Криза русофільського консерватизму напередодні Першої світової війни: політичне товариство "Галицько-руська рада"

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК94:323.13](477.83/.86)«1909/1914»

Криза русофільського консерватизму напередодні Першої світової війни: політичне товариство «Галицько-руська рада»

Лехнюк Р. О.,

асистент кафедри новітньої історії України ім. Михайла Грушевського, Львівський національний університет ім. Івана Франка (Україна, Львів), r.lechniuk@gmail.com



На основі матеріалів періодики висвітлено історію консервативного крила русофільського руху в Галичині у 1909--1914 рр. і діяльність його інституційного оформлення -- політичного товариства «Галщько--руська рада». Розглянуто головні світоглядні засади русофільського консерватизму і передумови розколу русофілів на консервативних «старокурсників» і радикальніших «новокурсників». Проаналізовано світоглядні дилеми, перед якими стояли носії консервативної свідомості серед русофільського середовища і спроби їх вирішення. Досліджено ідейні засади і політичні практики членів «Галицько-руської ради». Охарактеризовано ключові проблеми, з якими вони зіткнулись у своїй діяльності. Встановлено, що головними причинами невдач консервативних діячів «Галицько-руської ради» напередодні Першої світової війни стала їх нездатність адаптувати власний консерватизм до вимог модерноїдоби.

Ключові слова: русофіли, консерватизм, «Галицько-руська рада», «старокурсники».



LekhniukR. O., AssistantProfessor atDepartment ofModern Ukrainian History, Ivan Franko National University ofLviv (Ukraine, Lviv), r.lechniuk@gmail.com

The crisis of the Rusophile conservatism on the eve of the First World War: the political organization «Galician--ruthenian council»

In the article, on the basis of newspapers andjournals materials, is analyzes the history of the conservative wing of the Russophile movement in Galicia in 1909-1914 and the activity of its institutional design -- the political organization «Galytsko--rus'ka rada». The main philosophical principles of Russophile conservatism and the preconditions for the split of this movement on conservative «old.'» and more radical «new»factions are considered. The world-view dilemmas, in front of which stood bearers of conservative ideology among Russophilian environment and attempts to solve them, -were analyzed. The ideological principles andpolitical practices ofthe members ofthe «Galytsko-rus'ka rada» are explored. The key issues they encountered in their 'work are described. It-was established that the main reasons for the failures ofthe conservativesfrom the «Galytsko--rrn'ka rada» on the eve of the First World War were their inability to adapt their own conservatism to the demand? ofthe modern age.

Keywords: Russophiles, conservatism, «Galytsko--rus'ka rada», «old»faction.



Консервативна думка була важливою складовою інтелектуальних дискусій і політичних практик в українському суспільстві Галичини початку XX ст.

З огляду на це актуальним є Грунтовне дослідження середовищ української консервативної думки в краї. У цій статті йдеться про найдавніший з цих осередків

- русофілів. Історія русофілів повна стереотипів і спрощених трактувань цього непростого, але вкрай яскравого феномену історії українського руху в габсбурзькій Галичині. Тому аналіз консервативних засад русофільського світогляду є важливим дослідницьким завданням. Особливо це стосується однієї з призабутих сторінок історії галицького русофільства

- ідей і практичної діяльності консервативної групи «старокурсників» у період 1909-1914 рр. та їх політичної інституції - товариства «Галицько-руська рада».

Теоретичну основу русофільства складала «всеруська» ідея. Першою її опорою була теза про «національнеє и культурное единство всего русскаго народа». Втім, її не слід трактувати з точки зору модерного націоналізму з його чіткими розрізненнями і критеріями, адже ключовими були не етнічні маркери, а історія й культура, що мала поєднувати локальні групи «малоросів» (українців) і «москалів» (росіян) у єдиний організм [22]. Другою опорою русофільської ідентичності був східний християнський обряд і традиційна складова консервативного мислення в християнському світі - важлива роль Церкви в житті суспільства. Із двох попередніх основ витікала третя - захист етимологічного правопису і церковнослов'янської мови в літургії. Для русофілів вони були символами нерозривності культурної традиції.

Перша чверть XX ст. поставила русофільський рух, що базувався на цих консервативних засадах, перед обличчям глибокої світоглядної й ідейної кризи. Ідентичність русофілів, базована на домодерних засадах, що не вимагали чіткої національної самоідентифікації, швидко втрачала актуальність перед викликами модерних ідеологій, насамперед націоналізму. Теза про єдність усього «русского народа» робила для русофілів неприйнятною ідею про повну окремішність українського (малоросійського) народу, яку відстоювали галицькі народовці. Зростання впливів народовців, насамперед втілене в діяльності Української національно-демократичної партії (УНДП), радикалізація як українського руху, так і національної атмосфери в усій монархії Габсбургів - усе це ставило традиційний русофільський консерватизм під загрозу, відповісти на яку їм не вдавалося.

