Основні тенденції британсько-радянських військово-політичних відносин у другій половині 80-х рр. ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні тенденції британсько-радянських військово-політичних відносин у другій половині 80-х рр. ХХ століття

Важливою особливістю світової політики 80-х рр. XX століття варто назвати послаблення міжнародної напруженості, головним чином ініційоване учасниками діалогу Схід-Захід. Позицію координатора та провідника узгодженої політики країн Заходу стосовно Радянського Союзу в межах «збройного співіснування», що поєднував у собі елементи сильної оборони та розумного діалогу, займав Лондон [7, р. 128]. З огляду на це, головним напрямком британсько-радянських політичних відносин другої половини 80-х рр. стала тематика роззброєння (зокрема, хімічного), зниження рівня протистояння на європейському континенті, попередження мілітаризації космосу та питання створення системи міжнародної безпеки [1, с. 402]. Недостатнє вивчення означеної проблематики у вітчизняній та зарубіжній історіографії обумовило актуальність її дослідження.

Основні тенденції військово-політичних відносин Сполученого Королівства та Радянського Союзу у другій половині 80-х рр. XX століття були висвітлені на сторінках грунтовної колективної роботи російських науковців Л. Бабиніної, О. Громико та Н. Капітанової «Велика Британія: епоха реформ», монографії радянського дослідника О. Лебедева «Очерки британської зовнішньої політики (60-80-ті рр.)» та наукової роботи дослідників британського Королівського інституту міжнародних відносин А. Правди та П.Дж. Данкана «Радянсько - британські відносини після 1970-х рр.». Залучення автором до наукового обігу, частково розсекречених у 2012, 2015 рр., стенограм дебатів у парламенті Великої Британії та документів Архіву зовнішньої політики Російської Федерації сприяло глибшому пізнанню проблеми.

Під час виступу у Палаті громад британського парламенту 21 січня 1987 р. Державним міністром закордонних справ Сполученого Королівства Т. Рентоном було наголошено на пошуці керівництвом Великої Британії та СРСР шляхів налагодження двостороннього співробітництва у військово-політичній галузі. Під час його візитів до Москви та Ленінграду 13-18 січня 1987 р. головною темою для обговорення між ним та керівником Міжнародного відділу ЦК КПРС А.Ф. Добриніним, першим заступником міністра закордонних справ А.Г. Ковальовим та іншими радянськими чиновниками був контроль над озброєннями, зокрема чисельністю хімічної зброї [15]. Під час візиту М. Тетчер до Радянського Союзу, який тривав із 28 березня до 2 квітня 1987 рр., британський прем'єр наголосила на прагненні підготовки міжнародної конвенції про заборону та ліквідацію хімічної зброї [1, с. 402].

Зміцненню довіри між сторонами сприяв обмін візитами між британським хімічним оборонним відомством, розташованим у Портон Дауні (державному парку військової науки Великої Британії), та радянським представництвом із виробництва устаткування для хімічної боротьби в м. Шиханах (Саратовська область). Першим був візит у 1986 р. делегації Сполученого Королівства до СРСР. Згідно планів британського керівництва, результатом дискусії мало стати двостороннє обмеження усього спектру видів хімічної зброї [14]. Натомість, під час виступу у Палаті Громад 24 травня 1988 р. Держсекретар оборони Великої Британії Я. Стюарт наголошував на тому, що Радянський Союз продовжує модернізувати власні збройні сили, зокрема збільшувати обсяги хімічної зброї [16].

Згідно заяви його наступника А. Гамільтона від 7 лютого 1989 р., міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварнадзе особисто визнав факт володіння Радянським Союзом хімічним озброєнням у кількості 50 тис. тонн хімічних речовин. На думку А. Гамільтона, ця цифра значно відрізнялася від підрахунків, проведених британським керівництвом [12]. Вирішенню цього питання було присвячено зустріч 26 вересня 1987 р. у Нью-Йорку між британським Держміністром закордонних справ та у справах Співдружності М. Волдегрейвом та Е. Шеварднадзе [11], яка, щоправда, мала переважно декларативний характер.

Доцільно було б окремо звернути увагу на інцидент, що дискутувався 27 квітня 1989 р. у Палаті громад британського парламенту. Мова йшла про радіаційну небезпеку для Великої Британії від потоплення радянського атомного підводного човна класу Майк, спричинену водам Північного моря та Північного Льодовитого океану. Однак, згідно заяв британського Державного міністра закордонних справ та у справах Співдружності М. Чалкер, у повідомленні М. Горбачова до М. Тетчер про аварію в ніч на 8 квітня, радянський лідер запевняв британську колегу у відсутності ймовірність витоку радіоактивності в результаті цього [10], що не стало приводом для погіршення відносин між лідерами обох країн. Не зважаючи на глибокі розбіжності у точках зору прем'єра Великої Британії та керманича Радянського Союзу стосовно низки політичних питань, доцільно констатувати «довірливе ставлення» М. Тетчер до М. Горбачова.

