Спортивне життя Києва у період німецької окупації 1941-1942 роки

Н.М. Молдавчук

Анотація

У статті робиться спроба дослідити спортивне життя Києва 1941-1942 рр. та розкрити механізм фінансування спортивних установ.

Ключові слова: Київ, окупація, спортсмени, німці, футбол, спортивне товариство, адміністрація.

Аннотация

В статье сделано попытку исследовать спортивную жизнь Киева 1941-1943 гг. и раскрыть механизм финансирования спортивных учреждений.

Ключевые слова: Киев, оккупация, спортсмены, немцы, футбол, спортивное общество, администрация.

Однією з найменш досліджених проблем німецької окупації України, досі залишається з'ясування становища спорту. Радянські історики через ідеологічні причини не приділяли цій темі уваги (виключення становить, так званий, “матч смерті” - авт.). Адже, визнавши існування в той час спортивних організацій, проведення змагань між окупантами і місцевим населенням, вони могли поставити під сумнів партійну тезу про те, що радянський народ, з першого і до останнього дня перебування нацистів на території СРСР, вів підпільну та партизанську боротьбу. Втім реальна дійсність дещо відрізнялася від радянської пропаганди.

Актуальність даної статті полягає у необхідності дослідження історії спорту в окупованому Києві, без якої неможливо відтворити цілісну картину побутового життя населення в захопленій нацистами столиці.

Завдання статті - дослідити розвиток спорту в Києві в період 19411942 рр., висвітлити процеси відновлення та функціонування його в даний період, показати ставлення спортсменів і населення до таких явищ.

Дослідженням спорту в окупованій Україні тема нова і недостатньо вивчена. Сьогодні цією проблематикою у всеукраїнському масштабі займається В. Гінда¹. В основному, футбольній тематиці в столиці свої розвідки присвятили Т. Євстаф'єва² та В. Пристайко³.

Організація і розвиток спорту в райхсомісаріаті “Україна” покладалися на секції фізкультури та спорту створені при міських відділах освіти і культури. Крім цього, вони мали дбати про матеріально-побутові умови спортсменів, забезпечення їх квартирами, обідами, роботою⁴. Відповідна секція в столиці, згідно з постановою київської управи, була створена 23 вересня 1941 року. Того ж дня наказом відділу освіти і культури її керівником було призначено Дуб`янського, заступником Палеолога, міським спортивним інспектором Чернічкіна⁵. Також вона дбала про забезпечення фізкультурників квартирами, й харчуванням. Всі спортсмени міста згідно з документами, були прикріплені секцією до їдальні, що знаходилася по вул. Фундукліївській 22. Слід зазначити, що в розгортанні спортивного життя в місті українська адміністрація не мала права на власну ініціативу, всю свою роботу вона погоджувала з представниками німецької влади, по суті виконуючи їх замовлення на спортивний відпочинок. Так, Дуб'янський 25 січня 1942 р. від представника німецької влади Ріка отримав конкретні завдання, що зводилися до налагодження функціонування стадіонів, облаштування для німців водної бази, відкриття шахового клубу⁶.

Першими кроками з відновлення спорту в місті стало проведення інвентаризації спортивного реманенту та реєстрації спортсменів із метою визначення подальших напрямків роботи. Опісля секція на облік взяла всі спортивні споруди та майно на загальну суму більше 10 мільйонів і організувала їх охорону⁷. Також було зареєстровано 183 спортсмени, серед них 40 чемпіонів і рекордсменів. Такі спортсмени отримували посвідчення особи і мали можливість влаштуватися на роботу та не потрапити до поліції через відсутність документів.

