Білоруський ренесансний гуманізм і традиції української та європейської ідентичності доби відродження: політико-дипломатичні погляди Франциска Скорини

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Білоруський ренесансний гуманізм і традиції української та європейської ідентичності доби відродження: політико-дипломатичні погляди Франциска Скорини

Вячеслав Ціватий

У статті проаналізовано основні напрями політико-дипломатичної та просвітницької діяльності видатного білоруського сучасника доби Відродження - Франциска Скорини, оскільки його практичний досвід і літературно-поетична спадщина не втратили своєї актуальності й до сьогодні, а його ім'я й творчість міцно пов'язують Білорусь та Україну через віки й тисячоліття європейської історії. Франциск Скорина провідник ідей ренесансного гуманізму в Білорусі. Увага акцентується на національних особливостях дипломатії та зовнішній політиці Білорусі, яка має багатовікові історичні традиції та етапи інституціонального розвитку.

Ключові слова: дипломатія, інституціоналізація, ідентичність, гуманізм, доба Відродження, Франциск Скорина, Білорусь, Україна.

Вячеслав ЦИВАТЫЙ

БЕЛОРУССКИЙ РЕНЕССАНСНЫЙ ГУМАНИЗМ

И ТРАДИЦИИ УКРАИНСКОЙ И ЕВРОПЕЙСКОЙ

ИДЕНТИЧНОСТИ ЭПОХИ ВОЗРОЖДЕНИЯ:

ПОЛИТИКО-ДИПЛОМАТИЧЕСКИЕ ВЗГЛЯДЫ

ФРАНЦИСКА СКОРИНЫ

В статье проанализированы основные направления политикодипломатической и просветительской деятельности известного белорусского современника периода Возрождения - Франциска Скорины, поскольку его практический опыт и литературно-поэтическое наследие не утратило своей актуальности и до сегодня, а его имя и творчество крепко связывают узами дружбы Беларусь и Украину через века и тысячелетия европейской истории. Франциск Скорина - выразитель идей ренессансного гуманизма в Беларуси. Внимание акцентируется на национальных особенностях дипломатии и внешней политики Беларуси, которая имеет многовековые исторические традиции и этапы институционального развития.

Ключевые слова: дипломатия, институционализация, идентичность, гуманизм, эпоха Возрождения, Франциск Скорина, Беларусь, Украина.

Viacheslav TSIVATYI

UKRAINIAN IDENTITY AND BELARUSIAN

RENAISSANCE HUMANISM OF THE EARLY

MODERNISM TIME:POLITICAL AND DIPLOMATIC

PRACTICE OF FRANCISK SKORINA

The political, diplomatic and literary working ofthe famous contemporary of the Renaissance - Francisk Skorina, because his practical experience and literary and poetic heritage had not lost their relevance to this day, and his name and work closely to bind Belarus and Ukraine through the centuries and millennium of the European history is analized at the article. Francisk Skorina is a guide of ideas of Renaissance humanism in Belarus. Attention is focused on the national peculiarities of Belarus diplomacy and foreign policy. Which has a long historical tradition and stages of institutional development.

At the turn of the Middle Ages and early modern times there is an objective process driven by the launch of the institutional design offoreign policy and diplomatic services of the leading countries in Europe. Accordingly, there is the relationship between the original concepts and priorities: „Europe,” „identity,” „humanity,” „foreign policy” and „diplomacy”, „war” and „peace” and so on. To that issues related to contemporary and evaluation for various state-legal forms and types of government, institutional political processes, characteristics of reality and ideals create tasks and in covering practice power models diplomacy, diplomacy institutions, humanistic traditions of diplomatic tools and more.

Every nation has a right to be proud of their cultural heritage and talented people. Among the most striking and significant representatives of Belarusian culture of the Renaissance stands personality Francisk Skorina. He entered our history as a pioneer and scientist, educator and humanist, politician and diplomat, introligator, poet and physician, botanist and astronomer. Man only broad erudition, meaning its activities Francisk Skorina seen in the service of the people. He tried to engage their fellow human heritage of European culture and made it through the book.

For the purpose of perpetuating the memory of the great educator for community initiatives were proposed and supported at the state level - the announcement in Belarus and 2017 year - a year celebrating the 500 anniversary ofBelarusian book printing, and in fact - the Francisk Skorina S Year. And in the same year to the 500th anniversary of the Belarusian printing, scheduled completion of the publication „Heritage Book Skorina” („Knizhnaya spadshchyna Frantsyska Skoryny”) in 20 volumes. It was August 6, 1517 in Prague Francisk Skorina was published „Psalter. ”

This article is dedicated to the great Belarusian enlightener, translator, artist-graphics pioneer and Belarusian diplomats of Francisk Skorina. It is one of the founders of the Cyrillic printing. Francisk (Frantisek) Lukic Skorina was born before 1490 in Polotsk, and died in 1551 at the latest in Prague. Precise information about the date of birth Skorina was found. It is known that in Polotsk educator born about 1490 in the family of a wealthy merchant Polotsk Luke, who was trade with the Czech Republic, with the Moscow Rus with Polish and German lands. Parents love son borrowed his native Polotsk. Its origin Polotsk with constancy and perseverance emphasized in their publications, „Dr. Francisk Skorina's Vylozhennya son Polotska glorious city. ”

Francisk Skorina, scholar and educator, was not only the son of modern times, but above all an outstanding son of his homeland. Worldview of Skorina carried a characteristic humanist idea of moral improvement of society and person. He was the first in the history of the Belarusian public opinion took the liberty to unite minds of his countrymen from the European treasury universal moral values, European identity, defended the principles of peace and solve international conflicts peacefully means, through negotiations.

