Джерела до історії славістики в особовому фонді академіка НАН України І.К. Білодіда

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерела до історії славістики в особовому фонді академіка НАН України І.К. Білодіда

Історичне чи культурне явище, що перейшло у своєму розвитку віковий рубіж, без застережень має бути віднесене до низки самодостатніх об'єктів для дослідження. Саме таким об'єктом, на наш погляд, можуть виступати славістичні студії на теренах України і поза ними в своєму історичному розвитку. Огляду досліджень у галузі славістики, окремим славістичним форумам у своїх працях приділяли увагу О. С. Онищенко, Г. П. Півто- рак, Т. Б. Лукінова, Ю. Л. Булаховська, В. О. Захаржевська та інші [1, 2, 3, 4]. Пропонована стаття є спробою привернути увагу дослідників до архівного джерельного комплексу з історії славістики, зокрема до тієї його частини, що міститься в особовому фонді академіка НАН України І. К. Білодіда [5].

На початку декілька слів про самого вченого. Іван Костянтинович Білодід народився 29 серпня 1906 р. в с. Успенське (тепер - с. Успенка, Кіровоградська обл.). Випускник літературно-лінгвістичного факультету Харківського державного університету; з 1946 р. до кінця життя - співробітник і директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, одночасно - професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Знаний мовознавець, наукові дослідження якого присвячені історії української мови, лінгвостилістиці, загальному мовознавству, методології та історії мовознавства, лексикології, взаємозв'язку слов'янських мов. Автор понад 400 наукових праць. Відомий науковій спільноті як організатор науки: у 1952-1957 рр. - голова Відділу суспільних наук, в 1963-1978 рр. - академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР. Протягом 1957-1962 рр. очолював Міністерство освіти УРСР.

Зараз науковий спадок вченого сприймається неоднозначно, зокрема пропагований і обґрунтований ним білінгвізм. Однак для нас постать І. К. Білодіда найперше важлива тим, що протягом 1964-1981 рр. він очолював Український комітет славістів і в його особовому архівному фонді відклалися документи, які інформують про участь ученого в славістичних студіях і як науковця, і як їхнього організатора в Україні. В загальному масиві частка цих матеріалів не дуже велика, однак серед них є низка звітів про участь у міжнародних з'їздах славістів і пленумах Міжнародного комітету славістів (МКС) і виступи на них, декілька документів, що висвітлюють діяльність Українського комітету славістів. Опосередковані дані про участь І. К. Білодіда в світових славістичних зібраннях містять біографічні документи, такі, як особові листки з обліку кадрів, анкети, автобіографії, характеристики, а його наукові інтереси в галузі славістики репрезентують доповіді на наукових славістичних форумах.

Наразі відшукати цілісний діловодний архів Українського комітету славістів нам не вдалося, тому, з позицій відтворення організації славістичного руху в Україні, найбільшу цінність у комплексі згаданих вище документів набуває виявлений у фонді вченого документ, що представляє склад комітету [6, арк. 1-2]. Згідно з наведеним переліком, до ядра, що визначало напрями славістичних досліджень в Україні, входили як представники академічних інститутів, так і представники вищих навчальних закладів. Серед перших Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні представляли директор І. К. Білодід (голова комітету), заступник директора і одночасно академік- секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства АН УРСР В. М. Русанівський (заступник голови), завідувач відділу О. С. Мельничук та с.н.с. В. Т. Коломієць (члени бюро); Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка - завідувач відділу Г. Д. Вервес (заступник голови), завідувач відділу Н. Є. Крутікова (член бюро) та м. н. с. В. О. Захаржевська (вчений секретар), директор І. О. Дзеверін та завідувач відділу Є. П. Кирилюк (члени комітету); Інститут історії - завідувачі відділів П. Т. Тронько та І. М. Мельникова (члени бюро), директор Ю. Ю. Кондуфор та заступник директора П. С. Сохань (члени комітету); Інститут археології - директор І. І. Артеменко (член комітету); Інститут суспільних наук - завідувач відділу Д. Г. Грин- чишин та с. н. с. Л. Л. Гумецька (члени комітету); Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського - завідувач відділу В. А. Юзвенко (член бюро), директор С. Д. Зубков та завідувач відділу О.І. Дей (члени комітету).

