Етносоціальний портрет українських православних ієрархів на тлі епохи просвітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етносоціальний портрет українських православних ієрархів на тлі епохи просвітництва

Анотація

православний ієрарх просвітництво могилянський

В статті розкрито характерні риси та особливості діяльності українських православних ієрархів епохи Просвітництва. Зазначено, що головними провідниками й визначними представниками цієї доби стали вихованці Києво-Могилянської академії, яка формувала у своїх учнів стійку просвітницьку позицію. Це яскраво засвідчує творча спадщина українських православних ієрархів, які на ті часи вели провід у всіх сферах суспільного життя. Зроблено висновок, що українські архієреї усвідомлювали свою головну місію в тому, щоб бути ревними просвітниками - засновниками і патронами навчальних закладів, завзятими книголюбами, активними проповідниками. Цими якостями вирізнялися українські архієреї, розкриваючи своєю діяльністю сутність епохи Просвітництва.

Ключові слова: етносоціальний портрет, українські православні ієрархи, епоха Просвітництва, Києво-Могилянська академія, церковна еліта.

Аннотация

В статье раскрыты характерные черты и особенности деятельности украинских православных иерархов эпохи Просвещения. Отмечено, что главными проводниками и выдающимися представителями этой эпохи стали воспитанники Киево-Могилянской академии, сформировавшей у своих учеников стойкую просветительскую позицию. Об этом ярко свидетельствует творческое наследие украинских православных иерархов, которые в те времена были ведущими деятелями во всех сферах общественной жизни. Сделан вывод, что украинские архиереи осознавали свою главную миссию в том, чтобы быть ревностными просветителями - учредителями и патронами учебных заведений, большими книголюбами, активными проповедниками. Эти качества отличали украинских архиереев, определяющих своей деятельностью сущность эпохи Просвещения.

Ключевые слова: этносоциальный портрет, украинские православные иерархи, эпоха Просвещения, Киево-Могилянская академия, церковная элита.

Annotation

The features and characteristics of the activities of the Ukrainian Orthodox hierarchs of the Enlightenment are reveals in the article. It is emphasizes, that the main conductors and prominent representatives of this age were pupils of the Kyiv-Mohyla Academy, which formed a stable educational position among its students. This clearly testifies to the creative heritage of Ukrainian Orthodox hierarchs, who at that time led the leadership in all spheres of public life. It is concluded, that the Ukrainian bishops realized their main mission to be zealous educators - founders and patrons of schools, great book lovers, active preachers. These qualities distinguished Ukrainian bishops, revealing the essence of the Enlightenment.

Keywords: Ethnosocial portrait, Ukrainian Orthodox hierarchs, Enlightenment, Kyiv-Mohyla Academy, Church elite.

XVIII ст. увійшло в історію України як доба Просвітництва. її головними провідниками й визначними представниками стали вихованці Києво-Могилянської академії, яка формувала у своїх учнів стійку просвітницьку позицію. Це яскраво засвідчує творча спадщина українських православних ієрархів, які на ті часи вели провід у всіх сферах суспільного життя.

Задаючись питанням, як ставилися до просвітництва діячі тієї епохи, сучасний учений І. Торбаков проаналізував різні аспекти діяльності вихованців Києво-Могилянської академії в Україні та в Росії. «З середини 18 століття, - пише дослідник, - дієслово «просвічувати» означало передусім «багато перекладати», «багато писати», «багато видавати». Адже етимологічна основа поняття «світло» - завжди асоціювалася на Русі з навчанням, а останнє - з книгою»¹. Цю думку продовжила В. Нічик: «18 століття осмислювалося як століття книги, розуму, навчання. Передбачалося, що цей процес включає і написання книги і її переклад, і видання, і тлумачення, і розуміння, і навчання, а відтак, вдосконалення і переображення як окремої людини, так і всього суспільства, тобто послідовну співдію і теоретичного і практичного розуму»².

