"Рум’яна" для небіжчиків (результати досліджень мінеральних артефактів із поховань Золотої Балки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Рум'яна» для небіжчиків (результати досліджень мінеральних артефактів із поховань Золотої Балки)

В.А. Нестеровський

До наукового обігу введено результати до-сліджень мінеральних артефактів із поховань пізньоскіфського могильника Золота Балка. Вста-новлено, що переважну більшість мінеральної речо-вини червоно-оранжевого кольору становить реаль-гар -- сульфід арсену. Запропоновано варіант його використання як певного консерванту для кращого зберігання органічних решток в могилах.

Ключові слова: Золота Балка, пізні скіфи, мі-неральна речовина, реальгар. мінеральний артефакт пізньоскіфський могильник

Вступ. Археологічний комплекс Золота Балка (Нововоронцовський р-н, Херсонська обл.) знаходиться у Дніпровському Степовому Правобережжі (рис. 1). Пам'ятку досліджували переважно у 1950-х -- 1960-х рр., а саме Ніко- польско-Гаврилівська експедиція під керів-ництвом А. В. Добровольського (1951, 1952 рр.) і М. І. Вязьмітіної (1953, 1954 рр.), Дніпровська експедиція під керівництвом М. І. Вязьмітіної (1955, 1957, 1959, 1962, 1963 рр.), Криничансь- кий загін Південно-руської експедиції ІІМК АН СРСР під керівництвом Е. О. Симоновича у 1958 р. (див.: Добровольський 1960; Вязьміті- на 1961; 1962а; Вязьмитина 1972). Через два десятиліття дослідження поновила Херсонсь-ка археологічна експедиція під керівництвом

А. І. Кубишева (1979, 1982 рр.), яка проводила рятувальні роботи на кількох скіфських курга-нах IV ст. до н. е. (див.: Блажевич та ін. 2007, с. 17--18). У 1979--1980 рр. рятівні роботи тут провадив М. П. Оленковський (2002). Комплекс складається з могильника доби бронзи, а також городища й могильника нижньодніпровської пізньоскіфської культури та матеріалів серед-ньовіччя. Загалом тут досліджено 98 поховань:

У результаті робіт різних експедицій ма-теріали зберігаються в наукових установах різ-них країн. Утім, переважна більшість їх знахо-диться у наукових фондах ІА НАН України: це колекція 230 (Блажевич та ін. 2007, с. 17--18, 117--118). Об'єктом цього дослідження стали мінеральні рештки, виявлені у пізньоскіфських похованнях, аби встановити їхнє значення і роль у поховальному обряді. Завважимо, що автори розкопок традиційно трактували їх як рум'яна або інші косметичні засоби.

Рис. 2. Місця виявлєння мінеральних артефактів: схе-матичний план могильника (за Вязмитина 1972) і окре-мих могил (за: 2 -- Вязьмитина 1959, табл. VI: 1; 5--8, 11, 12 -- Вязьмитина 1972; 10 -- Вязьмитина 1962b, черт. 36). Номери відповідають нумерації в тексті

Матеріали і методи. У наукових фондах ІА НАН України було відібрано на аналіз 12 зразків мінеральної речовини, виявленої у похованнях, досліджених під час розкопок М. І. Вязьмітіної, а саме, з могил 25, 39, 42, 49, 51 (2 зразки), 59, 65, 69, 84 (2 зразки) і 94. Пе-реважну більшість могил становили склепи, в яких було поховано більш ніж одного небіж-чика.

Подамо опис умов знахідок (рис. 2) за публі-кацією М. І Вязьмітіної (Вязьмитина 1972)

1. У могилі 25 (катакомба) виявлено два че-репи -- чоловічий 45 років і жіночий. Кістки розкидані. Зафіксовано рожеву фарбу (с. 31-- 32) 1

2. Могила 39 (ґрунтова), поховання 1 -- жін-ка 16--19 років, «біля ліктя правої руки вияв-лено шматочки фарби кармінного кольору» (с. 93--94).