Вищі навчальні заклади України в комітеті на правах членів представляли завідувачі профільних кафедр. Так, від Київського державного університету ім. Т Г Шевченка це був М. С. Зарицький, Харківського - З. С. Голубченко, Дніпропетровського - Д. Х. Баранник, Чернівецького -

А.Р Волков, Ужгородського - Й. О. Дзендзелівський, Львівського - В. А. Моторний та К. К. Трофимович, Одеського - В. В. Фащенко. На жаль, документ недатований і, скоріше за все, не має закінчення (підставою для такого висновку є неповний перелік представників інших державних університетів України того часу). Щодо часу створення документа, то, відштовхуючись від інформації про членів комітету, можна стверджувати, що сталося це не раніше 1979 р. Швидше за все, новий склад комітету затверджувався в рамках розпочатої підготовки до ІХ Міжнародного з'їзду славістів, який проходив у Києві у 1983 р. Підтверджує це наявність в одній справі зі списком членів Українського комітету славістів також і переліку основних тем для розгляду на згаданому з'їзді та проекту листа до керівників наукових установ України та вищих навчальних закладів з проханням передати на розгляд комітетові затверджені вченими радами установ списки доповідей учасників майбутнього з'їзду [6, арк. 3-6].

Ще одним документом, що презентує діяльність І. К. Білодіда на посаді голови Українського комітету славістів і може слугувати джерелом для вивчення історії розвитку славістики в Україні, є його вступне слово на відкритті VIII Української славістичної конференції, що відбулася в Вінниці в 1971 р. [7]. Відкинувши частину тексту з обов'язковою для того часу даниною ідеологічним моментам і цитуванню керманичів радянської держави, серед фактів матимемо такі. Конференція була присвячена питанням вивчення інтернаціональних зв'язків української культури з культурами інших слов'янських народів. Вона була одним із етапів підготовки українських славістів до VII Міжнародного конгресу славістів, що мав відбутися в Варшаві в серпні 1973 р., і завданням організаторів конференції було забезпечити широту досліджуваних слов'янських проблем з метою подальшого формування тематики доповідей майбутніх учасників конгресу.

Крім того, в цьому документі є низка цікавих фактів про співпрацю науковців-славістів академічних установ і вищих навчальних закладів України з науковцями-славістами інших країн і про розгортання славістичних досліджень в усьому світі. Зокрема, йдеться про поширення такої форми співпраці, як спільне виконання наукових досліджень з певних проблем українськими славістами і славістами зарубіжних слов'янських країн. Повідомляється про започаткування курсу історії слов'янської цивілізації в низці університетів Європи і Америки, зокрема США та Канади. Є інформація про викладання курсів української і російської мови в університетах Франції (у Парижі і Бордо) науковцями з радянської України. Із зауваження про вчених-емігрантів, які також викладають славістичні дисципліни у вищих навчальних закладах інших європейських країн [7, арк. 6], можемо припустити, що ареал славістичних студій того часу значно ширший.

Згаданий виступ І. К. Білодіда важливий також і з точки зору дослідження слов'янознавства поза українськими теренами. Значна його частина присвячена розповіді про пленум Міжнародного комітету славістів у Парижі 1971 р., в якому вчений брав участь як один із членів делегації Радянського комітету славістів. Серед предметів обговорення на цьому науковому форумі також була підготовка до VII Міжнародного конгресу славістів у Варшаві. І. К. Білодід інформує, що в Парижі вже було визначено попередній список виступів для виголошення, і налічував він понад 950 доповідей із різних галузей слов'янознавчої науки. На пленумі було висловлено зауваження і побажання щодо уточнення формулювання, обсягу, характеру викладу деяких тем, запропонованих національними комітетами, та прийнято рішення перенести на наступний пленум МКС, що мав відбутися у жовтні 1972 р., остаточне компонування програми конгресу. Вчений із приємністю відзначає, що наукові теми, пов'язані з історією слов'янських народів СРСР, їхніми мовами, літературою, культурою та фольклором, широко представлені в доповідях учених багатьох країн світу, що братимуть участь у конгресі.

