"...І тут є життя": тюремні будні ув’язнених спілчан
Діяльність членів організацій Української соціал-демократичної спілки як "боротьба з існуючим суспільним ладом", наслідком участі в якій ставали арешти та тюремне ув’язнення. Особливості використання перебування у в’язниці для укладання законного шлюбу.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.07.2018 |
| Размер файла | 29,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК 343.261-052:329.14 (477)
Кам 'янець-Подільського національного університету імєні Івана Огієнка
«...І тут є життя»: тюремні будні ув'язнених спілчан
О. М. Федьков
кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри архівознавства, сnецiальних історичних i правознавчих дисциплін
Анотація
демократичний арешт ув'язнення
У статті з'ясовано, що діяльність членів організацій Української соціал-демократичної спілки кваліфікувалася російським законодавством як «боротьба з існуючим суспільним ладом» і наслідком участі в ній ставали арешти та тюремне ув'язнення. Перебування у в'язниці соціал-демократи прагнули використовувати відповідно до виробленого роками світогляду та способу життя. Отримавши у тюрмі вільний час (такий суперечливий життєвий оксюморон), у перервах між допитами, спілчани вимагали повернення вилучених при арешті та потрібних для самоосвіти книг, переважно марксистського спрямування. Частина соціал-демократів використовували перебування у в'язниці для укладання законного шлюбу. Попри сумні настрої, адже їх чекало заслання або ув'язнення, революціонери не втрачали оптимізму та були налаштовані на подальшу боротьбу.
Ключові слова: Українська соціал-демократична спілка, арешт, тюрма, суд, самоосвіта.
Annotation
O. Fedkov
«...There is also a life here»: the ukrainian social democrats union members' everyday life in imprisonment
The article clarifies that the activities of the of the Ukrainian Social-Democratic Union organizations members were qualified as “the struggle against the existing social system " by Russian legislation, and as the result of the participation the arrests and imprisonment were carried out. The members of the Union sought to resist the actions of law enforcement agencies aimed at arresting Social-Democrats. They set up a dangerous game with the gendarmes through correspondence, the purpose of which was to achieve the release of arrested comrades. However, the mentioned initiatives did not have the desired effects. It was established that the union members organized the escapesfrom the places of detention and some of them were successful. It was found out that, contrary to the existing stereotypes about the atrocities of autocracy, the facts testify to manifestations of humanism by law enforcers in the event of illness and epidemics that threatened the life of prisoners of the revolution. It was ascertained that the social democrats wanted to use the confinement in accordance with the world-view and lifestyle developed by the years. Having received some free time in prison (such a controversial life oxymoron), during the interruptions between interrogations, the union members demanded the return of books, expropriated during the arrests, which were necessary for the self-education, mainly of Marxist orientation. Part of the Social Democrats used the confinement to enter into a lawful marriage. Despite the sad mood, as only the exile or imprisonment were expecting them, the revolutionaries did not lose their optimism and were determined to follow the struggle.
Key words: Ukrainian Social-Democratic Union, arrest, prison, court, self-education.
Постановка проблеми. Українська соціал-демократична спілка (Спілка, УСДС) була однією з найвпливовіших політичних організацій, які діяли в українських губерніях Російської імперії на початку ХХ ст. Особливо значною популярністю вона користувалася серед селян і сільськогосподарських робітників [1]. Участь членів УСДС у революційному русі, в організаціях, які мали на меті «знищення існуючого суспільного ладу», потенційно передбачав їхній арешт і ув'язнення. Перебування соціал-демократів у місцях позбавлення волі - окрема сторінка боротьби революціонерів із «проклятим самодержавством».
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Пенітенціарна система виступала об'єктом уваги дослідників, які вивчали історію визвольного та революційного рухів, діяльність державних установ [1, 2, 3, 4, 5, 6]. Однак, будні революціонерів як «тюремних мешканців» ще не стали предметом спеціальної уваги дослідників.
