Зміна уявлень про фізичний розвиток людини серед українців Галичини в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміна уявлень про фізичний розвиток людини серед українців Галичини в кінці ХІХ - першій третині ХХ ст.

Богдан Матулкін

У статті на підставі публікацій у пресі, праць теоретиків спортивного руху та архівних матеріалів проаналізовано еволюцію уявлень серед українців Галичини про фізичний розвиток людини, можливості та завдання спорту. Встановлено, що зміна ставлення до спорту була спричинена синхронними тенденціями в країнах Центральної та Західної Європи. Олімпійський рух та популяризація спортивних занять серед широких верств населення спричинили те, що спорт став не лише звичним явищем повсякденного життя, а й одним із засобів модернізації суспільства. Показано зростання уваги до фізичного розвитку людини через запровадження уроків фізичної культури в навчальних закладах, а також позакласну роботу - походи, прогулянки тощо. Встановлено розбіжності у підходах до розвитку спорту між професійним спортивним рухом і національно- спортивними товариствами. Проаналізовано шляхи популяризації спортивного руху серед українців Галичини та зроблено висновок про його успішність.

Ключові слова: спортивний рух, Галичина кінця XIX- першої третини XX cm., модернізація, Іван Боберський, спортивні репортажі в періодичних виданнях.

У досліджуваний період одночасно із процесами модернізації багатьох сфер суспільного життя, змінювалися й уявлення про роль спорту й загалом фізичного розвитку. З одного боку, зростання уваги до фізичного виховання можна пояснити потребою вдосконалення тіла у зв'язку з ймовірними військовими діями; з іншого, спорт почали розглядати як соціокультурне явище, площина розваг чи відпочинку.

Метою цієї статті є конструювання цілісної картини уявлень українців Галичини про фізичний розвиток людини наприкінці ХІХ - у першій третині ХХ ст., що включає: визначення місця спорту у сфері освіти та виховання, національні прочитання спорту та фізичного виховання, виявлення відмінностей у ставленні до аматорського і професійного спорту.

Серед праць, які висвітлюють спортивне життя українців Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., особливо важливою для дослідження є монографія Оксани Вацеби «Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху», в якій проаналізовано передумови формування українського спорту [1]. Автор звернула увагу на становлення гімнастично-спортивних організацій та їх безпосередній вплив на еволюцію бачення ролі фізичного розвитку у суспільному житті тогочасної Галичини. Ґрунтовною є праця польського дослідника Войцеха Пьотровського «Od «Siczy» do «Sianu». Zarys ukrainskiego ruchu sportowego w latach 1868-1944 na terenie ziemi Przemyskiej», у якій автор на регіональному матеріалі показав джерела та ідейні підстави розгортання українського національного спортивного руху, засади розвитку української фізичної культури, перешкоди, які їм доводилося долати [2]. Вагому роль відіграє дослідження Богдана Трофим'яка, де він прагне аргументувати першопочаткову місію спортивного руху як чинника оздоровлення суспільства [3]. Активну роль у дослідженні даного питання відіграли Ярослав Боднар [4] та Роман Гах [5], які у дослідженнях вказують на комплексний розвиток галицького суспільства у сфері фізичного виховання. Останні простежують концепції та задуми, які перед собою ставили теоретики спортивного життя та показують те, як саме на практиці ці задуми були чи не були втілені. Питаннями фізичного виховання молоді займався і Олексій Гук, який аналізував стан і основні тенденції розвитку системи фізичного виховання української молоді в період між світовими війнами в Західній Україні [6].

Хоча історія українського спортивного руху в Галичині вже ставала об'єктом зацікавлення істориків, порушену в цій статті проблему вони спеціально не розглядали. Джерелами для її написання стали офіційні документи (законодавчі акти, матеріали товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт» та інших організацій); статистичні дані, матеріали тогочасних галицьких періодичних видань; особові джерела (листування організаторів українського спортивного руху Степана Гайдучка з Іваном Боберським, мемуари); візуальні матеріали. Також використано праці теоретиків фізичного виховання Людвіка Берковського [7], Адама Барока, І. Боберського, С. Гайдучка та інших. Ці джерела дозволяють не тільки відтворити етапи розвитку й організації українського спортивного руху, що загалом уже зроблено істориками, а й спрямувати дослідження в русло з'ясування соціокультурної місії спорту та фізичного виховання, в чому й полягає завдання цього дослідження.

