Політичні кризи та конфлікти у світі 1893-1913 рр. очима української діаспори в США (за матеріалами часопису "Свобода")

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК94(100):327:070-054.72"1893/1913"

Політичні кризи та конфлікти у світі 1893-1913 рр. очима української діаспори в США (за матеріалами часопису «Свобода»)

О.І. Бублик,

Д. О. Башкардіна

У даній статті проаналізовано матетрадиції та культуру. Думки емігранріали часопису «Свобода», який видавався тів про Україну та Європу були висвітзусиллями української діаспори у США в кінці XIX на поч. XX cm. Метою статті стало вивчення політичних поглядів укра-їнських мігрантів та їх ставлення до міжнародних та політичних криз. Особливу увагу приділено сутності та природі політичних криз і конфліктів у світі, зок-рема у Європі напередодні Першої світової війни. Опрацьовані публікації, статті та нариси часопису, дають змогу зробити певні висновки. Зокрема, українці хоча і були відірвані від рідної країни, але їх цікавили події, які відбувались в Україні та Європі, вони живо реагували на всі ті виклики часу, які стояли перед світом у цілому, і зокрема батьківщиною. Важливим моментом було й те, що українська діаспора підтримувала зв'язки з батьківщиною, часто незримі. Поширення інформації серед мігрантів, її аналіз все це формувало своє відношення до подій у українства. Українці не тільки зберегли свою мову, традиції та культуру, а й співпереживали разом зі свою Вітчизною.

Ключові слова: міграція, діаспора, кризи, політика, І Світова війна, українці.

Бублик О. И., Башкардина Д. А. Поли-тические кризисы и конфликты в мире 1893-1913 гг. глазами украинской диа-споры в США (по материалам издания «Свобода»)

В данной статье проанализировано материалы издания «Свобода», который издавался усилиями украинской диаспоры в США в к. XIX нач. XX века. Целью статьи стало изучение политических взглядов ук-раинских емигрантов и их отношение к международны и политическим кризисам. Особенное внимание уделено сущности и природе политических кризисов и конф-ликтов в мире, в частности в Европе на-кануне Первой мировой войны. Обработан-ные публикации, статьи и очерки издания, дают возможность сделать определенные выводы. В частности, украинцы, хотя и были оторваны от родины,но их интере-совали все события, которые происходили в Украине и в Европе, они живо реагировали на все вызовы времени, которые стояли перех их родиной и миром в целом. Важным моментом было то, что украинская диаспора поддерживала связи с родиной, часто незримые. Распространение инфор-мации среди емигрантов, ее анализ все это формировало свое отношение украинской диаспоры к происходящим событиям. Украинцы не только сохранили свой язык, традиции и культуру, но и сопереживали со своей родиной.

Ключевые слова: миграция, диаспора, кризисы, политика, Первая мировая война, украинцы.

Bublyk O., Bashkardina D. Political Crises and Conflicts in the World 1893-1913 seen by Ukrainian diaspora in the United States (based on the materials of the publication «Svoboda»)

This article deals with the materials of the publication «Svoboda», which was published by the efforts of the Ukrainian diaspora in the USA in the end of XIX beg. XX century. The aim of the article was to study the political views of Ukrainian immigrants and their attitude to international and political crises. Particular attention is paid to the nature and nature of political crises and conflicts in the world, particularly in Europe on the eve of the First World War. The processed publications, articles and essays of the publication give an opportunity to draw certain conclusions. In particular, Ukrainians, although they were torn from their homeland, but they were interested in all the events took place in Ukraine and Europe, they reacted vividly to all the challenges of the time that their country and the world as a whole were facing. An important point was that the Ukrainian diaspora maintained ties with the homeland, often invi-sible. Dissemination of information among im-migrants, its analysis all this formed the at-titude of the Ukrainian diaspora to the events taking place. Ukrainians not only preserved their language, traditions and culture, but also empathized with their homeland.

Key words: migration, diaspora, crises, politics, World War I, Ukrainians.

