Цільова заданість історичних джерел більшовицького "розкріпачення жінок" в Україні (1925-1930 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЦІЛЬОВА ЗАДАНІСТЬ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ БІЛЬШОВИЦЬКОГО «РОЗКРІПАЧЕННЯ ЖІНОК» В УКРАЇНІ (1925-1930 РР.)

О.В. Лабур

В статті розглядається інформаційний потенціал історичних джерел 1925-1930рр. з більшовицького розкріпачення жінок в Україні. В центрі уваги мотиви та умови їх створення, інформаційна заданість і вплив влади на процес відбору інформації. Доказана залежність джерел від чергової емансипаційної ідеологеми більшовиків - про наростання успішності розкріпачення жінок.

Ключові слова: історичне джерело, цільова заданість, інформаційний потенціал, «розкріпачення жінок», Радянська Україна.

розкріпачення жінка більшовицький ідеологема

Introduction. To better comprehend the way that the social development covered during the previous century, it was and still is crucial to consider the so-called «women's question», in particular in its Soviet version of implementation. In the last decade, the research has been consistently showing that the style the Soviet society had been managed in the 1920ties had a significant impact on selection and processing of information and established set development patterns. One of the most tightly managed directions was women's emancipation. Still, little is known about the shift and peculiarities of the emancipatory ideologeme in 1925-30 or its impact on quality and contents of primary sources.

Purpose. This research aims to identify the predetermined targeting of the primary sources of1925-30 in the context of changes in the Soviet gender policy. It continues the author's previous forays in analysis of primary sources of the history of Bolshevik emancipation of women in Ukraine and zooms in on some of them. Selection of the historic period resulted from application in the research of the concept of information uniformity of sources introduced by VPidhayetskyi, H.Mozhayeva's concept of information movement with accumulation, selection, and processing of information in the source, as well as Goffman's frame analysis. Empirical comparison of repeated word groups, typical phrases and emphases made it possible to outline the predetermined targeting in the sources, bring out its intent and describe its components.

Results. Overall, the research shows the shift in the emancipator ideologeme after the party congresses and conferences of1924-25 and its impact over redesign of the information component of documents. It addresses separately the role of the victorious building of socialism in the USSR, proclaimed by Stalin on the 15^th party congress, to justify the power's new victorious construct - «complete emancipation of woman». It proves that by choosing such an emancipatory construct, the power effectively limited the information potential of the sources and reduced it to calculation of achievements and numerical values. It considers two success criteria - women joining the party and planned involvement of women to socialist construction. It identifies the growth in numbers of prescriptive documents, involvement of a larger cohort of managerial structures to their creation, and formalism in computing the success indicators.

Originality. The information model of primary sources on Bolsheviks policy ofwomen's emancipation in 192530 has been refined. The power's formal / informal information targeting has been made visible through analysis of public success indicators.

Conclusion. The research resulted in establishing that the primary sources ' limited information potential depended on the situational changes in the Bolshevik emancipatory policy. A significant share of the potential was formalized and targeted to publicly validate the correctness of the direction the power had chosen. The research has proven necessity of further study of the information essence of primary sources of the period of «complete emancipation of woman», which manifested in the 1930ties.

Key words: primary source, predetermined targeting, information potential, «emancipation of woman», Soviet Ukraine.

Постановка проблеми. На початку ХХІ ст. людство намагається осмислити подоланий в попередньому столітті шлях суспільного розвитку. Одним з найактуальніших його проблем було і залишається так зване «жіноче питання», зокрема його радянський варіант реалізації. Недарма в 2008 р. з вуст відомої тендерної дослідниці О. Гапової пролунав заклик до активізації досліджень, оскільки «про рішення жіночого питання в СРСР... написано менше, ніж заслуговують теоретичні і практичні пошуки нових уявлень про соціальну справедливість і організацію життя» [1]. Тож, науковці активно стали осмислювати і переосмислювати його складові, знайомитися із теоретичними та практичними напрацюваннями в цьому питанні зарубіжних колег, залучати нові джерела інформації та використовувати міждисциплінарний підхід у своїх дослідженнях.

