Сергій Шелухін: роздуми на тему незалежності

In the article is dedicated to Serhiy Shelukhyn the prominent scientist, lawyer, social and political figure and patriot of Ukraine. The national historiography already have a row of the advanced studies, that investigate the course of life, genealogy of prominent scientist, his scientific and quarry successes, participating in activity of national governments of Ukraine. Nowadays the analysis Shelukhyn's labours remain actual, for the studying the ways of statement and building of the Ukrainian state. The prominent scientist in his numerous works on the basis of international law grounds Ukrainian forming as a nation-state. He considers the Ukrainian people, as the title nation for the construction of the national state in the ethnic limits. Serhiy Shelukhyn convinces not to repeat the mistakes of the contemporaries and not suppose basic forces on allies. He suggests to search a way to the construction of the state system in own national resources.

Key words: independence; creation of the state; international law; Poland; Russia.

Історію творять люди, найяскравіші особистості свого народу, впливають на хід історії і залишають помітний слід для нащадків. Серед яскравих особистостей історії України помітною постаттю є Сергій Шелухін. Справжній громадянин своєї Батьківщини та невтомний борець за її незалежність.

На сучасному етапі розвитку української національної ідеї перед науковцями стоїть важливе завдання зібрати та дослідити увесь історичний та політичний державотворчий досвід. Постать Сергія Шелухіна в цьому контексті є непересічною та обов'язковою для дослідження. Його біографія писалась в найбільш доленосні для України роки першої третини XX ст. І він як справжній патріот не залишався осторонь цих подій. Шелухін у своїх численних працях розвивав ідею державності, шляхи та засоби боротьбі за її втілення, пошук оптимальних форм державного розвитку та причин, які завадили у вирішальний час здобути омріяну самостійність.

В сучасній історіографії достатньо широко висвітлено життєвий шлях та родовід видатного українського політика [1], показана його громадсько-політична діяльність в буремні революційні роки [2]. Основні праці самого Шелухіна доступні для опрацювання, проте не всі вони перекладені українською мовою та перевидавались останнім часом. Для більш глибокого аналізу діяльності українського правника шлях науковця прокладається через архіви, де зберігається значна частина свідчень про його діяльність [3].

Попри значний обсяг історичної літератури науковий доробок самого вченого є недостатньо вивченим, тому вимагає ґрунтовнішого та ширшого дослідження, що зумовлює актуальність поданої статті. Сергій Шелухін, який став відомим завдяки своїй плідній діяльності, відзначився як талановитий науковець в галузі права, активний політик і державний діяч, ідеолог українського визвольного руху та визначний дипломат.

Отже мета нашого дослідження -- прослідкувати погляди Шелухіна на шляхи побудови української державності. Визначити основні аргументи та тези, які він наводить з приводу сучасності та майбутнього України.

Ще зі студентських років С. Шелухін був активним учасником національного відродження, членом «української громади» Київського університету, де захищав ідеали незалежної соборної України. В дореволюційний період, після закінчення університету, працював у судових установах Єлисаветграда, Кам'янця-Подільського, Кишинева, обіймав посади слідчого судді, згодом -- прокурора, почесного судді та члена окружного суду в Одесі.

С. Шелухін, національна свідомість якого зростала в умовах дії Емського указу, важливе значення у свідомості людини, як громадянина та патріота, відводив рідній мові. Він став автором низки праць, у яких піднято питання про роль та значення рідної мови для народу. Шелухін доводив, що факт існування окремої мови свідчить і про факт існування окремого народу як одноетнічної цілісності. Оскільки Україна, на його думку, однонаціональна країна, то й державною мовою може виступати лише українська. Водночас він постійно наголошував на потребі гарантування прав національних меншостей в Україні, бо державні інтереси не тільки не вимагають нищення місцевих мов, а навпаки -- зацікавлені в їхньому розвитку [4, с. 4].

Показовими стали його слова: «Одкидання державної мови -- не тільки одкидання національної ознаки української державності, а й величезна неповага до душі і совісті народу, до самої української народності» [5].

Сім'я Шелухіна поділяла його погляди та також самовіддано працювала на благо української справи. Так, в Одеському державному архіві знаходиться документ, у якому йдеться про дозвіл від міського голови дружині Шелухіна видавати газету «Вісті» українською мовою [6, арк. 29]. Вже з 1905 р. С. Шелухін стає активним учасником українського національного руху: виступає безпосереднім організатором одеського товариства «Просвіта» і займається широкою просвітницькою діяльністю; є автором меморандуму про підтримку прав української нації, який в січні 1905 р. надсилає на ім'я прем'єр-міністра С. Вітте від імені одеських громадян; підтримує діяльність товариства «Українська хата»; напередодні революції очолює Український революційний керуючий комітет в Одесі та пропагує самостійницькі ідеї. На першому українському мітингу в Одесі 1905 року, де зібралося до 1500 осіб, С. Шелухін виступав з приводу автономії України [2, с. 327].

