Концепція національної безпеки в польському правознавстві до 1918 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція національної безпеки в польському правознавстві до 1918 р.

Анджей Вавринюк,

Анджей Гіл,

Роман Коцан

Анотація

Завданням кожної влади, незалежно від політичного устрою, принаймні в теорії, - це забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки. Говорячи про внутрішню безпеку, потрібно взяти до уваги забезпечення громадянам миру й безпеки проживання в разі виникнення таких загроз, як стихійні лиха та антропогенні катастрофи, уключаючи лісові пожежі, землетруси, повені й шторми. Таким чином, це ті чинники, які безпосередньо впливають на життя, безпеку та комфорт громадян. Після 123 років неволі Польща потребувала стабільних і найбільш вигідних кордонів, які б гарантували максимум зовнішньої безпеки та одночасно повернули б попередні володіння Речі Посполитої, які були до поділу Польщі. Для тодішньої політичної еліти це було величезною проблемою, тим більше, що недоброзичливими для нас були держави, що протягом століть ділили між собою нашу Батьківщину. Рада Регентства, що виконувала в 1918 р. функції влади в Польському Королівстві, передала її Юзефу Пілсудському. У перший рік існування Польщі як держави прийнято багато законів, які повинні були гарантувати внутрішню та зовнішню безпеку. Найважливішими з них були ті, що відповідали за внутрішній мир і безпечні кордони. Озираючись назад, можна припустити, що дії польського уряду були настільки успішними, що прийняття конкретних законів та їх виконання гарантували внутрішній мир і територіальну цілісність. безпека польський уряд

Ключові слова: незалежність, військо, очільник держави, внутрішня та зовнішня безпека, державна безпека, кордон, стабілізація, поділ Польщі, юридичні акти, територіальна цілісність.

Постановка наукової проблеми та її значення. Проблематика безпеки Польської держави до 1918 р. на основі вітчизняного законодавства є малодосліджуваною. Із погляду майбутнього країни, що відроджується після 123 років неволі, перші рішення влади, зокрема спрямованих на подолання післявоєнного хаосу, та того, що настав після розділу Польщі, мали велике значення. Звідси - необхідність їх подальшого дослідження й публікації.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У науці відсутні дослідження цієї тематики. Цитовані в роботі джерела лише приближені до теми.

Формулювання мети й завдання дослідження. Мета статті - показ зусиль польського уряду, спрямованих на забезпечення власному суспільству безпеки відразу після закінчення Другої світової війни. Ураховуючи той факт, що перші юридичні акти центральних органів виконавчої влади опубліковані, зокрема, у маловідомій тепер газеті "Прав Польської Держави" чи в малотиражних тоді "Польському Моніторі", "Газеті Законів", а також у відомчих урядових газетах, написання послідовного й досить повного дослідження вимагало серйозних зобов'язань, насамперед у пошуках джерел, а потім у їх опрацюванні.

Ціллю кожної влади, без огляду на політичний устрій, є, принаймні в теорії, забезпечення внутрішньої й зовнішньої безпеки. Говорячи про внутрішню безпеку, потрібно зважати на забезпечення мешканцям спокійного та певного побуту у випадку виникнення таких загроз, як стихійні й антропогенічні лиха, у тому числі пожежі лісів, землетруси, паводки та бурі, й особливо ті чинники, котрі мають безпосередній вплив на життя, безпеку та комфорт мешканців [23, с. 8]. Крім того, у прийнятій Європейським Союзом стратегії записано, що "разом ми є успішніші й краще підготовлені до загроз, що стоять перед нами, стратегія внутрішньої безпеки виражає спільні для нас усіх вартості та пріоритети, у тому числі діяльність, що пов'язує піклування про публічну безпеку й права кожного" [24, с. 13].

Говорячи про зовнішню безпеку держави, або про національну безпеку, можна розглядати її в багатьох площинах. Віктор Покрушинський слушно зауважив, що загалом "значення безпеки властиво є ідентичним з упевненістю (safety) й означає брак фізичної загрози (danger) або захист від неї" [19, с. 8].

