Перший ректор Одеського політехнічного інституту А.О. Нілус - видатний вчений в галузі артилерії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У жовтні 2018 року виповнюється 100 років від дня заснування Одеського політехнічного інституту (зараз Одеський національний політехнічний університет). Одеський політехнічний інститут провідний ВНЗ Півдня України, за роки свого існування підготував багатотисячну армію інженерів, які працювали і працюють не лише в Україні, а й далеко за її межами. Тому варто згадати тих, чия наполеглива праця сприяла становленню і розвитку цього вищого навчального закладу. Серед плеяди блискучих вчених, які були причетні до відкриття Одеського політехнічного інституту почесне місце займає перший ректор Андрій Олександрович Нілус. Андрій Олександрович багатогранна особистість. Але метою нашого дослідження є висвітлення наукових досягнень дослідника у галузі артилерії. Наприкінці ХІХ початку ХХ століття А.О. Нілус був провідним фахівцем у цій галузі, проте його наукові розробки не втратили своєї актуальності й сьогодні. Про це свідчить той факт, що до наукової спадщини вченого постійно звертаються сучасні дослідники [1, 2, 3].

Андрій Олександрович Нілус народився 05 січня 1858 року у Катеринославській губернії. Його сім'я походила з дворян. Загальну освіту майбутній вчений здобув у Сімферопольській класичній гімназії, а військову у 1-му Павлівському, а потім у Михайлівському артилерійських училищах (на математичному відділенні), після закінчення якого 1881 року отримав військове звання підпоручика й був направлений на службу до 13-ої артилерійської бригади [4].

1886 року А.О. Нілус закінчив Михайлівську артилерійську академію, після чого протягом 13 років перебував на Головному артилерійському полігоні для проведення артилерійських дослідів. У той же час брав участь у роботах артилерійського комітету при головному артилерійському управлінні.

Самостійну наукову діяльність А.О. Нілус розпочав 1889 року. У березні 1893 року у Михайлівській артилерійській академії він зробив два повідомлення, які лягли в основу монографії «Про звукові явища, що супроводжують політ снаряда». 1899 року А.О. Нілус обійняв посаду спочатку помічника, а незабаром інспектора класів Михайлівської артилерійської академії і училища. 1902 року він отримав чин полковника, а 1905 року був переведений на ту ж посаду до Костянтинівського артилерійського училища, де 1908 р отримав звання генерал-майора.

Викладацька діяльність О.А. Нілуса почалася у 1894 році читанням лекцій з артилерії в Костянтинівському, а з 1897 року і в Михайлівському артилерійських училищах, для яких ним було складено ряд підручників: «Знаряддя і снаряди», «Скорострільні лафети», «Вибухові речооини і порох». У цей період своєї діяльності О.А. Нілус працював над різноманітними питаннями, які були пов'язані зі стрільбою з гармат та з матеріальною частиною артилерії. У «Артилерійському журналі» було надруковано низку статей дослідника, з яких найбільш значні за своїм інтересом: «Історичний нарис послідовного розвитку найбільшого калібру в Росії», «Польове знаряддя майбутнього», «Про звукові явища, що супроводжують політ снарядів», «Новий метод визначення швидкостей польоту снарядів за допомогою переривників звуку», «Нова скорострільна польова артилерія», «Дослідження горіння бездимних і димних порохів», «Визначення тисків порохових газів за допомогою крешера», «Нова матеріальна частина німецької польової артилерії» та багато інших.

Перебуваючи у чині штабс-капітана і обіймаючи посаду обер-офіцера для виробництва дослідів на Головному артилерійському полігоні О.А. Нілус 1889 року опублікував у друкарні «Артилерійського журналу» книгу «Історичний нарис послідовного розвитку найбільшого берегового калібру в Росії (1838-1888 рр.)» (до цього нарису додавалося 9-ть креслень). Книга мала два розділи, присвячені першому й другому 25-річчям. Перший параграф був присвячений 1838 року. У наступних параграфах описані: озброєння приморських фортець 50-х років ХІХ століття, 3-пудова бомбова гармата конструкції 1838 року, 3-пудова бомбова гармата конструкції 1849 року та 1853-1854 років, 3-пудова бомбова гармата конструкції 1863 року, заряд в 40 фунтів, охарактеризовані також російські перші сталеві гармати і берегова артилерія 1883 року. У розділі, присвяченому другому 25-річчю описано російські перші нарізні гармати, які заряджаються з казенної частини і берегові мортири. У додатку дані таблиці до креслень [5].