Перше повідомлення про стан розвитку спорту в окупованому Києві з'явилося в жовтні 1941 р. у тогочасній пресі. Згідно з ним на той час уже було створено ряд команд з ігрових видів спорту: дві футбольні, які розпочали систематичні тренування, дві команди з ватерполо, тренування яких мали розпочатися після закінчення відбудови зруйнованого басейну, створювалася волейбольна команда. Планувалося, що тренування будуть проходити в Палаці фізкультури, який упорядковували. Окрім нього, ремонтувалися й інші спортивні споруди міста: республіканський стадіон (в окупації отримав назву Українського стадіону, тепер НС “Олімпійський” - авт.), стадіон спорттовариства “Локомотив”, стадіон “Снайпер”, а також спортивні зали⁸. Однак, восени 1941 року та взимку 1942 року жодних спортивних змагань в місті так і не було проведено. Щоправда, повідомлялося про можливість проведення, в зимовий період чемпіонату з хокею, але він і не відбувся. Ймовірно, не вдалося отримати дозвіл від окупаційної влади.

Спортивне життя відновилося лише в червні 1942 р., після того, як вдалося отримати на це дозвіл у штандарткомісаріаті. Як писав голова спорттовариства (Далі - СТ) “Рух” Г. Швецов, його центром став стадіон біля Палацу спорту (вул. Велика Васильківська). Тут у закритому приміщенні проводилися тренування з боксу, гімнастики та ручних ігор. У газеті “Нове українське слово” він стисло виклав любителям спорту плани на майбутнє. “Першими почали спортивні змагання футболісти, - повідомляв Швецов. - За їх прикладом інші спортивні групи готуються до змагань. Тепер за затвердженим статутом почала свою діяльність поки єдина спортивна організація “Рух”, яка поруч з проведенням спортивної роботи, в зв'язку з браком спортивного інвентарю, організує спортивне товариство та відкриває спортивну крамницю.

Група ініціаторів має на меті організувати друге спортивне товариство в Києві, яке називатиметься “Спорт”. Слід звернути увагу на той факт, що починають зароджуватися спортивні колективи на окремих підприємствах. Першим почав хлібозавод, який уже має футбольну команду з кращих гравців Києва”⁹.

У цьому ж місяці відділ освіти і культури отримав дозвіл у німців на відновлення спортивної роботи на підприємствах і організаціях міста. В усі підприємства і установи були надіслані однакового змісту листи з проханням направити представників у секції фізкультури та спорту для узгодження питань організації спортивної роботи. Проте воно не знайшло відгуку з боку керівників підприємств та установ і незабаром про нього просто забули. Та все ж деякі керівники підприємств, які були палкими прихильниками футболу, організували на своїх підприємствах футбольні команди, як це було на хлібозаводі №1¹⁰.

Історик В. Гінда зазначає, що всі свої заходи в царині спорту окупанти намагалися присвятити різним датам, пов'язаним із радянською владою. Найпопулярнішими були, так звані, річниці звільнення населених пунктів від більшовиків¹¹. Відповідна тенденція спостерігалася і в столиці. Так, в інформації газети “Нове українське слово” за 15 липня 1942 р. повідомлялося, що стадіон німці відкрили для українського населення на честь “річниці звільнення від більшовиків” Києва. Організацією урочистостей займався відділ культури і освіти міста. Було розроблено програму урочистостей, в якій планувалося провести показовий виступ гімнастів (чоловіки, жінки) СТ “Рух”, змагання з легкої атлетики, гандбольний матч німецької команди з командою “Руху” і футбольний матч німецьких залізничників проти футболістів “Руху”¹².

Безпосередньо перед відкриттям стадіону члени СТ “Рух” підготували запрошення для представників української та окупаційної адміністрації. Зміст їх був наступний: “Вельмишановний пан, запрошуємо Вас відвідати у неділю 12 липня урочисте відкриття Українського стадіону, яке відбудеться о 16 год. Велика-Васильківська 51. Вхід з Прозоровської. В програмі: 1. Гімнастичні вправи. 2. Змагання з легкої атлетики. 3. Бокс. 4. Футбол німецька залізнична дорога - “Рух”¹³.

