Історія конфлікту польського посла Броніслава Войцеховського і митрополита Андрея Шептицького в 1938 році

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477.8) 092

ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”

ІСТОРІЯ КОНФЛІКТУ ПОЛЬСЬКОГО ПОСЛА БРОНІСЛАВА ВОЙЦЕХОВСЬКОГО І МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО В 1938 Р

Олег Єгрешій

Українсько-польські відносини сучасної доби мають, на наш погляд, неоднозначний характер. З одного боку, відносини між двома слов'янськими народами аналітики називають добросусідськими, адже Польща є ключовим політичним та економічним партнером України, головним лобістом євроінтегративних прагнень нашої країни, з іншого - існує низка гострих питань, які раз-по-раз викликають жваву полеміку між посадовими особами найвищого рангу обох держав. Інтелектуальні дискусії виникають і в середовищі істориків-науковців, котрі досі продовжують шукати точки дотику при розв'язанні складних епізодів спільного історичного минулого, передусім ХІХ-ХХ ст. Чимало суперечливих питань залишається а результаті дослідження українсько-польських відносин Другої Речі Посполитої, серед яких і державно-церковні взаємини.

Діяльність митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького завжди викликала зацікавлення не лише українських, а й польських науковців. Причому, у працях останніх, на наш погляд, відчувається певна двозначність оціночних суджень. З одного боку, польські науковці начебто визнають поважну роль митрополита в церковно-релігійному та громадсько- політичному житті України першої половини ХХ ст.; з іншого - складається враження, що польські історики й досі відчувають потребу своєрідної “наукової сатисфакції” у зображенні діяльності митрополита. Польським історикам, як видається, складно давати, власне, об'єктивну оцінку життю і діяльності Андрея Шептицького (походив зі стародавнього українського роду графів, який у XIX столітті зазнав полонізації, був охрещений у латинському обряді, батько - громадського-політичний діяч, посол до Галицького сейму з І курії великої земельної власності; мати - письменниця і художниця Софія Шептицька, дочка відомого польського драматурга графа Олександра Фредри), імовірно через його послідовну проукраїнську позицію впродовж усієї сорокатрьирічної митрополичої каденції.

Нерідко сучасні польські історики, які займаються дослідженням Греко-католицької церкви у Другій Речі Посполитій і українською проблематикою загалом, протиставляють митрополиту особу станиславівського єпископа Григорія Хомишина, який був прихильником українсько-польського порозуміння, виступав за автономію українських земель у складі польської держави. Промовистий факт - цьогоріч польський сейм вшанував єпископа Григорія Хомишина у зв'язку з відзначенням 150-річниці від дня його народження. Водночас, два роки тому, під час відзначення 150-літнього ювілею Андрея Шептицього, такого жесту польським парламентом зроблено не було. Питання конфлікту польського посла Броніслава Войцеховського та українського митрополита Андрея Шептицького у 1938 р. з вираженою підтримкою послом політичної позиції Григорія Хомишина яскраво, на наш погляд, ілюструє сказане нами вище.

Звісно, життя і діяльність митрополита Андрея Шептицького неодноразово були об'єктом прискіпливої уваги з боку вітчизняних дослідників. Нині вживають навіть відповідний термін - “Шептицькознавство”. У цьому контексті виокремимо ґрунтовну монографію львівської дослідниці Ліліани Гентош, котра побачила світ 2015 р. - до 150 річчя митрополита Ліліана Гентош, Митрополит Шептицький: 1923-1939. Випробування ідеалів. (Львів: ВНТЛ-Класика, 2015), 596.. Серед вітчизняних фахівців - дослідників українсько-польських взаємин 1930-х рр. відзначимо праці львівського історика Михайла Швагуляка Михайло Швагуляк, “Військові плани “Зміцнення польського характеру” східних воєводств держави (березень 1938 р. )”, Записки наукового товариства імені Т. Шевченка (далі НТШ). Т. 238. (1999): 562, 565, 566, 580; Михайло Швагуляк, “Маловідома сторінка політичного життя Західної України передодня ІІ світової війни”, Записки НТШ, Т. 228. (1994): 213. та івано-франківського науковця Володимира Комара Володимир Комар, “Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921-1939 рр.)”. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2011: 360; Петро Федорчак, Володимир Комар “Українська проблема в національній політиці Польщі напередодні ІІ-ої світової війни”, Українсько-польські відносини в Галичині XX ст. Івано- Франківськ: Плай, 1997: 168, 169.; серед польських - засновника та незмінного директора Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі (Poludniowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyslu) Станіслава Стемпєня. Упродовж більше як двадцяти семи років очолюваний ним інститут проводить дослідження з історії національних меншин у Польщі та стосунків Польщі з народами Південно-Східної Європи.

