Вивчення культурної сої у науково-дослідних установах УРСР

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 633.34(091):001.89(477)«19»

Вивчення культурної сої у науково-дослідних установах УРСР

Муханов В. М.,

кандидат історичних наук, ст. викладач кафедри історії України та філософії, Вінницький національний аграрний університет

Мета статті полягає у проведенні комплексного науково-історичного аналізу результатів роботи з сортовипробування, селекції та агротехніки вирощування культурної сої, проведеної у провідних наукових аграрних інституціях УРСР в 20-30--х рр.ХХ ст.

В процесі дослідження було використано загальнонаукові методи: порівняльно-історичного і системного аналізу та спеціальний методи історичного дослідження -- аналіз нормативно-правових та архівних документів. соя аграрний кормовиробництво

В результаті проведеного дослідження з'ясовано, що у 1930-1941 рр. в УРСР спостерігається значне пожвавлення наукового-дослідного інтересу до сої. Основна мета -- розв'язання білкової проблеми в харчовій промисловості і кормовиробництві. В цей період було впроваджено цикл досліджень з селекції сої на Харківській, Красноградській, Немерчанській, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій та інших дослідних станціях УРСР, розширено сортовипробування культури, впроваджувалися нові технології переробки насіння та зеленоїмаси для кормових та харчових цілей.

Ключові слова: соя, сортовипробування, селекція, дослідна ділянка.

Проблема науково-історичного аналізу результатів роботи з сортовипробування, селекції та агротехніки вирощування культурної сої в Україні у першій третині XX ст. у вітчизняній науковій літературі та періодиці комплексно не досліджена. Окремі аспекти, що стосуються проблем вирощування сої в УРСР на окремих ділянках науково-дослідних інституцій, висвітлюються у працях В. Б. Єнкена [1], С. А. Красовського [2], А. О. Бабича [3] та інших. Проте, спеціальних окремих досліджень, що дозволили б відстежити, проаналізувати та систематизувати перші результати системної наукової роботи з селекції та вирощування сої в мережі українських науково-дослідних установ не проводилося. Завдання цієї статті полягає у проведенні комплексного науково-історичного аналізу результатів роботи з сортовипробування, селекції та агротехніки вирощування культурної сої у провідних наукових аграрних інституціях УРСР в 20-30-х рр. XX ст.

З 20-х рр. XX ст. в УРСР розпочинаються поглиблені наукові дослідження культурної сої. Необхідність дослідження та апробації іноземних сортів цієї культури обгрунтовувалася необхідністю розв'язання білкової проблеми в харчовій промисловості і кормовиробництві.

Одним з перших центрів науково-дослідної роботи з культурою в УРСР став Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут, на базі якого вивчалась морфологія культури, вплив способів та строків посіву сої на урожайність. Детальний опис цих досліджень міститься у наукових звітах про роботу інституту за 1923-1925 рр., написаних М. Ардатьєвим. Так, за спостереженням дослідника, соя давала урожай до 136 пудів із десятини. За наявності сприятливих ринкових умов та стабільного попиту, культура мала великі перспективи для завоювання відповідного місця у посівах, адже дозрівала, забезпечувала добрі врожаї. В цьому ж інституті С. А. Плюйко (1927) проводив перші в Україні досліди по заміні молока соєю при годівлі поросят [3].

Планове сортовипробування сої розпочалося на українських дослідних ділянках в 1926-27 рр. Основне завдання селекції - виведення сортів із сталими високими врожаями, з високою товарною якістю зерна.

Одними з піонерів селекційної роботи з соєю стали дослідники Київської крайової сільськогосподарської станції. Саме ця науково-дослідна установа в 1926 р. проводила збір зразків зернобобових по всій Україні. Робота з культурою проводилася в лабораторії та дослідних полях у Києві та Білої Церкви (на 12 дослідних полях колгоспів та радгоспів).

В 1928 р. Київська дослідна станція провела експе-диційне обслідування сортового складу в Тульчинському, Вінницькому, Могилівському та Бердичівському округах (всього в 12 адміністративних районів).