Мета. У заголовку статті поміщений уривок із листа діячки Української соціал-демократичної спілки РСДРП, секретаря її Головного комітету (ГК) Рахілі - Р. Рабінович. Наведу повнішу цитату: «Якщо приглянутися до тюрми і її мешканців, то і тут є життя» [7, 289 зв.]. Спробуємо й ми уважніше придивитися до тюрми та її мешканців-спілчан, оскільки це - мета цієї статті.
Виклад основного матеріалу. Затримання, арешти, ув'язнення постійно супроводжували життя тих осіб, які займалися революційною діяльністю. Остання потребувала величезного напруження фізичних і духовних сил соціал-демократів. Вони постійно перебували в стресових ситуаціях, оскільки відчували за собою стеження та переслідування. Несподіваний (або очікуваний) арешт і ув'язнення різко змінювали ритм і стиль життя. Проте, опинившись у в'язниці, життя не припинялося, а боротьба з «чудовиськом» набувала інших форм.
Попри те, що тюрма це не найкраще місце для відпочинку, для революціонерів, які місяцями та навіть роками перебували на нелегальному становищі, ведучи соціал-демократичну роботу, вона виявлялася «світом супокою». У перерві між допитами, можна заглибитися у спомини, почитати книгу та, не зважаючи на наявну невизначеність долі, помріяти про майбутнє.
Спілчани, заарештовані в Києві та його околицях на межі двох епох - революції та реакції, опинилися в Лук'янівській в'язниці. Про склад політичних в'язнів засвідчували дані, опубліковані в українській газеті «Рада». Вона умістила поіменний перелік 273 політичних арештантів і розподіляла їх за партійною належністю. Найбільше з них репрезентували РСДРП - 100, другою за чисельністю була есерівська «тюремна фракція» - 75 осіб, на третьому місці перебували анархісти-комуністи - 24, на четвертому - УСДРП - 19 осіб. Розподіл в'язнів за соціальним походженням був такий: робітників - 75, студентів - 62, інтелігентів - 38, селян - 23. У розрізі національностей найбільше виявилося росіян - 100, далі йшли українці - 80, на третьому місці перебували євреї - 60, на четвертому - поляки - 30 осіб. Майже 80 відсотків ув'язнених були у віці до 30 років. Із усіх арештантів трохи більше третини (35,5%) вперше опинилися у тюрмі, решта перебували в цьому «державному домі» від двох до восьми разів [8, 2-3]. У газеті не вказувалося джерело, з якого вона запозичила наведені дані; відтак, не можемо їх вважати абсолютно достовірними. Проте, вони загалом відбивають склад учасників партійно-політичного життя в регіоні. Показово, що провідну роль у ньому відігравали російські соціал-демократи, до яких, очевидно, зараховували і спілчан.
І хоча тюремні установи відрізнялися одна від одної, проте запроваджений у них порядок дотримувався у всіх закладах. Своє поміщення у в'язницю описала сучасниця: «Ось я в черговій кімнаті тюрми, забрали гроші..., записали і повели наверх, відчинили камеру, впустили у напівпітьму; проскрипів ключ; двері зачинені. Я вже ув'язнена. Сіла на пригвинчену табуретку, спати не хотілось; світало; я впала в якусь гнітючу байдужість» [9, с. 70]. Ув'язнення ставало новим випробуванням для революціонерів, але, попри це, суворий розпорядок дня вносив певну розміреність у їхнє життя.
Тюрми були різними, але на ув'язнених революціонерів вони справляли однаково негативне враження. Це й не дивно, адже вони обмежували їхню свободу. Заарештований член ГК УСДС, депутат-спілчанин, дворянин І. Кірієнко встигнув побувати в петербурзьких в'язницях, у київській та віленській пересильних. Про останню відгукнувся: «... ну й мерзота ця пересильна» [10, 4].