Пропонована стаття покликана розкрити маловідомий епізод українсько-польських взаємин кінця 1930-х рр. - конфлікт польського посла Броніслава Войцеховського та митрополита Андрея Шептицького, який отримав широкий суспільний резонанс у 1938 р.

Відомо, що наприкінці 1930-х рр. міжнародна ситуація в Західній Європі значно ускладнилася. Окупація Австрії та Мюнхенський зговір 1938 р., за яким під владою Рейху опинилася частина Чехословаччини, наближали Другу світову війну. Політика західних держав, спрямована на потурання прагненням Адольфа Гітлера, ще більш загострювала взаємини між країнами, посилювала впливи ультраправих партій у Європі.

Складна міжнародна ситуація, трагічне становище українців у Радянському Союзі посилили в Галичині тенденцію до об'єднання національно-державницьких сил. У грудні 1937 р. у Львові було створено Контактний Комітет (КК), до складу якого ввійшла низка галицькоук- раїнських партій: Українська соціалістична радикальна партія, Українська соціал-демократична партія, Українська народна обнова в особі О. Назарука, Фронт національної єдності, Союз Українок та опозиційна група Українського національного демократичного об'єднання. Контактний Комітет розглядався як координаційний центр боротьби проти польського наступу Борис Хруслов, “Політика УНДО напередодні ІІ-ої світової війни”, Галичина. Науковий і культурно- просвітній краєзнавчий часопис. 3 (1999): 181.. Члени КК пропагували також ідею створення загальнонаціонального проводу для пошуку шляхів порозуміння серед українського громадянства.

Значною мірою зближення різних за ідеологією політичних партій зумовлювалося активізацією антиукраїнської політики польського уряду. Починаючи з 1938 р., Військове міністерство та бюро національної політики при президії Ради міністрів напрацьовували програму асиміляції українського населення, зміцнення польського впливу у Східній Галичині Михайло Швагуляк, “Військові плани “Зміцнення польського характеру” східних воєводств держави (березень 1938 р. )”, Записки наукового товариства імені Т. Шевченка (далі НТШ). Т. 238. (1999): 562, 565, 566, 580.. Крім того, галицькі українці прагнули організувати загальну акцію протесту політичних і громадських осередків проти інтенсифікації антиукраїнської діяльності польських націоналістичних “кресових” організацій Михайло Швагуляк, “Маловідома сторінка політичного життя Західної України передодня ІІ світової війни”, Записки НТШ, Т. 228. (1994): 213..

Значного резонансу в контексті посилення поляками антиукраїнської політики отримав виступ польського посла Броніслава Войцеховського в сеймі проти глави Греко-католицької церкви А. Шептицького під назвою “Silna Polska, gdy mniejszosc przynosi korzysci Polsce” (“Сильна Польща тоді, коли меншість приносить користь Польщі”), 15 лютого 1938 р. Chy koniec polityki normalizacyinei Gwaltowny atak na nieprzeyedan^ taktyk§ Metrop. Szeptyckiego, Dziennik Polski, № 35, 5 lutego 1938.. Приводом до цього стала жорстка позиція митрополита щодо заборони польським воякам східного (греко-католицького) обряду, а також польській армії на загал брати участь у Йорданському святі, 19 січня 1938 р. Свої дії А. Шептицький мотивував небезпекою можливого загострення польсько-українських взаємин у Львові Новий час, ч. 26, 6 лютого, 1938.. Однак, насправді, виступ польського парламентарія був спричинений послідовним курсом митрополита на захист українства в Польщі.