В 1928-29 рр. за завданням Наркомзему УССР, Укрсортспілка провела обслідування сортового складу зернобобових по всій території України. Матеріал обслідування (близько 1500 зразків) передано до відділу селекції Київської станції для сортовивчення та використання для практичної селекції. Варто відзначити, що саме на землях станції на 1930 р. було зосереджено 90% всієї площі на Україні під зернобобовими культурами [6].

В 1926-1929 рр. почалося інтенсивне випробування місцевих і іноземних сортозразків сої на Харківській (тепер Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр'єва), Дніпропетровській, Полтавській, Київській, Драбівській, Уманській, Одеській, Херсонській, Чорторийській, П'ятихатській, Носівській, Аджарський, Вознесенській, Молдавській, Артемівській дослідних станціях. Вже тоді результати цих досліджень повністю підтвердили висновок про реальні можливості вирощування сої в Україні [6, с.6].

В 1926-1930 рр. вперше було розпочато планове інтенсивне сортовипробування місцевих та іноземних сортозразків сої на Харківській (тепер Інститут рослинництва НААН ім. В. Я. Юр'єва, м. Харків), Дніпропетровській (м. Синельникове, Дніпропетровська обл.), Полтавській (м. Полтава), Київській (м. Біла Церков, Київська обл.), Сумській (м. Суми), Одеській (м. Одеса), Херсонській (м. Херсон), Чарторійській (с. Нова Чарторія, Житомирська обл.), П'ятихатській (м. П'ятихатка, Дніпропетровська обл.), Носівській (м. Носівка, Чернігівська обл.), Вознесенській (м. Вознесенськ, Миколаївська обл.), Молдавській (с. Жеребкове, Одеська обл.), Артемівській (м. Арте- мівськ, Донецька обл.) дослідних станціях; Маслов- ському інституті селекції та насінництва (пмт. Козин, Київська область), фіто-селекційній станції «Чаплі» (смт. Асканія-Нова, Херсонської області), мережі сортодослідницьких станцій СНУ Цукортресту та в інших науково-дослідних установах УСРР [6, с. 5]. Основним завданням селекції того періоду було виведення сортів із сталими високими врожаями та з високою товарною якістю зерна. Результати цих досліджень повністю підтвердили висновок про реальні можливості промислового вирощування сої на території більшості регіонів Україні [3, с. 26].

Одними з піонерів селекційної роботи з соєю стали дослідники Київської крайової сільськогосподарської станції [6, с. 6]. Саме ця науково-дослідна установа в 1926 р. проводила збір зразків зернобобових по всій Україні. Робота з культурою проводилася в лабораторії та дослідних полях у Києві та Білій Церкві (на 12 дослідних полях колгоспів та радгоспів).

У 1928 р. Київська дослідна станція провела експедиційне обслідування сортового складу сої в Тульчинському, Вінницькому, Могилівському та Бердичівському округах (всього в 12 адміністративних районах) [там само].

Полтавська сільськогосподарська дослідна станція розпочала роботу з соєю ще в 1926 р., проте через брак коштів, не змогла розгорнути широку дослідну діяльність. В 1927 р. вивчали 6 сортозразків сої, які забезпечили таку урожайність: Староукраїнська - 14 цІ га, Харбінська 62 - 11, Харбінська 111 - 13, Харбінська 118-11, Харбінська 199 - 15, Харбінська 1996 - 13 ц/га [8,с. 182].

У 1927 р. на полях Полтавського сільсько-господарського політехнікуму (зараз Аграрно- економічний коледж Полтавської державної аграрної академії) П. П. Бордаковим була висіяна колекція сої з 19 номерів, за якими вели фенологічні спостереження. Були вибрані два напрями селекції: харчовий і олійний. Олійний напрям, в свою чергу, ділився на дві частини: перша - селекція на одержання олії для лакофарбової промисловості; друга - селекція на смакові якості олії. Одночасно був проведений добір на скоростиглість і урожайність. Він надавав велике значення селекції цієї культури. Наявність у сої великої кількості сортів, слугувало за підгрунтя для одержання позитивних результатів у селекційній роботі.

