Торгівля продукцією борошномельної промисловості на території Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка (Україна, Тернопіль)

Кафедра історії України

Торгівля продукцією борошномельної промисловості на території Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX століття

аспірант Стоколоса Т.А.

Анотація

На основі значного кода історичних першоджерел досліджено питання внутрішньої торгівлі продукцією борошномельного виробництва на території Волинської губернії у другій половині XIX -- на початку XX ст. Висвітлено основні форми торгівлі на Волині: ярмаркову, базарну і стаціонарну, а також їхнє значення для економіки краю. Особливу увагу приділено мережі постійних торгових закладів, оскільки саме вони стають переважаючою формою у здійсненні торгівельних операцій як у містах, так і в сільській місцевості. Автор також розглядає значення розвитку транспортної мережі, яка дала змогу активізувати економічне життя губернії.

Ключові слова: Волинська губернія, борошно, ярмарки, базар, стаціонарна торгівля, крамниця.

Annotation

In the article is investigated the issue of flour--mill industry products trade in Volyn province, second half of XIX and beginning of XX centuries. The research was carried out on the basis of a large number of historical sources, in particular, archival ones. The object of article is to highlight and analyze the main forms of internal trade of flour-mill industry products on the territory of Volyn, namely: nundinal, market and stationary. The analysis of historiography suggests that, to problems of flour--mill production and further marketing of products, is paid the insignificant attention from the researchers' side. Works, considering this issue, largely highlight it in the context of other areas of industrial production. In the article is described the importance of nundinal trade of flour and cereals. It is worth noting that such a form of trade activity was traditional for Ukrainian society. Was highlighted the place of market trade, 'which in the second half of XIX is becoming more widespread. Moreover, in the article was followed the process of active growth of stationary trade, which in its volume was significantly ahead of nundinal and market ones in early XX century, and become a dominant form of trading activity in Volyn province. Also, was provided the information about the largest stationary outlets operating on the territory of Volyn.

Special attention is paid to the importance of transport network expanding, which has become one of the keyfactors for the intensification of trade activities and creation of a single market space in the province. The novelty of received results is in detailed coverage of issues, which did not receive the significant attention from domestic researchers and the use of archival materials that had not been used beforehand in the scientific circulation. The indicated, in the article, conclusions can be used duringfurther studying of general picture of socioeconomic history of Ukraine of the New Age.

Keywords: Volyn province, flour, market, bazaar, stationary trade, store.

У другій половині XIX ст. на території Волинської губернії однією із найбільш розвинених сфер промисловості поступово стає борошномельна галузь. Виробництво муки та круп лідирує за обсягами виробництва краю. Відповідно, значна кількість продукції борошномельної промисловості реалізовувалась на внутрішніх ринках.

Дослідженню проблематики внутрішньої торгівлі борошномельною продукцією на території Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. присвячено праці О. Жам [1], М. Москалюка [2; 3], Н. Шкільняк [4], О. Реєнта [5] та О. Прищепи [6]. Однак дана тематика і досі залишається недостатньо вивченою. Значна кількість праць, у яких автори висвітлюють торгівлю борошном та крупами, є узагальненими та досліджують борошномельну промисловість у комплексі із іншими сферами промислового виробництва.

Мета пропонованої статті полягає у висвітленні та аналізі основних форм внутрішньої торгівлі продуктами борошномельного виробництва на території Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст.

Після відміни кріпосного права у 1861 р. в Російській імперії розпочався повільний перехід до ринкового суспільства. Владні структури прагнули досягти підвищення продуктивності праці, запровадження новітніх технологій обробітку землі та вирощування тварин, а також орієнтації товаровиробників на випуск продукції, яка б користувалася попитом на ринку [7, с. 68].

Внутрішня торгівля борошномельною продукцією у Волинській губернії, як і на території усієї Правобережної

України, зумовлювалася рядом специфічних факторів: концентрація великих млинарських підприємств у декількох повітових центрах та губернському місті; дрібнотоварний характер сільських млинів та їх розпорошеність по всій території краю; незадовільний стан шляхів сполучення; недостатній розвиток засобів інформації; відсутність капіталів та нестача спеціалістів у сфері торгівлі [1, с. 190].

У другій половині XIX ст. існували три основні форми внутрішньої торгівлі: ярмаркова, базарна і постійна (стаціонарна). Головною з них після реформи 1861 р. став продаж товарів постійними закладами [8, с. 48].

