Походження трипільців із печери Вертеба у світлі краніології і археогенетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОХОДЖЕННЯ ТРИПІЛЬЦІВ ІЗ ПЕЧЕРИ ВЕРТЕБА У СВІТЛІ КРАНІОЛОГІЇ І АРХЕОГЕНЕТИКИ

Потєхіна І.Д.

Анотація

У статті висвітлено питання біологічних витоків носіїв трипільської культури, які на етапі BII-CIмешкали на Подільській височині. Дослідження базується на краніологічних матеріалах із печери Вертеба, відкритих М. Сохацькиму 2007-2008 рр. Радіокарбонне датування визначило вік черепів у межах 3900-3500 cal. BC. Результати краніологічного і археогенетичного аналізів черепів із Вертеби розглянуто в контексті неолітичних ранньонеолітичних культур Південно-Східної Європи. Антропологічний склад трипільців сформувався на основі середземноморського типу за участю протоєвропеоїдного компоненту. Аналіз Мт ДНК і повного геному визначив їхній родовід від анатолійських неолітичних фермерів з незначною домішкою мезолітичних мисливців і збирачів Центральної і Південно-Східної Європи

Ключові слова: Трипільська культура, ранні землероби, генетична історія, антропологічний тип, краніологія, археогенетика, МтДНК, повний геном.

Процеси формування трипільської людності на теренах України стали об'єктом інтердисциплінарних досліджень, які проводять останнім часом на антропологічних матеріалах трипільської культури з печери Вертеба на Поділлі. В результаті розкопок, здійснених групою борщівського краєзнавчого музею під керівництвом М. Сохацького, у 2007-2008 рр. було отримано невелику краніологічну серію [7], яка наразі є єдиною достовірно датованою колекцією черепів цієї культури [11]. Завдяки міжнародному співробітництву вивчення цих матеріалів проводять у кількох напрямах, зокрема, це археогенетичні дослідження [13; 14; 12], радіокарбонне датування, аналіз стабільних ізотопів азоту і вуглецю для встановлення палеодієти та стронцієвий аналіз для виявлення можливих міграцій [11]. На черепах із печери Вертеба вивчають сліди проведення ритуалів, випадків насилля та захворювання людей трипільської культури цього регіону [10]. Проводили також краніологічні дослідження черепів із Вертеби [6].

Для трипільської культури вивчення МтДНК розпочав американський генетик О. Нікітін на кількох розрізнених кістках із печери Вертеба, однак отримані результати виявилися недостатніми для зіставлення трипільських лі- неджів із даними по інших групах. Проведений автором краніологічний аналіз черепів із Вертеби, а також нові генетичні дослідження спільно з лабораторіями Університету Гранд Веллі та Гарвардської медичної школи [12] дають змогу поставити питання про ступінь узгодженості антропологічних і археогенетичних результатів та розглянути витоки трипільців уконтексті європейських неолітичних і енеолітичних культур.

Дослідник печери Вертеба М. Сохацький надав нам можливість вивчити сім черепів, відкритих там у 2007-2008 рр. [7, с. 27; 13]. Всі черепи, крім одного, знайдені без нижніх щелеп, у пе- ревідкладеному стані. Чотири з них компактно розміщалися у ніші гіпсової стіни печери («гнізді»), поруч лежав масивний ріг тура. Решта три містилися на відстані 1,4 м і, можливо, були частиною першого поховання.

Серію з семи черепів автор дослідила за повною краніологічною програмою у польових умовах. Тоді ж спільно з М. Ліллі були проведені палеопатологічні дослідження [10]. Збереженість черепів, за винятком одного, добра, деякі були вкриті вапняковими відкладеннями. П'ять із них належали чоловікам, два - жінкам. Наймолодшому чоловіку було 25, найстаршому 40 років, жінки померли у молодому віці. Статево- вікову належність визначали за стандартними протоколами [8] на основі морфології та розвитку ознак статевого диморфізму, ступеня облітерації швів та зношеності зубів. Можливості визначення статі й віку на основі самих лише черепів є дещо обмеженими, але цілком прийнятними за браком кісток посткраніально- го скелета, які б асоціювалися з цими черепами. Нижче наводимо їхню стислу антропологічну характеристику.

