Чехи у конфлікті 1943 року на Волині: проблема участі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чехи у конфлікті 1943 року на Волині: проблема участі

Шульга С. А.

Конфлікт 1943 року на Волині до сьогодні, попри багаторічні дискусії, не знайшов у науковому просторі уставленого погляду. Українські та польські вчені продовжують дискусії. Проте, окрім польської та української сторін, учасників конфлікту, виокремлюється громада волинських чехів, яка зайняла особливу позиції у 1943 р. та змогла понести мінімальні втрати, що і визначає мету статті - сформувати уявлення про участь чехів у Русі опору, засоби їх боротьби, стосунки із групами опору різних політичних спрямувань, що стало одним із факторів повернення їх на батьківщину.

В сучасній українській історіографії відсутні дослідження із означеної теми, разом з тим чеські дослідники сформували усталений погляд на проблему, серед них Я. Вацулік, І. Гофман, В. Дуфек, Д. Мартінкова.

З початком Другої світової війни чеська громада Волині гостро відчула, як власне і усе населення регіону, впливи радянізаційних процесів. У чеському соціумі Волині міжвоєнної доби спостерігався значний відсоток підприємців, вищий, аніж в українського населення, рівень заможності та освіченості, що уможливлювало існування згуртованої та національно означеної громади. А отже, із встановленням нового політичного режиму у 1939 р., чеська громада була ним позначена як така, що викликала «занепокоєння» і, відтак, вимагала певного контролю. Тому значна кількість чеських землевласників, підприємців, селян, представників інтелігенції була піддана репресіям, а їх майно - конфіскаціям, серед них Вац. Меснер, Й. Малійський, Я. Морава, В. Сваровський, В. Свобода, Й. Яндура, та ін. А отож, закладалися умови відторгнення волинськими чехами таких змін та нової влади.

З початком радянсько-німецької війни, у 1941 р. на Волині невелика група чеської інтелігенції заснувала групу Руху опору, яка ставила собі за мету не допустити знищення чеської національної меншини та готувала чоловіків до участі у збройній боротьбі [17, s. 66]. У 1943 р. на основі вже наявних груп сформувалась організація «Бланік» [16, s. 1-2]. 13 червня 1943 р. в с. Московщина відбулася нарада 13 представників чеських поселень на Волині, на якій обрано керівників організації. Її очолив учитель із с. Мирогоща Владімір Кноп (псевдо - Я. Влчек), заступником став редактор чеського часопису «Krajanske listy» (Луцьк, 19381939 рр.) і вчитель із с. Московщина Йозеф Рейзек (псевдо - Я. Вінаржіцкий) та інженер Іржі Лізалек (псевдо - В. Броз). Затверджено статут організації та її програму, прийнято рішення про видання часопису[23].

За пропозицією Й. Рейзека, часопис названо «Hlasatel» (від чес. Hlasit - проголошувати, пропагувати, розповсюджувати). Видання мало підтитул «Часопис для чехословацького руху опору в Україні». На думку самого редактора, «...якщо організація має добре діяти - повинен бути друкований орган, який би був пружиною й регулятором усієї організаційної роботи» [23, s. 86]. Для видруку газети чехи змушені були вдатися до пошуків друкарської машинки (Львові, Дубно), адже всі вони вилучались окупантами, а приховування машинки загрожувало розстрілом. У Дубно один із нових членів організації віддав пристрій Рейзеку, однак потрібен був час для поповнення польської друкарської каси чеськими позначками («гачек», «риска», «кружечек»), 1 серпня 1943 р. опубліковано перший номер часопису «Hlasatel» [23, s. 88].

Статут організації розроблений Йозефом Рейзеком і Владіміром Кнопом. За статутом, основною метою зазначалося: «...1. підготовка волинських [чехів - авт.\ до вступу до чехословацької армії в СРСР; 2. підривна діяльність в тилу німецької армії (перешкоджати просуванню транспорту, матеріальному забезпеченню тощо); 3. не брати участі в націоналістичних організаціях інших народів (дотримуватися нейтралітету); 4. відкрита боротьба із зброєю в руках проти німців та їх помічників лише в рядах чехословацької армії в СРСР...» (переклад авт.). Далі в статуті вказувалося, що підпільна антифашистська організація автоматично припиняє свою діяльність аж після звільнення Чехословаччини [12, s. 72].

