Сучасна вітчизняна історіографія українського самостійницького руху першої половини 1940-х років: стан і перспективи наукового пошуку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.1:329 (477):323.3 “313”

ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”

СУЧАСНА ВІТЧИЗНЯНА ІСТОРІОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКОГО САМОСТІЙНИЦЬКОГО РУХУ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1940-Х РОКІВ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВОГО ПОШУКУ

Олександр Марущенко

75-річчя з часу виникнення Української повстанської армії спонукає сучасних науковців уважно проаналізувати теперішній стан і дослідницькі перспективи вітчизняної історіографії антинацистського резистансу в Україні в 1941-1944 рр., який нині почав розглядатися в широкому загальноєвропейському й світовому контекстах і правомірно визначається саме як “рух Опору”. У новітніх дослідженнях цієї проблеми наголошується на існуванні в русі Опору в роки німецько-радянської війни двох основних течій і напрямів - національно-визвольного, самостійницького, повстанського й комуністичного (радянського), однак не існує одностайності в оцінці реального внеску кожного з названих чинників у перемогу над наці-фашизмом.

Є підстави говорити про справжній прорив, певний історіографічний бум на одному з найбільш сфальсифікованих донедавна напрямів наукового пошуку, а саме в дослідженні національно-визвольного руху в Україні під час Другої світової війни в усіх його проявах Олександр Лисенко, “Актуальні проблеми історії України періоду Другої світової війни”, у Українська повстанська армія - феномен національної історії: Матер. Всеукр. наук. конф. (Івано-Франківськ: Плай,

2003) , 5. і, зокрема, у вивченні історії й діяльності Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. І донині на різних рівнях відбуваються гострі дискусії з приводу визнання ОУН і УПА воюючою стороною в Другій світовій війні, юридичного оформлення статусу учасників національно-визвольної боротьби, загальної оцінки українського національно-визвольного руху у ХХ столітті та ряду інших Ibid., 5-9.. У цьому контексті доцільно навести думку відомого українського історика М. Коваля про те, що діяльність ОУН і УПА є одним із найважливіших і водночас найсуперечливіших явищ в історії України ХХ століття й традиційними підходами й однозначними оцінками - від суцільної апологи до цілковитого заперечення - воно охарактеризовано бути не може Михайло Коваль, Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). (Київ: Альтернативи, 1999), 313..

Дослідженню історії ОУН і УПА, яка викликає значний суспільний резонанс і контро- версійні тлумачення, сприяють введення в науковий обіг великої кількості нових архівних та історіографічних джерел, публікація документальних видань і великих серій збірників документів і матеріалів про УПА Літопис Української Повстанської Армії. Т. 1-53. (Торонто, Львів: Літопис УПА, 1977-2016); Літопис УПА. Нова серія. Т. 1-26. (Київ, Торонто: Літопис УПА, 1995-2016); Україна в Другій світовій війні у документах: Збірник німецьких архівних матеріалів. Т. 1-4, упорядник В. М. Косик. (Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 1997-2000)., мемуарних і монографічних праць, численних наукових статей з проблеми, проведення міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференцій, робота Урядової комісії й робочої групи Інституту історії України НАН України з вивчення діяльності ОУН і УПА, до складу якої входили авторитетні фахівці з провідних академічних, архівних установ, вищих навчальних закладів; діяльність Центру досліджень визвольного руху у Львові Україна - Польща: важкі питання: Матеріали наукових семінарів істориків ''Українсько-польські відносини під час Другої світової війни” (Варшава: Tyrsa, 1998-2001), Т. 1-2; Т. 3; Т. 4; Т. 5. (Луцьк: Терен,

2004) , Т. 9. (Варшава: Тирса, 2006), Т. 10. (Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009), Т. 7; Т.8; Український визвольний рух: Збірники 1-21. (Львів: Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2003-2016). Володимир Сергійчук, “Правду відкрили спецхрани”, у Літопис УПА. Нова серія. Т. 4. (Київ, Торонто: Літопис УПА, 2002), 27; Юрій Шаповал, “Війна після війни”, у Літопис УПА. Нова серія. Т. 3. (Київ, Торонто: Літопис УПА, 2001), 40.. Безумовно, це прискорить переведення дослідження історії й діяльності ОУН і УПА із площини виключно емоційно-конфронтаційної, ідеологічної та політичної в раціональну, правову, наукову й академічну, а також звільнить їх від численних пропагандистських міфів і нашарувань, поширених у радянській, російській, польській історіографіях, серед прихильників і апологетів бандерівської й мельниківської теорій виникнення і становлення УПА; сприятиме створенню реалістичної та об'єктивної історії ОУН та УПА, яка опиратиметься саме на наукові підвалини, що є одним із першочергових завдань вітчизняної історіографії.