На межі ХІХ-ХХ ст. спорт став одним із способів оновлення суспільства, вагомим чинником повсякденного життя [7, s. 3]. Умовою формування людини нового часу вважався комплексний розвиток особистості, який, серед інших аспектів, включав її фізичну підготовку. Відповідно до цих уявлень у тогочасній українській галицькій публіцистиці почали пропагувати тезу про те, що виховання галицької молоді повинно мати на меті плекання здорового, всебічно розвинутого індивіда [8, с. 23], гідного члена спільноти. У статуті українського гімнастично-спортивного товариства «Сокіл» одне з його завдань сформульовано так: «... виобразувати членів в гімнастиці через спільні справи, спільні прогульки... також вправи сторони пожарної, стрілення до ціли, їзди на кони і на скороходах, плавання, веслованя, фехтованя» [9, арк. 3].

Основним засобом формування фізично розвинутої особистості була гімнастика (руханка). На її ширше, ніж просто фізичний розвиток, значення ще у першій половині ХІХ ст. вказували польські медики: «Гімнастика, окрім впливу та сприяння належного фізичного виховання тіла, покращенню стану здоров'я шкільної молоді, має ще інші неоціненні блага, які в повсякденному житті можуть бути дуже корисними. Молодь, яка займається гімнастикою, дуже легко відвикає від звичної для свого віку неуважності, звикає до порядку, уваги, невтомного терпіння і витривалості; здобуває значну силу, вправність, а також надзвичайну свідомість розуму; одним словом, здобуває якості, які для кожної людини завжди мають велике значення» [7, s. 5]. Викладачі руханки також пропагували роль спорту й фізичного розвитку як необхідних складових частин суспільного життя, роз'яснювали, що заняття фізичними вправами призведе до «оздоровлення» галицького суспільства, розвине культуру гігієни тіла та тіловиховання. Учителі фізичного виховання не були обмежені викладанням своєї дисципліни - окрім безпосередніх завдань, вони мали можливість доносити до своїх підопічних певні духовні цінності, внутрішні переконання, моральні, культурні чи практичні засади.

Утім, результати зростання уваги до фізичного розвитку ставали помітними не одразу [10, s. 4]. Незважаючи на деякі успіхи (включення шкільної гімнастики до переліку обов'язкових навчальних дисциплін в 1910 р.), викладачі гімназій із загальних предметів ставили чимало перешкод для розвитку руханки, скептично оцінюючи її викладання в освітніх закладах. Також і батьки, які не бажали, щоб їхня дитина займалася фізичними вправами, могли звільнити її від занять на підставі лікарської довідки або ж віддаленого від навчання місця проживання. Щоправда, такі випадки не були масовими, а юнаки й дівчата охоче відвідували гімнастичні заняття.

Заняття із гімнастики мали свої особливості у кожній гімназії. Найпоширенішими формами їх проведення були методичні лекції із фізичного виховання (у гімнастичному залі або на свіжому повітрі), на яких учням роз'яснювали суть і переваги від систематичних фізичних вправ; ігри; польові навчання; легкоатлетичні дисципліни; спортивні заходи та екскурсії. Діти особливо цінували вправи, які розвивали почуття ритму. Виконували гімнастичні вправи на перекладині, брусах, «коні», «стрибки через козла» тощо. Окрім того, проводили десятихвилинні заняття із фізичного виховання, відомі під назвою «гімнастика до занять» [5, с. 7-8]. Вона проходила у коридорах школи чи залах і мала сформувати фізичну готовність учнів до початку навчального дня, запобігти викривленню постави, загартуванню організму і підготовки школярів до систематичних вправлянь. Існували також затверджені навчальні програми із фізичного виховання [6].