Значне місце у торгівлі борошномельними продуктами займала ярмаркова торгівля. Як відзначав один із дослідників цього питання І. Канделакі: «Ярмарочная торговля в Юго-Западном районе распространена больше, чем где бы то ни было, особенно отличаются в данном отношении Волынская и Киевская губернии. Ярмарочная торговля в губерниях как бы не прекращается: кончается одна - едут на другую, что не продано в одном месте, то продают в другом». Ярмарки функціонували за принципом кола або ланцюга [1, с. 191]. Дана особливість простежується, якщо проаналізувати дати проведення ярмарок: Райгородок (1 січня) - Кодня (6 січня) - Любар (10 січня) - Житомир (1 лютого) - Райгородок (2 і 24 лютого) - Кодня (17 березня) - Любар (10 квітня) - Житомир (1 травня) - Райгородок (9 і 25 травня) - Кодня (24 червня) - Любар (10 липня) - Житомир (1 серпня) - Райгородок (26 вересня) - Кодня (1І18 жовтня) - Любар (10 листопада) -Житомир (1 грудня) [9, с. 227].

Зазвичай, ярмарки відбувалися у дні релігійних свят. Але, зважаючи на те, що останні нерівномірно розподілені упродовж року, то і торгівля велась несистематично. Від цього страждали виробники, продавці та покупці борошномельних товарів. Рівень розвитку товарних відносин також демонструє тривалість ярмарок та їх інтенсивність: чим більшим був товарообіг, тим довше вони тривали. Так, оптові зазвичай тривали 3-4 тижні, вузлові - 1-2, роздрібні - тиждень і менше. Також варто відмітити, що ярмарки, які відбувалися у містах відзначалися більшим товарообігом та тривалістю, ніж сільські [1, с. 192]. Даний факт пояснюється тим, що міська торгівля була орієнтована на значно ширше коло покупців, частина яких не була кінцевим споживачем товару, а намагалася його перепродати за більш вигідною ціною.

Ярмарки можна умовно розділити на декілька категорій: сільськогосподарські, мануфактурні, промислові, універсальні. Із торгівлею борошномельними продуктами були безпосередньо пов'язані лише сільськогосподарські, і, лише частково, універсальні. Сільськогосподарські ярмарки відбувалися здебільшого восени та взимку та мали роздрібний характер. Це пояснюється тим, що основними їх учасниками були селяни, які не мали великих запасів зернових продуктів та вільних обігових коштів. Найбільш поширеними були універсальні ярмарки асортимент яких складався із значної кількості товарів. У них брали участь усі верстви населення. Найбільш активними учасниками ярмаркової торгівлі були селяни та купці. Якщо перші виступали в ролі продавця борошномельної продукції, то другі - покупця. Цілком зрозуміло, що купівля відбувалася не для власного вжитку, а для подальшого продажу за значно вищими цінами у регіонах, де спостерігався дефіцит продукту. Дещо меншу роль у ярмарковій торгівлі борошномельними продуктами відігравало міщанство, адже міські жителі здебільшого скуповувалися на міських базарах, крамницях, лавках, які були практично в кожному місті. І тільки в окремих випадках, коли ярмарки проходили в їхньому місті, робили довгострокові запаси борошна та круп. Ще меншу участь приймали фабриканти та підприємці. Окрему категорію покупців становили військові підрядчики, які закуповували провізію для армії. Частка інших верств населення у ярмарковій торгівлі була незначною [1,с. 192].

Також існував поділ ярмарків на три категорії за фінансово-економічними показниками. До першої належать великі ярмарки з привозом товарів більш як на 100 тис. крб., до другої - від 10 до 100 тис. крб., до третьої ярмарки, вартість привезених товарів на яких становила менше 10 тис. крб. [10, с. 171].

У Волинській губернії існувала значна кількість ярмарків (близько 1 тис.), але у своїй більшості (2/3) вони були дрібними, як звичайні базари, з обігом до 5 тис. крб. й обслуговували невелику територію - переважно навколишні населені пункти. Особливо важливе значення ярмарки мали у сільській місцевості, де бракувало закладів стаціонарної торгівлі [1, с. 192; 7, с. 70-71]. Зокрема, у другій половині XIX - на початку XX ст. загальна кількість ярмарків у губернії зросла в 3,5 рази, але водночас, частка міських збільшилась лише в 2,4 рази [6, с. 123].