На Красноградській сортодільниці (Полтавська область) селекційну роботу з соєю було розпочато в 1934 році. Вже в 1938 р. на державне сортовипробування було передано 5 сортів сої гібридного походження: Квітка, Норма, Правда, Праця, Киянка, вивчення яких було перерване в 1941 р. Високий врожай продемонстрував сорт Харбінська 111. Так в період між 1938-1940 рр. середній врожай цього сорту становив 10,1 ц/га, з коливаннями від 7 до 18 ц/га. Найвищі врожаї (18 ц/га) вирощено на Красноградській сортодільниці з. 1940 р. по середньоранніх і ранніх сортах - Харбінська 111. Правда, Харківська 149 та Праця [3].

Сорт сої Киянка, створений дослідницьким колективом Красноградської дослідної станції, вирізнявся рекордною скоростиглістю, вегетаційний період його становив 78-82 дні. Вивчення цих сортів у 1941 р. припинили у зв'язку з розгортанням бойових дій. Частину селекційного матеріалу було евакуйовано в м. Саратов (Росія), частину - вивезено до Німеччини, інша - частково збереглась, решта - загинула.

Активну робот з сортовипробування проводили й в Харківській області. Історія лабораторії селекції сої в Харкові розпочалася у 1926 р. під керівництвом П. П. Бордакова. На першому етапі селекція велася методом масового і індивідуального добору із місцевих популяцій і іноземних сортів. У 1928 р. був створений та переданий до Державного сортовипробування сорт сої під назвою «Староукраїнська», який в 1933 р. був районований в Україні і знаходився у сільськогосподарському виробництві до 1964 р. За період з 1928 до 1936 року до Державного сортовипробування було передано 14 сортів сої української селекції. В період 1928-1930 рр. проводилася активна дослідна робота також з сортами іноземної селекції: Харбінська 199, Харбінська 111 та Харбінська 231. Внаслідок наполегливої дослідницької роботи в цей період вдалося отримувати середні врожаї в 13-15 ц/га.

На Дніпропетровській сільськогосподарській дослідній станції активну науково-дослідницьку роботу з культурою розпочато 1928 р. До вивчення було залучено 10 сортів сої, які забезпечили таку урожайність: Харбінська 116-17 ц/га, Мандарин - 16, Харбінська 269 - 15, Харбінська 118-15, Честнут - 15, Харбінська 111 -- 15, Харбінська 231а -15, №276 - 15, Гунжулінська -15, Хабаровська - 14 ц/га. В посушливому 1930 р. сорт сої Ілліні забезпечив урожайність 14 ц/га.

На Херсонській сільськогосподарській дослідній станції в 1927-28 рр. було проведено 9 дослідів з чорною соєю (№231, 118, 111). Всі досліди проводилися по селянських господарствах [5, с. 71].

В 1928 р. досліди з соєю тривали на ділянках Одеської крайової сільськогосподарської станції. Зокрема, в звіті рільничого відділу Одеської Крайової сільськогосподарської дослідної станції за 1927-28 рр. міститься відомості про роботу із соєю. Збирали від 15 до 150 кг насіння зіга [7, с. 36.].

В 1929 р. у Васильківському районі на Дніпропе-тровщині створили господарство по вирощуванню сої, до якого увійшли села Маньківка, Красна, Зоря, Шевякіне, Точка, маєток Шпренгеля. Вирощуванням сої займалися тоді і в селі Павлівка.

У 1929 р. проводилося сортовипробування сої на дослідному полі Вінницької сільськогосподарської дослідної станції, серед яких соя Безенчуцька дозріла й забезпечила врожайність 8,3 ц/га. Інші сорти не дозріли, а їхня врожайність була низькою. Тоді вивчали норми висіву насіння з 29 до 90 кг/г, яке незначно збільшило врожайність з 3,5 до 4,5 ц/га. За однакової норми висіву (90 кг/г) при різній площі живлення рослин одержали подібну врожайність (на 1 ц/га). В 1930 р. досліди по сортовипробуванню сої було продовжено (Левицький М. О., Рабинович Я. Л., 1930). Той факт, що окремі сорти сої на Поділлі дозріли, свідчить про наявність сортів і можливість вирощування її в цьому регіоні, необхідність виведення сортів, адаптованих до місцевих умов.