Тоді ж «Бланік» отримав достатньо струнку організаційну структуру. Територію Волині поділено на 5 округів, які, відповідно, ділилися на 3-6 гуртків, а ті - на 3-9 підрозділів. 12 вересня та 17 жовтня 1943 р. і 21 січня 1944 р. відбулися вибори керівників підрозділів й округів. Керівником першої дільниці був Еміл Цілц із Гульчі, другої - Йозеф Мойдл із Хомутів (зараз Квітневе), третьої - Йозеф Рейзек із Московщини та В. Мікулаш Пруса зі Страклова, четверту дільницю планувалося сформувати в околицях Луцька [15]. Загальна чисельність членів організації не визначена, однак достеменно відомо, що «Бланік» діяв у 102 чеських поселеннях на Волині (19 підокругів, 5 округів). Списки ланок по п'яти округах підготовлені за мапою організації «Бланік», копія якої зберігається у Рівненському краєзнавчому музеї [16;2, s. 72]. За напрямами діяльності сформовано спеціальні відділи: пропаганди (Й. Рейзек), військовий (ї. Лізалек), медичний (Д. Сомол), фінансово- матеріальний (М. Кгол) і відділ безпеки (А. Бочек) [21, s. 107]. Головне керівництво та керівники округів розробляли політичні директиви й напрями діяльності, політику чеської організації щодо партизанки польської та радянської, а також щодо ОУН-УПА й німців.

Під час вступу до організації прихильники давали клятву, текст якої наводять автори «Історії Чеського Боратина» Йозеф, Анна й Владіслав Влкі та в якій чехи, вступаючи до таємної організації, зобов'язуються до останньої краплі крові вести боротьбу за звільнення своєї батьківщини [13, s. 158].

Наведемо кілька прикладів діяльності ланок «Бланіка».

У Чеському Боратині (поблизу Луцька) керівником ланки був Вацлав Влк. Члени організації збиралися в будинку Влка на околиці Боратина. Вацлав Влк був водієм за професією, організував автошколу, де навчались і могли легально зустрічатися члени ланки. За спогадами Бедржиха Опоченського, Влк переконував молодих людей, що їхні водійські навички стануть у пригоді, коли вони будуть воювати за свою батьківщину. До складу боратинського «Бланіка» входили також чехи Врзак, Гнідек, Форт, Черак, Ярчек, Беда Опоченський [13, s. 158]. Більшість боратинців навесні 1944 р. увійшла до складу танкової бригади 1-го чехословацького корпусу в СРСР [7, s. 5].

У Чеському Квасилові організатором ланки був Мікулаш Шеретюк. Ланка квасилівців знайшла місце на відстані 1 км від села, де було колишнє господарство Й. Яндури - комплекс зі стодоли, господарського двору, складів, хмелярні, який виходив на луки біля річки й де було зручно переховувати зброю, печатки тощо. На господарстві жив і виконував обов'язки скарбника Вацлав Лінгарт. Також там жив і працював колишній власник цього господарства Й. Яндура, які й маскували діяльність ланки під роботу на виробництві. Окрім спостережень за німцями, члени квасилівської ланки також допомагали українцям, полякам, євреям, яких переслідували німці, прийняли двох радянських солдатів, котрі втекли з табору військовополонених з-під Рівного. Федір Науменко працював у чеха Шлісіка, а Василь Урусов - у Яндури (Василь Урусов загинув під Берліном, а Федір Науменко повернувся після війни до Квасилова та одружився). Саме ці солдати допомагали чехам навчитися володіти зброєю, збирати й розбирати кулемет («Дегтяр» - кулемет системи Дегтярьова), користуватися гранатами тощо. Наприкінці 1943 р. діяльність «Бланіка» активізувалася, оскільки фронт наближався, про що повідомляв «Hlasatel». Тепер чехи виходили на охорону Квасилова зі зброєю в руках, створили самооборону. Оскільки через Квасилів рухалися потяги, чехи вели нічне спостереження за пересуванням німецьких ешелонів та доповідали керівництву «Бланіка» [20, s. 38-40]. Вступили до «Бланіка» і чехи Дембровки (нині - Дібрівка), які діяли під керівництвом Ростислава Главачека, пізніше - Йозефа Мойдла [18, s. 34].