Свідченням необхідності існування ярмарків була тенденція до збільшення їхньої кількості та обсягів торгівлі. Так, якщо у 1895 р. у Волинській губернії відбувалося 430 ярмарків, то у 1907-1911 рр. їхня кількість становила близько 754 щороку. На території краю вони розміщувалися нерівномірно. Найбільше їх було у Заславському повіті. Далі за кількістю перебували Ковельський та Новоград-Волинський повіти. У цей час місцеві органи влади одержували значну кількість письмових запитів стосовно відкриття нових ярмарків. Ця потреба була обумовлена поширенням у регіонах, відділених від розвинених промислових центрів, дрібного кустарного виробництва і необхідності збуту продукції, а також придбанням необхідних товарів. Відкриття нових ярмарків сприяло заохоченню сільське населення до активної участі у ярмарковій торгівлі [11, с. 165; 2, с. 94].

Головну роль у ярмарковій торгівлі на території Волинської губернії у другій половині XIX ст. відігравав губернський центр. Вже на початку XIX ст. упродовж року у Житомирі відбувалося 15 ярмарків. У цей час найбільш поширеними предметами продажу на житомирських ярмарках були борошно та зерно. Окрім Житомира значними торгівельними хлібними центрами виступали повітові міста Луцьк (15 ярмарків), Острог і Дубно (15 ярмарків), а також містечка Корець Новоград-Волинського та Устилуг Володимир-Волинського повітів [6, с. 124; 12, с. 227].

Поширення ярмаркової торгівлі у зазначених населених пунктах не було випадковістю, а обумовлювалося рядом чинників. Зокрема, у другій половині XIX - на початку XX ст. на ярмаркову та базарну торгівлю у містах впливали такі фактори, як географічне розташування того чи іншого міського поселення, наявність транспортної мережі тощо. Південна межа Полісся з лісостепом, яка проходить приблизно вздовж лінії Володимир-Волинський - Луцьк - Рівне - Корець - Берездів - Шепетівка - Полонне-Чуднів - Троянів - Житомир, водночас вказує на одні із найбільших центрів ярмаркової торгівлі [6, с. 124].

Важливе місце у внутрішній торгівлі зерновими продуктами на території Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. та налагодженні економічних зв'язків між селом та містом мали базари. Подекуди вони відігравали навіть більше значення, ніж ярмарки. Базари діяли здавна в містах і сільській місцевості. За своїм значенням вони були універсальними. Найбільш поширені на них товари щоденного масового попиту, так звані товари споживчого значення, серед яких важливе місце займали борошно та крупи. Основними учасниками базарів були селяни, міщани та купці. Відбувалися базари кожного дня у великих містах, у селах та містечках - раз або кілька разів на тиждень [1, с. 192]. У Рівному та Ковелі уже в 60-ті рр. XIX ст. базарних днів було два на тиждень, а в Старокостянтинові вони діяли щоденно. В подальшому у всіх великих містах Волинської губернії кількість днів постійно зростала.

Незважаючи на значні обсяги торгівельних операцій, які здійснювалися на міських базарах, тут проводився безпосередній обмін: все, що привозилося із навколишньої території, в тому числі і борошно, тут же продавалося. Зростання в містах кількості торгових площ, де проводилися базари свідчить про розширення цієї форми торгівлі. Якщо у середині XIX ст. кожне волинське місто мало по одній діючій торговій площі, то вже на початку XX ст. - не менше двох. Найбільше їх нараховувалося в Житомирі (7), Ковелі (6), Луцьку (5). На трьох міських базарах велася торгівля у Новограді-Волинському [4, с. 13].

Станом на 1861 р. у містах України функціонував 12141 базар, причому один раз на тиждень відбувався базар у 34 містах, двічі на тиждень - у 41, тричі на тиждень - у 13 і щоденно - в 9 містах. Згодом кількість базарів та базарних днів постійно зростала. Упродовж 1880-1890 рр. значна кількість базарів відкривалася не тільки у містах, але й у селах [5, с. 17]. Варто відмітити, що базарна торгівля не була характерною для сільської місцевості. Це пояснювалось натуральним характером селянського господарства - селяни самі виробляли більшу частину продуктів, в тому числі борошномельних, які були необхідні для життя [1, с. 193]. У 1900 р. базари на території України функціонували в 940 населених пунктах і торгували загалом 77 тис. днів на рік. Вартість товарів, які кожного року продавалися на базарах сягала позначки 80 млн. крб. [7, с. 68].