Індивід № 1 (польовий № 3.17.1) представлений черепом без нижньої щелепи, який лежав у стінній ніші (так званому гнізді) разом з трьома іншими черепами (№ 4, 5 і 6). Характеризується великими розмірами і значною масивністю. Дуже виразний рельєф надперенісся, надбрів'я і потилиці та великі соскоподібні відростки надають йому архаїчного вигляду. Черепні шви зовні відкриті, крім задньої частини сагітального. Череп належав чоловікові 35-40 років. Він є одним з найдавніших у вибірці, датується 3931-3670 cal. BC.

Дуже великий поздовжній і великий поперечний діаметри зумовили доліхокранну форму цього черепа (індекс 74,1), який був ще й дуже високим. Чоло пряме і дуже широке. Обличчя широке у вилицях (138 мм) і помірно високе (верхньолицевий індекс 52,9). Горизонтальне профілювання обличчя дещо ослаблене як на рівні орбіт (назомалярний кут 143,1 град.), так і на нижньому рівні (зигомаксилярний кут 132,9 град.). За вертикальним профілем обличчя мезогнатне. Орбіти дуже низькі, мають прямокутну форму. Перенісся широке, низьке, увігнуте. Носовий отвір широкий, кут випинання носа до лінії профілю незначний.

У будові цього черепа поєднуються риси двох давніх європеоїдних типів - протоєвропейсько- го і середземноморського. За комплексом ознак його можна віднести до пом'якшеного варіанта протоєвропеоїдів, який зустрічався у складі населення низки ранньоенеолітичних культур Півдня Східної Європи і був широко поширений тут в епохи мезоліту і неоліту [5]. Цей череп із Вертеби близький до одного з варіантів неолітичного населення Північного Причорномор'я, який склався на основі місцевих мезолітичних груп. трипільський культура вердеб печера

Індивід № 2 (польовий № 3.16.1). Череп має добру збереженість, однак нижньої щелепи немає. Черепні шви відкриті, за винятком ділянок, які межують з точкою obelion. Усі різці втрачені посмертно, стертість збережених зубів незначна. Наявність сагітального валика, опукле надперенісся, рельєфні верхні вийні лінії, великі соскоподібні відростки вказують на те, що череп належав чоловікові. Череп датовано 3654-3522 cal. BC.

Чоловік загинув, коли йому було 25-30 років. Причиною його смерті могла бути серйозна черепно-мозкова травма, спричинена сильним ударом у верхню частину потиличної кістки, де є отвір розмірами 31*32 мм. Слідів регенерації країв отвору, які б свідчили про процес загоєння, немає. Однак втиснутий всередину черепа уламок кістки, який все ще утримується на краю отвору за рахунок внутрішньої кісткової пластинки, вказує на те, що травму було завдано живій людині, що призвело до її смерті, або ж невдовзі після смерті (рис. 2).

Черепна коробка має помірну довжину, вона вузька і висока. Форма черепа різко доліхокранна (індекс 72,4). Обличчя середньої ширини (виличний діаметр 131 мм), помірної висоти (верхньолицевий індекс 54,2), дещо сплощене на рівні орбіт (назомалярний кут 143,8 град.) і добре профільоване на нижньому рівні (зигомаксилярний кут 120 град.). Орбіти дуже низькі, носовий отвір середньоширокий, кут випинання носа значний. Вертикальний профіль мезогнатний.

За комплексом краніологічних ознак цей череп належить до одного з давніх варіантів середземноморского типу. Морфологічно найбільш близькими до нього виявилися черепи трипільської серії Більче Злоте [15, р. 10-19].

Індивід № 3 (польовий № 1.2.SE) представлений черепом, у якого зруйновані правий носовий відросток верхньої щелепи і права лакрімальна кісточка. Рельєф надорбітальної області і потилиці слабкий. Череп належав жінці 18-22 років. Він датований 3709-3537 cal. BC.

На верхній щелепі перші премоляри і всі моляри розташовані in situ, а інші зуби втрачені посмертно (їхні альвеоли не мають слідів ремо- делювання). На премолярах і перших молярах помітні точкові сліди стертості дентину, а другі і треті моляри мають лише злегка зношені (заполіровані) горбки. На зубах є наліт солей із ґрунту печери, що утруднює оцінку відкладень зубного каменю. На жодному з зубів немає слідів розвитку карієсу. Разом з тим, аналіз стабільних ізотопів вуглецю та азоту вказує на переважання в раціоні цієї молодої жінки злаків за незначної частки фауністичних продуктів [10]. Така дієта зазвичай викликає появу карієсу у землеробського населення, однак на досліджуваному черепі його немає.

