Свято-Успенський жіночий монастир в Нових Млинах у світлі документів фонду 140 ЦДІАК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР В НОВИХ МЛИНАХ У СВІТЛІ ДОКУМЕНТІВ ФОНДУ 140 ЦДІАК УКРАЇНИ

Свято-Успенський жіночий монастир в Нових Млинах (Кербутівський, Бобриківський) знаходився між селами Нові Млин і Кербутівка сучасного Борзнянського району Чернігівської області. З коротких відомостей енциклопедичного довідника дізнаємося, що він був заснований у середині ХVП ст. як чоловічий, а з 1658 р. діяв як жіночий [1]. У 1761 р. монастир згорів, але був відновлений. Він припинив своє існування внаслідок секуляризаційної реформи Катерини ІІ у 1786 р., але існував до 1827 р., коли монахині переїхали до Гамаліївського монастиря. Тоді ж усі цегляні будівлі монастиря були розібрані та перевезені до Гамаліївської обителі, з яких були збудовані чернечі келії. Були розібрані й монастирські церкви (Воздвиженська та Успенська), але на місці колишнього монастиря ще існувала келія, службу в якій вів монах Свято-Микільського Крупицького монастиря. Після жовтневого перевороту монастир був повністю зруйнований. Єдина більш-менш повна розвідка з історії цієї обителі була написана відомим дослідником минулого Сіверщини архієпископом Філаретом (Гумілевським) [2].

Щоб відновити історію цього важливого духовного осередку, звернемося до джерел, перш за все друкованих. Це універсали гетьманів та полковників. Безпосередньо його стосується універсал-привілей Петра Дорошенка від 8.07.(28.06.)1668 р., яким він надає маєтності батуринському жіночому монастирю, в т. ч. частину млина в Нових Млинах [3, с. 411-412]. 27(17).05.1669 р. приблизно такого ж змісту видав універсал гетьман Дем'ян Многогрішний, причому вказувалося ім'я ігумені батуринського монастиря Євгенії Хлевинської [3, с. 502-503]. Гетьман Самойлович у своєму універсалі-привілеї уже вказує на окремий від батуринського Бобриківський монастир на чолі з Хлевинською і підтверджує право його власності на млини, перевіз на Сеймі, ліси, сіножаті й землі, також села Пальчики та Атюшу («Отюшу»), які заповідав монастиреві небіжчик Силич. Тут же вказується про конфлікти черниць з ченцями Крупицького монастиря в Батурині і новомлинськими жителями за названі володіння, і про встановлення межових знаків («копців»), щоб запобігти цим конфліктам [3, с. 636]. 6.02. (27.01.)1688 р. і 27 (17).12. 1688 р. Мазепа видав стверджувальні універсали приблизно такого ж змісту, але вже Трофимії Консевичовні, ігумені монастиря «Батуринського Новомлинського Бобриківського» [4, с. 70-71].

Тепер звернімося до архівних матеріалів. У Центральному державному історичному архіві України у м. Києві є фонд 140 «Новомлинський Успенський дівочий монастир». Він невеликий за обсягом (всього 9 справ за 1761-1771 рр.), однак його матеріали дозволяють пролити світло на призабуту історію обителі. Одразу вкажемо на справу «Виписи з книг генеральної військової канцелярії царських грамот и гетьманських універсалів», де є універсал гетьмана Івана Скоропадського, виданий у Глухові 16(5).01.1709 р. [5]. Він був адресований ніжинському полковнику (Лук'яну Жураховському) і новомлинському сотнику (Григорію Шишкевичу) і стверджував маєтності, надані попередниками за монастирем. Серед них бачимо й село Кербутівку, надане, очевидно, Мазепою. Оскільки цей важливий документ ще не друкувався, наводимо його в додатках (№ 1). Не менш важливою є справа «Краткие сведения об основании Новомлинского женского монастыря и список настоятельниц» анонімний нарис історії обителі, написаний не раніше 1760 р. Він містить важливе пояснення щодо початків обителі та його зв'язків з Батурином [6].