Важливою проблемою того часу вважалося покращення постави серед молоді [11, s. 16-20], розвиток гнучкості та еластичності, а скерований на ці завдання комплекс вправ чи не найбільше влаштовував теоретиків руханки. Комплексний підхід до занять гімнастикою свідчив про їх намагання пояснити учням, що заняття спортом потрібне насамперед їм, а не викладачеві, що систематичне вправляння забезпечить фізичне здоров'я; а після завершення навчання обов'язкова участь у руханкових товариствах та піклування про своє здоров'я сприятиме майбутньому безтурботному життю [12, с. 9]. Акцент поставлено не на розширення мережі руханкових товариств, а на активніше залучення - як дітей, так і дорослих - до повсякденних занять фізичними вправами [12, c. 9] (так звана «домашня гімнастика») [13, s. 1].

Важливим чинником зміни уявлень про фізичний розвиток став туризм - як спосіб пізнання свого краю виокремився як один із напрямків виховання молоді в національному дусі [14, арк. 20]. Аналіз тогочасної періодики дає зрозуміти, що особливо частими були туристичні походи школярів у супроводі вчителів, педагоги впроваджували туризм у позакласну роботу, проводили прогулянки, мандрівки та екскурсії. Наприклад, учитель Коломийської гімназії Цісик із групою товаришів мандрував «з Коломиї через Молодятин, Ослави, Яремче, Микуличин і Ворохту, аж ген на Говерлу». А учитель Городенківської української гімназії Шкляр водив учнів упродовж 19121914 рр. у мандрівки аж за Дністер [15, с. 147]. Учні Львівської академічної гімназії здійснювали прогулянки в околицях Кайзервальду, Кульпаркова, Козельників, Личаківських пасік, Сокільників, Лисинич, де проводили змагання та вправлялися [16, с. 29]. У вільні від занять дні молодь організовувала екскурсії - піші та на велосипедах, на невеликі й значні відстані.

Часто здійснювалися походи в ліс, переважно на весь день [5]. З ініціативи товариства «Пласт» відбувалися «пластові неділі» [17, арк. 1] та «недільні табори» - дводенні прогулянки із ночівлею у шатрах [18, арк. 1]. Під час мандрів перед пластунами також стояло завдання «вивчити і плекати ріжні роди змагу» - копаний м'яч, сітківку, легку атлетика, велоспорт та ін. [14, арк. 26; 18, арк. 1]. Для молоді прогулянки та мандрівки стали кроком до «нової охоти до роботи» [19, с. 1-2]. Туристичний рух ставав дедалі чисельнішим, щоправда, водночас він набував більш розважально- спортивного, ніж краєзнавчо-пізнавального характеру.

Спортивні заняття, які впливали на зміну уявлень про фізичний розвиток людини, мали дві цілі: 1) розвиток рухових можливостей людини; 2) оздоровлення всього організму (питання гігієни та естетичного аспекту також були включені). Цей оздоровчий ефект мав бути поєднання фізичних вправ із принципами здорового способу життя, як-от: правильне харчування, здоровий сон, відсутність шкідливих звичок [20, с. 3]. Дотримання цих норм вело й до змін у психологічному плані - людина починала відчувати потребу у фізичних вправах для життєвого тонусу і хорошого самопочуття. Регулярні заняття спортом ставали модним явищем, ознакою хорошого тону. Також приходило розуміння того, що фізичні вправи потребують регулярних занять, тоді як хаотичні й окремі випадки розминок можуть принести шкоду [21, с. 8-9]. галичина спорт фізичний культура

Українська преса Галичини початку ХХ ст. містить чимало критичних зауважень про неготовність суспільства серйозно поставитися до питань фізичного виховання: «ставати в лави й триматися просто - це нижче нашої гідності, - і що всякі там витребеньки - це ярмо, накладене на свобідну людину» [22]; «зайве нищення черевиків» [1, с. 72]. Дописувачі підкреслювали потребу працювати в цьому напрямку насамперед із молоддю: «вихованє треба зачати з молодежи. Громадні вправи, спільна руханка, рухові забави та гри є важним способом, що розбуджує волю молодого чоловіка, робить єго витревалим і завзятим... Сильна воля і злука ведуть до побіди!» [23, с. 1]. Журналісти зазначали, що руханка «дає здоровля, відпорність, витривалість, веселий, спокійний настрій, виробляє відвагу, притомність ума. поправить поставу, примусить мязи і кости до розвою» [24, с. 5].