Риторика посла Б. Войцеховського була виразно антиукраїнською, а стосунки Греко- католицької церкви (далі - ГКЦ ) і польської держави посол назвав “анормальними”. Через те, що ГКЦ в особі митрополита А. Шептицького пов'язана з керівниками “шовіністично-політичного українського суспільства” і не вдається, на думку Б. Войцеховського, зрушити з місця питання нормалізації українсько-польських взаємин кінця 1930-х рр. Своїм останнім виступом митрополит А. Шептицький дав, на думку польського посла, ще один привід, що виступає в ролі політичного провідника українського суспільства, а отже, підлягає критиці на рівні з іншими політиками. Посол уважав, що саме завдяки польському війську Святий Юр і загалом усе г- алицькоукраїнське суспільство може “визнавати свою віру і боронити границю над Збручем”. Броніслав Войцеховський, зокрема, зауважив: “Ми, поляки, зрозуміли ту ситуацію з 1918 р. Ви, політики українські, зрозумієте це пізніше. Завдяки їхній (польського війська. - О. Є.) рицарській ласці, бойовій готовності, митрополит А. Шептицький і може здійснювати місію на архиєпископському стільці”. Польський часопис “Dziennik Polski” також парирував українському часописові “Діло”, який послідовно захищав українські інтереси у Другій Речі Посполитій: “Діло”, мовляв, поставило волю польського суспільства як “крик вулиці”. Мої панове українці, раджу вам не легковажити настроїв львівських вулиць”¹⁰Budzet Min. Spraw Wewn. na plenum Seymu. Odpowidz posla Woyciechowskiego na oswiadczenie metropo- lity Szeptyckiego, Gazeta Lwowska № 37, 17 lutego, 1938.. Наприкінці промови Броніслав Вой- цеховський висловив пропозицію домогтися перевірки фінансових справ Греко-католицької церкви.

Тон посла Б. Войцеховського загалом підтримувала і польська періодична преса. Один із підрозділів статті газети “Kurier Polsky” вийшов друком з промовистою назвою: “Kuznia anty- polska na wzgorzu Sw. Yura” (“Кузня антипольська на горі Святого Юра”). Газета зауважила, що митрополит А. Шептицький в умовах Другої Речі Посполитої організував “відлам шовіністичних українців”, виховує антипольсько налаштоване духовенство та співпрацює з колишніми українськими офіцерами ЗУНР, які воювали з Польщею впродовж 1918-1919 рр. Водночас польський часопис діяльності митрополита протиставляв позицію станиславівського єпископа Г. Хомишина і перемишльського єпископа Й. Коциловського, які не забороняли польським воякам брати участь у святі Йордану. “Kurier Polsky” акцентував на “факторі біскупа”, уважаючи, що лояльний до Польщі Г. Хомишин намагається виховувати і вірян єпархії у лояльному до Речі Посполитої ключі Metropolita Szepticky w ogniu ci^zkich zarzutow, Kurier Polsky, 5 lutego, 1938.. Інший польський часопис - “Kuryer Poranny” - на своїх шпальтах вмістив статтю “Polityczne bezdroza cerkwi ukrainskiej” (“Політичне бездоріжжя церкви української”), у якій висловив подив тому, що митрополит А. Шептицький не захищав єпископа Г. Хомишина від нападів українського часопису “Діло” Budzet Ministerstwa spraw wewn^trznych, Kuryer Poranny, № 36, 16 lutego, 1938. Metropolita Szepticky w ogniu ci^zkich zarzutow, Kurier Polsky, 5 lutego, 1938.. Саме через “фактор Шептицького” на території Львівської архієпархії, на думку аналітиків часопису “Kurier Polsky”, було найбільше антипольських терористичних актів, створено “антипольський штаб”. За їхніми словами, “усі поляки греко-католики, починаючи з 1923 р., зазнавали дискримінації і навіть дисциплінарних стягнень”. солдат митрополит шептицький українство

