"Половецька кров" у шлюбній політиці п’ястів

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Половецька кров» у шлюбній політиці п'ястів

Ірина ТИМАР

Шляхом зіставлення даних русько-половецької і русько-польської генеалогій здійснено спробу віднайти у шлюбах із польськими П'ястами нащадків половецьких ханів (князів) у другому і третьому поколіннях. Проаналізовано декілька високоймовірних випадків. Хоча польські джерела жодного разу не згадують екзотичного приданого, автор припускає, що разом зі шлюбним посагом дочки або внучки половецької дружини руського князя до Польщі відправляли цінності й предмети побуту східного зразка, слуг половецького походження тощо.

Ключові слова: шлюб, половчанка, літопис, Рюриковичі, П 'ясти, матримоніальні зв 'язки, князі.

У польсько-половецьких відносинах ХІ-ХІІІ ст. не відомо жодного випадку укладення шлюбу між представниками династії П'ястів і нащадків половецьких ханів (у літописах вони всі іменовані князями), чому насамперед перешкоджали конфесійні відмінності. Однак на підставі джерел і генеалогічних студій зазначимо, що у венах польських володарів все-таки «половецька кров» текла. Звичайно, цьому сприяло посередництво третьої сторони, а саме руських Рюриковичів, не раз одружених з дочками половецьких ханів (князів). Доньки, народжені в таких шлюбах, виходили заміж за представників династії П'ястів, внаслідок чого «половецький елемент» міг потрапити й до їхніх земель.

Наукові дослідження істориків доводять, що польські князі дуже часто одружувалися з дочками руських Рюриковичів. Двосторонні матримоніальні зв'язки вже не один десяток років висвітлюються польськими та вітчизняними істориками - Освальдом Бальзером (Oswald Marian Balzer, 1858-1933), Казимиром Яшіньським (Kazimierz Aleksander Mikolaj Jasinski, 1920- 1997), Владимиром Пашуто (1918-1983), Яном Тенговським (Jan Tqgowski, *1947), Леонтієм Войтовичем (*1951), Даріушем Домбровським (Dariusz Dqbrowski, * 1965) та ін. Сумарно впродовж Х-XIV ст. налічується 26-ть вінценосних двосторонніх шлюбів⁸. У 19-ти випадках руська княжна мала прибути до володінь П'ястів разом із особистим супроводом⁹. Російський лінгвіст та історик Федор Успенський (*1970) наводить 11-ть випадків русько-половецьких шлюбів протягом двох століть, при цьому зауваживши, що на практиці їх мало б бути значно більше, а окреслені випадки - лише ті, що підтверджені писемними джерелами¹⁰. Опираючись на запропоновані дані, припускаємо, що серед руських князівен, виданих за П'ястів, були дочки або внучки від шлюбів, укладених між руським князем і половчанкою. Йдеться про кілька випадків.

Першим гіпотетичним прикладом є добре відомий і досліджений істориками шлюб, котрий відбувся близько 1103 р. між Болеславом Кривоустим (Bolestaw III Krzywousty, 10851138) і дочкою великого київського князя Святополка Ізяславовича (1050-1113) Збиславою (між 1085/1090 - між 1112/1114). Для князя Болеслава одруження слугувало запорукою одержання допомоги від руських родичів у боротьбі за владу в Польщі між синами польського князя Владислава Германа (Wtadystaw I Herman, 1043-1102).

Про видання до Польщі Збислави згадує Іпатіївський літопис¹¹ і польський автор XV ст. Ян Длугош¹². Її руське походження та ім'я повідомляється в ряді польських наративів - «Ка- м'янецьких анналах» («Rocznik kamieniecki»), «Великопольській хроніці» («Chronica Poloniae maioris»)¹³ і Родоводі польських князів¹⁴. Одруження Болеслава Кривоустого зі Збиславою «Давні Свентокшиські аннали» («Rocznik Swqtokrzyski dawny») датують 1103 р.¹⁵, решта написаних у володіннях П'ястів джерел - 1104 р.¹⁶. Іпатіївський літопис згадує про відправлення в 1102 р. Збислави з Русі до Польщі для укладення шлюбу з Болеславом¹⁷. О. Бальзер зауважив, що названі джерелами різні дати 1102 і 1103 рр. не суперечливі, а навпаки підтверджують і доповнюють одна одну: «Нестор констатує факт виїзду Збислави з Русі до Польщі, а не сам шлюб, і якщо княжна вирушила наприкінці 1102 р., то природно, що шлюб мав відбутися 1103 р., як подають «Давні Свентокшиські аннали»¹¹⁸.