Соціал-демократичний публіцист, пов'язаний із Спілкою О. Скринников потрапив до Лук'янівки після ліквідації (масового одночасного обшуку та, за наявності підстав - арешту), проведеної охранкою 18 січня 1907 р. Заарештований підозрювався в тому, що він - «Юрій Ларін» - провідний діяч Головного комітету УСДС, через якого здійснювалося листування з ЦК РСДРП [11, арк. 111-112]. Проте згодом, коли в руки охранки потрапив лист Юрія Ларіна, ця версія відпала. Останній повідомляв що внаслідок несприятливих обставин він опинився в камері тюрми, де зустрів якогось Скинникова, якого підозрюють у тому, що він - Юрій Ларін. Проте, доля О. Скринникова від цього не покращилася; його підозрювали в тому, що він інший спілчанськкий провідник - «секретар Григорій». Для спростування цієї упевненості жандармів, член ГК Спілки Г Довженко затіяв із ними небезпечну гру. Він направив листа прокурору Київської судової палати, в якому стверджував, що ніякого «секретаря Григорія» в УСДС немає, а до 1 грудня 1906 р. секретарські обов'язки виконували лише жінки. Починаючи з грудня і дотепер (лист написаний 29 березня 1907 р.) «офіційно секретарем значиться Грицько». Наприкінці містився підпис: «Секретар ГК Українського союзу «Спілка» РСДРП Грицько», дата та два відтиски круглої червоної печатки ГК. Проведене розслідування начальника Київського ГЖУ підполковника Крітського з використанням графологічної експертизи показало, що «Грицько» та «Григорій» - то різні особи [12, арк. 73-73 зв, 81, 81 зв., 117]. Попри це, товариш прокурора Київської судової палати 9 квітня 1907 р. звертав увагу підполковника Крітського на те, що всім особам, залученим до дізнання у справі Спілки, за винятком О. Скринникова, замінено запобіжний захід. Оскільки «названий звинувачений не відрізняється щодо своїх товаришів, в розумінні добутих доказів», товариш прокурора пропонував йому теж змінити запобіжний захід на заставу в 1000 руб» [11, арк. 338]. 20 квітня О. Скринников був випущений із в'язниці під заставу, отримав під розписку вилучені в нього речі, крім речових доказів, та обрав місцем проживання Київ [11, арк. 356, 357, 408].
Умови перебування у в'язниці чоловіків та жінок різнилися; чоловічі камери бували щільніше «заселені». Маючи інформацію про чоловічий корпус, ув'язнена Р. Рабінович погоджувалася, що становище жінок-арештанток краще. У жіночому корпусі перебувало всього 25 осіб, «публіка, звичайно, різноманітна, але багато симпатичних товаришок».
Очевидно, що серед ув'язнених жінок перебували представниці різних політичних партій. Спілчанка повідомляла про гарне ставлення до неї «подруг по нещастю» [7, арк. 289 зв.]. Напевно, це ставлення жінок із схожою долею Рахіль заслужила своєю попередньою революційною роботою, але не тільки. Уже в тюрмі, відбувся «розкол комуни», винуватцями якого, очевидно, виявилися її близькі товариші. Р.Рабінович довелося визначатися з позицією. «Знаю я одне, - писала вона, - що ні на хвилину їх поступок не був мною оправданий». Конфлікт, якому вона «віддала стільки уваги», тривав багато «неприємних днів» і залишив важкий осад [7, арк. 289 зв.].
Згадане вище гарне ставлення присутніх з часом стало обтяжувати. Давалося взнаки перебування на обмеженій території з багатьма людьми. «Інколи зайва любов оточуючих заважає, як тільки публіка просипається, мені вже не вдається ні на хвилину залишитися одною...», - писала «Рахіль». Найбільше вона цінувала ті години, коли вдавалось позайматись французькою мовою, почитати книги, проте останнє випадало лише з шести до дев'яти ранку, а інколи й пізніше. «Ввечері публіка приблизно в одинадцять годин заспокоюється і тоді вже я до часу або до двох читаю», -повідомляла вона адресата. Із прочитаних книг вона називає Вольтмана «Система морального сознания» - «чудово написана» і висловлює готовність поділитися нею з адресатом [7, арк. 289-289 зв.]. Проте, дещо ідилічну картину порушує в'язнична реальність; «.раптом поширюється проклята чутка, що йдуть із обшуком; і хоча я не боюся його, бо в мене нічого [забороненого] немає, але все ж, кожного разу переживаєш, щось бридке, огидне. Приходять цілою сворою і риються, якщо не в душі, то в кошиках.» [7, арк. 289].
