Християнські суспільники VS. москвофіли: до історії протистояння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Християнські суспільники VS. москвофіли: до історії протистояння

Кліш А. Б.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії, Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка (Україна, Тернопіль), Klish_Andriy@ukr.net

Проаналізовано ставлення християнсвких суспілвників до москвофільства у Галичині. У програмах та діяльності українських політичних партій Галичини суспільно-християнського скерування та москвофілів прослідковується їх консервативний характер. Попри те вони гостро критикували один одного. У парламентській діяльності та на шпальтах часопису “Руслан” християнські суспільники намагалися протистояти москвофільській ідеології. Особливу увагу вони звертали на антиукраїнську риторику москвофілів, критикували їх ідейні засади.

Ключові слова: Галичина, християнські суспільники, москвофіли, національна ідентичність.

москвофільство політичний антиукраїнський християнський

Klish A. B., Candidate ofHistorical Sciences,Associate Professor, Department ofancientand medieval history, Ternopil National Pedagogical University named after VolodymyrHnatiuk (Ukraine, Ternopil), Klish^Andriy@ukr.net

Christian socials VS. Muscophiles: to history of continuation

The attitude of Christian socials Muscophiles in Galicia is analyzed. In the programs and activities of the Ukrainian political parties ofHalychyna of social-- Christian orientation and theMuscophiles, their conservative character isfollowed. Nevertheless, they sharply criticized each other. In the parliamentary activity and on the pages of the magazineRuslan, Christian socials tried to resist theMuscovophilic ideology. They paid special attention to anti-Ukrainian rhetoric ofMoscowophiles, criticized their ideological principles.

Keywords: Halychyna, Christian socials, Muscophiles, national identity.

На межі ХІХ-ХХ ст. відбувається структуризація українського політичного руху в Галичині. У цей час розгорнули свою діяльність партії та організації широкого політичного спектру - радикального, національно- демократичного, соціал-демократичного, москвофільського, суспільно-християнського. Ці політичні течії, зазвичай, критикували одна одну.

Метою цієї статті є спроба проаналізувати ставлення представників суспільно-християнської течії до москвофілів наприкінці XIX - на початку XX ст.

Науковий доробок дослідників із задекларованої проблематики обмежується публікаціями Т. Антошев- ського [1], О. Аркуші [2], Н. Кіся [3], А. Кліша [4], Р. Лехнюка [5-6] та інших дослідників.

Зазначені автори в основному узагальнено аналізують суспільно-християнську течію. Окреслена нами проблема не знайшла Грунтовного висвітлення у наукових публікаціях, тому аналіз історіографії дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні у науковій літературі відсутні праці, що Грунтуються на дослідженні зазначеної проблеми, у яких було б з'ясовано ставленні християнських суспільників до москвофілів наприкінці XIX - на початку XX ст.

Джерельною базою для написання статті стали матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, пресового органу християнських суспільників - часопису “Руслан”.

Суспільно-християнський рух у Галичині репрезентували партії правоцентристського скерування - Католицький русько-народний союз, “Руська громада”, Християнсько-суспільний союз. Натомість наприкінці XIX - на початку XX ст. у москвофільському середовищі виділялося два напрямки: русофільський (консервативний) та москвофільський (радикальний). До перших відносилося старше покоління, що асоціювали себе греко-католиками, сповідували етнічну єдність з росіянами, лояльно ставилися до айстро- угорської влади. Москвофіли схилялися до православ'я, вважали себе росіянами, виступали проти українського політичного руху. Цей напрямок за підтримки Російської імперії витіснив консервативне крило, та очолив москвофільський табір в Галичині.

Власне, однією із найвагоміших причин виокремлення суспільно-християнської течії з народовського табору була консолідація з москвофілами групи народовців на чолі з Ю. Романчуком і Є. Олесницьким. Християнські суспільники заперечували будь-які контакти з москвофільським табором.

Християнські суспільники спиралися на греко- католицьку церкву, водночас наголошуючи на своїй східнохристиянській літургійній приналежності. Натомість, православну церкву в Російській імперії вони трактували як знаряддя русифікаторської політики та складовою самодержавної ідеології. У зв'язку з цим християнські суспільним називали москвофільське православ'я - “цареславієм” [7-8]. Католицизм, як церковно-конфесійна ідентифікація, у програмних документах християнських суспільників протиставлявся москвофільству [8]. Тому вони гостро критикували антикатолицьку діяльність москвофілів, викрикаючи її політичну, а не релігійну складову.

