Концепція селянської революції В. Данилова в контексті революційних потрясінь 1917-1921 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція селянської революції В. Данилова в контексті революційних потрясінь 1917-1921 рр.

В.Л. Калитвянська здобувач кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

У статті на основі аналізу наукової літератури cхaрaктеризовaно внесок видатного історика в дискусію про селянську революцію та роботу над міжнародними проектами. З'ясовано розуміння істориком революційних подій 1917--1921 рр. Зроблено спробу проаналізувати деякі аспекти концепції селянської революції В. Данилова. Розкрито розуміння істориком значення ведення величезного масиву джерел з історії селянства першої половини XX ст. до наукового обігу. Доведено, що громадськість і світова наука отримали доступ до більшої частини з них завдяки зусиллям колективу вчених, які об'єдналися навколо видатного історика-аграрника.

Ключові слова: В. Данилов, концепція селянської революції, міжнародні проекти, аграрне питання, 1917-- 1921.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю ґрунтовного вивчення концепції В. Данилова в контексті головних віх вітчизняної історії поч. XX ст. Потреба в аналізі обраної проблематики аргументована винятковою цінністю поглядів видатного історика, дисидента на тогочасні аграрні перетворення.

Теоретичну основу статті становлять праці авторитетних вітчизняних і зарубіжних дослідників у галузі аграрної історії, досить нового напряму у світовій науці другої половини ХХ ст. Першим ученим, наукові праці якого залучено до аналізу, є Віктор Петрович Данилов, автор п'яти великих монографій, трьохсот п'ятдесяти наукових статей, розділів у колективних працях, ініціатор, упорядник і редактор великої кількості публікацій, учасник та керівник загальносоюзних, загальноукраїнських і міжнародних симпозіумів, конференцій та проектів з аграрної й політичної історії Радянської Росії [1, 72]. Варті уваги й роботи таких фахівців з аграрної історії, як В. В. Кондрашин, Н. А. Івницький, М. А. Вілцан, І. Е. Зеленін, які працювали над міжнародними проектами під професійним керівництвом В. Данилова. Їхній науковий шлях розпочався ще в радянський час, а праці стали яскравим прикладом еволюції поглядів радянських істориків під впливом зовнішніх щодо науки факторів розвитку (суттєвих політичних змін у нашій країні) у 1990 - 2000-х рр.

У дослідженнях В. Данилова продемонстровано, що селянський рух у період революційних подій 1917 - 1921 рр. був закономірним та історично зумовленим явищем тогочасної дійсності. Він був аргументований комплексом об'єктивних і суб'єктивних причин, пов'язаних із головною подією вітчизняної історії початку XX ст. - революційним потрясінням, складником якого була селянська революція як реакція селянської країни на нездатність держави розв'язати аграрне питання в інтересах більшості населення. За концепцією дослідника, історія селянського руху в розглянутий період - це обстоювання селянами свого варіанта розвитку сільського господарства перед натиском державної влади, що ставила село у вкрай важкі умови, несправедливі з погляду селянських інтересів. Селянський рух був породжений жорстким тиском на село радянської влади, з огляду на сформовану важку суспільно-політичну та соціально- економічну ситуації. В аналізований період суть державної політики полягала в одному головному елементі - за рахунок селян розв'язувати державні проблеми, незважаючи при цьому на їхню позицію [2, 320].

Ситуація ускладнилася початком громадянської війни, відрізавши промислові центри від країв багатих хлібом, а також низьким урожаєм 1917 р. Крім того, занепад промислового виробництва унеможливив взаємовигідний, еквівалентний обмін між містом і селом. Неминучість селянського протистояння з державною владою виникала з факту, що селянство не могло не брати участь у громадянській війні через такі фактори, як мобілізація, трудові повинності. При цьому додавалася моральна й фізична втома села від трирічної імперіалістичної війни, що в комплексі з окресленими обставинами повинно було негативним чином позначитися на селянському господарстві, а отже, і на політичних настроях селян, створити в селі найсильніший осередок опору державній політиці [5, 7].

Отже, для початку селянського руху в 1917 р. існували причини, що мали об'єктивний характер. Селянські повстання стали природною захисною реакцією селянства проти державного насильства. Те, що селянський протест вилився у форму масового стихійного руху, який супроводжувався всіма притаманними «мужицькому бунту» виявами, не дає ніяких підстав для звинувачення селян в антипатріотизмі, темряві, «стадній люті». У зазначений період у них просто не було іншого способу захистити себе від жорсткого державного тиску, обмежити його до мінімального рівня. Антидержавним селянський рух був тому, що влада в умовах господарської розрухи не змогла забезпечити село еквівалентним і справедливим товарообміном, не залишивши селянам вибору, як протистояти їй на тлі справді грабіжницької щодо села політики [4, 38].