Нездатність лідерів русофілів успішно зреагувати на виклики часу сприяла появі від початку XX ст. внутрішньої опозиції, насамперед серед представників молодшого покоління, що підпало під вплив новітніх ідеологій націоналізму і соціалізму та засуджувало консерватизм старих очільників. Уособленням усіх вад старшого покоління для «молодих» став термін «рутенство». Під ним насамперед мали на увазі надмірне себелюбство, гордовитість, прихований «аристократизм- панство», вузькоглядність і відсталість, прислужливість, показне народолюбство і пристосуванство [43]. Старше покоління звинувачували у відданості пустим традиційним формам, давно позбавлених змісту [42]. Надмірне акцентування на цих питаннях вело, на думку «молодих», до відсутності справжнього розуміння «русской идеи», яка була чимось більшим, ніж вживання літер «ъ», «ы» чи «і» [17].

Наслідком розбіжностей міждвома групами всередині русофільського середовища став його офіційний розкол на початку 1909 р., коли «новокурсники» на чолі з Володимиром Дудикевичем і Дмитром Марковим взяли під контроль політичне товариство «Руська рада» і керуючий орган Русько-народної партії - «Народний Совіть». Натомість прихильники консервативних засад, насамперед більшість парламентських представників русофілів - Михайло Король, о. Василь Давидяк, Володимир Курилович, Микола Глібовицький - зберегли за собою найпопулярніший часопис середовища - газету «Галичанинь». Для цієї консервативної групи одним з наслідків розколу і переходу контролю над давніми політичними організаціями до рук «молодих» стала потреба створення нового інституційного осередку. Цю функцію було покладено на політичне товариство «Галицько-руська рада», рішення про заснування якого було прийнято на з'їзді 2 лютого 1910 р. [26, с. 179]. Саме під знаком цієї організації відбувалися ідейні й політичні зміни, пов'язані з функціонуванням консервативного крила русофілів напередодні Першої світової війни.

«Галицько-руська рада» як інституційний осередок русофілів-консерваторів у 1910-1914 рр. ще не ставала об'єктом окремих історичних досліджень. Попри зростання інтересу істориків до феномену галицького русофільства, історію цього політичного товариства дослідники досі фактично ігнорували. Єдиним винятком є стаття Ірини Орлевич, присвячена передумовам і перебігу розколу русофілів на дві фракції, у якій стисло розглянуто історію заснування «Галицько-руської ради» й відносини її представників з «новокурсниками» [26].

Реконструкція історії цього політичного товариства русофілів-консерваторів є можлива завдяки збереженим джерельним матеріалам. Найбільший пласт інформації містить часопис «Галичанинь», на сторінках якого повідомляли про головні організаційні події з життя організації, ідейні засади і практичні дії її представників. Відтворити історію «Галицько-руської ради» частково дає змогу використання преси ідейних опонентів - «представників «молодих», насамперед матеріалів їх часопису «Прикарпатская Русь». Важлива інформація міститься також в особовому архіві намісника Галичини в 1908-1913 рр. Міхала Бобжинського, що зберігається у відділі рукописів Ягеллонської бібліотеки в Кракові. Матеріали щодо фінансового становища газети «Галичанинь» у досліджуваний період знаходяться у фонді 129 (Ставропігійський інститут, м. Львів) Центрального державного історичного архіву України у Львові.

Першим викликом, що стояв перед русофілами- «старокурсниками» після розколу руху, був аналіз глибинних причин поділу. Від розуміння світоглядних проблем і спроб модернізації власного консерватизму, активізації організаційних структур мала залежати життєздатність цієї групи. Аналіз джерел свідчить, що справитися з цим завданням не вдалося. Ігноруючи, або ж не розуміючи, що до розколу перш за все призвели поколіннєві й ідейні причини, «старокурсники» пояснювали події майже винятково особистими амбіціями окремих представників «молодих», насамперед В. Дудикевича [5]. Регулярною рубрикою в «Галичанині» були персональні напади (що не виключає їх достовірності) на В. Дудикевича [24; 19] і Д. Маркова [12]. Натомість в ідейній площині проголошувалася теза про сумісність двох фракцій на Грунті програми РНП і думки про єдність «русского народа». Однією з небагатьох суттєвих теоретичних відмінностей від «молодих» «старі» і вважали неповагу послідовників В. Дудикевича до заслуг старших діячів і давніх інституцій [39]. їхні дії «Галичанинь» характеризував: «съ трескомъ ломать домъ» [38].

Варто відзначити, що й «новокурсники» не надто різнилися від колишніх товаришів по РНП у розумінні мотивів опонентів. На сторінках свого пресового органу «Прикарпатская Русь» вони зводили ці мотиви переважно до особистісного фактору: М. Королю і о. В. Давидяку приписували зраду «русскої» ідеї, а М. Глібовицькому надмірні й честолюбні амбіції [8].

Постійна полеміка й боротьба з «новокурсниками» була великою перешкодою для будь-яких починань «старих». З консервативних позицій вони виступали проти ідеї впровадження російської літературної мови в краї, зокрема у виданнях «Товариства ім. М. Качковського» [23]. Підточувала сили обох фракцій відкрита конкуренція за право володінням «Народним домом», яка переростала у відкриті сутички на загальних зборах цієї установи [44]. Такі явища, як і загалом регулярне публічне з'ясування стосунків двох фракцій, завдавали суттєвих репутаційних ударів і «ново-», і «старокурсникам».

