Взаємини "Товариства імені М. Качковського" з українським національно-державницьким табором у Західній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємини "Товариства імені М. Качковського" з українським національно-державницьким табором у Західній Україні

У статті проаналізовано взаємини культурно-просвітньої інституції - «Товариства ім. М. Качковського» з провідними організаціями української національно-державницької течії впродовж окресленого періоду. Розвиток їх відносин відбувався у складних умовах національно-культурного життя українців. Товариство належало до москвофільської течії, мало на меті поширення знань серед широкого загалу. Доведено вплив взаємин інституції з українофілами на культурно-просвітній розвиток західноукраїнських земель.

Досліджувана тема є актуальною, оскільки дає змогу дослідити взаємини москвофілів з українським національно-державницьким табором в досліджуваний період. У публікації відображено процес розвитку протистояння обох течій та цілеспрямовані спроби членів інституції поширювати серед широкого загалу москвофільську ідеологію.

«Товариство ім. М. Качковського» було ліквідоване австро-угорською владою під час Першої світової війни. З приходом польської адміністрації на західноукраїнські землі в 1919 р., інституція відновила свою культурно-просвітницьку діяльність.

Мета статті - дослідити взаємини «Товариства ім. М. Качковського» з українським національно-державницьким табором у досліджуваний період.

Аналіз вивчення проблеми показав, що для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання: проаналізувати передумови відновлення діяльності товариства у Західній Україні; дослідити процес співпраці й розвитку протиріч між інституцією та українофілами в міжвоєнний період; охарактеризувати вплив взаємин «Товариства ім. М. Качковського» з українськими національно-державницькими організаціями на культурне життя регіону.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1919 р., коли відновили свою діяльність окремі осередки «Товариства ім. М. Качковського» - до початку Другої світової війни (1939 р.).

Зрозуміло, що обмежений обсяг цієї статті не вичерпує увесь спектр взаємин товариства з національно-державницьким табором у Західній Україні в міжвоєнний період. Однак її автор вважав за необхідне зосередити основну увагу саме на зазначеній проблематиці.

За період вивчення історії розвитку взаємин «Товариства ім. М. Качковського» з українофілами на західноукраїнських землях в міжвоєнний період, опубліковано незначну кількість праць, що тим чи іншим чином дотичні до різних аспектів досліджуваної проблеми.

З. Баран [1] дослідила співпрацю й антагонізм москвофілів з українофілами в 1918-1921 рр. О. Красівський [2], аналізуючи політику польського уряду на західноукраїнських землях упродовж 1918-1923 рр., частково дослідив взаємини москвофільських інституцій з українським національно-державницьким табором. Російський історик К. Федевич [3], вивчаючи інтеграцію українців до Польської держави у міжвоєнний період, висвітлив ідеологічні позиції українських суспільно-політичних рухів того часу.

Безпосередньою джерельною базою роботи є сукупність документів і матеріалів державних архівів України. Основна маса архівних матеріалів, які стосуються досліджуваної проблеми, знаходиться у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові - фонд 182 «Товариство ім. М. Качковського» [4-5]. Незначна кількість архівних матеріалів зберігається у Державному архіві Тернопільської області - фонд 231 «Тернопільське повітове староство» [6].

Значну цінність представляють матеріали наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка, бібліотеки Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України у м. Львові, Тернопільської обласної наукової універсальної бібліотеки.

Певна частина інформації, що стосується досліджуваної проблеми, подана у тогочасних українських періодичних виданнях: «Громадський голос» [7], «Свобода» [8], «Діло» [9-10], «Русский голосъ» [11], «Волынское слово» [12], «Воля народа» [13], «Сельроб» [14], «Наше слово» [15], «Нова зоря» [16-17].

З відновленням польської влади у Західній Україні склалися несприятливі умови для розвитку українського національно-культурного руху. Для посилення свого контролю над українським народом, уряд Другої Речі Посполитої намагався о сприяти посиленню протистояння українофілів з москвофілами. У міжвоєнний період відносини «Товариства ім. М. Качковського» з українським національно-державницьким табором, зокрема «Просвітою», були доволі ворожими. Останні у москвофільстві вбачали значну перешкоду для будівництва української державності. Цим і можна пояснити певну нетолерантність у висловлюваннях і висновках, що стосувалися діяльності «Товариства ім. М. Качковського». Зокрема, в одному із номерів газети «Діло» за 1933 р. підкреслювалося, що розвиток москвофільської інституції вважався «раною на здоровому народному організмі» [9, с. 7].

Не сприяв порозумінню з національно-державницьким табором Західної України той факт, що члени «Товариства ім. М. Качковського» підтримали так званий маніфест «Русского виконавчого комітету» від 3 грудня 1918 р., про готовність «русского народу Прикарпаття приєднатися до Російської держави». Цей крок москвофіли пояснювали тим, що українофіли проігнорували їх політичну силу під час національно-визвольної боротьби українського народу на західноукраїнських землях [1, с. 13].