У 1892 році була надрукована стаття «Польове знаряддя майбутнього (Генерал Віллі перед судом сучасної критики)». Протягом всього XIX століття інженерна думка працювала над підвищенням скорострільності і в підсумку разючої ефективності артилерії. Важко було відмовити генералу Віллі в логіці при формулюванні вимог до знаряддя майбутнього. Майбутня війна мислилася військовими теоретиками як маневрена, і тому знаряддя, яке відповідає умовам її ведення, міркував Віллі, буде тим більш досконалим, чим буде воно більш рухливим. Одним з найважливіших засобів досягнення цієї умови в той час було зменшення калібру знаряддя, що до того ж дозволяло збільшити його скорострільність, і це давало можливість викинути в одиницю часу більше металу, ніж зі знаряддя більшого калібру. Збільшення ж числа пострілів за одиницю часу вело до підвищення числа влучень за той же час. А.О. Нілус висловив застереження про оснащення російської скорострільної гармати «єдиним снарядом» шрапнеллю. Він зазначав: «Шрапнель (картечна граната) може бути, безперечно, визнана королевою між снарядами; при дії по живим цілям вона незамінна, але при дії по закритим цілям і будівлям слабка» А.О. Нілус застерігав від поспішності у вирішенні цього питання [6].

Не обмежуючись суто теоретичною і науковою розробкою артилерійських питань, А.О. Нілус також безпосередньо зробив внесок в удосконалення тогочасної техніки. Вчений сконструював дуговий приціл своєрідної конструкції для 11-дм. берегових мортир, прилади для нічного наведення знарядь, прийняті в берегової артилерії і якими були забезпечені міноносці 2-ої і 3-ої ескадр під час російсько-японської війни; він також винайшов снаряд для польових мортир (який світився), премійований срібною медаллю на Паризькій всесвітній виставці у 1901 році.

У 1901 році конференція Михайлівської артилерійської академії, зважаючи на велике значення наукових праць О.А. Нілуса, надала йому право викладання артилерії в академії без подання дисертації. У 1902 році О.А. Нілусу було доручено скласти курс історії артилерії, який він і читав в академії з цього часу, а 1905 року зайняв кафедру артилерії, захистивши дисертацію на звання професора на тему «Історія матеріальної частини артилерії», що склала велику і вичерпну монографію, забезпечену величезними переліками і аналізами джерел та літератури предмета.

Монографія «Історія матеріальної частини артилерії» була надрукована у типографії П.П. Сойкіна 1904 року. Перший том був присвячений матеріальній частині артилерії з давніх часів до ХІХ ст. У другому томі розкривалася історія матеріальної частини польової артилерії ХІХ ст. У монографії були розкрити наступні питання: Поділ історії на епохи і періоди. 1. Епоха метальної зброї. Перший період. Невробалістична артилерія. Другий період. Уживання грецького вогню. Третій період. Баробалістична артилерія. 2. Епоха гладкостовбурної артилерії. Період I. Винайдення пороху. Європейська артилерія XIV і XV століть. Період ІІ. Французька артилерія. Італійська і іспансько-німецька артилерія. Російська артилерія. Артилерійська література. Період ІІІ. Артилерія під час ЗО річної війни. Артилерія після З0-річної війни. Російська артилерія. Період IV. Німецька і австрійська польова артилерія. Французька і англійська польова артилерія. Російська польова артилерія. Облогова, кріпосна і берегова артилерія [7].

Спільно з генералом Маркевичем О.А. Нілус склав докладний курс артилерії, удостоєний премії генерала О.В. Дядіна, який витримав три видання, а також курс артилерії для вступників до артилерійського училища [8, 9]. Разом з викладачем Михайлівської артилерійської академії капітаном В.Г. Яковлєвим він склав нарис «Сучасна польова артилерія», забезпечений докладними кресленнями. У цьому виданні А.О. Нілус був автором найбільших статей з артилерії, історії артилерії і опису матеріальної частини.

Протягом 1911-1915 років книговидавничим товариством І.Д. Ситіна видавалася «Військова енциклопедія [1911-1915]» під редакцією полковника Генерального штабу В.Ф. Новицького. Унаслідок Першої світової війни і подальшої Жовтневої революції видання залишилося не завершеним; всього вийшло 18 томів, останнє слово 18-го тому ПортАртур. Кожен том супроводжувався великою кількістю схем, карт, планів, портретів і малюнків, які були включені як до основного тексту, так і розташовані на вклейках. У цьому фундаментальному виданні дві великі статті написані А.О. Нілусом. Перша стаття «Артилерія. Історичний нарис» Автор пише про те, що слово «артилерія» ввійшло до вжитку лише з часів Петра Великого. Слово «артилерія» має три значення: 1) рід зброї, 2) рід війська і 3) наука. Історія артилерії може бути підрозділена на 3 головні епохи: 1) метальних машин, до винаходу або, вірніше сказати, застосування пороху до стрільби з гармат; 2) гладкостінна і 3) нарізна артилерія. Ці епохи можуть бути поділені для зручності дослідження на періоди, кожен з яких має свій відмітний характер і ознаменований видатними світовими подіями, військовими, науковими чи політичними. Далі автор детально зупиняється на характеристиці і особливості артилерії у кожну епоху і в кожний період [10].

