Відбудова мережі регіональних архівних установ України в післявоєнний період (1944–1950 рр.). Історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відбудова мережі регіональних архівних установ України в післявоєнний період (1944-1950 рр.). Історіографія проблеми

Розглядаючи праці, які висвітлюють архівну роботу в Україні у повоєнний період, потрібно виділити три основні етапи:

Перший етап охоплює час від визволення території України від німецької окупації у 1944 році і тривав до середини 50-х років XX ст., коли архівні установи, перебуваючи під керівництвом МВС, залежали від повної сталінської диктатури, відповідно, праці мали виражене ідеологічне спрямування. Для нього притаманний не стільки науковий підхід у висвітленні проблеми, скільки створення статей інформаційно - довідкового змісту про загальний стан архівної галузі та окремі аспекти архівної роботи. Особливістю даного етапу є те, що майже всі праці написані архівістами, що пояснюється як їхньою професійною зацікавленістю, так і обмеженням доступу науковців до архівних джерел у вказаний період. Значну частину цих праць становлять спогади учасників оперативних груп УДА НКВС УРСР і окремих архівістів про перші кроки відбудови архівного господарства України повоєнного часу. Деякі праці є особливо цінними, оскільки містять короткі відомості про заходи з розшуку вивезених окупантами матеріалів.

Другий етап охоплює період після XX з'їзду КПРС і аж до розпаду СРСР (1956-1991 рр.) На відміну від попереднього, для цього етапу характерне зростання інтересу до науково-дослідної роботи, що позитивно вплинуло на стан розробки праць з історії архівної справи. Розсекречення значної кількості архівних фондів спричинило загальне пожвавлення у роботі дослідників з архівними документами, та вплинув на збільшення допуску дослідників до архівів. Як наслідок, праці з історії та розвитку архівної справи почали з'являтися не тільки написані архівістами, а й дослідниками з різних наукових установ. Це що дало можливість простежити розвиток архівного будівництва, як з «середини», так і з «ззовні», тобто бачення цієї проблеми людьми, зацікавленими у об'єктивному висвітленні питання. Загалом, в період радянської влади й аж до розпаду СРСР видано чимало праць, які посіли чільне місце у дослідження цього питання, хоча радянська епоха наклала на них свій негативний відбиток.

Третій етап охоплює роки української історіографії в умовах незалежної України. Праці цього етапу вигідно відрізняються від попередніх своїм неупередженим ставленням, намаганням позбутися стереотипів минулого. Автори намагаються проводити джерелознавчу критику, що сприяє всебічному висвітленню даного питання

Після проголошення державного суверенітету України, розвито архівного законодавства став об'єктом наукових досліджень провідних істориків-архівістів країни. Це пов'язано насамперед з тим, що архівна справа Україні опинилась на порозі докорінного реформування галузі. Відповідно, найбільш характерними напрямками, що постійно висвітлювались на сторінках провідних наукових видань даної галузі стали демократизація, інформатизація, відкритість, розширення доступу до ретроспективної інформації та правове регулювання всіх складових системи архівних установ.

Історіографія історії архівної справи в період здобуття Української державної незалежності, попри численні труднощі та проблеми, представлена процесом національного і духовного відродження, що помітно вплинуло на хід розвитку архівної системи в цілому. Характерними рисами нового етапу розвитку історіографії історії архівної галузі стали: розширення джерельної бази та проблематики досліджень, методологічна переорієнтація істориків, поява нових методологічних підходів до вивчення вітчизняної історії через відмову від ідеологічної залежності та значне розширення доступу до архівних документів. Такий динамічний розвиток української архівістики, викликав необхідність підготовки підручників, посібників й інших навчальних матеріалів і наукової літератури, внаслідок чого зросло зацікавлення професією архівіста. Широке запровадження архівних спеціальностей в українських університетах стало причиною активізації науково-дослідної роботи, основою якої став пошук нових підходів до підготовки фахівців з архівної справи. Відповідно, розв'язання ключових проблем української архівної науки і освіти, аналіз їх теоретичних засад, форм та методів, модернізації галузі, усе це лягло в основу наукових досліджень сучасних архівістів. У свою чергу, активізація науково - дослідної роботи архівів на початку 1990-х рр. стала причиною пожвавлення і їх видавничої діяльності. Особливість цього полягала, передусім, у розширенні кола тем, що раніше відносились до заборонених у видавничих планах держархівів та збільшенні кількості центральних і появі регіональних і місцевих видань. З відновленням незалежності, історіографія науково - дослідної та видавничої діяльності архівів вступила в новий, якісний етап розвитку. Вона представлена різними потоками науковців, дослідницьких напрямів, характеризується розмаїтістю наукових методів. Варто відмити, що пріоритетну роль в історіографії науково - дослідної та видавничої діяльності архівів відіграють періодичні видання, що видаються зусиллями самих архівних установ, і покликані не тільки залучити до наукового обігу нові матеріали до історії архівної справи України.

