Екологічний базис Тшинецького культурного кола

Лисенко С.Д.

Анотація

Тшинецьке культурне коло (ТКК) група спорідених археологічних культур пізнього бронзового віку лісової та лісостепової зони Східної Європи. Охоплює територію від басейну Одера на заході до басейна Десни на сході, від Прибалтики на півночі, до межі правобережного лісостепу та степу на півдні. Ареал ТКК розподіляється на Західний (басейн Балтійського моря) та Східний (басейн Чорного моря) масиви. До західного масиву відноситься тшинецька культура, до східного комарівська та сосницька культури. Відповідно до системного зв'язку між культурою та вміщуючим ландшафтом відрізняються лісова та лісостепова лінії розвитку ТКК. Перша пов'язана із низинними ландшафтами (Великопольско-Куявська низина, Мазовія, Прибалтика, Українське, Білоруське та Брянське Полісся), друга із підвищеними (Прикарпаття, Волинська, Подільська, Придніпровська височини). У східному ареалі ТКК лісовій лінії розвитку відповідає сосницька культура, а лісостеповій комарівська.

На межі 3-2 тис. до н.е. дослідники палеоклімату південноруських степів відмічають максимум суббореальної аридизації, яка в другій чверті середині 2 тис. до н.е. змінюється кліматичним оптімумом суббореалу зволоження, зменшення континентальності клімату. Комплексні палеогеографічні (палеопедологічні, палінологічні, ландшафтні, геофізичні, археозоологічні, палеоботанічні, дендрологічні) дослідження пам'яток доби бронзи раннього залізного віку на території Північної України та Білорусії дають змогу співставити коливання клімату у східному ареалі ТКК та їх наслідки із кліматичною шкалою, розробленою за результатами досліджень в інших регіонах Східної Європи.

Annotation

The Tszciniec cultural circle (TCC) is a group of related late Bronze Age archaeological cultures of Eastern Europe forest and forest-steppe zone. Covers an area of the basin of the Oder on the west to the basin of l^sna on the east, from the Baltic States on the north, to the border of right-bank forest-steppe and steppe on the south. The area of TCC is divided on the Western (Baltic Sea basin) and Eastern (Black Sea basin) assemblages. To the west assemblage concerns the Tszciniec culture, to the east concerns Komarov and Sosnitsa cultures. According to the system connection between culture and surrounding landscape the forest and forest-steppe lines of development of TCC differs. The first is related to the lowland landscapes (Wielkopolsko-Kujawska lowland, Masovia, the Baltic States, Ukrainian, Belarussian and Briansk Polesye), the second to highlands (Prykarpattya, Volhyn, Podolsk, Dnieper sublimities). The Sosnitsa culture matches the forest line of development, and the Komarov the forest-steppe line of the eastern assemblage of TCC.

On the verge of the 3rd and the 2nd millenniums B.C., the researchers of paleoclimate of South Russian steppes mark the maximum of subboreal aridization, that in the second quarter middle of the 2nd millennium B.C. has changed with the subboreal climatic optimum: moistening, reduction of continentality of the climate. The complex paleogeographical studies (paleopedological, landscape, geophysical, archeozoological, paleobotanical, palynological, dendrochronological) of the Bronze Early Iron Age sights on territory of North Ukraine and Belarus give an opportunity to confront the oscillation of climate in the eastern assemblage of TCC and their consequences with the climatic scale based on results of studies in other regions of Eastern Europe.