Активна базарна та ярмаркова торгівля продукцією борошномельної промисловості вказує на наявність стабільних торгових зв'язків між продавцями та споживачами в межах певного району у сталих хронологічних межах. Якщо говорити про продавців зернових продуктів, то їх слід розділити на дві групи. Селянські і поміщицькі господарства реалізовували безпосередньо зерно, а млинарські заклади - продукти його переробки: борошно та крупи. Обидві групи тяжіли до здійснення торгових операцій [1, с. 193]. В міру розвитку ринкових відносин постійно діючі базари почали перетворюватися у своєрідну форму стаціонарної торгівлі. В містах і великих селах почали відкриватися рундуки, крамниці і столи, з яких велась торгівля товарами. Торговці також були зацікавлені у постійних місцях на ринках [2, с. 92]. борошномельний торгівля волинський губернія

Важливе значення для внутрішньої торгівлі відігравав залізничний транспорт, який зробив товарообіг значно швидшим та дешевшим. Внаслідок цього фактично зникло таке явище як чумацтво. Більшість з тих, хто накопичував капітали, займаючись чумацьким промислом, вкладали їх в організацію промислових підприємств або торгових фірм. Залізничні станції поступово перетворилися на потужні торгові центри. Дрібні торговці-посередники засновували тут свої контори і закуповували у селян товари, на які був попит у місті. Водночас, вони здійснювали продаж того, що потрібно селянам. Внаслідок цього село все більше втягувалося у товарно-грошові відносини, ставало частиною структури ринкової економіки [4, с. 13].

В міру розвитку та становлення великої машинної індустрії зросли обсяги перевезень залізницею, збільшувалися відстані транспортування товарів та ускладнювалася структура вантажообігу. За таких обставин залізниці повинні були стати важливою складовою народного господарства. Також значні зміни відбувалися і в річковому транспорті. Зросла чисельність суден та їхня вантажопідйомність. Загальна кількість річкових пристаней у Волинській губернії становила 50 [2,с.94;3,с.28].

У 80-90-ті рр. частина колишній торгових центрів Волинської губернії через які не проходило залізничне сполучення втратили своє значення. А інші, де була збудована залізниця, інтенсивно розвивалися. Залізниці не тільки залучали до товарообігу все більші маси хлібної продукції, а й різко змінили налагоджені шляхи постачання ринків. Зокрема, через відсутність або досить пізню появу залізничної колії поступово втратили свої провідні позиції у торгівлі такі міста як Острог, Новоград-Волинський, Старокостянтинів, Кременець. Навіть на обсягах торгівлі Житомира також негативно позначилась тривала відсутність залізниці. Адже з появою залізничної мережі відпала необхідність у існуванні гуртових ярмарків. Новий вид транспорту спрощував доставку товарів від виробника безпосередньо до споживача. Так, за 1894-1895 рр. лише до Дубно залізницею привезено 861432 пудів, а прибули 1262373 пудів вантажів. Найбільші обсяги залізничних перевезень були пов'язані з пшеничним борошном [4, с. 14].

Зростання ринкового виробництва та збільшення чисельності найманих робітників сприяли прискореному розвитку стаціонарної торгівлі, яка з 80-х рр. XIX ст. стала переважаючою. Відкривалися лавки, продовольчі магазини, палатки, ятки, столи, у яких здійснювався продаж борошна та круп. Особливістю даного процесу було те, що стаціонарна торгівля набула головним чином у містах. У сільській місцевості вона була слабо розвинена, як і базарна. Кількість постійних торгових закладів швидко збільшувалася. Якщо у 1861 р. в Україні їх нараховувалось 33,2 тис., то в 1900 р. - майже 87 тис. Основна частина постійних торгових закладів розміщувалася в економічно розвинених містах, портах, на залізничних станціях. У таких великих центрах торгівлі як Київ, Харків, Одеса, Катеринослав та інших діяло декілька тисяч торгових точок. Починаючи із 70-х рр. XIX ст. багато їх відкривалося у робітничих селищах і селах, у яких були поміщицькі маєтки та господарства багатих селян. Також відбувався процес концентрації стаціонарної торгівлі, торгового капіталу. Витіснялися дрібні і середні торговці. Виникали великі універсальні і багатофілійні магазини, торгівельні товариства і фірми, що контролювали ринок і підтримували ціни на високому рівні [7, с. 69; 1, с. 193].