Особливу увагу у процесі висвітлення історії архівної справи другої половини 1950-х першої половини 1960х рр. заслуговує історичний нарис І. Мищака «Архівна справа в Україні середини 1940-х-середини 1960-х» [1]. Опублікованих матеріалів і нових архівних даних автор розглянув пріоритетні напрями архівного будівництва в роки післявоєнної відбудови мережі архівних установ УРСР, серед яких - збирання документальних матеріалів років Другої світової війни, проблеми упорядкування і комплектування архівних установ, використання архівних матеріалів в економічних та ідеологічних цілях.

Статтю про підготовку кадрів архівістів на архівному відділів КДУ ім. Т.Г. Шевченка. Роботу українських архівістів у напрямку відбудови висвітив співробітник УДА НКВС УРСР П. Павлюк [2].

Керівник оперативної групи архівістів П. Гудзенко на основі власних спогадів він висвітлює заходи оперативних груп архівістів по відбудові архівної мережі України і розшуку документів архівного фонду республіки, вивезених за кордон [3].

В повоєнний період було опубліковано цілий ряд статей з різних питань архівного будівництва, але вони носили не стільки науковий, як інформаційний характер і базувалися на власних поглядах, авторів і їхньому баченні проблеми.

На другому етапі історіографії проблеми, головний внесок зробив керівник АУ УРСР С. Пількевич. У 1956 р. вийшла у світ його стаття «О работе архивных органов и государственных архивов Украины» [4], де автор, з одного боку, подає загальну характеристику розвитку архівної справи і вказує на досягнення галузі, а з іншого - показує і певні труднощі, які постали перед архівістами в умовах відновлення та розбудови архівної галузі України. Схожою за змістом є праця С. Пількевича та А. Грінберга, що вийшла у 1958 р. У тому ж році С. Пількевич подає ще одну працю «40 років будівництва на Україні» у збірнику «З історії архівного будівництва на Україні» де висвітлюється проблема відновлення мережі архівних установ України [5]. Цінність праць С. Пількевича полягають у тому, що автор робить певний аналіз розвитку архівної галузі, виокремлюючи при цьому кілька основних етапів, зокрема в статті «Головні етапи розвитку архівної справи в Україні» [6] Дослідження С. Пількевича написані на основі архівних джерел і є вагомим внеском у розкритті досліджуваного періоду.

Дослідження архівної справи продовжував наступник С. Пількевича О. Мітюков. Він є автором унікальної для досліджуваного періоду монографії «Радянське архівне будівництво на Україні. 1917-1973» [7]. Досить велику увагу О. Мітюков приділив відбудові архівного господарства, розкрив шляхи і методи упорядкування режиму збереження і кращого використання архівних матеріалів. Звісно праця витримана в рамках пануючої ідеології, але це аж ніяк не зменшує її цінності та інформативності монографії. О. Мітюков не обмежив свою видавничу діяльність лише монографією, ставши автором цілого ряду наукових статей.

Історії архівного будівництва в повоєнний період присвячені праці І. Бутич, Л. Лозенко, А. Кентій, які зробили загальний огляд архівного будівництва в Україні з 1919 р. до середини 1970-х рр. [8].

Ряд історіографічних узагальнень, дотичних до історії та розвитку архівної справи в Україні містили монографії російських радянських науковців І. Маяковського, В. Максакова, В. Вяліков [9]. Однак, характерною особливістю праць російських радянських історіографів архівної справи було те, що діяльність архівів та архівної справи в Україні розглядалася в контексті розвитку архівної справи СРСР.

Досить велика кількість статей присвячена діяльності окремих державних установ. Ці статті написані співробітниками архівів, Грунтуються на документальній джерельній базі і є особливо цінними в дослідженні питання відновлення мережі місцевих архівних установ у післявоєнний період: Т. Порунов [10], А. Степанова [11], Е. Адамська [12], Н. Мірошнеченко [13], В. Тищенко [14], Н. Плєтньова [15], Т. Бойко [16], Я. Синельников [17].

Для цього періоду такожхарактерне створення значної кількості розвідок, присвячених якомусь окремому виду архівної роботи. Такі дослідження дозволяють найбільш глибоко зануритися в роботу регіональних архівів і зрозуміти шляхи дослідження вузької проблеми, оскільки автори мали можливість зосередити свою увагу на вузькому аспекті архівної роботи за певний проміжок часу. Цікавими дослідженнями є статті, які висвітлювали роботу обласних архівів відразу після звільнення території радянськими військами, розвідки присвячені роботі оперативних груп архівістів, наприклад П. Гудзенко [18].