Актуальність. Українська діаспора невід'ємна складова української нації. Маніпулюючи стереотипами, трудових емігрантів в різних історичних джерелах дослідники намагаються змальовувати як громадян інших дер-жав, які не могли і уявити собі стану речей як в Україні, так і в Європі в ці-лому. Або образ людей, що покинули Батьківщину, добре влаштувались й нічим не турбуються. Але не зважаючи на те, що вони були відірвані від рідної країни, їх цікавили події, які відбувались в Україні та Європі. Окрім того, українство зберігало свою мову, лені в різних джерелах, але найбільш систематизовані у часопису для укра-їнської громади в США «Свобода».

Постановка проблеми: Міграцій-них рух українців, зумовлений в ос-новному економічними кризами та дискримінаційною внутрішньою полі-тикою держав, під владою яких в XIXXX ст. перебувала Україна, почався в останній чверті XIX ст. Переселившись у нові землі, українці займаються ство-ренням братських гуртків та організа-цій, виданням журналів, газет та часо-писів. Дослідивши публікаційні мате-ріали української громади можна зро-бити висновок не лише про життя мі-грантів у новому середовищі, а й про-аналізувати політичні погляди діаспори щодо міжнародних відносин перед початком Першої світової війни.

Аналіз останніх досліджень та публікацій: Наукові дослідження, при-свячені феномену української діаспори, починаються на початку XX ст. Однією з найґрунтовніших праць є монографія Юліана Бачинського «Українська еміграція в Сполучених Штатах Аме-рики» [1], яка побачила світ у 1914 р. В Радянському Союзі до 60-х рр. інтерес до вивчення діаспори згасає, через від-сутність зацікавленості до даної теми офіційною владою. Після 60-х рр. ви-вченням проблематики еміграції укра-їнців займались М.М. Варварцев [2] та А.М. Шлєпаков [31]. На початку 90-х рр. XX ст., інтерес до досліджень української громади закордоном швидко посилювався. Чинне місце займає монографія під редакцією С.Ю. Лазебника «Зарубіжні українці» [4], яка була опублі-кована в 1991 р. За часів становлення незалежності в Україні та в останні де-сятиліття з'являється велика кількість узагальнюючих робіт, статей, ре-портажів щодо організації суспільнополітичного життя американських ук-раїнців. мігрант політичний криза війна

Мета статті: дослідити та вивчити політичні погляди українських міг-рантів в США на кінець XIX початок XX ст. на матеріалах часопису «Свобо-да» та проаналізувати відношення тру-дових емігрантів щодо міжнародних та політичних криз, які мали місце перед початком Першої світової війни.

Виклад основного матеріалу до-слідження. Час міграції українців до Нового світу припадає на період полі-тичних криз в Європі, які передували Першій світовій війні. Українська діа-спора у Сполучених Штатах Америки належить до національної меншини з високим рівнем організації, освіти і культури. Основна частина українців в США оселилась в штатах Пенсільванія, Нью-Джерсі, Нью-Йорк та Коннек-тикут, де вони знаходили робочі місця на шахтах та металургійних заводах. Згодом, у Пенсільванії та інших штатах почали виникати численні братські товариства. Так, у 1893 р. у м. ДжерсіСіті (штат Нью-Джерсі) був заснований Руський Народний Союз (з 1915 р. Ук-раїнський Народний Союз), який нині є найдавнішою та найчисельнішою укра-їнською громадською організацією у США. Головним завданням Союзу було згуртування громади, забезпечення ос-віти й допомога українцям в Америці. Сьогодні УНС за статутом є страховим товариством і нараховує у своєму скла-ді понад 60 тис. членів.

В 1893 р. РНС (УНС) видає часопис «Свобода» найстарішу на сьогодні україномовну газету, яка видається безперервно й до нашого часу. Як ор-ган УНС, «Свобода» мав великий вплив на формування ідеології американських українців. З перших видань газети існує рубрика «Політичний перегляд», завданням якої було аналіз політичного стану в світі. На час міграції українців, в Європі склалась досить складна політична ситуація. Міжнародні від-носини кінця XIXпочатку XX ст. ви-значались суперечностями між провід-ними країнами Європи: Росією, Німеч-чиною, Великою Британією, Францією, Австро-Угорщиною; гонкою озброєнь та колоніальними війнами за право володіння ресурсами [3]. Ці держави, вступаючи в союзи одна з одною, мали на меті задовольнити власні економічні потреби та знайти союзників у разі війни. В 1882 р. виникає Троїстий союз (Італія, Німеччина та Австро-Угор-щина), одночасно відбувалось збли-ження позицій Франції та Росії проти Троїстого союзу, що призвело до укла-дання пакту 1893 р. про взаємну вій-ськову допомогу та висадку росій-ського флоту в 1893 р. в Тулоні«воєн-ний руський флот спустив свої кітвиці (якорі) в тихих водах. Франція дуже зраділа і робить велике прийняття не лише для руських офіцерів, а й для простих матросів» [5, с. 4].