Водночас, при аналізі зазначених проблем постало два типи сприйняття історичних джерел: 1) культивування непорушності та об'єктивності історичних джерел, 2) постмодерністський тип дослідження, де історик виступає творцем джерела свого тексту [2]. Очевидно, що якісна модернізація наукового знання неможлива без переосмислення її джерелознавчої складової. Важливо розуміння не лише інформаційних можливостей джерел, а й тих обмежень, які вони мають, їх характер і заданість. Тим більше, що стиль управління суспільством, встановлений з 1920-х рр., «задавав такі правила відбору та переробки інформації, які мали на меті не отримання відомостей про реальний стан керованого об'єкта, а підтвердження раніше заданої схеми» [3].

Мета пропонованого дослідження з'ясувати інформаційну заданість джерел з історії більшовицького «розкріпачення жінок» в контексті змін радянської гендерної політики впродовж 1920-30-х рр. Зауважимо, що дана розвідка стала продовженням попередніх авторських студій [4]. Але, подальше ознайомлення із системою рамкового аналізу та емпіричним порівнянням повторювальних словосполучень, типових фраз, визначальних меседжів і наголосів в джерелах стимулювало нові пошуки та, відповідно, отримані результати. Насамперед, доцільно згадати про концепції інформаційної однотипності джерел В. Підгаєцького [5], інформаційного руху з накопиченням, відбором, переробкою інформації в джерелі Г. Можаєвої [6] та рамкового аналізу (фреймів) американського соціолога І. Гофмана [7]. Результатом цього стало виділення окремого періоду в емансипаційних ідеологемах більшовиків та нова характеристика цільової заданості історичних джерел, яку означимо як «орієнтація на показники успішності» процесу радянського розкріпачення жінок.

Аналіз останніх досліджень. Вплив гендерної політики більшовиків на формування, структуру та інформаційну заданість історичних джерел є найменш досліджуваним сегментом історіографії жіночої емансипації в Україні. На сьогодні можемо відзначити два дослідження українських вчених. Першою до класифікації і характеристики видових комплексів, які визначають життя жінки доби непу, звернулася дніпропетровська дослідниця О. Шевченко. Авторці вдалося виявити відмінності в інформаційному потенціалі джерел й показати неактуалізовані досі блоки інформації [8]. До аналізу інформаційної неточності в джерелах, плутанину в датах і встановлення більшості дійових осіб звернувся сучасний дослідник О. Кривоший, вивчаючи мемуари членкинь Запорізького жінвідділу Проте, автор не ставив своїм завданням визначення мотивів і причин таких викривлень в документах, обмежившись зауваженням про свої подальші наміри [9]. Тож, актуальними залишилися аналіз спонукальних мотивів і закономірностей виникнення, інформаційної повноти, достовірності та заданості джерел, а також їх функціональне призначення.

Виклад основного матеріалу. Відразу необхідно зауважити, що перехід до практичного будівництва соціалізму в СРСР, оголошений на партійних з'їздах та конференціях 19241925 рр., для жіноцтва означав зміну генеральної лінії радянської емансипації. Визначальним меседжем влади стала успішність обраного курсу жіночого розкріпачення. Апогей її популярності та затребуваності припав на часи боротьби із «троцькістською опозицією». Ідея переможного будівництва соціалізму в СРСР, висловлена Й. Сталіним на 15-му партз'їзді, потребувала обґрунтування нового переможного конструкту влади - «цілковитого розкріпачення жінок» [10, 31]. Терміново вимагалися позитивні практичні результати жіночої емансипації. Основними критеріями успішності було обрано якісне зростання чисельності жінок в партії та статистичний облік планового втягнення жінок до соцбудівництва.