Попередньо стадіон планувалося відкрити не 12 липня, а 15 червня, але не встигли вчасно провести ремонтні роботи. Свято-відкриття організаторам вдалося, на стадіон прийшло майже 15 тис. глядачів, серед них було багато представників німецької армії та її союзників, чиновників із міської адміністрації. Кількість присутніх свідчила про зацікавлення міського населення відновленням спортивного життя. На стадіоні розташували буфет, запросили духовий оркестр. Всю запропоновану програму вдалося виконати, винятком став гандбольний матч, який, вочевидь, не відбувся.

Структура керівних спортивних органів була така: відділу культури і освіти підпорядковувалася секція фізкультури і спорту, вона, у свою чергу, контролювала роботу спортивних товариств міста, на ентузіазмі яких, власне, все трималося. окупований київ спорт побутовий

Восени 1941 р. у Києві деякий час існувало товариство “Січ”, на балансі якого була їдальня. Однак, організацію не затвердила міська управа, тому на початок грудня 1941 р. вона перестала діяти, а їдальня перейшла до пайового товариства “Імперіал”, членами якого були Дубянський, Палеолог, Чернічкін¹⁴. Натомість із 15 січня 1942 р. на офіційній основі за адресою вул. В. Васильківська, 43 розпочало свою роботу спорттовариство “Рух”. Згідно з затвердженим статутом, організація існувала виключно на членські внески та дохід від господарських підсобних підприємств і нараховувала приблизно 100 членів¹⁵. Керівником товариства, як вже зазначалося був Швецов, який, суміщаючи свою роботу з тренерською, отримував на місяць зарплату в 2000 крб¹⁶. Також у місті, станом на 12 липня 1942 р., функціонував український спортивний клуб “Спорт” і спортивні гуртки 1-го хлібозаводу та української поліції¹⁷.

Однією з головних проблем у спортивній сфері Києва була відсутність належного фінансування. Наприклад, у зимовому сезоні 1941-1942 року секція фізкультури і спорту не мала необхідних коштів для утримання штатів усіх спортивних об'єктів міста, тому звернулася з проханням до відділу освіти і культури взяти на бюджет міської управи штат Спортивного палацу в кількості 39 осіб, а решта, 24 особи, з інших спортивних об'єктів зобов'язувалася утримувати за рахунок підприємств, що існували при секції. Зарплата в обслуговуючого персоналу була невеликою, як на той час. Так, директор Спортивного палацу отримував 800 крб. на місяць, стільки ж і завідуючий учбової частини, тренери - 500 крб., лікар - 400 крб., секретар-перекладач - 400 крб., шофер - 450 крб., двірник - 150 крб¹⁸.

По суті спортивне життя в Києві знаходилось на самоутриманні. Основним джерелом фінансування були членські внески, дохід від організації спортивних змагань та створених підсобних господарств. Так, “Рух” мав у своєму розпорядженні майстерню для ремонту взуття і крамницю для продажу спортивного інвентарю місцевим спортсменам та окупантам. Справа в тому, що весь час з боку німецьких і мадярських футбольних команд, а також окремих військових, на адресу товариства надходили прохання допомогти в придбанні спортивних речей. Варто зазначити, що підсобні підприємства в місті мала також секція фізкультури і спорту. На 1941 р. її керівництвом планувалося відкрити радіомайстерню, їдальню, крамниці комісійну і радіоприладдя, більярдний зал. Зі слів голови секції Дуб`янського, розгортання підсобних господарств мало на меті забезпечити фінансовий розвиток фізкультурної роботи. Однак, з запланованих підприємств були відкриті лише радіомайстерня і їдальня. Наприклад, дохід від радіомайстерні розподілявся таким чином: 53% з суми надходжень отримував штат робітників, 44% йшли на покриття інших витрат (відрахування секції фізкультури і спорту, оплати за оренду приміщення тощо). За час роботи майстерні прибуток становив у жовтні 1941 р. - 155 крб., у листопаді - 4146 крб. 70 коп., у грудні - 5242 крб. 90 коп., у першій половині січня 1942 р. - 2293 крб¹⁹.