В даному дослідженні висуваємо гіпотезу, що матір'ю Збислави могла бути половецька княжна, дочка хана (князя) Тугоркана (1028-1096). Як на підтвердження, так і спростування запропонованої тези є ряд аргументів. По-перше, дата народження Збислави невідома, що дає можливість власне й припустити її половецьке походження «за кужелем». Відомо, що Святополк Ізяславович вперше одружився саме з дочкою половецького хана 1094 р.. Однак в історичній науці існує й погляд, що до цього він мав зв'язок з якоюсь невідомою княжною чи наложницею. На спростування походження Збислави від змішаного русько-половецького шлюбу існують такі аргументи:

1. Одруження Болеслава Кривоустого зі Збиславою відбулося через дев'ять років після шлюбу її батька з половчанкою, а відомо, що в середньовічному католицькому світі віддавати дівчаток заміж можна було не раніше 12-річного віку, а на Русі, згідно з так званим «візантійським» уставом - 13-річному. Відтак Збислава мала народитися не пізніше, ніж на початку 1091 р..

2. Уже 1105 р. народився перший і єдиний син Болеслава Кривоустого у цьому шлюбі - Владислав (Wladyslaw II Wygnaniec, 1105-1159).

Однак існують й протилежні аргументи:

1. По-перше, попри чітко визначений дозволений для шлюбу вік, практика свідчить, що далеко не завжди цих норм дотримувалися. Зокрема, Д. Домбровський припустив, що у віці до 13-ти років були видані заміж такі представниці гілки Мстиславовичів: за Ярослава Свято- полковича (1072-1123) - N - дочка Мстислава Володимировича (1076-1132); за польського князя Лєшка Білого (Leszek Bialy, 1184-1227) - N - дочка (можливо Ґримислава) Інгвара Ярославовича (?-1220); Всеволод Юрійович (1154-1212) видав свою дочку Верхуславу (бл. 1180-?) заміж за Ростислава Рюриковича (1172-1217/1218) у 8-річному віці; напівдійсним (matrimo- nium claudicans) вважається шлюб малолітньої Феодори (між 1182/1184 - між 1241/1253), дочки Романа Мстиславовича (1152-1205), із Володимиром Ярославичем (1151-1199), котрий практично, зі зміною політичної ситуації в Галичі, одразу ж і розпався; шлюб двох неповнолітніх - ростовського князя Костянтина Всеволодовича (1186-1218) і доньки Мстислава Романовича (1156-1223) Агафії (1185/1189-1221). Також можливо, що Мстислав Мстиславович (1180-1228) доволі рано віддав заміж своїх дочок Ростиславу (1198/1204-1216) за Ярослава Всеволодовича (1191-1246) та Анну (між 1204/1207 - між 1241/1246) пошлюблену з Данилом Романовичем (1201-1264). Без сумніву, не досягла повноліття на момент шлюбу його молодша дочка Марія (1210/1211 - після 1227), дружина угорського королевича Андрія (Andreas, 1210 - 1233/1234). Наявність цих, далеко не повних за переліком, прикладів дозволяє припустити ймовірність укладення шлюбу Збислави і Болеслава до досягнення нею дозволеного віку, хоча в такому випадку сумнівним (проте не виключеним!) залишається факт народження нею сина вже наступного року. половецький польський генеалогія п'яст

2. По-друге, жодне джерело нічого не повідомляє про дружину Святополка, попередницю половчанки. Львівський дослідник Л. Войтович, покликаючись на російського історика початку ХХ ст. М. Баумгартена, вважає її наложницею, втім без вказівки на якесь джерело. В літописах знаходимо повідомлення про народження першого сина Святополка - Мстислава (^ 1099) від наложниці. Російський дослідник Олександр Назаренко (*1948) вважає, що дочка Тугоркана не могла бути першою дружиною київського князя, бо неправдоподібно, аби князь вперше одружився у віці 44-х років. Втім літописнийpassus: «Стополкъ же посади сна своего Володимери Мьстислава иже бі w наложниці ему» свідчить радше, що інший син Святополка, вищезгаданий Ярослав, не народжений від тієї ж наложниці, бо навряд чи так би висловився автор літопису (не відомо, на основі яких даних російський автор XVIII ст. Василь Татищев вважав Ярослава й Мстислава єдиноутробними братами). На підставі цього О. Назаренко вважає, що мати Ярослава не була наложницею, а якоюсь невідомою дружиною Святополка, дочкою котрої є й Збислава.