«Стара Європа кричить, що вона не хоче війни, кровопролиття, але всі дер-жави тягнуть останній цент з підданих на порох, канони, нові кораблі... почали європейські держави їздити в куми одна до одної. Руський воєнний флот гостить в водах французьких... англійський поїхав до Італії... бідна Італія наклала на себе ярмо троїчного союзу під тягарем податків на армію...» [6, с. 2].

Серед локальних конфліктів та криз серйозною була «митна війна» 1893 р. між Німеччиною та Російською імпе-рією через збут промислової продукції, яка завершилась підписанням тор-говельного договору в 1894 р. В газеті повідомлялось, що «... політичний не-босхил, котрий затягнувся хмарами неприязних відносин між європейськи-ми державами... почав помалу роз'яс-нюватись...» [7, с. 3].

Конфлікт, який виник між Японією та Китаєм, з метою встановлення конт-ролю над Кореєю, аналізувався як ба-жання європейських держав Росії, Франції та Англії отримати протекторат над Китаєм. «... Англія та Росія скриготять зубами через китайсько-японську війну, Росія хоче отримати свою частину... китайського царства, Англія хоче закинути свій протекторат десь на Сході» [8, с. 3].

Як відомо, війна завершилась під-писанням договору, вигідного Японії. Часопис свобода дає таку характерис-тику цим подіям:«Китайці, як то кажуть приперті до стіни, пристали на все, хоч заборгували ЗО мільйонів доларів Німеччині, а у Англії багато вже взяла як то кажуть на книжечку. Німеччина, Росія, Франція та Австрія протестують проти вимагань Японії і грозять їй війною. Але вона сміло відповідає, що не боїться, і що сусід нема права до тої паляниці, на котру колосків не збирав» [9, с. 3].

Не минули військові конфлікти й нову батьківщину українських емі-грантів Сполучені Штати Америки. В 1898 р. розпочалась війна США з Іспа-нією за право володіння територіями в Північній Америці та Тихому Океані«... Амбасадори та консули одної як і другої держави опустили свої становиська і удалися кожний в свою сто-рону, і всякі приятельські зносини між тими державами уже перервані» [10, с. 1]. Перемога залишилась за США, їй вдалось поширити вплив на Кубу, Пуерто-Ріко та Філіппіни: «Війна поміж Іспанією та Сполученими Державами закінчилась підписанням умов спокою обома державами, котре наступило дня 12 серпня о 4 годині та 23 хвилини» [11, с. 1].

У 1899 р. Англія розгорнула актив-ну кампанію з розширення та об'єд-нання своїх володінь в Африці, захоп-лення родовищ алмазів та золота. То-му, Англія почала експансію Трансваа-лі та Оранжевої республіки в Африці «Війна між холопською державою Трансвааль та Англією неминуча... бурські полки вже переступили границю» [12, с. 2]. В історії цей конфлікт отримав назву англо-бурські війни. «...Ось тепер напросіли на маленьку полудневу африканську республіку і хочуть її для себе загарбати, а чому? Бо в той республіці, в том краю, є золота много, а золото лакома річ. То і вчепилися в бідних людей..! будуть їх воювати» [13, с. 1]. Закінчилась війна підписанням договору у м. Феріініхіні у 1902 р. «Війна в полудневій Африці скінчилась... бурський представник на конференції підписав умови миру...» [14, с. 1]. Оранжева республіка втратила свою незалежність і стала британською колонією. «Як бачимо умови хороші для бурів. Правда втратили найбільший скарб волю, але не зовсім. Англія дає їм таку широку самоуправу, якої не має ні одна держава у Європі. Лиш одна Канада та Австралія може нею по-хвалитися...Англо-бурська війна тяг-нулась 2 роки та 232 дні. Англійці втра-тили за той час близько 100 тисяч вій-ська та видали на нього 1250 мільйонів доларів. Втрати бурів ще невідомі» повідомляється в часопису «Свобода» [15, с. 1].