Отже, монастир було засновано 1 серпня (22 липня) 1657 р. після надання Свято-Микільському Крупицькому чоловічому монастирю маєтностей згідно з фундушем (можливо й заповітом) Криштофа Силича. Ця особа маловідома. М.С. Грушевський в «Історії України-Руси» [7, с. 30] згадує його двічі. Це шляхтич з Новгород-Сіверського повіту, який в червні 1648 р. втік у Московську державу і дав свідчення про бої під Стародубом та Новгородом-Сіверським. В архівній справі згадано й дружину Силича. Шляхтич, очевидно, є родичем Іоанникія (Оникія) Силича, чернігівського полковника у 1657-1663 рр., який був страчений після Чорної ради 1663 р. з наказу Івана Брюховецького. Архієпископ Філарет помилявся, ототожнюючи Криштофа і Оникія Силичів. Але подальші дані є дещо неповними, бо чомусь не названо імені київського митрополита (ним був Сильвестр Косов), який благословив і дав дозвіл на створення жіночого монастиря в Нових Млинах. Ігумен Свято-Микільського батуринского монастиря ієросхимонах Іоанн Єсифович (помер у 1663 р.) передав фундуш ігумені батуринського Воздвиженського монастиря Євгенії Хлевинській і черницям з дозволом перейти на мешкання у Нові Млини. Таким чином, монастир започаткувався у Батурині як своєрідна філія Крупицького монастиря, а потім був переселений у Нові Млини. З декрету батуринського повітового суду 1771 р., про який нижче буде сказано (це справа № 6), дізнаємося, що ігумен Іоанн був братом ігумені Євгенії. Це пояснює легкість, з якою було передано маєтності новому монастирю. В тому ж декреті і в деяких інших того часу зустрічається згадка про передачу Чеплївського млина Богданом Хмельницьким, а декрет 1770 р. твердить, що ця передача відбулася згідно з універсалом 3.05.1650 р. Архієпископ Філарет теж вважав, що цей гетьман надав монастирю універсал 13(3).05.1650 р. [2, с. 161]. Одразу скажемо, що Хмельницький не міг надати землі монастиреві, який ще не існував. Можливо Свято-Успенський монастир сплутано з ніжинським красноострівським Благовіщенським монастирем, якому гетьман дав дозвіл побудувати млин на Сеймі у Нових Млинах. Але такий універсал був даний у 1654 р., а інших універсалів Хмельницького 1650 р. щодо Нових Млинів немає, навіть в тих, які ще не виявлені, а лише згадуються в джерелах. Взагалі неясна роль Богдана Хмельницького в історії обителі. Пізні документи фонду згадують якийсь його універсал 1658(!), інколи 1656(!), інколи 1648(!), інколи 1657 року. Якщо відкинути перші три дати як явно недостовірні, залишається 1657 рік. Однак дуже важко припустити, що тяжко хворий Хмельницький за кілька днів до смерті видав універсал новомлинському монастиреві. Спробуємо уточнити список ігумень обителі, спираючись на справу № 12 («Нарис»), відповідна частина якої наводиться в додатку № 2, а також відомості декретів другої половини ХVШ ст., насамперед 1.07.(21^І).1770 р., і статті архієпископа Філарета [2, с. 163-166].

