Діяльність Ігоря Свєшнікова у галузі охорони та збереження пам’яток України

Для написання статті залучено значну кількість опублікованих і архівних джерел. Особливої уваги заслуговують матеріали Державного архіву Львівської області, Наукового архіву відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича, де окремо виділений фонд матеріалів І. Свєшнікова, а також публікації, пов'язані з діяльністю УТОПІК та його відділення у Львівській обл.

Розглядаючи пам'яткоохоронний аспект діяльності І. Свєшнікова, можна визначити три його основні напрями: заходи, спрямовані на охорону пам'яток археології на практиці (передовсім Звенигородського городища та поля Берестецької битви); участь і керівництво організаціями, які займалися охороною пам'яток археології; популяризація пам'яток завдяки публікаціям, створення методичних і навчальних матеріалів. Варто зазначити, що таку діяльність вченого доволі складно окреслити в контексті його науково-дослідних здобутків. Адже археологічні дослідження та робота в музеї у своєму складі містять пам'яткоохоронні компоненти. Проте, більш конкретно пам'яткооохонну діяльність можна прослідкувати в справах, що стосуються збереження окремих археологічних пам'яток та в участі науковця у роботі пам'яткоохоронних організацій, зокрема, в Львівській обласній організації УТОПІК, членом якої дослідник був упродовж майже тридцяти років.

Рис. 1. Знищення середньої частини Звенигородського городища, 1968. На фото - О. Ратич Fig. 1. Elimination of middle part of Zvenyhorod settlement, 1968. O. Ratych is on the photo

Товариство отримало велику популярність та об'єднало значну частину інтелігенції країни: істориків, архітекторів, краєзнавців, музейників, політиків, діячів науки, культури та мистецтва. Вже за рік воно налічувало 25 обласних, 97 міських, 465 районних, 22000 первинних організацій [Заремба, 2002, с. 113]. Головне завдання вони вбачали у розробці методологічних засад у пам'яткоохоронній діяльності. Важливим напрямком діяльності УТОПІК було сприяння виявленню, дослідженню, збереженню та доцільному використанню пам'яток, їхній популяризації. Також передбачали використання санкцій за допомогою законодавства, партійних, громадських організацій проти осіб, винних у знищенні пам'яток [Демиденко, 2006, с. 411].

У Львові одночасно діяли міське та обласне відділення УТОПІК. Остаточне організаційне оформлення обласного відділення завершилося в грудні 1967 р. [Нестайко, 2013, с. 121]. Першим головою Правління Львівської обласної організації УТОПІК став Я. Запаско [Бадяк, 2011, с. 444]. В підпорядкуванні правління діяли 16 секцій та комісій: пам'яток архітектури, археології, правової охорони військово-історичних пам'яток, пам'яток бойової і трудової слави, пам'яток історії і революційного руху, пам'яток літератури і писемності, мистецтва, фольклору та етнографії, науково-технічного прогресу, юних дослідників, театру і музики, науково-методична рада, громадська інспекція, комісії зі складання каталогу пам'яток та пропаганди пам'яток по радіо, на телебаченні та у пресі [Нестайко, 2013, с. 122]. Кожна із секцій займалася охороною певного виду пам'яток і мала відповідні завдання.

До лав ЛОО УТОПІК увійшли широковідомі вчені та мистецтвознавці: Я. Ісаєвич, Ю. Гошко, М. Івасюта, Д. Крвавич, Е. Мисько, Х. Саноцька, І. Свєнціцька, В. Овсійчук, І. Могитич, Н. Кривонос, П. Жолтовський, Б. Возницький та інші [Кудин, 1986, с. 59]. Ігор Свєшніков, будучи представником львівської інтелігенції, також належав до числа фундаторів ЛОО УТОПІК. З часу формування обласної організації він до останніх років свого життя очолював секцію пам'яток археології товариства та був незмінним членом його Президії [Мацкевий, 2015, с. 29].