Друга стаття має назву «Артилерія сучасна». У статті розглядається призначення польової і гірської артилерії. Польова артилерія має своїм призначенням супроводжувати, а іноді і випереджати свою піхоту (артилерія, що їздить) і кавалерію (кінна артилерія), підготовляти і підтримувати атаку, затримувати атакуючого, переслідувати відступаючого і послаблювати, а то й знищувати артилерійський і збройовий вогонь, тобто діяти по військам ворога і по їх прикриттям (гранати) невеликої міцності. Також розглядалося призначення облогової, фортечної і берегової артилерії, артилерія першокласних європейських держав: а) Австрійська, б) Англійська, в) Германська, г) Італійська, д) Російська, е) Французька; артилерія неєвропейських і другокласних держав. Відзначалося, що польова артилерія Сполучених Штатів Америки і частково Японії мають артилерію місцевого виробництва; інші держави набувають її від європейських заводчиків. Аргентина, Бельгія, Бразилія, Голландія, Данія, Румунія, Туреччина, Швеція, Швейцарія та частково Японія озброєні скорострільними польовими гарматами системи Круппа. Болгарія, Греція, Іспанія, Мексика, Персія, Перу, Португалія і Сербія мають скорострільні польові гармати заводу Шнейдера-Кані. Норвегія має систему німецького заводу Ергардта. З систем Круппа переважно поширені зразки 1903 або 1905 років [11].

У 1912 році А.О. Нілус був призначений головою комісії з будівництва нового артилерійського училища в Одесі, а в 1913 році обійняв посаду його начальника і отримав звання генерал-лейтенанта [12].

22 травня 1918 року А.О. Нілус обирається ректором організованого в Одесі політехнічного інституту [13]. Першого ректора Одеського політехнічного інституту добре знали в науково-технічних та педагогічних колах. Не могло не позначитися на виборі ректора і те, що зусиллями господарсько-будівельної комісії, яку він очолював, у короткий термін було споруджено і стало до ладу третє в Росії (після двох столичних) артилерійське училище в Одесі. Ця якість організатора зіграла вирішальну роль при виборі кандидата на пост ректора створюваного інституту.

На новому місці А.О. Нілус зіткнувся з тими ж проблемами, які ще більш ускладнилися в умовах того бурхливого часу. 5 травня 1918 року на бланку артилерійського училища він пише наказ про організацію тимчасової канцелярії інституту. нілус історичний викладацький науковий

Гостро постала проблема з приміщенням, йшли довгі пошуки, узгодження. Ще не почалися заняття, а влада вже вимагала «очистити» приміщення Сабанських казарм, де тимчасово розташовувався інститут.

У Державному архіві Одеської області зберігаються численні документи за підписом А.О. Нілуса, що свідчать про його невтомну організаційну роботу: ремонт квартир викладачів на вулиці Гоголя, 6, розподіл між професорами і службовцями з великими труднощами добутих продуктів, організація обідів в їдальні для студентів, пошуки щодня 20 фунтів хліба для буфету, 10 фунтів свічок для освітлення аудиторій. Професор А.О. Нілус читав лекції на механічному факультеті, очолював опікунську Раду інституту, Раду інституту, комісію з розгляду проекту статуту центрального органу студентів.

У 1918 році А.О. Нілус служив у гетьманській армії, 16 жовтня 1918 року перепризначений начальником Сергіївського артилерійського училища. Був А.О. Нілус і учасником Білого руху в складі Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР), знаходився в резерві чинів при штабі Головнокомандувача ЗСПР, а з 22 липня 1919 року в розпорядженні начальника частини військово-навчальних закладів. У період від жовтня 1919 року до січня 1920 року одночасно з керівництвом інститутом генерал А.О. Нілус продовжував керувати створеним ним артилерійським училищем. З цим училищем він евакуювався 25 січня 1920 року до м. Севастополя [13]. Залишитися в Росії у той час генерал А.О. Нілус не зміг. З Криму на судні «Істерн-Віктор» він евакуювався до Катарро (Югославія).