Нерозуміння (або ж небажання розуміти) «старо- курсниками» глибокої кризи власної ідентичності, свідомості й традиції проявилося в програмі русофілів- консерваторів, яку вони запропонували своїм реальним і потенційним однодумцям. Маніфест «Галицько-руської ради» містив, по-суті, старі гасла про спадкоємність традицій «Головної руської ради» 1848 р. і «Руської ради» (до переходу її під владу «молодих»), про заповіти батьків і єдність «русского народа», піклування про потреби народу, насамперед селян [9]. Ця програма була позбавлена конкретики, не пропонувала шляхів виходу з кризи. Надалі «старокурсники» намагалися трохи деталізувати загальні тези маніфесту, акцентуючи на прихильності до «здорового, не канібальського, націоналізму», поміркованому демократизмі на противагу «популістській охлократії». Традиційне для «всеруської» ідеї акцентування на культурних аспектах проявилося в пункті про прогрес: він мав Грунтуватися на історичних началах і результатах культурно- національних трудів попередніх поколінь [35]. Водночас впадає у вічі відсутність намагань відповісти на головний виклик модерної доби, що стояв перед русофільським консерватизмом - проблему національної самоідентифікації.

Таке уникання чіткого окреслення власної національної приналежності прирікало «старокурсників» на дальше заперечення модерного українського руху й активну боротьбу з ним. Окрім традиційних, Грунтованих на «всеруському» консерватизмі, звинувачень у сепаратизмі, лунали звинувачення українофілів в анархізмі [11]. У практичній площині опонування «старокурсників» українським партіям звелося до боротьби за збереження контролю над «Народним домом» (взяття його під свій контроль не одне десятиліття було серед головних цілей народовського руху), засудження ідеї відкриття українського університету і критики проектів виборчої реформи, що її активно готували і дискутували політичні сили Галичини як частину польсько-українських домовленостей. У баченні «старих» реформа була вигідна лише українофілам, а отже мала сприяти розширенню масштабів їхнього радикалізму [14; 41]. Тож з неприхованою радістю було зустрінуто звістку про провал проекту реформи внаслідок демаршу польського католицького єпископату [13; 15].

Іншим важливим елементом оцінки дій польських ієрархів було їх протиставлення діям митрополита Андрея Шептицького, який сприяв УНДП і підтримував проект реформи. Цей аспект оцінки був зумовлений ще більшим загостренням протиріч між русофільською традицією орієнтуватися на ключову роль Церкви в суспільстві і реаліями церковного життя, де Греко-католицька церква (ГКЦ) набирала виразних ознак української національної (у модерному розумінні) інституції. «Галичанинь», який у першій половині 1900-х років ще визнавав вагому роль Церкви в політиці, перейшов на позицію повного заперечення «політиканства» всередині ГКЦ [20; 28]. Про підтримку (особливо вищими ієрархами) русофілів уже не йшлося. Окремо преса «старокурсників» наголошувала на критичній, на її думку, ситуації з вихованцями Духовної семінарії у Львові, де виникали вимоги усунути русофілів від впливу на навчальний процес [18; 48]. Загалом, опір консервативних «старокурсників» викликала українізація будь-яких аспектів церковного життя, оскільки це вело до відмови від етимологічного правопису і запровадження народної мови в літургії [29]. Такий стан справ сприяв поширенню серед русофілів негативної оцінки унії й загалом усіх елементів, пов'язаних з Римом, яка напередодні війни набирала різких форм і вела до поширення пропаганди православ'я в краї [3, с. 541-553].

Православна пропаганда була одним з чинників, що різко погіршив ставлення до русофільського руху з боку центрального уряду у Відні й, насамперед, крайової влади в Галичині в особі намісника М. Бобжинського. Після розколу руху, «старокурсники» намагалися здобути його прихильність, зокрема для свого економічного товариства «Рільничий союз». У листі до намісника М. Глібовицький переконував, що «Рільничий союз» представляє наміри поміркованого середовища [49, к. 357-358]. Інший лідер «старокурсників», М. Король, також обгрунтовував М. Бобжинському безпечність для держави і лояльність «Галицько-руської ради», і водночас сам застерігав намісника перед загрозою російської й православної пропаганди з боку «новокурсників» [49, к. 416-421]. «Старокурсники» старались дистанціюватися від активності в Росії і на міжнародній арені очільника «Галицко-русского благотворительного общества» графа Володимира Бобринського, стверджуючи, що його підтримкою користується виключно фракція В. Дудикевича [33]. Утім, як відзначав сам М. Бобжинський у Галицькому сеймі, він «втратив віру в існування т.зв. «старорусинів». І мені здавалося, що між консервативними «русинами» існують такі, котрі хочуть бути «русинами», а не «росіянами», і котрі різняться від т.зв. українців тільки тим, що вони консервативні. Я плекав надію, що, підтримуючи таких, я допоміг їм в тому, що зорганізуються і стануть серйозним політичним фактором в краї. Ці мої надії виявилися простою ілюзією» [37]. Передчуття наближення війни з Росією і активна підготовка до неї намісника, погляди Бобжинського- історика на Росію як цивілізаційного суперника Польщі, діяльність пропагандистів православ'я (насамперед Максима Сандовича й Ігнатія Гудими), ставка намісника на порозуміння з УНДП, врешті-решт нездатність «старокурсників» чітко ідентифікуватися національно в поєднанні з радикалізмом «новокурсників» зумовили зростання підозри до русофілів, що напередодні війни вилилося в масштабну антирусофільську акцію, зокрема арешти Д. Маркова і Семена Бендасюка, другий процес над русофілами і, на думку Анни Вероніки Вендаланд, «шпигунофобію» влади [3, с. 558-577]. Тому не дивно, що всі русофіли, включно з фракцією «старих», нарікали на «режим» М. Бобжинського і не приховували радості після його відставки [25].