Натомість Марлена Льорек, Лєшек Павлікович і Кшиштоф Суровєц уважають, що "в національній безпеці не йдеться лише про захист та оборону існування держави, але також і про сприятливий побут чи розвиток, і захист вартостей близьких окремих членів суспільства, які навіть без існування держави, мають велике значення" [15, с. 93].

Знаний американський дипломат та політик Генрі Кіссінджер стверджував, що "безпека є фундаментом усього, що чинимо", і потрібно визнати, що ті слова виражають сутність багатоаспектного поняття, яким є термін безпека [14, с. 86].

Потрібно також згадати Св. Яна Павла П, який багаторазово підкреслював потребу розвитку патріотичних почуттів, називаючи між ними: "Вітчизна є наша земля-мати. Польща є особлива мати. Недобрим є її минуле, особливо протягом остатніх століть. Є матір'ю, яка багато перетерпіла й завжди знову стерпить. Тому також має право на особливу любов" [11, с. 69]. Інтерпретуючи ті слова, Бартош Дідух й Агнєшка Гмиз стверджували: "Як випливає зі слів папи, надзвичайно істотним є розвиток патріотичних постав суспільства, щоб егоїзм одиниць уже ніколи не знищив майбутнього загалу та можна було збудувати тривкі й солідні фундаменти національної безпеки. Істотне значення має також забезпечення публічного порядку та охорони здоров'я, а також гарантування відповідного рівня життя" [11, с. 69]. Знаним є також й інше послання папи-поляка, адресоване землякам: "свободою не володіють... свободу постійно здобувають... краще здобути свободу, ніж її утримувати... майбутнє залежить від вас... мусите мати - силу!" - виражає сутність тяглості "сталого здобутку" національної безпеки, який часто тепер ідентифікують зі свободою [10, 12, 13].

Відроджена по 123 роках неволі Польська держава потребувала стабільних і найвигідніших кордонів, які б гарантували максимум зовнішньої безпеки, водночас відновили б стан володінь Речі Посполитої до поділів Польщі. Для тогочасних політичних еліт то був величезний виклик, тим більше, що для нас були неприхильними держави, які протягом віків розділили нашу батьківщину між собою.

3 січня 1918 р. Рада регентів Польського Королівства у виданому декреті ухвалила, що є верховною владою й буде видавати декрети, а також рескрипти (ст. 2), владу від її імені виконуватиме Президент міністрів, Рада міністрів, а також особливі міністри (ст. 6). Піднято також дуже важливе рішення, указуючи, що "Президент міністрів є керівником уряду Польської держави й презентує той уряд внутрішньо та зовнішньо" (ст. 7). Суттєва інформація уміщена в статті 40: "Польські уряди носять назву королівсько-польського і діють від імені Польської Корони" [4].

4 лютого 1918 р. Рада регентів Польського Королівства скликала Раду Стану Польського Королівства, до складу якої входило 110 членів, у тому числі 55, обраних безпосередньо, 45 - номінованих Радою регентів, а також 12 членів-вірилістів. Крім того, членами Ради стану з дорадчим голосом мали увійти шість дієцезальних єпископів римо-католицького обряду; Генеральний суперінтендант євангельсько віровизнання; суперінтендант євангельсько-реформованого віровизнання, а також найстарший великий рабин євреїв столичного міста Варшави [28]. Статут, який скликав Раду Стану, окреслив також територіальний обшир тогочасної Польської держави, який у згаданому документі обіймав колишнє "Варшавське й Люблінське Генерал'-Губернаторство" [28].