Переформатування інформації в джерелах відмічається одразу та всеосяжно. Вже в ході роботи партз'їздів 1924-1925 рр. пролунала критика на адресу роботи жінвідділів. В провину ставилося «виключно агітпропагандистській і культурно-освітній» характер роботи, замість показників результативності [11; 623-624,647]. Проте, жінвідділи доволі швидко відреагували на появу нових посилів влади. Відповідно до партдисципліни статистичні дані майже одразу стали атрибутикою всеукраїнських з'їздів робітниць і селянок [12, 23]. Вже з середини 1920-х рр. конкретні «цифри на руках» почали активно застосовувати жінорганізатори у звітних докладах і виступах на зібраннях жінок [13, 121]. Другий прояв у переформатуванні джерел спостерігається у кон'юнктурних виправленнях текстів доповідей керівників різних рангів. Замість закреслених «зауважень до жінок і загальної політики» дописувалося від руки «участь жінок у соцбудівництві» [14, 119]. Подібні зміни знаходимо і в інших джерелах, що засвідчує масштабність перетворення інформації за такою координатою як тендерний вимір керованого соцбудівництва.

Мобілізаційний характер «втягування жінок» передбачав стабільне зростання показників жіночого представництва спочатку в партію, а потім у виробництво. Вже на 13-му з'їзді РКП(б) (травень, 1924 р.) з вуст Й. Сталіна і Зінов'єва прозвучали статистичні дані про низький відсоток жінок в партії та завдання виправити ситуацію [15; 260,238-239]. Аналогічні процеси відбувалися і на республіканському рівні на 8-й конференції КП(б)У (травень, 1924 р.). В резолюції розширили перелік потенційних претенденток в партію: «вважати можливим допущення в партію і жінок, які мають великий виробничий стаж (не менше 3-5 років) і беруть активну участь у делегатських зборах жінвідділів і в громадській роботі». Через рік 9-й з'їзд КП(б)У (грудень, 1925 р.) знову підняв питання «посилення темпів залучення до партії кращих робітниць і селянок» [16; 247,295]. Неочікуваний спад вступу до партії жінок у 1927 р. на десятиріччя Жовтня директивами влади мав бути терміново виправлений. В інструкції 1928 р. по роботі окружних партосередків вимагалося невідкладно докласти практичних зусиль по залученню потрібної кількості жінок [17, 87]. Запропонували скоротити процедуру підготовки шляхом короткотермінових курсів по «вивченню Статуту та Програми партії» [18, 17]. Критичність тогочасної ситуації демонструє також гасло про найкращий подарунок в день 8 березня - вступ робітниць і батрачок до лав своєї партії.

Активізація влади щодо підвищення показників ефективної діяльності жінок призвела до значного збільшення різних директивних документів (постанов, директив, інформаційних листів, циркулярів, інструкцій, анкет). До їх появи залучали розширений контингент керівників і представників різних відомчих установ окрвідділів і інспектур. Все частіше скликалися спеціальні наради по жінроботі, утворювалися тимчасові комісії та управлінські одиниці. Найбільш розгалужену мережу було створено щодо жінпраці (Центральна комісія з жінпраці та її регіональні представництва) і святкуванню жіночого свята (з 1928 р. створювалися щорічні комісії про проведенню свята). Їх діяльність мала створити ілюзію руху вперед. Доволі типовою формою стали: «не дивлячись на специфічні умови роботи, все ж мається низка досягнень», а також «не дивлячись на перелічені досягнення все ж нарада ліче, що на місцях недостатньо засвоїли директиву» [19, 69-70]. Обов'язковим ставало «провести точний підрахунок досягнень і матеріали помістити в пресі» [20, 32]. Тож, продукування нових за якістю джерел означало і зміну стилю мовлення. Очевидно, що ключовими стали питання вимірювання результатів, причому в бік успішності виконання. Навіть за наявності недоліків обов'язкова була сентенція про успішні показники з припискою «недостатньо засвоїли директиву».

Яскравим прикладом імперативності інформації, розриву між стратегічним плануванням і виконанням тактичних заходів є аналіз комплексу джерел з жіночої праці. За дорученням уряду Центральна комісія з жінпраці розробила анкети для вивчення більшого залучення жінок у виробництво. В питанні анкети «Які причини заважають залученню жіночої праці?» зазвичай керівники робили відписки (відсутність перспектив, підготовлених жіночих кадрів, не ефективно) [21, 8-12]. В документах червоною лінією проходить доволі кволий процес звітності. Навіть в докладній записці ВРНГ України «проскочила думка» про невигідність жіпраці [22, 16]. Тим не менш, результатом взаємодії стало видання в короткий термін збірки «Жіноча праця в Україні» (1926 р.) [23], де, насамперед, наводилися оцінки успішності залучення жінок до суспільного виробництва.