Його реалізація неможлива без ретельного пошуку, опрацювання, введення в науковий обіг і публікації всього комплексу документів і матеріалів, зокрема радянського, німецького, польського, оунівсько-повстанського походження, що дозволить зробити вагомий крок в осмисленні складної історичної гами подій, пов'язаних з історією українського повстанського руху 40-50-х років ХХ ст., а також сказати собі й світові правду про ті трагічні сторінки нашої історії .

Досягненню цієї мети сприятиме й активізація зусиль керівництва Української держави щодо справедливої оцінки українського національно-визвольного руху у ХХ столітті. Свідченням цього стали доручення Президента України від 20 квітня 2005 р. відповідним органам влади і науковим установам підготувати пропозиції для вироблення офіційної позиції стосовно руху ОУН і УПА з метою зміцнення злагоди в суспільстві та досягнення взаємопорозуміння й примирення між учасниками Другої світової війни та його Указ № 879 від 14 жовтня 2006 р. “Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення”, який передбачав, зокрема, всебічне вивчення участі українців у Другій світовій війні, “здійснення ґрунтовних наукових досліджень... видання історичної та науково-популярної літератури з цих питань” в інтересах подальшого розроблення законопроекту про український національно-визвольний рух 20-50-х років ХХ ст. Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін, Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки. (Київ: К.І.С., 2007), 30-31.

Важливе значення в цьому контексті має і прийнятий Верховною Радою України у 2015 р. Закон України про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ ст., який визнає такими осіб, що брали участь у всіх формах політичної, збройної та іншої колективної чи індивідуальної боротьби за незалежність України у той період, зокрема й у складі ОУН та УПА. Він передбачає також забезпечення Українською державою всебічного вивчення історії національно-визвольної боротьби українців у ХХ ст., підвищення поінформованості суспільства та привернення уваги громадськості до цієї теми, поширення об'єктивної інформації про український самостійницький рух минулого століття в Україні та за її межами. Закон України “Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті”, Відомості Верховної Ради України. 25 (2015): 1351-1353.

Про вихід проблематики українського національно-визвольного руху в роки Другої світової війни на якісно новий рівень вивчення й осмислення свідчить поява узагальнювальних праць А. Кентія Анатолій Кентій, Збройний чин українських націоналістів, 1920-1956. Історико-архівні нариси. Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920-1942. (Київ: Державний комітет архівів України; Центральний державний архів громадських об'єднань України,

2005) ; Анатолій Кентій, Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956. Історико-архівні нариси. Т. 2. Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів. 19421956. (Київ: Державний комітет архівів України; Центральний державний архів громадських об'єднань України, 2008); Анатолій Кентій, Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956 рр.). (Київ: Інститут історії України НАН України, 1999); Анатолій Кентій, Нариси історії Організації українських націоналістів (1929-1941 рр.). (Київ: Інститут історії України НАН України, 1998); Анатолій Кентій, Нариси історії Організації українських націоналістів (1941-1942 рр.). (Київ: Інститут історії України НАН України, 1999); Анатолій Кентій, Українська військова організація (УВО) в 1920-1928 рр. Короткий нарис. (Київ: Інститут історії України НАН України, 1998); Анатолій Кентій, Українська повстанська армія в 1942-1943 рр. (Київ: Інститут історії України НАН України, 1999); Анатолій Кентій, Українська повстанська армія в 1944-1945рр. (Київ: Інститут історії України НАН України, 1999)., Ю. Киричука Юрій Киричук, Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. (Львів: Добра справа, 2003)., І. Патриляка Іван Патриляк, “Встань і борись! Слухай і вір...”: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939-1960 рр.). (Львів: Часопис, 2012); Іван Патриляк, Перемога або смерть: український визвольний рух у 1939-1960 рр. (Харків: Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2012)., А. Русначенка Анатолій Русначенко, Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні і національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. (Київ: Пульсари, 2002)., а також колективної монографії “Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси” й одноіменного Фахового висновку Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси. (К.: Наукова думка, 2005); Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. (Київ: Наукова думка,, що стали підсумком тривалої багаторічної праці робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Для них загалом характерними є ґрунтовна джерельна основа, прагнення до об'єктивного й неупередженого, з дотриманням історичної правди й, по можливості, комплексного дослідження різноманітних аспектів українського самостійництва, етапів визвольної боротьби українців, а також намагання всебічно розглянути ті ключові питання історії й діяльності ОУН і УПА, які викликають нині дискусії в українському суспільстві. Вихід цих фундаментальних праць започаткував процеси очищення вітчизняної історії, історії українських національних рухів, партій і організацій різноманітних політичних орієнтацій і напрямів від характерних для радянської й комуністичної історіографії негативізму, а також від суб'єктивізму й упередженості науковців з української діаспори та деяких зарубіжних фахівцівЮрій Киричук, Український національний рух, 49..

