Розробка професором І.М. Собестіанським (друга половина ХІХ ст.) питання про кругову поруку в Київській Русі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Розробка професором і. М. Собестіанським (друга половина ХІХ ст.) питання про кругову поруку в Київській Русі

В. А. Греченко,

доктор історичних наук, професор,

заслужений працівник освіти України,

завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету № 6

Харківського національного університету внутрішніх справ

Проаналізовано творчий доробок історика права ХІХ ст. І. М. Собес- тіанського щодо деяких аспектів права Київської Русі. Основну увагу приділено його науковим поглядам щодо розуміння кругової поруки в давньоруському праві.

Ключові слова: історія права, І. М. Собестіанський, Київська Русь, Руська Правда, кругова порука.

Постановка проблеми

Хоча проблеми історії права Давньої Русі досліджуються вже більше 200 років і саме з них виникла наука «історія права», деякі аспекти, як і раніше, знаходяться під увагою дослідників, які розвивають та уточнюють наукові здобутки своїх попередників. Однією з тем, яка донині залишається мало розробленою у вітчизняній історіографії, є питання про кругову поруку в добу Київської Русі. Тому цікавими й актуальними є розмірковування на цю тему професора Харківського університету І. М. Собестіансь- кого, який жив і працював у другій половині ХІХ ст.

Стан дослідження. За останні 120 років не було жодної публікації про І. М. Собестіанського та його науковий доробок. Лише в 1896 р. професором М. С. Дриновим у збірнику некрологів І. М. Со- бестіанського, виданому Харківським історико-філологічним товариством, було зроблено цікавий аналіз обох дисертацій І. М. Собес- тіанського [1]. Однак ця праця зараз є малодоступною, та й дослідження творчого спадку І. М. Собестіанського потребує подальшої деталізації та розвитку. Тому метою статті є висвітлення одного з напрямів наукових досліджень І. М. Собестіанського - його міркувань щодо кругової поруки в Київській Русі.

Виклад основного матеріалу

Іван Михайлович Собестіанський - доктор державного права, ординарний професор кафедри історії руського права Харківського університету, статський радник, син тифліського лікаря римо-католицького сповідання - народився 5 вересня 1856 р. у Тифлісі. Після закінчення Тифліської гімназії в 1874 р. вступив на юридичний факультет Харківського університету [2, с. 1], де виявив особливу схильність до вивчення історії права. Його студентський твір «Генеральні штати Франції і Земські собори Росії» було визнано гідним нагороди срібною медаллю. Закінчивши курс університету в 1878 році, Собестіанський деякий час служив у Тифліській судовій палаті у званні кандидата на судові посади. Восени 1879 р. Харківський університет обрав його стипендіатом по кафедрі історії слов'янських законодавств. У 1883 р. він склав іспит на ступінь магістра державного права, згодом йому було дозволено закордонне відрядження з науковою метою (з 1 січня 1885 р. на два роки). Після повернення із закордону Собестіанський у 1887 р. був допущений як приват-доцент до читання лекцій на вакантній посаді на кафедрі історії російського права. У 1888 р. він захистив дисертацію на ступінь магістра «Круговая порука у славян по древним памятникам их законодательства» [3]. Саме аналізу цієї роботи ми приділемо основну увагу в нашій статті.

У вступній частині до своєї монографії І. М. Собестіанський писав: «У нашій науковій літературі давно вже була висловлена думка про необхідність вивчення давнього руського права у зв'язку з іншими слов'янськими законодавствами. Незважаючи на окремі голоси, що лунали проти порівняльного методу, більшість учених покладали великі надії на спільне вивчення слов'янських законодавств, вважаючи, що воно повинне сприяти з'ясуванню багатьох темних питань староруського права, на жаль, найближче знайомство із творами, присвяченими вивченню слов'янських прав, приводить нас до висновку, що звернення до них під час розробки історії руського права може принести більше шкоди, ніж користі» [3, с. 1].