В кінці XIX ст., великі держави, пе-редбачаючи можливість світової війни, вступають в гонку озброєнь. В «Сво-боді» подається статистика озброєння військового флоту держав станом на 1898 р.: «...Англія має 695 кораблів з 6341 канонами та 127.736 моряками. Франція 458 кораблів з 3.287 канонами та 20.845 моряками. Італія 334 кораблі з 2.630 канонами та 95.557 моряками. Росія 279 кораблів з 1.705 канонами та 20.845 моряками. Німеччина 190 кораблів з 1.460 канонами та 22.227 моряками. Сполучені Держави 84 кораблі з 1.220 канонами та 14.000 моряками. Австро-Угорщина 123 кораблі з 688 канонами та 13.199 моряками. Іспанія 113 кораблів з 626 канонами та 24.629 моряками. Число кораблів ще не є мірою сили на морі» [16, с. 3].

Початок XX ст. ознаменувався ще однією масштабною кризою відносин між Японією та Росією. Корені цього конфлікту сягали ще з часів японськокитайської війни кінця XIX ст. Після поразки Китаю, Росія отримала конт-роль над Маньчжурією, Кореєю, пор-тами Порт-Артур та Дальній. Еконо-мічне проникнення Росії в Китай та Корею ввійшло в протиріччя з інтере-сами Японії, яка вважала ці території своєю сферою впливу. Це й стало зго-дом головною причиною російськояпонської війни. В часопису «Свобода» з цього приводу були такі міркування: «Німецькі та французькі часописи, об-говорюючи найновіші події на Дале-кому Сході доказують, що війна Росії з Японією залежить від Англії, бо ніхто інший лиш вона довела до такого стану речей. Японія чекає тільки на знак від Лондону, аби розпочати війну. В такому разі Англія стане на бік Япо-нії...» [17, с. 5]. В цій війні Росія зазнала нищівної поразки, в часопису з цього приводу було зроблено висновки: «... побивши росіян, японці достали більше ніж вимагали до війни. Раніше вони хотіли, щоб Росія вивела своє військо з Маньчжурії й не втручалась в корейські справи, тепер же вони отримали ще й добрий кусень території та два великі портові міста Порт-Артур та Дальній... право ловити рибу в сибірських водах, які належать Росії» [18, с. 5].

Під час російсько-японської війни в Російській імперії відбулась перша ре-волюція. Початок дала їй подія, яка ввійшла в історію під назвою Кривава неділя мирна демонстрація робітни-ків, у якій містилось прохання до царя поліпшити умови їх життя. Часопис з приводу революції 1905 р. подає таку інформацію «... Петербург, 19. Вибух-нув тут незвичайно великий страйк, близько 50 тисяч робітників покинули роботу і громадно зазивають інших робітників до страйку...

Петербург, 20. Страйкують робіт-ники з фабрики заліза та сталі, з цар-ських корабельних фабрик і так далі, і всі вони товпами збираються на пра-вому березі Неви... Нечувано велике заворушення робітників має характер більше політичний, ніж матеріальний. Робітники домагаються закінчення вій-ни. Організатором і провідником того величезного страйку є молодий пра-вославний піп Гапон...

Петербург, 22. Тисячі робітників по-мордовані. Військо урядило в Петер-бурзі страшну криваву купель... Славна Росія. На полі війни японців не може побити, а тут своїх власних горожан кладе покотом» [19, с. 5].

«По кровавій різні наступила тиша. Тихо в Росії, як тихо може бути в вул-кані після вибуху лави... Останні роз-рухи показали, що ледве російський цар уникне лихого кінця...Правда є ще в Росії мільйони темного, неосвіченого селянства, що ніби мають якісь кон-сервативні традиції, ніби залишаються вірними цареві... Мужики російською політикою не цікавляться, вони покірливо платять податки... Хай собі там десь далеко у Петербурзі буде хоч цар, хоч повна анархія, їм то однаково» [20, с. 4]. Як відомо, перша російська революція 1905-1907 рр. зазнала поразки імперіалізм відмовився від реформ.