3. По-третє, було б дивно, якби один із найавторитетніших польських князів погодився на шлюб із народженою від наложниці дівицею, котра й ще доводилася йому близькою родичкою у третьому поколінні. Дід Збислави - Ізяслав Ярославович (1024-1078) був одружений із сестрою діда Болеслава Кривоустого - Казимира І Відновителя (Casimirus, 1016-1058). Польський хроніст Галл Анонім повідомив, що одруження Збислави з Болеславом вимагало офіційної папської згоди - диспензи, отриманої все ж попри канони і загальну практику. Зауважимо, що на загал, у середньовічній Європі шлюби між родичами в третьому поколінні не були поодинокими.

Отже, приймаючи за робочу версію про походження Збислави від наложниці, залишається без відповіді питання, для чого шанований польський володар, близький родич руського князя, погодився на шлюб з дочкою наложниці, до того ще й супроти канонічного права. Літопис повідомляє під 1104 р. про народження у князя Святополка сина Брячислава, а отже, на момент переїзду Збислави половецька дружина київського правителя була живою. Тому у будь- якому випадку готувала Збиславу до шлюбу й відправляла до майбутнього чоловіка саме вона. Навіть якщо дочка половецького хана (князя) не була матір'ю Збислави, тільки вона могла керувати процесом шлюбного приготування для молодої княжни. Не виключено, що до Польщі разом зі Збиславою відправили й половецьких слуг, східні скарби, багатства і т. д..

На цьому тлі доречно згадати історію видання заміж дочки київського князя Всеволода Ярославовича (1030-1093) і половчанки, охрещеної під іменем Анна (fllll), - Євпраксії (Adelheid, Praxedis, 1071-1109). З німецької «Хроніки Розенфельдського монастиря» («Chronicom monasterii Rosenfeldensis seu Hassefeldensis») відомо, що вона приїхала до Німеччини в ролі нареченої з незліченим багатством, з верблюдами, навантаженими дорогими полотнами і камінням . Ці екзотичні, небачені в землях імперії каравани привернули значну увагу сучасників, можливо, саме у зв'язку з оригінальністю посагу та використанням верблюдів. Верблюди не були традиційною складовою руських шлюбних посагів, але могли свідчити про степове походження близьких родичів нареченої. Жодного іншого подібного випадку за участі руських князівен джерела не нотують, втім такий супровід завжди з являється при описах східних посольств . На підставі наведених даних німецький дослідник Гартмут Рюсс (Russ Hartmut, *1941) переконаний у активній участі матері нареченої Анни у приготуванні приданого для дочки.

Відтак можна провести деяку аналогію між Євпраксією та Збиславою, життя й діяльність котрих припали практично на один і той самий час. Дружина Болеслава Кривоустого теж могла привезти до Польщі як придане предмети східного походження, раніше не відомі в польських землях. Хоча автори джерел оминають цей випадок своєю увагою. До Німеччини Євпраксія їхала радше через польські землі, що також «не покрито» джерелами. Хіба це не викликало б у поляків справедливого, такого як у німців, зацікавлення? До слова, про факт викупу з польського полону перемишльського князя Володаря Ростиславича (f 1124), польські автори також повідомляли доволі стримано, обмежившись сухою констатацією виторгуваної суми. Натомість німецький хроніст Герборд деталізував: «Золота і срібла, і різних цінностей у вазах і одязі, та різних багатств привезено на колісницях і верблюдах до Польщі стільки, що вся Русь незвично збідніла» («aurum et argentum et quequae preciosa in vasis et vestibus et variis opum speciebus, quadrigis et camelis in Poloniam apportantibus, otaut Ruthenia tota insolita paupertate contabesceret»).