Добре ілюструє процеси, що їх переживало середовище русофілів-консерваторів після розколу 1909 р., доля газети «Галичанинь». Цей часопис, як спадкоємець газет «Новый Проломъ», «Червоная Русь»

«Галицкая Русь», був одним із символів середовища. Фінансовий стан редакції протягом кількох років погіршувався і мав характер повільної агонії. Станом на 5 лютого 1910 р. заборгованість редакції перед друкарнею Ставропігійського інституту становила 4 052 корон [46, арк. 24], а до наступного року зросла ще на

400 корон [46, арк. 25]. Редакція не приховувала важкої матеріальної ситуації часопису, але щоразу лунали оптимістичні нотки про майбутнє [2; 10]. Втім, у липні 1913 р. «Издательскій комГтеть», що відповідав за випуск газети після смерті в 1909 р. О. Маркова, через великі борги був змушений тимчасово, за словами редакції, припинити вихід «Галичанина» [21].

Усі названі проблеми «старокурсників» виразно проявилися в діяльності політичного товариства «Галицько-руська рада». Про політичну і організаційну кволість «старокурсників» свідчило вже те, що минув цілий рік від офіційного розколу русофілів до прийняття рішення про створення власної організації, а потім іще рік до введення «Галицько-руської ради» в життя. Часопис «Галичанинь» обгрунтовував такі затримки сподіваннями на «просвітління» «новокурсників» і відновлення єдності руху. Лише коли останні надії розвіялися, розпочалась активніша діяльність.

Головними пробами сил для «Галицько-руської ради» стали парламентські вибори 1911 р. і сеймова кампанія 1913 р. Вибори до Державної ради 1911 р. показали жорсткість конкуренції між двома русофільськими фракціями, з особливо агресивних позицій виступали «новокурсники». Первісно «Галицько-руська рада» планувала виставити лише трьох кандидатів, своїх лідерів -М. Короля, о. В. Давидяка і М. Глібовицького, які мали захистити здобуті в 1907 р. мандати. «Новокурсники» виставили контркандидатів. Але «старокурсники» вирішили збільшити кількість кандидатів до шести, хоча жодного позитивного впливу це не дало. Всі кандидати, навіть популярний серед селян Жовківщини М. Король, навіть близько не претендували на перемогу, тому, фактично в переддень виборів, М. Глібовицький, о. І. Костецький, М. Король і О. Крушинський зняли свої кандидатури [31; 36]. Головну вину «Галичанинь» приписав «новокурсному терору» і, меншою мірою, виборчим махінаціям крайової влади [36]. Як наслідок, «старокурсники» втратили все представництво у Відні, що додатково підкосило консерваторів.

Ще промовистішим у плані безпорадності й слабкої організованості «Галицько-руської ради» стали сеймові вибори 1913 р. На початку виборчої кампанії товариство видало заклик до прихильників організовувати виборчі комітети на місцях задля успішного проведення правиборів. Одразу ж з'явилися повідомлення про начебто виборчі союзи, спрямовані проти консервативних русофілів, насамперед УНДП з польськими партіями [27]. Утім, на шпальтах «Галичанина» можна знайти важливішу причину проблем - слабку активність на місцях. У дописі з Рави-Руської зазначалося, що поки «мазепинці» активно взялися до виборчої акції, то серед русофілів «тихо до сихъ поръ... Одни изъ крикливихь раньше «организаторовъ» перемінились съ «докторовъ» въ философовъ школы Діогена, другіе обезкураженные и обманутые въ надежді получить повьішеніе... а третьи, надіясь на скорую карьеру въ нинішнєє столь важное время совершенно замолкли» [32]. Пригнічений настрій панував і на загальних зборах «Галицько-руської ради» [45]. Саме внутрішні, а не зовнішні причини стали ключовими в рішенні товариства не виставляти кандидатів (хоча офіційний комунікат «Галицько-руської ради» стверджував, що такий крок був зумовлений радикалізмом і аморальністю кампанії) [40]. У підсумку виборча акція звелася до пасивної підтримки в Золочівському окрузі кандидатури о. Теофіла Петровського, який здобув 7 голосів з 341 [6].