Питання національної самоідентифікації зумовлювало глибоке несприйняття християнськими суспільниками москвофілів: “Ся чорна пляма на народнім організмі єствує лише завдяки пособіям із внї і щирим хоч також не безінтересовним симпатиям чужих і наших противників. Москвофільство у инших народів не є таке вельми шкідливе як у нас; у нас слово: москвофіл є рівнозначним що Москаль. У нас старають ся наші домородні Москалі вводити православє, щоб з ним ввести і цареславє, Гравітуючи туди, де нашому україньскому народови не дозволяють розвинути свою рідну народну українську ідею” [9, с. 2]. Представники суспільно-християнського руху виступили проти спроб польсько-русофільського зближення. На думку прихильників О. Барвінського, цим порозумінням з русофілами поляки хотіли “виторгувати” собі прихильне ставлення Росії [10, с. 1-2].

У залежності від політичної ситуації москвофіли вступали в союз то з поляками, то з українськими народовцями.

У часописі “Руслан” гостро критикувалася консолідація народовців з москвофілами, трактуючи це як “зраду старих позицій” [11]. У часописі звинувачувалася “Народна Рада” на чолі з Ю. Романчуком у капітуляції перед москвофілами та антиукраїнськими ідеями. Консолідації протиставлялося можливе об'єднання українських партій Галичини за національним принципом [12-14]. Окрім того, консолідація вважалася антидержавною. Польські влада у Галичині, виставляючи контркандидатів консолідаторам на виборах до парламенту, у зв'язку із захистом державних інтересів. Водночас поляки отримували можливість звинуватити українців у москвофільстві перед центральною австрійською владою [15].

Християнські суспільним наголошували на небезпеці консолідації народовців та москвофілів, вбачаючи у ній зміцнення останніх. У часописі “Руслан” велася полеміка з “Ділом” про недоцільність цього союзу. Зокрема, у Самборі місцева філія “Общества імені М. Качковського” чинила спротив діяльності “Просвіти” [16]. Християнські суспільним звинувачували у цьому лідерів народовців, які через консолідацію дозволили зміцнитись галицькому москвофільству і не робили перешкод його наступу на національні інституції [17]. У часописі “Руслан” зазначалося, що якщо керівництво “Просвіти” (мається на увазі її очільник -Ю. Романчук) не дбає про її розвиток, то його необхідно замінити [18].

1 листопада 1900 р. народовці вкотре порозумілися з москвофілами щодо погодження кандидатур на виборах. Натомість християнські суспільним заявили, що вони ніколи не погодяться на консолідацію з москвофілами і тому засудили НДП, яка “йде на руку національним ренегатам” [19,с. 1].

Християнські суспільним засудили позицію москвофілів, які часто критикували страйковий рух українських селян Галичини [20].

Вони гостро критикували діяльність москвофільських часописів, зокрема “Галичанина”, яка скеровувалася проти української громадсько-політичної активності. У цьому часописі пропагувалася ідея “самостійного й окремішного национально-культурного розвитку руского народа” [21].

Натомість москвофільські часописи не цуралися відвертої дезінформації, що стосувалася О. Барвінського. Зокрема, у одному з мерів “Галичанина” опубліковані завідомо неправдива інформація, що нібито О. Барвінський просив у українського філантропа та мецената О. Терещенка кошти для заснування українського театру в Галичині [22]. Натомість, очільник християнських суспільників навіть не був знайомим з О. Терещенком [23].

“Галичанин” неодноразово закликав відмовитися від угодової політики та йти в опозицію до центральної влади. На шпальтах цього часопису з метою популярності серед широких верств суспільства наголошувалося на його антипольськості, натомість народовців звинувачувалося у служінні полякам. Ці звинувачення спростував О. Маковей, викриваючи антинародну сутність політики лідерів москвофілів в Галичині [24].

Християнські суспільним звертали увагу на суперечки між москвофілами та народовцями щодо мовного питання. Останні закликали галицьких українців писати петиції до крайової та центральної влади, щодо порушень прав української мови у повітових адмінстраціях, освіті тощо. Цю ідею підтримали і християнські суспільним, запропонувавши громадам звертатися до українських адвокатів, які надавали безоплатні консультації у громадських справах. Натомість, москвофіли виступили проти, оскільки українську мову вважали недорозвинутою [25]. У зв'язку з таким ставленням москвофілів до української мови, християнські суспільним до лідерів народовців щодо неможливості консолідації [26].

Натомість вони негативно ставилися до російської мови, вбачаючи у ній небезпеку для української само ідентичності. Так, О. Барвінський зазначав, що знання російської мови потрібне кожній освіченій особі, проте “наші москалі домагаються зведеня сеї науки задля ренегатства, щоб відцуратися своєї мови, а взятися до московської. На се відповімо референтові Мончаловскому словами руского літописця: “Иди въ свой Суздаль” [27].