Подібні процеси відбувалися й серед галицьких поляків. Один із польських теоретиків фізичного виховання Л. Бєрковський, констатуючи легковажне ставлення до спорту, писав: «Дехто, не маючи належного уявлення про гімнастичні вправи й думаючи, що вони є лише забавками та полягають у непотрібному навчанні бігати або танцювати на канатах і т. д., стверджує, що їх можна замінити кількагодинною прогулянкою. Таке твердження є помилковим і походить лише від незнання» [7, s. 6]. Українські теоретики спортивного руху певною мірою повторювали й наслідували ці думки. С. Гайдучок окремо зупинявся на проблемах залучення нових членів до спортивних об'єднань та питанні відтоку кадрів. Він відзначав, що побутові труднощі, одруження чи служба у війську ставали вагомими мотивами для виходу зі складу спортивного товариства [25, арк. 55]. Поповнювати ж товариства за рахунок молоді ставало дедалі складніше [26], оскільки «молодь до них не горнеться, бо попала в психозу спорту як власної приятности і користи».

Зусиллями представників гімнастично-спортивного руху Галичини - І. Боберського, С. Гайдучка, Е. Жарського та ін. [3, с. 273-275] - зруйновано міф про те, що фізичне виховання є пустою тратою часу. Ці діячі своєю педагогічно-спортивною діяльністю піднесли роль фізичного виховання до одного з чільних місць у процесі формування молодих українських галичан [27]. Таким чином, у громадській думці можна простежити еволюцію у ставленні до спорту. Якщо у 5080-х рр. ХІХ ст. питання про фізичні вправи в повсякденному житті порушували здебільшого крізь призму здоров'я та медичних показників [28, s. 4-10], то в 1930-х рр. простежуємо підхід до спорту як до запоруки успіху і «влегшення» життя модерної людини [29, с. 4].

Важливим аспектом фізичного виховання була його взаємодія з військово-патріотичними товариствами. Таким чином, заняття спортом отримувало національне розуміння. Воно мало стати вагомим чинником гармонійного розвитку духу й тіла, національної свідомості, організованості, формування нового типу особистості, відродження традицій комплексного виховання молоді, яка була б готовою до ймовірних бойових дій за незалежність України [4]: «всі народи вперед їдуть, то і нам не вільно стояти на місци. Анґлїйці, Французи, Нїмцї і Чехи старають ся виховати молоде покоління до відваги, рухливости і чести» [30, с. 1], а «ми ж бо ведемо руханку по українськи» [31, арк. 96]. Допоміжними тут мали стати різноманітні види атлетичних і спортивних забав, що зробили б тіло «відважним, звинним і витревалим» [31, арк. 96]. Атлетичні та гімнастичні вправи у присутності глядачів ставали важливою ланкою спортивного життя Галичини [32, арк. 2], сприяли пропагуванню спорту як частини повсякдення. Ідеологи спортивного руху доводили, що спорт може «лікувати» не тільки фізичні, а й моральні проблеми: «дасть українцям конче потрібні не лише у спортах, а й в щоденному житті: витривалість, завзяття, силу волі... творчу, тактовну енергію, що нам її так бракує» [33, с. 22]. Для пропаганди занять спортом у пресі розміщували розвідки з історії фізичного виховання, зокрема й в інших країнах, та ін. [34, с. 2].

