Москвофільство в Галичині та на Буковині в роки Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК: [94(477.83/.86):323.13]"1914/1918"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

МОСКВОФІЛЬСТВО В ГАЛИЧИНІ ТА НА БУКОВИНІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Гайсенюк Віталій Вікторович

Чернівці - 2016

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Добржанський Олександр Володимирович, доктор історичних наук, професор Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин.

Офіційні опоненти:

Патер Іван Григорович, доктор історичних наук, професор, Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, головний науковий співробітник відділу новітньої історії України;

Королько Андрій Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент, ДВНЗ "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника", доцент кафедри історії України.

Захист відбудеться 18 березня 2015 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2. корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий "___" лютого 2016 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Г.М. Скорейко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Західноукраїнське москвофільство є однією з дискусійних тем у сучасній українській історіографії. Нинішній інтерес до цієї проблеми має не лише наукову, а й суспільну актуальність. По-перше, в сучасному світі існують проросійські сили, що прагнуть знищити Україну, і це вимагає вивчити передісторію таких рухів, які навіть на західноукраїнських землях тягнуться коренями з давніх часів. Особливо яскраво проросійський рух у Галичині та на Буковині проявився саме у роки Першої світової війни, коли його діячі розгорнули активну діяльність з русифікації життя в регіоні та завзято допомагали російській окупаційній владі. Неабияка суспільна актуальність дослідження випливає і з потреби проведення історичних паралелей між нинішньою війною Росії проти України на Донбасі та подіями столітньої давнини на західноукраїнських землях, з необхідності відстеження джерела конфліктів усередині українського суспільства, характеру діяльності проросійського руху. З'ясування ідеології та поведінки радикальних проросійських діячів і причин провалу їхньої діяльності допоможе сформувати модель поведінки з нинішніми москвофілами та мінімізувати їхній деструктивний вплив на українське суспільство та національну безпеку.

Наукова актуальність пропонованого дослідження зумовлена відсутністю в українській історіографії комплексного дослідження проблеми москвофільського руху в роки Першої світової війни та потребою оцінювання цієї діяльності. Є значне коло наукових доробків з теми, але вони, як правило, закінчуються 1914 роком, інколи 1915-м. Починаючи хронологічно від періоду початку війни, дослідники переважно зосереджувалися на діяльності першої російської окупаційної адміністрації на західноукраїнських землях та на участі москвофілів в управлінні краєм. Натомість, період другої російської окупації Галичини та третьої окупації Буковини (з 1916 р.), і саме діяльність москвофілів на цьому історичному тлі майже не отримали висвітлення у працях істориків. Відтак, неналежно досліджена важлива ланка проросійського руху на українських землях. Тому вивчення москвофільства періоду Першої світової війни є особливо актуальним, зважаючи на те, що в цей період рух зазнав корінного зламу та пішов на спад. Після цього проросійські ідеї на західноукраїнських землях вже не мали колишньої популярності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах наукового напрямку кафедральної наукової теми "Актуальні питання історії соціально-економічного, суспільно-політичного та національно-культурного життя України" (номер державної реєстрації 0111U003623), що виконується кафедрою історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Мета дослідження - на основі аналізу джерельного та історіографічного матеріалу показати становище москвофільського руху в роки війни та простежити його вплив на українське суспільство в умовах окупації західноукраїнських земель Російською імперією та під час репресій австрійської влади. Досягнення цієї мети зумовило потребу розв'язання таких завдань:

- простежити організаційний розвиток та причини радикалізації, сутність ідеології "новокурсного" москвофільського руху, визначити його становище в Галичині та на Буковині напередодні та на початку воєнних подій 1914-1918 рр.;

- з'ясувати ставлення послідовників москвофільства до війни як засобу втілення своїх політичних планів;

- висвітлити діяльність москвофільських діячів та інституцій у складі російських окупаційних адміністрацій у роки війни на території Галичини та Буковини, виявити взаємовідносини між москвофілами та російською владою;

- показати ставлення австрійської влади до москвофільства як політичного руху та до тієї частини українського населення, що симпатизувала йому;

- висвітлити становище людей із проросійськими поглядами, ув'язнених у концтаборі Талергоф;

- простежити стан москвофільського руху після революційних подій 1917 р. в Росії та біженство його представників, починаючи з 1915 р.

Об'єкт дослідження - суспільно-політичне життя Галичини та Буковини 1914-1918 рр.

Предмет дослідження - москвофільський рух як національно-політична течія в Галичині та на Буковини: його масштаби, ідеологія, діяльність під час Першої світової війни.

Методи дослідження. Наукова розвідка ґрунтується на застосуванні загальнонаукових принципів історизму, наукової об'єктивності, логічної послідовності, класифікації. У процесі дослідження використано методи аналізу та синтезу, системного аналізу, порівняльний - для дослідження основних кроків москвофілів під час російських окупацій. Історико-генетичний метод допоміг збагнути еволюцію ідеології руху. При опрацюванні джерел нам знадобився історико-політичний аналіз. Для структурування дисертаційного дослідження використано проблемно-хронологічний, системно-структурний методи, для узагальнення результатів дослідження - метод систематизації.

Географічні межі дослідження: Галичина і Буковина - окремі коронні краї у складі Австро-Угорської імперії, а також Наддніпрянщина і південь Росії (зокрема, Ростов-на-Дону) - для дослідження москвофільського біженства, Штірія (концтабір Талергоф).