І. М. Собестіанський критично оцінив праці таких видатних та відомих учених, як М. Д. Іванішев, Й. Іречек, Ф. І. Леонтович, В.-О. Мацейовський, Ф. Палацький, М. М. Шпилевський Франтішек Палацький (1798-1876) - видатний чеський історик; М. Д. Івані-шев (1811-1874) - видатний історик права, ректор Київського університету; Вац- лав-Олександр Мацейовський (1793-1883) - видатний польський історик права та культури; Йосиф Їречек (1825-1888) - видатний чеський філолог і політичний діяч; Ф. І. Леонтович (1833-1910) - видатний історик права, ректор Одеського університету; М. М. Шпилевський (1837-1883) - історик права.. Він сміливо заявив, що вони побудовані на дуже хистких підставах, і тому ними слід користуватися з крайньою обережністю. Разом з тим він надавав великого значення порівняльній розробці середньовічних пам'яток слов'янського законодавства, вважаючи, що це могло розкрити безліч спірних питань давнього руського права. Проте вчений застерігав, що при цьому слід дотримуватися трьох важливих умов. По-перше, користуватися слід тільки такими джерелами, історична достовірність яких не підлягає сумніву, підроблені документи мають бути раз і назавжди виключені з кола досліджень. По-друге, достовірні пам'ятки повинні заздалегідь піддатися філологічній розробці. Перш ніж говорити про який-небудь давній інститут, необхідно правильно зрозуміти та подати зміст постанов, що його стосуються. Ученим-юристам, які ігнорують під час тлумачення давніх пам'яток вимоги граматики та лексикології, постійно загрожує небезпека прийняти одну частину мови за іншу, прийменники за іменники, прислівники за дієслово, результатом чого є спотворення справжнього змісту. Нарешті, починаючи порівняльне вивчення якого- небудь давнього інституту, необхідно бути вільним від усяких упереджених ідей, що породжуються почуттям національного самолюбства, нібито, наприклад, протилежності та переваги давнього слов'янського права над германським, особливої м'якості слов'янського права, існування у слов'ян особливих інститутів, що не зустрічаються в інших народів [3, с. 1-2].

Вчений наголошував, що історія слов'янських законодавств тоді лише буде у змозі пролити світло на темні питання давнього періоду нашої історії, коли в її основу будуть покладені достовірні та правильно представлені пам'ятки давнього права. «Безпосереднє знайомство з цими пам'ятками, - писав він, - приводить нас до висновку, що багато які з умовиводів письменників-юристів мають бути забуті, інші багато в чому змінені. Майбутнім дослідникам належить знову переробити інститути давнього слов'янського права, причому, звичайно, передусім слід очистити науку від невірних думок, що накопичилися впродовж півстоліття, гіпотез і висновків» [3, с. 46].

І. М. Собестіанський вважав, що першою умовою для цього є філологічна підготовка, яка б дозволила юристам правильно тлумачити давні пам'ятки. Учені, які незнайомі ґрунтовно із слов'янськими говорами, а тому не можуть критично ставитися до творів різних славістів, повинні були б утримуватися від користування цими останніми, оскільки інакше висновки їх могли виявитися «побудованими на піску» [3, с. 46-47].

Дослідник зауважував, що в другій половині ХІХ ст. давнє слов'янське право звернуло на себе особливу увагу деяких учених, які займалися розробкою загальної історії права. Він був переконаний, що широке застосування історико-порівняльного методу повинне зробити дуже важливу послугу науці права, але лише за умови, що висновки робилися на підставі критично перевіреного матеріалу. І. М. Собестіанський критикував тих учених, чия нерозбірливість у виборі фактів підривала віру у правильність і науковість узагальнень, що робилися на підставі цих фактів: «Цікаво, що скажуть учені, коли їм буде доведено, що багато з циркулюючих тепер думок про давнє слов'янське право настільки ж можуть претендувати на науковість, як оповідання і байки мандрівників, які спостерігали побут дикунів, без знайомства з їх мовою, впродовж одного або двох тижнів? Порівняльний метод - знаряддя двосічне. І він дуже легко може привести до помилкових і невідповідних дійсним фактам висновкам. Інститути давнього слов'янського права тоді лише посядуть належне їм місце в загальній історії права арійських народів, коли кожен із цих інститутів буде розроблений і пояснений на підставі достовірних джерел, причому головне місце належатиме законодавчим пам'яткам» [3, с. 47].