3. У могилі 42 (катакомба) виявлено два поховання жінок 45--55 років. На дні могили були шматочки фарби темно-рожевого кольору (с. 38--40).

4. Могила 49 (катакомба) була пограбована. У п. 1, чоловіка 50--60 років, виявлено мініа-тюрний шматочок рожевої фарби (с. 44--46).

5--6. Могила 51 (катакомба) -- чотири по-ховання. П. 4 -- жінки 45--50 років. Після зачистки камери на долівці знайдено шма-ток смоли (рис. 4). «Між ступнями скелета виявлено шматочки кіноварі», можливо, наш зразок 6 (с. 47--54).

7. Могила 59 (катакомба), у п. 1, жінки 55 років, «на лиці й переніссі простежувались сліди червоної фарби від рум'ян. [...] Нижче тазових кісток виявлено... рожеву фарбу» (с. 59--63).

8. Могила 65 (катакомба), виявлено три по-ховання. П. 3 -- чоловіка (?) 35--40 років, на захід від його голови знайдено шматочок роже-вої фарби (с. 66--68).

9. Могила 69 (катакомба) була зруйнована. Людські рештки -- черепи жінок 35--40 і 50-- 60 років. У камері знайдено «шматочок кіно-варі» (с. 69--70).

10. Могила 84 (катакомба) з дитячими похо-ваннями. П. 1 -- підліток, лежав головою на захід; на захід за головою виявлено шматочки червоної фарби (с. 79).

11--12. Могила 94 (катакомба), п. 1 -- жінки 20--30 років, зліва від голови були сліди ро-жевої фарби; «фрагмент тканини з рожевою фарбою простежено і біля шиї» (с. 85--88).

Для визначення складу й походження зраз-ків (рис. 5) використано комплекс літолого-міне- ралогічних методів: хімічний, мікроскопічний, ІЧ-спектрометричний, рентгенфлуоресцент- ний і мікрозондовий.

Найбільше зразків становить пухкий зер-нистий матеріал, що був в окремих більш чи менш суцільних агрегатах або змішаних з гли-ною. Колір його яскравий помаранчевий, жов-то-помаранчевий, в окремих місцях -- яскра-во-жовтий зі скляним блиском. Мінерал за комплексом параметрів (показником залом-лення, кольором риски, твердістю та хімічним складом) діагностовано як реальгар -- суль-фід арсену, «рудничний порох» (As₄S₄ -- рис. 6 і 7; табл. 2).

Цей мінерал використовують в темперному живописі як помаранчевий міне-ральний пігмент. У незначній кількості тут та-кож наявні арсеноліт -- оксид арсену (As₂O₃) і аурипігмент -- сульфід арсену (As₂S₃). Останні є продуктами розкладення реальгару під дією повітря і світла:

6As₄S₄ + 60₂ = 8As₂S₃ + 4As₂O₃.

Природну вохру визначено в таких могилах: 25 -- має рожевий і світло-коричневий від-тінки, а також 59, п. 1 -- рожевий відтінок. У могилі 49 на долівці, в південній частині, ви-явлено рожеву вохру. Вохри діагностуються як природні глини, різною мірою збагачені та-кими хромофорами як ферум (залізо), манган (марганець) і літій?

З могили 51 походить шматок природного бітуму. Його визначено за хімічним складом, механічними та оптичними властивостями.

Результати та їх обговорення. М. І. Вязь- мітіна (1961, с. 103) вказувала, що виявлені мі-нерали червоного кольору використовували як рум'яна. «На лицевій частині двох жінок збе-реглись сліди кармінної фарби від рум'ян, що зазвичай зберігаються у невеликих коробоч- ках-піксидах, значно поширених у побуті жі-ночого населення Північного Причорномор'я за сарматських часів» (Вязьмитина 1972, с. 114-- 115). Утім, у матеріалах Золотої Балки знахі-док піксид достеменно немає.