Часто спортивні установи практикували здачу свого реманенту чи спортмайданчиків в оренду. Досить поширеною була практика здачі в оренду стадіонів для проведення футбольних матчів. Наприклад, директор хлібозаводу №1 Г. Осіюк підписав улітку 1942 р. договір із секцією фізкультури і спорту про оренду стадіону “Зеніт” для проведення футбольних матчів. Так, за ігри, що відбулися 2, 6 і 16 липня потрібно було заплатити 3000 крб., тобто по 1000 тис. крб. за матч²⁰. У такий спосіб адміністрації стадіонів намагалися покращити свої фінансові справи. Як правило, після згоди секції спорту на проведення товариського матчу команда, яка організовувала гру, зверталася до адміністрації стадіону з проханням про оренду арени.

Нерідко траплялися випадки, коли спортивні організації орендували собі приміщення, але через брак коштів не могли погасити орендну плату, що призводило до конфліктів з орендодавцями і ставило на межу закриття товариства. Один з таких випадків стався зі СТ “Рух”. Товариство орендувало приміщення по вулиці Великій Васильківській, 43, плануючи відкрити там ряд господарських об'єктів. Через певний час Швецов отримав повідомлення про необхідність сплатити 21942 крб. за користування приміщенням. “Рух” не мав такої суми, тому звернувся до замісника голови міськуправи з проханням звільнити СТ від орендної плати, інакше воно може припинити свою діяльність²¹. Врахувавши такий стан речей, міський голова Києва Форостовський в квітні 1942 р. передав усі спортивні споруди міста і прилеглі до них приміщення на баланс відділу освіти і культури, а також звільнив їх від орендної плати та податків.

Були випадки, коли спортивні споруди та майно намагалися здати в оренду адміністративні установи, які на той момент не мали жодного відношення до них. Тоді спортивне керівництво змушене було звертатися з листами про допомогу до міської влади. Один із таких листів 13 квітня 1942р. надійшов на адресу голови міста Києва від керівника відділу культури і освіти Солодовника та керівника секції фізкультури і спорту Снетенчука, де зазначалося: “Секція фізкультури та спорту при відділі культури і освіти в розпорядженні якої повинні знаходитися всі спорт споруди (стадіони, водні станції тощо) зараз стоїть перед таким фактом, коли різні установи передають спортивне майно, здають його в оренду, знищують. Наприклад, дерева, розташовані на терені колишнього “Республіканського” стадіону, здано в оренду співробітникам Дому вчених, земельним відділом. Також земельним відділом дано дозвіл на вирубку дерев на водній станції “Стріла”. Спортзал “Динамо” (вул. Левашівська, 27) перебудовано на церкву, стадіон “Спартак” (вул. Кирилівська, 103) передбачається церковною общиною використати під огород. Вважаючи таке становище неприпустимим, і щоб зберегти спортивне майно просимо видати постанову, якою всі споруди і майно закріпити за секцією та звільнити їх від орендної плати і місцевих податків”²². Це прохання міська влада задовольнила.

Єдине, на що німці виділяли кошти, то це на ремонт спортивних споруд (залів, стадіонів), або іноді звільняли товариства від плати за оренду приміщень, не більше. Тільки на потреби київського стадіону “Динамо” (в окупацію німці перейменували в “Дойче Штадіон”), пошкодженого під час воєнних дій, німці виділили міській управі 250 тис. крб., а на “Зеніт” (вул. Керосинна, 24) - 50 тис²³.

Потім відремонтовану інфраструктуру вони використовували в своїх цілях. Як правило, на їх території проводила своє дозвілля частина прихильників спорту з середовища солдатів Вермахту. Іноді бажання німецьких вояків поєднати відпочинок із спортивними іграми заважало виконувати в строк ремонтні роботи. На такий стан речей скаржилися в міську управу працюючі на стадіоні по вул. В. Васильківській 51. У своєму листі вони зазначали: “12 червня (1942 р. - авт.) о 7 год. ранку на території стадіону з'явилася німецька військова частина в кількості одного батальйону і зупинила роботу на футбольному полі, зайнявши його для гри в футбол. Також були зайняти бігові доріжки. Гра як на футбольному полі, так і бігових доріжках тривала до 13 год. Під час гри ремонтні роботи не проводилися. Таким чином німці пошкодили вже відремонтовані бігові доріжки. Це ж саме було і 8 червня. Все це заважає виконувати нам свою роботу”²⁴.