У цьому ж документі є коротка інформація про проект ЮНЕСКО «Вивчення слов'янських культур», реалізація якого запланована на 1971-- 1975 рр. [7, арк. 7]. Зокрема, зазначено, що координаційну роль у рамках проекту виконуватимуть спеціальні комісії ЮНЕСКО при урядах СРСР та УРСР, а безпосередніми виконавцями будуть профільні науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади. Вчений відзначає, що в низці країн - Радянському Союзі, і зокрема в Україні, Польщі, Болгарії, Чехосло- ваччині, Югославії та інших вже розгортається виконання заходів у рамках програми.

Іншими документами, що дають більш докладну інформацію про Паризький пленум МКС, є стаття та звіт І. К. Білодіда про участь у його роботі [8]. З них дізнаємося, що пленум проходив 6-11 вересня в Інституті слов'янознавства університету Сорбонна. На ньому були присутні представники 33 країн світу. Відкривав пленум голова МКС академік Польської академії наук Вітольд Дорошевський. На пленарному засіданні 6 вересня 1971 р., на правах господарів, до учасників пленуму звернулися з привітальним словом директор Інституту слов'янознавства професор Роже Патраль та голова Французького комітету славістів, керівник

Слов'янознавчого відділу університету професор Анрі Гранжар. Оскільки головна увага пленуму зосереджувалася на накресленні плану дій щодо організації і проведення УІІ Міжнародного конгресу славістів, то й доповіді виступаючих були присвячені переважно організаційним питанням. Зокрема, доповідь В. Дорошевського торкалася питань наукового обсягу слов'янознавчих проблем, окресленого поданими на розгляд учасників пленуму доповідями, розширення напрямів досліджень зі славістики, загальної наукової і суспільної концепції наступного конгресу. Мечислав Шимчак - учений секретар МКС - у своїй доповіді зосередився на кількості запропонованих на розгляд у секційних засіданнях конгресу доповідей і оприлюднив пропозиції польської групи МКС щодо організації роботи конгресу в Варшаві, кількості делегатів та гостей цього широкого наукового заходу з кожної з країн-учасниць. Інші три дні пленуму були присвячені докладному розгляду на секціях і комісіях МКС поданих доповідей. На їхніх засіданнях були вироблені основні вимоги до доповідей, уточнені окремі термінологічні моменти і фахові формулювання та характер деяких тем, запропонованих національними комітетами.

Зупинимося окремо на згаданому в статті факті про те, що в кінці роботи пленуму МКС його учасників було прийнято в мерії Парижа. Серед фотодокументів І. К. Білодіда, які відклалися в його особовому архівному фонді, є фотознімок цього прийому [9, арк. 11]. Також учений відвідав Національну бібліотеку Франції, до фондів якої від імені Президії АН УРСР передав примірник перевиданої Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР «Слов'янської граматики» І. Ужевича. Оригінал цієї книги, створений автором понад 300 років тому, зберігається саме в згаданій бібліотеці Парижа і був люб'язно наданий українським науковцям у 1962 р. для перевидання [10]. Ще один примірник цього видання вчений подарував бібліотеці Сорбонни.

Ще декілька документів із фонду І. К. Білодіда засвідчують участь ученого в міжнародних славістичних форумах, дають чимало інформації про те, як вони відбувалися, та характеризують організацію славістичного руху в світі в цілому. Так, роботу Віденського пленуму МКС ілюструють звіт і текст виступу на телебаченні [11]. Звіт складений у формі тез і лаконічно інформує про мету пленуму, участь членів делегації Радянського славістичного комітету в обговоренні розділів програми майбутнього з'їзду славістів й виступи самого вченого під час обговорення. Ширші відомості отримуємо із тексту виступу І. К. Білодіда. Його вступна частина присвячена загальній інформації про славістичний рух і структуру об'єднань славістів того часу. В ній згадується, що на час проведення пленуму (вересень 1965 р.) в роботі МКС беруть участь славісти з

Європи, Австралії, Азії, Америки, навіть Африки - фактично з усіх континентів світу. Однак вчений зазначає, що національні славістичні комітети утворено лише в Європі та Америці; інші континенти на славістичних форумах представляють окремі вчені, бо організаційних об'єднань у вигляді комітетів там немає. Міжнародні конгреси або з'їзди славістів усього світу відбуваються один раз на 4-5 років, і всі їхня діяльність спрямована на ширше і глибше вивчення проблем славістики, піднесення престижу слов'янства, зміцнення наукових і культурних зв'язків між народами.