Присланих ЦК РСДРП для роботи в Спілці соціал-демократів із Царського Села Санкт-Петербурзької губернії С. Волгіна й О. Чистякова ГК забезпечив партійним паспортом - рекомендацією за підписом «секретаря Арнольда». Останній повідомляв, що вони досвідчені працівники і просив ставитися до них із повним довір'ям. Зазначені особи спрямовувалися в Чернігівську губернію для ведення «пропаганди серед сільського населення» [13, арк. 96, 213 зв.]. Проте, доля розпорядилася інакше: їх заарештували на Київському вокзалі та помістили в Лук'янівську тюрму.
Ось як описував цей арешт С. Волгін у своєму листі. Разом із О. Чистяковим, вони прибули з Царського Села у Київ і готувалися до поїздки в Новозибків на роботу (Північно-Чернігівський район УСДС). 25 травня, увечері, вони прибули на вокзал, взяли білет, сіли в поїзд і стали очікувати відправлення. Хвилин за 10 з'явилися жандарми і попросили відправитися з ними в жандармське управління. Під час обшуку в соціал-демократів виявили партійний паспорт і марксистську літературу. С. Волгін нарікав на свого товариша, О. Чистякова, оскільки лише через його незграбність партійний паспорт потрапив у руки правоохоронців. «Він так розклеївся, що не міг його усунити, а усунути було легко. Він лежав у його гаманці», - писав С. Волгін. Сам адресант зазначав, що свій партійний паспорт він зумів непомітно викинути. Надалі їхній шлях пролягав через Бульварну поліцейську дільницю в Київську тюрму [14, арк. 56].
Політичний в'язень О. Чистяков, унаслідок вимушених обставин, вирішив скористатися можливістю підвищувати свій освітньо-теоретичний рівень. Вже на другий день перебування в Лук'янівці, 29 травня 1907 р., він написав заяву в ГЖУ з проханням повернути книги, відібрані напередодні при арешті [13, арк. 9]. В'язню книги повернули, проте не всі. Тому, 20 червня він знову звертається з заявою, у якій зазначає, що не всі книги повернені, зокрема, дозволену цензурою працю К. Маркса «Нищета философии» та інші. У клопотанні О. Чистяков висловлював сподівання, що жандармське управління «погодиться зі мною і зрозуміє для чого мені необхідні ці книги, як газетного працівника - значить інтелігента» [13, арк. 22]. Оскільки частину книг все ж не повернули, 11 вересня він ще раз клопотався про них [13, арк. 140]. Надалі, користуючись своїм правом звертатися з заявами, ув'язнений подавав їх доволі часто. 18 червня він зазначав, що уже 23 дні перебуває під вартою, проте йому не висунуто ніяких звинувачень. Тому, невільник вимагав виклику на допит, щоб довести своє alibi непричетного ні до яких незаконних співтовариств. «Кожний день я очікував допиту, але більше очікувати не можу, оскільки маю дуже слабке здоров'я, щоб витрачати його в тюрмі»,
- писав він. Далі О. Чистяков у деталях описував поставлені йому лікарями діагнози й наприкінці заяви висловлював сподівання, що «жандармське управління не залишиться байдужим до прохань законного характеру» та просив замінити запобіжний захід [13, арк. 23]. Наступне «прошеніє», датоване 7 серпням, загалом повторювало попереднє, лише автор просив застосувати запобіжний захід у вигляді грошової застави [13, арк. 94]. 5 вересня О. Чистяков мотивував зміну запобіжного заходу погіршенням здоров'я, «яке з кожним днем все погіршується та погіршується» [13, арк. 141]. 15 вересня в'язень написав дві апеляції: про зміну запобіжного заходу та про запрошення лікарів «для засвідчення мого здоров'я» [13, арк. 158, 159]. Починаючи з 12 серпня, з клопотаннями стала звертатися мати О. Чистякова - вдова священника Марія Афанасіївна, що проживала в церковному домі по вулиці Оранжерейній у Царському Селі. Вона просила взяти сина «на поруки» і, в зв'язку з її незабезпеченістю, - «в якості застави невелику суму» [13, арк. 101]. Проте сину і матері відмовили [13, арк. 102, 117]. Наступні три звернення М. Чистякової підкріплялися медичними довідками, виданими столичними професорами, що підтверджували хвороби сина (довідки наявні в справі) [13, арк. 151,152,180-183]. Однак, вони також не призвели до бажаного результату.