Тшинецьке культурне коло (ТКК) -- група спорідених археологічних культур пізнього бронзового віку лісової та лісостепової зон Східної Європи (Рис. 1: 1). Охоплює територію від басейнів Одера та Вісли на заході до басейна Десни на сході, від басейну Німану на півночі, до середньої течії Серету, Прута, Дністра, Південного Бугу та Дніпра на півдні. З південного заходу ця територія обмежена Карпатами, зі сходу -- Середньоруською височиною, з північного заходу -- Балтійським морем, з південного сходу -- межею степу та лісостепу. За сучасним політичним поділом це території Польщі, України (Галичина, Волинь, Північна Буковина, Поділля, Полісся, Середнє Подніпров'я), Білорусі, Росії (Брянщина), Румунії (Румунська Молдова), Молдови, Литви. Окремі пам'ятки зафіксовані також у Латвії та Естонії. Час існування ТКК охоплює все 2 тис. до н.е.; класичний період датується 16-13 ст. до н.е. [Gorski, Lysenko, Makarowicz 2003; Лысенко 2005].

Єдиною масовою категорією культурно значущих артефактів для усього ареалу ТКК є кераміка. Найбільшу відмінність територіальні колонки кераміки показують на ранніх і пізніх фазах (Makarowicz 2010, rys.1.2-1.6, 1.9-1.12), що може бути пов'язане з різною підосновою локальних груп ТКК і їх різними долями. Проте усі ці групи демонструють загальний компонент, який стає домінуючим в класичній фазі. Це тюльпаноподібний горщик (Рис. 2) різної міри профілізації (від розвиненого S-видного до практично баночного профілю), прикрашений горизонтальними заглибленими лініями по шийці, а також нанесеними в подібній техніці заштрихованими трикутниками, групами відрізків тощо. На усіх етапах зустрічається, а іноді домінує, орнаментація у вигляді відтягнутого або наліпного валика по плічку, а також різноманітних наколів. Керамічне тісто в класичний період, за рідкісним винятком, має в домішці жорству. Поверхня посудин ангобована і ретельно загладжена, а у багатьох випадках підлощена. Вінця або потовщені, або сплощені в різних площинах. Іншим значимим типом є чаші, що також мають різну міру профілізації.

Таким чином, основою виділення ТКК є керамічний комплекс класичної фази його розвитку (16-13 ст. до н.е.). Особливості поховального обряду і комплексу металевих виробів не охоплюють увесь культурний круг і є вторинними, характерними лише для окремих ліній розвитку, культур і локальних груп. У лісостепу домінуючим є тілопокладення, в зоні мішаних лісів переважають кремації. Бронзові вироби («карпатська вуаль») також характерні переважно лише для лісостепових територій.

Відповідно до системного зв'язку між культурою та вміщуючим ландшафтом відрізняються лісова та лісостепова лінії розвитку ТКК (Рис. 1: 2). Перша пов'язана із низинними ландшафтами (Великопольско-Куявська низина, Мазовія, Прибалтика, Українське, Білоруське та Брянське Полісся), друга із підвищенними (Прикарпаття, Волинська, Подільська, Придніпровська височини) (Лысенко 2002 (a), с.128-130; Makarowicz 2010, с.55-63). культурний археологічний бронзовий пам'ятка

Відповідно до стоку річкових систем, ареал ТКК розподіляється на Західний (басейн Балтійського моря) та Східний (басейн Чорного моря) масиви (Рис. 1).

До західного масиву відноситься тшинецька культура групи лубенська, опатовська, любельська, мазовецько-подляська (Gardawski 1959; Dqbrowski 1972, rys.1; Miskiewicz 1978), німанська (Лакіза 2008, с.155-158; Rimantiene, Ostrauskas 1998, с.203-215), а також зона перемішування тшинецької та курганної культур на Одері та поодинокі пам'ятки Латвії та Естонії (Dqbrowski 1972, rys.1).

До східного масиву входять комарівська та сосницька культури. Комарівська культура пов'язана із лісостеповими ландшафтами, сосницька із лісовими (Лысенко 2002 (a); 2012).