У даній статті автор ставить за мету на матеріалах творчої спадщини українських ієрархів XVIII ст. розкрити їхнє розуміння просвітництва в окремих сферах архієрейської діяльності - запровадження освіти, книжкової справи, проповідництва, ставлення до Альма-матері - Києво- Могилянської академії, тощо.

Архієрей - просвітник

Ставлення до просвітництва як сфери інтелектуальної діяльності, спрямованої на підвищення освітнього рівня народу, було властиве ще для діячів XVII ст., починаючи від митрополита Петра Могили. Це добре усвідомлювали й архієреї XVIII ст. Як видно з окремих творів і листування, особливу увагу вони надавали справі освіченості довіреної їм пастви. Так, Київський архієпископ Варлаам Ванатович вбачав в освіті головний засіб викорінення антиморальних вчинків духовенства. 13 листопада 1723 р. він видав розпорядження про обов'язкове навчання дітей духовенства у Києво-Могилянської академії «для наученія латинскаго языка и изысканы премудрости, яже есть всему благу корень и человеческому житію добрая наставница»³. Після того як Синод в серпні 1721 р. заборонив друкувати конклюзії з філософії та богослов'я, архієпископ Варлаам звернувся в липні 1728 р. до Синоду з поданням, у якому вказував, що від цих конклюзій і дедикацій «происходить будет Коллегіи училищной похвала со учителями по трудолюбію и ученію, а ученикам к ученію умножатися охота и возрастати будет любомудріе»⁴.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський митрополит Арсеній Могилянський, який 1758 р. увів шнурову книгу на збір пожертв для будівництва нової академічної бурси, наголошував у передмові на важливості цієї благочинної акції: «имія же неусипное попеченіе о благостроеніи пастви нашея, которое посредством учительних людей получается, також о приращеніи ползи отічеству и о просвіщеніи науками умов малороссійского шляхетства»⁵.

Приклад київських ієрархів щодо розвитку освіти на українських землях наслідували й зверхники інших єпархій, які відкривали на місцях колегіуми за зразком Києво-Могилянської академії. Так, уже в перших указах Переяславського і Бориспільського єпископа Арсенія Берла наголошувалося, що будівництво та улаштування Переяславського колегіуму - «общая потреба, а не наша персональная архиерейская, так со всего обшества и вспомоществование к строению сказанных школ бьггь должно»⁶. Докладаючи всіх зусиль для започаткування колегіуму, Берло так наголошував на важливості його відкриття: «В тіх же училищах, як даст Бог устроить, священническія и церковно-причетническія діти святаго ученія иміют обучатися, что будет к большей славі и прославленію имени Божія, к пользі же отечества»⁷.

Як висловлювався хіротонований 1776 р. на єпископа Переяславського і Бориспільського Іларіон Кондратковський, «первой и самой главнійшій есть долг Архіерея и пастыря - тщится о просвіщеніи паствы своя»⁸. Показове бачення преосвященним системи викладання, що видно з його листа до Могильовської духовної консисторії від 5 листопада 1797 р., у якому він дає свої конкретні пропозиції щодо найоптимальнішого викладу шкільних предметів у місцевій семінарії⁹. Особливого значення у процесі підготовки майбутніх високоосвічених пастирів Іларіон Кондратковський надавав викладанню богослов'я: «Не неизвістно, что духовныя на том болі предметі учреждаются, чтобы, народ получив в свою паству, быть ему учителями, наставниками и проповедниками и утверждать-бы оной поученіями в благонравіи, в благочестіи и честности»¹⁰.

Настановлені на російські єпархії архієреї з вихованців Києво-Могилянської академії не менш ревно ставилися до своїх просвітницьких обов'язків, убачаючи своїм першочерговим завданням відкриття латинських шкіл за прикладом своєї «Альма-матері». Зокрема, висвячений * Цей та інші, представлені у цій статті, портрети українських православних ієрархів взяті з портретної галереї Київської православної богословської академії УПЦ КП.