Якихось серйозних офіційних змагань у місті в період окупації не було проведено, як, скажімо, в Одесі, де проходили чемпіонати міста з боксу, футболу, боротьби, чи Львові (турніри з легкої атлетики, плавання, тощо). Всі спортивні імпрези були винятково товариського (футбольні матчі) чи показово-пропагандистського (бокс, гімнастика, легка атлетика) характеру. Секція фізкультури і спорту ще навесні 1942 р. повідомляла про це Волкановича. Зокрема в документі зазначається: “Щодо перспектив розвитку спорту по окремих видах, то в першу чергу мають підстави розвиватися й поширюватися такі види: футбол, гімнастика, легка атлетика, ручні ігри, французька боротьба (вільна - авт.), плавання, велоспорт. Із цих видів в Києві збереглися, як кваліфіковані викладачі, так і значна кількість спортсменів. Тому, секція фізкультури і спорту намітила, впродовж сезону провести низку показових виступів кращих спортсменів із різних видів спорту й зокрема спортивних зустрічей по футболу, як між місцевими українськими командами, так і між командами українських та німецьких військових частин”²⁵. Правда, в пресі повідомлялось про намагання провести чемпіонат міста із футболу, але, судячи з відсутності відповідних документів, він так і не відбувся.

Ймовірно, саме через це, свято відкриття Українського стадіону 12 липня 1942 р. почалося показовим виступом гімнастичної команди (8 жінок і 6 чоловіків). Чоловіки виконали складні елементи на перекладині, жінки на брусах. Преса на своїх сторінках відмітила виступи Ібадулаєва, Шигалевича, Бабинця та Черняхівської. Після гімнастичних вправ відбулися легкоатлетичні виступи, що складалися зі стрибків у висоту й естафети. В цей же день пройшли товариські змагання з боксу без визначення переможців. На ринг вийшло всього дві пари боксерів у середній та легкій вазі. Першу пару (середня вага) склали Федоров і Томашевський, другу (легка) - довоєнний чемпіон Києва Червинський та чемпіон СРСР 1935 р. Торофимов²⁶. У наступному місяці в Палаці спорту відбулися вже чотири показові поєдинки боксерів. Перша пара (напівлегка вага) Червинський - Качурян, переміг Качурян. Друга (напівсередня вага) Тараканов - Сак, переміг Тараканов. Третя (середня вага) Федоров - Загоруйко, переміг Федоров. Четверта Сакаянц - Трофімов (боксери були різних вагових категорій). Перемогу отримав набагато легший Сакаянц²⁷.

У серпні 1942 р. керівництво заводу №1 з метою популяризації шахів серед персоналу організувало внутрішньозаводський турнір, в якому взяло участь 9 кращих шахістів-робітників. Переможцем став директор заводу А. Лебідь, друге місце посів робітник С. Денисенко²⁸.

Найбільш популярними в місті були товариські футбольні зустрічі вітчизняних колективів з окупантами. В Києві футбольний сезон був офіційно відкритий 7 червня 1942 року, коли на полі стадіону Палацу спорту зустрілися команди хлібозаводу №1 й “українська націоналістична” “Рух”. Ось, що писав Швецов у статті “Спорт” в одній із тодішніх газет напередодні гри: “У неділю 7 червня о 17 год. 30 хв. усі аматори будуть мати можливість бачити перше відкрите змагання футбольних команд “Рух” - хлібозавод”.²⁹ Перемогу отримала заводська команда з рахунком 2:0³⁰. В цей же день перед матчем цих колективів відбулася гра німецьких команд штабної роти військово-повітряних сил і служби забезпечення однієї з дивізій³¹. З яким рахунком завершилася гра, - не відомо.