Порівняно з іншими польські джерела нічого не згадують й про незвичну зовнішність чи поведінку руських (напівполовецьких) наречених. Наприклад, інтерес до особистості Євпраксії відомий за різними джерелами. Привертають увагу повідомлення про норовливий характер імператриці, її привабливість і красу. Існує думка, що саме східне походження жінки виділяло її з-посеред німецьких. До слова, у німецьких «Анналах святого Дісібоді « («Annales sancti Disibodi») зазначено, що імператор Генріх IV «палав» шаленою пристрастю до неї. Російська дослідниця Олена Мельникова (*1941) вважає це свідченням укладення шлюбу не з політичних міркувань, а природного інтересу німецького імператора до руської княжни, що може опосередковано підтверджуватися лаконічним висловом анонімного автора «Слова о полку Ігоревім»: «красныя дЪвкы половецкыя». Відтак цілком справедливими є слова Г. Рюсса, який вважає, що руських князів у шлюбах з половчанками приваблювала не лише політична користь, а й краса. Саме цим історик пояснює одруження з половчанками не лише Всеволода, а і його сина Володимира, прозваного Мономахом (1053-1125) та племінників Святополка Ізя- славовича і Олега Святославовича (1051-1115). При цьому війни з номадами тривали безперестанку .

«Мовчання» до теми польських джерел вказує на, мабуть, неважливість цієї інформації. Про напівкочове походження не акцентується в джерелах династії П'ястів й у випадку перших шлюбів з угорками. Так, існує припущення, що другою дружиною Болеслава І Хороброго (Boleslaus, 967-1025) була дочка угорського охрещеного, втім зі сповідуванням кочових традицій, князя Ґейзи (Geza, f997). Німецький хроніст Тітмар Мерзебурзький (Thietmar von Merseburg, 975-1018) зазначив, що Болеслав «з Угорщини взяв дружину» («Ungaria sumpsit uxorem») , котру польські хроніки називали «дочкою угорського володаря» («filia ducis Ungarie»). Пізніше у XV ст. Я. Длугош зазначив, що вона народилася від шлюбу Ґейзи та його першої дружини. У дослідників запропонована версія викликала сумніви, тому в сучасній генеалогії видану заміж за Болеслава І жінку пов'язують із родиною представника якогось угорського знатного роду. Втім, беззаперечним фактом залишається переїзд у володіння П'ястів представниці на той момент ще не християнізованої поганської Угорщини, котра ще не відійшла від кочових традицій.

Другий випадок шлюбу представника династії П'ястів із жінкою напівполовецького коріння, за версією польського дослідника Криштофа Бенишкевича (Krzysztof Benyskiewicz, *1959), торкається доньки князя Всеволода Ярославича та половчанки, охрещеної під іменем Анна, сестри Євпраксії - Катерини (^ 1108) виданої за сина короля Болеслава Сміливого (Boleslaw II Smialy, 1042-1081) - польського володаря Мешка (Mieszko Boleslawowic, 1069- 1089). Єдина згадка про Катерину Всеволодівну занотована в літописах під 1108 р., де подано лише факт смерті княжни.

Не виключено, що напівполовчанкою була руська дружина князя Одона (Odon, Odo, 1141-1194). У польського хроніста ХІІ - початку ХІІІ ст. Вінцентія Кадлубка читаємо, що тестем одного з синів великопольського князя Мешка ІІІ Старого (Mestko, 1126-1202) був галицький князь, ідентифікують котрого по-різному. Свого часу польський дослідник Стослав Лагуна (Stoslaw Laguna, 1833-1900) дійшов висновку, що дружиною Одона була дочка Володимира, сина Ярослава, прозваного у «Слові о полку Ігоревім» Осьмомислом (1130-1187). Л. Войтович натомість вважає її дочкою самого князя Ярослава. У будь-якому випадку вона зберігала кровний зв'язок з галицьким володарем, будучи або його дочкою, або внучкою. За джерелами відомо, що у Ярослава Володимирковича була лише одна законна дружина - Ольга, донька суздальського князя Юрія Довгорукого (1090-1157), видана заміж 1150 р.. Натомість матір'ю нареченої була дочка половецького хана Аепи (?).

Наступним, цілком імовірним, випадком вкраплення «половецької крові» до династії П' ястів може бути шлюб мазовецького князя Земовита І Конрадовича (Siemowit, Ziemowit, 1215-1262) з руською княжною Переяславою (f1283). На руське коріння жінки вказує не тільки її ім'я, а й розлогіші свідчення Яна Длугоша. Занотоване ним ім'я «Preislawa» реконструйовано в Переяслава. Інформації про цю жінку небагато, втім для нашої роботи важливими є питання її філіації. Частина дослідників, наслідуючи висунуту О. Бальзером думку, припускає належність Переяслави до сім'ї Данила Романовича і Анни - дочки князя Мстислава Мстиславича і N за іменем половчанки. Дідом дружини майбутнього короля Русі був половецький хан Котян (f1240/1241). Однак останні дослідження Д. Домбровського засвідчують, що аргументи попередника є не до кінця переконливими, і Переяслава не була дочкою Данила, а лише представницею гілки Мстиславичів.

