Роль державних органів і громадських організацій у виявленні і збереженні пам’яток історії та культури Прикарпаття

Анотація

У статті описується сутність проблеми виявлення і збереження пам'яток історії крізь призму діяльності громадських організацій Прикарпаття. Автор зосереджує увагу на узагальненні практики діяльності державних органів і громадських інституцій з охорони нерухомих пам'яток історії. Вказує на головні здобутки і прогалини у цій царині. На підставі опрацювання значної джерельної бази у статті описується хронологічно-видовий підхід до класифікації пам'яток історії.

Ключові слова: пам'ятка, пам'ятка історії, громадські організації, охорона пам'яток, класифікація, культурно-історична спадщина.

Аннотация

В статье раскрывается сущность проблемы выявления и сохранения памятников истории сквозь призму деятельности общественных организаций Прикарпатья. Автор концентрирует внимание на обобщении практики деятельности государственных органов и общественных институтов по охране недвижимых памятников истории. Исследователь указывает на главные достижений и неудачи в этой области. Основываясь на глубоком анализе архивных материалов, автор раскрывает хронологически- видовой подход к классификации памятников культуры.

Ключевые слова: памятник, памятник истории, общественные организации, охраннная деятельность, культурное наследие.

Summary

Keywords: monument, interesting history, community organizations, public monuments, classification, cultural and historical heritage.

Актуальність проблеми. Пам'яткоохоронний рух на Прикарпатті за роки державної незалежності становить цікаву і складну дослідницьку проблему, що зумовлюється її науково-теоретичною та суспільно-практичною актуальністю і значущістю. Незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об'єктів культурно-історичної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Адже як зазначено у Законі України «Про охорону культурної спадщини» [4] «пам'ятка історії -- це один із різновидів пам'яток культури, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів: будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо».

Цей погляд засвідчує розуміння місця та значного мобілізаційного потенціалу самодіяльних організацій у пам'яткоохоронній роботі. Ще за роки так званої перебудови гасла «демократизації» і «гласності» зумовили першу хвилю постання культурологічних і національно-патріотичних організацій, що виступили вагомим чинником відродження національної пам'яті та культурної спадщини, зокрема шляхом відновлення пам'яток історії, могил національних діячів та їхнього увічнення в монументальних спорудах. З проголошенням державної незалежності та розбудовою громадянського суспільства в Україні відбулася структуризація та подальше піднесення самодіяльних громадських організацій, хоча чимало з них припинили існування. За словами відомого українського пам'яткознавця, професора С. За- ремби, «Товариство -- одна із найбільш масових громадських організацій України, яка в умовах тоталітаризму радянського ладу протистояла владним структурам, ідеологічним догмам і зуміла врятувати сотні унікальних пам'яток, взяти участь в їх реставрації, консервації, спорудженні нових монументів, увічненні пам'яті тих, хто віддав життя за нашу Батьківщину» [5]. Зважаючи на велику кількість і суспільну строкатість самодіяльних об'єднань, за значенням і роллю у збереженні культурної спадщини умовно поділяємо їх на чотири групи:

З-поміж діючих в Україні суспільних інституцій чи не найбільший внесок у збереження нерухомих об'єктів культурної спадщини зробило Товариство охорони пам'яток історії та культури стало однією з небагатьох громадських організацій, що продовжила діяльність за доби державної незалежності, залишаючись при цьому одним з наймасовіших об'єднань.

Радикальні зміни в діяльності УТОПІК розпочалися за роки перебудови, коли воно включилося у процеси національного відродження, причому Івано-Франківська організація відразу виступила у їхньому фарватері. Це засвідчив останній за радянської доби березневий 1991 р. пленум обласного Товариства, присвячений підготовці «Зводу пам'яток історії та культури». Він продемонстрував кардинальні зміни у свідомості його членів та бачення перспектив поступу. Прийняті ухвали зобов'язували переорієнтувати роботу з пропаганди монументів, що звеличували радянський лад, на відновлення і популяризацію реліквій, пов'язаних з національною історією України, зокрема могилами і пам'ятними місцями УСС, УПА, національних діячів, жертв сталінських репресій, а також на збереженням сакральних та інших архітектурних споруд [5].