З квітня 1917 р. С. Шелухін стає членом Української Центральної Ради та одним з провідних діячів української партії соціалістів-федералістів. На початку грудня 1917 р. він очолив в УЦР позапартійну фракцію самостійників, котра відстоювала ідеали самостійного державного існування України. Обіймав посади генерального судді УНР, міністра судових справ в уряді В. Голубовича (лютий-квітень 1918 р.), був головою української делегації на мирних переговорах з РРФСР, членом державного сенату (липень 1918 р.), членом Генерального суду, виконуючим обов'язки міністра юстиції в уряді В. Чехівського (1919 р.). С. Шелухін входив до складу української делегації на мирних переговорах у Парижі (1919 р.).

Саме в ці роки С. Шелухін видає за кордоном свою відому політичну працю «L'Ukraine, la Pologne, la Russie et le droit de libre disposition des peuples» («Україна, Польща і Росія та право вільного самовизначення народів». -- переклад наш., К.К.), завдяки якій піднімає українське питання на розгляд європейської громадськості. У своїй праці, оперуючи аргументами міжнародного права, Шелухін доводить, що після революції 1917 р., коли в Росії не стало царської влади, втратив чинність договір між Україною та Росією від 1654 р., укладений Б. Хмельницьким, та всі зобов'язання у відповідності з ним. Таким чином вчений переконує, що підставою державної незалежності України є момент відмови російського царя Миколи ІІ від престолу внаслідок революції 1917 р., а не дата проголошення IV Універсалу [4, с. 2]. історик шелухін український державотворення

Причини поразки у революції 1917-1921 рр. Шелухін пов'язував з прорахунками української інтелігенції, якій у вирішальний час забракло духу очолити національний рух та визначитись з державною концепцією. Сам він пише: «Для оборони українського державотворчого руху, надання йому історичності, правдивості... потрібні великі зусилля нації. А передусім праця, озброєна науковими знаннями інтелігенції» [7, с. 9]. Основну політичну помилку Шелухін вбачає у хибній орієнтації на чужі політичні сили та закликає шукати шлях до побудови державності у власних національних ресурсах. Ще одним прорахунком українського руху, на думку вченого, став низький професійний рівень діяльності української дипломатичної служби. Що, в свою чергу, ускладнювало процес визнання України як незалежної держави на міжнародній світовій арені.

У 1921 р. вчений емігрував до Чехословаччини, де продовжив активну громадсько-політичну діяльність. Він стає членом Правничого товариства у Празі, а у 1921 р. його було обрано головою Всеукраїнської національної ради, опозиційно налаштованої до С. Петлюри. Перебуваючи в еміграції, С. Шелухін співпрацює з Музеєм визвольної боротьби України в Празі, з Українським соціологічним інститутом, очолює наукову колегію Українського національного музею-архіву. В січні 1923 р. його було обрано головою товариства «Ліга української культури», він тісно співпрацює з Союзом українських журналістів у Відні, згодом (1928 р.) стає почесним членом товариства «Єдність» у Празі.

У Відні 1921 року діячами, опозиційно налаштованими до С. Петлюри, було утворено Всеукраїнський національний державний союз, С. Шелухін був одним з його лідерів і авторів меморандуму, відправленого від імені союзу Версальській мирній конференції на ім'я президента В. Вільсона. У ній обґрунтовувалось право українського народу на незалежність. С. Шелухін вважав Варшавський договір 1921 р., укладений між С. Петлюрою та Ю. Пілсудським, фатальною помилкою. Знову ж таки на основі міжнародного права він доводить, що вже з моменту підписання угоди вона була приречена на провал з важкими наслідками для України. У свої праці він вказує: «Орієнтація на чужу державу, чужий уряд звичайно вимагає тяжкої розплати інтересами і коштами своєї нації», та знову підкреслює, що лише спираючись на власні сили можна залишитись «хазяїном в своєму домі» [8, с. 7].

У відносинах з Росією для України тих часів С. Шелухін не бачив жодних перспектив. На думку автора, традиційно та історично склалось, що ще з часів Івана Калити та Петра Першого Російська держава проводила імперіалістичну політику по відношенню до сусідніх народів. І така політична риторика не змінилась навіть з приходом більшовиків. Тому шляхом визволення для України може стати вже згаданий вибір на користь власних національних сил, а також сили міжнародного права [4, с. 7].

Отже Сергій Шелухін, видатний вчений та політик, розглядає український народ як титульну націю для побудови національної держави в її етнічних межах. У своїх працях він обґрунтував та довів право української нації на власну державність.

Вчений був переконаний, що у процесі розбудови української державності потрібно використовувати власний історичний національний досвід українського народу, а не загальні критерії побудови держави.

Слід підкреслити, що праці Сергія Шелухіна не втрачають свою актуальність для вивчення процесів державного будівництва і сьогодні. Підкреслимо, що основою державницької концепції С. Шелухіна є український народ, як головна рушійна сили державотворення.