В археологічній літературі щодо знахідок ре-альгару в похованнях загалом побутує погляд, що цей мінерал використовували як певний барвник із сакральною метою. Так, К. Ф. Смир-нов у статті щодо культу в азійських сарматів, яких він вважав вогнепоклонниками, зазна-чав, що реальгар міг заміщувати священний вогонь. За даними, наведеними дослідником, на могильниках у трьох регіонах реальгар траплявся найчастіше (Ілекська група -- 10 % могил, Більська група -- 5,5 %, Правобережна Астраханщина -- понад 8 %). «Ці шматочки реальгару, як іноді і шматочки крейди, клали в головах небіжчика...» (Смирнов 1975, с. 158).

В. І. Мельник, аналізуючи використання різ-них кольорових мінералів у поховальній обря-довості бронзового віку степової частини Схід-ної Європи, дійшов висновку, що у поховальній церемонії важливу роль відігравали червоний, білий і, вочевидь, чорний кольори. Червоний колір дослідник асоціює з відродженням і за-уважує, що він представлений переважно вох-рами відповідних відтінків, однак до тієї самої групи природних барвників зараховує також і реальгар, а також сферосидерит і гетит (Мель-ник 2015).

Яку ж роль насправді могли відігравати мі-нерали, виявлені в похованнях Золотої Балки? Матеріали умвно можна поділити на три гру-пи. До першої групи можна зарахувати знахід-ки вохри -- її дійсно могли використовувати як «косметичний засіб» або як традиційну фарбу, що супроводжує небіжчиків.

Значення знахідки природного бітуму в по-хованні пояснити складно. Не виключено, що це продукт згорання, що лишився після вико-ристання якихось освітлювальних приладів чи курильниць, себто відкритого вогню безпосе-редньо в могилі / склепі.

Найбільшу групу становить реальгар. Цей мінерал у своєму складі містить 70 % арсену. Арсен -- дуже отруйна речовина з антибактеріальними властивостями, відтак такими, що консервували органічні рештки. Порошок реальгару можна застосовувати для боротьби з мікробами. Він позитивно впливав на зневод-нення організму, його консервацію й муміфі-кацію. У цьому контексті варто детальніше зу-пинитися на тому, де знайдено такі матеріали (див. рис. 2). У єдиному достеменному випад-ку фарбу на обличчі небіжчиці визначено як вохру -- нешкідливу речовину (див. табл. 1), здавна відому за матеріалами археологічних досліджень поховань різного часу.

У решті поховань розміщення слідів фарби менш однозначне, однак найчастіше вони не мають безпосереднього стосунку до обличчя. Знахідки реальгару зафіксовано біля ліктя правої руки (мог. 39); на дні могили або «в ка-мері» (мог. 42 і 69); біля ніг (мог. 51) або голови (мог. 65, 84 і 94). Отже, ці приклади не свідчить про використання реальгару як косметичного засобу. На те саме вказує й приклад могильни-ків азійських сарматів, наведений вище.

Звернемо увагу й на те, що з семи випадків використання реальгару з жіночими похован-нями чітко пов'язано чотири (мог. 39, 42, 69 і 94). Ще в одному випадку дані публікацій та етикетки різняться (мог. 51). Антропологічне визначення скелета з мог. 65, п. 1, де поряд з рештками чоловіка 35--40 років знайдено «червону фарбу», -- чи не єдине, поставлене під сумнів дослідницею могильника без пояс-нень. У мог. 84 були поховані підлітки, що уне-можливило визначення статі.

Отже, за розташуванням і статевовіковими визначеннями з могильника Золота Балка не-можливо однозначно стверджувати, що таку «фарбу» використовували як рум'яна для жі-нок. Скоріше, цей короткий огляд підтверджує припущення про те, що реальгар використову-вали з іншою метою.

Зважаючи на те, що співпраця археологів з геологами має занадто спорадичний характер, нині доволі складно проаналізувати поши-реність використання реальгару в поховальних обрядах у давнину. Та все ж відомо кілька при-кладів знахідок мінералу на інших поховаль-них пам'ятках раннього залізного віку. Нині для цих пам'яток території сучасної України нам достеменно відомо лише два випадки виз-начень, здійснених відповідними фахівцями (не враховуючи матеріали Золотої Балки). У решті випадків зазвичай ідеться про визначен-ня, зроблені археологами.