Інший ув'язнений, член ГК Г. Ткаченко, також звернувся з заявою про повернення 65 одиниць вилучених видань, які представляли «товсту літературу» та були цілком легальними; серед останніх
- праці К. Маркса, Ф. Енгельса, Г. Плеханова, К. Каутського, П. Аксельрода, П. Маслова та інші. З вимушеною ввічливістю, він писав: «. я покірно прошу жандармське управління видати мені всі дозволені книги - в противному разі я не зможу займатися, оскільки книги мої підібрані систематично з окремих питань» [13, арк. 31]. 20 вересня до начальника Київського ГЖУ звернулася цивільна дружина Г. Ткаченка, О. Родіонова, що відзначала слабке здоров'я свого чоловіка, яке після тримісячного ув'язнення погіршилося. Тому, оскільки дізнання закінчилось, вона просила відпустити чоловіка під невелику грошову заставу [13, арк. 151].
Безрадісні життєві перспективи змусили Г. Ткаченка ще раз, 25 вересня, звернутися з «проханням» змінити запобіжний захід, а також, маючи на меті узаконити народжену поза шлюбом дитину, надати дозвіл на вінчання в тюремній церкві з О. Родіоновою [13, арк. 154]. Наступного дня він ще раз просив про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на грошову заставу в 300 руб. Ткаченко мотивував це необхідністю потурбуватися про матеріальне становище дружини та дитини [13, арк. 156]. Ув'язнений ще двічі звертався до жандармського начальства, щоб останнє завірило його особу (що необхідно для шлюбу) та дозволило зустрітися з нареченою «для ділових перемовин» [13, арк. 162,170].
Вирішив раціонально використати час у тюрмі й інший член ГК - Й. Сорокер. 5 вересня він просив надати вилучені з його квартири книги та, зокрема, самоучителі з французької та німецької мов, «Історію римського права» та зошит, в якому містилися його записи з іноземних мов. Все це арештант просив доставити йому в тюрму, як «вкрай необхідні» речі [13, арк. 139]. Вимушеним «перепочинком» Й. Сорокер також вирішив скористатися для узаконення відносин з дівицею Р. Горною, і просив дозволити «виконати шлюбний обряд в Київській губернській тюрмі». Після здійснення зазначених дій Й. Сорокер звернувся до начальника Київського ГЖУ щоб той дозволив казенному рабину видати посвідчення про одруження [13, арк. 156].
У такий же спосіб вирішили скористатися перебуванням у Лук'янівці колишня секретар ГК Спілки Рахіль - Р. Рабінович і затриманий 4 червня 1907 р. під чужим прізвищем, за походженням з оренбурзьких козаків, студент Ніжинського історико-філологічного інституту О. Бочкарьов. Обоє звернулися з заявами про отримання дозволу на укладення законного шлюбу [13, арк. 189-190]. Стіни камер Лук'янівки, завдяки «тюремній пошті», розсувалися перед двома закоханими. Про думки та почуття Р. Рабінович свідчив лист-відповідь, який надійшов її коханому та вилучений жандармами [7, арк. 288]. «Я така рада, - писала Рахіль, - що ви розвіяли мої останні сумніви. Яке задоволення мати близьку людину, якій можна сміливо відкрити свою душу, свої думки» [7, арк. 289]. Мимохідь закохана ув'язнена порівнювала своє життя «до» і «після», поринала у спогади, виказувала мрії про майбутнє. «Хоча ми знайомі уже майже три роки, - розмірковувала вона, - проте ми так мало знаємо одне одного. На волі так рідко шукаємо друзів, зате в неволі вони такі дорогі, такі необхідні» [7, арк. 289]. Попри нотки смутку та песимізму, соціал-демократка все ж з оптимізмом споглядала в майбутнє: «.. .зневіра не наша доля. Нас не зламають злигодні. Ні, тисячу разів ні. Злигодні тільки зміцнять наш могутній дух» [7, арк. 289 б зв.].