Humanistic and political and diplomatic views Skorina show him as educator, peacemaker, patriot, humanist.

Belarus has honored the memory of the great first printer. Many streets in Belarus and Gomel State University bear his name, are founded the monuments. The last one was installed in the capital of Belarus, near the entrance to the new National Library. Its 500th anniversary was established film-opera „Francisk Skorina.” Law of the Republic of Belarus „On state awards of the Republic of Belarus” in 2004 were installed medals Skorina.

Francisk Skorina's Order is awarded for significant achievements in the field of national and state revival, outstanding research the history of Belarus, advances in the national language, literature, art, publishing, cultural and educational activities, promote cultural heritage of the Belarusian; special services for humanitarian, charitable activities and rights, charity and other noble deeds. Francisk Skorina S Medal awarded to employees of science, education and culture for excellent achievements in professional activities, a significant contribution to the development and enhancement of the spiritual and intellectual potential, the cultural heritage of the Belarusian people.

In the first quarter of the XVI century in the early days of modern times, there was a Belarusian printing press, which quickly reached a high level, was a factor in the revival of the Belarusian culture. This was essential for Ukraine. Indeed, as already noted, while the cultural life of the Belarusian and Ukrainian people in many ways was a single process.

The economic development of the Belarusian and Ukrainian lands, strengthening the economic position of the Orthodox middle class - the factors that contributed to the intensification of the middle class and in the field of culture. However, it is no coincidence Belarusian environment appeared initially active. The political situation of Orthodox in cities such as Vilnius or Polotsk was much better than in. At this time, the development of Belarusian culture also contributed to the state status of the Grand Duchy of Lithuania, which is then left to the Lithuanian-Belarusian-Ukrainian state, not only the composition of the population, but to some extent, and cultural and political orientation.

We are pleased to say that Francisk Skorina Belarusian is the pioneer, the founder of East European publishing, humanist, politician and diplomat. He first of the eastern Slavs in 1517 published a printed book in all its diversity content and finishing beauty.

As a pressman and publisher Francisk Skorina is also well-known figures of Belarusian culture of the Renaissance. His talent manifested itself in many areas, it is known as a translator, writer, philosopher, humanist, theologian, physician, botanist, political and public figure. Currently identified more than 520 editions of books Skorina stored in books and museum collections of Belarus, Great Britain, Germany, of Denmark, Lithuania, Poland, Russia, Slovenia, the USA, Ukraine, Czech Republic.

Keywords: diplomacy, institutionalization, humanism, the Renaissance, Francisk Skorina, Belarus, Ukraine.

Для доби Середньовіччя був характерний об'єктивно обумовлений процес інституціонального оформлення зовнішньої політики і дипломатичних служб держав Європи. З цією проблематикою пов'язані й оцінки сучасників щодо різноманітних державно-правових форм і типів правління, інституційних політичних і соціокультурних процесів, характеристик реальності й створення ідеалів при висвітленні завдань і практичної діяльності влади. скорина просвітницький дипломатія

Для вивчення цих історичних процесів, явищ і подій автор пропонує до раніше існуючих досліджень підійти з нових методологічних засад, а саме - використати теорію інституцій та інституціональних змін у політичних, правових, суспільних системах і дипломатичних системах. Такий методологічний підхід дає можливість показати, як інституції розвиваються у відповідь на конкретні виклики, стимули, стратегії та варіанти вибору і, відповідно, як вони впливають на функціонування політико-дипломатичних систем та систем міжнародних відносин упродовж тривалого історичного періоду [8, с. 136-141].

Поняття „інституціоналізація” активно використовують політологи, правознавці, філософи, соціологи, економісти для виявлення суперечливих проблем суспільного розвитку з найдавніших часів до сьогодення. Історики, враховуючи його специфіку та концептуально-теоретичну складність, не поспішають залучати до методологічного арсеналу історичного пізнання.

Історичний аспект дослідження інституціоналізації зовнішньої політики і дипломатії передбачає виявлення способів досягнення тих чи інших суспільних і соціокультурних результатів, відтворює процес самої трансформації, а не зосереджує увагу дослідника лише на простій фактологічній констатації. Така постановка проблеми має показати, яким чином відбувалося виникнення, формування інституціональних основ і розвиток культури, політики й дипломатії доби Відродження.