У своїх працях В. Данилов характеризував соціальний склад учасників виступів і демонстрував, що проголошений радянською владою курс на класовий пріоритет сільської бідноти на практиці виявився нездійсненним. На особливу увагу заслуговують три проекти очолювані В. Даниловим: «Селянська революція в Росії. 1902 - 1922 рр.», «Радянське село очима ВЧК - ОГПУ - НКВС. 1918 - 1932 рр.» і «Трагедія радянського села. Колективізація і розкулачення. 1927 - 1937 рр.». Серед них особливе місце посідає перший проект - «Селянська революція в Росії». Його авторами є В. Данилов та один із засновників західного селянознавства, професор Манчестерського університету Теодор Шанін [3, 21]. Т. Шанін протягом багатьох років працював над проблемами історії селянства, був автором таких відомих книг, як «Незручний класс» і «Революція як момент істини». Селянський рух початку XX ст. за концепцією вчених потрактований як основа всіх революційних змін і потрясінь, які сталися в перші десятиліття XX ст. На основі селянської революції розгорталися всі інші соціальні та політичні революції, зокрема більшовицька революція в жовтні 1917 р.

В інтерпретації авторів зазначеного вище проекту йдеться не просто про селянський рух як про постійний фактор суспільно-політичного життя Росії в пореформений період, а про селянську революцію як самостійний феномен, який мав свою лінію розвитку. На думку В. П. Данилова та Т Шаніна, початком цієї революції став 1902 рік, оскільки тоді в Полтавській і Харківській губерніях розпочався селянський рух, що поширився потім на колишні райони закріпачення Європейської Росії, принципово відрізнявся від попередніх селянських виступів. Перш за все відмінності полягали в масштабах руху, його цілях, поведінці селян. В. Данилов уважає, що новим явищем у селянських виступах 1902 рік став радикалізм селянських настроїв і вимог. Саме вони свідчили, що на історичну сцену відкрито виступив новий селянин - селянин епохи революції з революційним гаслом ліквідації поміщицького землеволодіння і приватної власності на землю. «Земля і право вільного господарювання на ній» - така головна мета селянської революції. Згодом, і в 1917 р., і в роки громадянської війни її втілення в життя було головним змістом селянського руху в усіх його формах та в усіх регіонах [6].

На думку авторів проекту, селянська революція закінчилася в 1922 р. перемогою, незважаючи на розгром селянського повстання. Такий парадоксальний, на перший погляд, висновок В. Данилов аргументує фактом ухвалення більшовиками в 1922 р. нового «Земельного кодексу». В. Данилов зазначає, що перемога селянської революції виявилася рівносильна поразці, оскільки селянство не змогло створити владу, яка б захищала їхні інтереси.

Наукова значущість концепції В. Данилова полягає в тому, що вона ґрунтована на величезному комплексі архівних джерел із центральних і регіональних архівів, уперше введених до наукового обігу в ході реалізації проектів [7, 18].

На початку 90-х рр. ХХ ст. був створений «Центр селянознавства і аграрних реформ», який очолив В. Данилов. Під його керівництвом проходила основна робота над проектом «Селянська революція в Росії». У межах проекту була реалізована робота з виявлення й публікації джерел з історії селянської революції в період її кульмінації. У центрі уваги опинилися події в селі в 1917 - 1922 рр. Подібний вибір був не випадковим.

Він був зумовлений кількома обставинами. Одна з них це той факт, що, практично не вивчивши теми селянських повстань, радянські історики створили вкрай спотворену з погляду офіційної ідеології картину. Радянська історіографія звела всі селянські виступи до «контрреволюційних куркульських заколотів», ініційованих «есерами і агентами білих армій».

В. Данилов вирішив зосередитися на виконанні роботи під час проектів у центральних і місцевих архівах, щоб під час висвітлення ключових аспектів проектів перш за все «надавати слово документу» [8, 32].

Найважливішим результатом проекту «Селянська революція в Росії» стали нові знання про причини, масштаби, перебіг і наслідки селянського руху в Росії й Україні в 1917-1922 рр. Була доведена єдина основа селянських повстань у розглянутий період у всіх вивчених регіонах колишньої Російської імперії, що полягала в прагненні селян захистити свої права на землю й вільне господарювання на ній, завойовані внаслідок аграрно-селянської революції 1917 р.

Селянські повстання на території Тамбовської губернії, на Дону, Поволжі та в Україні в 1918 - 1921 рр. мали антидержавний характер, були спрямовані проти політики «воєнного комунізму» більшовиків. Водночас вони не мали контрреволюційного характеру, не були спрямовані проти основних завоювань революції: радянської влади й аграрного законодавства більшовиків 1917 р. [6].