Антиукраїнську риторику підтримали також польські часописи: “Gazeta Lwowska” та “Warzcawsky Dziennik narodowyi”. Останній, зокрема, на своїх шпальтах вмістив статтю з промовистою назвою “Antypolska dziaialnosc metropolity Szeptyckiego”, а рішення митрополита заборонити польській армії святкувати Йордан за східним обрядом назвав “зухвальством”¹⁴Antypolska dziaialnosc metropolity Szeptyckiego Warzcawsky, Dziennik narodowyi, № 34, 4 lutego, 1938.. Дещо м'якшою була тональність часопису “Dziennik Polski”. Аналітики часопису також визнали, що саме через діяльність митрополита А. Шептицького справа нормалізації не може рушитися з місця. Щоправда, акцентували, що польська держава мусить поступати так, щоби меншість українська, як найповажніша меншина держави, хотіла розвиватися у сильній Польщі O powrot do jagiellonskiej idei mocarstwowej: wolnosci i kultury. Odpowied z na oswiadcznie Metr. Szeptyckiego-Echa zajsc siepniowych, Dziennik Polski, № 47, 17 lutego, 1938..

На захист митрополита А. Шептицького виступили українські депутати польського сейму. Посол польського сейму В. Целевич категорично протестував проти форми самого виступу Б. Войцеховського проти достойника церкви як найвищого авторитету всього українського народу “без огляду на місце заміщення і віровизнання”. Фрази Б. Войцеховського “Zuch- walstwo magnata”, “Ziamai przyslege”, “Nie yest to biskup wysnania chrzystiyanskiego” видаються, на думку Володимира Целевича, абсолютно неприйнятними Kurier Polsky, 5 lutego 1938.. Посол В. Войтович зазначив, що атаки на А. Шептицького українська громадськість сприйматиме як атаки на себе¹⁷Ozywiona dyskusja mniejszusciowa w Sejmie starorusini nie chca kruszyc kopii w obronie polityki gr. kat. Metropolity, Dziennik Polski № 47, 17 lutego, 1938., а депутат сейму, член УНДО, адвокат, публіцист С. Баран уважав, що слова Войцеховського не можуть образити А. Шептицького бо його можна порівняти з кардиналом Мерсьє (кардинал Франсуа Жозеф Мерсьє 1851-1926 - бельгійський кардинал-священик з титулом Церкви. Мав значний вплив у Римо-католицькій церкві зламу століть. - О. Є.).

Галицькоукраїнські періодичні видання також різко засудили виступ польського посла Б. Войцеховського. Популярний часопис “Діло” назвав його виступ “провокацією супроти нашої Церкви й нашого народу”. На шпальтах “Діла” знаходимо рядки: “Коли п. Войцєховській дозволяє собі кидати такі слова, як “зухвальство”, під адресою Найвищого достойника греко- католицької Церкви в Польщі, тій людині з найвищим моральним авторитетом в українському народі, то як назвати таке зухвальство п. Войцєховського?! Чим є він, маленький чоловічок, у порівнянні з індивідуальністю того роду, як Андрей Шептицькій? Чи він не відчуває цілої трагікомічності тої ситуации, в якій опиняється та цілий несмак, що при читанні таких слів п. Войцєховський мусить відчувати... незасліплену злість і ненависть до українства, його Церкви, його авторитету?” Атаки на св. Юр. Діло, Ч. 26, 5 лютого, 1938.. Ілюстративний національний тижневик “Неділя” обурився самою риторикою польських депутатів, що солідаризувалися з позицією Б. Войцеховського стосовно А. Шептицького: “Ми сидимо тихо - але ви не забувайте, що знаходитеся в Польщі” Неділя. Ілюстрований національний тижневик, 20 лютого 1938.. На думку оглядачів газети “Громадський голос”, виступ депутата Б. Войцеховського повинна відкинути кожна українська організація, бо церква “не може слугувати знаряддям протинародної політики” Громадський Голос, № 5, 12 лютого 1938..