На Поділлі, на Немерчанській дослідно- селекційній станції (Вінницька область), селекційну робота з соєю було продовжено у період з 1929 р. по 1941 р. Тоді завданням селекції було виведення сортів з високою і стійкою урожайністю в умовах Придністров'я, з високим вмістом жиру, стійких проти шкідників, скоростиглих, надійно дозріваючих, придатних для зайняття парів, механізованого збирання, переробки в олійній промисловості. Вихідним матеріалом для селекції сої стали зразки насіння з Білоцерківської станції - 32 номери, Дніпропетровської сільськогосподарської станції - 80, Всесоюзного інституту прикладної ботаніки - 12, а також сорти, надіслані для посіву в сортовипробуванні, кількістю 24 номерів. Із одержаного набору після попереднього сортовивчення в колекційному розсаднику для насінництва були використані соя Староукраїнська, соя ВТН, Жовта з білим рубчиком, Крушуля 9/3, Мінська, Мандарин, Харбінська 090, Харбінська 111 і Харбінська 199в [3].

В результаті роботи із сортоматеріалом, дослідники Немерчанської станції підтвердили сприятливі для вирощування сої природно-кліматичні умови подільського регіону. В результаті п'ятирічної роботи виділилися порівняно скоростиглі та врожайні сорти. Деякі з виведених ліній були висіяні в 1932 р. У третьому порівняльному випробуванні вони дозріли до повної стиглості і забезпечили урожай насіння від 17,4 до 21,1 ц/ га. В 1933 р. внаслідок несприятливих кліматичних умов дозрівання сої дуже затрималося (повна стиглість відмічена для різних сортів від 6 жовтня до 19 жовтня). Одночасно цього року вивчалися агротехнічні прийоми вирощування її високого урожаю. В 1934 р. селекційних робіт з соєю не проводилося, були висіяні виведені на Немерчанській дослідно-селекційній станції 16 кращих ліній сої, які збереглися з урожаю 1930 і 1933 рр.

З метою популяризації культури, підсумовуючи початковий етап селекційної та дослідної роботи з соєю, у 1930 р. у Вінниці П. П. Бордакова опублікував брошуру «Соя як корм для тварин», накладом в 10 тис. екземплярів, в якій він писав: «За декілька років соя стане звичайнісінькою українською рослиною, як пшениця, овес, ячмінь та інші польові культури. Введення її в господарство дасть велику користь людям. Соя є однією з найкорисніших культурних рослин і її треба сіяти якнайбільше».

У 1935 р. на Немерчанську державну селекційну станцію було передано увесь селекційний матеріал по сої з Харківської дослідної станції. До 1938 р. селекція тут проводилась аналітичним методом, доборами, з 1938 р. - методом гібридизації. В 1941 р. на сортодільницях випробувалися сорти цієї станції Немерчанська 029 і Немерчанська 031. Однак у період війни селекційну роботу тут було зупинено.

На Білоцерківській сортодільниці в 1932 р. випробо-вували 9 сортів, які дали врожаї від 13,1 до 20,4 ц/га, а в 1934 р. - від 9,2 до і 5,0 ц/га. Врожаї сої на Миронів- ській і Київській сільськогосподарських дослідних станціях ще в 1928-1930 рр. становили 11-12 ц/га.

Таким чином, з у 1930-1941 рр. спостерігається пожвавлення наукового-дослідного інтересу до культури сої на дослідних ділянках УРСР. Зокрема, в цей період було відновлено дослідження із селекції на Харківській, Немерчанській, Горській та інших дослідних станціях, розширено сортовипробування культури, впроваджувалися нові технології переробки насіння та зеленої маси для кормових та харчових цілей. Певним підсумком у роботі з культурою у довоєнному періоді слід вважати конференцію з технології вирощування сої, проведену при ЦНДЛ СОЯ у 1941 р.