Значний суспільний резонанс і увагу викликали монографії Д. Веденєєва й Г. Бистру- хіна, що вирізняються яскраво вираженою новизною і є першими узагальнюючими працями, в яких на основі широкого кола маловідомих документів ОУН і УПА, радянських і польських спецслужб, компартії розкривається таємний фронт українських національно-визвольних змагань, досліджується розвідувальна, контррозвідувальна, оперативно-бойова, диверсійно терористична діяльність руху українських націоналістів, Української повстанської армії, її джерельно-історіографічна база, основні історичні типи спецпідрозділів українських націоналістів, біографії керівників ОУН і УПА у світлі документів органів держбезпеки з Галузевого державного архіву СБУ, чимала кількість яких авторами вперше була введена в науковий обіг і стала надбанням громадськості й фахівців Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки. (Київ: К.І.С., 2007); Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920-1945). (Київ: Ґенеза, 2006); Дмитрий Веденеев, Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. (Киев: К.И.С., 2007); Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін. “Повстанська розвідка діє точно й відважно...”: Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналіств та Української повстанської армії. 1940-1950-ті роки. (Київ: К.І.С.,

2006) ..

Заслугою Д. Веденєєва й Г. Биструхіна є те, що вони проаналізували український національно-визвольний рух у світлі норм міжнародного права і чинного законодавства України й обґрунтували такий фундаментальний висновок: “Безперечним і вкрай важливим для правової оцінки самостійницького руху є те, що формування УПА та озброєне підпілля ОУН виступали з чітко окресленою політичною метою відновлення суверенітету й територіальної цілісності України...”, а відтак “заперечення правомірності боротьби певних українських військово-політичних сил за самостійність, включаючи, зрозуміло ОУН та УПА, є нонсенсом у політико- правовому відношенні” Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін. Меч і тризуб, 324.. Другий важливий висновок авторів полягає в тому, що порівняння властивостей українського повстансько-підпільного руху з усталеними нормами міжнародного гуманітарного права дає змогу поширити на нього міжнародно-правове визначення партизанського руху, який діяв на основі нових форм легітимності Ibid., 346-347..

Не залишилися непоміченими фахівцями і широкою громадськістю наукові студії Г. Стародубець, присвячені ґенезі й функціонуванню українського повстанського запілля середини 40-х рр. ХХ ст. У своїх численних публікаціях, зокрема двох монографіях Галина Стародубець, Ґенеза українського повстанського запілля. (Тернопіль: Підручники і посібники, 2008); Галина Стародубець, Українське повстанське запілля (друга пол. 1943 - поч. 1946років). (Тернопіль: Підручники і посібники, 2006)., на широкій архівній й історіографічній базі дослідниця розкриває сутність запілля, його структуру, принципи, особливості виникнення і становлення, територіальні межі та регіони поширення, періодизацію, основні функції (господарсько-економічну, військово-мобілізаційну, медико-санітар- ну, агітаційно-пропагандистську), морально-психологічний клімат та історичне значення.

Вагомість досліджень Г. Стародубець полягає насамперед у виокремленні і введенні до наукового обігу дефініції “повстанське запілля”, ґрунтовному концептуально-теоретичному, методологічному й фактологічному осмисленні даного історичного явища. Автор переконливо довела, що повстанське запілля стало третім після оунівського підпілля і Української повстанської армії важливим базовим структурним елементом, комплексною складовою цілісної системи національного руху Опору Ibid,, Українське повстанське запілля, 454, 456., основним чинником матеріально-продовольчого та кадрового забезпечення УПА.

Науковий доробок Г. Стародубець має суттєве історіографічне значення, оскільки він сприяє розширенню понятійного апарату воєнно-історичної науки, суттєвому доповненню створюваної сучасною вітчизняною історіографією науково-теоретичної конструкції українського національно-визвольного руху періоду Другої світової війни, розширенню меж його пізнання, спонукає дослідників до вивчення вітчизняної історії на мікрорівні, тобто на рівні почувань, переживань, сприйняття складних подій воєнного та повоєнного часу з боку не загалом безликого народу, а, врешті-решт, окремої людини Ibid., 10, 48..