Жінка зазнала значних травм черепа. Одна з них - на потилиці в ділянці точки лямбда. Зовнішня пластинка кістки проломлена і втиснута всередину черепа. її уламок все ще можна бачити прикріпленим in situ з лівого боку отвору. Довжина пошкодження в різних місцях становить від 26 до 38 мм, найбільша ширина його 32 мм. Розташування та структура цієї травми свідчать, що її було завдано гострим рублячим знаряддям спереду і зверху по голові жертви, яка, мабуть, перебувала на колінах, схилившись уперед. З внутрішньої сторони це пошкодження виражено сильніше, ніж ззовні. Зсередини його максимальна довжина становить 41,6 мм, а максимальна ширина - 33,2 мм. Слідів реакції кісткової тканини на цій ділянці не спостерігається.

На правій тім'яній кістці цього черепа є сліди видалення кісткової тканини (рис. 3 а). Пошкодження має складну форму у вигляді неправильної вісімки. Напевно, видалення кістки зроблено peri-mortem, про що свідчать дуже гострі краї отвору, а також той факт, що зріз має такий самий колір, як і весь череп. Відкладення кальцитів навколо зрізу і на його краях можуть приховувати наявність можливих слідів ремоделювання кістки на цій ділянці. Очевидно, походження цього складного отвору можна пов'язувати з трепанацією черепа або з ритуальними маніпуляціями (вирізання амулета, взяття трофея), або і з тим, і з іншим [10]. Аналогічні сліди вирізання на черепах краківської частини колекції з Вертеби інтерпретовані як свідчення конфліктів, соціального контролю, культових ритуальних дій над покійними [9, р. 18].

Крім цих ушкоджень, на лівій скроневій кістці черепа виявлено чіткі сліди глибоких надрізів або надрубів (рис. 3б). Найбільш глибокий і довгий (27,8 мм) слід розташований біля основи соскоподібного відростка. Інший слід завдовжки 17,9 мм розташований трохи позаду і вище, перетинає верхню третину скронево-потиличного шва і зачіпає потиличну кістку. Краї пошкоджень дуже чисті й гострі, тож можна припустити, що дію скоєно peri-mortem або невдовзі після смерті жінки. Судячи з того, що нижні кінці цих пошкоджень глибші за верхні, вірогідно, що удару ріжучим/рублячим знаряддям було завдано у напрямку зліва направо і знизу вверх при положенні тіла жертви на животі, обличчям вліво. При цьому перший удар був сильнішим за наступні. Ці травми означають підрізання зв'язок і сухожиль у місці прикріплення м'язів шиї з метоювідокремлення голови від тіла. Як у цьому, так і в описаних вище випадках, слідів реакції кісткової тканини на краях ушкоджень не спостерігається. Всі ділянки з травмами мають той самий колір, що і вся поверхня черепа, а краї пошкоджень покриті такими самими відкладеннями кальцитів, як і навколишні кістки.

Череп жінки характеризується великим поздовжнім і середнім поперечним діаметрами, дуже великою висотою склепіння. Форма черепа мезокранна (індекс 75,7). Чоло дуже широке, пряме. Діаметр вилиць середній (126 мм), обличчя помірно високе (верхньолицевий індекс 51,6). Орбіти дуже низькі, носовий отвір і перенісся середньої ширини. Лице дещо сплощене на рівні орбіт і дуже сильно профільоване на нижньому рівні. Вертикальний профіль ортогнатний. Череп належить до середземноморського типу, але в його будові відчувається певна домішка одного з протоєвропеоїдних компонентів, який відрізнявся деяким підвищенням черепного індексу і ослабленням горизонтального профілю верхнього відділу лиця. Такі риси зустрічаються у представників низки неолітичних і енеолітичних культур Південно-Східної Європи.

Індивід № 4 (польовий № 3.14.1) представлений черепом із нижньою щелепою. Череп лежав у «гнізді», він є одним з найдавніших у вибірці (3911-3659 cal. BC). Характеризується невеликими розмірами, сильно вираженим рельєфом надбрів'я і опуклими соскоподібними відростками. Рельєф потилиці слабкий. Шви на більшості ділянок відкриті. Верхні різці, крім центрального правого, як і всі нижні різці та ікла, втрачені посмертно. Ступінь стертості збережених зубів від помірної (другі і треті моляри) до значної (ікла, премоляри, перші моляри). Череп належав чоловікові, який помер у віці 30-35 років.