Представники українського національно-державницького табору сподівалися, що москвофільство в міжвоєнну добу «зникне остаточно з поверхні політичного життя як повна нісенітниця» [10, с. 4]. Однак суспільно-політичні обставини у Другій Речі Посполитій дозволили москвофільським інституціям відродитися й розпочати нове життя. Російський царат, що раніше патронував «Товариство ім. М. Качковського», замінили проросійські організації, які діяли на польській території (здебільшого на її північно-східних окраїнах). Підставою ідеології організації залишалася теорія про національну єдність великоросів, українців, білорусів і різке несприйняття українофілів [13, с. 4].

Найбільшим ідеологічним супротивником товариства на «культурно-просвітницькій ниві» була «Просвіта». Остання гостро виступала проти москвофільської агітації інституції. На початку 30-х рр. ХХ ст. її Головний виділ констатував факт посилення москвофільської ідеології на Лемківщині. При цьому зазначалося, що «лише спільна допомога усіх українських товариств, планова й систематична праця, зможе зберегти українців регіону від денаціоналізації» [10, с. 5].

У звіті про Лемківщину прихильник «Просвіти» І. Качмар повідомляв, що повсюди священики-москвофіли лише у храмах заявляють про свою лояльність до українського національно-культурного руху, а поза церквою належать до читалень «Товариства ім. М. Качковського» та поширюють москвофільську пресу й літературу [3, с. 81].

Однією з причин функціонування товариства, дописувачі газети «Діло» вважали вміло використані членами організації патріотичні настрої українців та апелювання до історичного минулого. Зокрема, йшлося про привласнення та перекручення москвофілами фактів трагічної історії Талергофа - концентраційного табору, у який під час Першої світової війни було репресовано австро-угорськими властями понад 14 тис. українців, запідозрених у співпраці чи лояльності до Російської імперії [9, с. 8].

Члени «Товариства ім. М. Качковського» першими звернулися до історії трагічних подій Талергофа, і уже в 1920-х рр. використали це для посилення свого впливу на західноукраїнських землях. Ними був сформований своєрідний образ «талергофця-москвофіла», який мав стати символом мучеництва українського народу в роки війни. Саме факт маніпуляції історичними подіями став одним з найбільших каменів спотикань у взаєминах товариства з представниками українського національно-державницького табору [11, с. 6].

Найгострішою була дискусія стосовно трактування подій Першої світової війни на теренах Східної Галичини. Обидві сторони досліджували питання партійної приналежності тих, кого переслідувала австро-угорська влада Окрім того, дискутувалася проблема міжпартійних стосунків у час війни, а також методи, якими користувалися представники опонуючих угруповань для політичної ліквідації своїх супротивників [12, с. 4].

Одним із перших українофілів, хто виступив проти перекручення історичних фактів членами «Товариства ім. М. Качковського» був відомий у Західній Україні громадсько-політичний діяч - М. Андрусяк. Останній у публікаціях «Галицька болячка» та «Галицьке москвофільство і Талєргоф», надруковані газетою «Діло» у 1933 р., підкреслював, що концентраційний табір був «спільною трагедією всього українського народу» [9, с. 5].

Відповідь членів інституції не забарилася. На шпальтах москвофільської газети «Русскій голосъ» вони ще більше «розпалили» дискусію з українофілами. А. Хиляк у статті «Виновники Талергофа» (1933 р.), відкинув твердження представників національно-державницького табору про репресії проти всього українського народу. Останній доводив, що в'язнями табору були майже виключно москвофіли. Позицію українофілів з цього питання, він пояснив їх бажанням заволодіти «політико-національним ринком» Західної України [11, с. 8].

На сторінках москвофільських періодичних видань члени «Товариства ім. М. Качковського» систематично звинувачували діячів українського національно-державницького табору у доносах поліції Австро-Угорської імперії на прихильників «проросійських симпатій». У статті «Талєргофобія украинцев» (1933 р.) вказувалося, що «Пам'ять зберігає важкі спогади про підлість лідерів українства по відношенню до «руського» табору, про їх масові злобні доноси на своїх кровних, хоча й інакомислячих братів» [15, с. 3].

Одночасно із висвітленням історичних подій, на сторінках газети «Русскій голосъ» члени «Товариства ім. М. Качковського» піддавали нищівній критиці політичну і економічну діяльність українофілів, зокрема їх національну позицію. Один із лідерів інституції - В. Ваврик саме на «самостійників» покладав провину на поразку національно-визвольних змагань 1918-1919 рр. Ним стверджувалося, що українські національні партії, маючи реальну можливість втілити свої ідеї у життя, «не спромоглися до активної боротьби за свої ідеали» [11, с. 6].