Окремо увагу варто зосередити на вивченні особливостей британсько-радянських відносин на морі. У межах візиту 13-16 липня 1986 р. міністра закордонних справ СРСР Е. Шеварнадзе до Великої Британії було підписано Угоду про попередження інцидентів на морі за межами територіальних вод [1, с. 401], які могли б мати важкі наслідки ддя двосторонніх британсько-радянських відносин аж до ядерного конфлікту, та зосереджено увагу на тлумаченні радянської концепції створення загальної системи міжнародної безпеки [2, с. 198-199].

За цих умов, доцільно констатувати стабільно низький рівень (із 1987 р.) військово-морської активності Радянського Союзу в східній частині Атлантичного океану [8]. На цьому наголошував, виступаючи в Палаті громад британського парламенту 26 червня 1989 р., Держсекретар оборони А. Гамільтон, який вже ЗО червня констатував факт відсутності дислокації радянських підводних човнів у районі британських військово - морських баз [9], що, у свою чергу, засвідчило зменшення небезпеки з моря для території Великої Британії.

Доцільно також наголосити на прагненні радянського керівництва до співробітництва із представниками Великої Британії у галузі судноплавства. Зокрема, Нотою посольства СРСР до британського Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності від 25 липня 1989 р. керівництво Радянського Союзу прагнуло заручитися підтримкою власної кандидатури на виборах нового складу Ради Міжнародної морської організації (ІМО), які мали відбутися 9-20 жовтня 1989 р. у Лондоні під час чергової XVI сесії Асамблеї ІМО. Відзначалось, що уряд Радянського Союзу планував висунути на зазначеній сесії Асамблеї кандидатуру своєї країни для переобрання у склад Ради ІМО у категорії «А», за якою, відповідно до статті 17 (А) Конвенції про Міжнародну морську організацію, обиралося вісім членів Ради - держав, найбільш зацікавлених у наданні послуг у галузі міжнародного судноплавства.

Варто пояснити, що СРСР вважався однією з провідних морських держав, з огляду нате, що його торговельний флот, згідно статистичних даних «Реєстру судоходства Ллойда» Великої Британії за 1988 р., займав четверте місце у світі по брутто-реєстровому тоннажу. Радянський морський флот володів сучасною інфраструктурою: на морському узбережжі СРСР, протяжністю більше 40 тис. км., були розташовані десятки портів, що приймали морські торговельні та риболовецькі кораблі, кораблеремонтні заводи і бази обслуговування флоту. Керівництво галуззю в масштабах країни здійснювалося спеціально створеним із цією метою Міністерством морського флоту СРСР.

Наголошувалось на тому, що виконуючи власні зобов'язання згідно Конвенції про Міжнародну морську організацію, СРСР був активним прибічником подальшого підвищення ролі ІМО у вирішенні, в інтересах світового співтовариства, таких кардинальних проблем, як забезпечення безпеки на морі та попередження забруднення морського середовища. Будучи учасником конвенцій, розроблених у межах ІМО, СРСР ефективно забезпечував відповідність кораблів, що плавають під його прапором, вимогам чинних міжнародно-правових актів [6, арк. 1-2].

Під час візиту 13-16 липня 1986 р. до Сполученого Королівства міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварнадзе наголошував на розумному підході британської сторони до дотримання чинних американсько - радянських домовленостей стосовно обмеження космічних озброєнь [2, с. 198-199]. Період із 28 вересня до 2 жовтня 1986 р. позначився зустріччю у Москві Генерального директора Британського Національного Космічного Центру Р. Гібсона та директора Радянського інституту космічних досліджень (РІКС) Р. Сагдєєва, у результаті якої між сторонами було підписано протокол про співпрацю Сполученого Королівства з СРСР у галузі класичних космічних наук [3, арк. 25], серед яких: рентгенівська астрономія, високоенергетична астрофізика, сонячна і земна фізики, матеріалознавство. Ця угода передбачала легалізацію та консолідацію чинних відносин між британськими університетами у м. Бірмінгемі, м. Лондоні та РІКС [13].

У свою чергу, результатом візиту М. Тетчер впродовж 28 березня - 2 квітня 1987 р. до СРСР стало підписання Угоди про співробітництво в галузі вивчення, дослідження та використання космічного простору в мирних цілях» [1, с. 401].