На черепі є великий штучний отвір неправильної форми, який захоплює праву частину потилиці і примикає до великого потиличного отвору. Чіткий край верхнього овального контуру може означати вирізання кістки. Нижній край отвору не має певної форми і слідів навмисного зрізу. Оскільки ознак загоєння країв або іншої реакції кістки не спостерігається, можна припустити, що ці пошкодження зроблені безпосередньо перед смертю або ж посмертно. Як і у випадку з жіночим черепом (№ 3), цей отвір може бути результатом невдалої трепанації, вирізання амулета чи інших ритуальних маніпуляцій.

Черепна коробка має мезокранну, на межі з доліхокранною, форму (черепний покажчик 75,4) і дуже високе склепіння. Лице вузьке (129 мм), дуже низьке (верхньолицевий індекс 48,1), сплощене на верхньому рівні (назомалярний кут 146 град.) і сильно профільоване на нижньому (зигомаксилярний кут 120 град.). Орбіти низькі, прямокутної форми. Носовий отвір помірно широкий, кут випинання носа великий. Вертикальний профіль обличчя ортогнатний. Нижня щелепа досить грацильна, але кут гілки близький до вертикального (110 град.), що характерно для чоловічих черепів.

За будовою і пропорціями обличчя цей чоловік був ближчим до індивіда № 2, ніж № 1. Разом з тим, він відрізняється від обох ширшим черепом, значно вужчим і дещо більш сплощеним обличчям. За комплексом краніологічних ознак його можна віднести до середземноморського типу з деякою домішкою протоєвропеоїдного комплексу.

Індивід № 5 (польовий № 3.13.1). Череп без нижньої щелепи, лежав у «гнізді», датований 3758-3636 cal. BC. Черепна коробка збереглася добре, а на обличчі посмертно пошкоджені верхній край лівої орбіти, ліва вилична дуга, передні частини носових кісточок, а також передня поверхня верхньої щелепи з лівого боку. Рельєф чола і потилиці виражений помірно, соскоподібні відростки середнього розміру. Зубів немає, причому всі премоляри і моляри втрачені ще за життя, на що вказує часткове заростання їхніх лунок. Сагітальний шов повністю облітерований, всі інші відкриті. Череп належав чоловікові 30-40 років.

На правій тім'яній кістці є невелика вм'ятина від удару, отриманого, очевидно, задовго до смерті. Верхні частини тім'яних кісток мають посилену пористість. Поздовжній і висотний діаметри дуже великі, поперечний - помірний, форма черепа доліхокранна (індекс 73,8). Лоб помірно широкий, злегка похилий. Обличчя низьке і помірно широке на верхньому рівні, але виличний діаметр виміряти не вдалося через брак лівої виличної дуги. Орбіти дуже низькі й широкі. Носовий отвір широкий, перенісся дуже високе. Обличчя виражено клиногнатне, про що свідчать дуже малі значення кутів горизонтального профілю як на верхньому (назомалярний кут 128 град.), так і на нижньому (зигомаксилярний кут 125,5) рівнях.

У будові цього черепа наявні деякі архаїчні риси, властиві давнім середземноморцям (дуже велика висота склепіння, клиногнатність обличчя). У поєднанні з нерізкою доліхокранією і низьким помірно широким обличчям його краніологічний комплекс відповідає одному з варіантів західносередземноморського типу.

Індивід № 6 (польовий № 3.15.1). Череп лежав у «гнізді», він датований 3708-3536 cal. BC. Збереження черепа задовільне, нижньої щелепи немає. Зруйновані передня частина альвеолярного відростка верхньої щелепи з частиною твердого піднебіння зліва, права вилична дуга і зовнішня стінка правої орбіти. Все черепні шви відкриті. Зуби втрачені посмертно, збереглися лише перший і другий моляри справа, треті моляри не прорізалися. Відзначається дуже інтенсивна пористість на тім'яних кістках навколо сагітального шва та в ділянці зовнішніх слухових отворів. Череп належав молодій жінці, якій на момент смерті було не більше ніж 1420 років.

Довжина черепа велика, ширина дуже мала, висота середня. За формою черепна коробка виражено доліхокранна (індекс 71,9). Лоб широкий і прямий. Ширину вилиць виміряти неможливо, верхня ширина обличчя помірна, висота - мала. Носова апертура низька, дуже вузька, носовий індекс вказує на лепторинію, орбіти низькі. Перенісся досить високе, а іклові ямки дуже глибокі, що може вказувати на виражений горизонтальний профіль обличчя. Поєднання пропорцій мозкового відділу і обличчя на цьому черепі відповідають краніологічному типу західних середземноморців.