Проблемі діяльності архівістів, в тому числі і українських, у післявоєнний період, присвятили праці ряд відомих. Кілька з них належать Я. Синельников [19]. Варто зазначити роботу відомого радянського дослідника В. Максакова «История и организация архивного дела в СССР (1917-1945 гг.)» [20], в якій він описує використання архівних фондів у період відбудови народного господарства країни. Однак автор, оглядаючи архівну галузь України, не виокремлює успіхи та роботу українських архівістів.

Г. Неклеса [21] у своїй статті ділиться досвідом науково-методичної роботи архівістів Київської області, В. Місюра - Закарпатської [22], Я. Тифлінський [23] та Д. Шміт [24] - Житомирської.

Важливий внеском у розвиток архівної справи є дослідження І. Бутича, яке одним з перших розкриває стан науково-методичної роботи в архівах УРСР і відзначає їх роль в організації інших видів архівних робіт [25]. За визначенням О. Мітюкова, особливої уваги у ході висвітлення процес розбудови установ та формуванні їх документальної бази заслуговували періодичні видання, зокрема Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР «Архіви України». У своїй монографії він відзначає посилення уваги до публікації документів з історії радянського суспільства, виокремлюючи важливу роль видання в науково-дослідній роботі архівних установ республіки.

Таким чином, аналіз літератури з даної проблеми дає можливість нам пересвідчитись у тому, що далеко не всі аспекти історії розвитку архівної справи у повоєнний період висвітлені у достатній мірі, особливо враховуючи те що коло джерел в останні роки значно збільшилися, а це дає нам можливість доповнити і, у деякій мірі, переглянути вже зроблені висновки. Виходячи з цього слід зазначити, що історія архівного будівництва у вказаний період потребує детального дослідження.

Проведене дослідження та реалізація поставлених у ньому завдань дозволяє зробити наступні висновки: історіографічний аналіз наукової, навчальної та науково-популярної літератури засвідчує зростання дослідницького інтересу до теми: «Відбудова мережі регіональних архівних установ України в післявоєнний період (1944-1950 рр.)».

Аналіз літератури надав підстави встановити ще одну характерну рису дослідження архівного будівництва в УРСР - популяризаторський характер, зумовлений прагненням наблизити архівну інформацію до користувача, привернути увагу суспільства до становища архівів. У зв'язку з цим сформувався окремий напрям досліджень, в якому розглядалися питання про розвиток матеріально-технічної бази архівних установ у повоєнний період. Серед таких праць пріоритетне значення мали ті, що висвітлювали процес будівництва нових архівосховищ в республіці, реконструкцію та ремонт старих приміщень.

Список використаних джерел

ідеологічний радянський архівний мережа

1. Павлюк П. Архіви України в роки Великої Вітчизняної війни // Науково-інформаційний бюлетень АУ УРСР. - 1948. - №2. - С. 11-14.

2. Пилькевич С.Д. О работе архивных органов и государственных архивов Украины // Исторический архив. - 1956. - №3. - С. 208-211.

3. Пількевич С.Д. 40 років радянського архівного будівництва / С.Д. Пількевич // 3 історії архівного будівництва на Україні: [збірник]. - X., 1958. - С. 3-27.

4. Пількевич С.Д. Головні етапи розвитку архівної справи на Україні (1917-1965 рр.) / С.Д. Пількевич // Історичні джерела та їх використання. - К., 1968. - Вип.З. - С. 5-31.

5. Мітюков О.Г. 60 років архівній справі в Українській РСР / О.Г. Мітюков П Архіви України. - 1978. - №3. - С. 20-34.

6. Лозенко Л.І., Кентій А.В. Архівне будівництво в УРСР (1919-1974 рр.) / Л.І. Лозенко, А.В. Кентій II Архіви України. - 1978. - №3.-С. 5-20.

7. Вяликов В.И. архивное строительство и государственные архивы в Украинской ССР (1917-1960) // Государственные архивы и архивное дело в союзных республиках: Учебное пособие. - М., 1971.-С. 36-53.

8. Порунова Т. Архівне будівництво на Луганщині / Т. Порунова П Архіви України. - 1967. - №5. - С. 38-46.

9. Степанова А. Державний архів Кримської області / А. Степанова // 3 історії архівного будівництва на Україні: [збірник]. - X., 1958.-С. 85-92.

10. Адамська Е. З історії архівного будівництва на Харківщині / Е. Адамська II Архіви України. - 1968. - №1.-С.З-12.

11. Мірошнеченко Н. Використання документальних матеріалів державного архіву Львівської області для народногосподарських цілей / Н. Мірошнеченко // Архиви України. - 1958. - №4. - С. 30-34.

Размещено на Allbest.ru