Яскравим свідченням ґрунтовного вивчення проблематики українського національно- визвольного руху на сучасному науковому і концептуально-методологічному рівні та на новому джерельному матеріалі стали монографії І. Патриляка Іван Патриляк, “Встань і борись! Слухай і вір...”; Патриляк, Перемога або смерть.. Їх особливістю є саме комплексний і синтетичний характер, застосування й упровадження методів історії повсякденності, соціальної, усної, гендерної історії, мікроісторичних, історико-антропологічних і просопогра- фічних досліджень, а головним завданням - розкриття на основі системного аналізу ключових подій і явищ масштабної визвольної боротьби українського народу від кінця 1930-х - до кінця 1950-х рр. Воно реалізується автором шляхом об'єднання й глибокого і ретельного дослідження двох великих періодів історії українського визвольного руху - діяльності підпілля ОУН й УПА під час Другої світової війни та в повоєнні десятиліття, розділити які, за словами І. Пат- риляка, надзвичайно складно, оскільки як у період війни, так і в перші роки після її завершення підпільно-партизанська боротьба за незалежність мала найбільш масовий, безкомпромісний і збройний характер Ibid., “Встань і борись! Слухай і вір.”, 10.. Такий підхід уможливив підготовку і написання автором вельми цікавих і змістовних фундаментальних узагальнюючих праць, які дають масштабне і максимально повне уявлення про український антикомуністичний рух у досліджуваний період, сприяють реконструкції організаційної, державотворчої та військової діяльності ОУН і УПА в роки Другої світової війни та після її завершення, презентують об'єктивне, але водночас україноцентричне бачення вказаної проблематики, вводять український національний рух Опору в широкий європейський і світовий контекст подій Другої світової війни, історії національно-визвольних і антиколоніальних рухів ХХ ст.

Реконструюючи “колективний портрет” українського повстанця, І. Патриляк ледь не першим із дослідників використав унікальне історичне джерело - евіденційні (пам'ятні або облікові) картки воїнів УПА, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в м. Київ. Просопографічний метод дослідження сприяв відтворенню автором достатньо адекватного “колективного портрета” українського повстанця з Волині, зокрема, групи “Богун” УПА-Північ, на зламі 1943-1944 рр., з особливим наголосом на таких ознаках, як регіональне походження й національна належність вояків УПА, їхнє соціальне походження, професія, вік, освіта, сімейний стан, служба в іноземних арміях, військові звання та спеціальності, поранення, підвищення, нагороди, покарання псевдовояків УПА тощо Іван Патриляк, “Встань і борись! Слухай і вір...”, 257-283; Патриляк, Перемога або смерть, 150-226. Ibid., “Встань і борись! Слухай і вір.”, 259, 264, 265; Патриляк, Перемога або смерть, 191, 199, 202..

Результатом цього аналізу стали важливі наукові висновки І. Патриляка про те, що УПА мала тенденцію до перетворення на всеукраїнську армію, що її програмні цілі й ідеї були близькими та зрозумілими для українців із різних регіонів УРСР та за її межами; що український національно-визвольний рух, репрезентований оунівським підпіллям й УПА, складався не з “петлюрівських недобитків”, а був робітничо-селянським і аж ніяк не буржуазним чи куркульським.

Полемізуючи із сучасними звинуваченнями скептиків і критиків на адресу лідерів воюючої України в політичній короткозорості, нерозумінні приреченості своєї боротьби за незалежність, національному фанатизмі, нездатності до компромісів тощо, І. Патриляк слушно зауважує, що ці “помилки” добре видно лише з погляду сьогодення, і 70 років тому вони зовсім не були очевидними. Вчений переконаний, що тактика, обрана ОУН (а після її розколу - ОУН (б)) для досягнення стратегічної державотворчої мети, в основному була правильною, а ідея створення Української держави в роки Другої світової війни й у перші повоєнні роки мала шанси на свою реалізацію. Однак їхнє втілення, вважає І. Патриляк, залежало від позитивних і сприятливих геополітичних умов і обставин, які, на жаль, створювались не українськими, а зовнішніми політичними чинниками Іван Патриляк, “Встань і борись! Слухай і вір.”, 383, 551, 552..