Із наведених прикладів та статутних засад організації видно, що чехи обирали обережну тактику, уникали активних збройних дій, хоча і зберігали зброю та частково нею користувалися, виходячи із міркувань про збереження громади.

Окреслимо стосунки чеської організації таукраїнських повстанців. Чехи, які втратили незалежну державу в 1938 р., повністю розуміли багатовікові намагання українців створити власну державу. Про це свідчить і допомога молодої Чехословацької Республіки українській еміграції в міжвоєнний період. Однак методи боротьби, які обрали ОУН та Українська повстанська армія, волинські чехи «не могли толерувати й засуджували як неприйнятні», хоча в політичній платформі УПА 1943 р. і проголошувалося, що УПА «обстоює рівноправність усіх громадян незалежно від їхньої національності, віросповідання й статі; прагне до справедливого соціально-економічного устрою» [5, с. 794].

Водночас чеський історик Я. Вацулік, беручи відомості переважно зі спогадів реемігрантів, указує на те, що чехи під керівництвом «Бланіка» створювали самооборону «перш за все проти загонів Української повстанської армії... мусили не тільки оберігати, але і в боях боронити життя та майно селян від бандерівців та різних банд» [12, s. 68]. Очевидність суб'єктивності подібних тверджень нами не заперечується. Чеські селяни були значно заможнішими, а отож повстанці знаходили тут провіант, проте у спогадах реемігрантів такі «експропріації» безумовно згадуються як грабунок, адже для українця повстанці були «своїми», для чеха - «чужими». Окрім того, позиція чехів завжди була лояльною, що їх і убезпечувало.

Неодноразово радянські партизани й оунівці зверталися до чеського населення з призовом вступати до їхніх лав для боротьби із окупантами, були випадки виступу чехів на боці польської Армії Крайової, що розглядає Я. Антонюк [1, с. 208]. Про те, що такі організації намагалися встановити контакти та залучити на свій бік чеську меншину Волині свідчать документальні матеріали, опубліковані В. Сергійчуком у збірці «Український здвиг: Волинь. 1939-1955», у спогадах реемігрантів також знаходимо згадки про спроби обох сторін конфлікту заручитися підтримкою чехів [4, с. 128-130, 226-233].

Однак волинські чехи намагались уникати втручання в будь-які місцеві та міжнаціональні конфлікти. На думку Я. Вацуліка, чехи не могли погодитись із намаганням оунівців «орієнтуватися на етнічну чистку Волині від поляків», що, на нашу думку, не коректно. Далі чеський історик зазначає, що деякі оунівці стали виступати й проти чехів, «їм закидали, що чекають приходу росіян, що приїхали і забрали в українців найкращі землі» [12, s. 69]. Подібні закиди не були новиною для чехів, які чули їх ще в перші роки імміграції, проте в часи воєнні подібні слова тільки посилювали конфліктність та відтерміновували домовленості між групами опору.

Весною-осінню 1943 р. на Волині спостерігали загострення жорстокого конфлікту між українцями й поляками, який на загальному тлі війни та гітлерівської окупації перетворився в криваву війну. Волинські чехи старалися зберігати нейтралітет, не погоджуючись вступати до лав жодної з організацій чи виступати на їхньому боці. Деякі чеські поселення підтримували повстанців, за свідченнями очільника «Бланіка» В. Кнопа, наприклад Уїздці, Волков, Підвисока [22, s. 81]. В поселеннях почали поширюватися рукописні листівки із закликом вступати до лав т.зв. Чехословацької повстанської армії (ЧПА), яка, нібито, була частиною УПА і яку організував чеський емігрант Антонін Нехутний, нібито член УПА [22, s. 81]. Пізніше, у 1953 р., коли після рееміграції волинські чехи переслідувалися прорадянським режимом Чехословаччини, це був єдиний аргумент, що його наводили працівники служби безпеки В. Кнопу аби довести, що «...«Бланік» був продовженою рукою бандерівців» [22, s. 83].

