Союз промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства України: спроба взаємодії з урядом гетьмана П.П. Скоропадського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Союз промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства України: спроба взаємодії з урядом гетьмана П.П. Скоропадського

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на українських землях сформувалися потужні представницькі організації інтересів капіталу (З'їзди гірничопромисловців Півдня Росії (м. Харків), Всеросійське товариство цукрозаводчиків (м. Київ), З'їзди представників промисловості й торгівлі Півдня Росії (м. Одеса), товариства заводчиків і фабрикантів у Києві, Харкові, Катеринославі, Херсоні та ін.). Оскільки головним напрямом діяльності цих об'єднань було налагодження ефективної взаємодії з органами державної влади, вони не могли залишитися осторонь глибинних політичних змін, які охопили Російську імперію на початку ХХ ст. Усі представницькі організації підприємців, і загальноімперські, і регіональні або місцеві, так чи так орієнтувалися на загальнодержавні процеси, форми та методи їхньої діяльності розроблені в умовах імперської дійсності, а економічні інтереси членів цих об'єднань були засновані на єдиному внутрішньому ринку.

Під час подій Української національно - демократичної революції 1917-1921 рр. у середовищі представників великого капіталу простежувалося домінування економічних інтересів над національними. Економічні ж інтереси зумовлювали доцільність, на думку підприємців, збереження єдиної держави. Незважаючи на бурхливі військово-політичні події, у 1917-1919 рр. продовжували діяти (часто тільки формально-організаційно) загальноімперські представницькі структури; створений у Петрограді в березні 1917 р. Всеросійський союз торгівлі й промисловості намагався виконувати координаційну роботу.

Будь-які навіть натяки на соціалістичні перетворення та порушення підвалин капіталістичних відносин і ринкового господарства викликали природно гостре заперечення з боку представницьких об'єднань підприємців. У зв'язку з цим представницьким структурам, розташовуваним на українських землях, досить складно було знайти спільну мову з урядом УНР. Намір гетьмана П.П. Скоропадського «повернути життя в нормальне річище» цілком відповідав прагненням підприємницьких кіл до стабільності, прогнозованості, традиційності в економічних питаннях та готовності влади до діалогу з представниками капіталу. Однією зі спроб взаємодії представницьких організацій з урядом П.П. Скоропадського став Союз промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства України (ПРОТОФІС).

У науковій літературі ПРОТОФІС схарактеризовано в контексті переважно соціальної опори правління П.П. Скоропадського, зазвичай, з обмеженням тільки періодом національно-демократичної революції й відірвано від загального процесу формування мережі представницьких підприємницьких структур. «Енциклопедія українознавства» визначає ПРОТоФіС як «російську політичну організацію на Україні» [1, с. 2974]. Такий висновок автори зробили на підставі підтримки Союзом гасла про відновлення «єдиної неподільної Російської імперії».

Виважений погляд на соціальні й організаційні сили, що підтримували гетьманське правління, пропонує проф. Р.Я. Пиріг у своїй роботі «Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси». Він кваліфікує цей Союз як власницько-корпоративне об'єднання та відстежує його вплив на політику гетьманського уряду [2].

Розвідка являє собою спробу проаналізувати процес утворення ПРОТОФІСу як черговий етап у розвитку представницьких організацій підприємців на українських землях, виокремити погляди їхніх членів на соціально-економічні та суспільні процеси в умовах революційних змін на українських землях, показати їхню економічну зумовленість.

Виклад основного матеріалу. З утвердженням в Україні влади гетьмана П.П. Скоропадського у квітні 1918 р. представницькі організації підприємців отримали друге дихання. Вони наголошували на «непохитній істині, що виробничі відносини не можуть бути змінені одним бажанням влади», і радо вітали процес економічного відновлення [3, с. 16519]. У травні 1918 р. представники капіталу констатували: «Життя мститься за себе жорстоко, коли порушуються основні закони економічного буття й господарського розвитку. У результаті божевільної спроби насильно змінити характер історичного розвитку Росія роздроблена на частини, її народи розорені, перебувають на останній сходинці зубожіння й уярмлені, основи її буття - її промисловість, її торгівля, її сільське господарство - знищені, і необхідно витратити величезну кількість енергії всіх живих сил країни для усунення всіх заподіяних країні революційних руйнувань» [3, с. 16519]. Підприємці навіть висловлювали припущення, що «можливо, долею судилося Києву бути не тільки центром України, але й знову взяти на себе об'єднання землі Російської» [4, с. 39].