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1914-1918 рр. (період Першої світової війни). Також розглянуто становище москвофільського руху напередодні війни (з 1908 р.) та після неї, у листопаді-грудні 1918 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній історичній науці:

- комплексно досліджено проблеми галицького та буковинського москвофільського руху в роки Першої світової війни;

- здійснено порівняльну характеристику буковинського та галицького москвофільства в 1914-1918 рр.;

- введено до наукового обігу значну кількість нових, раніше не опублікованих архівних матеріалів;

- виявлено становище та особливості проявів активності москвофільського руху в 1916-1918 рр. (період другої російської окупації краю і до розпаду Австро-Угорщини).

Уточнено:

- періодизацію москвофільського руху;

- напрями діяльності москвофільських інституцій на окупованих територіях Галичини та Буковини (зокрема, релігійний та освітній);

- природу, напрями та способи виживання москвофільського біженства.

Набули подальшого розвитку такі твердження:

- рівень підтримки москвофілів серед населення Галичини та Буковини протягом війни не був значним, що спростовує поширену в російській історіографії протилежну думку;

- радикальне москвофільство, на відміну від попереднього старорусинства, вже не було органічним явищем на західноукраїнському ґрунті, а спиралося на підтримку російських політичних кіл;

- Перша світова війна була переламним моментом у розвитку москвофільства, після чого воно пішло на спад.

Практичне значення одержаних результатів. Аналіз вже відомих і вивчення та впровадження до наукового обігу нових джерел, критичне опрацювання наявних історичних праць дало змогу значно розширити напрямки вивчення подій Першої світової війни на західноукраїнських землях, політичного етапу національного відродження українського народу в регіоні на початку ХХ ст. Зібраний матеріал і висновки можуть бути використані для підготовки узагальнювальних праць з історії Першої світової війни, українського національного відродження, підручників і навчально-методичних посібників зі всесвітньої історії та історії України, при підготовці лекційних занять і спецкурсів у вищих навчальних закладах, для організації виставкової діяльності про період Першої світової війни, з публіцистичною метою для ознайомлення широких верств населення про форми та наслідки діяльності проросійського руху в Україні.

Апробація одержаних результатів. Основні наукові твердження та висновки дисертаційного дослідження були апробовані на засіданнях кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича (2012-2015 рр.), а також на наукових конференціях: IV Всеукраїнській науковій конференції "Студентські історичні студії" на тему "Велика війна 1914-1918 рр.: погляд через століття" (Чернівці, 16-17 травня 2014 р.), Міжнародній науковій конференції "Перша світова війна в долях народів Європи та світу" (Ніжин, 18-19 вересня 2014 р.), VII Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Дні науки історичного факультету", присвяченій 180-річчю заснування Київського університету (Київ, 24 квітня 2014 р.), Всеукраїнській науковій військово-історичній конференції "Воєнна історія України. Галичина та Закарпаття" (Ужгород, 23-24 травня 2014 р.), IX Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 95-й річниці Буковинського народного віча (Чернівці, 25-26 жовтня 2013 р.).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 10 наукових публікаціях, з них 6 статей опубліковано у зарубіжному та фахових вітчизняних виданнях.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження побудоване за проблемно-хронологічним принципом та складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації становить 244 сторінки. З них основний текст дисертації викладено на 189 сторінках, список використаних джерел складається з 582 найменувань і займає 52 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, подано зв'язок дисертації з науковими програмами, планами і темами, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дисертації, методи дослідження, окреслено наукову новизну і практичне значення, показано апробацію результатів дослідження, публікації та структуру роботи.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проаналізовано стан вивчення наукової проблеми та подано огляд джерел, використаних автором для реалізації мети та поставлених завдань.

У підрозділі 1.1 "Історіографія проблеми" охарактеризовано стан наукової розробки досліджуваної теми. Комплекс наукових розвідок, з огляду на дослідницькі традиції, поділено на 5 груп, виділених за хронологічним принципом та з урахуванням географії досліджень. Наукові праці міжвоєнного періоду емоційно забарвлені - позаяк їх автори були очевидцями подій. Так, М. Андрусяк та К. Левицький негативно оцінювали діяльність москвофілів. Румунський історик Т. Балан піддав критиці методи репресій австро-угорської влади над власним населенням. Радянську історіографію вирізняє окремий стиль: зосередження на класовій боротьбі, матеріальних аспектах життєдіяльності народних мас та використання низки кліше (як-от "буржуазно-націоналістичний"). Гострій критиці піддавалася політика австрійської влади щодо проросійського руху (В. Осечинський, І. Компанієць, А. Ярошенко), при цьому підкреслювалося, що населення було більш прихильним до російської влади, аніж до австрійської (І. Гриценко, Ф. Шевченко). Історики української діаспори розділялися у ставленні до москвофільського руху. Так, М. Стахів та І. Лисяк-Рудницький негативно оцінювали вплив москвофілів на національну самобутність українського народу, натомість, О. Геровський піддав нищівній критиці народовський рух, наполягаючи на російських коренях населення Прикарпаття. Сучасна українська історіографія після 1991 р. ідеологічно стереотипна та оцінює москвофільство крізь призму українського державотворення. Зовнішньополітичну обстановку та відносини між москвофілами, російською та австро-угорською владою вивчали В. Передерко, О. Кураєв. В. Любченко. Останній звернув увагу на визначальне значення російської підтримки у становищі москвофільського руху напередодні та в роки війни. Передумовам радикалізації та становищу москвофільського руху напередодні Першої світової війни присвятили свої праці О. Аркуша, М. Мудрий, У. Уська та ін. С. Макарчук уважав москвофільство антинаціональною ворожою та чужою інтересам українського народу силою. Натомість, О. Аркуша та М. Мудрий є одними з небагатьох українських істориків, які спробували неупереджено підійти до явища русофільства: вони не вважають його проявом "зрадницької позиції", а швидше пошуком галицькими українцями національно-політичних орієнтирів, засобом відособлення від чужої національної спільноти. Усьому довоєнному етапові розвитку русофільської течії присвятив низку наукових розвідок О. Сухий. Аналогічний період еволюції буковинського москвофільства розглянув О. Добржанський. Натомість, публікації І. Орлевич чи не єдині, що присвячені хронологічним межам 1914-1918 рр. у розвитку москвофільського руху. Ставлення Союзу Визволення України до москвофілів, серед іншого, показав І. Патер. Австрійську політику щодо української проблеми в 1914-1918 рр. вивчали С. Попик, О. Машкін, О. Сухий, О. Мазур. Російську окупацію покутського регіону висвітлив А. Королько. Розглядаючи російську історіографію, варто відзначити її упереджену й необ'єктивну позицію щодо ситуації в Галичині та на Буковині. Москвофільський рух подається як єдиний історично виправданий та "правильний", на противагу "вигаданому Віднем" українофільському (приблизно такої думки дотримується М. Клопова). М. Савченко та Н. Пашаєва наполягають на тотально проросійських настроях західноукраїнського населення в роки війни. Виразником більш-менш незаангажованої позиції є О. Бахтуріна, яка робить висновок про "слабкість і аморфність москвофільського руху" та його життєздатність через російську підтримку. Наближеним до російської історіографії за оцінкою москвофільства є доробок молдовських дослідників, зокрема, С. Суляка та Б. Голика, що агресивно наполягають на винятково російському підґрунті Прикарпаття. Натомість, виваженіший підхід до теми дослідження продемонстрували німецькі історики А.В. Вендланд та К. Бахман. Вони не підтримували однозначно якусь із течій суспільно-політичного життя західноукраїнських земель, а вважали москвофільський рух важливим чинником української дискусії про ідентичність. Схожої думки дотримується канадський історик Р. -П. Магочій, який вважає старорусинів і русофілів повноцінними інтелектуальними явищами в межах української культурної традиції. Доробок польської історіографії у ділянці вивчення русофільського руху в Галичині обмежується переважно працями про причини руху, однак деякі дослідники зачіпали період початку ХХ ст. і до Першої світової війни (Я. Ґрухала, Я. Мокляк, А. Зєлєцький).