А коли українські повстанці почали мобілізаційні заходи в колоніях чехів, то ті змушені були піти на перемовини та зустріч.

1 серпня 1943 р. в с. Московщина відбулася нарада керівників «Бланіка» (Й. Рейзек, Й. Лізалек, Е. Цилц), де наголошувалося «будь-якою ціною зберігати нейтралітет меншини в польсько-українському конфлікті і також заборонено виступи проти німецьких та мадярських сил....Проти бандерівців організувати посилену оборону». Пізніше було прийнято рішення про перемовини із керівництвом бандерівців [22, s. 81-82].

У таких умовах В. Кноп підготував листівку «Місія нашої меншини в Україні» й «Декларація чехів в Україні», де містились основні положення, яких чехи мають дотримуватись у перемовинах із представниками ОУН-УПА, що відбулися 24 жовтня 1943 р. в Дермані близько Рівного. Керівництво «Бланіка» пояснювало свою позицію: «Ми, складова частина чехословацького народу, а тому автоматично підлеглі чехословацькій владі в Лондоні. Ми до цих пір не одержали від своєї влади ніяких вказівок щодо українського питання на Україні, і не можемо із своєї ініціативи щось робити» [2, с. 79; 12, s. 87, 69]. Вони звернулися до чехів із закликом: «...бути разом, ...організовуватися і озброюватися....Ми хочемо зберегти нашу меншину, хочемо виконати свій святий обов'язок по відношенню до свого народу, ми хочемо забезпечити своїй меншині місце в Чехословаччині, ми хочемо, щоб наша меншина мала чисту совість в історії нашого народу...» [2, с. 77-78; 12, s. 67].

Виходячи з тексту звернення керівників до волинських чехів, яке навів у своїх спогадах Йозеф Рейзек, один із очільників організації, можемо констатувати, що метою утвореної організації була боротьба із фашистами за збереження чеської меншини та відновлення незалежної Чехословаччини. Поряд із тим звернення містило й зауваги щодо співпраці з українським рухом: «... [Українці] надіялися на наші національні почуття і на мету - помститися німцям за всі прикрості, які дісталися нашому народові від німців, вважають нас своїми союзниками і майже насильно вербують наших хлопців. Якщо ми підемо з ними - піддамо нашу меншину небезпеці, яка буде німцями знищена, якщо відмовимо їм, можуть нам мстити... можуть причинити нам багато зла» [2, с. 77-78; 12, s. 67]. Отже, позиція волинських чехів достатньо зрозуміла: вони не беруть участі в організаціях українського руху опору, не приєднуються ні до польського, ні до радянського партизанських рухів, проте не відмовляються від ситуативної співпраці та допомоги. Поряд із тим на зустрічі зауважено, що організація не буде протидіяти тим, хто «добровільно згодиться до лав УПА» [12, s. 69].

Попри згадані зауваги чеські представники взяли участь у зустрічі із очільниками повстанців. Представники чеської громади Й. Лізалек, Е. Цилц і В. Кноп зустрілися із двома представниками повстанців, один з яких («Невідомий») у подальшому спілкуванні повідомляв Антоніну Бочекові (очільник відділу безпеки «Бланіка»), що він навчався в Кардовому університеті і в організації (ОУН) виконував функції «міністра внутрішніх справ». Перемовини були серйозними, діловими та з обох сторін делікатними. У спогадахВ. Кнопачитаємо: «Ми висловили своє розуміння їх устремління до незалежності, однак при тому мусимо зберігати нейтралітет, тому що є частиною чеського народу, його легальним представником є уряд (в екзилі) в Лондоні, який веде боротьбу проти окупантів нашої держави на боці Радянського Союзу, а тому ми готуємося воювати проти нацистів в чехословацьких з'єднаннях в СРСР» [22, s. 83].