Анонсуючи зміст книги, І. М. Собестіанський наголосив, що спробує розглянути на підставі цілком достовірних пам'яток одну з цікавих установ давнього права, а саме інститут кругової поруки, оскільки це питання є одним із найзаплутаніших у слов'янській історико-юридичній літературі. Він визнавав, що його праця частково мала характер філологічного дослідження. Це було пов'язано з тим, що вчений намагався згрупувати та роз'яснити ті з постанов давніх слов'янських кодексів, які стосувалися питання кругової поруки. Тлумачення окремих статей тісно прив'язане до тексту законів. І. М. Собестіанський підкреслив, що намагався утримуватися від гіпотез і припущень, не досліджувати ті сторони питання, стосовно яких немає прямих та ясних вказівок у пам'ятках, які він аналізував [3, с. 47-48].

Під інститутом кругової поруки учені того часу розуміли групову відповідальність давніх територіальних громад за вчинені в їх окрузі злочини. М. Д. Іванішев протиставляв кругову відповідальність територіальних союзів подібній відповідальності первісних родових суспільств, вважаючи, що кругова порука першого роду є національним слов'янським інститутом, а кругова відповідальність окремих родів - германською установою, не відомою стародавнім пам'яткам слов'янського законодавства [4, с. 27-28]. І. М. Собестіанський це заперечував, стверджуючи, що в основі кругової поруки - не спільність походження, а стосунки сусідства та громадське землеволодіння. Він підкреслював, що на Русі кругова порука згадується в Руській Правді щодо відповідальності верві [3, с. 114]. На відміну від П. М. Мрочека-Дроздовського [5, с. 134] та В. І. Сергеєвича [6, с. 365] І. М. Собестіанський вважав, що термін «верв» походить не від мотузки (вірьовки), якою вимірювалося землю, а означає зв'язок спорідненості, родовий союз [3, с. 115-116]. Однак таке твердження заперечує сучасний дослідник Я. В. Баран, який пише: «Саме слово походить від старослов'янської назви особливої мотузки (вірьовки), що була унікальним інструментом, за допомогою якого визначались: а) часово-просторові зв'язки в планувальній структурі розміщення жител на родовому поселенні, що фіксували генеалогію членів родової общини; б) розміри земельних ділянок загальносільської общини і її частин - великосімейних господарств» [7]. У Великій українській юридичній енциклопедії у статті про верв походження терміна не вказується [8, с. 106-107]. У даному випадку нам цікавішою здається гіпотеза І. М. Собестіанського.

І. М. Собестіанський підтримує точку зору В. Лєшкова, який вважав верв територіальною громадою і на той час найґрунтовніше розробив цю проблему [9, с. 89-142]. І. М. Собестіанський звернув увагу на ті випадки, коли верв звільнялася від вири. Це відбувалося, зокрема, тоді, коли знайдений на її території труп був нікому не відомою людиною або коли були знайдені людські кістки [3, с. 122]. С. М. Соловйов вважав, що знайдені кістки свідчили про давність злочину, тому верв вири не платила [10]. Точка зору К. Д. Кавеліна полягала в тому, що вира за незнайому людину не давалась, оскільки за неї не було кому помститися [11]. М. І. Ланге вказував, що, коли відмінили самосуд, право мстити перейшло до князя, і тут було від кого відкупатися. Могло бути так, що всім відома людина була круглою сиротою, тобто не мала родичів-месників, однак це не означало, що вира за неї не стягувалася. Крім того, убитий - нікому не відома в окрузі людина - міг бути спеціально підкинутий з іншої віддаленої верві з метою уникнення відповідальності. За людські кістки громадська вира не призначалась, оскільки не було можливості визначити, чи дійсно відбулося вбивство: загиблий міг замерзнути, потім згнити, міг бути з'їдений звірами [12, с. 115].

І. М. Собестіанський вважав, що термін «вира» німецького походження, і сперечався з тими, хто намагався виводити його зі слова верв (М. П. Погодін [13]. М. В. Калачов [14, с. 353]). У Руській Правді, - пояснював він, - вира означала штраф за убивство на користь князя з епітетом «дика», «людська». Вона означала пеню, яку сплачувала верв, тобто громадську пеню [3, с. 123-124]. І. М. Собестіанський заперечував думку М. І. Ланге, що нібито термін «дика вира» використовувався лише для одного виду штрафу (саме того, що сплачувався верв'ю разом зі злочинцем, який скоїв ненавмисне вбивство), вважаючи, що це суперечить прямому смислу постанов Руської Правди про дику виру [3, с. 123-124].

У висновках до монографії І. М. Собестіанський підкреслював, що статті Руської Правди про верв, а також про родову кровну помсту свідчать, що в суспільному житті давніх русичів родові засади мали велике значення [3, с. 132].