Діяльність цієї секції спрямована на виявлення нових пам'яток історії й археології, їхнє вивчення, облік, здійснення перевірки стану збереження, в тому числі і встановлення охоронних знаків, наукове дослідження та популяризацію пам'яток області [Кудин, 1986, с. 59]. Виконували передбачені завдання організовані експедиції, закріплені за кожним районом. Також підтримку у цій справі забезпечували локальні організації. Велике значення надавали пам'яткам, що стосувались подій радянської історії, що, вочевидь, зумовлене ідеологією. Зокрема, у акті обстежень, проведених у Бродівському р-ні Львівської обл. 1967 р., І. Свєшніков, насамперед, наголошував на необхідності впорядкувати пам'ятки, пов'язані із радянськими революційними подіями 1920 р., відновити могилу радянських бійців Другої світової війни у с. Підкамінь Бродівського р-ну. Водночас зауваги щодо реставрації стосувалися також монументу в пам'ять М. Шашкевича на Підлисецькій горі (с. Підлисся, Золочівського р-ну), обеліску в пам'ять закінчення останньої епідемії холер 1897 р. у м. Нестерів та впорядкування козацької могили XVII ст. в с. Шнирів Бродівського р-ну [ДАЛО, ф. 1338, оп. 1, спр. 1016, арк. 81].

Діяльність секції пам'яток археології одразу виявилась доволі успішною. Її члени планомірно проводили обстеження районів області, виїжджали на сигнали пошкодження чи виявлення пам'ятки місцевими активістами. Цьому також сприяла активна співпраця археологів з очільниками обласної організації Товариства, насамперед, із І. Кудіним, а в республіканському масштабі - Д. Телегіним і П. Троньком [Мацкевий, 2015, с. 29]. Загалом в результаті роботи дослідників кількість виявлених археологічних об'єктів через три роки становила вже 134, а 1972 р. зросла до 145, в той час, як до початку діяльності секції в області було зареєстровано лише 37 археологічних пам'яток [Свєшніков, 1972, с. 39]. Станом на 1986 р. кількість виявлених пам'яток у області становила 700, з них понад 120 належали до періоду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства [Кудин, 1986, с. 59].

У процесі виявлення пам'яток виникла проблема їхнього належного обліку та створення каталогу. Зважаючи на таку ситуацію, Президія Ради Міністрів УРСР постановою від 20 лютого 1967 р. (№ 125) доручила всім облвиконкомам впродовж 1968-1969 рр. провести за рахунок державних коштів та ресурсів УТОПІК облік пам'яток і на підставі даних скласти на 19701975 рр. перспективні плани їхньої охорони, сформувати в 1968-1969 рр. уточнені списки пам'яток культури загальносоюзного, республіканського і місцевого значення, передбачити Комітетові по пресі видання “Каталогу пам'ятників культури Української РСР” з картою їхнього розміщення [Бадяк, 2011, с. 445]. Для втілення постанови Президія УТОПІК ухвалила рішення про видання повного списку археологічних пам'яток України у вигляді обласних довідників. З цією метою учасники археологічної секції запровадили зразок паспорта пам'ятки, затверджений Міністерством культури УРСР, і допомагали державним органам в справі їхньої фіксації. Разом з цим, відповідно до постанови Президії Академії наук СРСР і Міністерства культури СРСР “О подготовке Свода памятников истории и культуры СССР” від 2 жовтня 1967 р., запроваджено ще один масштабний проект з вивчення і збереження пам'яток історії та культури. Звід планувався як найповніший ілюстрований довідник енциклопедичного характеру, до якого мали увійти дані про нерухомі пам'ятки історії та культури [Бадяк, 2011, с. 445]. Науково-організаційна і методична робота покладалася на вчених Інституту мистецтвознавства, Міністерства культури СРСР, Інституту історії СРСР і Інституту археології Академії наук СРСР. В Україні організація Зводу розпочалася 1972 р. із загальної паспортизації пам'яток, здійснювати яку допомагали і учасники товариства. Таким чином, у доповіді за 1972 р. голова секції пам'яток археології ЛОО УТОПІК І. Свєшніков зазначав, що: “облік археологічних об'єктів проводився у двох напрямках: 1) складання обліково-технічних паспортів на допомогу Управлінню культури Львівського облвиконкому та 2) складання повних наукових паспортів за спеціально розробленим науковим зразком паспорта з повним описом, планами та фотографіями пам'ятки, історією її дослідження та бібліографічними даними” [Свєшніков, 1972, с. 39].

Важливим напрямком діяльності археологічної секції під керівництвом І. Свєшнікова була робота із охорони та збереження археологічної спадщини. Зокрема, одним з перших найуспішніших прикладів такої діяльності ЛОО УТОПІК стала справа пов'язана із пам'яткою ХІ-ХІІІ ст. у с. Звенигород Пустомитівського р-ну Львівської обл.