Постановка проблеми інституціоналізації зовнішньої політики, дипломатії й культури є новою для історичного дослідження, відтак вимагає застосування системного аналізу та відповідної термінології, яка необхідна для виконання наукових завдань.

Інституціоналізація - це перетворення будь-якого політичного або соціокультурного явища (зокрема зовнішньої політики, дипломатії, культури) на організовану системоустановчу інституцію. Вона є формалізованим, упорядкованим процесом з певною структурою відносин, ієрархією чи підпорядкованістю різних рівней влади і іншими ознаками організації (правила поведінки, звичаї, закони, норми, дипломатичні методи, церемоніал, дипломатичний протокол, інститути дипломатії, дипломатичний інструментарій, книгодрукування тощо).

Виходячи з постановки проблеми - маємо вивчати не лише схему хронологічних подій зовнішньополітичної та соціокультурної діяльності держав і їх дипломатичний інструментарій спираючись на джерельну базу, показати перетворення зовнішньої політики, дипломатії та культури як політичного явища на організовану системоустановчу інституцію, проаналізувати внутрішні та зовнішні функції держави, виявити критерії ефективності зовнішньої політики і дипломатії з погляду формування європейської системи держав чи визначення пріоритетів зовнішньої політики держав Європи.

У сучасній українській історіографії проблеми зовнішньої політики, дипломатії та культури доби Середньовіччя в контексті їх актуалізації та комплексного розуміння досліджувалися такими вітчизняними науковцями, як О.Б. Дьомін, В.О. Дятлов, С.В. Віднянський, В.А. Смолій, Н.Г. Подаляк, М.В. Кірсенко, А.І. Кудряченко, М.С. Бур'ян, С.С. Троян, О.П. Машевський, О.М. Масан, П.М. Котляров, Ю.О. Голубкін, Т.А. Балабушевич, Л.О. Нестеренко, І.В. Нємченко, Б.М. Боднарюк та інші. Суттєву увагу до проблем зовнішньої політики, дипломатії та культури доби Відродження у своїх наукових розробках приділяють представники французької, іспанської, німецької, італійської, російської, англо-американської та латиноамериканської історіографічних шкіл.

Спеціальні фундаментальні дослідження із зазначеної тематики практично відсутні. У цілому, аналіз науково-теоретичних розробок стосовно генезису та розвитку системи європейських держав, проблем її доктринального забезпечення, свідчить про усталену в історіографії традицію фактологічного відтворення процесів, спираючись на принцип історизму, що значною мірою свідчить про неможливість за таких умов уникнути схематизації відтворення історичних подій. У той же час, необхідно виявити організаційні та кількісні, якісно нові зміни в зовнішній політиці, дипломатії та культурі європейських держав у добу Відродження, тобто вказати на всі суттєві події та факти, не означає збагнути сутнісних ознак самої системи держав.

Для її вивчення необхідно використовувати нові теоретико- методологічні підходи і методики пізнання, однією з яких є теорія інституцій та інституціональних змін, а також модернізаційних процесів доби Середньовіччя.

У цілому, аналіз науково-теоретичних розробок стосовно генезису та розвитку системи європейських держав, проблем її доктринального забезпечення, свідчить про усталену в історіографії традицію фактологічного відтворення процесів, спираючись на принцип історизму, що значною мірою свідчить про неможливість за таких умов уникнути схематизації відтворення історичних подій. У той же час, необхідно виявити організаційні та кількісні, якісно нові зміни в зовнішній політиці й дипломатії європейських держав досліджуваного періоду, тобто вказати на всі суттєві події та факти, не означає збагнути сутнісних ознак самої системи держав. Для її вивчення необхідно використовувати нові методики пізнання, однією з яких є теорія інституцій та інституціональних змін. Така постановка проблеми має показати, яким чином відбувалося виникнення, формування інституціональних основ і розвиток політики, дипломатії та культури в Середньовічній Європі.

Об'єкт дослідження - специфіка і значення зовнішньої політики, дипломатії та культури, як складової духовно орієнтованої соціальної та інтелектуальної організації європейського суспільства доби Середньовіччя. Предмет дослідження - політико-дипломатична та літературна діяльність Франциска Скорини, як типового представника європейської політики і культури доби Середньовіччя.

Метою цієї статті є спроба проаналізувати політико- дипломатичні та соціокультурні процеси в середньовічній Європі, зокрема - історичних передумов книгодрукування та інституційних етапів формування європейського гуманізму в цілому та особистих здобутків відомого суспільного діяча доби Відродження - Франциска Скорини. На рубежі Середньовіччя і раннього Нового часу відбувається об'єктивно обумовлений процес започаткування інституціонального оформлення зовнішньої політики і дипломатичних служб провідних держав Європи. Відповідно й постає споконвічне питання співвідношення та пріоритетності концептів: „Європа”, „ідентичність”, „гуманізм”, „зовнішня політика” і „дипломатія”, „війна” і „мир” тощо. З цією проблематикою пов'язані й оцінки сучасників щодо різноманітних державно-правових форм і типів правління, інституційних політичних процесів, характеристик реальності й створення ідеалів при висвітленні завдань і практичної діяльності влади, моделей дипломатії, інститутів дипломатії, гуманістичних традицій, дипломатичного інструментарію тощо [13, р. 26-31; 9, с. 197-201].