Проте, після її видання спостерігається зменшення моніторингу оцінки жіночої праці («ослабло керівництво з центру, немає звітів, роботу перекинуто на штатних інспекторів по жінпраці»). Малозатребуваним у суспільстві виявилося і саме видання збірки (рівень розповсюдження «поганий і недостатньо популяризований») [24, 93]. Очевидно, що після видання збірки знизилися як зацікавленість самої влади, так і функціонування в суспільстві зібраної інформації. Волюнтаризм у визначенні показників оцінювання без врахування об'єктивних обставин, формалізм у збирані даних і звітності сформували доволі специфічний інформаційний продукт. Він скоріш відображає сконструйовану владою інформаційну картину жіночої праці, ніж історичні реалії. Інформація про внутрішні складнощі адаптації жінок, умови підвищення кваліфікації, готовність до суспільних робіт, сприйняття керівництвом хоча і присутня, але подавалася в ракурсі «тимчасовості і вимушеності». Лейтмотивом стали переконання у обов'язковості створення умов, що зроблять працю легкою і здоровою.

Питання ж, які повністю випали із критеріїв оцінювання, а відповідно і публічності, стосувалися явища самоорганізації жіночої праці. Тенденцію виконання директивних вказівок, а не підтримку жіночої ініціативи наглядно ілюструє історія ліквідації артілі «Жіноча праця» на Сумщині. В день Жіночого свята 8 березня «райжінвідділом підноситься прапор цієї артілі і обіцяється широке сприяння» її роботи. А вже через тиждень артіль ліквідовується, причому жінвідділ «не придав цьому ніякого значення». Цілком очевидно, що в період масової колективізації та індустріалізації жіноча артіль була приречена на знищення, але показовою є поведінка представниць жінвідділів. Вони засвідчили прагнення виконати формальні показники успішності жіночої праці і небажання захищати самоорганізований жіночий трудовий колектив. Наслідком стало входження в СОЗ «Вперед до соціалізму» 12 жінок із двохсот і негативне сприйняття радянської влади, яка, на думку представниць артілі, «проти організації жіночої праці» [25, 167-168]. Зауважимо, що більшість із них були батрачками, на яких і була в першу чергу розрахована політика «жіночого розкріпачення».

Висновки. Дослідження показало залежність від кон'юнктурних змін емансипаційної політики більшовиків обмеженого інформаційного потенціалу історичних джерел. Значна його частка була формалізована і орієнтована на публічний доказ вірності обраного владою шляху. Наголос робився на досягненнях як результаті усвідомленої дії влади, а орієнтація на зростаючу динаміку та статистичні показники мала стати індикатором публічного успіху. Виразним стало активне втручання влади у процес вироблення статистичної інформації, що оберталося на зручне знаряддя легітимізації політичних рішень. Цілком логічно, що жіночий актив на загальносоюзних та республіканських з'їздах, в першу чергу, робив реверанс владі, оцінюючи залучення жінок як показник «вірної політики і керівництва». Кінцевим наслідком «вдалих» зусиль влади, «успіхом» досягнення поставленої мети мало стати твердження про повну перемогу у реалізації жіночої емансипації, що і відбулося в 1930-х рр.

Список використаної літератури

1. Гапова Е. Революция и гендерный контракт, или может ли комсомолка отказать комсомольцу? [Електронний ресурс] / Е. Гапова // Неприкосновенный запас. - 2008. - № 4 (60). - Режим доступу: http:// magazines.russ.ru/nz/2008/4/ga28.html.

2. Святець Ю. Рівні наукової комунікації та властивості історичних джерел [Електронний ресурс] / Ю. Свя- тець // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія. - 2012. - Т 20, вип. 20. - С. 158-165. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vduia_2012_20_20_25.