Аналіз історіографії теми дослідження дає підстави стверджувати, що, попри безумовні здобутки, нині немає спеціальної комплексної наукової праці, присвяченої москвофільському рухові в Галичині та на Буковині у роки Першої світової війни.

Підрозділ 1.2 "Джерельна база дослідження" присвячений огляду неопублікованих архівних матеріалів, опублікованих документів, періодичних видань періоду 1914-1918 рр. та міжвоєнного періоду, мемуарної літератури, тогочасної публіцистики тощо.

Найважливішу групу становлять архівні матеріали. У Центральному державному історичному архіві України у м. Львові використано документи канцелярій австрійських міністерств, Галицького намісництва, дирекції поліції у Львові: розпорядження, донесення, листи, звіти (фонд № 146 "Галицьке намісництво"); інформацію про репресії австро-угорської влади проти москвофілів (фонд № 147 "Центральний Талергофський комітет"); матеріали судового слідства проти визначних москвофілів - С. Бендасюка, К. Богатирця, І. Цуркановича, В. Дудикевича (фонд № 152 "Крайовий суд, м. Львів"); програми, звіти, листування, що розповідають про пропагандистську роботу проросійських організацій Галичини (фонд № 182 "Товариство ім. М. Качковського"). У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (зокрема, фонді № 361 "Канцелярія воєнного генерал-губернатора Галичини") містяться цінні матеріали про "Русский народный совет", біженців-москвофілів, а також про мовну діяльність москвофілів у 1914-1915 рр. Фонд № 21 ("Яворський Юліан Андрійович") Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського містить листування визначних представників політичної та наукової еліти Російської імперії з відомим москвофілом Ю. Яворським. Інформативністю відзначаються матеріали, віднайдені в державних архівах Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, відділі рідкісної книги, відділі рукописів та відділі україніки Національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф.П. Максименка та відділі зберігання періодичних видань Національної бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка, Російському Державному Історичному Архіві. Більшість джерельного матеріалу становлять документи канцелярій різноманітних москвофільських, австрійських та російських установ, що дають змогу простежити масштаби, тенденції, напрями розвитку москвофільського руху та його взаємодії з цивільною та військовою владою Австро-Угорської та Російської імперій.

Наступну групу джерел складають опубліковані документи. Ґрунтовну добірку документів з австрійських архівів щодо української справи 1914-1922 рр. під назвою "Події в Україні в 1914-1922 рр. Їх значення та історичні передумови" опублікував у 1966-1969 рр. Т. Горникевич. Важливий джерельний матеріал міститься у збірнику "Москвофільство: документи і матеріали" під редакцією М. Макарчука [203]. Однак, зібрані тут документи стосуються короткого хронологічного періоду кількох років передодня Першої світової війни. "Змагання за українську державність на Буковині (1914-1921 рр.)" та "Бажаємо до України. Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914-1921 рр.)" - збірники документів, видані зусиллями О. Добржанського та В. Старика. Звідси нами використано цінні документи про діяльність москвофілів на Буковині, зокрема у 1917-1918 рр. 4 томи "Талергофського альманаху" містять чимало спогадів колишніх в'язнів концтабору Талергоф.

Публіцистичний дискурс народовства і москвофільства становлять собою мемуари та публіцистика сучасників подій - Д. Дорошенка, І. Крип'якевича, І. Франка, В. Маковського, І. Осипова, І. Кревецького, М. Лозинського, Ю. Цегельського, Д. Маркова, Д. Вергуна, О. Мончаловського та ін.