На початку 1899 р. у часописі “Руслан” вийшла низка статей під назвою “Шестилїтє кацапско-народовскої консолїдациї” у якій розкривається суть москвофільства, критикується лідер народовців Ю. Романчук за його хитання між національною ідеєю та співпрацею з москвофілами [28]. Зазначається, що консолідація розпочалася не від створення спільного передвиборного комітету комітету у 1896 р., а від відходу Ю. Романчука від політики “нової ери” та відновлення діалогу з москвофілами у 1893 р. Автор статті наголошує, що консолідація укладалася не для практичної праці, а лише для “очищення від угодовства” Ю. Романчука серед широких мас. З іншого боку напередодні виборів 1895 р., усі опозиційні народовські кандидати шукали підтримки з боку крайової влади та митрополита С. Сембратовича, проти яких власне заклювалася консолідація.

Окрім того, християнські суспільним зазначали, що у провінційнимх містечках та селах серед “твердих” є й такі, котрі готові працювати для народу, проте під впливом москвофільських газет, вони не здатні на позитивну роботу [28]. Автор закликав об'єднуватися українські партії лише на національній основі, ігноруючи москвофілів [28].

Однією з характерних рис галицького москвофільства було прагнення протиставити російську культуру, російських діячів українським. У червні 1899 р. редактор “Галичанина” О. Мончаловський побував у Санкт-Петербурзі на святкування столітнього ювілею О. Пушкіна. Аналогічні святкування відбулись також у львівському “Народному Домі”. “Руслан” назвав це “маніфестацією львівської погодінської колонії”, пов'язавши це кінцем консолідації, оскільки серед народовства викликає обурення відверта антиукраїнська пропаганда ідей російського панславізму [29].

Християнські суспільним виступили проти підтримки будівництва будинку для “Общества імені М. Качковського”, яке 12 жовтня 1897 р. ініціювали т.зв. “опозиційних депутатів”. У часописі “Руслан” зазначалося, що ця інституція завжди діяла, як противага “Просвіті” та займалася лише москвофільською пропагандою у Галичині [ЗО].

Особливо загострилися взаємини між москвофілами та представниками суспільно-християнської течії під час виборів до Галицького сейму 1904 р. У Бродівському повіті, де традиційно кандидату вав О. Барвінський, ситуація напередодні виборів була критичною. Москвофіли продовжували налагоджувати взаємини з поляками й таким чином хотіли витіснити О. Барвінського з галицької політики. Про посилення їх позицій ми дізнаємося із листів довіреної особи очільника християнських суспільників у Бродівському повіті о. М. Герасимовича [31, арк. 20зв]. Аналогічною була ситуація у Кам'янко-Струмилівському повіті.

Москвофіли у цьому виборчому окрузі об'єдналися навколо кандидатури пароха с. Попівці о. Т. Еффиновича. Про важливість цих виборів для москвофілів свідчить участь у передвиборчій кампанії одного із їх провідних теоретиків О. Мончаловського [2, с. 94].

Внаслідок агресивної виборчої агітації москвофілів, їх фінансових зловживань, О. Барвінський, єдиний із депутатів-”сецеоністів”, програв вибори до Галицького сейму, а депутатський мандат здобув Т. Еффинович.

У часописі “Руслан” зазначалося, що “Галичанин” не міг вибачити О. Барвінському “ненависної фонетики”, української школи та результатів усіх його дій, зокрема публіцистичних виступів, що “причинили ся до окремішного і самостійного національно-культурного розвитку рускои народности в Галичині”. При цьому, польські пресові працівники, зокрема уже названого “Dziennik-а polsk-oro”, передруковуючи статті з москвофільськи налаштованих українських видань, лише “потирають руки на вид межиусобиць” [32].

Християнські суспільним позитивно сприйняли події першої російської революції, надіючись, що “закордонні брати здобудуть очікувані конституційні свободи, для того щоб щасливо перемогти москвофільськулихорадку” [33].

Напередодні Першої світової війни вони закликали усі політичні та громадські кола українців протидіяти москвофільству та російській агітації: “Наша сьвітска інтелїгенция, а також всї сторонництва, орГанїзациї і товариства повинні тямити, що поборюючи православну пропаганду, ломлять силу москвофільства. Іто силу чинну, бо лише в сїм няпрямі може русофільство виказати успіхи. Нинї хиба розпоряджаємо вже конечними засобами в людях, в справній орГанїзацийній машинї і виробило ся в нашій суспільности почуте безпроволочного усуваня всякого лиха, яке робить шкоди нашому национальному орГанїзмови” [34].

Слід зауважити, що у взаєминах між цими політичними силами деколи бачимо підтримку раціональних починань. Зокрема, москвофіли позитивно сприйняли ідею християнських суспільників створення спілок Райфайзена, вбачаючи у них значну користь для селян [35]. Проте це можна трактувати швидше як виняток з правил.

