”, народна освіта “зустрічає на кожному кроці перепони”, гласність “кинута сваволі”, “неможливо помишляти про вищі громадські та політичні комбінації, як неможливо читати, не знаючи абетки, ні робити складних обчислень, не знаючи арифметики” 10,с.1118.

На початку 60-х рр. К.Д. Кавелін вважав актуальними наступні завдання: “Міцно й здорово влаштований суд, та свобода друку, та передача всього, що прямо не стосується єдності держави в управління місцевим жителям - ось на черзі три питання… За вирішенням їх конституція прийшла б сама собою, як необхідний наслідок dans une couple d'annees” (свого часу) 8, с. 48.

Таким чином, уявлення К.Д. Кавеліна про конституціоналізм як кінцеву мету політичної модернізації коригувалося переконаністю, що політичні реформи повинні йти слідом за громадянськими, а суспільство необхідно до них готувати. Розуміння особливостей історичного розвитку Росії, знання загальної та правової культури російського суспільства змусило К.Д. Кавеліна розвести у часі громадянські та політичні реформи, а принципи поступовості та послідовності розглядати як керівні.

Першим кроком, здатним наблизити далекий політичний ідеал, на думку К.Д. Кавеліна, було створення земського самоврядування. Державне начало у російському суспільстві традиційно домінувало над особистісним. Якщо в Європі увесь суспільний розвиток “робився знизу”, то в Росії - “зверху”. З часом вплив держави повинен скорочуватися, поступаючись місцем громадській та особистій самодіяльності. “Немає жодної потреби, - писав К.Д. Кавелін, - щоб верховна влада зосереджувала в собі все народне життя, тримала народ в опіці, засуджуючи його на німоту та бездіяльність, одній собі надаючи почин у всьому і в своїх руках зосереджуючи все управління” 10, с. 963.

К.Д. Кавелін розумів, що сучасний етап розвитку вимагав певного суверенітету суспільства. Земська реформа покликана була спрямувати рух у цьому напрямку. Йдучи за реформою 1861 р. (яка юридично ліквідувала правову неповноцінність основної маси населення), вона, зберігаючи політичну централізацію, забезпечила б адміністративно-господарську самостійність провінції.

Отже, К.Д. Кавелін розглядав земства як фундамент нового державного устрою, школу конституціоналізму, в якій російське суспільство повинне отримати необхідне політичне виховання. Дихотомію “суспільство _ держава” вчений прагнув вирішити на підставі розширення повноважень суспільства та своєчасного політичного реагування влади (у формі законодавчої, виконавчої, правоохоронної діяльності) на вимоги суспільства. Стійка єдність двох складових, за переконанням К.Д. Кавеліна, могла сформуватися лише на підставі тісної взаємодії, співробітництва верховної влади та громадських сил.

«Положення про земські установи» від 1 січня 1864 р. К.Д. Кавелін зустрів з великим ентузіазмом. Відділення земств від адміністративної влади, всестанове представництво, певна відокремленість та самостійність органів місцевого самоврядування будили немалі надії. Знизу, повільно й поступово, повинна була скластися політична «тканина» суспільства. Земську реформу К.Д. Кавелін розглядав як «насіння, з якого, за сприятливих умов, може з часом розвитися багатогіллясте дерево» 10,с.735. Задача цього моменту, на думку К.Д. Кавеліна, полягала в тому, щоб основні засади проголошеної реформи не залишилися на папері, а «пустили коріння», були впроваджені у життя.

Безпосередня реалізація земської реформи почалася з лютого 1865 р., а вже з 1866 р. земства крок за кроком втрачали свої права. Без усякого приводу з їхнього боку, обмежувалося право земського оподаткування (указ від 21 листопада 1866 р.), розширювалася влада голови земських зборів, встановлювалася губернська цензура, заборонялися будь-які контакти між земствами різних губерній (указ від 13 липня 1867 р.) і, нарешті, відмінялося право безкоштовної пересилки кореспонденції (указ від 19 вересня 1869 р.). З гіркотою К.Д. Кавелін констатував: «Усе ми лише говоримо, проголошуємо широкі принципи, а найменшої справи, яка сама напрошується, не робимо» 10, с.836.