Вплив національно-патріотичних товариств на розвиток спорту призвів до поділу уявлень про нього. Можна виокремити дві точки зору на фізичний розвиток тогочасної людини. Прихильники першого підходу виступали за переважаючий розвиток тих спортивних умінь, які найкраще вдавалися конкретній особистості та призводили до успіху на спортивних змаганнях. Їх опоненти, натомість, стверджували, що потрібно рівномірно розвивати всі фізичні якості людини [4, с. 16-17]: «сьогодні погляд на спортові гуртки молоді, які мають оден виключно спорт на увазі, спорт, котрий сам для себе є ціллю, з цього погляду оці спортові гуртки є недоцільні» [14, арк. 20-21]. Як приклад цієї диференціації можна подати той факт, що згідно з регламентом «Запорізьких ігрищ», «від змагань будуть виключені ті, хто заводово займаються фізичними вправами» [14, арк. 30].

Інша течія була представлена гімнастично-спортивними організаціями, мета яких полягала у вихованні української молоді, позбавленої яскраво вираженого індивідуалізму. Вони критикували спортивні клуби за те, що ті начебто пропагували однобічну підготовку, що призводило до надмірного егоїзму та зарозумілості. Фактично це твердження стосувалося професійного спорту. Натомість прихильники комплексного підходу до фізичного розвитку особистості наполягали на тому, що індивідуалізм є шкідливим чинником, що намагання встановлювати рекорди та шукати славу в спорті ведуть до вузької спеціалізації, а вона перешкоджає всебічному розвитку тіла і веде до знищення здоров'я. Вони пропонували «не відтягати людей від продуктивної праці, але противно, доповнити її життя заняттям, яке поза іншими, позитивними моментами вернуло би їм ще ту життєрадість» [35, с. 1].

Позиція спортивно-гімнастичних товариств щодо недоцільності «індивідуалізації» спортивного життя проявлялася в їх спортивній діяльності, де практично не було місця надзвичайно високим досягненням, проте комплексне фізичне виховання проводилося на належному рівні. Цей підхід був вигідним для уніфікації системи фізичного вишколу молоді. Основними представниками цього підходу стали товариства «Сокіл» і «Січ», які вважали своєю метою «формування сильних характерів в здоровім тілі, щоб тим способом причинитись до чим скорішого движення свого народу» [36, арк. 3]. Утім, незважаючи на початковий ентузіазм, сокільський рух розвивався доволі повільними темпами, залучаючи в перші роки діяльності мізерну кількість нових членів [37, с. 6; 38, с. 3]. Перші руханкові вечори, організовані зусиллями товариства, показали системні проблеми в залученні українців до активного способу життя [39, с. 5]. Лише сокільські здвиги продемонстрували поступове перетворення галицького спорту в масове соціальне явище.

Профілюючі спортивні товариства ставили за мету досягнення результатів у спорті й надавали меншого значення популяризації фізичної культури. Критика в їх бік особливо посилалася на початку 1930-х рр.: «вишукувати серед маси одиниці з «ґеніяльними мязами» і «талантом в ногах», тренувати їх чи радше тресувати їх на лад циркових звірів, щоби потім показувати їх цікавій публіці та ще може заробити гроші на тому» [40, с. 1]. Утім, навіть теоретичне заперечення індивідуалізації спорту було неможливим через популярність спортивних змагань у країнах Західної Європи. Спрямування національно-спортивних товариств здебільшого в русло політичної боротьби («всесторонньому, гармонійному вихованню українця., щоб добре міг служити Українському народові» [41, с. 4], «щоб своє поле оборонити, коли б його треба боронити» [42, с. 2]) врешті призвело до розмежування спортивних і національно-спортивно товариств.

Порівнюючи ці два підходи до розвитку українського спорту, зазначимо, що галичани все ж надавали перевагу гармонійному і комплексному спортивному вихованню. На прикладі легкої атлетики можна побачити, що на середину 1930-х рр. повна індивідуалізація спорту Галичині радше не загрожувала. Деякі спортовці ставали рекордсменами в кардинально протилежних дисциплінах (Тадей Козак - біг на 110 метрів з перешкодами та метання диску чи ратища; «Орися»

Кобзар - спринтерські дистанції та стрибки у висоту та довжину). Це свідчило про те, що базою у фізичному розвитку людини залишалися її дані, закладені природою, та застосування комплексу, а не лише профільних вправ [43, арк. 3-73]. Найбільшою популярністю користувалися варіативні змагання з тризмагу (троєборства) чи п'ятизмагу (п'ятиборства), оскільки вони розкривали потенціал фізичних якостей людини, давали змогу повноцінно займатися формуванням власного ідеалу здорового та міцного тіла.