Основоположницею обителі є Євгенія Хлевинська, яка була його ігуменею 16 років, причому первісно монастир був названий Воздвиженським. У 1674 р. вона була в Москві і одержала царську грамоту на монастирські землі. Очевидно невдовзі по тому вона померла. Філарет вказує на нотатку св. Димитрія Ростовського про пожежу в монастирі 22(12).10.1683 р. Він же називає потім (у 1684 р.) ігуменею Анастасію, не вказуючи джерело [1, с. 163]. Щодо ігумені Трофимії «Консевичовни» (Консевич), звістки джерел досить подібні і датують її перебування на цій посаді між 1688-1704 рр. Її наступницею «Нарис...» називає Памфілію, хоча судові декрети її не згадують, а наступницею Памфілії Анисію (під 1711 р.). Судові декрети уточнюють, що Онисія Голоскович обіймала ігуменську посаду 6 років. Далі йде «Чуйкевичовна», згадувана у 1735 р, а декрет констатує: Анисія Чуйкевичівна, каденція котрої тривала 20 років. За Філаретом Анисія Чуйкевич у 1731 та 1736 р. отримала універсали на володіння монастиря. Він же (Філарет) попередницею Чуйкевич називає Інокентію (відомою за Єлецьким синодиком) [2, с. 163]. Після Чуйкевич декрет називає Аркилію Маковську, яка обіймала посаду 3 роки. Декрет уточнює ім'я ігумені (Олимпіада Маковська) і термін її каденції: з вересня 1737 р. до листопада 1740 р. Тоді вона пішла з посади за власним бажанням. На її місце знову приходить Анісія Чуйкевичевна. Однак вона була дуже суворою, на неї багато скаржилися, і тому її зняли з цієї посади. «Нарис...» же подає трохи інші дані: 27(16).07.1736 р. ігуменею була затверджена Марія Магдалина Бугеровна (за Філаретом Будеровна). Згідно з декретом вона перебувала на цій посаді 4 роки. «Нарис...» плутається у хронології, зазначаючи, що Чуйкевич обіймала посаду 1737 р., а трохи нижче додає: «.определена 1741 года генваря». Інший декрет вказує, що Марія Магдалина була по чоловіку Мишуриха, по другому чоловіку Чечелева. Її наступницею Філарет називає Євтихію (лютий 1751 р. після грудня 1753 р.), а «Нарис.» Єлену. Це «бывшая маэорша барон Держантикова» (за Філаретом Барондежатисова, що була ігуменею з лютого 1754 р. до смерті в 22(11).04.1758 р.) [2, с. 164]. У декреті зазначається Євтихія Ковалевська, яка в 1760 р. була переведена в глухівський жіночий монастир (Свято-Успенський). Філарет говорить і про намісницю Євтихію, що знову була ігуменею після Єлени. Потім ігуменею стала Іраклія Милашевичевна, «шляхтянка смоленская, бывшая игумения глуховского дівичого монастыря». Тут «Нарис.» уривається. Декрет уточнює, вказуючи, що у 1762 р. її перевели в Чернігівську єпархію, а на вільне місце призначено Магдалину Корсаківну, яка через слабке здоров'я у 1768 р. була відсторонена від ігуменської посади, але залишалася у цьому ж монастирі. Її наступницею була Віра Нестеровичівна (з 1768 р.). Тут уриваються дані декрету, складеного у 1770 р. Віра була ігуменею і у 1770-1771 рр., а потім була переведена до Макошинського монастиря (доживала віку все ж у новомлинському монастирі, як і згадувана нижче Серафима). Далі подаємо список ігумень за архієпископ Філаретом: Серафима (згадується у 1777 р.), Феодора (з 1782 р.), Олександра, Маргарита та Дометіана. За Дометіани у 1827 р. монахині усі були переведені до Гамаліївського монастиря.