Комарівська культура може бути поділена на локальні групи: галицьку (комарівську) (Свешников 1990, с.79-82), волинську (Свешников 1990, с.82-86) (рівненський варіант за С.С. Березанською (Березанская 1972, с.126-129), києво-черкаську (Лысенко 2002), подільську (Лысенко 2015), буковинсько-молдовську (костіша) (Вулпе 1961, с.106-122; Florescu 1970, с.51-81;Дергачёв 1986, с.147, рис. 37:А; Cultura Costi§a... 2001). До комарівської культури можемо віднести також поодинокі пам'ятки на Лівобережжі, у межиріччі Сейму та Сули.

Сосницька культура складається з прип'ятської (Березанская 1972, с.130) (турово-мозирської за М.М. Кривальцевічем (Крывальцэвт 1995, с.7), києво-житомирської (Лысенко 2002), дніпро-деснянської (сосницької) (Березанская 1972, с.130-134; Артеменко 1987, с.106-113), північнополіської (Крывальцэвiч 1995: 16), верхньоніманської (русаковицької) (Лакіза 2008, с.158-161) груп.

Палеогеографи та археологи відмічають безпосередній зв'язок між змінами археологіних культур доби бронзи із кліматичними змінами та глобальний (загальнопланетарний) характер цих змін (Гершкович, Иевлев 1987; Герасименко, Гершкович 1996, с.72; Гершкович 1998, с.81).

На межі 3-2 тис. до н.е. дослідники палеоклімату південноруських степів відмічають максимум суббореальної аридизації (культурне коло Бабине, лолинська культура), яка в середині 2 тис. до н.е. змінюється кліматичним оптімумом зволоження, зменшення континентальності клімату (культурні кола тшинецьке, зрубне, сабатинівка-ноа-кослоджень) (Дёмкин 1996; Герасименко 1997, с.55-56; Борисов та ін., 2011, с.153). Аналогічна картина простежена і в лісовій зоні, зокрема, на території Двинсько-Ловатьського межиріччя (Кулькова 2012).

У 13-12 ст. до н.е. на території Північного Причорномор'я розпочинається ксеротермічна депресія, зростання континентальності клімату (Дёмкин 1996; Герасименко 1997, с.55-56). В цей час у степу формується білозерська культура, а у Північній Україні відбувається поступова трансформація різних територіальних груп комарівської та сосницької культур у культури доби фінальної бронзи та початку ранього залізного віку. Цей перехідний період представляють білогрудівська (= рання чорноліська), рання висоцька, пізня сосницька (лебедівська, = протомилоградська) культури.

В різних ландшафтних зонах «культурна реакція» на зміну клімату могла відбуватися з різною швидкісттю. Видається, що відмічена вище зміна клімату, яка спричинила значні культурні трансформації у степовій зоні, на населення Правобережного Лісостепу, а тим більш Полісся, вплинула значно менше. Тому тут ми не спостерігаємо різких культурних змін на початку білогрудівського часу (рубіж 13-12 ст. до н.е.); кількісні відмінності тут накопичувалися поступово і не відразу призвели до якісних змін.

Комплексні палеогеографічні (палеопедологічні, палінологічні, ландшафтні, геофізичні, археозоологічні, палеоботанічні, дендрологічні) дослідження пам'яток доби бронзи ранього залізного віку на території Північної України та Білорусії дають змогу співставити коливання клімату у східному ареалі ТКК та їх наслідки із кліматичною шкалою, розробленою за результатами досліджень в інших регіонах Східної Європи.

У співпраці із палеогеографами (Ж.М. Матвіїшина, О.Г. Пархоменко, А.С. Кушнір) були проведені палеопедологічні дослідження на ряді ключових пам'яток ТКК, що ланцюжком перетинають її східний ареал від Верхнього Подністров'я до Середнього Подніпров'я: Буківнянський, Войцехівський, Малополовецький могильники, поселення Ходосівка.