У 1890 р. І. М. Собестіанський був призначений виконуючим обов'язки екстраординарного професора по кафедрі історії руського права. Захист докторської дисертації «Учения о национальных особенностях характера и юридического быта древних славян» [15] відбувся в 1892 р., після чого І. М. Собестіанський у 1893 р. був затверджений ординарним професором тієї ж кафедрі. У докторській дисертації він висловлює думку, що у старовинних наукових працях про слов'ян панує об'єктивне вивчення, але з початку ХІХ століття, під впливом ідей Й.-Г. Гердера і Ж.-Ж. Руссо, виникає сентиментально-поетичне ставлення до давнього слов'янства, закріплене у славістиці працями П. Й. Шафарика і Й. Лелевеля [16].

8 грудня 1895 р. І. М. Собестіанский несподівано помер [17].

Висновки

круговий русь порука собестіанський

У своєму дослідженні про кругову поруку І. М. Собестіанський до фактів слов'янської історії підібрав однорідні факти із законодавства індусів, євреїв, із старонімецького права, з правових звичаїв Чорногорії, албанців та інших народів. У результаті ним було зроблено ґрунтовний висновок, що кругова порука властива не лише слов'янам, вона існує в багатьох народів, будучи продуктом відомого ступеня суспільного розвитку. Учений розкрив суть та особливості кругової поруки в Давній Русі.

Список бібліографічних посилань

1. Дринов М. С. Обзор ученой деятельности Собестианского. Сборник Харьковского историко-филологического общества. 1896. Т. 8. С. 6-16.

2. Стоянов А. Н. Памяти Ивана Михайловича Собестианского. Сборник Харьковского историко-филологического общества. 1896. Т. 8. С. 1-3.

3. Собестианский И. М. Круговая порука у славян по древним памятникам их законодательства. 2-е изд., испр. и доп. Харьков : Тип. М. Ф. Зильбербе- рга, 1888. 172 с.

4. Иванишев Н. Д. О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германской вирою. Киев : Ун-т. тип., 1840. 120 с.

5. Мрочек-Дроздовский П. Исследование о Русской Правде. Текст Русской Правды с объяснениями отдельных слов. Вып. 2. М. : Ун-т. тип., 1885. 337 с.

6. Сергеевич В. И. Лекции и исследования по древней истории русского права. СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1910. 680 с.

7. Баран Я. В. Верв // Енциклопедія історії України : у 10 т. Т. 1 : А-В / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; НАН України, Ін-т історії України. Київ : Наук. думка, 2003. С. 479.

8. Єрмолаєв В. М. Верв // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. Т. 1 : Історія держави та права України / редкол.: В. Д. Гончаренко (голова) та ін. Харків : Право, 2016. С. 106-107.

9. Лешков В. Русский народ и государство. История русского общественного права до XVIII века. М. : Ун-т. тип., 1858. 625 с.

10. Соловьев С. М. История России с древнейших времен. Т. 1. Изд. 5-е. М. : Ун-т. тип., 1874. С. 232.

11. Кавелин К. Д. Критика 1 тома Истории России Соловьева. Отечественные записки. 1851. Т. LXXIX. С. 118.

12. Ланге Н. И. Исследование об уголовном праве Русской Правды. СПб., 1860. 290 с.

13. Погодин М. П. Древняя русская история до монгольского ига : в 2 т. Т. 1. М. : Синодальная тип., 1872. С. 132.

14. Калачов Н. В. Об уголовном праве по Судебнику царя Иоанна Васильевича. Юридические записки, изданные П. Редкиным. 1842. Т. 2. С. 306-408.

15. Собестианский И. М. Учения о национальных особенностях характера и юридического быта древних славян: историко-критическое исследование. Харьков : Тип. А. Н. Гусева, 1892. 336 с.

16. Сумцов Я. Собестианский (Иван Михайлович) // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т. ХХХ. СПб. : Тип. о-ва «Издательское дело», Брокгауз-Ефрон, 1900. С. 669.

17. Максимейко Н. А. Собестьянский Иван Михайлович // Биографический словарь профессоров и преподавателей юридического факультета : Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905) / Харьков. ун-т ; под ред. М. П. Чубинского и Д И. Багалея. Харьков : Печат. дело, 1908. С. 234-235.

Размещено на Allbest.ru