Окрему групу джерел становлять періодичні видання громадських інституцій. Українська та москвофільська публіцистика поч. ХХ ст., 1914-1918 рр. та міжвоєнного періоду (газети "Прикарпатская Русь", "Голосъ народа", "Львовский военный листок", "Дїло", "Вістник Союза Визволення України", "Свобода", "Громадський Голос", "Нова Зоря", "Новий час") подає відомості про російську окупацію західноукраїнських земель та діяльність москвофілів. Варто відзначити, що тогочасна преса різних напрямів була сильно заполітизована і гостро полемізувала між собою.

Загалом, джерельна база є достатньою для вивчення і розкриття головних аспектів досліджуваної теми.

Підрозділ 1.3 "Методи та методологія дослідження" визначає теоретичну базу роботи. У процесі дослідження використано методи аналізу та синтезу, порівняльний, історико-політичного аналізу, історико-генетичний, проблемно-хронологічний, систематизації, системного аналізу, системно-структурний. Теоретична база дослідження ґрунтується на висновках істориків-сучасників Першої світової війни та дослідників націотворення - М. Лозинського (двоякість елементів у таборі москвофілів - провідники та маси), А.В. Вендланд (транснаціональний підхід до історії України), П. -Р. Магочія (ідея "ситуативної етнічності"), Дж. -П. Химки (варіативність процесу українського державотворення), І. Лисяка-Рудницького (феномен "розірваності" української історії), Р. Шпорлюка (інтернаціональність та периферійність процесу націотворення), Г. Касьянова (циклічність кожного етапу націотворення), І. Монолатія (невизначеність "русинської" самоідентифікації, категорія "політичні актори"), Ч. Тіллі (два типи націоналізму - керований державою і той, який бореться за державу), О. Міллера ("націотворення в українського народу - процес закономірний, але наперед не визначений"), Б. Андерсона (поняття "уявлених спільнот").

Загалом, ми маємо досить значний комплекс джерел з історії москвофільського руху в 1914-1918 рр. Вивчення документальних джерел дає змогу з'ясувати суть поставленої проблеми.

У другому розділі "Москвофільський рух у Галичині та на Буковині напередодні та на початку Першої світової війни" розкриваються еволюція москвофільства у передвоєнні роки (з 1908 р.) та діяльність його послідовників на початку воєнних подій 1914 року.

Підрозділ 2.1 "Регіональні особливості москвофільського руху в Галичині та на Буковині напередодні війни" показує становище москвофільської течії у суспільно-політичному житті Галичини та Буковини. На початку ХХ ст. москвофільство в Галичині займало набагато кращі позиції, ніж на Буковині. З наближенням 1914 року москвофіли все більше втрачали ґрунт серед населення через посилення впливу народовців та внаслідок розколу в своєму таборі на "старо-" та "новокурсників" (старорусини та москвофіли відповідно). Представники молодого радикального покоління москвофілів повністю пристали на засади "русского мира" та мріяли про російськомовну, православну Росію на своїй малій батьківщині, де вони мали б стати повноправними господарями. Ці ідеї вчасно підтримали націоналістичні кола Російської імперії, що надавали москвофілам свою культурну та грошову допомогу. Відтак, діяльність москвофільських діячів та установ усе більше стала нагадувати державну зраду, особливо в умовах загострення зовнішньополітичної обстановки між обома імперіями, що призвело до ряду заборон проросійського руху з боку австрійської влади. Чимало визначних діячів, що раніше базувалися навколо "Русского народного совета", "Общества им. Качковского" та інших москвофільських організацій, були змушені втекти до Російської імперії та Європи.

У підрозділі 2.2 "Ставлення москвофілів до Першої світової війни" знайшли висвітлення проблеми, пов'язані з роллю воєнних дій для досягнення москвофілами своїх цілей. Москвофіли усіляко відхрещувалися від будь-яких звинувачень у державній зраді. Після вбивства спадкоємця австрійського престолу, яке й стало приводом до розв'язання війни, вони офіційно задекларували співчуття монархові через цю трагедію. Однак, як показали подальші події, у перші ж дні війни політична верхівка проросійського руху зробила відкриту заяву про підтримку Російської імперії. У Києві емігрантами з Галичини було створено "Карпато-русский освободительный комитет", що прагнув допомогти російській армії освоїтися на українських землях Австро-Угорщини. Цьому слугувала, зокрема, видана КРОКом брошура "Современная Галичина", що знайомила росіян з місцевим життям. Лідер москвофілів В. Дудикевич також представив російській владі план з русифікації Галичини та Буковини, що торкався усіх сфер життя: релігійної, економічної, політичної, судової, культурної, етнонаціональної.

Третій розділ "Діяльність москвофілів у складі російських окупаційних адміністрацій у роки Першої світової війни" розкриває період найвищого піднесення москвофільського руху під час кількох російських окупацій Галичини та Буковини.

У підрозділі 3.1 "Підтримка москвофілами російської влади у 1914-1915 рр." йдеться про діяльність організацій та діячів проросійського руху, спрямовану на русифікацію Галичини та Буковини й на уніфікацію всіх сфер життя регіону з російськими зразками. Отримавши при адміністрації Тимчасового воєнного генерал-губернаторства роль дорадників окупаційної влади, а не безпосередніх чиновників, москвофіли, маючи все ж значні важелі впливу, розгорнули тут активну кампанію деукраїнізації, навернення населення у православ'я, обмеження впливу польських поміщиків, відкриття російських шкіл та вивчення інтелігенцією російської мови, підготовки молоді у дусі російського патріотизму. Це здійснювалося зусиллями "Русского народного совета", "Народного дома", "Ставропигийского института", "Общества им. Качковского", "Галицко-русской матицы" та численними організаціями економічного, культурного, благодійного, феміністського тощо характеру. Провідником галицького москвофільства у цей час залишався В. Дудикевич, а буковинського - О. Геровський. Через крайній радикалізм останнього діяльність буковинських москвофілів виявилася ще жорсткішою щодо опонентів, аніж на Галичині. Москвофільські діячі виявилися навіть більш наполегливими впроваджувачами "русских начал" в життя краю, аніж самі росіяни, які виявилися поміркованішими. Це, а також владні амбіції москвофільських лідерів спричинили конфлікт між москвофільською партією та російською владою, який перервався через австрійську офензиву влітку 1915 р.