Важливою подією, яка визначала подальшу долю людини, було отримання звинувачувального акту - документу, складеного прокурором або його товаришем, в якому здійснювався опис злочину, який інкримінувався арештанту, та міра покарання. Для Рахілі визначеність наступила завчасно, після того, як вона ознайомилася зі слідчою справою та поспілкувалася з начальником Київського ГЖУ полковником Івановим. «Визначеність мого становища дала мені повну можливість заспокоїтися», - зазначала Р. Рабінович.
Не мав ілюзій щодо своїх перспектив і Яша, спілчанський працівник із Глухова Чернігівської губернії. «Звинувачувальний акт отримаємо скоро. В амністію вірити не дозволяє плин російських справ», - писав він 30 квітня 1907 р. Далі - кілька слів про нові видання Спілки, про офіційні газети, «які цих два дні порожні», та прохання дістати меншовицький журнал «Привет», в якому «чудові статті». «Яша» повідомляв також інші важливі новини: «Олександр Подольський звільнений. Козак сів, щоправда не знаю де. У тюрмі у нас нічого не передбачається» [15, арк. 20].
У тюрмі перебував діяч Золотоніської організації УСДС М. Асінський, лист якого від 1 грудня 1907 р. на волю потрапив у руки жандармів. В'язнична атмосфера не зламала його силу духу. Він налаштовував на бойовий лад своїх товаришів, що продовжували діяльність. Попри недостатню освіченість (епістола багата на мовні помилки), у соціал-демократа існували тверді ідейні переконання. Хоча й декого заарештували, зазначав він, не потрібно в жодному разі припиняти діяльність, опускати руки, падати духом. «Наша розпочата справа, справа визволення робітничого класу та Росії, не загине, вона отримає новий могутній поштовх вперед. В це ми віримо, віримо настільки, що вважаємо, що наша справа не закінчиться судом.» М. Асінський зазначав, що для подальшого розвитку соціал-демократичного руху потрібна посилена, широка, розумно поставлена діяльність і продовження розпочатої справи. Для того, щоб ця робота велася успішніше, він давав своїм товаришам практичні поради. Це були детальні інструктивні настанови, що стосувалися конкретних аспектів діяльності соціал- демократичної організації [16, арк. 145,146,146 зв, 147].
Справа Є. Гацкевича розглядалася 15 березня 1908 р. Київською судовою палатою, яка його виправдала (невідомо, чи батько підсудного, судовий слідчий Житомирського окружного суду, допоміг у цьому). Того ж дня революціонера звільнили і він поїхав до батьків у Житомир. Проте, через 10 днів його знову заарештувала поліція й згодом постановою міністра внутрішніх справ «за приналежність до злочинного угрупування» вислали у Вологодську губернію під гласний нагляд поліції терміном на 2 роки [17, арк. 40,40 зв., 45,45 зв.].
Ліквідація членів означеної організації' УСД Спілки відбулася 28 - 31 жовтня 1907 р., коли жандарми провели обшуки та арешти. Внаслідок агентурних даних, обшуків і показів свідків, таємній поліції вдалося відтворити діяльність зазначеної організації [18, арк. 76, 126, 126 зв., 127]. Один із членів сільського комітету Спілки в с. Ольшаниця, У Скрипка, 10 грудня 1907 р. утік із Васильківської повітової тюрми. Згодом він відзначився участю в експропріаціях і зник за кордоном. Лише 30 березня 1914 р. його затримали на прикордонному пункті Олександров Варшавської губернії при повернення у межі романівської імперії [17, арк. 156]. Проте, постановою Київського губернатора від 5 жовтня 1908 р. сімох спілчан - М. Наконечного, М. Костовецького, В. Малика, П. Носача, Ф. Рядину, І. Орловського й учительку О. Арцимович, за участь «у злочинному угрупуванні», вислали у Вологодську губернію під гласний нагляд поліції терміном на 2 роки [17, арк. 40,40 зв, 45,45 зв.].