Примітний факт, що мандат на цих виборах здобув М. Король, проте офіційний орган «Галицько-руської ради» жодного разу не виступив на його підтримку і, підводячи підсумки виборів, зазначав, що в Східній Галичині серед русофілів обох фракцій мандат здобув лише Д. Марков. Далі йшлося про 15 польських, ЗО «мазепинських» мандатів і окремим пунктом (поза згадкою про русофілів) про здобуття мандату М. Королем [ЗО]. Це свідчить про ідейну диференціацію, яку переживало середовище «старокурсників» навіть після розколу 1909 р. Вона була наслідком невдач у політичній й ідейній сферах, що супроводжували русофілів-консерваторів. Ще на початку 1910 р. до фракції В. Дудикевича перейшов депутат Державної ради В. Курилович [16]. У подальшому зростали розбіжності між діями і думками М. Короля і М. Глібовицького. Останній брав активну участь у неослов'янському русі й активно пропагував його, критикував потенційний польсько-український компроміс у Галичині [14; 34].

Натомість М. Король підтримував реформу сеймової виборчої ординації і, за словами М. Бобжинського, фактично перейшов до українофільського табору [37]. І хоча «Галичанинь» це заперечував, схоже, що правда була на стороні намісника. Один з лідерів УНДП Кость Левицький писав, що «Михайло Король... причислював себе до старорусинів, але русофілом ніколи не був. (...) Король був одним із типових чесних русинів свого часу, що в свому патріотизмі боялися всяких новин, які могли б захитати національною душею нашого громадянства і повести її в круги «перекиньчиків», значить, відступників рідного народу» [47, с. 142-143]. Важко сказати, чи ця характеристика повністю вірна, але вона дає змогу краще зрозуміти вчинки М. Короля. Йдеться, зокрема, про його відому сеймову заяву кінця 1908 р., що стала каталізатором формального розколу русофільського середовища, коли М. Король заявив про визнання єдності «русского народа», але лише культурної, а не національної чи політичної. Водночас він наголосив, що є «малоросом» і ніколи не був і не буде росіянином чи «москалем». Відкидаючи назву «українець» як чужу (на відміну від терміну «русин»), він водночас не брався вирішувати питання про те, чи є русини окремим народом, а чи частиною «великоруського», залишаючи вирішення цієї дилеми історії [50, s. 1341-1342].

Слова К. Левицького також проливають більше світла на мотиви, що спонукали М. Короля ще в 1906 р. запропонувати очільнику «Руської ради» Івану Добрянському переглянути програму РНП у бік «малоруської» консервативної основи: «Булобы може на часі поддати ревізиі програму нашои партій, станути на грунті чисто малорускомъ, та въ томъ дусі змінити предовсімь языкь Галичанина, та всі газеты и книжочки общества Качк[овського] печатати на чисто малорускомъ язьїці. Думаю... дотеперішна политика нашои партій мусится змінити, бо въ противномъ случаю мусить та партія упасти, а змінивши ту политику, станувши на грунті малорускомъ, можемъ сотворити сильну консервативну партію, котра моглабы мати сильное вліяніе на Украйну, та противстати партій т.зв. украинской, котра чимъ разъ больше переходить въ таборь соціалистичньїй. За такою консервативною рускою партією мусілобьі пойти духовенство, пойшлабы велика часть партій народовской, а така партія моглабы отограти дуже важну роль подь теперішну хвилю» [7]. Імовірно, запропонований М. Королем шлях був єдиним варіантом перетворення русофільського світогляду в напрямку зближення з українською національною ідеєю без втрати консервативного характеру. Тому логічним виглядає поступове зближення М. Короля з націонал-демократичним середовищем і його участь у 1913-1914 рр. в роботі українського сеймового клубу на правах члена-гостя («госпітанта») [48, с. 142].

Приклад М. Короля був винятком для русофілів- консерваторів (об'єднаних навколо політичного товариства «Галицько-руська рада») напередодні Першої світової війни. Після розколу 1909 р. загал «старокурсників» протягом наступних років так і не зумів ефективно зреагувати на виклики модерної доби. В ідейній сфері вони не змогли вирішити ключової дилеми національної самоідентифікації, що тільки ускладнювало критичні для консервативних русофілів умови існування в часі поширення новочасних націоналізмів, зокрема українського. Водночас їх нездатність чітко відмежуватися від проросійських симпатій і дій «новокурсників» не дала змоги членам «Галицько-руської ради» здобути прихильність крайової влади, попри запевнення М. Короля і М. Глібовицького в лояльності. Теоретичні невдачі консервативного крила русофілів у 1909-1914 рр. повною мірою відобразилися в практичній діяльності «Галицько-руської ради», всі організаційні й електоральні починання якої завершилися провалом. Такий стан справ призвів до формування двох подальших шляхів русофілів-консерваторів. Єдиним прикладом першого був М. Король, який зумів еволюціонувати від русофільського консерватизму до новочасної української консервативної думки. Другий, простіший, варіант обрала решта «старокурсників». Він полягав у збереженні головною світоглядною засадою «всеруської» ідеї. За умови неможливості її погодження з українським модерним національним рухом і невдач власного окремого політичного проекту, єдиним виходом для консервативно налаштованих русофілів був пошук точок дотику з ідейно близькими «новокурсниками». Саме про такий курс свідчать останні статті «Галичанина» [4]. Практичне втілення ця тенденція до об'єднання русофілів отримала вже під час Першої світової війни.