Руханка та варіативні спортивні заняття увійшли в повсякденне життя тогочасних галицьких українців як через систему навчальних закладів, спортивно-гімнастичних товариств, поширення інформації в пресі, діяльність теоретиків спортивного руху [44, арк. 108], так і через заклики до «домашньої гімнастики» [13, s. 1]. Значної уваги заслуговує роль галицької преси, яка спеціальними репортажами, агітаційними матеріалами чи статтями про галицький та закордонний спорт стимулювала розвиток останнього («спорт у маси» [40, с. 1]) і сформувала моду на спортивні вправи, утверджуючи тезу, що «спорт сьогодні - вже не примха людей і не діточа забавка» [45, с. 66]. Тому не є дивним, що українська громадськість із часом у спорті почала вбачати «приязність і користь» [46, арк. 54]. Таким чином, у досліджуваний період уявлення про фізичний розвиток людини суттєво змінилися. Особистість мала стати відповідальною щодо власного тіла і здоров'я.

Список використаних джерел

1. Вацеба О. Нариси з історії західноукраїнського спортивного руху. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. 232 с.

2. Piotrowski W. «Od «Siczy» do «Siam». Zarys ukrainskiego ruchu sportowego w latach 1868-1944 na terenie ziemi

Przemyskiej. Przemysl: [S.n.], 2010. 633 s. 3. Трофим'як Б. Є. Гімнастично-спортивні організації в національно- визвольному русі Галичини (друга пол. ХІХ ст. - перша пол. ХХ ст.). Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 694 с. 4. Боднар Я. Б. Теоретичні та методичні засади фізичного виховання молоді Галичини кінця ХІХ - початку ХХ століття (до 1939 р.): автореф. дис. ... к-та наук з фізичної культури і спорту: 24.00.02. Львів, 2004. 20 с. URL: htto://repository.ldufk.edu.ua/bitstream/34606048/2257/1/bodnar j b.PDF (дата звернення: 20.03.2017). 5. Гах Р. В. Фізичне виховання гімназійної молоді на західноукраїнських землях (перша третина ХХ ст.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. 2010. № 2. С. 7-12. 6. Гук О. М. Система фізичного виховання молоді у Західній Україні у 1917-1939 роках. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc gum/vchdpu/2012 98 1/Guk.pdf (дата звернення: 20.03.2017); Гук О. М. Фізичне виховання дівчат у гімназіях Тернопільського воєводства міжвоєнного періоду URL: http://www.nbuv.gov.ua/uirn/Soc Gum/Fvs/2012 4/stati/ukr/R1/anot3,pdf. (дата звернення: 20.03.2017). 7. Bierkowski L. Kilka slow o waznosci, potrzebie i uzytku gymnastyki. Krakow: Z drukarni Stanislawa Cieszkowskiego, 1837. 26 s. 8. Дацюк І. Виникнення українського спортивного товариства «Сокіл» та його діяльність наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття // Сокіл-Батько. Альманах 1895-1995. Львів: РВО Основа, 1996. С. 23-25. 9. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України). Ф. 312. Оп. 1. Спр. 1. 10. Przewodnik do gimnastyki higijenicznej zastosowany glownie do uzytku domowego. Warszawa: Nakladem Redakcyi «Opiekuna domowego», 1874. 91 s. 11. Durski А., Durski J. cwiczenia wspolne. Lwow: Nakladem Zwi^zku polskich gimnastycznych Towarzystw sokolich, 1906. 148 s. 12. Значіння народних ігор для виховання тіла молоді // Вісти з Лугу. 1926. Ч. 3. 25 вересня. С. 9. 13. Wagner J. B. Gimnastyka domowa dla uzytku dzieci i dojrzalych osob. Warszawa: Nakladem i drukiem Jozepa Ungra, 1880. 100 s. 14. ЦДІАЛ України. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 1. 15. Шкляр О. Українські гімназії в Городенці. Нью-Йорк-Торонто-Вінніпег, 1978. С. 145-152. 16. Кучабський Ю. В. Петро Франко: Сторінки життя. Львів, 1999. 122 c. 17. ЦДІАЛ України у Львові. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 2. 18. ЦДІАЛ України. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 5. 19. Мандруємо? // Вісти з Запорожа. 1912. Ч. 69. 30 мая. С. 1-2. 20. Спорт і гігієна // Вісти з Лугу. 1929. Ч. 7. Липень. С. 3. 21. Благітка Я. Вплив руханки на людину // Сокільські вісти. 1928. Ч. 1. Січень. C. 8-9. 22. Мандзюк Д «20 тисяч українців мають купити по одному метрові парку». URL:http://gazeta.ua/articles/historv-iournal/ 20-tisvach-ukravinciv-mavut-kupiti-po-odnomu-metrovi-