1758 р. на єпископа В'ятського і Великопермського Варфоломій Любарський відразу відновив діяльність В'ятської семінарії, започаткованої його попередником Лаврентієм Горкою. Пізніше в донесенні Синоду він так мотивував свої дії: «В самом началЪ прибьітія моего в епархію за нужднЪйшш и самопотребнЪйшей долг наш почли мы упадшее за антецессора нашого покойнаго преосвященного Антонія епископа Вятского, по притчинам крайних невозможностей, славяно-латинского діалекта ученіе паки в цвЪтущее благосостояніе возобновить»¹¹.

Єпископ Білоруський і Могильовський Георгій Кониський

Архієпископ Новгородський і Великолуцький Феофан Прокопович

Висвячений 26 вересня 1742 р. на митрополита Тобольського і всього Сибіру Антоній Нарожницький в листі до Синоду вказував, що в його єпархії, де проживало багато розкольників і людей різних вірувань, потрібно було для підготовки освічених священиків відкрити «на первый случай самую скудную семінарію с философіей и богословіем»12. Настановлений у 1767 р. на Воронезьку кафедру єпископ Тихін Якубовський склав інструкцію для місцевої семінарії, в якій вказував, що на учнів не варто діяти погрозами, а «увещанием, изъяснением пользы Церкви святой, отечеству и самим учащимся, от учения проистекающей»13.

На важливості відкриття семінарії особливо наголошував і єпископ Білоруський і Могильовський Георгій Кониський. Вже в першому своєму донесенні до С.-Петербургу від 3 лютого 1756 р. він підкреслив: «семинарии для священнических детей весьма нужно быть...»¹⁴, а у листі до імператорського духівника від 19 травня 1757 р. заявив, що семінарія йому важливіша, ніж будівництво церкви, і саме в ній він бачить засіб для порятунку православ'я в Білорусі¹⁵. Ці слова білоруського архіпастиря-українця абсолютно суголосні з тими, які століттям раніше висловив Київський ієрарх Іов Борецький, що засвідчує спадкоємність просвітницьких установок українських ієрархів.

У творах і листуванні українських архієреїв XVIII ст. часто трапляються вислови, що розвиток освіти послужить на «общее благо», «в пользу отечеству». Крім започаткування навчальних закладів й опікування ними, на «общее благо» мали служити й інші заняття, зокрема написання творів на користь Церкви.

Варто зазначити, що на початку XVIII ст. Петро І в дусі західної традиції епохи Просвітництва, що базувалася на теорії суспільного договору, проголосив «общее благо» головним принципом своєї реформаційної діяльності. З тих пір в політичному лексиконі Росії вже не вибували терміни «общее благо или добро», «общая или всенародная польза» й ін. подібні варіанти¹⁶. На «общее благо» мали працювати всі категорії населення. Особливо популярною у ці часи стає ідея залежності суспільного розвитку від поширення освіти. Особливе місце в її розробці належало архієпископу Новгородському і Великолуцькому Феофану Прокоповичу, який вважав освіту й знання джерелом могутності та добробуту суспільства. Його погляди щодо користі освіти «для блага вітчизни» знайшли яскраве відображення у відомому трактаті «Духовний Регламент», де, зокрема, ішлося: «когда нЪт свЪта ученія, то нельзя быть и церкви доброму поведенію, и нельзя не быть и нестроенію, и многим, смЪха достойным суевЪртм, еще же, роздорам и пребезумным ересям, а посему вельми ко исправленію церквЪ полезно сіе, дабы всякій епископ имЪл в домЪ или при домЪ своем школу для дЪтей священнических или и прочіих, в надежду священства определенных»¹⁷.