Підрозділ 3.2 "Вплив москвофілів на діяльність російських окупаційних адміністрацій у 1916-1917 рр. Москвофіли після більшовицького перевороту 1917 р. і до розпаду Австро-Угорщини" стосується маловивченої сторінки історії руху. У період другої російської окупації західноукраїнського регіону в 1916-1917 рр. вплив москвофілів був суттєво меншим через відсутність тут більшості послідовників цього руху, які в 1915 р. змушені були втікати від австро-угорських військ на територію Російської імперії. Погляди москвофілів щодо управління своєю малою батьківщиною не змінилися: вони продовжували наполягати на православ'ї, тільки російській мові, боротьбі з українським "мазепинством" та активній участі місцевих "русских" діячів в управлінні завойованим краєм. Після Лютневого, а потім і Жовтневого переворотів у Росії москвофіли втратили підтримку російської влади, яка тепер розцінювала їх як монархістів, реакціонерів. Спроби проросійського руху втрутитися у процес формування Західноукраїнської Народної Республіки також не мали успіху. Москвофіли негативно поставилися до української національної революції 1917-1920 рр. З'їзд у Сяноку в листопаді 1918 р. закликав Антанту приєднати "русскую Галичину" до Росії. Одночасно "Русский Исполнительний Комитет" у Львові видав маніфест про прагнення до об'єднання всіх "російських" земель. Однак ці побажання москвофілів залишилися неврахованими, і москвофільський рух вийшов з Першої світової війни зламаним та занепалим.

Четвертий розділ - "Ставлення австрійської та російської влади до москвофілів в умовах війни" характеризує аспект взаємовідносин між москвофільським рухом та владою Австро-Угорщини, а також біженство москвофілів до Російської імперії.

У підрозділі 4.1 "Репресії австрійської влади щодо москвофілів. Москвофіли в австрійських концтаборах" аналізується боротьба з москвофільством та терор проти його послідовників, що стало важливою складовою австрійської внутрішньої політики в період світової війни 1914-1918 рр. Ще напередодні воєнних подій 1914-1918 рр. влада Дунайської монархії вирішила нейтралізувати вплив москвофілів та прийняла ряд заборон щодо їх установ. Як наслідок, чимало москвофілів втекли до Росії та Європи. Переддень та початок війни обернувся для москвофільської течії її повною забороною в Австро-Угорщині. Це було цілком логічно, адже на початку війни москвофіли заявили про підтримку Російської імперії. Однак, при цьому сотні тисяч українців - москвофілів, запідозрених або ж зовсім непричетних - стали жертвами повсюдного терору без суду й слідства. Аналіз документів австрійської цивільної влади, спеціальних посланців уряду та військового командування свідчить про жорстку позицію щодо русофілів - лунали заклики від ув'язнень до негайного фізичного знищення. Це мало на меті убезпечити власний тил від підступів проросійського руху. Частина москвофілів була інтернована до концтаборів, найбільшим з яких був Талергоф. Навіть тут тривало ідеологічне протистояння народовців та москвофілів, які уникали публічного визнання своїх поглядів перед табірною адміністрацією. Принципові москвофіли продовжували культурно-релігійну діяльність навіть у концтаборі, заснувавши там православну церкву, народну школу та курси російської мови. Значно посприяла розв'язанню проблеми інтернування русинів діяльність українських політиків, що домагалися звільнення українського населення. Жертвами жахливих умов Талергофу стали кілька тисяч осіб, а загалом жертвами репресій австро-угорської влади на західноукраїнських землях - щонайменше 60 тис. осіб.

Підрозділ 4.2 "Біженство москвофілів та їх перебування на території Росії у 1915-1918 рр." присвячений шляхам утечі послідовників москвофільського руху в 1915 р. на територію Російської імперії та облаштуванню їх суспільно-політичного та культурного життя у Ростові-на-Дону. Одним із наслідків австрійських репресій проти москвофілів стало формування численної категорії біженців із українських земель Австро-Угорщини, що осіла на теренах Російської імперії та часто-густо продовжувала організовану проросійську діяльність. Більшість біженців спершу кинулася до Києва, де їх зустріли без зайвого ентузіазму. Тому найбільший осередок москвофілів утворився на півдні, у Ростові-на-Дону. Він складалася з інтелігентного ядра ("Галицкий народный совет Прикарпатской Руси") та координованої ним простолюдної більшості, що жила у злиднях. Діяльність ростовських москвофільських структур викликала численні корупційні скандали та перевірки діяльності, адже матеріальне становище переселенського простолюду при хорошому державному фінансуванні було злиденним, а підтримку отримувала тільки москвофільська інтелігенція. Спроби незмінного керівника москвофілів В. Дудикевича заснувати своєрідні "галицькі" навчальні заклади для молоді були невдалими. Після Лютневого і особливо Жовтневого перевороту москвофілів сприймали як союзників монархічних кіл, їх вплив у Росії звівся нанівець. Тим не менш, москвофільські біженці на російських теренах не змінили своєї ідеологічної платформи та неодноразово висловлювали побажання щодо приєднання своєї малої батьківщини до Росії. Вони намагалися досягти цієї мети підтримкою білого руху та створенням нечисленного "Карпато-русского добровольческого отряда".