Важливим підсумком академічного дослідження українськими істориками проблематики ОУН і УПА на нинішньому історіографічному етапі ми вважаємо висновок про те, що у своїй переважній частині новітня наукова вітчизняна історіографія, виходячи з усвідомлення складності та неоднозначності українського націоналістичного руху 1920-1950-х рр., не заперечуючи його “світлі й темні сторони”, націлена на висвітлення його позитивного досвіду, не ставить під сумнів антиімперський, спрямований на творення власної національної держави характер цього руху, його масовість, тривалість, активність і масштабність; зорієнтована в ідеологічному плані на активне пропагування ідеї української самостійної держави, що кардинально відрізняє її від радянської історіографії Людмила Гриневич, “Історія ОУН, УПА на тлі політичної боротьби в сучасній Україні”, у Протистояння: звернення, заяви, листи громадських організацій, політичних партій, громадян України до Комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. 1996-1998рр. (Київ: Інститут історії України НАН України, 1999), 10-20.. Українська повстанська армія розглядається в сучасній вітчизняній історіографії як форма військової самоорганізації українського народу, його збройна сила для опору як радянському, так і німецькому тоталітарним режимам із метою національного визволення й установлення незалежної державності України Оксана Здіорук, “УПА: між ідеологічними стереотипами і правом. Пошуки шляхів національного примирення”, Віче. 10 (2002): 44, 45.. Створення й діяльність УПА, цього унікального чинника й найбільшого феномену національної історії ХХ століття, стали тією ланкою історичного процесу, яка забезпечила перманентність і тяглість національно-визвольного руху українського народу за власну державність, засвідчила його волю до самоствердження й самореалізації Володимир Кучер, “Рец. на: Україна партизанська. 1941-1945 рр. Партизанські формування та органи керівництва ними. Наук.-довід. видання. Київ: Парламентське видавництво, 2001-319 с.”, Український історичний журнал. 1 (2003): 137; Олександр Реєнт, “Настав час сказати правду про УПА”, у Українська повстанська армія - феномен національної історії: Матер. Всеукр.наук.конф. (Івано-Франківськ: Плай, 2003), 4.. Розгляд проблематики ОУН і УПА саме в такому контексті сприятиме, на наш погляд, і виконанню фундаментального завдання українських науковців - побудові нової концепції вітчизняної історії, визначальним принципом чого виступає, за висловом відомого українського історика О. Реєнта, тяглість і генетична спорідненість усіх без винятку спроб українського народу набути державність Олександр Реєнт, “Настав час сказати правду”, 4.. радянський війна повстанський армія

Перспективне значення для поглиблення досліджень проблематики ОУН і УПА та встановлення історичної правди про них мають висновки про масовий, народний, виразно анти- імперський і антитоталітарний, спрямований на здобуття власної державності характер українського національно-визвольного руху доби Другої світової війни. Його основу становили середняцько-бідняцькі елементи українського села й розгорнувся він, як вважає А. Русначенко, у формі національної революції, збройним виявом якої й стала УПА Анатолій Русначенко, Народ збурений, 401, 402, 498-503..

У працях сучасних істориків УПА розглядається як складова частина європейського руху Опору, адже історія не знала національно-визвольної боротьби подібного розмаху, тривалості, безкомпромісності й напруги в умовах величезної нерівності сил, повної відсутності будь-якої допомоги з боку зовнішнього світу й опори лише на підтримку власного народу Андрій Боляновський, “Німецька окупаційна адміністрація і національний рух Опору України у 19411944 роках”, Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 238. Праці історико-філософської секції (1999): 379-381; Віктор Коваль, “Вступ”, у Літопис УПА. Нова серія. Т. 1. (Київ, Торонто: Літопис УПА, 1995), 9..

Серед найбільш складних, дискусійних і жваво обговорюваних питань історії українського національно-визвольного руху періоду Другої світової війни слід виділити місце, роль і значення боротьби УПА в широкому європейському й світовому контекстах, тривалому процесі українського державотворення; стратегію і тактику ОУН і УПА (двофронтова боротьба, опір радянській владі з 1944 р.) та їх доцільність і виправданість; ідеологію національно-визвольного руху та її еволюцію; початки УПА й роль у її створення ОУН(б), ОУН(м), Поліської Січі Т. Бульби-Боровця; співвідношення стихійності й закономірності в її виникнені; причини постання УПА у волинсько-поліському регіоні, її чисельність, питання про першого командира УПА (Д. Клячківський, Р. Шухевич, В. Івахів, Т. Бульба-Боровець), статус і характер (надпартійна, позапартійна, бандерівська, бульбівська, повстанська, партизанська); консолі- даційний процес і переговори з мельниківцями й бульбівцями; взаємини УПА з німцями, радянськими партизанами, єврейським населенням; участь в українсько-польському конфлікті й подіях на Волині й у Галичині 1943-1944 рр.; терористичні методи в діяльності ОУН і УПА; дипломатичні й міжнародно-правові аспекти українського національно-визвольного руху та функціонування його спецслужб. Необхідна чіткість і в термінологічному вивченні суті процесів, які відбувалися в 30-50-х роках ХХ ст. у Західній Україні й щодо яких у літературі існують різні дефініції (“національно-визвольний рух”, “самостійницький рух”, “національно-визвольна війна”, “революційно-визвольний рух”, “громадянська війна”, “національна революція”, “друга революція”, “незавершена революція”).