Індивід № 7 (польовий № 1.1.1). Від черепа збереглися тільки частина обличчя і мозкового відділу. Кістки датовано 3772-3648 cal. BC. Фрагмент містить лобну, праву скроневу і передні частини тім'яних кісток, а також верхню ліву частину обличчя з орбітою і неповними носовими кісточками. Окремо зберігся фрагмент верхньої щелепи з першими і другими молярами, які уражені пришийковим карієсом. Виражений рельєф надперенісся і надбрів'я та стан наявних ділянок черепних швів дає змогу припустити, що рештки цього черепа належали чоловіку приблизно 20-30 років.

Вимірювання обмежуються лише ділянкою чола і орбіти. Найменша ширина чола потрапляє в категорію дуже великих значень, а найбільша ширина - в категорію середніх. За індексом чоло дуже широке. Розмір лобної хорди перебуває на межі середніх і великих величин. За цими даними можна побічно судити про досить великі розміри цього черепа.

Краніологічний аналіз черепів із Вертеби виявив їхню певну антропологічну неоднорідність у межах європеоїдного типу. Вона проявляється як у різній ступені масивності, так і за розмірами та пропорціями черепів. Більшість черепів (індивіди № 2-6) асоціюються з середземноморським типом. Загалом вони характеризуються доліхокранною формою черепа, нешироким і середньо-високим обличчям, добре або помірно профільованим у горизонтальній площині. Однак два із них (№ 3 і 4) демонструють наявність відчутної домішки протоєвропейського типу. До цього ж типу належить череп індивіда № 1, який є найбільш давнім у вибірці. Йому притаманне найширше в серії обличчя з ослабленим профілюванням у горизонтальній площині.

Враховуючи малу чисельність вибірки з Вертеби, виявлені відмінності можуть мати випадковий характер, а виділені типи неможливо обґрунтувати статистично. Проте такі самі краніологічні комплекси вже були зафіксовані у одиночних черепів середнього етапу Трипілля (Солончени, Верем'я, Незвисько, Лука-Устинська, Липкани, Троян), у пізньотрипільських серіях Більче Злоте і Вихватинці, а також в серії усатівської культури Маяки. Перегляд табличних даних із публікації польського антрополога К. Стояновського, який у 1948 р. опублікував краніологічну серію з Вертеби (вона увійшла в літературу під назвою Більче Злоте), свідчить про відсутність у ній таких широколицих форм, які трапляються у дослідженій нами серії. Разом з тим, К. Стояновський виділив у ній кілька антропологічних типів, серед яких середземноморський домінує [15, р. 10-19]. Серія Більче Злоте, яка нині зберігається у Краківському музеї, могла б стати еталонною для розуміння антропологічного типу трипільців, однак для повноцінного зіставлення вона потребує додаткового дослідження за сучасною краніометричною програмою (бракує таких важливих параметрів, як кути горизонтального профілю обличчя), а також проведення прямого радіо- карбонного датування кожного черепа.

Для з'ясування антропологічних зв'язків трипільської популяції Вертеби ми провели її зіставлення з більш ранніми та синхронними групами Південно-Східної Європи. Для порівняння залучено 34 краніологічні серії епох неоліту та енеоліту. За результатами аналізу методом Головних компонент з використанням шести краніологічних ознак, найближчими до Вертеби виявилися серії басейну Дунаю і Балкан, зокрема неолітичної культури Хаманджія (могильник Чернавода у Добруджі), енеолітичної культури Гумельниця (могильник Лільяк) та череп із печери Деветашка в Болгарії, матеріали культури лінійно-стрічкової кераміки басейну Дунаю, а також серії усатівської культури (могильники Маяки, Усатово). Подібно до серії з Вертеби, у них домінує середземноморський компонент за певної домішки протоєвропейського [4]. На значній відстані від Вертеби за краніологічними ознаками перебувають серії неолітичних і ранньоенеолітичних культур Північного Причорномор'я з масивними протоєвропеоїдними черепами. Таким чином, проведене зіставлення свідчить про антропологічну спільність трипільців Вертеби з балкано-дунайською культурно-історичною областю.