Підприємницькі кола намагалися створити свої представницькі структури в межах проголошеної Української держави. У травні 1918 р. з ініціативи Товариства цукрозаводчиків у Києві зібрався з'їзд Союзу промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства України (близько тисячі делегатів від усіх наявних на українських землях представницьких організацій). На цьому торгово-промисловому форумі були присутні голова Ради Міністрів Ф.А. Лизогуб, міністр торгівлі й промисловості С.М. Гутник, міністр фінансів А.К. Ржепецький; головою з'їзду було обрано М.Ф. фон Дітмара (гірничий інженер; голова Ради З' їздів гірничопромисловців Півдня Росії, 1906-1919 рр.; заступник голови Ради Всеросійських з'їздів представників промисловості й торгівлі, 19121916 рр.; голова Ради Санкт-Петербурзького торгового банку, 1906-1917 рр.; член Державної ради з 1912 р.; член Особливої наради з оборони з 1915 р. та Економічної ради при Тимчасовому уряді з 1917 р. [5, с. 624-625]). Робота проходила в кількох секціях: сільськогосподарській, торгово-промисловій, робітничій, фінансовій, транспортній.

У своїй промові до делегатів голова Ради Міністрів запевнив, що «ніяких експериментів, заснованих на соціалістичному дусі, ми [члени уряду] не робитимемо», кожна людина зможе спокійно працювати, не турбуючись ні про власне життя, ні про власне майно [6, с. 16553]. На думку Ф.А. Лизогуба, саме буржуазія - «це підготовлений до державного життя клас; він має пристосуватися й об'єднатися для цієї міцної, широкої, державної роботи, і матеріальне благополуччя залежить від цих широких, міцних поглядів на життя» [6, с. 16553].

Зі свого боку, голова з'їзду М.Ф. фон Дітмар окреслив вимогу до себе й усіх підприємців - «працювати спільно з урядом і допомагати йому у створенні вільної та щасливої України», а також висловив упевненість, що «уряд виведе країну на шлях культури й прогресу, і Україна стане рідною матір'ю для всіх її громадян» [6, с. 16554-16555]. Голова Тимчасового комітету Союзу товариств заводчиків і фабрикантів України («Суозіф») гірничий інженер О.А. Оцуп звернувся до всіх присутніх із промовою, де зазначив, що «нинішній момент покладає на промисловість величне творче завдання. Здорову цілину її творчості ми бачимо не в мінливих моментах тієї чи тієї політичної ситуації, а в економічному залізному законі історичної необхідності, який рано чи пізно має висунути промислову буржуазію як істинного творця нових цінностей силою об'єктивних причин світового капіталістичного ладу (курсив наш - І. Ш.)» [7, 18 зв.].

Як найдавніша та найвпливовіша представницька організація українських земель З' їзди гірничопромисловців Півдня Росії намагалися налагодити ефективні зв'язки з гетьманським урядом і без посередництва ПРОТОФіСу. У червні 1918 р. голова Ради З' їздів гірничопромисловців М.Ф. фон Дітмар звернувся з доповідною запискою до голови Ради Міністрів Ф.А. Лизогуба, де вказував на критичне становище промисловості, причиною якого вважав державні неплатежі [8, с. 16591]. Щодо восьмигодинного робочого дня підприємницькі корпорації висловлювали принципову згоду стосовно такого переходу, але тільки там, де це відповідало б специфіці виробництва; в умовах браку робочих рук, а особливо - кваліфікованих кадрів, такий перехід уважали неможливим і передчасним [9, с. 16600]. Підприємці пропонували затвердити тривалість робочого дня по 10-12 годин з оплатою понаднормового часу в півторакратному розмірі.

Уже в липні 1918 р. на засіданні Ради З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії розглядався поточний стан їхніх клопотань перед українським урядом. У додаток до поданих звернень гірничопромисловці акцентували ще й на необхідності унормування реквізицій, які проводило австро - угорське командування, надання Луганській торговій школі субсидії в розмірі 3 тис. руб., сприяння перевезенню техніки й устаткування з російських територій до їхніх власників в Україні, асигнування 9,5 тис. руб. Катеринославському гірничому інституту для проведення досліджень Донецького басейну [10, с. 3-4]. Увесь цей перелік поточних клопотань засвідчував подальшу активну роботу представницького об'єднання, інстинктивно швидке повернення до питань мирної розбудови.