Реальгар було визначено на пізньоскіфсь- кому могильнику Червоний Маяк (Берис- лавський р-н, Херсонська обл., кінець І ст. до н. е. -- II ст. н. е., дослідження Пізньоскіфсь- кої експедиції ІА НАН України під керівниц-твом О. В. Симоненка, 2017 р.). На визначення надійшов зразок із п. 136 (В. А. Нестеровсь- кий, О. В. Андреєв, у друці). Дослідженнями (рентгенфлуоресцентним метододом) також нещодавно визначено матеріали з архаїчно-го скіфського кургану 1, з комплексом речей, принесеним з передньоазійських походів, Ка- раванської групи Люботинського могильника (м. Люботин, Харківська обл., де також встановлено реальгар. У кургані з Дуншовської групи того само могильника через значну забрудненість зразка чітко встановити його склад не вдалося (Кня-зев 2017), хоча дослідники вважають, що там також було знайдено рештки реальгару (Окатенко, Скорый, Зимовец 2018, с. 224).

Рис. 8. Карта-схема ареалу імпортів з провінцій Римської імперії до пізніх скіфів Нижнього Подніпров'я і поширення реальгару (вказано штриховкою)

У літературі є певна кількість згадок про знахідки реальгару в скіфських похованнях, але без лабораторних визначень. Відповідно, постає питання щодо правильності таких виз-начень. Коротко наведемо дані щодо таких не- верифікованих матеріалів. Станом на 2003 р.

С. А. Скорий зібрав дані про 30 пунктів у Дніп-ровському Правобережному Лісостепу, де були знайдені сірка й реальгар (Скорый 2003, с. 93). З розкопок в Криму на курганному могильни-ку Кринички (Старокримський р-н) з похован-нями пізньоскіфської культури (IV--І ст. до н. е.) до наукових фондів ІА НАН України пе-редано зразок, що також може бути реальгаром (Блажевич та ін. 2007, с. 121). Нещодавно та-кож опубліковано матеріали розкопок могиль-ника Кічкас І у Дніпровському Припоріжжі, де теж згадано про знахідки реальгару (Могилов 2018, с. 296, 307). Поза всяким сумнівом, ці дані потребують перевірки, однак навіть за та-кого перегляду матеріалів стає очевидним, що використання реальгару було явищем доволі поширеним, щонайменше, у ранньому залізно-му віці.

Тут варто згадати опис поховального обряду в Геродота, а саме те, що скіфів ховали після певного обряду прощання, що міг тривати до сорока днів. Щодо скіфських царів Геродот наводить і спосіб збереження тіла: «...беруть уже підготовленого померлого, вкривають його тіло воском (перед тим очищують від нутрощів його черево), наповнюють його пе-ретертим купрієм, кмином, насінням селери, кропом, потім зашивають черево...» (IV 71, 73). Чи дійсно скіфи саме так «муміфікували» померлих, досі археологічно не простежено. Однак важливо те, що небіжчиків ховали не одразу, а через якийсь проміжок часу. Очевид-но, що за таких умов тіло треба було зберігати від розкладання. Цілком вірогідно, що «консер-вантом» був саме реальгар (можливо, й сірка).

Щодо використання реальгару на могильни-ку Золота Балка, то як робочу гіпотезу можна прийняти і дещо інше пояснення. На цьому пізньоскіфському могильнику практикували колективні поховання у сімейних склепах. Це означає, що склеп відкривали, аби поховати наступних небіжчиків. Можливо, реальгар у цьому разі використовували для того, щоб пато-генна флора менше розмножувалась у могилі.