parku/511210?mobile=true (дата звернення 01.04.2017). 23. Українці! // Вісти з Запорожа. Часопис руханкових і пожарних товариств. 1911. Ч. 53. 11 сїчня. С. 1. 24. Жарський Е. Значіння руханки в житті сучасної жінки // Новий час. 1936. Ч. 288. 22 грудня C. 5. 25. ЦДІАЛ України. Ф. 366. Оп. 1. Спр. 13. 26. Матулкін Б. Листування Івана Боберського та Степана Гайдучка як джерело до вивчення українського спорту в Галичині кінця ХІХ ст. - 1939 р. // Шевченківська весна-2016: історія: матеріали ХІУ Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених. Київ, 2016. С. 289-292. 27. Боберський І. Нові шляхи до тілесного виховання. - Львів: накладом Сокола-Батька, 1911. С. 9-44. 28. Baroc. A. Gimnastyka pod wzgl^dem wplywu swego na utrzymanie i przywrocenie zdrowia. Warszawa: w drukarnie J. Jaworiskiego, 1858. 44 s. 29. Руханка // Спорт: Часопис Українського Спортового Союзу. 1937. Ч. 7 (22). 15 травня. С. 4. 30. Де є наша цїль? // Вісти з Запорожа. Часопис руханкових і пожарних товариств. 1911. Ч. 54 і 55. 30 марта. - С. 1. 31. ЦДІАЛ України. Ф. 366.Оп. 1. Спр. 11. 32. ЦДІАЛ України. Ф. 847. Оп. 1. Спр. 3. 33. Лікування спортами // Новий час. 1936. Ч. 82. 12 квітня С. 22. 34. Фізичне виховання й доріст // Спорт: Часопис Українського Спортового Союзу. 1936. Ч. 14. 4 грудня. С. 2. 35. Рекорд і осяг. // Готові. 1934. Ч. 2. 14 травня. С. 1. 36. ЦДІАЛ України. Ф. 312. Оп. 1. Спр. 25. 37. До Другів-Соколів львівського повіту! // Вісти з Запорожа. Часопис руханкових і пожарних товариств. 1911. Ч. 53. 30 січня. С. 6. 38. «Сокіл-Батько» // Вісти з Запорожа. Часопис руханкових і пожарних товариств. 1911. Ч. 60. Серпень. С. 3. 39. Два руханкові вечори // Вісти з Запорожа. Часопис руханкових і пожарних товариств. 1912. Ч. 65. 30 січня. С. 5. 40. Спорт у маси // Готові. 1934. Ч. 1. 1 травня. С. 1. 41. Жарський Е. Основи сокільства. Львів: накладом «Сокола-Батька», 1937. 32 с. 42. Боберський І. Українське сокільство 1894-1939. Львів: Видавець «Сокіл-Батько», 1939. 16 с. 43. ЦДІАЛ України. Ф. 624. Оп. 1. Спр. 2. 44. ЦДІАЛ України. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 66. 45. Ковпак В. О. Українська спортивна періодика Галичини 20-30-х рр. XX ст. Львів: Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника, 2008. 236 с. 46. ЦДІАЛ України. Ф. 366. Оп. 1. Спр. 12.

Размещено на Allbest.ru