Важливою й актуальною справою залишається, на думку знаного львівського історика Ю. Сливки, підготовка широкомасштабного дослідження Української повстанської армії не як регіонального явища (з точки зору передумов її виникнення та діяльності), а в широкому загальноукраїнському контексті з урахуванням визначальних причин виникнення Другої світової війни та геополітичних прагнень її головних суб'єктів. Це, вважає Ю. Сливка, дозволило б уникнути багатьох усталених стереотипів і штампів та внести суттєву корекцію в характеристику політики керівництва УПА, краще збагнути мотиви його дій та кінцеву мету, розглядати ту чи іншу концепцію та дії керівництва ОУН і УПА не як застиглу догму, раз і назавжди визначену позицію, а в еволюції на кожному етапі його діяльності Юрій Сливка, А ти, славна Україно, не забудь за мене!..”, у Армія безсмертних. Повстанські світлини, відповідальний редактор і упорядник Володимир В'ятрович. (Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2002), 11. Анатолій Кентій і Володимир Лозицький, “На переломі: Рік 1948”, у Літопис УПА. Нова серія. Т. 6. (Київ, Торонто: Літопис УПА, 2003), 25.. Такий підхід став би на заваді спробам беззастережної дискредитації й компрометації українського визвольного руху, його активних учасників і симпатиків; звинуваченню їх у колабораціонізмі, запроданстві тощо, оскільки у світлі сучасних історичних знань вони полишені реального змісту, й члени ОУН та УПА займають почесне місце в довгому ряду героїчних борців за волю й державність українського народу .

Важливим елементом сьогоднішнього дослідження українського визвольного руху у ХХ ст. є історична персоналістика і біографістика, оскільки створення персоналій лідерів і активних учасників національно-визвольного руху дозволять відтворити колективний портрет борців за волю України й вийти на рівень типологізації й історико-антропологічного та просо- пографічного аналізу образу повстанця, революціонера, дисидента Олександр Реєнт, “Український національно-визвольний рух ХІХ-ХХ століть: проблеми методології та історичної пам'яті”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008): 17.. У цьому контексті особливий інтерес викликає генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич - ключова постать українського визвольного руху у 30-50-х роках ХХ ст., що посідає виняткове місце в галереї національних борців ХХ століття і якому цього року виповнилось би 110 років від дня народження.

Не зважаючи на значущість фігури Р. Шухевича, в історіографії його діяльність досі не досліджена належним чином. Як зауважує М. Посівнич, однією з причин цього є те, що величезний пласт документів і матеріалів, які містять факти з життя цього видатного діяча українського визвольного руху, є недоступним. Абсолютна більшість цих матеріалів знаходиться в спецфондах і сховищах різних відомчих архівів як таємні документи, що, по суті, є продовженням політики окупаційних режимів, спрямованої на нейтралізацію історичної пам'яті українського народу Микола Посівнич, “Діяльність Романа Шухевича в бойовій референтурі УВО-ОУН (1923-1938 рр.)”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008): 190..

У цьому зв'язку непересічною археографічною подією став вихід низки капітальних документальних збірників, присвячених життю та військово-політичній і державотворчій діяльності Р. Шухевича Літопис Української Повстанської Армії. Том 45. Генерал Роман Шухевич - “Тарас Чупринка”, Головний Командир УПА, редактори Петро Й. Потічний та Микола Посівнич. (Торонто, Львів: Видавництво. Вони містять чимало спогадів і декілька сотень уперше введених до наукового обігу унікальних документів радянської карально-репресивної системи, зокрема, з фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, становлять серйозну базу для дослідження біографії Головного командира УПА і є цінним джерелом до вивчення його героїчного і жертовного чину.

Однією з перших спроб наукового, академічного вивчення постаті Головного командира УПА стала Всеукраїнська наукова конференція “Роман Шухевич в українському національно-визвольному русі ХХ століття”, присвячена 100-річчю Р. Шухевича, яка відбулася у травні 2007 року у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника“Літопис УПА”, 2007); Літопис УПА. Нова серія. Том 10. Життя і боротьба генерала “Тараса Чупринки” (1907-1950). Документи і матеріали. (Київ, Торонто: Літопис УПА, 2007); Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950). Т. 1, 2, за ред. В. Сергійчука. (Київ: Галузевий державний архів СБУ, 2007)..