Говорячи про принципи головування в МКС (головою комітету обирається представник тієї країни, що має проводити черговий всесвітній конгрес славістів), І. К. Білодід наводить дані про IV-VT з'їзди славістів, два з яких відбувалися у 1958 і 1963 рр. у Москві (СРСР) та Софії (НРБ) і, відповідно, головами МКС у цей час були академік АН СРСР В. В. Виноградов та академік Болгарської академії наук В. Георгієв, а третій мав відбутися у 1968 р. у Празі (ЧССР), і тому на час проведення пленуму головував у МКС академік Чеської академії наук Б. Гавранек.

Перш ніж перейти до характеристики роботи самого пленуму, вчений описує представницький склад учасників. Так, СРСР представляли мовознавці та літературознавці з АН СРСР В. В. Виноградов, Б. І. Борковський, Д. Ф. Марков, О. С. М'ясников, А. М. Робінсон та академік АН УРСР І.К. Білодід. Зауважимо, що серед членів делегації немає жодного науковця з академій наук інших союзних республік. Деякі подальші зауваги вченого дозволяють стверджувати, що він був присутній на цьому заході саме як представник Українського комітету славістів. Від Чехословаччини на пленумі були Ю. Доланський, який виконував обов'язки голови делегації і представляв відсутнього через хворобу Б. Гавранека, К. Горалек; від Польщі - В. Дорошевський, Ю. Крижановський, П. Зволіньський; від Болгарії -

В.Георгієв, Р. Дінеков, С. Стойков; від Югославії - Й. Бадалич, В. Конесь- кий, Б. Крет, Р. Лалич; від Франції - А. Мазон, Р. Герле; від Великобританії - Р. Оті; від США - В. Еджертон, Р. Якобсон, Д. Уорт; від ФРН - Е. Кош- мідер, М. Браун; від НДР - Г. Більфельдт, П. Новотний, Г. Онгер; від Норвегії - Х. Стенг; від Румунії - Е. Петрович; від Італії - Р. Піккіо і Л. Пачи- ні; від Австрії - Р. Ягодич, Й. Гамм, Г. Вітженс. З огляду на зазначення в деяких місцях тексту скорочення «та ін.» можемо стверджувати, що чисельна присутність делегатів від згаданих у переліку країн була дещо, а може й значно більшою. Також були представники від славістів Фінляндії, Данії, Швеції. Дистанційно у форумі брали участь представники Бразилії та Ізраїлю, від яких на засіданні пленуму були заслухані листи-повідомлення.

Протягом шести днів роботи пленуму (21-25 вересня) на пленарних і секційних засіданнях було заслухано та обговорено доповіді В. Ге- оргієва про підсумки V Софійського з'їзду славістів, Ю. Доланського про концепцію VI Празького з'їзду, генерального секретаря МКС С. Вольма- на про роботу комісій МКС і секцій, виділених для підготовки пропозицій щодо тематики цього з'їзду. Найважливішим результатом роботи пленуму, за визначенням І. К. Білодіда, було створення погодженої і одностайно прийнятої програми майбутнього заходу. Вона включала п'ять розділів: мовознавство, літературознавство, літературно-лінгвістичні проблеми, слов'янська народна словесність та загальнослов'янські історичні проблеми. Кожен із цих розділів охоплював 5-6 проблем, які мали в подальшому розроблятися в окремих темах. До червня 1966 р. національні славістичні комітети мали визначитися з темами і доповідачами. Загалом було прийнято рішення про те, що загальна кількість доповідей на з'їзді не повинна перевищувати 200-300. Таке рішення було ухвалене за підсумками попереднього форуму, де було представлено понад 500 доповідей, і, за визначенням ученого, це дуже розпорошувало увагу, заважало сконцентруватися на найголовніших проблемах славістики. Також на пленумі відбулися довибори членів до складу МКС. Від Польщі замість померлого академіка Т Лера-Сплавіньського був обраний академік Ю. Кри- жановський, від України - І. К. Білодід, який замінив померлого академіка М. Т Рильського; від Угорщини - професор П. Кіраї, якого було обрано замість померлого академіка І. Кнєжі.