Початок XX ст. став революційним не лише для Російської імперії. «Найновітніша історія була свідком... рево-люцій та бунтів народних. В полудне-вих африканських державах революція є на порядку денному... Лише одна бразильська революція перемінила державу з монархії в республіку... В Сербії ми мали двірську революцію... про зміну дому пануючого (Також ро-сійську революцію... звану бунтом де-кабристів). Російські «нігілісти» полю-вали на життя царів, аби присилувати їх на надання конституції, або самим захопити владу в державі... З масових революцій маємо:

1. Дуже довгу революцію ірланд-ців... котра з перервами тривала кілька сотень літ...

2. Революцію хінської черні проти європейського панування в Хінах (Ки-тай)...

3. Революцію хорватів проти ма-дярського уряду про права хорватської мови в урядах...

4. Бунт руських холопів в Росії про-ти панів, котрі для холопів закінчились дуже нещасливо...

5. Революцію македонського народу проти Турка, котра хоч ще не закін-чилась, примусила Австрію та Росію заопікуватися македонцями...» під-сумовує автор статті В'ячеслав Будзиновський [21, с. 2].

Одним з етапів на шляху до Першої світової війни став міжнародний кон-флікт 1908 р., названий істориками Боснійською кризою. Конфлікт був викликаний анексією Боснії та Герце-говини Австро-Угорщиною, які знахо-дились під її тимчасовою окупацією на підставі Берлінського конгресу 1878 р., який завершував російськотурецьку війну. Але номінально суверенітет над Боснією та Герцеговиною належав Туреччині. Боснійське питання торкалось інтересів багатьох держав: безпосередньо Австро-Угорщини, Сербії, Туреччини та Росії. «Свобода» з цього приводу повідомляє, що «Авст-рія... знов проголосила прилучення до своєї держави Боснії та Герцеговини, які то краї на підставі Берлінського договору, мала лиш взяти в тимчасову окупацію в цілі привернення там ладу і порядку. На тім договорі Австрія зо-бов'язувалась, що без відома та позво-ления держав ніколи не прилучить цих країн до своєї держави. Вчинок рабівничої політики Австрії погіршив і так уже напружені відносини на Бал-канах. Туреччина знову запротестувала і рішучо стала домагатися скликання нового конгресу. Проти прилучення Боснії та Герцеговини запротестувала також Сербія, однак Австрія її протесту не прийняла і взагалі заявила, що ніякий конгрес не згодиться і забраних країв не віддасть. В Сербії це викликало страшне обурення і народ пре цілою силою до війни. Рівно ж і мала Чорногорія заявила, що до останньої краплі крові буде боротися проти Австрії... Рівнож Англія вислала свій флот до турецьких вод. Італія змобілізувала свій флот, а за нею пішла Росія. Після останніх телеграм Німеччина прийшла до висновку, що належить додержати умови, отже вона стала та-кож поруч з Англією, Росією, Францією та Італією. Які стремлять до того щоб привернути на Балканах давній стан речей» [22, с. 5].

«Австрія поробила далекоглядні оз-броєння і воєнні приготовления. 380.000 резервістів відірвано від родин і поставлено на границі, 140.000.000 доларів витіснено із кишень населення, як кошти воєнних приготовлень... Ці-лий світ дрожав з непевності... дурений вістями про війну, завтра знову про мир, позавтра знову про війну і так в безкінечність... Головне треба прописати ті обставини, що Росія ос-таточно згодилась на факт анексії Бос-нії та Герцеговини і не робить більше ніяких трудностей Австрії. В слід за Росією змаліла і Сербія, лишена сама собі, зраджена і відступлена своєю до-радницею і союзницею Росією, при-знала рівнож, що було б чистим божевільством кидатися в війну з сильним сусідом і також як доносять, годиться з довершиним фактом» [23, с. 3]. Пізніше Англія та Франція також ви-знали анексію Боснії та Герцеговини. Боснійська криза сприяла поглибленню протиріч між Троїстим союзом та Антантою.