Описувані селянські виступи не можуть бути кваліфіковані як «куркульські», оскільки основними їхніми учасниками були середняки. Документи збірок переконливо доводять, що селянські й козацькі повстання в Тамбовській губернії, на Дону, Поволжі й на Півдні України в 1918 - 1921 рр. за своїм характером були стихійним обуренням народних мас антиселянською політикою більшовиків, а не спровокованими есерами, анархістами, агентами білих армій. Антибільшовицькі партії не вели селян і козаків, а йшли за ними та разом з ними, надаючи їхньому руху більш організованого характеру: есери в «Антоновщині», анархісти «махновщині» та ін. [1, 67].

Із кожним новим масивом досліджених документів усе більше вимальовувався стихійний характер селянської революції, рух якої намагалися використовувати різні політичні сили. Проте селянство забезпечило більшовикам перемогу в громадянській війні. Парадокс полягав у тому, що селяни з двох зол, «червоних» і «білих», вибрали меншу - більшовиків, оскільки вони не зазіхали на головні завоювання революції, а білі армії несли загрозу реставрації колишніх порядків, насамперед поміщицького землеволодіння. Страх селян перед цією загрозою виявився сильнішим, ніж їхня ненависть до комуністів, особливо влітку 1919 р. у період успішного наступу білих.

Проект «Селянська революція в Росії», як й інші проекти В. Данилова, позитивно вплинув на розвиток регіональної історіографії, а також на основі документів підтвердив концепцію вченого.

Отже, науковий проект «Селянська революція в Росії. 1902 - 1922 рр.» укотре продемонстрував погляди В. Данилова на проблемні питання аграрної історії, а також зробив безсумнівний позитивний внесок у розвиток історіографії. Завдяки йому до наукового обігу введено величезний масив джерел, що характеризують поведінку селянства в епоху революції та громадянської війни. Його учасниками виконані серйозні дослідження про причини, масштаби, характер і результати селянського руху в розглянутий період у низці найважливіших епіцентрів.

Аналіз концепції В. Данилова - справа не одного покоління дослідників, однак і зараз ми можемо оперувати найважливішими положеннями цієї концепції. В. Данилов був і залишається єдиним дослідником, який досліджував історію держави крізь призму аграрно-селянського питання. На відміну від своїх колег, він описував процес аграрного розвитку останніх півтора століття в цілому як єдиний процес. На його думку, аграрні перетворення, які мали вигляд чи то реформ, чи то революцій, що повторювались знову і знову в середньому через 20 років, засвідчували глибоку занедбаність аграрного питання. У підсумку аграрне питання не розв'язане й до сьогодні. Подальше вивчення аграрної історії вкрай актуальне, є одним із пріоритетних наукових напрямів історичних досліджень.

селянський науковий революція данилов

Список використаної літератури та джерел

1. Данилов В. П. Современная российская историография. В чем выход из кризиса? /В. П. Данилов // Россия в XX веке. Судьбы исторической науки. -- М: [б. в.], 1996. -- С. 53-76.

2. Данилов В. Аграрные реформы и аграрная революция в России / В. Данилов // Великий незнакомец: крестьяне и фермеры в современном мире. М. : [б. в.], 1992. -- С. 310--321.

3. Данилов В. П. Советская деревня 1930 -- 1934 гг. по документам ОГПУ--НКВД: введение / В. П. Данилов // Советская деревня глазами ОГПУ--НКВД: в 3 т. : док. и материалы. -- М. : [б. в.], 2003. -- Т. 3. : 1930--1934. -- Кн. 1. : 1930--1931. -- С. 7--46.

4. Данилов В. П. Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927--1939 / В. П. Данилов // Документы и материалы : в 5 т. -- М. [б. в.], 2004. -- Т. 5. : 1937--1939. -- Кн. 1. : 1937. -- 648 с.

5. Данилов В. П. Крестьянская революция в России, 1902-- 1922 гг. В. П. Данилов // Крестьяне и власть. -- Москва-Тамбов, 1996. -- С. 4--23.

6. Данилов В. П. Крестьянская революция в России: 1902-- 1922 гг. /В. П. Данилов //Крестьяне и власть: материалы конф. / Тамб. гос. техн. ун-т ; Моск. высш. шк. соц. и экон. наук. -- М. -- Тамбов, 1996. -- С. 4--23.

7. Кондрашин В. В. Научно-исследовательский проект «Крестьянская революция в России. 1902--1922 гг.» / В. В. Кондрашин // Материалы межвузовской научнопрактической конференции, посвященной 60-летию Пензенского государственного педагогического ун-та имени В. Г. Белинского (гуманитарные науки). -- Пенза, 1999 -- С. 30--37.