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми, що виявляється у комплексному вивченні становища москвофільського руху в контексті суспільно-політичних реалій 1914-1918 рр.:

1. Напередодні Першої світової війни в русофільському русі панівне становище зайняло "новокурсне" політичне москвофільство. Воно сповідувало ідею політичного єднання з Росією, радикалізм поглядів, безкомпромісно виступало за єдину російську мову у всіх сферах суспільного життя, визнавало православ'я єдиною духовною основою "русского" народу. Найбільш "москвофільськими" були окремі повіти Галичини, а також Лемківщина. На Буковині ж вплив москвофілів був суттєво меншим і здійснювався зусиллями невеликої групи інтелігенції та частиною православного духовенства краю. Однак загалом по регіону москвофіли програвали українофілам у чисельності прихильників. Ближче до війни почався природній занепад москофільства через поступовий програш народовцям у конкурентній боротьбі за маси, а також у результаті жорстких дій австро-угорської влади щодо проросійських організацій. Тому життєдіяльність москвофільського руху під егідою "культурної підтримки" підтримувалася зусиллями та коштами офіційних зацікавлених російських кіл та визначалася потребою придушення в Галичині осередку небезпечного українського руху та послаблення Австро-Угорщини.

2. У Першу світову війну москвофільський рух у Галичині та на Буковині увійшов з надіями на інкорпорацію цих земель до складу Російської імперії і з конкретними кроками для реалізації цих планів, втіленими, зокрема, у діяльності створеного на початку війни "Карпато-русского освободительного комитета". Відтак, москвофільський рух показав своє справжнє обличчя перед владою Австро-Угорщини: його діячі, що раніше заявляли про вірність цісареві, тепер відкрито виступили на підтримку його воєнного супротивника.

3. Під час першої (1914-1915) та другої (1916-1917 рр.) російських окупацій Східної Галичини та Північної Буковини москвофіли своєю цілеспрямованою антиукраїнською діяльністю наполегливо допомагали новій владі під проводом Г. Бобринського. Зусиллями москвофілів розгорнулися програми з "оправославнення" уніатів, у т. ч. шляхом підкупів (втім, не надто успішно), з підготовки російськомовних учительських кадрів (зокрема, через заснування численних курсів російської мови для всіх категорій населення), боротьби проти українського, польського, румунського та єврейського впливів. Украй загострилася антиукраїнська риторика та репресії проти діячів українофільського руху. Найпомітнішими москофільськими діячами цього періоду були В. Дудикевич, С. Яворський, Д. Марков, С. Бендасюк, О. Геровський та ін. Величезна розгалужена мережа москвофільських організацій ("Русский народный совет", "Народный дом", "Галицко-русская матица", "Ставропигийский институт", "Общество им. Качковского", "Главный краевой благотворительный комитет во Львове", "Земледельческий союз", численні освітні, економічні, феміністські та благочинні організації) та потужна проросійська пропаганда на шпальтах "Прикарпатской Руси" та "Голоса народа" активно русифіковували терени окупованих австрійських територій. Однак, вивчаючи проблему настроїв населення, ми дійшли висновку, що і під час російських окупацій проросійські погляди не були панівними серед народних мас західноукраїнського регіону, адже підтримка окупаційної влади значною мірою визначалася матеріальним та кар'єрним факторами. Проросійський радикалізм та владні амбіції москвофільських лідерів спровокував конфлікт між ними та російською владою (при якій вони були тільки дорадниками), який перервався через австрійську офензиву влітку 1915 р.

У діяльності другої російської окупаційної адміністрації генерал-губернатора Ф. Трепова, а пізніше комісаріату Д. Дорошенка москвофільські впливи були зведені до мінімуму фактично через майже повну відсутність представників цього руху в Галичині та на Буковині. Далося взнаки фізичне знищення, ув'язнення та біженство москвофілів до Росії у 1915 р. Однак, вони час від часу давали про себе знати, і тоді не вдавалося оминути скандалів, як, наприклад, спровокованого фанатичним москвофілом О. Геровським у Чернівцях у 1917 р., коли було здійснено спробу заміни проукраїнської адміністрації "Обласного комісаріату Галичини та Буковини" на москвофілів. Аналіз програми москвофільського руху цього періоду, складеної В. Дудикевичем, свідчить про те, що навіть численна критика не зробила москвофілів більш гнучкими: вони залишалися на старих ідеологічних позиціях. У період національно-визвольних змагань 1918 р. москвофіли залишалися догматично вірними доктрині єдиної і неподільної Росії та виступали проти УНР, ЗУНР та Української держави Скоропадського. москвофільський рух західноукраїнська війна

4. Не менш важливим аспектом становища москвофільського руху у воєнний час стало ставлення до нього державної та військової машини Австро-Угорщини. Одразу ж після початку війни австрійська влада перейшла від звичайних заборон москвофільського руху до радикального терору проти проросійського населення, яке розглядалося як наскрізь зрадницьке. Документи австрійської влади та військового командування на початку війни свідчать про те, що терор щодо москвофілів схвалювався, виправдовувався та заохочувався. Військово-польові суди, негайні страти, арешти, інтернування, знущання, заручництво, доноси, руйнації сіл і міст стали звичними явищами у боротьбі з проросійськими настроями у Габсбурзькій імперії. Кількість жертв австрійських репресій - від 60 до 150 тис. осіб.