У Верхньому Подністров'ї були проведені палеопедологічні дослідження на могильнику Буківна (галицька група ТКК), у курганах №1 (2010), №2 (2012) курганної групи №1 (1700-1500 BC) та кургані №1 (2013) курганної групи №2 (2200-1700 BC) (див. публікацію Ж.М. Матвіїшиної, С.Д. Лисенка, О.Г. Пархоменка у цій збірці).

У кургані №1 (2010) похований грунт визначено як чорноземи вилужені або опідзоленні, що розвиваються під луговою рослинністю в умовах тепло-помірного клімату з достатньою кількістю опадів. Природні зони були зміщені на північ, панували відкриті простори з ділянками буково-грабових лісів.

У кургані №2 (2012) підкурганний грунт віднесений до темносірих лісових, сформованих в умовах півночі лісостепу помірної зони. Спочатку грунт формувався як бурий або темнобурий лісовий під широколистяно-грабовими лісами в умовах теплопомірного режиму; пізніше грунт розвивається в умовах переважання лугових ландшафтів, під високотравною луговою рослинністю. Клімат був помірно-теплим з достатньою кількістю опадів (Матвиишина та ін., 2013).

У кургані №1 (2013) курганної групи №2 похований грунт визначено як чорнозем опідзолений або темно-сірий лісовий, ймовірно сформований на відкритих просторах лугових степів півночі лісостепової зони. У попередній час територія дослідження була зайнята буковограбовими лісами, що привело до формування бурих насичених лісових грунтів, які і зараз розвиваються в районі дослідження. Клімат був тепліший і влажіший за сучасний. Спорудження кургану відбулося у період, коли лісові ландшафти були заміщені лугово-лісовими півдня Полісся або півночі зони лісостепу.

На Волині дослідження палеогрунтів були проведені у чотирьох курганах групи №3 Войцехівського могильника (волинська група ТКК). Найцікавіші результати дали матеріали з кургану №1 (2011) та №2 (2012) (1500-1300 BC).

У кургані №1 простежений сірий лісовий грунт, подібний до тих, що у наш час формується під широколистяними лісами. Умови клімату були значно кращі сучасних. Зональність (зона мішаних лісів) була зміщена на північ. Великі території займали грабово-букові ліси, залишалися ділянки відкритих просторів з пишною трав'яною рослинністю (Матвиишина, Кушнир 2011).

У кургані №2 сучасний грунт можна визначити як дерново-сильнопідзолистий, проте ілювіальний горизонт з культурними залишками, можливо, характеризує умови лісового грунтоутворення, близького до більш теплопомірного режиму формування грунтів бурих опідзолених лісових, таких, що розвивалися в умовах менш континентального, але більше рівномірно вологого клімату. Природні зони представляли західніший варіант теплопомірного клімату (схожого з Прикарпатським) і, ймовірно, територія була вкрита широколистяними лісами з ділянками відкритих просторів. Під курганом зафіксований профіль і древнішого грунту з артефактами пізнєтрипільської культури, яий близький до чорноземів опідзоленних або темно-сірих лісових (Матвиишина, Кушнир 2012).

На території Середнього Подніпров'я комплексні палеогеографічні дослідження проводяться на базі Фастівської та Північної археологічних експедицій ІА НАНУ (Лысенко 2011). Досліджені палеогрунти та палеоландшафти на пам'ятках Малополовецького археологічного комплексу (далі МАК) (поселення Малополовецьке-2А, могильник Малополовецьке-3, Могила Лядвіга) (Матвіїшина та ін., 2005; Лысенко та ін., 2006; Лысенко та ін., 2006; Матвіїшина та ін., 2006; Лысенко та ін., 2007; Лысенко та ін., 2007; Лисенко 2007; Давидчук та ін., 2007; Матвіїшина та ін., 2008; Лысенко та ін., 2010), на поселеннях Ходосівка-Діброва (розкопи I та II) (Матвіїшина та ін., 2005; Готун та ін., 2006; Лисенко 2007), Таценки-7 (розкопки М.В. Квітницького, 2007 р.), Кощіївка-8 (Матвиишина, Пархоменко 2009), під валом Великого Ходосівського городища (Круглик) (Матвіїшина та ін., 2011), у кургані Березівка-1 (Матвиишина, Пархоменко 2010). Вивчені археозоологічні колекції з Малополовецького могильника, поселень Малополовецьке-2А (Журавльов 1997; Лысенко та ін., 1999; Журавлёв, Лысенко 2000; Журавлёв 2001), Фарбоване-3 (Лысенко та ін., 2011, с.234), Безпальче-1 (Лысенко та ін., 2011, с.139). Проведені палеоботанічні дослідження відбитків зернівок на кераміці з поселень Малополовецьке-2А та Ходосівка-Діброва (Лысенко, Пашкевич 2009). Вивченню голоценових грунтів Середнього Подніпров'я було присвячене дисертаційне дослідження О.Г. Пархоменка (Пархоменко 2007).