Генетичний аналіз людей з Вертеби

На зразках із Вертеби були проведені аналізи МтДНК, а також дослідження повного геному [14; 12]. Мітохондріальні геноми виділив О. Нікітін для всіх семи черепів. Чотири індивіди (№ 1, 2, 3, 5) були носіями мітохондріальних гаплогруп Н5а, HV0, H та HV, які пов'язують трипільців з анатолійськими неолітичними фермерськими групами і ранньоземлеробськими популяціями Південно-Східної і Центральної Європи. У двох індивідів (№ 6 і 7) виявлено гаплогрупи U8b1b і U8d1a2, властиві верхньопалеолітичним мисливцям та збирачам Європи, а також мезолітичним і ранньонеолітичним популяціям Північного Причорномор'я. Ще один чоловік із Вертеби (№ 4) виявився носієм гаплогрупи Т2Ь, яка є маркером експансії людей з Анатолії до Європи у ранньому неоліті [14, р. 8].

У переважній більшості мітохондріальні геноми людей з Вертеби узгоджуються з їхніми антропологічними характеристиками. Представники гаплогруп Н і Т характеризуються середземноморським краніологічним комплексом. Однак ця відповідність спостерігається не завжди. Наприклад, один носій гаплогрупи Н (індивід № 1) має протоєвропеїдний краніологічний комплекс. Це може бути зумовлено особливостями фенетичної сегрегації краніологічних ознак у змішаних групах. Якщо в популяції більшість алелей, які відповідають за краніологічні ознаки, належить до середземноморського варіанта, то краніологія буде в основному середземноморська. З іншого боку, якщо в цій популяції наявні «протоєвропеоїдні» алелі, то їхня випадкова зустріч (або дрейф генів) призведе до появи у окремих представників популяції протоєвропеоїдних краніологічних рис. На думку О. Нікітіна, оскільки МтДНК визначає спадковість по материнській лінії, можна припустити, що протоєвропеоїдний краніологічний комплекс цей чоловік успадкував від бабусі з батьківського боку, яка могла походити з середовища масивних мисливців-збирачів Північного Причорномор'я. Можливість популяційного обміну внаслідок контактів між трипільцями і протоєвропеоїдними групами підтверджується наявністю трипільських артефактів у могильниках маріупольського типу на Дніпровських Порогах.

При розгляді на груповому рівні генетичний поліморфізм Вертеби нівелюється. На графіку візуалізації аналізу Головних компонент, де розміщені 36 євразійських груп від верхньогопалеоліту до епохи бронзи, Вертеба розташована в одному кластері з представниками європейських і анатолійських неоенеолітичних фермерських популяцій [14, р. 6]. Як видно з цього графіка (рис. 4), найбільш генетично близькими до Вертеби виявилися групи, які представляють неоліт Малої Азії (AMN), анатолійський неоліт (ANA), культуру Криш-Старчево Хорватії і Угорщини (STA), ранній неоліт і енеоліт Іспанії (ENS, EES), культуру лінійно-стрічкової кераміки Центральної Європи і Угорщини (LBK, LBKT). Крім того, трипільці з Вертеби демонструють близький генетичний зв'язок із носіями культури лійчастого посуду (SMC, FBC, BAC) Центральної і Північної Європи.

Більш повне уявлення про походження трипільців дали результати повногеномного аналізу, який було проведено у Гарвардській медичній школі в межах широкомасштабного дослідження із залученням даних з давньої ДНК 225 мешканців Європи періодів до і після поширення там землеробства. Результати цього аналізу наведено у спільній публікації, присвяченій генетичній історії населення Південно-Східної Європи [12]. Для чотирьох індивідів з Вертеби визначено основну складову їхнього родоводу та частку найбільш істотних домішок. Залежно від застосованих моделей обчислення цих домішок і для різних індивідів їхнє співвідношення дещо варіює, що однак не впливає на загальну картину.

Загалом у трипільців Вертеби основною є анатолійська (AN) генетична фракція - вона становить близько 83 % всього геному. Решта їхнього генетичного спадку припадає на домішки, отримані від племен мисливців і збирачівської височини фази ВІІ-CI Трипілля веде свій родовід від прямих нащадків анатолійських неолітичних фермерів, які, просуваючись теренами Південно-Східної Європи у північно-східному напрямку, поступово змішувалися з місцевими племенами мисливців і збирачів, що залишило чіткий слід у їхньому геномі і меншою мірою позначилося на фізичному (антропологічному) вигляді. Пояснення цього, можливо, слід шукати в особливостях шлюбних стратегій під час контактів прийшлих землеробських груп із місцевими популяціями. Сліди черепно-мозкових травм та інших випадків насилля на черепах з Вертеби [11; 9] свідчать про те, що у період 3900-3500 cal. BC Трипілля ці контакти не завжди були мирними і могли супроводжуватися міжгруповими конфліктами або випадками міжособистісного насилля.