20 лютого 1918 р. Рада Регентів прийняла "Декрет", у якому зобов'язала міністрів, урядників і суддів, а також адвокатів, уписаних у реєстр адвокації, до складення присяги, формула якої, наприклад, для міністрів мала такий зміст: "Присягаю Всемогутньому Господу Богу єдиному в Святій Трійці, Вітчизні й польському народові, що на довіреному мені уряді міністра Польської держави буду прагнути до утвердження свободи, незалежності та міцності моєї Вітчизни, маєстату Польської держави в найвищому її збереженні; зберігати вірність Раді регентів, яка виконує виконавчу владу Польської держави, до часу покликання Короля чи Регента; буду високо тримати прапор гонору й гідності народу щодо своїх і чужих; буду пильно дотримуватися приписів права, маючи завше перед очима посполите добро вище від стану; буду сумлінно виконувати покладені на мене обов'язки, покладеної на мене відповідальності, з певною свідомістю. Допоможи мені там, [5].

Дещо змодифікованими щодо обійнятих становищ були решта формул присяги. При цьому привертає увагу факт, що Рада регентів, готуючи тексти окремих присяг, зверталася до римо- католицької віри, даючи тим самим свідоцтво її величезного значення в збереженні польського народу, а отже, можливості відновлення Польської держави, а також її безпеки.

15 травня 1918 р. Рада регентів, маючи на увазі забезпечення внутрішньої безпеки, утворила королівсько-польський Округовий суд у Замості, до територіального обширу якого належали Замойський, Білгорайський, Грубешівський і Томашівський повіти [21].

7 жовтня 1918 р. Рада регентів звернулася з відозвою до польського народу. Представники ради в патріотичному виступі дуже істотному для Польщі як об'єкта міжнародного права, між іншим, написали: "Велика година, якої польський народ чекав цілий час із палким бажанням, уже наступила. Наближається спокій, а разом із ним здійснення прагнень польського народу, які ніколи не переривались, до повної незалежності. У тій годині, воля польського народу є ясною, становчою і єдиномисльною. Відчуваючи ту волю і опираючи на неї цей заклик, стаємо на загальні мирні засади, виголошені президентом Сполучених Штатів, тепер прийнятих усім світом, які є підставою для запровадження нового співжиття народів. У стосунку до Польщі, ті засади приводять до утворення незалежної держави, яка обіймає всі польські землі, із доступом до моря, із політичною й економічною самостійністю, а також територіальною непорушністю, що буде погарантоване міжнародними угодами. Аби здійснити ту програму, польський народ мусить стати як один муж і спрямувати всі сили, щоб його воля стала зрозумілою та визнаною цілим світом. Для цього ухвалюємо: 1. Закрити Раду Стану. 2. Тепер скликати уряд, до складу якого увійдуть представники найширших народних мас і політичних напрямів" [16]. Наприкінці відозви написано: "Поляки ! Уже тепер наші долі значною мірою перебувають у наших руках. Станемо гідними тих потужних надій, які серед утисків і недолі згори протягом віків живили наших батьків. Нехай замовкне все, що нас взаємно може розділити, і нехай зазвучить один великий голос: Незалежна об'єднана Польща" [16].

29 жовтня 1918 р. Рада регентів Польського Королівства прийняла керівництво над Польським військом і прийняла формулу військової присяги: "Присягаю Всемогутньому Господу Богу, що буду служити моїй Вітчизні, Польській державі і Раді регентів як тимчасовому заступникові майбутньої Верховної влади Польської держави, на суші, морі й у повітрі, і на кожному місці вірно та учтиво буду слухати своїх старших і начальників, виконувати надані мені накази й приписи та загально так себе вести, аби міг жити і вмирати, як мужній і правий польський солдат. Допоможи мені Господи Боже" [7].

Кількома днями пізніше, уже 27 жовтня, вийшов наступний декрет, який мав велетенське значення для внутрішньої безпеки Польської держави, що відроджувалася. То був декрет про приступлення до формування регулярного національного війська [3]. Він був виданий на підставі Тимчасового статуту про загальні обов'язки військової служби, який був оголошений разом із вищезгаданим декретом. За задумом, військову службу мали обов'язково виконувати всі мешканці [27].