В 1912-1913 рр. загостренню між-народних відносин сприяли балканські війни. Як відомо з історії, суть конф-лікту полягала в тому, щоб визволити терени Європи від Османського пану-вання та встановити контроль над Балканами. Першими війну туркам ого-лосили союзницькі держави Болгарія, Греція, Сербія та Чорногорія (за протекторатом Росії): «Туреччина має 7 корпусів армії, 358 батальйонів пі-хоти та стрільців, 204 дивізії. 1414 гар-мат, з резервою та загальним ополчен-ням 1.300.000 людини. Болгарія: 9 ди-візій, 180 батальйонів піхоти, 37 швадронів, 576 гармат, з резервою та за-гальним ополченням разом 240.000 людей. Сербія: 5 дивізій, 60 батальйо-нів піхоти,17 швадронів, 372 гармати, з резервою та загальним ополченням разом 200.000 людей. Греція: 3 дивізії, 42 батальйони піхоти, 14 швадронів, 210 гармат, з резервою та загальним ополченням 120.000 людей. Чорного-рія: 11 бригад, невідоме число гармат, на випадок війни рушають в поле всі мужчини від 16 до 60 років життя, що дає разом 50.000 людей зі зброєю» [24, с. 5]. «Здається, стоїмо перед великими подіями. Європейські телеграми приносять раз у раз вісті, що Росія мо-білізується проти Австрії, Австрія є го-товою до війни з Росією вже від часів анексії Боснії та Герцеговини в 1909 р., а Німеччина, найважливіша союзниця Австрії є вже на пів змобілізована. І ці-кава річ: війна ведеться повним темпом на Балканах, а між тим небезпека гро-зить Європі не на півдні, а на півночі.

Зі згаданих вістей можна б судити, що тут розходиться Австрії та Росії не так про якусь частину Балкан, як властиво про домінуюче становище між всіми балканськими державами» [25, с. 6].

Першій Балканській війні була дана така характеристика: «Ся кровава війна майже добігає до свого кінця. Турки ще покладають свою останню надію на військо, яке зібралось біля кріпості Чаталія... вдасться Болгарам зайняти її, доля Туреччини в Європі тим самими вже запечатана. Панування Турків в Європі вже раз і назавжди закінчиться» [26, с. 6].

«Війна слов'янських держав з Ту-реччиною на Балканах була одною ве-ликою несподіванкою від початку аж до кінця. Ніхто не сподівався що ці малі держави могли дати собі раду з такою великою Туреччиною... І вийшло тепер на яв, що одна християнська держава, Болгарія, мало що не вигнала турка з Європи, друга ще більша християнська, Росія враз з Францією, охороняла Туреччину від загибелі... Здавалося би, що християнські держави повинні були станути в обороні християнства, а не магометан. Але так не сталося. Великі теперішні держави... не дбають зовсім о християнстві, а тим менше о слов'янстві. Так Франція, велика приятелька Росії хоче мати слабу а велику Туреччину, чим малу а сильну слов'янську державу, бо з малого може довше ссати життєві соки. Франція вложила велику суму грошей в Ту-реччину і зробила собі з неї дійну ко-рову. І тому враз з Росією заборонила болгарам іди на Царгород, щоб до решти не ослабити Туреччину» [27, с. 6].

Перша Балканська війна закінчилась у 1913 р. підписанням Лондонського договору: «Як доносять телеграми з 12 с. м. остаточно на Балканському півострові мир уже порішений. Союзні держави повідомили Європу, що здержуються від дальших воєнних кро-ків та висилають мирових повновласників на конференцію до Лондону» [28, с. 1].

Хоч балканські союзники бились разом проти одного ворога, цього було недостатньо, щоб подолати їх взаємне суперництво: «Підчас коли давні союзники в війні проти турка тепер зі звірським завзяттям точуть свою кров, два головні суфлери стоять з оружем при ногах і скоса споглядають на себе... Хто знає відносини, пануючі посеред балканських народів, для того те-перішня війна не є ніякою несподіван-кою. Її навіть з впевненістю можна було надіятись... їх історія перед приходом турків до Європи се одне пасмо кривавих боїв» [29, с. 1]. «А Болгарію, яка в зрадливий спосіб почала війну проти своїх дотеперішніх союзників, дуже скоро достигла мстива рука судьби. Днесь стоять армії не лише лиш сербів та греків, але також і Руму-нії і Туреччини майже перед брамами болгарської столиці Софії. Болгарія цілковито зломлена і благає миру» [ЗО, с. 1]. В результаті Другої Балканської війни Туреччині вдалось відновити владу в Фракії «Положення на Балканськім півострові все ще не вирі-шене. Плутаницю усяких договорів, розриваних і топтаних ногами... по-більшив крок Туреччини, яка будучі на звісній незгоді і нерішучості євро-пейської дипломатії, скористалась критичним положенням Болгарії й од-ним махом зайняла... Тракію (Фракію) з Андріанополем... Росія, яка віддавна скоса поглядає на турецьку Арменію в Азії... хотіла скористатись теперіш-ньою нагодою... наче б хотіла приси-лувати Туреччину до додержання не-давнього лондонського договору, згромадила маси війська на границях Малої Азії. В разі коли б Туреччина хо-тіла уступати Тракію з Андріанополем, Росія грозила осадою Арменії... Німеччина заявила категорично проти такої акції, а обидва союзники Росії, Англія та Франція дали такі неточні та неясні відповіді, що Росії не зали-шилось нічого іншого, як полишити Туреччину в спокої» повідомляє ча-сопис «Свобода» [ЗО, с. 1].

