Поховальний обряд населення Дніпровського Лісостепвого Лівобережжя ранньоскіфського часу: варіант аналізу

До другого можно віднести Куп'єваху, про це, зокрема, свідчить і відсутність синхронної поселенської структури поруч. Слід відзначити яскраві риси поховального обряду цього некрополя (широтне орієнтування, відсутність деталей вузди, предметів виконаних у звіриному стилі, шкури тварин, специфічність форм посуду тощо), що відрізняють його від синхронних могильників Лісостепу. Проблема походження похованих у цьому некрополі засуговує на окрему роботу. На сьогодні можно відмітити, що подібні явища підкреслюють, що у Лісостеп у ранньоскіфський час потрапляли різні родові групи номадів. Могильники ранньоскіфського часу Посулля, біля Куп'євахи, Караванська група Люботинського могильника виникли на території фактично позбавленої поселенської структури. Все це свідчить не на користь інкорпорації груп воїнів у структуру місцевого землеробського населення. Принаймні, Куп'євахинський некрополь дозволяє припускати, що номади могли переміщуватись разом з жінками та іншими членами родин, займаючи відповідні екологічні ніши.

До змішаного виду відноситься некрополь Більського городища і Скоріш за все, в цей вид потрапить і частина Посульських могильників, оскільки в них відома значна кількість невеликих за розмірами курганів, які поки що не досліджувались. Питання ще в тому, чи будуть датуватись ці комплекси ранньоскіфським часом.

Проблема ідентифікації локальних груп півдня Східної Європи з племенами Геродота завжди привертала значну увагу провідних дослідників. На території ДлЛ вчені традиційно розміщували автохтонних будинів та андрофа- гів, та мігрантів -- гелонів та неврів.

Питанням етногеографії регіону значну увагу приділяв Б. А. Шрамко. Узагальнене бачення цієї проблематики видатний дослідник виклав у монографії, присвяченій Більському городищу. Вчений вважав, що Дніпровське Лівобережжя було місцем проживання союзу племен будинів, де і розміщувався Гелон (Більське городище). Гелонів було охарактеризовано як іраномовні племена, які мешкали на півдні Східної Європи за- ¹ довго до початку скіфської доби. Античні автори зафіксували їх переміщення з Кавказу, де вони жили між меланхленами та колхами, через Нижній Дон та Приазов'я. Причиною переміщення гелонів, як частини кіммерійців, на Ворсклу, на думку Б. А. Шрамко, було завоювання скіфами Передкавказзя та Прикубання. На землі будинів з Правобережжя переселились неври, які, як і гелони, стали союзниками, а не завойовниками. Гелонам було відведено територію міста Гелону та околиць, за що, як припускав дослідник, буди- ни мали якусь економічну вигоду. Власне Гелон був «своєрідним містом-державою типу полісу». Населення поселень з матеріальною культурою типу Східного укріплення співвідносилось з бу- динами та гелонами. Будини вважались нащадками племен бондарихінської та пізньозрубної (кіммерійської) культур, які змішались у територіальній общині з гелонами. Носії культури типу Західного укріплення вважались неврами (Шрамко 1987, с. 156--163).

Концепцію Б.А. Шрамка розвивали його учні. А. О. Моруженко внесла деякі деталі: гелони, які переселились у землі будинів на Середню Ворсклу, походили, на думку дослідниці, з Дніпровського Правобережжя. Ворсклинська, дінецька та сейминська групи пам'яток розглядались як гелонські, меланхленські та андрофагські відповідно. Будинам відводилась територія Посулля, Псла, Середнього Дону, верхів'їв Сіверського Дінця та Ворскли. Неври, що переселились у землі будинів за Геродотом, зникають за відсутністю «вільного місця» на етнографічній мапі регіону, поступившись місцем гелонам -- мігрантам з Правобережжя (Моруженко 1989, с. 37--38).

Ю.М. Бойко підійшов до вирішення цього питання, базуючись на результатах аналізу поховального обряду Придніпровського Лісостепу. Дослідник пов'язує з меридіонально орієнтованими похованнями Лісостепу будинів. Гелони, які мешкали в Гелоні та його околицях, ховали своїх померлих у могилах орієнтованих по лінії ПнСх-- Пдзх. Неври, носії традиції орієнтування поховальних споруд по лінії ПнЗх--ПдСх та Зх--Сх (споріднене з неврами населення), пов'язуються з Правобережжям. Дослідник відмічає, що неври чомусь у першій половині VII ст. до н. е. переселились на Ворсклу, але оминули місто Гелон (Бойко, Берестнев 2001, с. 72--73). Ціково, що дослідник не рахує будинів автохтонами, а вважає їх ірано- мовними мігрантами з Передньої Азії («плем'я мідійське») (Бойко 1999, с. 69).