Висновки
Отже, життя членів організацій Української соціал-демократичної спілки наповнювалося наполегливою та сповненою небезпек діяльністю, результатом якої ставало тюремне ув'язнення. Напружене життя професійних революціонерів-спілчан, спрямоване на боротьбу з самодержавством і ненависним їм капіталістичним ладом отримало несподівану, але передбачувану паузу; їх заарештовували та розміщували по тюрмам. Перебування у в'язниці соціал-демократи прагнули використовувати відповідно до виробленого роками світогляду та життєвого укладу. Отримавши у тюрмі вільний час (такий суперечливий життєвий оксюморон), у перервах між допитами, вони домагалися отримання потрібних для самоосвіти книг, переважно марксистського спрямування, і використовували їх за призначенням. Частина соціал-демократів, проживаючи в суспільстві, діяли як нігілісти: вони заперечували моральні норми «буржуазного суспільства» та релігійні настанови, проживаючи цивільним шлюбом із коханими людьми, товаришами по партії. Проте, життєва невизначеність змушувала їх укласти законний шлюб; тюрма стала місцем їхнього вінчання. Після розгляду їхньої справи судовою палатою або рішення представника адміністративно-поліцейської влади (міністра внутрішніх справ, губернатора), багатьох очікувало заслання у віддалені місцевості Російської імперії. Попри сумні настрої, революціонери не втрачали оптимізму та були налаштовані на подальшу боротьбу.
Список використаної літератури та джерел
1. Федьков О. Українська соціал-демократична спілка: у пошуках ідейно-політичної ідентичності /О. Федьков. -- Кам 'янець-Подільський: Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2017. -- 600 с.
2. Анисимов Е. В. Русская пытка. Политический сыск в России ХУШ века /Е. В. Анисимов. -- СПб: Норинт, 2004. -- 464 с.
3. Гернет М. Н. История царской тюрьмы, Т. 1--5. -- М.: Госюриздат, 1951--1956.
4. Пенітенціарна система України: історія та сучасність: Видання до 15-ої річниці утворення центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань / за заг. ред. канд. юр. наук
О. В. Лісіцкова. -- К. : Державна пенітенціарна служба України, 2013. -- 268 с.
5. Россіхін В. В. Пенітенціарна система Російської імперії в ХІХ -- на початку ХХ ст. (на матеріалах українських губерній) / В. В. Россіхін: автореф. дис.. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.01. -- «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень». -- Харків, 2005. -- 20 с.
6. Ягунов Д. В. Пенітенціарна система України: історичний розвиток, сучасні проблеми та перспективи реформування: Видання друге, перероблене та доповнене /Д. В. Ягунов. -- Одеса-Черкаси, 2008. -- 344 с.
7. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі -- ЦДІАК України). -- Ф. 274. -- Оп. 1. -- Спр. 2053. -- 318 арк.
8. У Київі. В Лук'янівській тюрмі //Рада. --1906. -- 9 грудня. -- С. 2-3.
9. Андриевская К. Мои воспоминания из эпохи революции 1905 г. в Тамбовской губ. / К. Андриевская // Из эпохи борьбы с царизмом. Сборник №4. Ред. Л. Берман, Б. Лагунов. -- К.: Киевское отделение Всесоюзного общества политических каторжан и ссыльно-переселенцев, 1925. -- С. 66--86.
10. Привет нашим пленным депутатам //Правда. -- 1908. --
3 (16) октября. -- № 1. -- С. 4.