Пізніше зв'язок із українськими повстанцями періодично відбувався. Неодноразово чехи та українці співпрацювали. Наприклад, восени 1942 р. у чеській родині в Купичеві мешкав Ковельський окружний провідник ОУН Сергій Манько-«Ящур». У звіті суспільно-політичної референтури з Володимирсько- Горохівської округи (доповідач «Степ») за липень 1943 р., зокрема, повідомлялося: «Чеське населення до українських визвольних змагань відноситься прихильно, воно співпрацює з українцями, підпорядковується нашій організації, несе усі тягарі боротьби, а часом виступає активно» [6, арк. 19; 1, с. 207-208].

Окремі чехи брали участь у з'єднаннях радянських партизанів (Д. Медведева, С. Ковпака), відомі випадки колаборації. Так, купичівські чехи при вступі німців до села пригощали їх пивом та накрили святковий стіл, наводить спогади Кафки Марії Францівни, 1916 р. н., уродженки й мешканки с. Купичів Турійського р-ну, історик Ярослав Антонюк. Одну з двох поліційних сільських управ у Купичеві, створених німцями, у перші тижні окупації очолював чех Богуслав Кучер [1, с. 206207]. За спогадами Йозефа Мартіновського, мешканця с. Малин, старостами в Малині був Йозеф Крамський, а в с. Чеські Кнерути - Йозеф Дує [25].

Відомий також виступ чехів поселення Купичів на боці 27 волинської дивізії АК проти УПА у листопаді 1943 р. [14, s.4; 1, с. 202-222].

Чехи входили й до партизанських радянських загонів. У спогадах Д. Медведева знаходимо згадки про чехів- працівників здолбунівського залізничного депо, які увійшли до складу диверсійної групи, що співпрацювала із загоном Д. Медведева: Іржі Гроуда, Владімір Плічка (Палічка?), Александр Заслоцькій, із Новин Чеських - Шафар, Іржі Яначек із Дніпропетровська, краянин Йозеф Громада загинув у партизанському загоні Д. Медведева. У загоні воював також Ярослав Вітек із Житомира [12, s. 199-200; 20, s. 39-40]. У Рівному діяла група в складі Йозефа Новака та його двох сестер - Анни й Катерини, Яна Кутковця, Я. Луса, Йозефа Майерніка, родини Дроздова [12, s. 200-203]. На здолбунівському цементному завод, який побудували чехи брати Єлінекі і який у роки війни виробляв цемент для зведення т.зв. «дніпровського валу», діяла друкарня, виготовляли листівки українською, польською, чеською, німецькою мовами, їх поширювали на Волині, на території генерал- губернаторства, так само і серед німецьких солдатів, які їхали на фронт. Друком займалися чехи Бенедикт Кушнер, Вацлав Віжка і Ян Монах [12, s. 202].

Улітку 1943 р. волинські чехи налагодили контакти із радянськими партизанами зі з'єднання С.Ковпака, а коли розпочався його рейд на Прикарпаття, «Бланік» надав інформацію про пересування німецького транспорту залізницями Рівно - Ковель, Рівно - Львів. На початку серпня 1943 р. члени «Бланіка» разом із ковпаківцями організували саботажні акції на нафтових родовищах поблизу Станіслава (зараз - Івано-Франківськ). На початку 1944 р. Й. Рейзек у Московщині вів перемовини із Сидором Ковпаком й особисто передав йому карту розміщення ланок «Бланіка» та статут організації, перекладений російською мовою. Через С. Ковпака чехи намагалися зв'язатися із чехословацькою бригадою в СРСР. Повідомлення про «Бланік» було надруковане в радянському військовому часописі «Блокнот агитатора» перед вступом Червоної Армії на Волинь [16; 21, s. ПО; 12, s. 69-70, 200].