Тематика британсько-радянського співробітництва у космічній галузі стала найбільш актуальною на початку 1988 р. Згідно Ноти посольства СРСР у Великій Британії до британського Міністерства закордонних справ (МЗС) «Про галузі співробітництва щодо двосторонньої Угоди про співпрацю у вивченні, дослідженні та освоєнні космічного простору» від 7 січня 1988 р., співробітництво між сторонами, відповідно до статті 3, передбачало здійснення спільних проектів із конструювання, виробництва та запуску космічної апаратури [5, арк. 1]. Мета радянської сторони полягала в розширенні взаємовигідної співпраці між радянськими організаціями та приватними фірмами Великої Британії, що зустрічало зі сторони останніх розуміння та підтримку. Нотою МЗС Великої Британії «Про внесення поправок до радянсько - британської Угоди про співробітництво в галузі вивчення, дослідження та використання космічного простору в мирних цілях» від 18 лютого 1988 р. до посольства СРСР у Великій Британії, Міністерство закордонних справ та у справах Співдружності наголошувало на можливості такої співпраці згідно законів, чинних на території обох держав [4, арк. 24-25].

Таким чином, активний політичний діалог між лідерами Великої Британії та СРСР у другій половині 80-х рр. XX століття сприяв створенню умов для розширення британсько-радянських зв'язків у військовій галузі, зокрема у питаннях контролю над озброєнням. Шляхом проведення низки політичних консультацій та зустрічей між британським та радянським керівництвом було досягнуто домовленостей стосовно заборони хімічної зброї як засобу досягнення балансу сил в Європі між Великою Британією та Радянським Союзом, з метою зниження міжнародної напруженості. Важливим досягненням британсько-радянського співробітництва означеного періоду стала співпраця між країнами у галузі класичних космічних наук, з метою вивчення космічного простору, та у сфері судноплавства, що засвідчило пошук керівництвом Сполученого Королівства та СРСР шляхів поглиблення двосторонньої співпраці.

Список використаних джерел

британський радянський міжнародний судноплавство

1. Великобритания: эпоха реформ / Л.О. Бабынина, А.А. Громыко, Н.К. Капитонова. - М.: Весь мир, 2007. - 533 с.

2. Лебедев А. Очерки британской внешней политики (60-80-е годы) / А. Лебедев. - М.: Междунар. отношения, 1988. - 303 с.

3. Дневник международных контактов британского правительства за сентябрь 1986 г. // Архив внешней политики Российской Федерации. - Ф. 162. - Оп.63. - П. 380. - Д.5.

4. Нота МИД Великобритании в Посольство СССР в Великобритании «О внесении поправок в советско-британское Соглашение о сотрудничестве в области изучения, исследования и использования космического пространства в мирных целях» // Там же.-Оп.65.-П. 389.-Д.2.

5. Нота Посольства СССР в Великобритании Министерству Иностранных Дел Великобритании «Об областях сотрудничества по двустороннему Соглашению о сотрудничестве в изучении, исследовании и освоении космического пространства» // Там же. - Оп.65. - П. 389.-Д.1.

6. О поддержке кандидатуры СССР на выборах в Совет Международной морской организации (ИМО) от 25 июля 1989 г. // Там же. - Оп.66. - П. 393. - Д.1.

7. Soviet-British Relations Since the 1970s / [ed. by Alex Pravda, Peter J.S. Duncan]. - C.: Cambridge University Press, 1990. - P.128. - Режим доступу: http://books.google.ru/books? id=Duv_hZrxcmEC&.pg=PA172&.l pg=PA172&dq=soviet-british+culture+relations&source=bl&ots.

8. Soviet Naval Activity. Parliamentary Debates. House of Commons. - Series 6. - Vol.155 c371W. - Режим доступу: http:// hansard.millbanksystems.com/written_answers/1989/jun/26/soviet - naval-activity

9. Soviet Submarines. Parliamentary Debates. House of Commons. - Series 6. - Vol.155 c583W. - Режим доступу: http://hansard. millbanksystems.com/written_answers/1989/jun/30/soviet-submarines

10. Soviet Submarine (Sinking). Parliamentary Debates. House of Commons. - Series 6. - Vol.151 cc593-4W. - Режим доступу: http:// hansard.millbanksystems.com/written_answers/1989/apr/27/soviet - submarine-sinking

11. Soviet Union (Ministerial Meetings). Parliamentary Debates. House of Commons. - Series 6. - Vol.138 c963W. - Режим доступу: http://hansard.millbanksystems.com/written_answers/1988/oct/19/ soviet-union-ministerial-meetings

12. SovietUnion (Parliamentarians'Visits). ParliamentaryDebates. House of Commons. - Series 6. - Vol.146 cc784-5. - Режим доступу: http://hansard.millbanksystems.com/commons/1989/feb/07/soviet - union-parliamentarians-visits

13. Soviet Union (Prime Minister's Visit). Parliamentary Debates. House of Commons. - Series 6. - Vol.113 ССІ217-31. - Режим доступу: http://hansard.millbanksystems.com/commons/1987/apr/02/soviet - union-prime-ministers-visit

Размещено на Allbest.ru