Наприкінці XIX ст. стаціонарна торгівля, за сумою своїх оборотів, залишила далеко позаду ярмаркову та базарну. Так, якщо у 90-х роках щорічний сумарний обіг ярмарків та базарів в Україні становив близько 225 млн. крб., то через мережу стаціонарних торговельних закладів продавалося товарів на суму 1,35 млрд. крб. (у 5,5 рази більше) [7, с. 69].

У Волинській губернії до числа міст із найбільш розвиненою стаціонарною торгівлею відносились населені пункти із найвищими демографічними показниками, і, в першу чергу, ті, де проживали заможні покупці з числа дворян та чиновників: Житомир, Новоград Волинський та Рівне. Стаціонарна торгівля також процвітала і на залізничних станціях. Так, у Здолбунові в 1903 р. діяв 31 торговельний заклад, а поблизу самого вокзалу збиралися щоденні базари. Наприкінці XIX - на початку XX ст. стаціонарна та базарна торгівля гармонійно доповнювали одна одну. Міські базари в цей час починають збиратися значно частіше (тричі на тиждень, а подекуди і кожного дня), а на базарних площах відкриваються крамниці, рундуки, столщз яких велась торгівля продукцією, в тому числі борошномельною. Ось як охарактеризував центральну частину Житомира кінця 80-х рр. XIX ст. його мешканець Т. Вержбицький: «Крамниці, крамнички... туляться на кожному кроці. Базарна площа на Воздвиженській площі і Кафедральна вулиця зосереджують свою торгівлю товарами... тут усе можна знайти» [1, с. 193; 6, с. 124].

Варто відмітити, що саме Житомир був центром стаціонарної торгівлі на Волині. Так, наприклад, на Кафедральній вулиці розташовувалися костельні лавки «Спадкоємців Холоденко», які продавали борошно власного виробництва. На цій же вулиці розгорнув торгівлю борошномельною продукцією і Шлема Ванштейн (він же Работкін) [13, с. 194]. Окрім них, значними торгівельними точками, де здійснювався продаж муки у місті Житомир, були крамниці Якова Шпільберга ( обіг 50000 крб.), Иосифа Бялика (20000 крб.), Мартка Каменіра (30000 крб.), Яшка Альперта (10000 крб.), Пейсаха Донцке (30000 крб.) та інші [14, арк. 433зв-434, 509зв-510]. Великими обсягами стаціонарної торгівлі також відзначалося місто Овруч. Тут також торгували борошном навпроти костьолу. Торгівлю у місті монополізував купець М. Вортман [1, с. 194].

Позитивний вплив на крамничну, а також базарну торгівлю здійснювала присутність у містах військових, оскільки вони виступали потенційними споживачами місцевих товарів. Саме тому їх тимчасова відсутність у містах упродовж перебування у літніх таборах призводила до різкого скорочення обсягів торгівлі. На це звертали увагу як виборні представники місцевої влади, так і самі мешканці міст. «З обезлюдненням міста наступає відсутність всякого торгового обігу» - неодноразово констатували на своїх засіданнях уповноважені зборів Лубенського спрощеного громадського управління. Описуючи місто Старокостянтинів 80-х рр. XIX ст. Б. Зуц також підкреслював: «... на час відсутності полків для табірного збору, активність торгівлі завмирає і на самому місті лежить якийсь відбиток запустіння» [1, с. 125].

Окрім великих міст, значного розвитку стаціонарна торгівля набула і в сільській місцевості. Як приклад можна навести дані стосовно торгових підприємства у Рогачевській волості Новоград-Волинського повіту. Зокрема, у 1911 р. тут діяло 40 лавок, які торгували мукою. Особливістю їхньої діяльності був значно менший торговий оборот, а також значно ширша спеціалізація - окрім муки вони здійснювали продаж інших товарів. Так, у лавці Бейли Бараш у с. Гульськ можна були купити муку, сіль та сірники, а її прибуток становив 300 крб. Лавка Іти Островської у с. Тартак торгувала мукою,сіллю, та тютюном. Найбільшою сумою прибутку у 2750 крб. на рік у волості відзначалася роздрібна бакалійна лавка Дувида Розенфейльда у с. Мар'янівка [15, арк. 3зв-35].

Ще однією особливість торгівлі у Волинській губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. була її концентрація у руках євреїв. Як відзначають історичні джерела даного періоду, млини, ліси, перевезення, кустарна промисловість, хлібна і м'ясна торгівля, ремесла, постачання, пошта - все знаходилось під контролем єврейського населення, без участі який економічне життя населення просто неможливе [16, арк. 7]. Підтвердженням цього є список торговців м. Кременця, яких у 1913 р. запросили у Кременецьку міську управу для спільного вирішення питання про час відкриття та закриття торгових закладів у місті в будні та святкові дні. Із 27 осіб, які брали участь у засіданні, більшість становили саме євреї [17, арк. 17].