На цьому інформація про роботу пленуму вичерпується. Однак привертає увагу повідомлення про відвідання І. К. Білодідом Віденського університету, де він мав бесіду з ректором університету та завідувачем кафедри слов'янських літератур. Учений відзначає, що в університеті активно розробляються питання франкознавства (І. Франко навчався в цьому університеті), читається курс української мови і літератури; славістичний напрям досліджень координується Інститутом слов'янознавства.

Ще один документ - про роботу V! Міжнародного з'їзду славістів 1968 р., що проходив у Празі. Він складений у формі розширеного звіту, який, з огляду на деякі особливості тексту, очевидно, готувався до публікації [12, арк. 1-20]. Інтерес викликають наведені вченим статистичні дані щодо представництва від окремих країн. І. К. Білодід зазначає, що серед делегацій із 27 країн світу кількісно найбільшою на з'їзді була делегація з Чехо- словаччини, яка складалася із 616 науковців. Значно менші делегації представляли Болгарію (173 особи), Радянський Союз (162 особи), Югославію (142 особи), США (113 осіб), Польщу (89 осіб), ФРН (89 осіб), Румунію (83 особи), НДР (69 осіб), Угорщину (47 осіб), Великобританію (40 осіб), Францію (34 особи), Данію (30 осіб), Канаду (245 осіб), Швецію (22 особи), Австрію (17 осіб), Італію (16 осіб), Норвегію (12 осіб), Бельгію (10 осіб).

Для вивчення такого аспекту, як розвиток українського сектору досліджень у світовій славістиці, ваги набуває наведений І. К. Білодідом перелік доповідей зарубіжних учених, присвячених взаємозв'язкам української літератури з іншими літературами. Серед них М. Мольнар - літературознавець з Чехословаччини з доповіддю «До проблеми словацько- українських літературних зв'язків», славіст з Угорщини В. Шер з доповіддю «Шевченко і його угорські перекладачі», науковці Е. Райсснер та П. Кірхнер з НДР з доповідями «Про драму Лесі Українки “В пущі”» та «Про українське бароко».

Багато уваги в документі приділено і діяльності вітчизняних славістів. Повідомляючи про роботу науковців делегації СРСР, учений озвучує цікавий факт про те, що з майже 100 виголошених членами делегації доповідей на долю науковців України припадало понад 20. Безпосередньо згадуються доповіді літературознавців Є.П. Кирилюка «Український реалізм і літератури слов'янських народів у ХІХ ст.», Н. Є. Крутікової і Д. В. Чалого «Форми реалізму в східнослов'янських літературах другої половини ХІХ - початку ХХ століття», С. Русакієва та Є. С. Шабліовського «Становлення і розвиток соціалістичного реалізму в національних літературах»; Л.М. Новиченка - «Проблема стильової диференціації в сучасних східнослов'янських літературах», Ю. Л. Булаховської, І. Ю. Журав- ської та В. О. Захаржевської «Багатство і різноманітність форм літературних взаємин у сучасній слов'янській поезії», Г Д. Вервеса «Про традиційне і новаторське в слов'янській поезії ХХ ст.».

Українське мовознавство на з'їзді представляли своїми доповідями С. О. Висоцький - «Давньоруські написи Софії Київської ХІ-ХГУ ст.», Л. Л. Гумецька - «Питання стандартизації слов'янських писемно-літературних мов стародавньої доби», І. К. Білодід - «Контакти української мови з іншими слов'янськими і уніфікація її усної літературної форми», В. Т Ко- ломієць - «Спільні тенденції розвитку лексики слов'янських мов у післявоєнний період», В. М. Русанівський - «Порівняльно-типологічна характеристика дієслівного стану в сучасних слов'янських літературних мовах», К. К. Цілуйко - «Засади створення національного атласу гідронімії».

Двома доповідями презентовано роботу українських фольклористів: С.Й. Грици та О. І. Дея «Принципи класифікації і наукового видання української словесно-музичної народної творчості на сучасному етапі» та М. М. Гайдая, В. М. Скрипки, Н. С. Шумади, В. А. Юзвенко «Історико- типологічні та генетичні зв'язки в епічній пісенній творчості слов'ян (ХУІІ-ХІХ ст.)».

Але більшу вагу для розкриття процесів розвитку слов'янознавства в Україні має стислий фаховий аналіз діяльності науковців у цій царині.