Нагадаємо, що значні поклади реальгару в Україні не відомі. Тож цю речовину, незапе-речно, «імпортували» з інших територій (рис. 8). Реальгар трапляється в гідротермальних родо-вищах, як правило, в середньо- і низькотем-пературних вулканогенних і телетермальних родовищах, згонах на стінах вулканічних кра-терів, у сольфатарах і фумаролах. Найближчі поклади реальгару відомі на схід--південний схід від Золотої Балки: у Західній Грузії (Пів-денний Кавказ, Лухумі), Киргизстані (Хайдар- кан). Цей мінерал трапляється також в Європі: в Італії (наприклад, вулкан Етна, Пуццолі), а також в Греції. Його поклади відомі також у Чехії (Яхімов), Румунії (Трансильванія, Карпа-ти -- Бая-Спріє і Секеримб), Республіці Маке-донія (Алшар), Швейцарії (Валліс) і Ґарці ФРН (Штрюбель, Циммер 1987, с. 339--340; Несте-ровський та ін. 2011, с. 108--110).

Для пізніх скіфів Нижнього Подніпров'я (з II ст. до н. е. по III ст. н. е.) нині встановлено такі території надходження імпортів: Ольвія (сіроглиняна кераміка місцевого виробництва), Боспорське царство (монети і, можливо, зброя та прикраси), Танаїс (деякі зразки намиста), Мала Азія (вино, за амфорною тарою малоазій-ських центрів), Херсонес (монети, вино?), Рим-ська імперія -- Апеннінський півострів (черво- нолаковий столовий посуд), провінції Германії, Сирії, Єгипту, Фінікії, Нижньої Мезії, Дакії, Фракії -- кераміка, прикраси, фібули, скляний посуд (див., напр.: Алексеева 1975; 1978; 1982; Hayes 2008; Simonenko, Marcenko, Limberis 2008; Журавлев 2010; Кропотов 2010). Як ба-чимо (рис. 8), місця поширення реальгару зна-ходяться в межах доступу імпортних виробів. Відповідно, можна припустити, що звідти, крім виробів, надходив і реальгар, виявлений у по-хованнях Золотобалківського пізньоскіфського могильника.

Висновки. Отже, версії використання ре-альгару як «фарби», «рум'ян», «сублімації свя-щенного вогню» чи «шляху до відродження» постають не переконливими, оскільки у всіх цих випадках йдеться винятково про колір ма-теріалу. Такий колір має вохра -- поширений природний барвник, який доволі легко можна знайти на значних територіях. Натомість ре-альгар -- набагато менше поширений, і його доводилося довозити з інших територій. Оче-видно, що доправляти на значні відстані речо-вину винятково через її колір, коли аналогічну фарбу можна було знайти поряд, було недо-цільно.

Подяки. Автори щиро вдячні Я. П. Гер-шковичу, В. М. Окатенку, С. А. Скорому та Н. О. Сон за консультації та сприяння дослід-женню.

ЛІТЕРАТУРА

Алексеева, Е. М. 1975. Античные бусы Северного Причерноморья. Москва: Наука. Свод археологичес-ких источников, Г 1-12.

Алексеева, Е. М. 1978. Античные бусы Северного Причерноморья. Москва: Наука. Свод археологичес-ких источников, Г 1-12.

Алексеева, Е. М. 1982. Античные бусы Северного Причерноморья. Москва: Наука. Свод археологичес-ких источников, Г 1-12.

Блажевич, Н. В., Бурдо, Н. Б., Вітрик, I. С., Де-нисова, А. О., Карашевич, І. В., Карнаух, Є. Г., Кор-пусова, В. М., Павленко, Л. В., Сон, Н. О. 2007. Ко-лекції Наукових фондів Інституту археології НАН України. Каталог. Київ: Академперіодика.

Вязьмитина, М. И. 1959. Отчет о раскопках мо-гильника рубежа нашей эры у с. Золотая Балка в 1959 году. НА ІА НАНУ, 1959/56.

Вязьмітіна, М. І. 1961. Могильник рубежу нашої ери біля с. Золота Балка. Археологічні пам'ятки УРСР, X, с. 101-113.