³⁷“100 років від дня народження Романа Шухевича”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008). Ігор Гаврилів, “Український націоналіст: бойовий шлях Романа Шухевича”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008); Дмитро Вєдєнєєв, “Роман Шухевич як розробник стратегії і тактики підпілля ОУН(б) у післявоєнний період”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008); Олександр Лисенко, “Військова діяльність Романа Шухевича”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008); Микола Литвин, “Громадсько-політична й державотворча діяльність Романа Шухевича”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008); Іван Патриляк, “Діяльність Романа Шухевича на початку Другої світової війни”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008); Марія Пелешок, “Спогади як джерело до вивчення особистості Романа Шухевича”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008); Посівнич, “'Діяльність Романа Шухевича”; Тарас Ремарчук, “Роман Шухевич - стратег боротьби ОУН та УПА з радянським режимом”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008); Тарас Федорів, “Степан Бандера й Роман Шухевич: до питання про взаємини провідних діячів ОУН 30-50-х рр. ХХ ст.”, Галичина: науковий і культурно- просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008).. У доповідях І. Гавриліва, Д. Веденєєва, О. Лисенка, М. Литвина, І. Патриляка, М. Пелешок, М. Посівнича, Т. Ремарчука, Т. Федоріва та інших науковців висвітлені громадсько-політична, державотворча й військова діяльність Р. Шухевича, розроблення ним стратегії й тактики українського визвольного руху в роки Другої світової війни і в післявоєнний період, джерелознавчо-історіографічні аспекти життя й діяльності Р. Шухевича, його взаємини з іншими провідними діячами українського державницького руху тощо.

Важливе історіографічне значення мають доповіді та повідомлення, виголошені на науковій конференції “Роман Шухевич - провідник українського визвольного руху” Український визвольний рух. Збірник 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. (Львів: Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2007)., що проходила у травні 2007 р. у Львові, і які послідовно розкривають різні етапи життя і діяльності цього “Прометея українського здвигу” Володимир В'ятрович, “Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (19401950)”, за ред. В. Сергійчука. Київ, 2007. Т. 1. 640; Т. 2. - 584, у Український визвольний рух. Збірник 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. (Львів: Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2007)., створюють його загальний образ і з'ясовують місце та роль в українській історії.

Вітчизняні історики дійшли принципових висновків, що дозволяють об'єктивно оцінити величну постать Р. Шухевича в історії України ХХ ст. Наголошуючи на безсумнівності визначальної ролі Р. Шухевича у розгортанні українського визвольного руху в ХХ ст., В. В'ятрович стверджує, що саме Р. Шухевич як керівник ОУН, а згодом і УПА, спричинився до розгортання боротьби цих структур на загальнонаціональному рівні, згодом до зміни тактики збройної боротьби з широких повстанських форм на підпільні Володимир В'ятрович, “До питання концепції українського визвольного руху у ХХ столітті”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008): 35-36.. На думку О. Лисенка, завдяки військовому хисту Р. Шухевича Українська повстанська армія перетворювалася на потужний військово-політичний чинник, реального учасника Другої світової війни, одну з “воюючих сторін”, що мала власні програмні документи, політичні гасла й інструмент їх утілення в життя Олександр Лисенко, “Військова діяльність Романа Шухевича”, 29. Микола Посівнич, “Роман Шухевич (30.VI.1907 - 5.ІІІ.1950)”, у Літопис Української Повстанської Армії. Том 45. Генерал Роман Шухевич - “Тарас Чупринка”. Головний Командир УПА. (Торонто, Львів: Літопис УПА, 2007), 7.. Важливою є також точка зору М. Посівнича про те, що діяльність Р. Шухевича, цього символу незламності України, в Українській військовій організації, Організації українських націоналістів, Українській повстанській армії, Українській головній визвольній раді стала важливою запорукою розвитку цих структур та утвердження їхньої провідної ролі у боротьбі українців за свою незалежність.