3. Рожнёва Ж. К вопросу об особенностях информационных процесов в советском обществе [Електронний ресурс] / Ж. Рожнева // Гуманитарная информатика. - Вып. 1. - 2003. - С. 47-51. - Режим доступу: http:// huminf.tsu.ru/e-jumal/magazine/1/rojneva.htm.

4. Лабур О. «Жіноче розкріпачення» в Радянській України (1920-1930 рр.): особливості формування джерел / О. Лабур // Інтелігенція і влада: громадсько-політичний науковий збірник. - Одеса : Астропринт, 2013. - Вип. 28. - С. 181-190.

5. Подгаецкий В. О категориях «массовости» и «самодостаточности» в источниковедении (автодидактичес- кое размышления) / В. Подгаецкий // Проблемы источниковедения и историографии: материалы ІІ Научных чтений памяти академика И. Д. Ковальченко. - М.: РОССПЭН, 2000. - С. 369-3 89.

6. Можаева Г. Роль исторической информации в современном источниковедении [Електронний ресурс] / Г. Можаева // Гуманитарная информатика. - Вып. 1. - 2003. - С. 35-46. - Режим доступу: http://huminf.tsu.ru/ e-jumal/magazine/1/mojaeva.htm.

7. Гофман И. Анализ фреймов: эссе об организации повседневного опыта / И. Гофман ; [пер. с англ. Р. Бумагина и др.]. - М. : Институт социологии РАН, 2003. - 752 с.

8. Шевченко О.І. Можлива модель джерельної бази до вивчення соціального статусу жінки в українському суспільстві доби непу / О.І. Шевченко // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Образи науки: Міжвузівський зб. наук. праць. - Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2000. - С. 197-203.

9. Кривоший О. «Спогади про участь жінок в громадянській війні та жіночому русі...» як джерело до вивчення історії Південної України 1918-1924 років / О. Кривоший // Музейний вісник. 2011. - № 11. -С. 173-176.

10. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 1. - Оп.6. - Спр. 1113.

11. ВКП(б) в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК : [у 2 ч.]. - К. : Державне видавництво політ. літератури УРСР, 1949. - Ч. 1 : 1898-1925 рр. / [ред. кол. : М.Б. Мітін та ін.; пер. з рос. вид. 1940 р.]. - Вид. 6-те, допов. - 1949. - 732 с.

12. Державний архів Донецької області. - Ф. р-6808. - Оп.1. - Спр. 27.

13. Державний архів Дніпропетровської області (далі - ДАДО). - Ф. П-1. - Оп. 1. - Спр. 2269.

14. Державний архів Вінницької області. - Ф. р-847. - Оп. 1. - Спр. 80.

15. Тринадцатый съезд РКП(б). Май 1924 года. Стенографический отчёт. - М. : Госполитиздат, 1963. - 883 с.

16. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів і конференцій 1918-1956 рр. / Ін-т іст. партії ЦК КПУ - К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. - 703 с.

17. ДАДО. - Ф. 416. - Оп. 4. - Спр. 25.

18. ДАДО. - Ф. 11. - Оп.1. - Спр. 539.

19. Державний архів Миколаївської області. - Ф. р-161. - Оп. 1. - Спр. 606.

20. Державний архів Київської області (далі - ДАКО). - Ф. р-427. - Оп. 1. - Спр. 172.

21. Державний архів Харківської області (далі - ДАХО). - Ф. р-865. - Оп. 1. - Спр. 447.

22. ДАХО. - Ф. р-865. - Оп. 1. - Спр. 505.

23. Женский труд на Украине. Сб. ст. по женскому труду / под ред. М. Кустелян. - Полтава, 1926. - 89 с.

24. ДАКО. - Ф. р-427. - Оп. 1. - Спр. 172.

25. Колективізація і голод на Україні: 1929-1933. Збірник матеріалів і документів / АН України. Інститут історії України та ін. ; упоряд.: Г. М. Михайличенко, Є. П. Шаталіна ; відп. ред. С. В. Кульчицький. - К. : Наук. думка, 1992. - 736 с.

Размещено на Allbest.ru