5. Трагічною сторінкою історії москвофільського руху та української історії загалом є інтернування австрійською владою значної кількості поборників "русского дела" та запідозреного у москвофільстві українського населення до перших в історії концтаборів для громадян власної держави - Талергофу, Терезіну та ін. Проте навіть у складних умовах москвофіли зуміли облаштувати своє культурне життя: у бараках було побудовано православну церкву, народну школу та курси російської мови. Табірне життя супроводжувалося постійними суперечками москвофілів та народовців. Жертвами Талергофу стали 2-3 тис. осіб.

6. Страх перед австрійськими репресіями через перебування під російською окупацією змусив чимало русинів (за різними даними, від 25 до 300 тис. осіб) утікати на терени Російської імперії, переважно до Києва. Однак найвдалішим пунктом призначення став Ростов-на-Дону, де галицькі емігранти намагалися організувати власне громадсько-культурне життя. "Опіку" над біженцями взяв на себе перейменований "Русский народный совет Прикарпатской Руси" на чолі з В. Дудикевичем та "Галицкий комитет". Корупційні скандали, невдалі спроби організації специфічної "галицько-російської" школи, підтримка білого руху стали найважливішими моментами історії москвофільських біженців у Росії. Їхня політика й далі продовжувала лінію єднання галичан та буковинців з російським народом. Після буремних подій 1917 р. ставлення нової російської влади до москвофілів як до пособників монархічного руху погіршилося.

Отже, можемо констатувати, що москвофільство як культурний та політичний рух серед українців Галичини та Буковини в ході Першої світової війни досягло спершу апогею розвитку (реалізація ідеології), а потім зазнало відчутного спаду та дискредитації в очах населення наочним прикладом російського господарювання на українських територіях та, відповідно, спричиненими масштабами австрійських репресій. Однак історія цього руху нині є для нас прикладом результатів діяльності маргінальних груп, підтримуваних російською владою, та впливу на українську державність агресивних антиукраїнських ідеологій.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Статті у фахових та іноземних виданнях:

1. Гайсенюк В.В. Біженство москвофілів під час Першої світової війни (1915-1918 рр.) / В.В. Гайсенюк // Вісник Прикарпатського університету. Серія "Історія". - 2013. - Вип. 23-24. До 20-ліття утворення кафедри історії слов'ян і 80-річчя професора Петра Федорчака. - С. 375-381.

2. Гайсенюк В.В. Москвофільський рух у Галичині на початку ХХ ст. / В.В. Гайсенюк // Питання історії України: збірник наукових праць кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. - Чернівці: Технодрук, 2013. - Т. 16. - С. 188-193.

3. Гайсенюк В.В. Еволюція ідеології русофільства: від старорусинства до москвофільства / В.В. Гайсенюк // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наук. праць. Серія "Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини". - Чернівці: Чернівецький університет, 2013. - Вип. 676-677. - С. 58-63.

4. Гайсенюк В.В. Репрессии австрийской власти против москвофилов Буковины в годы Первой мировой войны / В.В. Гайсенюк // Codrul Cosminului. - 2014. - Vol. XX, No. 2. - P. 463-483.

5. Гайсенюк В.В. Москвофільський рух у Галичині та на Буковині в період другої російської окупації краю (1916-1917 рр.) / В.В. Гайсенюк // Гілея: науковий вісник. - 2015. - Вип. 98. - С. 24-28.

6. Гайсенюк В.В. Релігійна політика москвофілів під час першої російської окупації Галичини (1914-1915 рр.) / В.В. Гайсенюк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль, 2015. - Вип. 2, ч. 2. - С. 34-38.

Матеріали наукових конференцій:

7. Гайсенюк В.В. Русифікаторська діяльність москвофілів та російської окупаційної адміністрації в Галичині у 1914-1915 рр. / В.В. Гайсенюк // Дні науки історичного факультету, присвячені 180-річчю заснування Київського університету: матеріали VII Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених, Київ, 24 квітня 2014 р. У 2-х тт. - Т. 1. - К.: Логос, 2014. - С. 165-169.

8. Гайсенюк В.В. Москвофіли та російська окупаційна адміністрація у Східній Галичині у 1914-1915 рр. / В.В. Гайсенюк // Воєнна історія України. Галичина та Закарпаття: зб. наук. праць за матеріалами Всеукр. наук. військово-історичної заочної конф., 5, 6 червня 2014 р. / Нац. військово-історичний музей України. - К., 2014. - С. 139-142.

9. Гайсенюк В.В. Австрійські концтабори для москвофільського населення в роки Першої світової війни / В.В. Гайсенюк // Перша світова війна в долях народів Європи та світу: зб. наук. праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції, Ніжин, 18-19 вересня 2014 р. - Ніжин: НДУ ім. Гоголя, 2014. - С. 10-20.

10. Гайсенюк В.В. Москвофіли під час першої російської окупації Буковини (1914-1915 рр.) / В.В. Гайсенюк // Велика війна 1914-1918 рр.: погляд через століття: матеріали IV Всеукраїнської студентської наукової конференції "Студентські історичні студії". - Чернівці-Вижниця: Черемош, 2014. - С. 50-54.

АНОТАЦІЯ

Москвофільство в Галичині та на Буковині в роки Першої світової війни. - На правах рукопису

Гайсенюк В.В.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2016.

У дисертації на основі залучення і аналізу широкого кола неопублікованих та опублікованих джерел простежено становище москвофільського руху на території підавстрійських Галичини та Буковини напередодні та в роки Великої війни 1914-1918 рр. На основі детальної реконструкції подій розкрито масштаби та характер діяльності москвофілів у складі російських окупаційних адміністрацій на території регіону в 1914-1917 рр. Розкрито характер взаємовідносин між австрійською владою та послідовниками москвофілів, звернено увагу на масові репресії проти останніх та їх інтернування до концтаборів, зокрема, Талергофу. Простежено шляхи москвофільського біженства та особливості діяльності ростовського осередку москвофілів. Сформовано картину підтримки проросійського руху на західноукраїнських землях початку ХХ ст., хвилеподібного розвитку москвофільства в роки Першої світової війни. З'ясовано, що москвофільство стало важливим аспектом формування ідентичності українського народу.