Проте з початком 1944 р., коли просування фронту набуло високих темпів, чехи продовжували займати визначені ними політичні позиції, головним для них залишалося підготовка до визволення Чехословаччини, хоча чеське населення також було заручниками протиборчої ситуації на Волині, як згадують чеські реемігранти, вони змушені були «вдень годувати одних, а вночі - інших». З просуванням фронту, у лютому-березні 1944 р. на Волинь передислокувалася чехословацька бригада на чолі із Л. Свободою, яка була тут поповнена добровольцями - волинськими чехами.

Поряд зі згадками про бажання повернутися на батьківщину, у спогадах реемігрантів містяться описи бандерівських нападів на чеські поселення [19], однак зауважимо, що такі згадки, на нашу думку, носять характер «штампу», «мігрують» із мемуарів у мемуари, почасти без конкретних даних та об'єктивної оцінки ситуації. Думається, що такі прикмети пояснюються періодом запису спогадів: 60-70-і рр. XX ст., коли в Чехословаччині домінували прорадянські настрої, а волинські чехи були означені як «небезпечний елемент», а тому стосунки із бандерівцями оцінювалися як колабораційні.

Отож, конфлікт 1943 р. на Волині був додатковим фактором рееміграції волинських чехів, що і відбулося у 1947 р. у відповідності із радянсько-чехословацькою угодою 10 липня 1946 р. [8], а чехам вдалося відстояти свою громаду та особливу позицію упродовж конфлікту. Чеські реемігранти згадують, що «... їхали з тяжкім серцем. Народилися на Волині, прожили дитинство, першу любов, народилися діти, не дивлячись на це наважилися виїхати... Чому залишили Волинь? Одні тікали від Сталіна, інші - від бандерівців, інші думали, що будуть мати маєток після німців кращий, ніж на Волині...» [3].

волинський чеський громада рух опір

Список використаних джерел

1. Антонюк Я. Волинські чехи в українській визвольній боротьбі (на прикладі колонії Купичів). Український визвольний рух: наук. зб. - Львів, 2014. - 36.19. // Antonjuk Ja. Volyns'ki chehy v ukrai'ns'kij vyzvol'nij borot'bi (na prykladi kolonii' Kupychiv). Ukrai'ns'kyj vyzvol'nyj ruh: nauk. zb. -L'viv, 2014. -Zb.19.

2. Рейзек Й. He зрадимі «Бланік». Чехи і Дубенщина. Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. - 132 с. // Rejzek J. Ne zradymi «Віапік». Chehy і Dubenshhyna. Materialy Mizhnarodnoi' naukovo-teoretychnoi'konferencii'. -Luc'k: PrAT «Volyns'ka oblasna drukamja», 2011. - 132 s.

3. Спогади Марії Шмолцнопової // Spogady Marii' Shmolc- nopovoi'. - URL: http://www.scvp.eu (1.02.2017).

4. Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939-1955. - К.: Українська Видавнича Спілка, 2005. - 840 с. і і Sergijchuk V. Ukrai'ns'kyj zdvyg: Volyn'. 1939-1955. - К.: Ukrai'ns'ka Vydavnycha Spilka, 2005.-840s.

5. Україна: політична історія. XX - початок XXI ст. / Редрада: В. М. Литвин (голова) та ін. - К.: Парламентське вид-во, 2007. - 1028 с. // Ukrai'na: politychna istorija. XX - pochatok XXI st. / Redrada: V. M. Lytvyn (golova) ta in. -K.: Parlaments'ke vyd-vo, 2007. - 1028 s.

6. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО). - Ф.3833. - Спр.118. Суспільно- політичний звіт Володимирсько-Горохівської округи за липень 1943 р. // Central'nyj derzhavnyj arhiv vyshhyh organiv vlady ta upravlinnja Ukrai'ny (CDAVO). - F.3833. - Spr.118. Suspil'no- politychnyj zvit Volodymyrs'ko-Gorohivs'koi' okrugy za lypen' 1943 r.