Юзеф Пілсудський, організовуючи регулярне військо, повинен повідомити: "Чи багатий, чи бідний, народжений у халупі чи в палаці, кожен мусить сплатити борг Вітчизні. (...) Смерть є корисною, коли дає перемогу, смерть є болісною, коли мусить наступити тільки для гонору. (...) Люди й людська праця є такими сильними та такими потужними, що призвичаюють смерть, що живуть і спілкуються між нами. (...) Завше мислю, що так жити, як жив, було варто - було варто перемогти той біль і муку, які переміг" [25, с. 11].

Одночасно із вищезгаданим Статутом установлено уряд Начальника штабу Війська Польського [9]. Натомість 5 листопада 1918 р. видано Декрет про створення національного війська, у якому наказано призвати всіх "здатних до зброї офіцерів-поляків як із чужих військ, так і тих, хто вже перебував у краю; наказати приймати добровольців на цілому польському обширі без обмежень; розпочати натомість створення у відповідних військових округах як полків, так і добровольчих ескадронів" [8]. Також мовив: "Нехай кожний солдат, починаючи від найвищого командира, закінчуючи найсвіжішим рекрутом, пам'ятає, що від його сумлінності в праці, від його зусиль залежить, чи забезпечимо народові те, чого по нас, солдатах, народ має право сподіватися, - установлення незалежності й повної свободи, по-своє^ у вільній Вітчизні" [25, с. 38].

У політичній ситуації, що склалася, тягар боротьби за безпеку відродженої Польщі взяв на себе Юзеф Пілсудський, який уже 14 листопада 1918 р. у виданому декреті написав, між іншим: "Вийшовши з німецької неволі, застав Польщу, що визволялася, у найхаотичніших внутрішніх і зовнішніх стосунках, щодо завдань незмірно трудних, у яких польський люд сам мусив показати свої організаційні здібності, бо жодна із зовнішніх сил не може йому їх нарушите" [1]. Не виключено, що Пілсудський, пишучи вищезгаданий декрет, згадував тяжкі хвилини ув'язнення. В одній із публікацій про ті часи, мовив, що "бачив пригноблену Польщу, придушену на багато років. Снився мені образ сили, збройного чину. Самому мені проект видавався понад силу, однак мусив почати, бо його носив у собі, вільно й славетно живучим..." [29, с. 16].

Того самого дня дійшло до саморозпуску Ради регентів, яка у виданій відозві стверджувала: "від тієї хвилі наші обов'язки і відповідальність із погляду польського народу складаємо у твою руку, пане Головний Командире, до передачі Національному Урядові" [18].

Із того періоду походять знамениті слова: "Маємо Білого Орла, який ширяє над нами, маємо тисячі причин, якими можемо тішити наші серця. Але вдаримо себе в груди. Чи маємо досить внутрішньої сили? Чи маємо досить душевної потуги? Чи маємо досить тієї матеріальної потуги, аби ще витримати ті виклики, які нас чекають? Перед Польщею лежить і стоїть велике питання: чи має бути рівноправною з великими потугами світу, чи має бути малою державою, яка потребує опіки заможних. На те питання Польща ще не відповідала. Той екзамен ще маємо скласти зі всіх сил. Тому нас чекає велике випробування, до якого всі ми, сучасне покоління, мусимо бути готові, якщо хочемо забезпечити наступним поколінням краще життя, якщо хочемо повернути так далеко коло історії, щоб велика Річ Посполита Польська була найвищою потугою не лише військовою, але також і культурною на цілому Сході. Мусимо вписати й так її поставити в силі та міцності, потузі духа й великої культури, аби не могла залишитися в тих великих переворотах, які, можливо, чекають людство" [25, 26, 27].

11 листопада 1918 р. Рада регентів видала відозву, у якій написано: "Щодо зовнішньої й внутрішньої небезпеки, яка загрожує, для... всіляких військових розпоряджень та утримання порядку в краю, Рада регентів передає військову владу й головне командування підлеглих їй польських військ бригадирові Юзефові Пілсудському" [17].