Вязьмітіна М. І. 1962а. Золота Балка. Київ: На-укова думка.

Вязьмитина, М. И. 1962b. Отчет о раскопках мо-гильника рубежа нашей эры у с. Золотая Балка в 1962 году. НА ІА НАНУ, 1962/26.

Вязьмитина, М. И. 1972. Золотобалковский мо-гильник. Киев: Наукова думка.

Добровольський, А. В. 1960. Розкопки ділянок А і Г та могильника Золотобалківського поселення рубежу нашої ери в 1951 та 1952 рр. Археологічні пам'ятки УРСР, IX, с. 141-165.

Журавлев, Д. В. 2010. Краснолаковая кера-мика Юго-Западного Крыма I--III вв. н. э. (по материалам позднескифских некрополей Бель- бекской долины). Симферополь: Деметра. Матери-алы по археологии, истории и этнографии Таврии, Supplementum 9.

Князев, С. А. 2017. Рентгенофлуоресцентный анализ гранулированного порошка из кургана № 4 и № 1 Дуншовской и Караванской групп Люботинс- кого могильника и экспертное заключение. Прило-жение 3. В: Окатенко, В. Н., Скорый, С. А., Зимовец, Р. В. Отчет о раскопках кургана № 4 Дуншовской группы Люботинского могильника на территории г. Люботин Харьковской области в 2017 г. НА ІА НАНУ, 2017/6. н.

Кондукторова, Т. С. 1972. Антропология древнего населения Украины (I тысячелетие до н. э. -- сере-дина I тысячелетия н. э.). Москва: МГУ.

Кропотов, В. В. 2010. Фибулы сарматской эпохи. Киев АДЕФ-Украина.

Мельник, В. И. 2015. Цветовая триада в погре-бальной обрядности бронзового века степей Восточ-ной Европы. Краткие сообщения Института архе-ологии, 241, с. 59-68.

Могилов, О. Д. 2018. Скіфські поховання з вуздою з Дніпровського Припоріжжя. Археологія і давня іс-торія України, 2 (27), с. 287-315.

Нестеровський, В. А., Бортник, С. Ю., Погоріль- чук, Н. М, Ковтенюк, О. В. 2011. Основи мінералогії та петрографії. Київ: Київський університет.

Нестеровський, В. А., Андреєв, О. В. Аналітичні дослідження артефактів у 2017 році. Археологічні дослідження в Україні 2017р., в редакції.

Окатенко, В. М., Скорый, С. А., Корохина, А. В., Го-лубев, А. М. 2016. Отчет о раскопках курганов скифс-кого времени на територии Циркунувского сельского и Люботинского городского советов в Харьковском р-не Харьковской обл. в 2016 г. НА ІА НАНУ, 2016/6. н.

Окатенко, В. Н., Скорый, С. А., Зимовец, Р. В. 2018. Курган раннескифского времени в Харьковс-кой области. Археологія і давня історія України, 2 (27), с. 219-235.

Оленковський, М. П. 2002. Катакомба № 98 на Золотобалківському могильнику. Археологічна збір-ка, 2, с. 79-82.

Скорый, С. А. 2003. Скифы в Днепровской Право-бережной Лесостепи (проблема выделения иранско-го этнокультурного элемента). Киев: ИА НАНУ.

Смирнов, К. Ф. 1975. Сарматы-огнепоклонники. В: Окладников, А. П., Деревянко, А. П. (ред.). Архео-логия Северной и Центральной Азии. Новосибирск: Наука, с. 155-159.

Штрюбель, Г., Циммер, 3. 1987. Минералогичес-кий словарь. Москва: Недра.

Hayes, J. W. 2008. Roman Pottery: Fine-Ware Imports. Princeton: American School of Classical Studies. Athenian Agora, XXXII.

Simonenko, A., Marcenko, I., Limberis, N. 2008. Romische Importe in sarmatischen und maiotischen Grabern zwischen Unterer Donau und Kuban. Mainz: Von Zabern. Archaologie in Eurasien, 25.

Размещено на Allbest.ru