Список використаних джерел

русофіл консервативний галичина рада

1. Бобржинщина // Галичанинъ. - 1913. - 4.124. - 8 (21) червня; 4.125. - 10 (23) червня.

2. Будущее «Галичанина» // Галичанинъ. - 1909. - 4.92. - 26 квітня (9 травня).

3. Вендланд А. В. Русофіли Галичини. Українські консерватори між Австрією і Росією, 1848-1915. Пер. з нім. X. Назаркевич; наук, ред. М. Мудрий. - Львів: Літопис, 2015. - 688 с.

4. Возможно-ли обьединеніе? // Галичанинъ. - 1913. - 4.133. - 26 червня (9 липня).

5. Вторая рЪчь деп. д-ра М. П. Короля произнесенная во время бюджетныхъ дебатовъ въ галицкомъ сеймЪ 7 (20) января 1910 г. і і Галичанинъ. -1910.-Ч.8.-12 (25) січня.

6. Выборы въ сеймъ изъ сельской курій // Галичанинъ. -- 1913. -- 4.130. - 19червня (2липня).

7. Галицко-русская Рада. - Львів, 1911.-48с.

8. Галицко-русская Рада // Прикарпатская Русь. - 1911. - 4.432. - 8 (21) березня; 4.433. - 9 (22) березня; 4.435. - 11 (24) березня.

9. «Галицко-русская Рада» до галицко-русского Народа // Галичанинъ. - 1911. 4.49. -2 (15) березня.

10. «Галичанинъ» будетъ издаваться! // Галичанинъ. - 1910. - 4.256. - 14 (27) листопада.

11. Грязная сдЪлка деп. Д. А. Маркова // Галичанинъ. - 1910. - 4.275. - 8 (21) грудня.

12. Гангрена въ украинскомъ обществ"!» // Галичанинъ. - 1912. -Ч.14.-18(31)січня.

13. Два епископата // Галичанинъ. - 1913. -4.79. -6 (19) квітня.

14. Д-ръ Н. П. ГлГбовицкій о польско-украинскомъ соглашеніи // Галичанинъ. -1911.- 4.229. - 13 (26) жовтня.

15. Завидуемъ полякамъ епископовъ! і і Галичанинъ. - 1913. - 4.85,- 14 (27) квітня.

16. Заявленіе деп. Куриловича і і Галичанинъ. - 1910. - 4.48. 2 (15) березня.

17. К торжеству 10-лГтія студенческаго о-ва «Другъ» і і Жывая мысль. - 1905. -4.25. - Жовтень.

18. Кандидаты духовнаго званія или хулиганы? і і Галичанинъ. - 1912. -4.38. - 17 лютого (1 березня).

19. Куда дЪвались пожертвованія на бурен? // Галичанинъ. - 4.266. - 26 листопада (11 грудня).

20. Митрополитъ въ роли політика // Галичанинъ. - 1911. - 4.21. - 27 січня (9 лютого).

21. На прощаніе II Галичанинъ. - 1913. - 4.142. - 14 (27) липня.

22. Наша програма и тактика //Галичанинъ. - 1907. -4.172. -2 (15) серпня.

23. Не слишкомъ-ли рано? // Галичанинъ. - 1911. - 4.219. - 1 (14) жовтня.

24. Новокурсный первомученикъ // Галичанинъ. - 1910. -4.84. -14 (27) квітня.

25. Новый Годъ // Галичанинъ. -1913.-Ч.1.-1 (14) січня.

26. Орлевич I. «Отцы и дЪти» ідеологічні розбіжності чи боротьба за домінування в Русскій народній партії? (До питання розколу в русофільській течії на початку XX століття) //3 історії західноукраїнських земель / [наук. ред. і упоряд. І. Орлевич]: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'кевича. - Львів, 2015. -Вип.10-11. -С.166-183.

27. Оть «Галицко-русской Рады» // Галичанинъ. - 1913. - Ч.102.-8(21)травня.

28. Побольше политическаго благоразумия // Галичанинъ. - 1910. -4.184. - 18 (31) серпня.

29. Покушеніе на нашъ обрядъ // Галичанинъ. - 1913. - 4.91. - 25 квітня (8 травня).

30. ПослЪ выборовъ // Галичанинъ. - 1913. -4.130. - 19 червня (2 липня).

31. Послі перваго сраженія // Галичанинъ. - 1911. - 4.127. - 9 (22) червня.

32. Предвыборное движеніе // Галичанинъ. - 1913. -4.106. - 12 (25) травня.

33. Провалъ гр. Бобринскаго // Галичанинъ. - 1911. -4.172. - З (16) серпня; 4.174. - 5 (18) серпня; 4.175. -6 (19) серпня; 4.176. -9 (22) серпня.

34. Програма неославизма // Галичанинъ. 1911. - 4.48. - 1 (14) березня.

35. Просимъ пожаловать! // Галичанинъ. - 1911. - 4.50. - 3 (16) березня.

36. Протестъ // Галичанинъ. - 1911. -4.128. - 10 (23) червня.

37. Разочарованіе нам. Бобржинскаго // Галичанинъ. - 1913. - 4.70. - 27 березня (9 квітня).

38. Реорганизація Русско-народной партій // Галичанинъ. - 1910. -4.17. - 22 січня (4 лютого).