Середньодніпровський регіон розташований на стику двох великих природних зон лісостепової та мішаних лісів (Полісся). Кордон між Поліссям та лісостепом у регіоні покручений по язиках льдовикових відкладів дерново-підзолисті грунти вдаються у лісостеп, а лесостепові грунти по лесових островах проникають у Полісся (Природа... 1986, с.32-33).

На Малополовецькому могильнику (києвочеркаська група ТКК) простежені два грунти вирхній та нижній, розділені між собою більосим прошарком. Нижній грунт розвинений, схожий на типовий чорнозем, насичений артефактами доби пізньої бронзи; судячи за будовою профілю, він розвивався у вологіших умовах північного лісостепу. Верхній грунт схожий на чорнозем звичайний, який відображає посушення умов клімату; клімат став теплішим але й континентальнішим (Матвіїшина та ін., 2005, с.30-31).

Близькі спостереження маємо для кургана Могила Лядвіга (Малополовецьке-5). Тут простежені три різночасові грунти: нижній (горизонт МП-II, 1600-1500 BC) лісний або лучно-лісний (найбільш вологий режим); середній (раньоскіфський час) лучний; та верхіній сучасний міцелярно-карбонатний чорнозем (Матвіїшина та ін., 2006; Лысенко та ін., 2010).

На білогрудівському поселенні Малополовецьке-2А (1200-1000 BC) у катені грунти змінюються від лугових, часом солонцюватих під луговою рослинністтю до типових чорноземів на схилах та поверхні терас. Серед дослідженої ділянки профілів лісових грунтів зафіксовано не було (Матвіїшина та ін., 2008). Натомість, природний (умовно-відновлений) рослинний покрив дослідженої території на сучасному етапі за структурою умов місцевиростання відповідає лісовим та лучним ценозам. Аналіз ботанічного складу залишків сучасного рослинного покриву не виявляє ознак степової рослинності навіть у екстремально сухих екотопах (Давидчук та ін., 2007).

Важливою складовою для характеристики палеоландшафтів та пов'язаного з ними палеогосподарства є данні археозоології. У комплексах горизонту МП-II (1600-1500 BC) домінував бик домашній (62%), було порівну дрібної рогатої худоби і коня (по 14%), за ними йшли свиня (8%) і собака (2%). У горизонті МП-III (15001400 BC) було майже порівну великої (28%) і дрібної (27%) рогатої худоби, далі йшли свиня і кінь (по 18%), собака (9%) (Журавлёв 2001, с.60). Порода великої рогатої худоби з Малополовецкого3 була дрібніша, ніж з поселень зрубної культури (Журавлёв 2001, с.69). Переважання великої рогатої худоби у стаді зафіксовано також на інших пам'ятках доби пізньої бронзи Середнього Подніпров'я, які відносяться як до культурного кола Бабине, так і до ТКК: Безпальче-1 (Лысенко та ін., 2011, с.139); Ворошилівка (Махно 1949, с.210; Баранович, Титенко 1951/8д, с.7-8), Здвижівка (Березанская 1972, с.28); Фарбоване-3 (Лысенко та ін., 2011, с.234), Хлопків-1 (Баран, Некрасова 1984/26, с.2), Яблунівка (Березанская 1970/45, с.7).