Українська громадськість захищала митрополита А. Шептицького. У митрополичій палаті у Львові за присутності самого архієрея зібралися представники громадських організацій, установ та католицьких організацій. Український посол Василь Мудрий під час зустрічі назвав виступ Б.Войцеховського “нечуваною зневагою в сторону митрополита”. Своєю чергою, митрополит зауважив: “... Не знаю чи це пароксизм істеричної ненависти чи зимно обрахована і на велику скалю приготована провокація. Позволю собі лише ствердити, що якщо. я зразу сумнівався чи правильно поступив в справі Йорданського водосвяття та чи нами пропонована форма участи вояків, то після виступу посла переконався, що це був єдиний вірний хід дій. Може, цей виступ і в дечому іншому віддав нам деяку прислугу, бо під такими ударами сталиться характер Нації, та виробляється загальна між нами солідарність” Маніфестації в честь митрополита Андрея. Ненотований в історії культурного парляментаризму напад посла Войцеховського на Преосв. Митрополита Андрея, Мета Тижневик, № 6, 13 лютого 1938..

По всій Галичині упродовж лютого 1938 р. пройшли масові акції протесту. Комунікат протесту склало, зокрема, Товариство св. Андрія у Львові, представники Головної Ради Українського Католицького Союзу - М. Каратницький, В. Кузьмович, П. Кривуцький. 13 лютого 1938 р. у греко-католицькій катедрі м. Перемишля о. мітрат Пинило відправив Службу Божу в наміренні українського народу і князя Церкви, а Марійське товариство пань м. Перемишль склало відданість і пошану митрополиту. Після реферату адвоката Юліана Олесницького громадянство м. Станиславова 10 лютого 1938 р. прийняло резолюцію про підтримку А. Шептицького: “Руки геть від наших релігійних і національних святощів! Будемо їх боронити до останку” Цілий край маніфестує, Мета, № 7, 20 лютого 1938..

Схожі акції протесту відбулися по всій Галичині. Маніфестації відбулися, зокрема, в Тернополі, Бережанах, Самборі, Зборові, Рогатині, Бібрці, Печеніжині, Коломиї, Товмачі, Оти- нії та ін. На загальних зборах читальні товариства “Просвіта” у м. Долина, 10 лютого 1938 р., професор Стефанишин виголосив промову, після чого вічева громада заспівала “Многая літа” митрополиту Андрею Шептицькому. Громадянство Підгаєччини: священик Ю.Пашковський та місцева інтелігенція - Г. Стецюк, Е. Ловицький, О. Яворський, І. Миськів, С. Банах та ін. - 5 лютого 1938 р. офірували на шпиталь імені митрополита Андрея Шептицького В обороні української Гр. кат. церкви та її Голови, Мета, № 8, 27 лютого 1938..

Перед учасниками віча у Великому Любіні, що на Городоччині, у залі “Сільського господаря”, а також у приміщенні гуртка “Рідної школи” у Малому Любіні виступив отець-доктор Ігнатій Цегельський. У Великому Любіні виступили також: голова “Сільського господаря” Горностай, член “Просвіти” Г. Соловій, товариства “Орли” - І. Богонос, “Орлиць” - С. Рильська, ревнителька Апостольства молитви - А.Баранова та ін. Заяву вірності митрополитові підписали також представники 11 організацій і 263 приватні особи, було зібрано кошти на придбання портретів митрополита А. Шептицького Дальші протести, Мета, № 7, 20 лютого 1938..

12 лютого 1938 р. на спеціальну нараду із приводу антиукраїнського виступу посла Б. Войцеховського зібралася шляхта села Нижній Березів Коломийського повіту. Під час наради було зібрано 160 підписів на підтримку митрополита В обороні князя Церкви, Мета, № 9, 6 березня 1938.. На захист Андрея Шептицького виступили представники всіх організацій Бані-Березова та округи (о. В. Стефанів - місцевий парох; М. Томащук - колишній голова читальні “Просвіта”; Б. Лютий - голова товариства “Сільський господар” Ibid. № 10, 13 березня 1938.. До слова, прикладів підтримки митрополита українською громадськістю по усій Галичині можна навести безліч.