Зовсім з інших позицій до вирішення цього питання підходила В.А. Іллінська. Дослідниця вважала, що у ДлЛ відсутній місцевий субстрат культури скіфського типу. Поява останньої у готовому вигляді пов'язувалось зі складанням Скіфії після завершення передньоазіських походів (Ильинская, Тереножкин 1983, с. 308). Серед населення зі скіфською культурою посульсько- дінецького типу, виділялася Середня Ворскла, яка була заселена вихідцями з Правобережного

Лісостепу, імовірно Тясминського ареалу, ще в чорноліський час. Підкреслювалась відмінність керамічного комплексу Східного та Західного укріплень Більського городища, яка була обумовлена різним походженням їх населення. Західне укріплення довгий час існувало самостійно. В.А. Іллінська категорично заперечувала ототожнення Більського городища з містом Гело- ном. Важливо відмітити, що дослідниця вказала на неможливість ототожнення мігрантів з Правобережжя з гелонами (Ильинская, Тереножкин 1983, с. 344--349). До сих пір актуальним є спостереження, що у Більському некрополі відсутні поховання синхронні найдавнішим шарам поселення на місці Західного укріплення (Ильинская, Тереножкин 1983, с. 352). Заселення Сули, Псла, сіверського дінця відбулося значно пізніше Ворскли, напочатку першої половини VI ст. до н. е. племенами скіфів-землеробів Геродота (Ильинская, Тереножкин 1983, с. 366--367)

На сьогодні оновлена джерельна база свідчить про наступне. Дослідження пам'яток кінця доби бронзи -- початку раннього залізного віку лісостепу не дозволяють говорити про бондарихінсь- кої культури у якості одного з основних субстратів у процесі генезису скіфоподібних пам'яток по- сульсько-дінецького типу. Бондарихінська культура не доживає до початку скіфського періоду та припиняє своє існування у Лісостеповому Лівобережжі ще у середині VIII ст. до н. е. Наприкінці IX -- початку VII ст. до н. е. на території Лівобережного Лісостепу фіксуються поховання чорногорівського та новочеркаського типів (див. посилання: Гречко 2010, с. 22). На сучасному рівні знань гіпотеза про важливу роль зрубного субстрату у процесі генези пам'яток скіфського часу ДлЛ може розглядатися тільки у історіографічному плані. На сьогодні є підстави вважати, що скіфоподібна культура так званого «посульсько- донецького» типу з'являється у ДлЛ у готовому вигляді, а не є результатом розвитку місцевих культур доскіфського часу.

На даний момент появу на Ворсклі західних за походженням пам'яток дослідники відносять до другої половини VIII ст. до н. е. (Шрамко 2004, с. 103). Виникнення Східного укріплення можна віднести до часу близького до середини VI ст. до н. е. (Шрамко 2010, с. 38). Ці процеси можна пов'язувати з новою хвилею мігрантів-землеробів з Дніпровського Правобережжя, яка була обумовлена активністю нових груп номадів ¹ у другій чверті VI ст. до н. е. Нові переселенці були спорі- дені з ворсклинськими племенами, але мали дещо відмінну матеріальну культуру та традиції (типу Східного Більська). В цей час відбулося заселення землеробськими племенами з Правобережжя всього Дніпро-Донського Лісостепу. їх взаємодія з номадами, які вже перебували на цих землях -- тема окремого дослідження. Сліди штурмів городищ фіксуються від Дніпра до Центральної Європи.

Для ранньоскіфського часу дуже важко, не перенапружуючи джерела, співвіднести різні групи номадів ДлЛ та землеробське населення Повор- скля з племенами Геродота. На сьогодні є можливість припускати, що у південному напрямку ховали померлих як представники землеробських родів (Мачухи, Пожарна Балка), так і кочових (Скоробір, Журівка, Реп'яхувата Могила, Гладківщина). Це може вказувати на наявність єдиних ідеологічних уявлень у частини населення східноєвропейського Лісостепу. Широтне орієнтування у деяких випадках чітко виділяє некрополь (Куп'єваха), а в інших -- може зустрічатись у могильниках разом з меридіональним. Ця тема потребує окремого аналізу.