Таким чином, на території Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. продаж продукції борошномельної промисловості краю здійснювався у формі ярмаркової, базарної та стаціонарної (постійної) торгівлі. Між ними не існувало протиріч, оскільки вони органічно доповнювали один одного. Така взаємодія дала можливість ефективно здійснювати продаж борошна та круп у містах та сільській місцевості. Ярмаркова торгівля, яка діяла за принципом кола давала можливість забезпечити необхідними продуктами всю територію губернії. Водночас відбувається значне зростання стаціонарної торгівлі, яка у другій половині XIX ст. значно випередила за своїми обсягами ярмарки та базари. Важливою складовою внутрішньої торгівлі борошномельними продуктами на Волині була розбудова транспортної мережі, зокрема, залізниць. Це дозволило значно пришвидшити транспортування товарів та з'єднати у спільний ринок віддалені регіони губернії.

Список використаних джерел

1. Жам О. Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у XIX ст. / Олена Жам // Краєзнавство. - 2008.-№1-4.-С.190-195.

2. Москалюк М. Внутрішня торгівля товарами харчової промисловості на Правобережній Україні (друга половина XIX - на початку XIX ст.) / М. Москалюк // Наукові записки ТИПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Економіка. - Тернопіль. -2005. -Вип.18. -С.92-98.

3. Москалюк М. Внутрішня і зовнішня торгівля товарами харчової промисловості на Правобережній Україні (друга половина XIX - початок XX ст.) / М. Москалюк // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Історія. - Тернопіль. - 2002. - Вип.5. - С.26-29.

4. Шкільняк Н. Тенденції розвитку міської торгівлі Волині в другій половині XIX - на початку XX ст. / Н. Шкільняк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. - Тернопіль. - 2015. - Вип.1,Ч.2.-С.12-16.

5. Реєнт О. П. Загальні тенденції розвитку, найголовніші осередки та реверсні особливості української торгівлі в XIX - на початку XX ст. / О. П. Реєнт // Проблеми історії України XIX - початку XX ст. -К., 2017. -Вип.27.-С.7-25.

6. Прищепа О. П. Розвиток торгівлі у міських поселеннях Волинської губернії в добу формування ринкових відносин (друга половина XIX - початок XX ст.) / О. П. Прищепа // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. 36. наук, праць. - Рівне, 2010. - Вип.19. - С.123-129.

7. Лень А. Внутрішня торгівля товарами харчової промисловості в українських губерніях Російської імперії у другій половині XIX - на початку XX ст. / А. Лень // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. - Тернопіль: ТИПУ, 2012. -Вип.1. - С.68-72.

8. Кругляк Б. А. Розвиток капіталістичних форм внутрішньої торгівлі на Україні в 60-90-х роках XIX ст. / Б. А. Кругляк // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. - 1980.-ВИП.14.-С.48-53.

9. Памятная книжка Волынской губернии на 1906 год. - Житомир: Издание Волынского губернського статистического комитета, 1905. - 388 с.

10. Хоптяр Ю. А. Розвиток ярмаркової торгівлі в Подільській губернії у другій половині XIX ст. / Ю. Хоптяр // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - 1999. - Т.З (9). - С.171-176.

11. Романюк Н. Підприємницька діяльність у внутрішній торгівлі Київської, Подільської і Волинської губерній (друга половина XIX - початок XX ст.) / Н. Романюк // Науковий часопис національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. -Вип.11. -С.159-167.

12. Памятная книжка Волынской губернии на 1905 год. - Житомир: Издание Волынского губернського статистического комитета, 1904. - 460 с.

13. Жам О. М. Борошномельне виробництво Житомирського повіту в XIX столітті / О. М. Жам // Краєзнавство. - К., 2000. - №1-С.187-195.

14. Державний архів Житомирської обл. - Ф.338. - Оп.1. - Спр.37. -618 арк.

15. Там само. -Ф.118. -Оп.1-Д. -Спр.10. -277 арк.

16. Там само. - Ф.67. - Оп.1-Д. - Спр.309. - 75 арк.

17. Там само. - Ф.203. - Оп.1. - Спр.78. - 17 арк.

Размещено на Allbest.ru