Пілсудський мав тут же підтвердити: "Польська оточена неприятелем, який чигає на хвилі її слабкості, аби обернути її назад у небуття, аби знову вона стала іграшкою в його руках і полем визиску її сил, праці й добра на користь інших. Польща, отже, потребує солдата. Чим найкращим і найвправнішим буде той солдат, тим більше буде забезпечена свобода Вітчизни, тим кращою буде мирна праця над загоєнням ран, завданих довготривалою війною, тим швидше Польща посунеться дорогою поступу, належно здобуваючи собі мирну працю й почесне місце серед народів. Солдат своєю мирною працею, удосконалюючи військове ремесло, мусить дати Польщі відчуття, що для його Вітчизни не існувала хвиля слабкості, що всі мешканці краю можуть спокійно працювати, не зазнаючи тривоги та неспокою, що будь-яка п'ядь вітцівської землі може перетворитися на пустелю чи руїну від нападу ворога" [25, с. 46].

22 листопада 1918 р. вийшов Декрет про найвищу представницьку владу Польської республіки, у статті 1 якого записано: "Як Тимчасовий очільник держави, обіймаю найвищу владу Польської республіки й буду її виконувати до часу скликання Установчого сейму". Крім того, у статті 2 Юзеф Пілсудський ухвалив, що "Уряд Польської республіки буде [ним] номінований і відповідальним перед [ним] [у складі] Президента міністрів [прем'єра] і міністрів, аж до зібрання сейму" [2].

Діяння Юзефа Пілсудського в той період мали стихійний характер, але передбачуваний, успішний і, передовсім, організований. Здаючи собі справу й [ставлячись] із повагою до ситуації та ще досить непевної долі Речі Посполитої, уже 22 листопада він скликав перший уряд, який був зобов'язаний скласти присягу на вірність Польської республіки [2].

Підсумовуючи згаданий етап, Анджей Фрішке вважав, що Пілсудський як Очільник держави, прагнув до ліквідації німецько-австрійської окупації на польській землі; хотів допровадити до створення одного польського уряду, однієї армії й однієї адміністрації. Варто також підкреслити, що він не допустив громадянської війни, водночас запобігаючи внутрішній національній боротьбі в краю, а в пізніший період він також хотів повернення територій, які вважалися польськими, однак були зайнятими на сході новими національними утвореннями, що поставали. Прагнув також до створення буферної зони, яка б відокремлювала Польщу від Росії [13, с. 363, 364]. Окрім того, "восени 1918 р. Пілсудський окреслив обшир зацікавлень Польщі на сході так, щоб він обіймав Литву, Білорусь, Західну Волинь і частину Східної Галичини, якою намірявся поділитися з Україною. Рекомендував [також] підтримку прагнень незалежності українців з-над Дніпра [13, с. 366].

Тим часом 22 листопада 1918 р. Рада міністрів видала розпорядження, у якому затверджено усталений текст присяги, між іншим, для міністрів, урядників вищого ешелону й суддів [22]. 5 грудня 1918 р. очільник держави Юзеф Пілсудський, голова Кабінету міністрів Морачевський, а [20].

В обґрунтуванні написано, що її створюють "для охорони й збереження спокою та безпеки населення міст і сіл зі всілякими проявами суспільного безладу". Постала формація була підпорядкована міністрові внутрішніх справ, а технічне керівництво Народною міліцією взяла на себе Головна команда Народної міліції, визначена міністром внутрішніх справ.

18 грудня 1918 р. Очільник держави, президент міністрів і міністр продовольства видали черговий декрет, який мав на меті забезпечення держави від внутрішніх загрожень. Згаданий акт стосувався утворення прикордонної служби. Записано, що її найважливіші завдання, такі: 1)

необхідності; 2) контроль за внутрішнім шляховим обігом предметів першої необхідності; 3) заходи щодо виконання продовольчих розпоряджень; 4) організація крамниць і складів продуктів продовольства та першої необхідності. Водночас прикордонна служба зі згаданими завданнями, підпорядковувалася міністрові продовольства й мала бути організована з відряджених військових відділів [6].