Лейтмотивом ставлення Феофана Прокоповича до освіти, як необхідної умови для суспільного розвитку, може бути його вислів із листа до професорів Києво-Могилянської академії (близько 1716 р.) «Хай просвіта хвилює вік»¹⁸. Свого роду апологією освіти є й інший твір Прокоповича - «Разговор гражданина с крестьянином и певцом», де стверджується перемога знання над невіглаством¹⁹.

Архієрей - вихованець Києво-Могилянської академії

Показове особливе ставлення українських архієреїв до своєї Альма-матері - Києво- Могилянської академії, яке вони висловлювали в листуванні й підтверджували своїми діями.

Київський митрополит Арсеній Могилянський, який своєю грамотою від 1 червня 1764 р. увів нову навчальну інструкцію для Києво-Могилянської академії, наголошував на її меті: «ИмЪя пастырское попеченіе о учрежденіи в той Академіи нашей добрих порядков ко утвержденію и разширенію полезных церквЪ святЪй ученій, тамо производимых»²⁰.

Варто зазначити, що в уведених до наказів українських депутатів Комісії Нового Уложення окремих пунктах, які стосувалися Києво-Могилянської академії, митрополит Арсеній просив урівняти Київську Академію з Московською «...в разсужденіи толь изобильной пользы от ученія, в Академіи Кіевской производимаго». Також він зауважував на тій користі, яку вона приносить для держави: «В государственных дЪлах тЪм больше пользы от онаго ученія чувствовать можно, чЪм вящщую ревность и усердіе обучающееся в Академіи Кіевской юношество к оным дЪлам оказывает»²¹.

Єпископу Смоленському і Дорогобузькому Гедеону Вишневському належить відома похвала Києво-Могилянській академії, заслугою якої був розвиток освіти в усій Російській імперії: «Изобиловала всегда учеными людьми діецезія вашего Преосвященства Академія Кіевская и имЪла себЪ честь сицевую, что оть нея, аки с преславных оных Афин, вся Россія источник премудрости почерпала, и вся своя новозаведенныя училищныя колоніи напоила и израстила»²². Звертаючись 17 липня 1739 р. у листі до архієпископа Київського і Галицького Рафаїла Заборовського з проханням направити викладачів для Смоленської семінарії, єпископ Гедеон наголошував на значущості цього акту: «Умножит же и еще себе славу [Академія - прим. авт.], егда и в смоленскую, от нея ж насажденную колонію и уже довольными одЪянную классами, изведет на жатву делателей і вспоможет собирать плоды богоугодныя и душеспасительныя»²³.

За прикладом Києво-Могилянської академії, яку її учні та викладачі за античною традицією часто називали «Київськими Афінами», «Геліконом», «Парнасом», ієрархи - засновники колегіумів - також намагалися звеличити свої навчальні заклади. Так, у передмові до збірника «Алфавіт рифмами сложенный» (Чернігів, 1705) міститься присвята Чернігівському колегіуму, у якій Іоанн Максимович називає його «Чернігівськими Афінами»²⁴. Його наступник - архієпископ Антоній Стаховський у листі до Рафаїла Корсака від 4 листопада 1716 р. повідомляв: «Оучилищ Коллегіум ЧернЪговского давно суть отверзтые дверы, в ня же не мало студентов вшедши, сладчайшим пр[е]м[у]дрыя Палляды оуслаждаются оученыем и не тЪсно вмещаются»²⁵.

Прикметно, що в тогочасній освітній практиці склалася традиція відзначення пам'яті свого патрона-засновника: звеличуючи ієрархів, які опікувалися Києво-Могилянською кадемією та створеними на її зразок навчальними закладами, останні тривалий час носили їх імена: Києво- Могилянська академія - на честь Петра Могили, Києво-Могиляно-Заборовська академія - на честь Рафаїла Заборовського, Колегіум архієпископо-Максимовичевський Чернігівський - на честь Іоанна Максимовича, Тихоріанська академія (Харківський колегіум) - на честь Єпифанія Тихорського, Берліанський (Переяславський) колегіум, - на честь Арсенія Берла.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/