Про певну залісенність території Малополовецького археологічного комплексу за доби бронзи свідчить і склад диких тварин, на яких відбувалось полювання. В остеологічних матеріалах знайдені кістки тільки лісових звірів. З горизонту МП-II походять кістки кабана, вовка, шляхетного оленя, косулі європейської; з горизонту МП-III косулі європейської, кабана (1 кістка); з горизонту МП-V зайця (русака?). Доля диких ссавців складала в горизонті II 7%, в горизонті III 15%. У мисливській здобичі переважали копитні (Журавлёв 2001, с.65). До горизонту МП-V також відноситься кістка карпової риби, що свідчить про можливість рибальства у тогочасній р.Суботь.

Із вкритими лісом ділянками можна пов'язати також знахідки в межах нижнього грунту Малополовецького могильника раковин видноградного равлика (Helix) (Лысенко та ін., 1999, с.121). На фрагменті обмазки (горизонт МПII?) виявлений відбиток листа ліщини (Лысенко, Пашкевич 2009, рис.2: 1).

Цікаві данні дає співставлення остеологічних матеріалів з поселення Малополовецьке-2А (білогрудівський горизонт МП-V, 1200-1000 BC) та Суботівського городища. На обох пам'ятках домінувала велика рогата худоба. Проте, у Суботові друге місце займає дрібна рогата худоба, а на Малополовецькому свиня. Останнє дає змогу припускати, що біля Малополовецького цілком могло бути більше лісів і менше відкритих просторів, чим у Суботові (Журавлёв 2001, с.62). Однак, досліджені кістки із Суботівського городища відносяться переважно до верхнього, власне чорноліського горизонту (Суботі в-II, 1000-800 BC). Кістки ж з Малополовецького-2А орієнтовно на 200 років старіші від них. За особливостями стада тут стоять не територіальні, а часові відміності. Це добре корегується і з особливостями давніх грунтів у самому Суботові. Палеопедологічний аналіз грунтів Суботівського городища, виконаний Н.П. Герасименко, показав, що виникнення городища (білогрудівський горизонт Суботів-I) відноситься ще до вологої фази, але за час його існування спостерігається тенденція до аридизації клімату (Суботів-II). Фінал чорноліської культури відповідає піку аридизації і пов'язаний з фіналом суббореального періоду на цій території (Дараган 2004, с.34).

Із результатами досліджень МАК добре корелюються палеогеографічні дослідження пам'яток сосницької культури ТКК в ур. Діброва біля с. Ходосівка (києво-житомирська група). Сучасний ландшафт в ур. Діброва представлений склонами делювіальними, пологими, складеними пісками, які підстилаються валунними суглинками, з дерново-слабопідзолистими пісчанисто-легкосуглинистими грунтами під свіжими суборями (Кияк, Коваленко 1984). На розкопі I палеопедологічний аналіз розрізів об'єкта 19 (3500-3200 ВР) та прилеглої до нього площі показав, що грунти часу, коли було покинуто житло, формувалися в умовах вологого режиму, а пізніше, коли поселення доби бронзи вже не існувало, клімат став сухіший. Замір магнітної сприйнятливості підтверджує, що грунт періоду існування об'єкта формувався в більш теплих та вологих умовах. Територія поселення сосницької культури була розташована у зоні вологішого, ніж сучасний, але дещо теплішого клімату в межах лісової зони з помірними кліматичними умовами (Матвіїшина та ін., 2005, с.220). Вдається простежити певні мікроетапи існування поселення в ур. Діброва, можливо також пов'язані із коливаннями (Лисенко 2007).