39. РусскіебО 11 Галичанинъ. - 1910. - 4.245. - 31 жовтня (13 листопада).

40. РусскіеИзбиратели! //Галичанинъ. -1913.-Ч.127.-13 (26) червня.

41. Свой. Русско-народная партія и сеймовая реформа // Галичанинъ. - 1913. -4.77. -4 (17) квітня.

42. Святитскій И. Наши культурныя задачи // Жывая мысль. - 1903. -4.5. - 19 січня(1 лютого).

43. Святицкій И. Рутенство // Жывая мысль. - 1905. - 4.25. - Жовтень.

44. Собраніе членовъ института «Народный Домъ» // Галичанинъ. -1911.- 4.279. - 16 (29) грудня.

45. Собраніе членовъ «Галицко-русской Рады» //Галичанинъ. - 1913. -4.109. - 16 (29) травня.

46. Центральний державний історичний архів України, м. Львів.

47. Ф.129 (Ставропігійський інститут, м. Львів). - Оп.2. - Спр.965 (Листування з редакціями газет «Галичанин», «Прикарпатська Русь», «Віче» та ін. з видавничих питань, 1882-1911 рр.). - 33 арк.

48. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. - Львів: Тріада плюс, 2010.

49. Что творится въ львовской духовной семінарій? // Галичанинъ. -1912.-Ч.139.-21 червня (4 липня). - 228 с.

50. Biblioteka Jagiellonska. Oddzial r^kopisow. Teki M. Bobrzynskiego. Sygn. 8093 III. Korespondencja Michala Bobrzynskiego namiestnika Galicji z 1910 r. - 456 k.

51. Sprawozdanie stenograficzne z rozpraw galicyjskiego Sejmu krajowego 26. posiedzenia I. Sesyi IX peryodu z dnia 24. pazdziemika 1908 // Sprawozdania z pierwszej sesyi dziewiqtego peryodu Sejmu Krajowego Krolestwa Galicyi і Lodomeryi z Wielkim Ksi^stwem Krakowskiem z roku 1908. T.I. Od 15. wrzesnia do 5. listopada. - S.1291-1354.



References

1. Bobrzhynshchyna // Halychanyn. - 1913. - Ch.124. - 8 (21) chervnia; Ch.125. - 10 (23) chervnia.

2. Budushchee «Halychanyna» // Halychanyn. - 1909. - Ch.92. - 26 kvitnia (9 travnia).

3. Vendland A. V. Rusofily Halychyny. Ukrainski konservatory mizh Avstriieiu і Rosiieiu, 1848-1915. Per. z nim. Kh. Nazarkevych; nauk. red. M. Mudryi. - Lviv: Litopys, 2015. - 688 s.

4. Vozmozhno-ly obedynenie? // Halychanyn. - 1913. - Ch.133. - 26 chervnia (9 lypnia).

5. Vtoraia rich dep. d-ra M. P. Korolia proyznesennaia vo vremia biudzhetnykh debatov v halytskom seimi 7 (20) yanvaria 1910 h. // Halychanyn. - 1910. - Ch.8. - 12 (25) sichnia.

6. Vybory v seim yz selskoi kuriy // Halychanyn. - 1913. - Ch.130.

7. 19 chervnia (2 lypnia).

8. Halytsko-russkaia Rada. - Lviv, 1911. - 48 s.

9. Halytsko-russkaia Rada // Prykarpatskaia Rus. - 1911. - Ch.432.

10. 8 (21) bereznia; Ch.433. - 9 (22) bereznia; Ch.435. - 11 (24) bereznia.

11. «Halytsko-russkaia Rada» do halytsko-russkoho Naroda // Halychanyn. - 1911. - Ch.49. -2(15) bereznia.

12. «Halychanyn» budet yzdavatsia! // Halychanyn. - 1910. - Ch.256.- 14(27) lystopada.

13. Hriaznaia sdielka dep. D. A. Markova // Halychanyn. - 1910. - Ch.275.-8 (21) hrudnia.

14. Hanhrena v ukraynskom obshchestvi // Halychanyn. - 1912. - Ch.l4.-18(31)sichnia.

15. Dva epyskopata II Halychanyn. - 1913. - Ch.79. -6(19) kvitnia.

16. D-r N. P. Hlibovytskii о polsko-ukraynskom sohlasheniy // Halychanyn. - 1911. - Ch.229. - 13 (26) zhovtnia.

17. Zavyduem poliakam epyskopov! // Halychanyn. - 1913. - Ch.85. - 14 (27) kvitnia.

18. Zaiavlenie dep. Kurylovycha // Halychanyn. - 1910. - Ch.48.

19. 2 (15) bereznia.

20. К torzhestvu 10-litiia studencheskaho o-va «Druh» // Zhyvaia mysl. - 1905. -Ch.25. -Zhovten.

21. Kandydaty dukhovnaho zvaniia yly khulyhany? // Halychanyn. 1912. - Ch.38. - 17 liutoho (1 bereznia).

22. Kuda dyvalys pozhertvovaniia na bursy? // Halychanyn. - Ch.266. - 26 lystopada (11 hrudnia).

23. Mytropolyt v roly polytyka // Halychanyn. - 1911. - Ch.21. - 27 sichnia (9 liutoho).

24. Na proshchanie // Halychanyn. - 1913. - Ch.142. - 14 (27) lypnia.

25. Nasha prohrama у taktyka // Halychanyn. - 1907. - Ch.172.- 2

26. serpnia.