Характерним видавалося те, що польський посол Б. Войцеховський у своєму виступі закликав давати відсіч особам, що критикують діяльність апостольського нунція Філіпо Кортезі і станиславівського єпископа Григорія Хомишина, які, своєю чергою, виступають за польсько-українське порозуміння Budzet Min. Spraw Wewn. na plenum Seymu. Odpowidz posla Woyciechowskiego na oswiadczenie metropolity Szeptyckiego, Gazeta Lwowska, № 37, 17 lutego 1938; Новий час, Ч. 27, 7 лютого. 1938.Показовим у цьому аспекті був також лист польського чиновника, адресований Міністерству просвіти і віросповідань у Варшаві, написаний в першій половині 1938 р. (точна дата та прізвище чиновника не вказуються). У ньому, зокрема, відзначалося, що більшість греко-католиків Східної Галичини дотримувались антипольської позиції. Чиновник зауважував, що звинувачення польського депутата Б. Войцеховського в сеймі на адресу А. Шептицького мають підставу, оскільки “під знаком питання його присяга на вірність Речі Посполитій”, а окремі друковані органи під патронатом митрополита “атакують Хомишина”. На думку польського службовця, за таких обставин потрібне втручання Апостольського престолу, щоб релігійна ситуація в регіоні не вийшла з-під контролю. У листі чиновник наголосив, що потрібно сприяти організаціям Г. Хомишина, підтримати політичну позицію владики Archiwum Akt Nowych w Warszawie (AAN): 928 (Raporty wojewodуw o antypanstwowej dzialalnosci kleru grecko-katolickiego, 1919-1939).. Слід зазначити, що 1938 р. міністр польського уряду В. Святославський у письмовій формі просив Г. Хомишина проконтролювати виконання 8 артикулу конкордату (священики повинні були в примусовому порядку під час літургій відправляти молитви за Річ Посполиту та її президента) на території Станиславівської єпархії і надіслати відповідну інформацію Archiwum Akt Nowych w Warszawie (AAN): 929 (Wykonanie art.VIII Konkordatu pzez duchowienstwo katolickie (glownie obrz^dku greckiego) w Malopolsce, 1925-1939)..

Уважаємо, що конфлікт Войцеховський / Шептицький став віддзеркаленням ескалації українсько-польських взаємин напередодні Другої світової війни на тлі фашизації та мілітаризації суспільно-політичного життя кінця 1930-х рр. У цілому, позиція посла Б. Войцехов- ського щодо суспільно-політичних поглядів станиславівського єпископа Григорія Хомишина була суголосною політиці польського уряду, який сприяв поширенню поглядів на латинізацію Греко-католицької церкви, пропагованих свого часу станиславівським єпископом. Певні ідеологічні суперечності між митрополитом А. Шептицьким і єпископом Г. Хомишиним пов'язані з критикою останнього через латинізацію, і прагнув використати у своїй антиукраїнській політиці польський уряд. Тим самим, польські урядовці певною мірою намагалися поглибити ідеологічний розкол не тільки в Церкві, а й в українському суспільстві загалом.

Анотація

Антиукраїнську риторику підтримали також польські часописи: “Gazeta Lwowska”, “Warzcaws- ky Dziennik narodowyi”, “Dziennik Polski”, “Gazeta Lwowska”, “Kurier Polsky” та ін. Водночас, на захист митрополита А. Шептицького виступили українські депутати польського сейму: В. Целевич, В. Войтович, С. Баран та ін. Галицькоукраїнські періодичні видання “Діло”, “Новий час”, “Мета” та ін. також різко засудили виступ польського посла Б. Войцеховського.

Ключові слова: Друга Річ посполита, польський посол Б. Войцеховський, митрополит А. Шепти- цький, Греко-католицька церква, польські періодичні видання, українські періодичні видання.

Keywords: Second Polish Commonwealth, Polish Ambassador B. Voicehovsky, Metropolitan A. Shep- tytsky, Greek Catholic Church, Polish periodicals, Ukrainian periodicals.