А. Кентій і В. Лозицький, автори одного з перших найретельніше опрацьованих на сьогодні життєписів Р. Шухевича, що містить багато цікавих фактів і узагальнень, Руслан Забілий, “Літопис УПА”. Нова серія. Київ, Торонто, 2007. Т. 10: Життя і боротьба генерала “Тараса Чупринки” (1907-1950). Документи і матеріали. 815, Український визвольний рух. 10 (2007): 341. характеризують його як непересічну постать, видатного організатора, зрілого політичного керівника українського визвольно-революційного руху, талановитого Головного командира УПА, який усвідомив необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР Анатолій Кентій і Володимир Лозицький, “Від бойовика УВО до Головного Командира УПА”, у Літопис УПА. Нова серія. Том 10. Життя і боротьба генерала “Тараса Чупринки” (1907-1950). Документи і матеріали. (Київ, Торонто: Літопис УПА, 2007), 9-77.. Завдяки цьому, наголошують автори, український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід Кентій і Лозицький, “Від бойовика УВО до Головного Командира УПА ”, 9-77..

Отже, на порядок денний розвитку української воєнної історіографії виходить потреба у створенні наукової біографії Р. Шухевича з реалістичним потрактуванням, за словами Ю. Шаповала, непростих колізій його життя та діяльності Юрій Шаповал, “Роман Шухевич і політика пам'яті в сучасній Україні”, Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 14 (2008): 33.. Перші спроби біографічного історіописан- ня Р. Шухевича на засадах сучасних методологічних підходів та авангардного дослідницького інструментарію здійснені М. Вахулою, О. Ісаюк, А. Кентієм, В. Лозицьким, М. Посівничем Мар'ян Вахула, “Роман Шухевич - військовий і політичний діяч України”, (Автореферат дис. ... канд. іст. наук, Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010); Олеся Ісаюк, Роман Шухевич. (Харків: Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”, 2015); Кентій і Лозицький, “Від бойовика УВО до Головного Командира УПА ”; Микола Посівнич, “Роман Шухевич (30. VI. 1907 - 5.Ш. 1950) ”.. Сподіваємось, що актуальний дослідницький проект зі створення академічної біографії Р. Шу- хевича буде найближчим часом реалізований у сучасній Україні, за незалежність і волю якої він віддав своє героїчне життя.

Подальші дослідження історії, бойової і державотворчої діяльності УПА - армії, яка не капітулювала, не склала зброї, а була до останнього бійця знищена Іван Патриляк, Перемога або смерть, 502., потребуватимуть якомога ширшого залучення нових репрезентативних джерельних масивів - матеріалів особистого походження, листування, щоденників, повстанської преси і публіцистики, слідчих справ учасників національно-визвольного руху, впровадження мікроісторичних досліджень і вивчення локального контексту, підготовки нових різножанрових наукових і науково-популярних праць, написаних із використанням методів не тільки політичної і мілітарної, а й соціальної, культурної, усної історії та історії повсякденності. Актуальними і затребуваними залишаються морально-етичні, гуманістично-антропологічні та просопографічні підходи й критерії історичного дослідження, розкриття людського виміру тієї жорстокої епохи, а також необхідність створення історико-біографічних досліджень і довідково-енциклопедичних видань з досліджуваної проблеми. Це сприятиме руйнації усталених ідеологем і стереотипів, що живлять радянсько-росій-ські тлумачення українського самостійницького, повстанського руху доби Другої світової війни й повоєнного часу та його остаточному загальнонаціональному і суспільному визнанню, що є надзвичайно важливим для посилення і повноцінної реалізації українського національного проекту й стабільного розвитку Української державності в нинішніх складних умовах внутрішніх і геополітичних викликів Іван Патриляк, Перемога або смерть, 503-505..

Анотація

У статті аналізуються основні тенденції та перспективи дослідження сучасною вітчизняною історіографією ключових аспектів історії українського самостійницького руху в роки німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Охарактеризовані збільшення документально-джерельної бази й активізація дослідницьких зусиль українських істориків у даній тематичній ніші, зумовлені, зокрема, відзначенням 75-річчя з часу створення Української повстанської армії. Звернено увагу на недостатньо з 'ясовані аспекти проблеми, пов 'язані з особливостями стратегії і тактики ОУН і УПА, ідеологією українського національно-визвольного руху та її еволюцією, початками УПА, співвідношенням стихійності й закономірності в її виникненні тощо. Охарактеризовані сучасні концептуально-теоретичні й методологічні підходи до вивчення теми, пов'язані з використанням методів соціальної, культурної, усної історії, проведенням мікроісторичних досліджень, вивченням локального контексту, впровадженням антропологічного і просопографічного підходів, засад історичної біографістики та персоналістики.

Ключові слова: історіографія, Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія, український самостійницький рух, Друга світова війна, німецько-радянська війна 1941-1945 рр.

Keywords: historiography, the Ukrainian Nationalist Organization, the Ukrainian Insurgent Army, the Ukrainian independence movement, World War II, German-Soviet war.

Размещено на Allbest.ru