Так, роботу українських славістів-літературознавців скеровували фахівці відділу слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т Г Шевченка АН УРСР, очолюваного Г. Д. Вервесом. Вони розробляли проблеми національних традицій, новаторства і взаємодії слов'янських літератур другої половини ХІХ-ХХ ст., зосереджуючись на вузлових питаннях, таких як: вплив революційних подій на літературний процес західних і південних слов'ян; зародження і розвиток літератури соціалістичного реалізму - єдиного правильного і можливого на той час шляху для розвитку літератури в СРСР, а особливо національної; теорія і практика міжслов'янських літературних зв'язків; доля критичного реалізму в сучасних літературах країн соціалістичної співдружності. Було розпочате вивчення авангардистських течій у літературах західних і південних слов'янських країн. Учений відзначає, що протягом 1960-х років значно розширилися дослідження в галузі вивчення контактів та взаємодії між літературами різних країн, підвищився їх теоретичний і методологічний рівень.

Центром наукової роботи з слов'янського мовознавства був відділ загального і слов'янського мовознавства академічного Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, керований О. С. Мельничуком. У цій царині дослідження зосереджувалися на питаннях структури слов'янських мов, їх розвитку, лексичного складу. Важливе місце займали дослідження і популяризація наукової спадщини видатних українських славістів. Українські фольклористи зосередили свою роботу на дослідженні закономірностей розвитку народної творчості в сучасну описуваному періоду епоху, вивченні міжслов'янських фольклорних зв'язків. Окремо в роботі цих науковців І. К. Білодід відзначає великі зусилля, спрямовані на створення 50-томної науково-популярної серії «Українська народна творчість».

У галузі історії слов'ян роль координатора досліджень виконував відділ історії зарубіжних соціалістичних країн Інституту історії АН УРСР, який очолювала І. М. Мельникова. Розроблялися питання післявоєнної історії слов'янських народів, соціально-економічні перетворення в країнах соціалістичного табору, взаємозв'язки слов'янських народів з неслов'янськими, трудова міграція слов'ян до країн Американського континенту. Характеризуючи роботу українських істориків, І. К. Білодід відзначає велику кількість спільних наукових проектів і видань з науковцями інших країн. Зауважує він і іншу особливість: беручи участь у республіканських та всесоюзних наукових зібраннях славістів різного рівня, українські історики невиправдано мало виступають на міжнародних форумах.

Відзначає вчений і активну участь у славістичних дослідженнях представників Київського, Львівського, Одеського, Донецького та Ужгородського державних університетів. У галузі мовознавства вони досліджували такі питання, як стилістичне використання лексичних паралелей у слов'янських мовах, граматична будова та історія граматики низки західнослов'янських мов, порівняльно-історичний аналіз словотвору слов'янських мов, вивчення сучасних процесів розвитку західнослов'янських мов, українсько-західнослов'янських мовних стосунків та інші. В галузі літератури вивчали питання поетики українських епічних творів, балад і билин у порівнянні з іншими слов'янськими, досліджували фольклор національних меншин окремих регіонів України, зв'язки між фольклором різних слов'янських країн, у тому числі захоплювався значний сегмент перекладів.

Серед іншої групи документів - приватного листування вченого - є окремі листи від фахівців-славістів, які також містять інформацію переважно щодо вирішення внутрішніх питань організації славістичних досліджень у наукових установах Радянського Союзу або лобіювання інтересів вітчизняних славістів на міжнародному рівні [13, 14, 15, 16, 17, 18, 19]. Низка наукових праць ученого як об'єкт дослідження становитиме інтерес для мовознавців-славістів [20, 21, 22, 23].

За результатами огляду джерел з історії славістики в складі особового архівного фонду академіка НАН України І. К. Білодіда можемо стверджувати, що вони містять різноманітну інформацію щодо організації славістичних досліджень в Україні, їхньої тематики та поширення упродовж майже двох десятиліть, досить повно розкривають участь українських славістів у міжнародних славістичних форумах. Відповідно, ці документи можуть бути використані як повноцінне джерело інформації при відтворенні етапів розвитку славістичних досліджень в Україні.

Список використаних джерел

1. Онищенко О. С., Шевченко Л. І. Славістика в сучасному світі : післямова до XIV Міжнародного конгресу славістів // Актуальні проблеми української лінгвістики : теорія і практика. - 2008. - Вип. 17. - С. 8-16.