Важливими є судові декрети [8]. Через те, що обитель мала первісно міцні зв'язки з батуринським монастирем і спільну власність, виникали конфлікти за землі і млини. Врешті у 1770 р. батуринський повітовий суд поставив крапку на цих конфліктах, вирішивши суд на користь новомлинського монастиря. У розгорнутих матеріалах справи «Копії стверджувальних документів монастиря за 1670-1760 рр. (1773 р.) [9] (вони містяться на 60-ти аркушах) детально розглядаються представлені обома монастирями універсали та царські грамоти (починаючи від грамоти царя Олексія від 17(7).05.1674 р.), з яких у 1761 р. зняли копії, згадується, що ігуменя Євгенія подавала універсал Богдана Хмельницького на Чепліївський млин (про цей універсал писалося вище). Згадується й сумнівний універсал коронного канцлера Єжи Оссолінського 1636 р. [10], в автентичності якого суд не сумнівався. Декрет згадує невідомий універсал Мазепи 1680 р., який внесений у батуринські міські книги, універсали гетьмана Апостола 1731 р. та 1733 р., причому відзначається, що в них чомусь монастиреві приписано два зайвих млина. Є згадки і про універсал Брюховецького 1668 р., грамоти царів Івана V і Петра І, Єлизавети. У цій же справі на аркуші 61 міститься план монастиря: в центрі квадрату, сторони якого це келії (всього 10) та інші монастирські будівлі, стоїть церква. Тут же міститься опис монастиря. Перш за все відзначимо опис іконостаса та книг. Серед останніх бачимо не тільки євангелія (московського та київського друку) та богослужбову літературу (октоїх, четьї-мінеї тощо), але й «Меч духовний» (Київ, 1666 або 2-е видання 1686 р.) Лазаря Барановича. Описуються будівлі, млини, клуні, перевіз через Сейм під Батурином, який (перевіз) мав пристань під назвою Городище, тощо; вказується, що біля монастиря стояла хата священика, зазначається, скільки й де монастир має чоботарів, кравців, ткачів, теслярів, ковалів. У Нових Млинах їх було відповідно 4, 5, 5, 2, 1, в інших селах 4 чоботаря, 2 кравці, 2 ткача. Говориться і про кількість підданих селян, про монастирську худобу. Так, у с. Пальчики підданих нараховувалося всього 50 душ разом з малими дітьми, в Митченках були воли, 9 корів, 40 овець і т. і До декретів і універсалів додаються три «отдаточних листа» 1768 і 1771 років [11]. Це досить стислі документи. Возний Батуринської сотні Омелян Бойченков на підставі рішень батуринського суду офіційно оголошував право монастиря на володіння млинами та перевозом через Сейм, за які тривав конфлікт з Крупицьким монастирем. Як бачимо, майже всі документи фонду містять матеріали, які представлялися суду або стосувалися судового конфлікту з Крупицьким монастирем. Крім згаданих вкажемо на дві справи [12], які містять виписи з книг Генеральної військової канцелярії 1768 і 1771 рр. Трохи окремо стоїть справа № 1 на 14ти аркушах про священика Йосипа Савицького, котрого звинувачували у переховуванні черниці Маври (1741 р.).

Дещо доповнюють ці дані документи інших фондів. Так, у справі № 16694 є «доношение» від 13(2).12.1761 р. намісниці новомлинського монастиря до Генеральної військової канцелярії [13].

Таким чином, хоча фонд 140 ЦДІАК має невелику кількість документів, але вони дозволяють висвітлити історію обителі принаймні в загальних рисах.

ДОДАТКИ

№ 1

1709, січня 16(5). Глухів. Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Пресвітлійшого и державнійшого великого государя его царского величества Войск Запорожских гетман Иоан Скоропадский.

Пну полковникові ніжинскому со всею того полку старшиною, а особливо пну сотникові новомлинскому з тамошним урядом и посполством и кому бы колвек о том відати належало, сим нашим універсалним ознаймуем писаним, иж маючи законници мнстря дівичего новомлинского от антецессеров наших надание собі села Атюшу, Палчики, Кербутовку и просили на оние нашого региментарского подтверждения. Мы теды не отмовивши оных прошению, а особливе стосуючись до універсалов антецессоров наших яко вышмененние села с принадлежащими угодиями повагою універсалу нашого при ных заховуем так, абы законицам дівочого мнстря новомлинского в держаню тих сел и в отбиранию з оных належитого приходу дабы ни от кого жадная не чинилась кривда и перешкода пилно варуем, посполитие тых сел обьівателі, абы належитое во всем подданическое оным отдавали послушенство міти хощем и рейментарско приказуем.

Дан в Глухові 1709 року мсця януария дня 5.

В подлінном тако:

Звиш менованний гетман рукою власною».