Про футбол в окупованому Києві неодноразово писалося в науковій і публіцистичній літературі, тому детально зупинятися на їх висвітленні не варто. Зауважимо тільки, що в Києві існувало 5 вітчизняних команд і за період часу з 7 червня по 22 серпня 1942 року, було зіграно 14 футбольних поєдинків - 10 міжнародних і 4 за участю українських колективів. Статистика матчів київських команд із військовими частинами окупантів свідчить не на користь останніх, позаяк українці в цих зустрічах отримали 8 перемог і 2 зазнали лише поразок, забивши при цьому 35 м'ячів і пропустивши 12. Сім із восьми перемог здобули футболісти команди “Старт”.

У вузах і технікумах міста спортивна робота не проводилася, про що свідчить доповідна записка, відправлена 12 червня 1942 р. відділом культури й освіти заступнику голові міста Волкановичу. Зокрема, в документі йшлося: “По вузах і технікумах міста, спортивна робота не проводиться, але в окремих навчальних установах уже приступили до створення команд, обладнання стадіонів та спортмайданчиків. Щодо перспектив розвитку тут спорту по окремих видах, то, в першу чергу, є підстави спиратися на такі види: футбол,гімнастика,легка атлетика, ручні ігри, бокс, французька боротьба, плавання та велоспорт”³². Також із цього приводу відсутня інформація і в окупаційній пресі.

Натомість у школах спортивній роботі приділялася певна увага з боку української адміністрації. Так, 15-16 серпня 1942 р. на Українському стадіоні пройшли перші легкоатлетичні змагання серед учнів 3-4-х класів. В змаганнях взяли участь 320 школярів з 24 шкіл міста. Перше командне місце вибороли маленькі спортсмени школи №20, що знаходилась у Печерському районі³³.

Влітку 1942 р. київський спортсмен з велосипедного спорту Д. Орлов написав до секції фізкультури заяву, в якій відмітив, що маючи намір відновити особисті тренування з велоспорту, а також об'єднати навколо себе любителів велосипедистів Києва, хотів би отримати дозвіл від міської управи тренуватися на одній із доріжок місцевих стадіонів та велотреці (вул. Фундикліївська, 56)³⁴. Клопотання спортсмена було підтримане, втім велоспорт в місті так і не відновили.

З осені 1942 р. в місті спортивне життя завмерло. Побутує думка, що штадткомісар Києва Бернард заборонив проводити будь-які заходи в цій царині. Приводом стали постійні поразки німецьких футбольних команд у зустрічах з місцевими колективами. Принаймні, це засвідчував в листопаді 1944 р., на допитах в НКВС, Г. Швецов³⁵.

Причини, що спонукали вітчизняних спортсменів брати участь в спортивних заходах міста в період окупації були різні. Для одних це була можливість вижити та прохарчуватися в тих важких умовах. Наприклад, біля ста членів товариства “Рух” могли постійно за талонами харчуватися у власній їдальні організації, крім того, як зазначалося вище, секція фізкультури і спорту, при потребі, могла покращити матеріально-побутові умови спортсменів. Тренерський персонал, влаштувавшись на роботу за фахом, убезпечував себе ще й від можливості потрапити до Німеччини в якості “остарбайтерів”. Інші йшли з любові до спорту, дехто прагнув вислужитись перед “новою” владою³⁶.

Отже, виходячи із усього вищесказаного, можемо констатувати незначне пожвавлення спорту в окупованому Києві з осені 1941 р. по осінь 1942 року. В спортивному житті Києва того часу активну участь брало, як місцеве населення, так і військові.