Ключові слова: москвофіли, русофіли, "Русский народный совет", Галичина, Буковина, Дудикевич, Геровський, русифікація, православ'я, біженці, репресії, Талергоф, Російська імперія, Австро-Угорська імперія, Ростов-на-Дону.

АННОТАЦИЯ

Москвофильство в Галичине и на Буковине в годы Первой мировой войны. - На правах рукописи

Гайсенюк В.В.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2016.

В диссертации на основе привлечения и анализа широкого круга неопубликованных и опубликованных источников прослежено положение москвофильского движения на территории австрийских Галиции и Буковины накануне и в годы Великой войны 1914-1918 гг. В преддверии войны в русофильском движении вследствие усиления влияния молодого радикального поколения русофилов и уменьшения влияния старых консервативных деятелей господствующее положение заняло "новокурсное" политическое москвофильство. На Буковине влияние москвофилов было существенно меньше и осуществлялось небольшой группой интеллигенции и частью православного духовенства края. Однако в целом по региону москвофилы проигрывали украинофилам в численности сторонников, но российская финансовая и благотворительная помощь накануне войны спасла москвофильское движение.

В Первую мировую войну москвофильство в Галичине и на Буковине вошло с надеждами на инкорпорации этих земель в состав Российской империи. На основе детальной реконструкции событий раскрыты масштабы и характер деятельности москвофилов в составе российских оккупационных администраций на территории региона в 1914-1917 гг. Рупором москвофильских взглядов стали газеты "Прикарпатская Русь" и "Голос народа", а организационными звеньями - "Русский народный совет", "Общество им. Качковского" и многочисленные учреждения экономического и просветительского характера. Самыми заметными деятелями-москвофилами этого периода были В. Дудикевич, С. Яворский, Д. Марков, С. Бендасюк, А. Геровский и др. Их целью было привлечь народные массы в православие, внедрить в захваченном регионе российские законы и порядки, построить полностью русскоязычное образование, реализовать радикальную аграрную программу против польских и румынских помещиков. Москвофильские деятели оказались даже более радикальными реализаторами "русских начал" в жизни края, чем сами россияне, которые продемонстрировали более умеренную позицию. Это, а также властные амбиции москвофильских лидеров (они оказались только советниками оккупационной администрации) вызвали конфликт между москвофильской партией и российской властью. В деятельности второй российской оккупационной администрации генерал-губернатора Ф. Трепова, а позже комиссариата Д. Дорошенко москвофильские влияния были сведены к минимуму фактически из-за почти полного отсутствия представителей этого движения в Галичине и на Буковине. В период национально-освободительной борьбы 1918 г. москвофилы оставались догматически верными доктрине единой и неделимой России и выступали против УНР, ЗУНР и Украинской державы Скоропадского.

Раскрыт характер взаимоотношений между австрийскими властями и последователями москвофилов, обращено внимание на массовые репрессии против последних и их интернирование в концлагеря, в частности, Талергоф. От репрессий тяжело пострадали не только собственно москвофильские деятели (большинство из которых перед войной сбежало в Россию) и их "электорат" среди широких масс, но и все украинское население, которое в глазах центральной власти и военных превратилось в "подозрительных русофилов", шпионов и предателей. Военно-полевые суды, немедленные казни, аресты, интернирование, издевательства, заложничество, доносы, разрушения сел и городов стали привычными явлениями в борьбе с пророссийскими настроениями в Габсбургской империи. Количество жертв австрийских репрессий - от 60 до 150 тыс. чел.

Прослежены пути москвофильского беженства и особенности деятельности ростовского очага москвофилов. "Опеку" над беженцами взял на себя переименованный "Русский народный совет Прикарпатской Руси" во главе с В. Дудыкевичем и "Галицкий комитет". Деятельность этих структур вызвала многочисленные коррупционные скандалы и проверки деятельности, ведь материальное положение переселенческого простонародья при хорошем государственном финансировании было нищим, а поддержку получала только москвофильская интеллигенция. После Февральского и особенно Октябрьского переворотов москвофилов воспринимали как союзников монархических кругов, их влияние в России свелось на нет. Тем не менее, москвофильские беженцы на российских просторах не сменили своей идеологической платформы и неоднократно выражали желание о присоединение своей родины к России. Они пытались достичь этой цели поддержкой белого движения и созданием малочисленного "Карпато-русского добровольческого отряда".

На основании привлечения широкого круга архивных источников, тогдашней периодики, научной литературы сформировано картину поддержки пророссийского движения на западноукраинских землях в начале ХХ ст., волнообразного развития москвофильства в годы Первой мировой войны. Выяснено, что москвофильство стало важным аспектом формирования идентичности украинского народа. Доказано весомую роль москвофильства как составной части естественного пути этнонационального развития украинского народа, когда возникали разнообразные симпатии к соседним крупным государствам в процессе поиска собственной идентичности.

Ключевые слова: москвофилы, русофилы, "Русский народный совет", Галичина, Буковина, Дудыкевич, Геровский, русификация, православие, беженцы, репрессии, Талергоф, Российская империя, Австро-Венгерская империя, Ростов-на-Дону.

SUMMARY

Moscowphile movement in Galicia and Bukovina during the years of World War I. - Manuscript

Haiseniuk V.V.

Dissertation for scientific degree of candidate of historical sciences in specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsi, 2016.