У 1918 р. видано 23 урядових журнали, які вміщували публікації про впровадження в життя 76 правничих актів. Багато з них стосувалося внутрішньої й зовнішньої безпеки в ділянці, яку можна окреслити як мілітарна.

Потрібно пам'ятати, що в 1918 р. Польща була безпосередньо чи посередньо вплутана в декілька воєн. Прикладом тут може бути українська війна, яка розпочалась у Львові в листопаді 1918 р. Можна також згадати про війну у Великопольщі, що вибухнула 27 грудня 1918 р. [26, с. 79].

Як можна сьогодні оцінити перший рік політичної діяльності Юзефа Пілсудського? Очевидно, що найбільш удало це зробив Зигмунт Ян Тишель, який ще в 1939 р. написав: "Головною метою Юзефа Пілсудського була Польща й тільки Польща. Жодна інша ідея поза службою Польщі не була для нього гідною, щоб присвятити їй життя та підняти інших на той шлях. (...) Юзеф Пілсудський був уродженим вождем із Божої ласки. У тяжких переломних моментах не у формулах доктрини, але в глибині власного переконання шукав натхнення для своїх рішень. Дорога, якою провадив свої кадри, не була широким гостинцем, кудою пройшли вже тисячі людей, а крутою й важкою стежкою, яку він виробляв собі сам. Бо Юзеф Пілсудський не вірив у речі, які легко здобути. Він володів невигасаючими амбіціями творення нових речей, протоптування нових стежок і шляхів, чолового простування по лінії не найменшого, а найбільшого спротиву. Лише на тій дорозі він бачив міцність осягнення тривалих здобутків і звідти походить його нехіть до здобуття дешевої популярності за допомогою ефективної фрази чи театрального жесту [12, с. 8].

Висновки та перспективи подальших досліджень

Драматичний період двадцятих років XX держави нові методи розв'язання конкретних проблем, у тому числі адміністраційних, упроваджуваних нові структури влади на різних рівнях, забезпечуючих громадський порядок і зовнішню безпеку, уключаючи захист кордонів, може становити приклад для такого типу рішень також у XX значення - інтереси Польщі.

Стаття є частиною досліджень історії та міжнародних відносин Польщі, яка після Першої світової війни, будучи 123 роки поділеною (Росія, Пруссія й Австрія), стала незалежною. Проведені подальші дослідження та повсталі публікації надають можливість ретельної оцінки внутрішньої політики Річ Посполитої та її значення в Європі.

Джерела та література

1. Dekret naczelnego dowodcy Jozefa Pilsudskiego z dnia 14 listopada // Dziennik Praw Panstwa Polskiego. - 1918. - Nr 17. - Poz. 103.

2. Dekret Naczelnika Panstwa о najwyzszej wladzy reprezentacyjnej Republiki Polskiej // Dz.U // 1918. - Nr 17. - Poz. 41.

3. Dekret о przyst^pieniu do formowania narodowej armii regulamej // Dz.U. - 1918. - Nr 13. - Poz. 27.

4. Dekret Rady Regencyjnej о tymczasowej organizacji Wladz Naczelnych w Krdlestwie Polskiem // Dz.U. - 1918. - Nr 1. - Poz. 1.

5. Dekret Rady Regencyjnej w przedmiocie przysi^gi dla ministrow, urz^dnikow, s^dziow і adwokatow // Dz.U.

6. Dekret tymczasowy w sprawie utworzenia strazy granicznej // Dz.U. - 1918. - Nr 21. - Poz. 70.

7. Dekret w przedmiocie obj?cia przez Rad? Regencyjn^ wladzy zwierzchniej nad wojskiem // Dz.U. - 1918. - Nr 13. - Poz. 26.