Кожен народ має право пишатися своєю культурною спадщиною та талановитими людьми. Серед найбільш яскравих і значних представників білоруської культури епохи Відродження виділяється особистість Франциска Скорини. Він увійшов в нашу історію як першодрукар і вчений, просвітитель і гуманіст, політик і дипломат, інтроліґатор, поет і медик, ботанік і астроном. Людина виключно широкої ерудиції, сенс своєї діяльності Франциск Скорина бачив у служінні народові. Він прагнув долучити своїх співвітчизників до надбань загальнолюдської європейської культури і робив це через книги.

З метою увічнення пам'яті великого просвітителя за ініціативи громадськості було запропоновано й підтримано на державному рівні - оголошення в Білорусі 2017-й року - роком святкування 500-річчя білоруського книгодрукування, а фактично - роком Франциска Скорини. І в цьому ж році, до 500-річчю білоруського друкарства, заплановано завершення видання „Книжної спадщини Франциска Скорини” („Кніжная спадчына Францыска Скарыны”) у 20 томах. Саме 06 серпня 1517 року в Празі Франциском Скориною був надрукований „Псалтирь”.

Дана стаття присвячена великому білоруському просвітителеві, перекладачеві, митцеві-графіку, білоруському першодрукареві й дипломатові - Францискові Скорині. Він є одним із засновників кириличного книгодрукування. Франциск (Франтішек) Лукич Скорина народився до 1490 у м. Полоцьк, і помер не пізніше 1551 у Празі. Точних відомостей про дату народження Скорини не виявлено. Відомо, що народився просвітитель в Полоцьку близько 1490 року в сім'ї заможного полоцького купця Луки, який вів торгівлю з Чехією, із Московською Руссю, з польськими і німецькими землями. Від батьків син перейняв любов до рідного Полоцька. Своє полоцьке походження з постійністю і наполегливістю підкреслював у своїх виданнях: „Выложень доктором Франциском Скорининым сином славного града Полацка” [7].

Не одне століття пройшло відтоді. Час безповоротно стер у пам'яті поколінь багато фактів з біографії білоруського першодрукаря. Загадка виникає на самому початку життєпису Скорини: невідома точна дата його народження (зазвичай вказується: „близько 1490 року”, „до 1490 року”.). Але останнім часом у науковій літературі роком народження Франциска Скорини все частіше називають 1486 рік. Дата ця була обрахована за результатами аналізу його видавничого знаку, що часто зустрічається в його книгах у вигляді невеликої витонченої гравюри із зображенням сонячного диска і півмісяця, що набігає на нього. Дослідники вважають, що першодрукар зображував „загибель Сонця” (сонячне затемнення), позначивши таким чином і день свого народження (на батьківщині Скорини сонячне затемнення спостерігалося 6 березня 1486 р.).

Початкову освіту Франциск отримав у будинку батьків, там навчився читати і писати, потім навчався в школі при католицькому костьолі в Полоцьку. У 1504 році Скорина надійшов у Краківський університет на факультет „вільних мистецтв” або філософії та в 1506 році отримав вчений ступінь бакалавра філософії. Можливо, у цьому ж університеті через кілька років він досяг ступеня магістра, набувши знань у галузі медичних наук. Це дозволило Францискові Скорині в 1512 році успішно здати екстерном іспити на ступінь доктора в „лікарських науках” у Падуанському університеті в Італії.

В актових записах Падуанського університету 1512 року написано: „Син покійного пана Луки Скорини з Полоцька проявив себе настільки похвально і чудово під час суворого випробування, що отримав одностайне схвалення всіх присутніх вчених”. Досі в одному з залів цього навчального закладу, де знаходяться портрети знаменитих мужів європейської науки, які вийшли з його стін, висить портрет видатного білоруса роботи італійського майстра [6].

Світогляд Скорини формувався як на основі досвіду і знань, що їх він виніс з рідної Білорусії, так і на основі знайомства з культурою західноєвропейського Ренесансу. Економічне і суспільно-політичне життя тогочасної Білорусії та України сприяло поширенню серед частини міського населення гуманістичних поглядів, готувало ґрунт для включення цих земель у загальноєвропейські культурно-ідеологічні рухи. У тогочасних умовах було неможливо цілком відійти від традицій середньовічної ідеології, і все ж у багатьох відношеннях Скорина став попередником білорусько-литовської реформації, свідомо виступивши за піднесення освітнього рівня рідного народу.