Теоретично, приписане Переяславі родинне походження, є цілком правдоподібним. Д. Домбровський погоджується з О. Бальзером про спільність зовнішньополітичних поглядів Данила Романовича і князя Земовита, що, природно, могло впливати й на матримоніальні відносини обох сімейств. Джерелами задокументовано тривалий союз між мазовецькими князями й Романовичами, що налагодився й активно функціонував від середини ХІІІ ст. Підтвердженням цьому є хоча б інформація так званого Галицько-Волинського літопису від 1251 р. з описом запрошення князем Данилом Земовита у спільний похід на ятвягів. Він же став одним із тих, хто вмовляв руського володаря прийняти королівську корону з рук папи. У тому ж джерелі занотовано, як краківсько-сандомирський володар Болеслав Сором'язливий (Boleslaus Pudicus, 1226-1279) і Земовит обіцяли допомогу своїм руським союзникам у боротьбі з татарами: «Да бы пржлъ бы вінЬць а мы есмь на помощь противоу поганымъ». Наведені епізоди спільної військової діяльності окремі представники як польської, так і вітчизняної історичної науки вважають доказами одруження мазовецького володаря із донькою короля Данило Романовича.

Однак, досліджуючи так званий Галицько-Волинський літопис, Д. Домбровський зауважив, що автори джерела зазначали про кровну спорідненість там, де могли, і там, де для цього була потреба (при реєстрації дипломатичних формул чи пояснень певних явищ). У випадку повідомлень, котрі безпосередньо не стосувалися родинних зв'язків між окремими особами, генеалогічні визначення практично відсутні. За словами дослідника, якщо у повідомленні про спільний похід на ятвягів акцент на кревності між Данилом і Земовитом не принциповий, то при описі втручання Данила в процес передачі Болеславом І Конрадовичем (Boles- laus, 1208-1248) трону Земовитові, автор, задля пояснення зацікавлення в цьому Данила, зазначив би, що польський князь є тестем руського правителя. Аналогічно, повідомляючи про переконання польськими князями Романовича прийняти папську корону, літописець не промовчав би про близькі родинні відносини з радниками. Однак найвагомішим аргументом на заперечення тези про те, що Переяслава була дочкою Данила Романовича, польський вчений вважає інформацію літопису, занотовану під 6795 (1287) р. Йдеться про передачу Володимиром Васильковичем (1249-1288) синові Данила Мстиславові (?) опіки над Конрадом Земовитовичем (1250-1294). Всіх трьох у джерелі названо братами, однак, якби Переяслава була дочкою Данила, то літописець, без сумніву, не оминув би можливості зазначити близькі родинні зв'язки і назвав би її сина племінником Мстислава.

Втім, за хронологією польська княжна теоретично могла бути дитиною Данила Романовича. В літописі йдеться про шлюб Данила з дочкою Мстислава Мстиславовича і N за іменем половчанки - Анною 1213 р., у якому одразу ж народилися діти («Поа оу него Данилъ дщерь именемь Анноу и родишас" w не$ снви и дщери»). Втім, дослідники справедливо припускають, що насправді одруження відбулося вже після утвердження Мстислава у Галичі 1217 р.. К. Яшіньський зазначив, що народилася Переяслава, відтак не раніше 1218 р., адже мала б бути молодшою за Земовита. Однак у літописі під 1240 р. згадується про втечу дружини Данила Романовича разом з дітьми від татар у землі П'ястів. Цією дружиною була лише Анна Мстиславівна, оскільки на той час Данило ще не одружився вдруге. Відповідно, згадані нащадки були ще юними.