В історії балканські війни були ос-таннім великим конфліктом перед Першою світовою війною. Кожна краї-на, яка брала у ній участь, пересліду-вала власні політичні цілі. Німеччина хотіла «оновлення Європи» під своїм керівництвом, Австро-Угорщина бажа-ла отримати повний контроль над Балканами, Англія прагнула підірвати економічну могутність Німеччини, Франція мала на меті отримати землі, які були багаті на природні ресурси, а Росія хотіла послаблення впливу Ні-меччини та Австро-Угорщини на Бал-канах та в Туреччині. Великі європей-ські держави витратили на військові потреби 90 млрд. марок. Лідерство у гонці озброєнь залишалось за Німеч-чиною. Спираючись на свій економіч-ний потенціал вона краще підготува-лась до війни, ніж інші держави.

Висновок. Отже, вже в перше деся-тиліття перебування в Сполучених Штатах Америки, українці почали роз-будовувати широку мережу громад-сько-політичних, релігійних та профе-сійних установ. Найстарішою з них стала організація Український Народ-ний Союз, на базі якого почав видава-тись часопис «Свобода».

Досліджуючи публіцистичні мате-ріали та аналізуючи їх, можна конста-тувати, що українська громада закор-доном мала чітке уявлення про стан речей в Старому світі та давала власну оцінку подіям. Вивчення матеріалу руйнує стереотип про українську діас-пору, як таку, що задовольнялась влас-ними потребами. Боротьба за гегемо-нію в світі, міжнародні кризи та полі-тичні конфлікти європейських держав, все це хвилювало простих трудових мігрантів-українців, підтвердженням цього є публікації на сторінках часопису «Свобода». Мігрантів цікавив перебіг подій в Європі, утворення політичних блоків та подальші пер-спективи розвитку для народів Європи та світу.

Література

1. Бачинський Ю. Українська імміграція в З'єднаних державах Америки [Моногр] / Ю. Бачинський. Львів: Світ, 1914. 265 с. / Bachyns'kyy Yu. Ukrayins'ka immihratsiya v Z"yednanykh derzhavakh Ameryky [Monohr] / Yu. Bachyns'kyy. L'viv: Svit, 1914,265 s.;

2. Варварцев M.M. Найдавніше джерело про заокеанську Україну та його автор / М.М. Варварцев //Укр. Діаспора. Ч. 3. 1993. С. 92-98 / Varvartsev М.М. Naydavnishe dzherelo pro zaokeans'ku Ukrayinu ta yoho avtor / M.M. Varvartsev // Ukr. Diaspora.

3. 1993,S. 92-98; 3. Дэвис H. История Европы / H. Дэвис; пер. с англ. Т.Б. Менской. М.: ACT: Транзиткнига, 2005. 943 с. / Davys N. Ystoryya Evropbi / N. Davys; per. s anhl. T.B. Menskoy. M.: ACT: Tranzytknyha, 2005,943 s.;

4. Зарубіжні українці: довід. / [Лазебник С.Ю. (кер. авт. кол.], Лещенко Л.О., Макар Ю.І. та ін.]. К.: Україна, 1991. 252 с. / Zarubizhni ukrayintsi: dovid. / [Lazebnyk S.Yu. (ker. avt. kol.], Leshchenko L.O., Makar Yu.I. ta in.]. K.: Ukrayina, 1991,252 s.;