Література

1 Гінда В. Організація спортивного життя в окупованій німцями Україні (19411944 рр.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. XI. - Серія: історія: збірник наукових праць. - Вінниця, 2006. - С.72-78; Його ж. Українсько-німецьке футбольне протистояння в Україні (на матеріалах окупаційної преси) // Сторінки воєнної історії. Збірник наукових статей. Вип. 12. - К., 2009. - С.201-213; Його ж. Українсько-німецьке протистояння на ринзі в окупованій Одесі (1941-1944 рр.) // Південний захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. - Вип. 7. - Одеса, 2009. - С.179-195; Його ж. Спортивне життя в окупованій румунами Одесі: 1941-1944 рр. (на матеріалах преси) //Південь України: етнографічний, мовний, культурний та релігійний виміри. Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції,присвяченій 65-й річниці визволення Одеси від окупантів (м. Одеса, 10-11 квітня 2009р.). - Одеса, 2009. - С.51-58; Його ж. Спорт, як один з інструментів політики в окупованій Україні (1941-1944 рр.) // Історія України. - №17-18. - Травень. - 2010.

2 Євстаф'єва Т. Футбольні матчі 1942 року в Києві // Збірник матеріалів щорічної науково-практичної конференції “Київ і кияни”. - Вип. 2. - К., 2002. - С. 3945; Її ж. Футбольна команда хлібозаводу №1 “Старт” і долі її гравців // Збірник матеріалів щорічної науково-практичної конференції “Київ і кияни”. - Вип. 8. - Київ, 2008. - С. 134-152.

3 Пристайко В. Чи був “матч смерті”? Документи свідчать. - К., 2005. - С.168.

4 Державний архів Київської області (Далі - ДАКО). - Р.2356, оп.6, спр. 207 - Арк. 9.

5 Там само. - Арк.8.

6 Там само. - Арк.9.

7 Там само. - спр.200 - Арк.13.

8 Українське слово. - 1941. - 17 жовтня

9 Нове українське слово. - 1942. - 6 червня.

10 Євстаф`єва Т. Футбольна команда хлібозаводу №1 “Старт” і долі її гравців // Збірник матеріалів щорічної науково-практичної конференції “Київ і кияни”. - Вип. - 8. - Київ, 2008. - С. 136.

11 Гінда В. Спорт як один з інструментів політики в окупованій Україні (19411944 рр.) // Історія України. - №17-18. - Травень. - 2010.

12 ДАКО. - Р. 2356, оп.6, спр.207. - Арк.97.

13 Там само. - Арк.100.

14 Там само. - Арк.8.

15 Державний архів Служби Безпеки України ( Далі - ДА СБУ). - Спр. 73185 ФП. - Арк.25 зв.

16 Там само. - Арк.25.

17 ДАКО. - Р. 2356, оп.6, спр.207. - Арк.68 зв.

18 Там само. - спр .200. - Арк. 13-15.

19 Там само. -Арк. 10 зв.

20 Там само. - спр. 207. - Арк. 116.

21 Там само. - Арк.125.

22 Гінда В. Організація спортивного життя в окупованій німцями Україні (19411944 рр.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. XI. Збірник наукових праць. - Серія: історія. - Вінниця, 2006. - с.74-75.

23 Нове українське слово. - 1942. - 15 липня

24 ДАКО. - Р.2356, оп.6, спр.199. - Арк.49.

25 Там само. - Арк.69.

26 Нове українське слово. - 1942. - 15 липня

27 Нове Українське слово. - 1942. - 13 серпня.

28 Волинь. - 1942. - 27 серпня.

29 Нове українське слово. - 1942. - 6 червня

30 Євстаф'єва Т. Футбольна команда хлібозаводу №1 “Старт” і долі її гравців // Збірник матеріалів щорічної науково-практичної конференції “Київ і кияни”. - Вип. - 8. - Київ, 2008. - С. 138.

31 Нове українське слово. - 1942. - 6 червня

32 ДАКО. - Р.2356, оп.6, спр.207. - Арк. 69.

33 Там само.

34 Там само. - Арк.73.

35 ДА СБУ. - Спр. 73185 ФП. - Арк. 20.

36 Гінда В. Організація спортивного життя в окупованій німцями Україні (19411944 рр.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. XI. - Серія: історія: збірник наукових праць. - Вінниця, 2006. - С.76.

Размещено на Allbest.ru