Проте, незважаючи на серйозні успіхи у роботі із соєю, спостерігався брак сортоматеріалів, адаптованих до місцевих регіонів виробництва. Невідповідність матеріально-технічної бази для роботи з культурою не дозволяла спішно продовжувати дослідну діяльність щодо виведення вітчизняних сортів. До гальмівних факторів, що перешкоджали поширенню сої, додавалася й відсутність широкої поінформованості місцевого населення щодо можливостей господарського використання та перспектив її промислового вирощування. Остаточно науково-дослідну діяльність в усіх регіонах УРСР було припинено в зв'язку з початком бойових дій влітку 1941 р.

Список використаних джерел

1. Енкен В. Б. Соя. -М.: Сельхозгиз, 1959. - 298 с.

2. Красовский С. А. Соя и ее сорта (По данным государственного сортоиспытанияза 1927-35 гг.). - Л., 1937. - 103 с.

3. Бабич А. О. Селекція і розміщення виробництва сої в Україні. - Вінниця, 2008. - 216 с.

4. Центр, держ. архів вищих органів влади та управл. України у Києві. - Ф.27. (Народний комісаріат земельних справ Української РСР). - Оп.9. - Спр.595. - Стр. С.9. (Доповідні записки, звіти та листування про проведення сільськогосподарських дослідів. 6 січ. 1928 р.-З груд. 1928 р.). - 130 арк.

5. Там само. - Спр.485. (Відомості і листування про роботу дослідних установ. Січ. 1929 р. - квіт. 1929 р.). - 130 арк.

6. Там само. - Оп.11. - Спр.1469. (Плани, програми і інші матеріали в справі організації дослідної роботи та реконструкції сільського господарства. 27 груд. 1929 р. - 10 лип. 1930 р.).

7. Там само. - Оп.10. - Спр.439. (Звіти, інструкції та інші матеріали про роботу сільськогосподарських наукових установ. 8 січ. 1929 р.-2 лют. 1930 р.).

8. Там само. - Оп.9. - Спр.254. (Плани, кошторис та інші матеріали про науково-агрокультурну роботу. 17 лип. 1928 р. - 5 груд. 1928 р.). - 243 арк.

References

1. EnkenV. В. Soja.-M.: SeEhozgiz, 1959.-298 s.

2. Krasovskij S. A. Soja і ее sorta (Po dannym gosudarstvennogo sortoispytanija za 1927-35 gg.). -L., 1937. - 103 s.

3. Babych A. O. Selekcija і rozmishhennja vyrobnyctva soi' v Ukrai'ni. -Vinnycja, 2008. -216 s.

4. Centr. derzh. arhiv vyshhyh organiv vlady ta upravl. Ukrai'ny u Kyjevi. - F.27. (Narodnyj komisariat zemel'nyh sprav Ukrai'ns'koi' RSR). - Op.9. - Spr.595. - Str. S.9. (Dopovidni zapysky, zvity ta lystuvannja pro provedennja sil's'kogospodars'kyh doslidiv. 6 sich. 1928 r.-3 grud. 1928 r.). - 130 ark.

5. Tam samo. - Spr.485. (Vidomosti і lystuvannja pro robotu doslidnyh ustanov. Sich. 1929 r. - kvit. 1929 r.). - 130 ark.

6. Tam samo. - Op.ll. - Spr.1469. (Plany, programy і inshi materialy v spravi organizacii' doslidnoi' roboty ta rekonstrukcii' sil's'kogo gospodarstva. 27 grud. 1929 r. - 10 lyp. 1930 r.).

7. Tam samo. - Op.10. - Spr.439. (Zvity, instrukcii' ta inshi materialy pro robotu sil's'kogospodars'kyh naukovyh ustanov. 8 sich. 1929r.-21jut. 1930 r.).

8. Tam samo. - Op.9. - Spr.254. (Plany, koshtorys ta inshi materialy pro naukovo-agrokul'tumu robotu. 17 lyp. 1928 r. - 5 grud. 1928 r.). - 243 ark.

Размещено на Allbest.ru