Поступ УТОПІК у 90-х роках ХХ ст. -- на початку XXI ст. визначали дві провідні й дещо взаємосуперечливі тенденції, коли, з одного боку, нестримно скорочувалася організаційна структура Товариства, а, з іншого, розширювалася діяльність з виявлення і дослідження пам'яток. Запорукою поступу Івано-Франківської організації УТОПІК залишався дієвий склад її керівних структур, який упродовж двох десятиріч майже не змінився. Колегіальний орган -- обласна Рада -- складалася із 55-59 осіб із числа відомих науковців, краєзнавців, архітекторів, діячів культури, освітян.

За умов політичної і економічної нестабільності Івано-Франківська організація УТОПІК шукала шляхи, форми, методи оновлення та інтенсифікації діяльності. Матеріали відомчого архіву Івано-Франківської обласної організації УТОПІК засвідчують, що щороку відбувалося по чотири засідання колегії, де загалом розглядали три-чотири десятки питань, які стосувалися організаційної та пам'яткоохоронної і суспільної діяльності. Окрім того, щороку проводили пленуми чи розширені зазвичай виїзні засідання активу за участі міських і районних голів та відповідальних секретарів Товариства й представників райдержадміністрацій, сільських рад, директорів шкіл. Важливими науково-організаційними осередками охорони різних видів пам'яток виступали очолювані справжніми фахівцями й ентузіастами своєї справи секції при обласній організації УТОПІК: архітектури (керівник М. Капак); пам'яток археології (Б. Томенчук); некрополів (І. Любінець); пам'яток фольклору та етнографії (В. Твардовский, М. Паньків); музеїв (В. Калина); пам'яток історії (У. Головчанська, Б. Гаврилів). Хоча загальні зміст, форми, напрями діяльності Івано-Франківської організації УТОПІК визначалися ухвалами Головної ради Товариства, вони мали свої особливості, зумовлені характером історичного розвитку регіону, розгортанням новітнього національно-патріотичного руху, іншими чинниками. З ухвал колегії та пленумів Ради обласної організації випливає, що пріоритетним завданням поступу стало виявлення, дослідження, збереження пам'яток історії, передусім місць поховань українських вояків та національних діячів, які раніше незаслужено замовчувалися, а також монументальне увічнення пам'яті про них та про визначні події національної історії. Такими першочерговими кроками мало стати відзначення першої річниці незалежності України, 50-х роковин УПА, 500-річчя українського козацтва в Галичині та увічнення пам'яті про інші визначні події і персоналії національної історії [1; 11, арк. 5]. У такому дусі зазнавали змін основні форми і напрями діяльності Івано-Франківської організації УТОПІК.

Задля цього активно використовували засоби масової інформації. Члени Товариства, з-поміж яких було понад двох десятків професійних журналістів, у 2001--2009 рр. в обласних та районних газетах вели 40-45 рубрик, у яких щороку з'являлося по 150-200 статей, що популяризували історію краю через пам'ятки культури та скульптурні монументальні твори.

Важливою передумовою успішної діяльності УТОПІК стало розширення співпраці з іншими громадськими та державними інституціями. Товариство взяло на себе роль ініціатора та координаційно-керівного центра з організації та реалізації заходів і проектів у сфері охорони і збереження пам'яток. За його активної участі 1992 р. розробили програми національного відродження, які ухвалювали сесії районних рад Івано-Франківщини. До їх пріоритетних завдань належало відновлення традицій українського народу та збереження нерухомих об'єктів культурної спадщини.

У першій половині 1990-х років організація УТОПІК активно співдіяла з представниками Президента України в районах області у справі виявлення, обстеження та взяття на державний облік пам'яток історії та культури. Спільно з товариствами «Меморіал», «Просвіта», «Союз українок», об'єднаннями ветеранів, іншими культурологічними, національно-патріотичними організаціями вона брала участь у роботі з виявлення місць поховань та увічнення пам'яті про національних діячів, вояків українських армій та масових жертв тоталітарного режиму.

Співробітники Товариства виступали в ролі консультантів і свого роду посередниками між окремими громадами та Львівською майстернею і обласним художньо-виробничим комбінатом у реалізації проектів з виготовлення та реконструкції монументальних скульптурних пам'ятників. Про реальні здобутки і значення такої діяльності свідчить факт обговорення у липні 1998 р. на спільному засіданні колегії управління архітектури та колегії обласної організації УТОПІК за участі архітекторів області питання про охорону і збереження історичної забудови м. Івано-Франківська. За її наслідками сесія міської ради затвердила положення про історико-архітектурну заповідну територію обласного центру [1].