8. Dekret w przedmiocie tworzenia armji narodowej // Dz.U. - 1918. - Nr 15. - Poz. 34.

9. Dekret w przedmiocie ustanowienia urz?du Szefa Sztabu Wojsk Polskich // Dz.U. - 1918. - Nr 13. - Poz. 29.

10. Doswiadczenia organizacji bezpieczenstwa narodowego Polski od X do XX wieku. Wnioski dla Polski w XXI wieku / red. Marczak J. i in. - Warszawa, 2013.

11. Dudyk B., Znaczenie doswiadczen historycznych і innych panstw w ksztaltowaniu patriotyzmu jako postawy tworzenia bezpieczehstwa narodowego / B. Dudyk, A. Gryz //narodowego RP w XXI wieku / red. K. G^siorek, W. S. Moczulski. - Warszawa, 2011.

12. Dyszel Z. J. Pilsudski / Z. J. Dyszel. - Warszawa, 1939.

13. Friszke A. Jdzef Pilsudski / A. Friszke // w: K/S/A/P 20 lat / red. H. Samsonowicz. - Warszawa, 2010.

14. Kiszka K. Bezpieczenstwo zapisane w slowach powiesci, "De Securitate et Defensione. О Bezpieczenstwie і Obronnosci" / K. Kiszka. - Siedlce. - 2015. - Nr 1.

15. Lorek M. Bezpieczenstwo narodowe і wewn?trzne - teoria і praktyka na przykladzie wybranych zagadnien w

Drugiej Rzeczpospolitej (1918--1939) / M. Lorek, L. Pawlikowicz, K. Surowiec // Humanities and Social Science. - Vol. XVIII. - 20. -2013.

16. Or?dzie Rady Regencyjnej do Narodu Polskiego // Dz.U. - 1918. - Nr 12. - Poz. 23.

17. Or?dzie Rady Regencyjnej w przedmiocie przekazania naczelnego dowddztwa wojsk polskich brygadjerowi Jdzefowi Pilsudskiemu // Dz.U. - 1918. - Nr 17. - Poz. 38.

18. Or?dzie Rady Regencyjnej w przedmiocie rozwi^zania Rady Regencyjnej і przekazania Najwyzszej Wladzy Pahstwowej naczelnemu dowddcy wojsk polskich Jdzefowi Pilsudskiemu // Dz.U. - 1918. - Nr 17. - Poz. 39.

19. ] / W. Pokrus^iski. - Jdzefdw, 2010.

20. Przepisy o organizacji Milicji Ludowej // Dz.U. - 1918. - Nr 19. - Poz. 53.

21. Reskrypt Rady Regencyjnej Krolestwa Polskiego w przedmiocie utworzenia Krol. Polskiego S^du Okr?gowego w Zamosciu // Dz.U. - 1918. - Nr 5. - Poz. 11.

22. Rozporz^dzenie Rady Ministrow w przedmiocie nowego tekstu roty przysi^gi dla ministrow, urz^dnikow і s?dzi6w // Dz.U. - 1919. - Nr 89. - Poz. 486.

23. Strategia bezpieczenstwa wewn^trznego Unii Europejskiej. D^c do europejskiego modelu bezpieczenstwa. -- Bruksela, 2010.

24. Strategia bezpieczehstwa wewn^trznego Unii Europejskiej. D^z^c do europejskiego modelu bezpieczehstwa.-- Luksemburg, 2010.

25. Takiej Polski chce Jozef Pilsudski. - Warszawa, 1938.

26. Telep D. Ewolucja struktur organizacyjnych sil zbrojnych RP w systemie bezpieczenstwa panstwa / D. Telep.

27. Tymczasowaustawa о powszechnym obowi^zku siuzby wojskowej // Dz.U. - 1918. - Nr 13. - Poz. 28.

Размещено на Allbest.ru