Свою представницьку діяльність проводило й Всеросійське товариство цукрозаводчиків. У грудні 1918 р. ним була укладена угода з Всеукраїнським професійним союзом працівників у цукровій промисловості, де були визначені надбавки для окремих категорій робітників, 8-годинний робочий день, скасовано понаднормові години праці, встановлено виплату вихідної допомоги в разі звільнення та інші умови [11, с. 2]. Але всі ці заходи виявилися вкрай запізнілими для стабілізації ситуації.

Подальші політичні зміни тільки поглиблювали економічну кризу на українських землях. Усі надії на відновлення стабільності підприємницькі представницькі організації покладали на білогвардійські війська. Це доводило, що великі підприємці не позбулися ілюзій стосовно можливості відновлення імперії. Під заголовком «Воскресіння з мертвих» у друкованому органі З' їдів гірничопромисловців Півдня Росії так було зображено прихід на українські землі денікінських військ: «Оволодіння Добровольчою армією Півднем Росії знаменує собою не тільки нову фазу в розвитку російської революції, але й відкриває нову еру в історії соціального й політичного розвитку Росії» [12, с. 16598]. Голова Ради З'їздів М.Ф. фон Дітмар очолював Донецький комітет сприяння збройним силам на Півдні Росії, своїми діями підтримував розбудову Добровольчої армії генерала А. І. Денікіна.

З остаточним утвердженням на українських землях більшовицької влади, протягом 1919 р. діяльність усіх представницьких організацій підприємців поступово припинилася. Наприкінці 1919 р., оцінюючи панування більшовизму, один із діячів представницького руху Я.Б. Діманштейн зазначав, що продуктивний розвиток був замінений «пустою фразеологією та грандіозними паперовими проектами зі створення поза часом і простором, поза всяким зв'язком з нацією соціалістичної блаженної держави, яка на практиці неминуче мала б стати й насправді стала царством жахливих злиднів, голоду, убивств і смерті. У страшних путах більшовицького ярма загинула без залишку будь-яка народногосподарська творчість» [12, с. 16600].

Висновки. Представницькі організації підприємців декларували, що їхні інтереси завжди збігаються з державницькими намірами політиків. Події Української національно-демократичної революції таїли в собі потенційну можливість для розвитку української державності. Найвищий державницький потенціал великі підприємці вбачали в правлінні гетьмана П.П. Скоропадського й виявляли згоду пристосовуватися до нових політичних реалій та змін на карті Європи. Представницькі організації великого капіталу на українських землях об'єдналися довкола Української держави та намагалися сформувати єдиний представницький орган країни - ПРОТОФІС. Однак внутрішні суперечності й зовнішня агресія не дали змоги реалізувати наміри розбудувати сильну, розвинену, незалежну Українську державу.

Список використаної літератури та джерел

промисловість скоропадський економічний капіталістичний

1. Енциклопедія Українознавства: Слов. частина: у 10 т. / голов. ред. В. Кубійович. - Париж - Нью-Йорк: Молоде життя, 1976. - Т. 8. - С.

2. ПирігР. Я. Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси /Р.Я. Пиріг. - Київ: Інститут історії України, 2011. - 336 с.

3. К новой жизни // Горно-заводское дело. - 1918. - №56. - С. 16519-16520.

4. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (ЦДІАК), ф. 2161, оп. 1, спр. 272, 53 арк.

5. Шандра И.А. Дитмар Николай Федорович / И.А. Шандра // Россия в Первой мировой войне. 19141918: Энциклопедия: в 3 тт. / отв. редактор А.К. Сорокин. - М.: Политическая энциклопедия, 2014. - Т. 1: А-Й. - С. 624-626.

6. ЦДІА К, ф. 2161, оп. 1, спр. 241, 28 арк.

7. Абрамов И. Современное положение Донецкого бассейна / И. Абрамов // Горно-заводское дело. - 1918. - №9-10. - С. 16600-16603.

8. ЦДІАК, ф. 2161, оп. 1, спр. 235, 11 арк.

9. ЦДІАК, ф. 830, оп. 1, спр. 106, 2 арк.

Размещено на Allbest.ru