5. Часопис «Свобода». № 2. 1 жовтня 1893 p. / Chasopys «Svoboda». № 2. 1 zhovtnya 1893 r.;

6. Часопис «Свобода». № 5. 15 листопада 1893 p. / Chasopys «Svoboda». № 5. 15 lystopada 1893 r.;

7. Часопис «Свобода». № 12. 20 квітня 1894 р. / Chasopys «Svoboda». № 12. 20 kvitnya 1894 r.;

8. Часопис «Свобода». № 8. 9 березня 1895 p. / Chasopys «Svoboda». № 8. 9 bereznya 1895 r.;

9. Часопис «Свобода». № 11. 10 квітня 1895 p. / Chasopys «Svoboda». № 11. 10 kvitnya 1895 r.;

10. Часопис «Свобода». № 17. 28 квітня 1898 p. / Chasopys «Svoboda». № 17. 28 kvitnya 1898 r.;

11. Часопис «Свобода». № 33. 18 серпня 1989 p. / Chasopys «Svoboda». № 33. 18 serpnya 1989 r.;

12. Часопис «Свобода». № 42. 19 жовтня 1899 p. / Chasopys «Svoboda». № 42. 19 zhovtnya 1899 r.;

13. Часопис «Свобода». № 43. 26 жовтня 1899p./ Chasopys «Svoboda».№43,26 zhovtnya 1899 r.;

14. Часопис «Свобода»,№21,12 червня 1902 р./ Chasopys «Svoboda». №21,12 chervnya 1902 r.;

15. Часопис «Свобода», №15,14 квітня 1904p./ Chasopys «Svoboda».№15,14 kvitnya 1904 r.;

16. Часопис «Свобода», №2,14 січня 1904p./ Chasopys «Svoboda». №2,14 sichnya 1904 r.;

17. Часопис «Свобода». № 36. 7 вересня 1905 p. / Chasopys «Svoboda». № 36. 7 veresnya 1905 г.;

18.Часопис «Свобода». №4,26 січня 1905p./ Chasopys «Svoboda». № 4. 26 sichnya 1905 r.;

19. Часопис «Свобода». № 10. 9 березня 1905 p. / Chasopys «Svoboda». № 10. 9 bereznya 1905 r.;

20. Часопис «Свобода», №29,21 липня 1904p./ Chasopys «Svoboda».№ 29. 21 lypnya 1904 r.;

21. Часопис «Свобода». № 42. 15 жовтня 1908 p. / Chasopys «Svoboda». № 42. 15 zhovtnya 1908 r.;

22. Часопис «Свобода». № 12. квітень 1909 p. / Chasopys «Svoboda». № 12. kviten' 1909 r.;

23. Часопис «Свобода». -№ 44. 31 жовтня 1912 p. / Chasopys «Svobo-da». №44,31 zhovtnya 1912 r.;

24. Часопис «Свобода». №45. 7 листопада 1912 p. / Chasopys «Svoboda». № 45. 7 lystopada 1912 r.;

25. Часопис «Свобода». № 46. 14 листопада 1912p./ Chasopys «Svoboda». № 46. 14 lystopada 1912 r.;

26. Часопис «Свобода». № 51. 19 грудня 1912 p. / Chasopys «Svoboda». № 51. 19 hrudnya 1912 r.;

27. Часопис «Свобода», № 20,15 травня 1913p./ Chasopys «Svoboda».№ 20. 15 travnya 1913 г.;

28.Часопис «Свобода». № 29. 17 липня 1913 p. / Chasopys «Svoboda». № 29. 17 lypnya 1913 r.;

29. Часопис «Свобода». № ЗО. 24 липня 1913 р./ Chasopys «Svoboda». № ЗО. 24 lypnya 1913 г.;

30. Часопис «Свобода». № 31. 31 липня 1913 р. / Chasopys «Svoboda». № 31. 31 lypnya 1913 r.;

31. Шлепаков A.M. Українська трудова еміграція в США і Канаді (кінець XIX початок XX ст. / А.М. Шлепаков. К.: Вид-во АН УРСР. I960, 199 с./ Shlepakov А.М. Ukrayins'ka trudova emihratsiya v SShA і Kanadi (kinets' XIX pochatok XX st. / A.M. Shlepakov. K.: Vyd-vo AN URSRY. I960. 199 s.

Размещено на Allbest.ru