Найбільша українофільська політична партія Українське національно-демократичне об'єднання була змушена реагувати на закиди членів «Товариства ім. М. Качковського». Її офіційним виданням була газета «Свобода», що виходила з 1924 р. Значне місце у її публікаціях займала характеристика ідейного підґрунтя товариства. Часопис акцентував увагу на пошуку суспільних станів, які стали опорою москвофілів у міжвоєнний період. До них було віднесено «селянські й інтелігентські елементи, які за звичкою тримаються старого, а також із надзвичайним завзяттям не хочуть чи не можуть змінити своїх поглядів». Газета називала членів інституції «задурманеними селянами, яких дурять «сільські москвофіли», зокрема «греко-католицькі батюшки» [8, с. 3].

Дописувачі «Свободи», у своїй переважній більшості, пропонували об'єднати західноукраїнське суспільство в єдину структуру з метою протидії москвофільському впливу. «Коли ми цю думку зближення приймемо, коли вона пронизуватиме наші виступи там, де ще є москвофільські острови серед нашого народу - тоді теперішнє ідейне москвофільство, особливо серед наших селян, скоро належатиме історії» [3, с. 59].

Часопис акцентував свою увагу на усвідомленні деякими членами «Товариства ім. М. Качковського» помилковості своїх суджень та необхідності зміни ідеології. Видання помістило статтю одного москвофільського автора, в якій він роздумував над необхідністю змін інституції у політичній орієнтації: «... Якщо теперішні повоєнні комбінації і надії не дають підтримки, а навпаки дискредитують нас, старорусинів, на кожнім кроці і поступово ведуть до загину, - то настав час поставити собі питання, хто ми, з ким ми, хто з нами і за нами, яка наша ціль» [8, с. 5].

Українська християнська організація, через свій друкований орган - «Нову зорю», показувала своє відношення щодо діяльності товариства. Її представники вбачали основну загрозу у розповсюдженні членами організації ідеї навернення українського населення в православ'я та відновлення «православної русскої церкви». На сторінках часопису стверджувалося, що така «пропаганда досягла значних успіхів на Лемківщині, менше - на Закарпатті». Згідно із твердженням українофілів, москвофільські провідники, вважали православ'я фундаментом «русскости», «хотіли втримати у даний спосіб Лемківщину якнайдовше в своїх руках і зв'язати її з «общерусскою» ідеологією й матушкою Москвою» [16, с. 7].

«Нова зоря» відзначала певну еволюцію ідеології «Товариства ім. М. Качковського». Так, у 1936 р., в одному із випусків газети, зазначалося: «Вони (члени інституції) уже не відкидають української мови і активно її використовують у своїх виданнях., що наблизило їх до українців. Почали стиратися точки відокремлення одних від інших.» [17, с. 4].

Видання закликало український національно-державницький табір знайти політичний компроміс з москвофілами та спробувати залучити членів «Товариства ім. М. Качковського» до національного життя. У газеті підкреслювалося: «Вживання ними (москвофілами) на означення української землі і народу старої, історичної, національної і державної назви не повинно стати для усіх каменем спотикання». Отже, у міжвоєнний період взаємини «Товариства ім. М. Качковського» з представниками українського національно-державницького табору були доволі складними. Корінь протиріч між ними полягав насамперед в площині ідеології організації, а також її відносно лояльній позиції стосовно уряду Другої Речі Посполитої.

Діяльність товариства протиставлялася «Просвіті». У своїй культурно-просвітній роботі серед широкого загалу, українофіли йшли всупереч москвофільській ідеології, намагалися спростовувати усі політичні аргументи членів «Товариства ім. М. Качковського» і зберегти за собою домінуючу позицію на західноукраїнських землях.

Список використаних джерел

інституція влада товариство

1. Баран З. Відродження і становлення Польської держави. 1918-1921 рр. / З. Баран. - Львів: Ред.-вид. відділ Львівського університету, 1995. - 54 с.

2. Красівський О. Східна Галичина і Польща в 1918-1923 рр.: Проблеми взаємовідносин / О. Красівський. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 304 с.

3. Федевич К. Галицькі українці у Польщі 1920-1939 рр. (Інтеграція галицьких українців до Польської держави у 1920-1930-ті рр.) / К. Федевич. - К.: Основа, 2009. - 280 с.

4. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України), ф. 182, оп. 1, спр. 229, 153 арк.

5. ЦДІАЛ України, ф. 182, оп. 1, спр. 312, 89 арк.

6. Державний архів Тернопільської області, ф. 231, оп. 1, спр. 62, 57 арк.

7. Бережанський В. Нові розбивацькі спроби москвофілів / В. Бережанський // Громадський голос. - 26 травня 1934. - С. 3-7.

8. З московського табору // Свобода. - 30 грудня 1933. - С. 3-7.

9. Андрусяк М. Галицьке москвофільство / М. Андрусяк // Діло. - 3 серпня 1933. - С. 4-9.

10. Як москвофіли засновують читальні Качковського на Лемківщині? // Діло. - 24 лютого 1934. - С. 4-5.

Размещено на Allbest.ru