Таким чином, між християнськими суспільниками та москвофілами загострювалися ідеологічні протиріччя. Це, насамперед, стосувалося ставлення щодо греко- католицької церкви та православ'я. Ці дві течії, хоча і вважалися консервативними, обрали для себе протилежні ідеологічні вектори. Якщо представники суспільно- християнської течії були яскравими представниками “західного” напрямку, бажаючи будувати майбутнє українського народу під егідою автро-угорської корони, то москвофіли цей самий народ бачили частиною “русского” етносу. Зрозуміло, що про будь-яку співпрацю, навіть ситуативну, між цими політичними силами не могло бути й мови.

Список використаних джерел

Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Галичині (80-ті рр. XIX ст. - 1914 р.). - Львів, 1997. - 36 с.

Аркуша О. Український християнсько-суспільний рух у Галичині на початку XX століття: політичне товариство “Руська громада” П Шляхами історії. Науковий збірник історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка. На пошану професора Костянтина Кондратюка. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. - С.63-99.

Кісь Н. Західництво в Галичині початку XX століття: клерикальна група - політична доктрина - цивілізаційний вибір П З історії західноукраїнських земель / [гол. редколегії М. Литвин]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. - Львів, 2013,- Вип.9. - С.25-38.

Кліш А. Релігія та церква в ідеології та практичній діяльності християнських суспільників у Східній Галичині наприкінці XIX - на початку XX ст. П Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. - К.: “Видавництво “Гілея”, 2015. - Вип.97 (6). - С.30-34.

Лехнюк Р. Церква в баченні українських консервативних середовищ у Галичині на початку XX століття П Історичні та культурологічні студії/ [відп. ред. М. Литвин]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. - Львів, 2014-2015. - Вип.6-7. - С.217-236.

Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку XX століття П Львів: місто - суспільство - культура: Збірник наукових праць. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016. - Т. 10: Львів / Lwow / Lemberg як міські простори: уявлення, досвіди, практики / За ред. О. Аркуші, О. Вінниченка, М. Мудрого. 4.1. (Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск, 2016). -С.310-348.

Наша ідея національна в Галичині' і перепони єї розвою // Руслан. - 27 січня 1897.

Наші наміри И Руслан. - 22 січня 1897.

Кілька заміток про орґанїзацийну роботу між народом П Руслан. - 7 лютня (25 січня) 1913,-4.29. - С.1-2.

Наше становище супроти польского кола И Руслан. - 5 листопада (23 жовтня) 1912. -4.250. - С.1-2.

Наша ідея національна в Галичині і перепони єї розвою // Руслан. - 16, 17, 20, 23, 24, 26, 27 січня 1897.

Принцип національносте // Руслан. - 7 лютого 1897.

Політика п. Романчука // Руслан. -16 лютого 1897.

Капітуляция // Руслан. -18 лютого 1897.

Передвиборчий голос з польського табору // Руслан. - 9 лютого 1897.

Не туди дорога! //ДПЬло. - 15 вересня 1898.

Лемент “ДПла” // Руслан. -18 жовтня 1898.

Консолїдацийно-опозицийна льоґіка // Руслан. - 4 жовтня 1898.

Поражене москвофільства//Руслан. - 1900. -4.191.

Кацапи про страйки // Руслан. - 18 (31) серпня 1902. -4.159.

Сьвідчив ся циган своїми дітьми // Руслан. - 1908. -4.85.

Обьясненіе изъ-за рублей (Голосъ изъ провинціи) ll Галичанин. - 1898. -4.206.

“Брехні “Галічаніна // Руслан. - 1898. -4.210.

О. Маковей. Поляки а ми. Передрук з “Буковини” // Руслан. -8,9 вересня 1897.

Хахлацкий язык // Галичанинъ. - 9 января 1899.

Національні нїгілїсти. // Руслан. - 12 січня 1899.

Забаги галицких москалів // Руслан. - 1900. -4.126.

Шестилїтє кацапско-народовскої консолїдациї // Руслан. - 26, 28 лютого, 1, 2, 3, 7, 8 марця 1898.

Манїфестация львівскої Поґодиньскої кольонії // Руслан. - ЗО червня 1899.

Кацапскі прислужники // Руслан. -17 жовтня 1897.

Львівська національна наукова бібліотека. Відділ рукописів. -Ф.11.-Спр.887/п.70.

“Разом руки си подаймо, Барвіньского поборім” - “З дуету Dziennik polski- Галічанін” // Руслан. - 1904.-Ч.83.

Павко А. І. Посилення впливу політичних партій Східної Галичини на громадське життя краю в 1900-1907 рр. // Український історичний журнал. 2002. - №5. - С.63-79.

Слідами православя //Руслан. -11 липня 1914.

Новинки // Руслан. - 7 лютого 1900.

Размещено на Allbest.ru