Перебуваючи в еміграції, А.О. Нілус активно співпрацював з артилерійським журналом і вів науково-дослідну роботу. У 1929 році співробітникам, які «...прикрасили своїми працями сторінки артилерійського журналу», в тому числі і генералу A.О. Нілусу, від імені редакції висловлено подяку. Офіцери-артилеристи організували за кордоном товариство взаємодопомоги, прийняли статут, який визначив його як абсолютно аполітичне і що має на меті лише гуманітарні, культурно-просвітницькі цілі, підтримання артилерійських традицій та зберігання реліквій. Членом цого товариства був і генерал A.О. Нілус, який часто виступав з доповідями, зокрема про постановку викладання в артилерійських училищах за проектом А.О. Нілуса.

О.А. Нілус був нагороджений орденами Святого Станіслава 2-го ступеня (1901), Святої Анни 2-го ступеня (1904), Святого Володимира 4-го ступеня (1905), Святого Володимира 3-го ступеня (10.04.1911), Святого Станіслава 1-го ступеня (1913), Святої Анни 1-го ступеня (22.03.1915).

Помер О.А. Нілус у віці 84 років 6 грудня 1941 року. Похований за однією версією у м. Белград, а за даними інтернет-ресурсу «Незабуті могили» у м. Хомс, Сирія.

Бюст генерал-лейтенанта А. О. Нілуса в Одесі розташований біля входу до головного корпусу колишнього Сергіївського артилерійського училища за адресою м. Одеса, Фонтанська дорога, 10. Його відкриття в 1998 році було приурочено до 140-річчя від дня народження видатного вченого-артилериста.

Література

1. Отечественная артиллерия 600 лет / Под ред. Передельского. Москва: Воениздат,1986. 425 с.

2. Юркевич Е.И. Артиллерия Гатчинских войск великого князя Павла Петровича (1793-1796) и ее влияние на развитие русской полевой артиллерии конца ХVIII-й четверти ХІХ векав / Дисс... С/Пб, 2003. С. 121-123.

3. Игошин К.Г. Система Аракчеева и чертежи полевой артиллерии 1805 года / Война и оружие. Новые исследования и материалы: Труды Четвертой Международной научно-практической конференции, 15-17 мая 2013 года. СПб., 2013. Ч. II. С. 206-223.

4. Нилус Андрей Александрович / Военная энциклопедия. Издания Товарищества И. Д. Сытина. Петербург, 1914. Т. XVL с. 639.

5. Нилус А.А. Исторический очерк последовательного развития наибольшего берегового калибра в России. (1838-1888 гг.) / Обер-офицер для производства опытов на Гл. арт. полигоне штабс-кап. Нилус, А.А. Нилус . Тип. «Арт. журн.», 1889. 116 с.

6. Нилус А. Полевое орудие будущего (Генерал Вилле перед судом современной критики). Артиллерийский журнал. СПб., 1892. С. 95, 96.

7. Нилус А.. История материальной части артиллерии / Сост. полк. А. Нилус, пом. инспектора классов Михайловск. арт. училища, штатный воен. препод. Михайлов. арт. акад. Т. 1. Санкт-Петербург: тип. П.П. Сойкина, 1904.

8. Нилус А.А. Полный курс артиллерии для артиллерийских училищ. / Сост. Полконики Нилус и Маркевич. Выпуски У1 и У11. Ручное оружие. Организация. С.Пб. Типография П.П. Сойкина. 1908.

9. Нилус А.А. Полный курс артиллерии для артиллерийских училищ и для подготовки к вступительному экзамену в Михайловскую артиллерийскую академию / Сост. ген. Нилус и Маркевич. 2-е изд. Кн. 1-7. Санкт-Петербург: тип. П.П. Сойкина, 1907-1912. Стрельба осадной, крепостной и береговой артиллерии. 1912. VI, 152 с., 1 л. черт.

10. Нилус А.А. Артиллерия. Исторический очерк / Военная энциклопедия / Под ред. В.Ф. Новицкого и др. СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911-1915. с. 120 129.

11. Нилус А.А. Артиллерия современная. Военная энциклопедия / Под ред. В.Ф. Новицкого и др. СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911-1915. с. 140 162.

12. Нилус, А.А. Основания устройства материальной части артиллерии: Курс старш. класса Михайловск. арт. акад. / Сост. орд. проф. Михайлов. арт. акад. ген.-майор А.Нилус и репетитор Акад. штабс-кап. В. Яковлев. Ч.І. Санкт-Петербург, 1910-1911. Том 1, Ч. 1, [2], 218, 160 с., 1910 Том 2, Осадная, крепостная и береговая артиллерии, [2], IV, 271 с., 3 л. ил., Санкт-Петербург :лит. Михайлов. арт. уч-ща, 1911.

13. Одесский политехнический институт: краткий ист. очерк (1918 1968). К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. 222 с.

14. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917-1997. Том 5. Н-П. 2004.

Размещено на Allbest.ru