Список літератури

1. Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація / М. Ю. Відейко. - Київ: Академперіодика, 2003. - 183 с.

2. Відейко М. Ю. Абсолютне датування трипільської культури / М. Ю. Відейко, Н. Б. Бурдо // Енциклопедія Трипільської цивілізації. - Т. 1, кн. 1. - Київ: Укрполіграфмедіа, 2004. - 703 с.

3. Карстен Дж. Биоархеологический анализ антропологического материала из пещеры Вертеба / Дж. Карстен, М. Сохацький, С. Хейнс, Г Медден // Stratum plus # 2. - 2015. - C.121-144.

4. Потєхіна І. Д. Населення усатівської культури за даними антропології / І. Д. Потєхіна // Археологія. - 1990. - № 2. - С. 56-67.

5. Потехина И. Д. Население Украины в эпохи неолита и раннего энеолита / И. Д. Потехина. - Киев: Институт археологи НАНУ, 1999. - 216 с.

6. Потєхіна І. Д. Поховання черепів епохи енеоліту в печері Вертеба: антропологічний аспект / І. Д. Потєхіна // Пам'ятки Тустані в контексті освоєння Карпат у доісторичну добу та в середньовіччі; проблеми їх збереження та використання: Матеріали ІІІ міжнар. наук. конфер. / відп. за випуск Р Г. Миська. - Львів, 2016. - С. 134-136.

7. Сохацький М. Нові палеоантропологічні матеріали з поселення трипільської культури в печері Вертеба / М. Сохацький // Актуальні проблеми археології: Матеріали міжнар. наук. конфер. на пошану І. С. Винокура. - Тернопіль, 2009. - С. 26-27.

8. Buikstra E. Standards for data collection from human skeletal remains / E. Buikstra, D. Ubelaker. - Fayetteville: Arkansas Archeological Survey Research Series. - 1994. - No. 44. - 272 p.

9. Kadrow S. The Verteba Cave: A Subterranean Sanctuary of the Cucutemi-Trypillia Culture in Western Ukraine [Electronic resource] / S. Kadrow, D. A. Pokutta // Journal of Neolithic

10. Lillie M. First evidence for Interpersonal Violence in Ukraine's Trypillian Farming Culture: Individual 3 from Verteba Cave, Bilche Zolote / M. Lillie, I. Potekhina, A. Nikitin and M. Sokhatsky // Trends in Biological Anthropology: BABAO Conference Paper / ed. K. Gerdau-Radonic and K. McSweeney. - V. 1. - Oxford: Oxbow Books, 2015. - P 54-60.

11. Lillie M. First isotope analysis and new radiocarbon dating of Trypillia (Tripolye) farmers from Verteba Cave, Bilche Zolote, Ukraine / M. Lillie, C. Budd, I. Potekhina, A. Nikitin, D. Price, M. Sokhatsky // Documenta Praehistorica. - XLIV. - 2017. - P. 306-324.

12. Matheison I. The Genomic History of Southeastern Europe [Electronic resource] / I. Matheison, S. Alpaslan-Roodenberg [...] D. Reich // Nature. - 2018. - Vol. 555. - P. 197-203.

13. Nikitin A. G. Comprehensive Site Chronology and Ancient Mitochondrial DNA Analysis from Verteba Cave - a Trypil- lian Culture Site of Eneolithic Ukraine [Electronic resource] / A. G. Nikitin, M. P Sokhatsky, M. M. Kovaliukh, M. Y. Videi- ko // Interdiscip. Archaeol. Nat. Sci. Archaeol. - 2010 - 1. - P. 9-18. - Title from the screen.

14. Nikitin A. Mitochondrial DNA analysis of Eneolithic Trypil- lians from Ukraine reveals Neolithic farming genetic roots / A. Nikitin, I. Potekhina, N. Rohland, D. Reich, M. Lillie // PLоS ONE. - 2017. - 12 (2).

Размещено на Allbest.ru