О. Бальзер свого часу висунув думку, що шлюб Земовита із дочкою руського князя відбувся 1248 р., з чим погоджуються й деякі інші дослідники. Зокрема, Я. Тенговський зауважив, що, ймовірно, лише 1248 р. Переяслава досягла віку, прийнятного до шлюбу, а тому припустив, що народилася вона terminus ante quem 1236 р.. Вчений додав, що у випадку, якби вона була на два-три роки старшою, тоді перший син мазовецького князя Конрада Болеслав І не одружився б із дочкою белзького князя Олександра Всеволодовича (f після 1234) Анастасією (f після 1262), а власне, з Переяславою. Згідно з О. Бальзером, найстарший син Земовита і Переяслави народився близько 1251-1255 рр.. Д. Домбровський, ґрунтуючись на цьому та беручи за основу мінімальну різницю у віці між матір'ю та дитиною, народження Переяслави датує 1238-1241 рр.

Звісно, брак джерел не дозволяє з певністю засвідчувати належність Переяслави до родини князя Данила, а відтак у третьому поколінні - до сім'ї половецького хана Котяна, однак припущення цього, на наш суб'єктивний погляд, ймовірне.

Слабкість наукового інтересу до проблеми присутності «половецької крові» в династії П'ястів обумовлюється головно мовчанням польських джерел, що теж повинно мати якусь причину. Окреслені шлюби свідчать, що є всі підстави говорити про наявність половецьких генів у крові окремих відгалужень династії П'ястів. Подальше дослідження цієї проблеми із залученням даних антропології могло б ґрунтовно доповнити наші висновки. Сучасна антропологічна наука доводить, що ті чи інші риси характерної зовнішності можуть проявитися у нащадків через кілька поколінь, тому доцільним було б простежити східні риси облич відомих П'ястів за допомогою новітніх методів дослідження. Наразі в польській антропології відоме лише одне комплексне дослідження решток П'ястів, котрому, однак, майже 50 років. Йдеться про роботу групи науковців з Інституту історії матеріальної культури Польської академії наук під керівництвом професора Влодзімежа Шафранського (Wlodzimierz Szafranski, 1920-1998) над рештками 17-ти осіб із крипти кафедрального собору в колишній столиці Мазовецької землі - місті Плоцьк. Згідно з висновками дослідників, серед досліджених скелетів два ідентифіковано як рештки Володислава Германа та Болеслава Кривоустого. В рисах обличчя останнього антрополог Анджей Верцінський (Andrzej Wiercinski, 1930-2003) віднайшов чіткі монголоїдні риси, зокрема широкі крила носа та масивну верхню повіку. Водночас монголоїдні риси сина половчанки князя Андрія, прозваного Боголюбським (1111-1174), реконструйовані Михайлом Герасимовим (1907-1970) в 40-х рр. ХХ ст., заперечив сучасний російський доктор медичних наук Віктор Звягін (* 1941). Ця проблема потребує подальшого комплексного дослідження, де використання лише історичних методів дослідження недостатньо.

На основі вищенаведеної інформації вважаємо, що є підстави говорити про наявність, хоч і не безпосереднього, а через шлюби з Рюриковичами, генеалогічного зв'язку між польськими П'ястами та половецькою аристократією. Проаналізовані нами випадки потрапляння «половецької крові» до дому польської правлячої династії через брак джерельних свідчень мають, в основному, гіпотетичний характер, що, зрештою, не є дивиною для середньовічної генеалогії. Однак, маючи для порівняння історію напівполовецької за походженням, виданої до Священної Римської імперії Анни-Євпраксії Всеволодівни, про котру німецькі та папські джерела згадують не лише з огляду на її активну участь у політичному житті імперії, а й з приводу її нетиповості, викликає питання відсутність у польських джерелах навіть найменшого акценту на незвичних за походженням князівен та їхнє найближче оточення. Попри те, що джерела рідко називають походження наречених за материнською лінією, без сумнівів, польські князі, беручи за дружин руських князівен, володіли інформацією не лише про батьків, а й про матерів та попередніх пращурів пошлюблених. Таким чином, при дворі П'ястів, принаймні протягом наступних кількох поколінь, було усвідомлення, що в їхніх венах тече й половецька кров. Більше того, без сумнівів, у результаті цих шлюбів із приданим наречених до польських земель потрапляли й елементи культури кочівників, а такі речі, як коштовні прикраси, тим паче екзотичні, мали передаватися від матерів донькам і внучкам. Повторюючись, зазначимо, що через брак писемних джерел подальше дослідження вищезазначеної проблеми потребує доповнення антропологічними та археологічними напрацюваннями.

Размещено на Allbest.ru