7. 1. Ceskoslovenska samostatna tankova brigada v SSSR a osvobozeni Ostravy (1944-1945). -Praha, 20015. - 54 s.

8. Dohoda mezi vladou Ceskoslovenske republiky a vladou Svazu sovetskych socialistickych republik о pravu opce a vzajemneho presidleni obcanu ceske a slovenske narodnosti, zijicich ve Svazu Sovetskych Socialistickych Republik na uzemi byvale Volynske gubemie, a ceskoslovenskych obcanu ukrajinske, ruske a beloruske narodnosti, zijicich na uzemi Ceskoslovenska, podepsane v Moskve dne 10. cervence 1946. - URL: http://www.psp.cz/eknih/1946uns/tisky/ t0062_01.htm (12.02.2018).

9. Dejiny zemi Koruny Ceske. Od nastupu osvicenstvi po nasi dobu. Kol. aut. Dil.2. - Praha: Paseka, 1993. - 329 s.

10. Dufek V. Perzekuce Cechu na zapadni Volyni. Kapitoly z dejin volynskych cechu. Sbomik historickych soubornych, vedeckych a memoarovych praci. Sest. Vladimir Dufek. - Praha: TISKAR, 1997. - 252 s.

11. Historicka тара ceskeho osidleni na Volyni. Redakcne spracovali Hofman J., Klicpera J., Pelcova V. - Praha: Tiskarna NEOSET, 1995. - 24 s., тара.

12. Hofman J., Sire V., Vaculik J. Volynsti Cesi v prvim a druhem odboji. - Praha: MH, 2004. - 437 s.

13. Josef, Anna, Vladislav Vlk. Historie Ceskeho Boratina. Vydavatelstvi Forte Usti nad Labem, 2000. - 292 s.

14. Verna straz. - 1950. - 20 rijna. -S.6.- URL: http://www.scvp.eu

15. Vojensky historicky archiv (Praha). Fond Blanik. Zprava о odbojove organizaci Blanik. 1949. Hofman J., Sire V., Vaculik J. Volynsti Cesi v prvim a druhem odboji. Priloga 2. Rozmisteni bunek a struktura odbojove organizaci Blanik.

16. Vojensky historicky archiv (Praha). Fond Blanik. Zprava о odbojove organizaci Blanik. 1949. Hofman J., Sire V, Vaculik J. Volynsti Cesi v prvim a druhem odboji. Priloga 2. Seznam Bunek ilegalni organizaci Blanik (cerven - cervenec 1943).

17. Prispevek volynskych Cechu k osvobozeni Ceskoslovenska od nacisticke nadvlady. Hofman J., Sire V., Vaculik J. Volynsti Cesi v prvim a druhem odboji. - Praha: MH, 2004. - 437 s.

18. Samec V. Kronika obce Dembrovka na Volyni. -- [?], 1994. - 67 s.

19. Syrucek, Milan: Banderovci - hrdinove, nebo bandite? - Praha: Epocha, 2009. - 1. vyd. - 154 s.

20. Seret'uk M. Kronika Ceskeho Kvasilova. - [Praha ?]: Vydalo Sdruzeni Cechu z Volyne ajejich pratel, 2003. - 80 s.

21. Vaculik, Jaroslav: Dejiny volynskych Cechu. II.Dil. 1914-1945. -Praha, 1998. - 218 s.

22. Vladimir Knop: dopisy a dokumenty poskytnute J. Hofmanovi. Hofman J., Sire V., Vaculik J. Volynsti Cesi v prvim a druhem odboji. - Praha: MH, 2004.-437s.

23. Tydenik Hlasatel. Hofman J., Sire V., Vaculik J. Volynsti Cesi v prvim a druhem odboji. - Praha: MH, 2004. - 437 s.

24. Zakladni informace о Cesich na Volyni. - [Praha?]: Vydalo Sdruzeni Cechu z Volyne ajejich prateli, [1997?]. - 12 s.

25. Ze vzpominek Josefa Martinovskego. Cesky Malin. - Nimburk: VEGA-L, 2010. - 40 s.

Размещено на Allbest.ru