27. Ne slyshkom-ly rano? // Halychanyn. - 1911. - Ch.219. - 1 (14) zhovtnia.

28. Novokursnyi pervomuchenyk // Halychanyn. - 1910. - Ch.84. 14 (27) kvitnia.

29. Novyi Hod // Halychanyn. -1913.- Ch.l. -1(14) sichnia.

30. Orlevych I. «Ottsy у dity» ideolohichni rozbizhnosti chy borotba za dominuvannia v Russkii narodnii partii? (Do pytannia rozkolu v rusofilskii techii na pochatku XX stolittia) IIZ istorii zakhidnoukrainskykh zemel / [nauk. redaktor і uporiadnyk Iryna Orlevych]: Natsionalna akademiia nauk Ukrainy, Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypkevycha NAN Ukrainy. - Lviv, 2015. - Vyp.10-11. - S.166-183.

31. Ot «Halytsko-russkoi Rady» // Halychanyn. - 1913. - Ch.102. 8 (21) travnia.

32. Pobolshe polytycheskaho blahorazumyia II Halychanyn. - 1910. -Ch.l84.-18(31) serpnia.

33. Pokushenie na nash obriad // Halychanyn. - 1913. - Ch.91. - 25 kvitnia (8 travnia).

34. Posly vyborov // Halychanyn. - 1913. - Ch.130. - 19 chervnia (2 lypnia).

35. Posly pervaho srazheniia // Halychanyn. - 1911. - Ch.127. - 9 (22) chervnia.

36. Predvybomoe dvyzhenie // Halychanyn. -1913.- Ch.106. - 12 (25) travnia.

37. Proval hr. Bobrynskaho ll Halychanyn. - 1911. - Ch.172. - 3 serpnia; Ch.174. - 5 (18) serpnia; Ch.175. - 6 (19) serpnia; Ch.176. 9 (22) serpnia.

38. Prohramaneoslavyzma//Halychanyn. - 1911.-Ch.48. - 1(14) bereznia.

39. Prosym pozhalovat! // Halychanyn. - 1911. - Ch.50. - 3 (16) bereznia.

40. Protest // Halychanyn. - 1911. - Ch.128. - 10 (23) chervnia.

41. Razocharovanie nam. Bobrzhynskaho // Halychanyn. - 1913. - Ch.70. - 27 bereznia (9 kvitnia).

42. Reorhanyzatsiia Russko-narodnoi partiy // Halychanyn. - 1910. Ch.17. - 22 sichnia (4 liutoho).

43. Russkie60 // Halychanyn. - 1910. - Ch.245. - 31 zhovtnia (13 lystopada).

44. Russkie Yzbyrately! ll Halychanyn. - 1913. - Ch.127. - 13 (26) chervnia.

45. Svoi. Russko-narodnaia partiia у seimovaia reforma // Halychanyn. - 1913. - Ch.77. - 4 (17) kvitnia.

46. Sviatytskii Y. Nashy kultumyia zadachy // Zhyvaia mysl. - 1903. - Ch.5. - 19 sichnia (1 liutoho).

47. Sviatytskii Y. Rutenstvo ll Zhyvaia mysl. - 1905. - Ch.25. - Zhovten.

48. Sobranie chlenov ynstytuta «Narodnyi Dom» // Halychanyn. - 1911. - Ch.279. - 16 (29) hrudnia.

49. Sobranie chlenovB «Halytsko-russkoi Rady» // Halychanyn. - 1913. - Ch.109. - 16 (29) travnia.

50. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, m. Lviv. - F.129 (Stavropihiiskyi instytut, m. Lviv). - Op.2. - Spr.965 (Lystuvannia z redaktsiiamy hazet «Halychanyn», «Prykarpatska Rus», «Viche» ta in. z vydavnychykh pytan, 1882-1911). - 33 ark.

51. Chomovol I. 199 deputativ Halytskoho seimu. - Lviv: Triada plius. - 2010.

52. Chto tvorytsia v lvovskoi dukhovnoi seminariy? і і Halychanyn. - 1912. - Ch.139. - 21 chervnia (4 lypnia). - 228 s.

53. Biblioteka Jagiellonska. Oddzial r^kopisow. Teki M. Bobrzynskiego. Sygn. 8093 III. Korespondencja Michala Bobrzynskiego namiestnika Galicji z 1910 r. - 456 k.

54. Sprawozdanie stenograficzne z rozpraw galicyjskiego Sejmu krajowego 26. posiedzenia I. Sesyi IX peryodu z dnia 24. pazdziernika 1908 // Sprawozdania z pierwszej sesyi dziewiqtego peryodu Sejmu Krajowego Krolewstwa Galicyi і Lodomeryi z Wielkim Ksi^stwem Krakowskiem z roku 1908. T.I. Od 15. wrzesnia do 5. listopada. - S.1291-1354.

Размещено на Allbest.ru