(ЦДІАК України, ф. 140, оп. 1, спр. 2, арк. 6. Тогочасна копія. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано «Місто печати рейментарской»)

№ 2

Друга половина ХУІІІ ст. (після 1760 р.) Нарис історії Свято-Успенського жіночого монастиря в Нових Млинах.

«Батуринский или новомлиновский дівичий монастирь.

Он устроен был в городі Батурині по надаче же в 1657 году иуля 22 дня от Криштофа Силіча Святониколаевскому Крутицкому монастырю за благословением и позволением ясне в Богу преосвященного митрополита киевского, галицкого и всея России, и за велебного отца Исихия, игумена монастыря батуринского, фундуша на грунтик свой власный, на котором он, Силіч, сам мешкал попод Новыми Млинами купленный за две тысячи золотых, а имянно: вотчину Керебертовщину, пущи понад Сеймом рекою з бортным деревом, прозываемом Бобрик, и з иными озерами и з сіножатми на той бок Сейму луг пущи к Рижнам взявши половину озера Хлехачовку, которые ділили из Обмачевым, и взявши от того озера от Хлехачовки чрез оболонье в луг дороги болотом от горы взнову на тот бок Сейму к Рижнамм владает. А от жены его, Силіча, по надачі тому ж Святониколаевскому батуринскому монастирю вески Щебры под Глуховым с полем и грунтиком як в собі лежит. Когда тот пана Силіча фундуш от игумена Святониколаевского батуринского монастиря иеросхимонаха Иоанна Есифовича з братиею, кой 1663 года умре, госпожі игумениї Евгении Хлевинской з сестрами отдан с позволеним ей, игумении Евгении, на том місті жить, то тогда дівичий батуринский монастирь из Батурина преселен под Новые Млины и назван новомлинским.

Батуринского дівичого монастиря игумения Евгения Хлевинская.

1704. Новомлинского дівичого монастыря игумения Трофимия Концевичовна.

Игумения Новомлинского монастыря монахиня Памфилия.

Игумения новомлинского монастыря по Памфилии Анисия была 1711.

Игумения новомлинская Чуйкевичовна была 1735 года.

1736 игумения новомлиновская монахиня Мария Магдалина Бугеровна учреждена 1736 года иуля 16 дня.

Игумения новопоставленная новомлинская 1737 года октября 1711(?) игумения новомлинская Анисия Чуйкевичовна определена 1741 года генваря.

Новомлинского дівичого монастыря игумения монахине Елена, бывшая маэорша барон Держантикова.

1760 правительница сего новомлиновского монастыря монахиня Ираклия Милашевичевна, шляхтянка смоленская, бывшая игумения глуховского дівичого монастыря, с коего в новомлыновский сей монастырь правительницею сего монастыря 1760 года переведена».

(ЦДІАК України, ф. 140, оп. 1, спр. № 12. Оригінал)

ПОСИЛАННЯ

1. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. К., 1990. 1005 с.

2. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Чернигов, 1873. Кн. 4 (женские и закрытые монастыри).

3. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). К. Львів, 2004. 1118 с.

4. Універсали Івана Мазепи 1б87-1709. К. Львів, 2002. 799 с.

5. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАК України), ф. 140, оп. 1, спр. 2.

6. ЦДІАК України, ф. 140, оп. 1, спр. 12.

7. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / М. Грушевський К. Наукова думка, 1995. Т. VHL Ч. 3.

8. ЦДІАК України, ф. 140, оп. 1, спр. 5, 6.

9. ЦДІАК України, ф. 140, оп. 1, спр. 9.

10. Мицик Ю., Тарасенко І. З нових документів до історії Сіверщини (друга половина XVn-XVn! ст. (частина 6). // СЛ. 2017. № 3. С. 48-49.

11. ЦДІАК України, ф. 140, оп. 1, спр. 4, 7, 8.

12. ЦДІАК України, ф. 140, оп. 1, спр. 2, 3.

13. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 16694.

Размещено на Allbest.ru