11. ЦДІАК України. -- Ф. 274. -- Оп. 1. -- Спр. 1420. -- 641 арк.
12. ЦДІАК України. -- Ф. 317. -- Оп. 7. -- Спр. 2213. -- 305 арк.
13. ЦДІАК України. -- Ф. 274. -- Оп. 1. -- Спр. 2051. -- 283 арк.
14. Государственный архив Российской Федерации (далі -- ГАРФ). -- Ф. 102ДПОО. -- 1907г. -- Оп. 237. -- Д. 8, ч. 1, пр. 2. -- 307 л.
15. ГАРФ. -- Ф. 102 ДП ОО. -- 1907 г. -- Оп. 237. -- Д. 8, ч. 3. -- 70 л.
16. ЦДІАК України. -- Ф. 276. -- Оп. 1. -- Спр. 72. -- 345 арк.
17. ЦДІАК України. -- Ф. 274. -- Оп. 1. -- Спр. 1858. -- 453 арк.
18. ЦДІАК України. -- Ф. 274. -- Оп. 1. -- Спр. 1859. -- 554 арк.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Діяльність П.В. Феденка, відомого діяча Української Соціал-демократичної Робітничої партії у період Української національної революції та його погляди на неї. Оцінка політики гетьмана П. Скоропадського та його роботи в уряді УНР за часів Директорії.
реферат [27,8 K], добавлен 12.06.2010Становлення та ідейні засади українських політичних партій в Галичині. Українська соціал-демократична партія як складова частина австрійської соціал-демократичної. Програми і напрями діяльності. Вплив Революції 1905 р. в Російській імперії на діяльність.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 17.04.2014Дитинство і молодість Раковського. Раковський – соціал-демократ. Активна участь у створенні Болгарської соціал-демократичної партії. Раковський – комуніст. Раковський як голова уряду значну увагу приділяв відбудові промисловості. Репресії і смерть Раковсь
реферат [16,8 K], добавлен 08.02.2007Аналіз колекції матеріалів про життя та діяльність української діаспори в США та Канаді. Дослідження ролі української діаспори у процесах демократизації та трансформації України, передачі позитивного досвіду в розбудові громадянського суспільства.
статья [22,3 K], добавлен 11.09.2017Сутність дисидентства, історія його розвитку в авторитарних суспільствах. Зародження дисидентського руху в Україні, причини зростання антирадянських проявів. Арешти представників молодої творчої та наукової інтелігенції. Боротьба партії проти релігії.
реферат [51,1 K], добавлен 05.12.2012Становлення Павла Скоропадського як особистості та майбутнього діяча Української держави у дитячі та юнацькі роки. Характеристика життя, діяльності та внеску гетьмана П. Скоропадського у розвиток української державності, науки та культури України.
реферат [36,7 K], добавлен 22.01.2014Крим у житті Лесі Українки. Зустріч та знайомство з Сергієм Костянтиновичем Мержинським. Зв'язки Лесі Українки з кримською соціал-демократичною організацією. Хвороба легенів та смерть Мержинського. Відважна боротьба Лесі Українки за життя свого коханого.
презентация [327,9 K], добавлен 14.03.2012Подорож сторінками одного з найславетніших періодів в історії України – Козацькою ерою. Перебування України під імперською владою. Боротьба української нації за своє самовизначення у XX столітті. Огляд основних подій після здобуття незалежності.
практическая работа [78,4 K], добавлен 29.11.2015Боротьба українського народу за незалежність і соборність. Українська Народна республіка в 1917-1919 роках. Боротьба українців в роки Другої світової війни. Українська повстанська армія (УПА) як Збройні сили українського народу. УПА на Вінниччині.
курсовая работа [38,1 K], добавлен 04.01.2011Сторінки життя Й.В. Сталіна, його партійна діяльність. Створення СРСР та боротьба за владу. Індустріалізація та колективізація країни. Вплив Сталіна на духовне життя населення. Його роль у Другій світовій війні, напрями внутрішньої та зовнішньої політики.
реферат [30,2 K], добавлен 15.11.2011