Видавничу діяльність Франциск Скорина розпочав у Празі за підтримки білоруських купців з Полоцька і Вільно Богдана Онкова, Юрія Адверника та інших. Він замовив друкарське обладнання, взявся перекладати і коментувати книги Біблії. Освічений і ділової білорус поклав інституціональний початок білоруському і східнослов'янського книгодрукування. Саме в Празі з'явилася перша книга, яку Скорина присвятив „людям посполитим к доброму намовою” - „Псалтир”, у передмові до якої повідомляється: „Я, Франциск Скорина, син славного Полоцька, у лікарських науках доктор, звелів есми Псалтиря тиснути російськими словами, а словенською мовою”. Вона вийшла у світ у серпні 1517 року. Типографія, заснована Ф. Скориною у Вільнюсі в 1522 році - є першою типографією на території Великого Князівства Литовського. У цій типографії була надрукована перша книга на старобілоруській мові.

Франциск Скорина був однією із самих високоосвічених непересічних постатей свого часу: закінчив два університети (Краківський і Падуанський), володів декількома мовами (окрім рідної білоруської знав литовську, польську, італійську, німецьку, латину, грецьку мови). Він багато подорожував, його ділові поїздки були тривалими і далекими: він побував у багатьох європейських країнах, відвідав не один десяток міст з просвітницькими, політико-дипломатичними та торговельними місіями. За неповні три роки в Празькій друкарні Скорина надрукував 23 ілюстровані (прикрашені безліччю ксилографічних гравюр, ініціалів і заставок) книги Біблії в перекладі на старобілоруську мову (під назвою „Біблія руська, виложена доктором Франциском Скориною із славного града Полоцька, Богу ко чти і людем посполитим к доброму наученію”). Вони були забезпечені передмовами і коментарями, що відображало релігійні, філософські, політико- дипломатичні та просвітницькі погляди Скорини. При виданні Біблії він керував роботою, коригував набір, діставав у Німеччині дефіцитний папір з водяними знаками [10].

Мова, що нею друкував свої книжки Франциск Скорина, ґрунтувалася на церковнослов'янській, але з великою кількістю білоруських слів, і тому була більше зрозуміла жителям Великого Князівства Литовського. Біблія Скорини порушувала правила, що існували при переписуванні церковних книг - містила тексти від видавця і навіть гравюри з його зображенням. Це єдиний випадок в історії видання Біблій у Східній Європі. Через заборону самостійного перекладу Біблії католицька і православна церкви не визнавали книжки Скорини. Білоруський переклад Біблії, зроблений Скориною, випередив у часі німецький переклад Мартина Лютера.

Після довгих поневірянь друкар на початку 1520-х років вирішив влаштуватися у Вільно. Тут він вибрав наречену - свою співвітчизницю, заснував друкарню в будинку старшого віленського бурмістра Якуба Бабича. У друкарні було надруковано „Мала подорожня книжечка” для купців і всіх тих, кому тижнями доводиться бувати в дорозі, щоб подорожній міг скрасити довгі години в обозі й вечори на постоялому дворі. Скорина склав для цієї книги кілька акростихів, прорахував дати сонячних і місячних затемнень. Слідом за нею Скорина надрукував „Апостол” - діяння та послання святих апостолів.

Білоруське друкарство почалося відразу на європейському рівні. Ренесансні видання Скорини виділяються високою якістю друку, характерними художніми, гравюрними і орнаментальними прикрасами, шрифтом і іншими компонентами європейської видавничої естетики й майстерності [11].

У 1520-х - початку 1530-х років Скорина виконував функції секретаря і медика віленського єпископа Іоанна, а в 1529 році здійснив поїздку в Кенігсберг на запрошення прусського герцога Альбрехта Гогенцоллерна, мабуть, з медичними цілями у зв'язку з епідемією. Ряд дослідників підтримують гіпотезу про відвідування Скориной Москви з метою поширення своїх видань. Загальне ускладнення політичних, політико-дипломатичних, фінансових, етноконфесійних умов унеможливили продовження його видавничої діяльності у Вільно.

У середині 1530-х років він прийняв запрошення чеського короля Фердинанда I на посаду королівського медика і садівника у щойно відкритому ботанічному саду в королівському замку Градчани. Дослідники вважають, що при чеському королівському дворі Франциска Скорину знали і цінували ще з тієї пори, коли він брав участь у дипломатичній місії Жигимонта Першого. Королівський радник Скорина міг використовуватися і в якості лікаря-гомеопата, готувати власні ліки з рослин ботанічного саду і лікувати ними коронованих осіб.

Точна дата смерті і місце поховання невідомі, більшість дослідників підтримують версію, що він помер близько 1551 року, бо 1552 його син Сімеон приїздив до Праги за спадком. На початку 1552 року його син Симеон отримав привілею чеського короля Фердинанда I на право успадкування майна покійного доктора Франциска Руса з Полоцька.

Започаткування Франциском Скориной білоруського книгодрукування стало вершиною його духовної діяльності, найбільш яскравим і виразним прологом білоруського Відродження. У друкованій книзі він бачив невичерпні можливості духовного просвітництва народу, виховання високих християнських моральних і громадянських якостей, активної взаємодії з європейською культурою. Діяльність Франциска Скорини справила величезний вплив на розвиток книгодрукування і писемності в Білорусі, у всьому Великому князівстві Литовському, інших східнослов'янських країнах. Його книги справили благотворний вплив на розвиток білоруської літературної мови.

Франциск Скорина, вчений і просвітитель, був не тільки сином нового часу, але насамперед видатним сином своєї Батьківщини. Світогляд Скорини несло в собі властиву гуманістам ідею морального вдосконалення суспільства і людини. Він перший в історії білоруської громадської думки взяв на себе сміливість з'єднати свідомість своїх земляків із загальнолюдською європейською скарбницею моральних цінностей, європейською ідентифікацією, відстоював принципи миру і вирішення міждержавних протиріч мирним шляхом, шляхом переговорів.

Гуманістичні й політико-дипломатичні погляди Ф. Скорини свідчать про нього як про просвітителя, миротворця. патріота, гуманіста. У його текстах просвітитель Скорина постає людиною, яка сприяє розширенню писемності, знань. Про це свідчать його заклик до читання: „І всякій людині потребна честі, понеже є зеркало житія нашого, ліки душевні, потіха всім смутним, найбільше тим, вони ж суть в бідах і в немочі покладені, надія істинная” ' [12].

Ф. Скорина - зачинатель нового поняття патріотизму як любові і пошани до своєї Вітчизни. З патріотичних позицій сприймаються наступні його слова: „Понеже від народження звірі, ходячі в пустелі, знають ями свої, птахи, що літають в повітрі, відають гнізда свої; риби, плаваючі по морю і в річках, чують вири свої; бджоли і тим подібні боронять вуликів своїх, - тако ж і люди, і де зродилися і вскормлені були, до того місця велику ласку мають”.

Гуманіст Скорина залишив свій моральний заповіт у рядках, які містять мудрість людського життя і взаємин людей: „Закон природжений у тому найбільше дотримуваний буває: то чинити іншим всім, що самому приємно є від інших всіх, разом не чинити іншим, чого не сам хочеш від інших мати. Сей закон пророджений є в серці кожної людини”.

Усі передмови і післямови в Біблії Франциска Скорини, де він розкриває глибокий сенс біблейських надань, просякнуті турботою про розумне впорядкування суспільства, виважений світоустрій з урахуванням правил міждержавних стосунків, виховання людини, встановлення гідного життя на землі тощо. Широта світогляду і багатство особистості Франциска Скорини ставить його в один ряд з такими видатними людьми епохи Відродження, як Леонардо да Вінчі, Ян Амос Каменський, Рафаель, а білоруську культуру, на ниві якої він працював, в один ряд з європейською культурою. До того ж останнім часом зявилися відомості що Франциск Скорина був долучений до європейських дипломатичних практик. Вважається, що Скорина мав досвід діяльності в складі дипломатичної місії в столицю Данії Копенгаген, а потім - і у Відень.

Книги Франциска Скорини мали вплив не тільки на розвиток духовної культури Білорусі, але стимулювали виникнення друкарства в Московській державі, поширювалися у численних рукописних копіях.

У Білорусі шанують пам'ять великого першодрукаря. Багато вулиць у Білорусі, а також Гомельський державний університет носять його ім'я, встановлено пам'ятники. Останній з них був встановлений у столиці Білорусі, поруч із входом у нову Національну бібліотеку. До його 500-річчя був створений фільм- опера „Франциск Скорина”. Законом Республіки Білорусь „Про державні нагороди Республіки Білорусь” у 2004 році були встановлені орден і медаль Франциска Скорини. Орден Франциска Скорини вручається за значні успіхи в галузі національно- державного відродження, видатні дослідження історії Білорусі, досягнення в галузі національної мови, літератури, мистецтва, книговидання, культурно-просвітницької діяльності, пропаганди культурної спадщини білоруського народу; за особливі заслуги гуманітарної, благодійної діяльності і прав громадян, милосердя та інші благородні вчинки. Медаллю Франциска Скорини нагороджуються працівники науки, освіти та культури за відмінні досягнення у професійній діяльності, значний особистий внесок у розвиток та примноження духовного та інтелектуального потенціалу, культурної спадщини білоруського народу [3, с. 2633].

У першій чверті XVI ст., у добу раннього Нового часу, виникло національне білоруське друкарство, яке швидко досягло високого рівня, стало чинником відродження білоруської культури. Це мало істотне значення і для України. Адже, як уже відзначалося, у той час культурне життя білоруського та українського народів у багатьох відношеннях становило єдиний процес. Економічний розвиток білоруських і українських земель, зміцнення економічних позицій православних міщан -- це фактори, що сприяли активізації міщан і в царині культури. Однак невипадково саме білоруське середовище виявилося спершу активнішим. Політичне становище православних у таких містах, як Полоцьк чи Вільнюс було набагато кращим, ніж у Львові. У цей час розвиткові білоруської культури сприяв також і державний статус Великого князівства Литовського, яке тоді ще залишалося литовсько-білорусько-українською державою, не лише за складом населення, але, до певної міри, і за культурно- політичною орієнтацією.

У виданнях Ф. Скорини чи не найцікавіші для сучасного читача численні передмови частково перекладені з латинської мови (з відомих середньовічних коментарів Ніколауса Лірана), а частково написані самостійно. Вони яскраво відбивають просвітницькі позиції автора. Так, у загальній передмові до Біблії йдеться про необхідність використання наявних в окремих книгах елементів реальних знань для вивчення „семи визволених наук” - граматики, риторики, логіки, арифметики, геометрії, астрономії, музики. Свій патріотизм Скорина найяскравіше підкреслив у передмові до книги „Юдіф”. У ній розповідається, як під час облоги міста Вефулії військом ассірійського царя Навуходоносора вдова Юдіф проникла до намету полководця ассірійців Олоферна і, коли він заснув після банкету, відтяла ворогові голову, врятувавши тим рідне місто. Скорина закликає читачів „жену сию преславную” наслідувати „в добрых делех и в любви отчины”, не шкодувати праці та майна для загального добра і для батьківщини. Адже „от прирожения звери, ходящие в пустыни, знають ямы своя; птицы, летающие по въздуху, ведають гнезда своя; рибы, плывающие по морю и в реках, чують виры своя; пчелы и тым подобная боронять ульев своих, - також и люди, игде зродилися и ускормлены суть по Бозе, к тому месту великую ласку имають. Протож и сия вдовица Іудиф для места рожения своего выдала ест живот свой на небезпеченство: ' [5].

Дослідники давно вже відзначили у друках Францішака Скорини спроби віршування. Видавець виходив з розуміння віршованої природи друкованих ним біблійних текстів. У передмові до Псалтиря він писав: „Розделил есми вси псалмы на стихи, по тому, яко ся в ыных языцех делить”. А в передмові до Біблії уточнено, що Псалтир містить „кафизм двадесеть, псалмов полтораста, стишков или припелов две тысещи и шесть сот”. Францішак Скорина усвідомлював ритміку твору, причому співаним „припелам” у його розумінні відповідали читані „стишки”. Віршовані уривки з Біблії Скорини побудовані на засаді властивого біблійній поетиці паралелізму членів або на поєднанні цього принципу з силабічним. Чеська дослідниця Франтішка Соколова вказала на польський (можливо, пов'язаний з чеським) прототип віршованого „Декалогу”, в якому Францішак Скорина послідовно римує рядки. Вона ж наводить приклад віршованого тексту: перелік розділів книги Левіт (1519). Цей текст, що ґрунтується на відповідному місці чеської „венецької” Біблії 1506 р., кваліфікується як нерозмірний, несилабічний вірш, зв'язуваний кінцевою римою. Однак в даному випадку можна говорити про римовану прозу.

У книгозбірнях України збереглося 34 примірники видань Скорини (якщо рахувати біблійні книги як окремі видання): вісімнадцять у Національному музеї у Львові (16 біблійних книг, Псалтир, Часослов), дев'ять у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського /100/ у Києві, сім в Одеській державній науковій бібліотеці, п'ять у Закарпатському державному краєзнавчому музеї в Ужгороді, одна у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

Доказом високої оцінки видань Ф. Скорини українськими читачами є їх численні рукописні копії. Так, 1543 р. Парфен з Кобринського і Пинського староств переписав віленський Псалтир, унісши до мови низку українізмів. У бібліотеці Перемишльської греко-католицької капітули було три списки Апостола Скорини, у збірці А.С. Петрушевича - список П'ятикнижжя, у збірці Рум'янцевського музею в Москві збереглася копія скорининських біблійних книг, що її Стециха - очевидно селянка - передала церкві у с. Підмонастирі. Мистецьким оздобленням вирізняється перепис Апостола Скорини, здійснений 1593-1594 рр. у с. Теслугові на Волині попом Гермогеном, „родичем з Торчина, прозвищем Тихоненя Яцкович” [1].

Серед рукописних копій Біблії Скорини увагу дослідників привернув список, зроблений на замовлення Василя Жугаєвича з м. Ярослава над Сяном у Перемишльській землі Руського воєводства. Тут вміщено датовані 1568 р. переписи чотирьох біблійних книг (Йова, Притчі, Екклезіаст, Премудрість) і збірку інших матеріалів, частина яких пропагує книгу як джерело мудрості. У мові скорининських книг тут більше, ніж у їхньому друкованому тексті, південнослов'янізмів, що цілком відповідає традиціям тогочасної української писемності. В заголовках, передмовах і післямовах там, де йдеться про те, що книги велів надрукувати Скорина, замість його прізвища фігурує „в лікарських науках доктор Василій Жугаєвич”, або „Жугаєв син з Ярославля”, який ці книги „казал списати”. Ймовірно, Жугаєвич - той самий бакалавр Васько з Ярослава, який наймав для писання книжок дяка Яцька Макушку зі Стрия, причому Макушка у 1562 р. зобов'язався прибути у Ярослав і там згадані книжки писати і закінчити.

Попри всю вже неодноразово відзначену нами спільність культурного розвитку України та Білорусії, Францішак Скорина насамперед належить саме до білоруської культури. Очевидно, він є більше видавцем , ніж друкарем. Зв'язки з Україною у них залишалися спорадичними, хоч, без сумніву, їхні видання були орієнтовані на всіх „руських” читачів. Друк Тяпинським двомовного Євангелія засвідчив, що ініціатива Скорини й Будного знайшла не лише прихильників, але і продовжувачів. Однак діяльність Тяпинського була обмеженою за своїми масштабами, тому істотного впливу на культурне життя білоруських та українських земель вона мати не могла [2, с. 9-20; 4, с. 612].

Отже, маємо приємність констатувати, що Франциск Скорина є білоруським першодрукарем, засновником східноєвропейського книговидання, гуманістом, політиком і дипломатом. Саме він першим зі східних слов'ян у 1517 році випустив у світ друковану книгу в усій її змістовній багатогранності і оздоблювальній красі. Як друкар і видавець Франциск Скорина є також відомим діячем білоруської культури епохи Відродження. Його талант проявився в багатьох сферах діяльності: він відомий як перекладач, письменник, філософ-гуманіст, теолог, медик, ботанік, політико- громадський діяч. Нині виявлені понад 520 друкарських екземплярів книг Ф. Скорини, які зберігаються в книжкових і музейних зібраннях Білорусі, Великої Британії, Німеччини, Данії, Литви, Польщі, Росії, Словенії, США, України, Чехії.

Цілком заслуговує на подальші дослідження поставлене питання про вплив ідей Гуманізму на витоки європейських соціокультурних і політико-дипломатичних систем: через призму сучасності до історичних витоків інституціональної історії.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі нададуть можливість створити цілісну системну картину соціокультурного і політико-дипломатичного світу Середньовіччя та національних особливостей унікального європейського явища доби Відродження - гуманізму, як інституційного кластеру політики, дипломатії та культури.

Джерела та література

1. Харківська наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка, ркп. 819172. Рукопис виявив священик с. Верби Лубенського повіту Григорій Ісаєвич на хорах церкви. Укладений ним у 1895 р. опис зберігся у складі історичного опису села. Див.: Держ. архів Житомирської обл., ф. 159, оп. 1, од.зб. 388, арк. 8-9;

2. Галенчанка Г. Праблемныя дакументы Скарьініяньї у кантэксце рэальнай крьггьікі / Г. Галенчанка // 480 год беларускага кнігадрукавання: матэрыялы Трэщх Скарьінаускіх чытанняу / гал. рэд. А. Мальдзіс і інш. - Мн.: Беларуская навука, 1998. - С. 9-20;

3. Лойка Алег. Францыск Скарина, або Сонца Аладзіковае. -Мінск, 2009. - 366 с.;

4. Пазюра Н. В. Скорина Франциск // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. - К.: Наук. думка, 2012. - Т. 9. - С. 612 ;

5. Суша А.А. Франциск Скорина - человек мира / Алесь Скорина. Мінск: Беларуская Энцыклапедыя імя Петруся Броукі, 2016. - 304 с.;

6. Францыск Скарына. Маем найбольшае самі: кніга перастварэнняу / А.С. Разанау - Мінск: Мастацкая літаратура, 2017. - 223 с.;

7. Францыск Скарына. Са слаунага горада Полацка: артыкулы, нарысы / Автор: уклад. Сушы . - Мінск: Мастацкая літаратура, 2017. - 323 с.;

8. Ціватий Г. Інституції та дилеми європейської дипломатичної практики доби раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) / В.Г. Ціватий // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - К., 2016. - Вип. 21. - Частина І. - Серія „Історичні науки”. - С. 136-141;

9. Ціватий В.Г. Східна Європа в Ранньомодерну добу (XVI-XVIII століття): Реформація як чинник зовнішньополітичних і суспільно-політичних процесів / В.Г. Ціватий // Історико-краєзнавчі дослідження: традиції та інновації: матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції (м. Суми, 23-24 листопада 2017 року). У 2-х частинах. Суми, 2017. - Частина І. - С. 197-201;

10. Цітоу, А.К. Шляхамі Францыска Скарыны = Дорогами Франциска Скорины = Francysk Skaryna's. Life Paths. - Мінск: Народная асвета, 2016. - 135 с.;

11. Чалавек і грамадства: Энцыклапедычны даведнік. -- Мн: Беларуская Энцыклапедыя, 1998;

12. Юрэви, Л. Эмирант Францыск Скарына, ці Апалогія. - Серыя „БШлштэка Бацькаушчыны”. - Мінск: Кнігазбор , 2015. - 624 с.;

13. International Relations. Edited by Stephen McGlinchey. - Bristol, England, 2017. - Part I: Diplomacy. - P. 26-36.

Размещено на Allbest.ru