Таким чином, сподівання К.Д. Кавелін на розширення громадського самоврядування не виправдались повною мірою. Влада одразу ж обмежила компетенцію земств, поставила їх діяльність під адміністративний контроль та ізолювала одне від одного, не допускаючи будь-яких взаємин між ними. Держава традиційно воліла тримати суспільство у покорі. Всупереч надіям ліберала, с боку держави так і не виробилася повага до громадських інтересів та визнання їх правового статусу.

Таким чином, питання модернізації політичного устрою було одним з найважливіших у другої половини ХІХ ст. Розмірковуючи про державно-правовий розвиток країни, К.Д. Кавелін приходив до висновку, що він іде від менш розвинених форм до більш розвинених: від деспотії - до урядового лібералізму і як вектору розвитку - конституційної монархії. Не вважаючи Росію досить зрілою для народного представництва, ліберал пов'язував свої надії з самодержавним реформаторством. На думку К.Д. Кавеліна у переходний період тільки самодержавна влада, що стримувала олігархічну опозицію, була здатна забезпечити сприятливі умови для подальшого розвитку країни. Так як прогрес, з ліберальної точки зору, полягав у вдосконаленні структур, що склалися історично, то К.Д. Кавелін розраховував на визрівання нового типу державного устрою у надрах традиційної системи. Поступові, але постійні і комплексні реформи повинні були сприяти цьому процесові. Об'єктивні умови для політичної модернізації, згідно з уявленнями К.Д. Кавеліна, могли скластися тільки в результаті співпраці верховної влади та прогресивних громадських сил. Самодержавство, що спирається на якомога ширше та вільне самоврядування _ ось політична програма К.Д. Кавеліна у 60-ті рр. XIX ст.

Список літератури

Політологія: Учеб. пособие для вузов / Сост. ред. Н. Сазонова. - Харьков: Фолио, 2001. - С.110; Политология: Учеб. пособие для вузов / Науч. ред. А. Радугин - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Центр, 2001. - С. 51

Барсуков Н.П. Жизнь и труды М.П. Погодина - СПб.: Погодины, 1900. - Кн. 14. - 641с.

Феоктистов Е.М. Воспоминания.: За кулисами политики и литературы. 1848-1898 гг. - Л.: Прибой, 1929. - 428 с.

Письма К.Д. Кавелина к Т.Н. Грановскому. / Подг. к публ. Л.Р. Лановского // Литер. наследство. - 1959. - Т.67. - С.591-615.

Корсаков Д.А. Материалы для биографии К.Д. Кавелина.: Начало общественной деятельности. 1844-1856 гг. // Вестн. Европы. - 1886. - №7. - С.21-39.

Письмо к издателю // Голоса из России: Сб. А.И. Герцена, Н.П. Огарева - М.: Наука, 1974. - Вып. 1. - С. 9-36.

Кавелин К.Д. Дворянство и освобождение крестьян // Кавелин К.Д. Наш умственный строй - М.: Правда, 1989. - С. 124-154.

Письма К.Д. Кавелина и И.С. Тургенева к А.И. Герцену / Прим. и прилож. М. Драгоманова - Женева: Укр. тип., 1892. - 227 с.

Российский Государственный исторический архив (РГИА) Ф.776. Оп.2. Ед.хр. 2. Выписка из заседаний Совета Главного Управления по делам печати о привлечении к судебной ответственности К.Д. Кавелина, автора предисловия к книге А. Гакстгаузена «Конституционное начало, его историческое развитие и его взаимодействие с общественным бытом государств и народов».

Кавелин К.Д. Собр. соч.: В 4-х т. - СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича 1898. - Т. 2. - 1258стлб.

Размещено на Allbest.ru