На сьогодні можна стверджувати, що південне орієнтування не може характеризувати лише будинів, а її широке розповсюдження пов'язане з певними ідеологічними уявленнями населення, можливо, іранського походження (носії «авестійськійських традицій»), які були характерні для ранньоскіфського часу, щонайменше, від Передкавказзя до Середнього Дністра.

Таким чином, аналіз кластерний аналіз показав його недосконалість за умови вкрай фраг- ментованих даних та великої варіабельності ознак. Використання традиційних методів дослідження, які базуються на досконалому знанні матеріалу, досвіді та інтуіції дослідника дозволяють зробити більш адекватні стану джерел спостереження.

Аналіз, все ж таки, дозволив виділити два великих блока кластерів: «посульський» та «ворклинський», що не було несподіванкою та підтвердило попередні висновки дослідників (Ильинская, Тереножкин 1983, с. 314--316, 328--329, 350--352). Єдине, що можна відзначити, що висновки стосовно Посулля базуються на дослідженні значних за розмірами курганів у дореволюційний період і можна у майбутньому очікувати певних змін у статистиці.

Поглиблений аналіз поховального обряду дозволив зробити декілька спостережень стосовно орієнтування поховань. Надалі потрібно більш чітко визначати орієнтування могили. В цілому аналіз показав, що у населення ДлЛ ранньоскіфського часу домінувало уявлення про розміщення потойбічного світу на півдні, як у землеробів, так і у кочовиків. Відхилення від базового орієнтування могли бути сезонними, або пов'язані, як це припускається для ПнСх--ПдЗх, з напрямком у бік землі пращурів, або важливого орієнтира на місцевості (наприклад, Великий Скоробір для Більського некрополя). Для ранньоскіфського часу орієнтування по лінії ПнЗх--ПдСх не є характерним, а здебільшого пов'язане з відхиленням від широтного, чи меридіонального. Виділяється некрополь біля с. Куп'єваха цілою серією ознак, що дозволяє припускати його належність доволі своєрідній групі номадів.

У окремих могильниках зафіксовано поховання, що належать до різних кластерів. На базі цих даних можно говорити про могильники місцевого населення, кочовиків та, скоріш за все, змішані.

ЛІТЕРАТУРА

ранньоскіфський поховання етнокультурний

1.Бойко, Ю.Н. 1996. Приднепровская Лесостепь и кочевники скифского времени: факторный дистанционно-динамический вариант модели. В: Супруненко, О.Б. (ред.). Більське городище в контексті вивчення пам'яток раннього залізного віку Європи. Полтава, с. 268-279.

2.Бойко, Ю.Н. 1999. Меридиально ориентированные погребения Приднепровской лесостепи скифского времени. Древности 1997--1998, с. 59-78

3.Бойко, Ю.Н., Берестнев, С. И. 2001. Погребения VII--IV вв. до н. э. курганного могильника у с. Купьеваха (Ворсклинский регион скифского времени). Харьков: Каравелла.

4.Гречко, Д.С. 2009. Погребальные сооружения восточноевропейской Лесостепи скифского времени: вариант типологии. Древности 2009, с. 57-68.

5.Гречко, Д.С. 2014. О бескурганных погребениях аборигенного населения восточноевропейской Лесостепи скифского времени. Revista arheologica, Х, 1--2, с. 79-101.

6.Гречко, Д.С. 2016. критериях выделения кочевнических захоронений скифского времени в Лесостепи. В: Маріна, З. П. (ред.). Археологія та етнологія півдня Східної Європи, Дніпро, с. 227-238.

7.Гречко, Д.С. 2017. О формировании Классической Скифии в V в. до н. э. Археологія і давня історія України, 2 (23), с. 78-106.

8.Гречко, Д.С., Шелехань, А. В. 2012. Гришковский могильник скифов на Харьковщине, Киев: ИА НАНУ.

9.Григорьев, В.П., Скорый, С.А. 2012. Курганы у села Гладковщина -- памятники эпохи скифской архаики в Левобережной Приднепровской террасовой Лесостепи. Peregrinationes archaeologicae in Asia et Europa Joanni Chochorowski dedicatae, Krakow, с. 441-459.10.Ильинская, В.А. 1968. Скифы Днепровского лесостепного Левобережья, Киев: Наукова думка.