2. Лукінова Т. Б., Півторак Г. П. Славістичні студії // Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України - 75, 1930-2005 : матеріали до історії. - К. : Дніпро, 2005. - С. 72-112.

3. Булаховська Ю. Славістика і балканістика // Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 1926-2001 : сторінки історії, 75 / відп. ред. В. Г. Скляренко. - К. : Наук. думка, 2003. - С. 375-390.

4. Захаржевська В. О. До УІ Міжнародного з'їзду славістів (Підготовка славістів УРСР) // Український історичний журнал. - 1966. - № 2. - С. 153-154.

5. Інститут архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадского (далі - ІА НБУВ), ф. 39, 1 опис, 223 од. зб. за 1906-1981 рр.

6. Білодід І. К., Кудрицький Є. М. Іван Ужевич і його граматика // Граматика слов'янська І. Ужевича. - К. : Наук. думка, 1970. - C. VII-XXVI.

References

1. Onyshchenko, O. S., Shevchenko, L. І. (2008). Slavistyka v suchasnomu sviti: pisliamova do XIV Mizhnarodnoho konhresu slavistiv [Slavic studies in the modem world: an afterword to the 14th international Slavic congress]. In Aktualni problemy ukrainskoi linhvistyky: teoriia ipraktyka [Current issues of Ukrainian linguistics: theory and practice], Is. 17, pp. 8-16. [In Ukrainian].

2. Lukinova, T. B., Pivtorak, H. P. (2005). Slavistychni studii [Slavic studies]. In V H. Skliarenko (Ed.), Instytut movoznavstva imeni O. O. Potebni NAN Ukrainy - 75, 1930-2005: materialy do istorii [O. O. Potebnia Institute of Linguistics, The National Academy of Sciences of Ukraine - 75, 1930-2005: materials on the history] (pp. 72112). Kyiv: Dnipro. [In Ukrainian].

3. Bulakhovska, Yu. (2003). Slavistyka i balkanistyka [Slavic and Balkan studies]. In O. V Mishanych (Ed.), Instytut literatury imeni T. H. Shevchenka NAN Ukrainy. 1926-2001: storinky istorii, 75 [Taras Shevchenko Institute of Literature, The National Academy of Sciences of Ukraine. 1926-2001: pages of the history, 75] (pp. 375-390). Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian].

4. Zakharzhevska, V O. (1966). Do VI Mizhnarodnoho zizdu slavistiv (Pidhotovka slavistiv URSR) [On the 6th International Slavic Congress (Preparation of the Slavic studies experts of the Ukrainian SSR]. In Ukrainskyi istorychnyi zhurnal [Ukrainian historical journal], No. 2, pp. 153-154. [In Ukrainian].

5. Fond 39, Inventory 1. (1906-1981). The Institute of Archival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine, Kyiv, Ukraine. [In Ukrainian].

6. Fond 39, Inventory 1, Unit 160. The Institute of Archival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

7. Fond 39, Inventory 1, Unit 169. The Institute of Archival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

8. Fond 39, Inventory 1, Unit 168. The Institute of Archival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

9. Fond 39, Inventory 1, Unit 132. The Institute of Archival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

10. Bilodid, I. K., Kudrytskyi, Ye. M. (1970). Ivan Uzhevych i yoho hramatyka [Ivan Uzhevych and his grammar]. In Hramatyka slovianskaI. Uzhevycha [Slavic grammar of I. Uzhevych] (pp. VII-XXVI). Kyiv: Naukova dumka. [In Ukrainian].

11. Fond 39, Inventory 1, Unit 166. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

12. Fond 39, Inventory 1, Unit 167. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

13. Fond 39, Inventory 1, Unit 187. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

14. Fond 39, Inventory 1, Unit 189. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

15. Fond 39, Inventory 1, Unit 195. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

16. Fond 39, Inventory 1, Unit 205. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

17. Fond 39, Inventory 1, Unit 208. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

18. Fond 39, Inventory 1, Unit 216. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

19. Fond 39, Inventory 1, Unit 218. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

20. Fond 39, Inventory 1, Unit 19. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

21. Fond 39, Inventory 1, Unit 21. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

22. Fond 39, Inventory 1, Unit 26. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

23. Fond 39, Inventory 1, Unit 35. The Institute ofArchival Studies of V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru