Соціальні взаємодії братії при гробниці св. прп. Феодосія в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (кінець XVIII - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальні взаємодії братії при гробниці св. прп. Феодосія в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (кінець XVIII - початок ХХ ст.)

Кізлова Антоніна

У статті на базі монастирських документів і творів від-відувачів визначено особливості комунікацій при гробниці з мощами св. прп. Феодосія Печерського, до яких долучалися насельники Лав-ри. Було поставлено завдання: простежити, як регулювали доступ до гробниці, хто брав участь в оформленні й оберіганні її кому-нікативного простору. Гробниця була об Єктом, до якого виявляли особливі релігійні почуття насельники Лаври, органічно вписува-лася до кола соборних святинь, порівняння з якими є перспективним. феодосія печерський комунікація гробниця

Ключові слова: Успенський собор Києво-Печерської лаври, кінець XVIII - початок XXст. хранитель святині, відвідувач, гробниця, мощі, собор, соціальна взаємодія.

Ключевые слова: Успенский собор Киево-Печерской лавры, конец XVIII - начало XXвв., хранитель святыни, посетитель, гробница, мощи, собор, социальное взаимодействие.

The sacred objects keepers were an important link of the social interactions in the sacred places. The superior, monks and novices were the keepers of the sacred objects in the monasteries. In late 18 ^th - early 20^th century Kyiv Pechersk Lavra with its numerous miracu-lous icons and holy relics was a prominent centre of the Kyivan symbolic focus in the Orthodox symbolic core. This monastery is very important for the reconstruction of various communicative prac-tices connected with the Orthodox sacred objects and of the Orthodox monastic devoutness.

The article analyses norms of access to the tomb and elicits the participants of its communicative space design and preservation in order to find out the key features of the social interactions of brethren near the St. Rev. Theodosius' tomb in Dormition Cathedral. The work is based on the inner conventual documents and the works of the visitors of Lavra. The access to the tomb was for several hours after every divine service. The only time the Spiritual Council of Lavra decided to lock the cathedral was late at night in 1893.

The prayers could not visit the St. Rev. Theodosius' tomb in 1900 (during the complex repair of the Cathedral). During their visits the emperor and his family first kissed St. Volodymyr's head and then stop-ped before the shrine with the Cave Saints' holy relic particles. The com-mon prayers worshipped the Ark with the relics of St. Michael, St. Ste- phane's finger, the body of Pavel from Tobolsk, the Cave Saints' holy relic particles and St. Volodymyr's head. Sometimes this succession varied. The tomb was suitably decorated and signed. The monks of Lav-ra and their relatives took part in the space improvement around this sacred object. They bestowed some elements of the precious frame. The Spiritual Council cooperated with the artisans from Kyiv and other localities. Responsibility for these operations was borne by the ecclesiarch himself.

World War I did not stop these processes. The All Saints' Shrine was patterned after the St. Rev. Theodosius' tomb. The donations for the tomb were accepted in Lavra by post as well as from donators' hands. The peak of contribution was at the height of the pilgrimage season. Some benefactors brought their donations into accord with the Spiritual Council. Some of them would send only the squares of cloth and decorative lining. The Spiritual Council selected the guardians for the tomb and for the other shrines in the Cathedral.

It is possible to make a conclusion that the tomb was an object of an especial devoutness of Lavra inhabitants. It also blends in with the other sacred objects in the Cathedral. The comparison with these objects needs further scientific research.

Keywords: Dormition Cathedral of Kyiv Pechersk lavra, late 18^th - early 20^th century, sacred object keeper, visitor, tomb, relics, cathedral, social interaction.

Постановка проблеми. «Хранителі святинь» були важли-вою ланкою соціальних взаємодій у святих місцях, куди приходили богомольці з прилеглих і віддалених земель [29, 117 - 119]. У випадку монастиря хранителями були всі його насельники: нас-тоятель, монахи й послушники. У кінці XVIII - на початку ХХ ст. Києво-Печерська Успенська лавра завдяки мощам понад 120 угод-ників, мироточивим главам, кільком чудотворним іконам [див, наприклад: 12, 80 - 82; 14, 28 - 33; 27, 277, 281 - 282] була ви-значною точкою у Київському символічному фокусі православного символічного ядра [22, 56 - 57]. Від аналітика монастирських при-бутків Д. Ростиславова обитель за надзвичайно великий приплив богомольців отримала визначення, що вона - руський «и А0онь, и Синай, и Іерусалимь» [16, 106]. Тож обрана тема пов'язана з такими важливими науковими та практичними завданнями, як реконструкція комунікативних практик при православних свя-тинях, а також релігійності православного чернецтва в часи чин-ності синодальних приписів. На окремий розгляд у цьому контексті заслуговують поховання засновників Лаври свв. прпп. Антонія і Феодосія Печерських. А. Попов, аналізуючи роль мощей святих у народній медицині Російської імперії, вказав св. прп. Феодосія Печерського першим серед угодників, чиї реліквії мають «крупное государственное значеніе» [19, 250].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Д. Ростиславов, котрий розглядав коштовні раки як одну зі статтей монастирських прибутків, залежну від жертводавців, виділив у Лаврі срібні визо-лочені оклади на гробницях св. прп. Феодосія, св. свт. Михаїла (ми-трополита Київського) і глави св. рівноап. Володимира [16, 335]. Щодо надгробків свв. прпп. Антонія і Феодосія Печерських у пече-рах (відповідно, у Ближніх і Дальніх), то А. Кізлова визначила їх особливості як складових комунікативного простору порівняно з іншими печерними святинями обителі, а також встановила, що основним осередком шанування св. прп. Феодосія в окреслений період був соборний [8, 11 - 15]. Утім, залишилася невирішеною така частина загальної проблеми: яке місце в соціальних взає-модіях братії посідала гробниця св. прп. Феодосія в Успенському соборі (Великій церкві)?

Відповідно, мета дослідження - визначити особливості ко-мунікацій при названій святині, до яких долучалися насельники Лаври. Було поставлено такі завдання: простежити, як регулював-ся доступ до гробниці, хто брав участь у оформленні й оберіга-нні комунікативного простору при ній.

Результати досліджень. Загалом підійти до гробниці св. прп. Феодосія можна було при відчиненому соборі, тобто певний час після богослужінь (а з 1893 р. на численні прохання вірян храм ухвалили не замикати цілий день) [XX, 3]. Вихованці Самарської духовної семінарії під керівництвом викладача К. Казанського відвідали Лавру у 1900 р. якраз під час масштабної реконструкції Успенського собору, що завершилась переосвяченням (1901) [17, 740 - 746]. Тому їхнє «благочестивое желаніе» вклонитися мо-щам св. прп. Феодосія не здійснилося [15, 92]. Отже, можливості провести до святині особливо ревних богомольців, навіть органі-зованих і добре підготовлених, у вказаний період не передбачали.

Кожен імператорський візит до Лаври відбувався за уста-леним сценарієм. У 1885 р. порядок обходу гробниць в Успенському соборі був такий: глава св. рівноап. Володимира, рака св. прп. Фео-досія, часточки свв. прпп. Печерських, мощі св. свт. Михаїла [XIX, 7]. 1911 р. - глава св. рівноап. Володимира, гробниця св. прп. Фео-досія, мощі св. свт. Михаїла [XXIX, 124 зв.], в лютому 1915 р. він зберігся з додаванням спуску до склепу Павла Тобольського й прикладання до перста св. архід. Стефана [XXIX, 177]. Чи мож-ливо виявити подібну регламентацію і для інших відвідувачів та визначити в ній місце гробниці св. прп. Феодосія?

Ф. Тітов після головної святині собору - ікони Успіння Богородиці - описав мощі св. свт. Михаїла, перст св. архід. Сте-фана, тіло митрополита Павла Тобольського, ковчег із часточка-ми всіх свв. прпп. Печерських, гробницю св. прп. Феодосія, главу св. рівноап. Володимира, Ігорівську ікону Богородиці, образ св. свт. Миколая з часточкою мощей та ковчег з часточками мощей різних давніх угодників [23, 46 - 51]. При цьому зазначив, що «Въ описанномъ сейчасъ порядки богомольцы имЪють обыкно- в^ніе покланяться святынямъ Великой Лаврской церкви» [23, 52]. Ф. Тітов тісно співпрацював з Лаврою, зокрема і в справі щодо перенесення мощей св. прп. Євфросинії до Полоцька та підготовці до канонізації Павла Тобольського, користувався архівами обителі, присвятив їй багато публікацій [I; II; 20; 23; 24; 25; 26]. Отже, він мав можливість спостерігати за рухом вірян у Великій церкві, перш ніж робити про нього висновки. Тобто святині обходили по колу, одна за одною (див. рис. 1).

Рис. 1. План Успенського собору. А -- мощі св. свт. Михаїла; Б -- глава св. рівноап. Володимира; В -- гробниця св. прп. Феодосія Печерського; К -- перст св. архід. Стефана; Л -- домовина Павла Тобольського у склепі; М--Ігорівська ікона Богородиці [7, 99]

Записки мандрівників дають змогу простежити можливі ва-ріації. Вихованки Тверського єпархіального жіночого училища 1904 р. обходили собор, починаючи з правого боку. Приклада-лися до глави св. рівноап. Володимира, Ігорівської ікони Богоро-диці, часточок св. мощей «древнихъ угодниковъ Бож1ихъ», а потім до гробниці св. прп. Феодосія. Потім перейшли на лівий бік і прикладались до мощей св. свт. Михаїла, перста св. архід. Стефана, ікони св. прп. Антонія Печерського [13, 92 - 93]. А. Глаголев, кот-рий був у Лаврі 1823 р., вказав, що гробниця св. прп. Феодосія розміщена праворуч у «трапезі», згадав про неї після раки з перс-том св. архід. Стефана, главою св. рівноап. Володимира й часточ-ками різних мощей (вони ще лежали разом) і мощей св. свт. Ми-хаїла [4, 82 - 83]. А. Щеглова, яка описала поїздку вихованок Бо-гословської церковно-вчительської школи в Тульській єпархії (в Києві були 21 травня 1904 р.), подала такий перелік мощей в Ус-пенському соборі: «Глава св. равноапостольнаго князя Владиміра, мощи преподобнаго Веодосія Печерскаго, Михаила, перваго ми-трополита Кіевскаго, частица мощей Святителя Николая, первому-ченика Стефана» [28, 399]. П. Бєляєв (був у Лаврі 1908 р.) назвав святині Успенського собору в такому порядку: глава св. рівноап. Володимира, гробниця св. прп. Феодосія, рака св. свт. Михаїла, ковчег з часточками мощей [3, 37 - 38]. При цьому як А. Гла-голев, так і А. Щеглова та П. Бєляєв не уточнили, чи саме в такій послідовності вони обходили вказані об'єкти шанування. Втім, цього не можна виключити з огляду на суттєві збіги в творах А. Щеглової та П. Бєляєва. Вихованки Одеського єпархіального жіночого училища під час паломництва (1909) до святинь прикла-дались так: спершу - образ Успіння Богородиці, потім - гробниця св. прп. Феодосія, ковчег з часточками мощей свв. прпп. Печер- ських, мощі св. свт. Михаїла, глава св. рівноап. Володимира [18, 588]. Водив їх Успенським собором благочинний [18, 588], тож у цьому разі можна говорити про певну програму, яку пропонувала обитель.

М. Сементовський у виданому 1852 р. описі відвідування Лаври вказав, що ходив Успенським собором зі «смиреннымъ путеводителемъ» із лаврських іноків, з позначкою «Онъ вел меня по моему желанію» [21, 199, 203], тож на порядок прикладання до святинь у цьому випадку їхні хранителі не впливали. А от ін-формацію, яку навів М. Сементовський про те, що мощі св. прп. Феодосія відкрили через 17 років після смерті угодника й пере-несли до Великої церкви, що 1130 р. суздальський князь Георгій прикрасив раку на 50 гривень золота і 500 - срібла, що через 110 років татари захопили й переплавили цю гробницю, але мощі заздалегідь встигли сховати під храмом [21, 205], міг розповісти провідник. У звіті про поїздку вихованок Тверського єпархіального жіночого училища є згадка про те, що до 1240 р. мощі спочивали відкрито, але під час татарської навали їх сховали [13, 92 - 93]. Втім, про те, чи супроводжував хтось цю групу, не згадується. О. Барвінський, який приїхав зі Львова влітку 1885 р. й ходив до Лаври з О. Кониським [2, 334, 342], відзначив у спогадах, окрім особливостей поведінки насельників і богомольців, опису ікони Успіння Богородиці, іконостасу, згадок про надгробки видатних осіб, що «З святощів замітні тут вправім углі церкви під визоло-ченим балдахином мощи св[ятого] Теодозия, перенесені сюди з дальших печер а близько іконостаса в срібній пушці голова св[ятого] Володимира, перенесена з Десятинної церкви Петром Могилою» [2, 345]. Враховуючи, що це відвідування відбувалося, коли в храмі саме відправляли «канон до Пр[есвятої] Богородиці]» [2, 344], до інших святинь у соборі О. Барвінський міг і не підходити.

Соборний ієромонах Ієронім, котрий з 1788 р. за доруче-нням Духовного собору готував опис Лаври [XI, 2], докладно охарактеризував гробницю, вказавши, що вона стоїть праворуч від західних церковних дверей, неподалік від них, зроблена з мармуру й накрита кам'яним балдахіном, обкладена срібними ви-золоченими дошками 1763 р. [XI, 18]. Місце для гробниці було незмінним, з посиланням на нього навіть орієнтувались у ширшому просторі храму. 23 лютого 1894 р. в зобов'язанні, яке надавав Лав-рі селянин з Деміївки Прохор Денисенко, вказано, що він має по-ставити риштування, зокрема в «Западномъ притворі той же церкві, гді находятся гробницы со святыми мощами: преподоб- наго Веодосія и частицами мощей преподобныхъ печерскихъ» [XXXIII, 5]. 1771 р. на кошти жертводавців гробниці св. прп. Ан- тонія в Ближніх печерах, св. прп. Феодосія в Успенському соборі, спільну раку для глави св. рівноап. Володимира, перста св. архід. Стефана й часточок свв. прпп. Печерських обклали багатими сріб-ними позолоченими дошками, а на гробі св. прп. Феодосія [XI, 53 зв.] написали, що «преподобнаго Феодосія игумена сея святыя Кіевопечерскія Лавры гробъ» прикрашено за правління імперат-риці Катерини ІІ та її спадкоємця Павла, зусиллями архімандрита Лаври Зосими (Валкевича) за кошти обителі з додаванням пожертв 30 листопада 1763 р. [XI, 54]. У майнових описах найкоротшою характеристикою була така: «Гробъ весь обложенъ серебромъ че-канной съ пестрой позолотою работы» [VI, 45 зв.]. Тож на межі XVIII - ХІХ ст. вигляд святині був цілком відповідним її гід-ності та включав додаткові пояснювальні елементи.

Наскільки суттєво гробниця змінювалася протягом досліджу-ваного періоду? 24 липня 1822 р. Духовний собор видав розпо-рядження еклезіархові, щоб той надав його членам на розгляд вінці, зокрема й на гробницю св. прп. Феодосія, від монаха Про-хора [XXIII, 71 зв.]. Щодо цих дарів завели окрему справу («Дело о данных от помещицы Шишкиной воздухах и от монаха Прохора серебрянных венцах»), з якої випливає, що вінець слід було при-кріпити на ікону при гробниці, а також, що Прохор прийняв чер-нецтво нещодавно [XIII, 5]. Таке уточнення виводить на особу постриженого 29 квітня 1822 р. під ім'ям Прохор київського мі-щанина з Подолу Григорія Рудника, 1749 р. н. З 25 серпня 1821 до червня 1822 р. він був гробовим біля поховання св. прп. Фео-досія [XXVII, 112 зв. - 113; XXVIII, 387; XXXIV, 1 а, 1 а зв., 2], що, ймовірно, і посприяло бажанню прикрасити образ біля святині. З формулювання ж у розпорядженні еклезіархові помітно, що згадану ікону теж вважали складовою гробниці.

6 вересня 1824 р. за розпорядженням Духовного собору еклезіарх мав подбати «о произведініи покрашенія гдЪ слЪдуетъ позолоткою» над гробницею св. прп. Феодосія в Успенському соборі. Угоду Лавра уклала з київським майстром Іваном Хоревим за 200 руб. асигнаціями з наданням йому в допомогу двох лавр-ських іконописців [XXIV, 118 зв.]. З цього приводу в обителі за-вели окрему справу, де зафіксували всі подробиці співпраці [XIV]. Збереглася така оцінка М. Сементовського: «ЗдЪсь царствуетъ священный сумракъ, и златая сЬнь, устроенная надъ блаженною гробницею, ярко выказывала позолоту» [21, 204]. Тобто, якщо завдяки виправленням 1824 р. гробницю хотіли яскравіше виділи-ти, зробити ще помітнішою, то це вдалося.

У квітні 1866 р. в лаврській малярні промили й відреставру- вали три зображення: самого угодника, Печерської Богородиці (згадуване ще в майновому описі за 1767 р. як Свенська ікона зі свв. прпп. Антонієм і Феодосієм у срібному визолоченому окладі [IV, арк. 35]), св. свт. Миколая Чудотворця. Про всі ці образи за-значено, що вони - біля гробу св. прп. Феодосія [XV, арк. 75], тобто їх відносили до найближчого символічного середовища гробниці.

Серед речей, які прибули до Успенського собору 1876 р., зафіксовано карбований срібний суцільний оклад на гробницю св. прп. Феодосія із зображенням угодника на повен зріст від дон-ського козака зі станиці Старочеркаська Луки Дмитровича Неску- біна та його братів [XVI, 212; XXXII, 3]. 1874 р. ті самі жертво-давці подали срібну карбовану ризу з чотирма вінцями і двома коронами (срібними з каменями) для Пречистої та Спасителя на Печерську ікону Богородиці при гробниці преподобного [VIII, 92 - 92 зв.; XXX, 10 зв.]. Дари було передано «Черезъ пономаря монаха Геронтія» [XXX, 10 зв.]. Збереглася особова справа остан-нього, з якої випливає, що під таким ім'ям прийняв постриг дон-ський козак зі Старочеркаська Гавриїл Нескубін, котрий 1847 р. побував у Києві для поклоніння святим мощам, а 18 квітня 1849 р. подав до Духовного собору прохання прийняти його до складу послушників Лаври [XXXV, 4, 7]. Тож не можна виключити впливу монаха Геронтія на рішення родичів про згадані пожертви. На жаль, записів про те, чи узгоджувала сім'я Нескубіних свої дари з Духовним собором заздалегідь, знайти не вдалося. Втім, судячи з того, що всі елементи використали за призначенням, вони підійшли за розміром і були визнані достатньо гарними. Окрім того, є дані про те, що наперед обговорювали дарування навіть менш коштов-них речей, зокрема покровів на гробницю св. прп. Феодосія [XVII, 47 - 48 зв., 298 - 299; XVIII, 15]. Отже, монах Геронтій цілком міг бути посередником під час планування того, якими мають бути оклад, вінці та риза, між Лаврою і своїми рідними.

У майновому описі Успенського собору, укладеному протя-гом 1875 - 1877 рр., згадуються і визолочений балдахін, і срібний визолочений оклад гробниці, і зображення св. прп. Феодосія на повний зріст у срібній карбованій ризі з визолоченим вінцем. Уточнено, що спереду на окладі викарбувано перенесення мощей святого до Успенського собору, а пояснювальний напис - у го-ловах [XXXI, 59 зв.]. Наявні джерела не дають змоги докладно простежити, як оклад від Нескубіних свіввідносився з попереднім.

В описі 1877 р., який доповнювали до 1915 р., згадується образ св. прп. Феодосія на повен зріст у ногах гробниці - в дере-в'яній позолоченій рамі та срібній визолоченій ризі з карбуван-ням, а також визолочений вінець. Поряд, на полях, примітка, що це - внесок штатного духівника Лаври архімандрита Мефодія [VIII, 92 зв. - 93]. За розміщенням примітки незрозуміло, чого вона стосується: чи всього переліченого, чи лише вінця, проте в будь-якому разі участь духівника в оформленні святині незапе-речна.

22 червня 1902 р. Духовний собор підписав розпорядже-ння еклезіархові про влаштування при гробі св. прп. Феодосія і раці з часточками мощей усіх свв. прпп. Печерських дерев'яного майданчика з перилами [XXV, 15], а 14 липня 1903 р. - про влаш-тування перед названими святинями гранітних сходинок за уго-дою з київсько-гніванською конторою Мільковського [XXV, 24 зв.]. Отже, після реконструкції з переосвяченням у соборі тривали роботи, спрямовані на те, щоб зробити підходи до святинь зруч-нішими.

Уже під час Першої світової війни, з 21 до 23 травня 1915 р. була «исправлена и пожжена съ (слово нерозбірливе)» аршинна срібна дошка з написом від гробу св. прп. Феодосія [XXXVII, 10 зв.]. 21 липня того ж року «Гробъ преп. веодосія Печерскаго Ве-ликой церкви промыть» [XXXVII, 14 зв.]. У планах евакуації Лаври, які еволюціонували протягом 1895 - 1917 рр. не згадується про якісь деталі досліджуваної гробниці [IX]. Тож навіть перед загрозою ворожого вторгнення до Києва насельники Лаври не припиняли дбати про поховання одного з її засновників і не уяв-ляли, що навіть за надзвичайних обставин гробницю можна ро-зібрати.

Серед відвідувачів, котрі побували в Успенському соборі вже після реконструкції, привертає увагу священик Г. Корсун, учасник з'їзду місіонерів у Києві (1909). Він оглядав Успенський собор самостійно, хоч і одночасно з іншими учасниками, а в пові-домленні про візит до Лаври стверджував, що зупинявся «у двухъ гробниць сь частицами мощей преп. Печерскихь, у гробницы преп. веодосія на мЬстЬ предполагаемаго нахожденія его мощей и Антонія - гробницы, устроенной для симметріи, т. к. мощи его почиваютъ подъ спудомъ въ пещерахъ» [11, 1267]. Про те, що в храмі є гробниця св. прп. Антонія, написала, окрім Г. Корсуна, тільки В. Домрачева, яка у 1911 р. писала до єпархіальних відо-мостей про те, як вихованки В'ятського єпархіального училища їздили визначними місцями, зокрема й прикладалися до всіх свя-тинь Великої церкви: «въ соборі покоятся мощи св. Антонія и веодосія» [5, 1093]. З більш ранніх творів вирізняється «Эпопея тысячелетия» І. Завалишина (1862) де є рядки: «Поклонимся мо- щамъ Святаго Михаила, / Того, кто первый былъ у насъ Митро- политъ / И преподобнаго Антонія - явили / Оні завіть чудесъ. Въ соборі симъ лежитъ / И веодосій тотъ...» [6, 151], за якими можна припустити, що автор відносив поховання св. прп. Антонія до сакруму Успенського собору. Пояснити походження таких зга-док складно. Богомольці, які надсилали пожертви поштою, іноді помилялися досить суттєво. Так, 1878 р. до Лаври надійшла по-силка з покровом «на Елену Царицу» [XVI, 219], мощей якої в обителі не було. 1891 р. покрови прислали на мощі не тільки свв. прп. Феодосія, св. свт. Михаїла та Павла Тобольського в Ус-пенському соборі, а й свв. Микити, Мини, Романа та Давида, котрих у Лаврі не було [XVII, 292]. Втім, ці люди могли ніколи не бувати в Києві особисто, а отже, набиратися відомостей про його визначні місця з сумнівних джерел. Щодо симетричних до гроб-ниці св. прп. Феодосія святинь, то ще 12 вересня 1824 р. Духов-ний собор ухвалив, що еклезіарх має подбати, аби в Успенському соборі зробили новий кіот (узявся чернігівський майстер Нехає- вич, міщанин) «во всемъ по тому виду и пропорціи, какъ у пре-подобнаго веодосія» [XXIV, 124]. Тоді йшлося про кіот для час-точок мощей [XXIV, 148], про який Г. Корсун згадує окремо. Біля ковчега з часточками мощей усіх преподобних Печерських, на виступі стіни, стояла ікона св. прп. Антонія (перед якою молився св. свт. Димитрій Ростовський) [21, 48]. Загалом проблема з «похо-ванням св. прп. Антонія» в Успенському соборі потребує окремого дослідження. У будь-якому разі використання гробниці св. прп. Фео-досія як зразка для створення інших свідчить про її велику роль для Лаври.

На гробницю св. прп. Феодосія приймали покрови. Відомі обставини отримання деяких із них. 1820 р. покривало надійшло від надвірної радниці Катерини Єфимівни Галаган [V, 9]. Екле- зіарх рапортував до Духовного собору, що Катерина Єфимівна прислала дар поштою на ім'я скарбника Лаври ієромонаха Гаври-ла. Духовний собор постановив занести покривало до опису й «...употреблять его на означенную надобность по обьїкновенію въ праздничныя дни» [XII, 3]. На таке рішення міг вплинути як святковий вигляд виробу із золотої московської парчі на тлі кольо-ру кави, обкладеного срібною одноличкою, з хрестом посередині [XII, 2], так і статус пані Галаган. 1911 р. в ризниці ще зберіга-лося малинове оксамитове покривало з вишитими золотом і ле-літками виноградними гілками й колосками на оторочці, Голгоф- ським хрестом та написом: «Ублажаемъ тя, преодобне Отче 0ео- досіе и чтемъ святую память твою», пожертвуване 1880 р. [VII, 322]. Ймовірно, цей виріб протягом 31 року також клали на гроб-ницю лише в особливих випадках.

У 1874 р. Микола Іванович і Лев Іванович Пирські з Санкт- Петербурга передали покров для гробниці св. прп. Феодосія осо-бисто [XVI, 140; XXX, 9 зв.], а не переслали поштою.

Як уже зазначалося, жертводавці могли узгоджувати деталі покровів з Лаврою. 1888 р. на ім'я намісника Лаври архімандрита Ювеналія надійшов лист від міщанки Катерини Четверикової із запитанням, якого розміру краще зробити «пелену на мощи 0ео- досія» [XVII, 47 - 47 зв.]. Духовний собор ухвалив «поручить эклестху архимандриту Валентину снять міру на гробъ Препо- добнаго 0еодосія» [XVII, 48]. Розмір було вказано такий: довжи-на 2 арш. 6 вершків, ширина 1 арш. 9 вершків [XVII, 48 зв.]. На запит Єлизавети Комарової (1891), які покрови слід пошити для свв. угодників у Лаврі, розміри покрову для св. прп. Феодосія назвали такі: 2 арш. 6 вершків на 2 арш. [XVII, 298 - 299]. 1892 р. Є. Комарова звернулася з додатковими запитаннями, і їй надали такі дані про той самий покров: 2 арш. 7 вершків на 1 арш. 6 верш-ків [XVIII, 15]. Різні дані, які щоразу надавав той самий еклезіарх, свідчать про те, що готової відповіді на всі типові звернення Ду-ховний собор не мав. Можливо, розмір покрову залежав від його статусу (святковий чи буденний) або ж від мінливих смаків від-повідальних осіб.

У 1873 р. Микола й Тетяна Согади передали через Івана Соболя з Подолу матеріали для самого покривала та для торочок і хреста на ньому [XVI, 60]. Ймовірно, передбачалося, що шити-муть у лаврській кравечні, як це часто відбувалося з покровами на мощі, призначеними до печер [10, 18]. Відповідно, в Лаврі були готові до такої роботи.

Попри неодноразові уточнення Духовного собору про те, що гробовими мають бути монахи, серед приставлених до гробу св. прп. Феодосія, як і при інших раках у соборі, траплялися по-слушники (наприклад, Г. Рудник, Я. Павленко, Є. Караваєв) [9, 50]. 1829 р. монаха Іполита перемістили до гробу св. прп. Феодо-сія з виноградників [XXI, 2], тобто він не набував досвіду пере-бування при інших святинях.

7 серпня 1822 р. еклезіарх рапортував до Духовного собору, що при гробі св. прп. Феодосія саме немає гробового, тож потрібно призначити туди монаха чи послушника. Собор ухвалив відрядити для цієї мети монаха Онисифора [XXII, 162]. Прикметно, що це сталося в час, коли до Лаври приходило найбільше богомольців. Так, чеський мандрівник занотував, що «poutnicka sezona» почина-ється в червні [30, 42]. Відповідальність гробових поширювалась і на збір при раках грошей, причому на цьому наголосили саме у справі Монаха Германа, якого 1832 р. призначили до гробу св. прп. Феодосія [9, 49]. 1815 р. прибутки при святинях записували докладно, за 9 місяців (без лютого, серпня і грудня) при мощах св. свт. Михаїла зібрали 480 руб. 10 коп., «Отъ главы святаго князя Владиміра» (в раці також були перст св. архід. Стефана й часточки мощей свв. прпп. Печерських) - 527 руб. 60 коп., а від гробу св. прп. Феодосія Печерського - 600 руб. 55 коп., щомісяця здаючи кошти до скарбниці [XXXVI, 10 арк.]. 29 вересня 1783 р. до Лав-ри звернулися з Київського городового магістрату у справі про спійманого при досліджуваній святині на крадіжці грошей меш-канця київського Подолу Петра Сінніченка. Він посвідчив, що, коли прикладався до гробу св. прп. Феодосія, то поклав цілу ко-пійку, а «у гроба деніжку съ тарілки взялъ». Його зловили пос-лушники, які стояли при гробниці, й посадили на ланцюг, наді-тий на шию [X, 2 - 2 зв.], очевидно, не перевищивши своїх пов-новажень. У «Харьковских епархиальных ведомостях» вийшло повідомлення про те, що на розгляд мирового судді передали випадок, який стався 27 березня 1883 р. Того дня «крестьянинъ Р. Б.» украв 40 коп., коли прикладався до мощей у Ближніх пече-рах. Послушник його затримав. Злодій пояснив, що є прикмета, за якої у того, хто візьме гроші з мощей, «улучшится хозяйство», при цьому стверджував, що збирався через рік покласти на те саме місце навіть більшу суму, якби йому справді пощастило в гос-подарстві [1, 247 - 248]. Справжні мотиви крадіїв потребують окремого розгляду, а в контексті нашої теми події з розривом у 100 років вказують на те, що загалом загроза цілісності як грошей, так і святинь загалом існувала постійно. З 1840 р. до об'єктів, котрі потребували охорони, додалася срібна визолочена лампада від графині Анни Олексіївни Орлової-Чесменської [III, 8]. Попри це, серед інших при гробі св. прп. Феодосія з 1832 р. стояв слаб-кий і хворобливий монах Гермоген [9, 50]. Отже, якихось над-звичайних на тлі загальної ситуації в храмі заходів для відбору гробових до св. прп. Феодосія не вживали.

Висновки

Коли доступ до Успенського собору був немож-ливий, духовні запити прочан, на думку лаврської адміністрації, мали б достатньо задовольнити келія й кенотаф св. прп. Феодо-сія в Дальніх печерах. У час, коли храм не був зачинений, бого-мольці, за винятком тих, приймати яких особливо готувалися, могли обходити раки та ікони у довільній послідовності або вза-галі вибірково. Оформлення гробниці достатньо зрозуміло вказу-вало на те, чиї мощі там спочивають, і на пошану до цієї святині. При цьому не виключено, що віряни, яких у соборі супровод-жували представники братії, отримували від провідників додаткову інформацію. В удосконаленні гробниці та її найближчого сере-довища вирішальну роль протягом досліджуваного періоду віді-гравали лаврські монахи та їхні родичі, для реалізації планів Лаври залучали майстрів та постачальників матеріалу не лише з Києва. Основним відповідальним за роботи був еклезіарх. За потреби свя-тиню приводили до ладу чи то в розпал паломницького сезону, чи то під час війни в очікуванні ворожого наступу. Пожертвувані покрови ретельно фіксували, на їхній вигляд намагалися впливати. Гробові при святині були подібні до тих, хто стояв при сусідніх раках. Тож загалом гробниця св. прп. Феодосія Печерського була об'єктом, до якого виявляли особливі релігійні почуття насель-ники Лаври, і при цьому органічно вписувалася у коло соборних святинь. Перспективним є порівняння взаємодій при цій гробниці з відповідними практиками при інших святинях у Великій церкві.

Джерела та література

I. ІР НБУВ. - Ф. 175. - Спр. 138. - 56 арк.

II. ІР НБУВ. - Ф. 175. - Спр. 2383. - 5 арк.

III. Фонди НКПІКЗ, КПЛ-А 288. - 29 арк.

IV. Фонди НКПІКЗ, КПЛ-А 304. - 273 арк.

V. Фонди НКПІКЗ, КПЛ-А 313. - 70 арк.

VI. Фонди НКПІКЗ, КПЛ-А 357. - 246 арк.

VII. Фонди НКПІКЗ, КПЛ-А 363. - 696 арк.

VIII. Фонди НКПІКЗ, КПЛ-А 369. - 294 арк.

IX. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 благ. - Спр. 3443 а. - 522 арк.

X. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 595. - 12 арк.

XI. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 789. - 22 арк.

XII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 1467. - 6 арк.

XIII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 1519. - 11 арк.

XIV. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 1602. - 68 арк.

XV. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 2352. - Ч. 4. - 195 арк.

XVI. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 2637. - Ч. 1. - 597 арк.

XVII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 2637. - Ч. 2. - 314 арк.

XVIII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 2637. - Ч. 3. - 529 арк.

XIX. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 2815. - 13 арк.

XX. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 2926. - 5 арк.

XXI. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1, загальночерн. - Спр. 877. -

5 арк.

XXII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 КДС. - Спр. 290. - 379 арк. XXIII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 КДС. - Спр. 291. - 160 арк.

XXIV. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 КДС. - Спр. 298. - 294 арк.

XXV. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 КДС. - Спр. 623. - 88 арк.

XXVI. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 черн. - Спр. 94. - 2 арк. XXVII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 черн. - Спр. 112. - 217 арк. XXVIII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 1 черн. - Спр. 127. - 331 арк.

XXIX. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 2 заг. - Спр. 254. - 155 арк.

XXX. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 2 заг. - Спр. 268. - 12 арк.

XXXI. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 2 заг. - Спр. 287. - 191 арк. XXXII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 2 заг. - Спр. 291. - 9 арк. XXXIII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 2 заг. - Спр. 381. - 16 арк. XXXIV. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 2 черн. - Спр. 299. - 34 арк. XXXV. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 2 черн. - Спр. 1004. - 38 арк.

XXXVI. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 3 заг. - Спр. 86. - 10 арк.

XXXVII. ЦДІАК України. - Ф. 128. - Оп. 3 заг. - Спр. 705. - 20 арк.

1. 27 марта... // Харьковские епархиальные ведомости (ЕВ). - Отдел оф., неоф. - № 15 (10 апреля). - 1883. - С. 247-248.

2. Барвінський О. Моя подорож на Україну / О. Барвінський // Барвінський О. Спогади з мого життя / О. Барвінський. - Нью-Йорк - К. : Смолоскип, 2004. - Ч. 1 і 2. - С. 334-365.

3. Беляев П.И. У великих святынь: (Из путевых заметок). Тамбов, Воронеж, Курск, Чернигов, Киев, Полтава и Харьков / П.И. Беляев. - Саратов : Тип. Союза печ. дела и продажи изд., 1909. - II, 138 с.

4. Глаголев А. Записки русского путешественника : в 4 ч. / А. Гла-голев. - СПб. : тип. Императорской российской акад., 1837. - Ч. 1. - 286 с.

5. Домрачева В. В Киев через Москву (третья экскурсия воспи-танниц Вятского епархиального училища) (Продолжение) / В. Домра-чева // Вятские ЕВ. - Отдел неоф. - № 50 (15 декабря). - 1911. - С. 1086-1094.

6. Завалишин И.И. Эпопея тысячелетия. Паломничество И. З. 862 - 1862 / И.И. Завалишин. - М. : А. Мамонтов, 1866. - 294 с.

7. Захарченко М.М. Киев теперь и прежде / М.М. Захарченко. - К. : Кульженко, 1888. - 290 с.

8. Кізлова А.А. Братія Києво-Печерської Успенської лаври в со-ціальних взаємодіях навколо поховань св. препод. Антонія і Феодосія в печерах (кінець XVIII - початок ХХ ст.) / А.А. Кізлова // Гілея: науковий вісник. - 2016. - Вип. 113. - С. 11-15.

9. Кізлова А.А. «Великоцерковні приставники» в комунікації з відвідувачами Києво-Печерської Успенської лаври (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.) / А.А. Кізлова // Наукові записки Вінницького дер-жавного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. - Вип. 25. Збірник наукових праць. - Вінниця, 2017. - С. 47-52.

10. Кізлова А.А. Соціальні взаємодії насельників Києво-Печерської Успенської лаври щодо переоблачення мощей святих і заміни їх покро-вів (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.) / А.А. Кізлова // Історич-ний архів. Наукові студії : збірник наукових праць. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2017. - Вип. 18. - С. 12-24.

11. Корсун Г.Н. Мои впечатления от IV Всероссийского Миссио-нерского Съезда / Г.Н. Корсун // Полтавские ЕВ. - Отдел неоф. - № 31 (1 ноября). - 1909. - С. 1265-1272.

12. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. - К. : КПЛ, 1795. - 171 с.

13. Максимов В. Образовательная и паломническая поездка вос-питанниц Тверского епархиального женского училища в Киев (продол-жение) / В. Максимов // Тверские ЕВ. - Ч. неоф. - № 3 (1 февраля). - 1904. - С. 85-94.

14. Максимович И. Паломник Киевский / И. Максимович. - К. : Ф. Гликсберг, 1845. - 146 с.

15. На юге : Путевой дневник воспитанников Самар. духов. семи-нарии / под ред. препод. К. Казанского. - Самара : тип. Самар. духов. консистории, 1900. - 228 с.

16. Опыт исследования об имуществах и доходах наших монас-тырей / [соч. Д.И. Ростиславов]. - СПб. : Тип. Мор. м-ва, 1876. - [4], 396 с.

17. Освящение Великой церкви Успенской Киево-Печерской лав-ры // Киевские ЕВ. - Отдел неоф. - № 16 (15 августа). - 1901. - С. 740-746.

18. Паломничество воспитанниц Одесского епархиального женско-го училища чрез Киев в Москву и Троице-Сергиеву лавру // Херсон-ские ЕВ. - Отдел неоф. - № 22 (16 ноября). - 1909. - С. 585-595.

19. Попов И.Г. Русская народно-бытовая медицина / И.Г. Попов. - СПб. : 1903. - 404 с.

20. Святитель Павел, митрополит Тобольский и Сибирский (1705 - 1770) / сост. проф. прот. Ф. Титов. - К. : [КПЛ], 1913. - 90 с.

21. Сементовский Н. Киев и его достопамятности / Н. Сементов- ский. - К. : Губернское управление, 1852. - [4], IV, 259 с.

22. Софронов С.Г. Территориальные аспекты формирования системы православных святынь (на примере русских святых и богоро-дичных икон) / С.Г. Софронов // Наследие и современность : инфор-мационный сборник. - М. : Б/и, 2002. - Вып. 9. - С. 20-72.

23. Титов Ф. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры и других святынь и достопримечательностей города Киева / Ф. Ти-тов. - К. : КПЛ, 1911. - 156 + VI с.

24. Титов Ф. Киево-Печерская лавра / Ф. Титов // Богословская энциклопедия / под ред. Н. Глубоковского. - СПб., 1909. - Т. 10. - С. 655-678.

25. Титов Ф. Слово в четверток Пасхальной седмицы и в день изнесения мощей преподобной Евфросинии, игумении и княжны Полоц-кой из Киева в Полоцк. 22 апреля 1910 года в Великой церкви Киево-Печерской лавры / Ф. Титов. - К. : КПЛ, 1910.

26. Титов Федор Иванович, протоиерей. Хронологический указа-тель основных публикаций [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http ://qoo .by/2uht.

27. Шероцкий К.В. Киев. Путеводитель / К.В. Шероцкий. - К. : Кульженко, 1917. - 376 с.

28. Щеглова А. Поездка в Киев и Чернигов воспитанниц Бого-словской Церковно-Учительской школы / А. Щеглова // Тульские ЕВ. - Отдел неоф. - № 13 (1 июля). - 1904. - С. 396-408.

29. Щепанская Т.Б. Кризисная сеть (традиции духовного освоения пространства) / Т.Б. Щепанская // Русский Север : к проблеме локал. групп : [сб. ст.]. - СПб. : МАЭ, 1995. - С. 110-176.

30. E. S. Kyjev, Rusky Jerusalem / E. S. // Rude kvety. Illustrovany lidovy mestenik pro zabavu a pouceni. - 1913-1914. - Rocnik 13. - № 3. - S. 38-43.

Размещено на Allbest.ru