11.Ильинская, В.А. 1971. Скифский период в Днеп¬ровском лесостепном Левобережье. Автореф. дис. ... д-ра ист. наук. Москва.

12.Ильинская, В.А. 1975. Раннескифские курганы бассейнар. Тясмин, Киев: Наукова думка.

13.Ильинская, В.А., Мозолевский, Б.Н., Тереножкин, А.И. 1980. Курганы VI в. до н. э. у с. Матусов. В: Тереножкин, А.И. (ред.). Скифия и Кавказ. Киев, с. 31-64.

14.Каменецкий, И.С. 1983. Код для описания погребального обряда. Древности Дона. Материалы работы Донской экспедиции. Москва, с. 221-250.

15.Ковпаненко, Г.Т. 1970. Кургани поблизу с. Мачу¬хи на Полтавщині (за матеріалами М.Я. Рудинсько- го). Археологія, XXIV, с. 146-169.

16.Ковпаненко, Г.Т. 1984. «Червона Могила» у с. Флярковка. В: Мелюкова, А.И. (ред.). Древности Евразии скифо-сарматского времени. Москва, с. 107-113.

17.Кулатова, I.М., Супруненко, О. Б. 2010. Кургани скіфського часу західної округи Більського городища, Київ.

18.Махортых, С.В., Ролле-Герц, Р.А., Скорый, С.А., Герц, В.Ю., Белозор, В.П. 2006. Исследования сов- месной Украинско-Немецкой экспедиции в 2005 году. Киев.

19.Махортых, С.В., Ролле-Герц, Р.А., Скорый, С.А., Герц, В.Ю., Каравайко, Д.В. 2007. Исследования совмесной Украинско-Немецкой экспедиции в 2006 году. Киев.

20.Моруженко, А.А. 1986. Скифские погребения в бассейне Ворсклы. В: Ковалева, И.Ф. (ред.). Проблемы археологии Поднепровья. Днепропетровск, с. 111-119.

21.Моруженко, А.А. 1989. Историко-культурная общность лесостепных племен междуречья Днепра и Дона в скифское время. Советская археология, 4, с. 25-40.

22.Мурзін, В.Ю., Ролле, Р., Скорий, С.А. 1995. До¬слідження Перещепинського курганного могильника. Археологія, 2, с. 63-72.

23.Пандей, Р.Б. 1982. Древнеиндийские домашние обряды. Москва: Высшая школа.

24.Пеляшенко, К.Ю. 2014. Ліпний посуд із поховань скіфського часу Дніпро-Донецького Лісостепу. Археологія, 2, с. 36-50.

25.Радзиевская, В.Е. 1985. Курганы VI в. до н. э. у пос. Коломак на Харьковщине. Советская археология, 1, с. 257-260.

26.Рудинський, М.Я. 1949. Мачухська експедиція Інституту археології (1946). Археологічні пам'ятки УРСР, 2, с. 53-79.

27.Скорый, С.А. 2003. Скифы в Днепровской Правобережной Лесостепи (проблема выделения иранско¬го етнокультурного элемента). Киев.

28.Смирнов, Ю.А. 1997. Лабиринт: Морфология преднамеренного погребения. Исследование, тексты, словарь. Москва: Восточная литература.

29.Спицын, А.А. 1918. Курганы скифов-пахарей. Известия археологической комиссии, 65, с. 87-143.

30.Черненко, Е.В., Ролле-Герц, Р.А., Скорый, С.А., Махортых, С.В., Герц, В.Ю., Белозор, В.П. 2005. Исследования совмесной Украинско-Немецкой экспедиции в 2004 году. Киев.

31.Шрамко, Б.А. 1987. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон). Киев: Наукова думка.

32.Шрамко, Б.А. 1994. Новые раскопки курганов в могильнике Скоробор. Древности 1994, с. 102-106.

33.Шрамко, И.Б. 2010. Бельское городище: основные этапы развития. В: Посохов, С.И. (ред.). Проблемы истории и археологии Украины, 28--29 октября 2010 г. Харьков, с. 38.

34.Шрамко, І.Б., Задніков, С.А. 2015.Результати археологічних досліджень кургану скіфського часу в урочища Марченки. Археологічні дослідження Більського городища -- 2014, с. 56-67.

35.Burghardt, M. 2017. Social stratifi cation of the population of the forest-steppe area of the Dnieperland in the Early Scythian period (VII -- first half of VI cent. BC). Sprawozdania archeologiczne, 69, s. 133-184.

Размещено на Allbest.ru