Питання збереження давньоруського Звенигорода гостро постало у 1950-1960-х рр., після того, як на території городища з 1947 р. розташувались центральна садиба та господарський двір звенигородського колгоспу ім. Т. Шевченка. З часу розпочатого планомірного і систематичного вивчення пам'ятки археологічною експедицією Львівського історичного музею (перша експедиція 1953 р.: І. Свєшніков, О. Ратич, Г. Власова) із директором колгоспу укладено зобов'язання про охорону пам'ятки та заборону забудови чи ведення земляних робіт без належного дозволу. Однак, на жаль, цих умов не дотримано і в процесі сільськогосподарських робіт та здійснення капітального будівництва артіллю, особливо інтенсивно в середині 1960-х рр., пам'ятка зазнала непоправних руйнувань, навіть після того, як була взята на державний облік та під охорону як пам'ятка республіканського значення [НА ВА ІУ НАНУ, ф. Свєшніков І., п. 37, спр. 17, лист редактору газети “Радянська Україна” Рябокляку А. К., с. 3] (рис. 1).

Проблему знищення княжого Звенигорода активно піднімали його дослідники: Ігор Свєшніков та Олексій Ратич. Ними написано десятки клопотань та звернень до органів місцевої та обласної влади, замітки в пресу. Будучи головою бюро секції археології ЛОО УТОПІК, І. Свєшніков надав розголос цьому питанню на республіканському рівні. Зокрема, 5 червня 1967 р. з ініціативи учасників обласної організації проведено огляд пам'ятки. Комісією у складі представників Міністерства культури УРСР, відділу культури при Львівській обласній раді депутатів трудящих, голови археологічної секції ЛОО УТОПІК засвідчені масштабні руйнування: майже вся площа північної та східної частин городища забудована корівниками, свинарниками та іншими господарчими спорудами, біля яких викопали ями для гноєсховищ, влаштовано загони для худоби; бульдозерами розтягнуто ряд оборонних валів городища та фундамент кам'яної церкви ХІІ ст. і княжого палацу [НА ВА ІУ НАНУ, ф. Свєшніков І., п. 37, спр. 17, лист редактору газети “Радянська Україна” Рябокляку А. К., с. 3-4]. Згодом постановами Львівської обласної ради депутатів трудящих та Ради Міністрів УРСР у 1967 р. ухвалено рішення про незадовільний стан пам'ятки, заборонено здійснювати забудову на її території, а голову колгоспу М. Лісненка навіть спробували притягти до кримінальної відповідальності. Разом з цим керівник господарства, незважаючи на всі застереження, у 1968-- 1969 рр. продовжив руйнування давньоруського городища. Справа збереження Звенигорода переросла у гострий конфлікт, вирішення якого вчені-археологи взяли під особистий контроль.

Рис. 2. Фрагмент листа-звернення, опублікованого у газеті “Радянська Україна”, 1968 Fig. 2. Part of the letter-appeal, published in the newspaper “Радянська Україна”, 1968

Питання знищення пам'ятки активно висвітлювали з ініціативи І. Свєшнікова також у пресі. Зокрема, у газеті “Радянська Україна” (№ 203) 31.08.1968 р. опублікована стаття “Історичний скарб”, яка стала результатом звернення науковців та діячів мистецтва Львівщини (М. Олексюка, М. Смішка, С. Пастернака, І. Свєшнікова, П. Жолтовського, Б. Возницького) до головного редактора видання про продовження руйнувань у Звенигороді (рис. 2). Незаконна діяльність голови Звенигородського колгоспу набула навіть сатиричного висміювання у журналі “Перець” [Треба стояти на чатах..1969, с. 15] (рис. 3).

З метою дослідження хоча б вцілілих залишків княжого міста за підтримки УТОПІК з 1971 р. експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР, очолена О. Ратичем, продовжила археологічні рятувальні роботи у Звенигороді. Згодом у 1977-1978 рр. розкопки проводив І. Свєшніков (з 1981 р. відбувались систематично). У процесі подальших досліджень, очолюючи тривалий час експедицію ІСН АН УРСР (1981-1994), Ігор Кирилович ще неодноразово повертався до питання створення заповідника в межах Звенигородського городища та організацію повноцінного музею-скансену з облаштованими павільйонами для збереження віднайдених дерев'яних конструкцій [Гупало, 2005, с. 22]. Проте з настанням нових політичних змін у державі (1991) та смертю дослідника, на жаль, цим ідеям так і не судилось втілитися.

До слова, варто зазначити, що вчений також підтримував ініціативи створення інших заповідників. Він активно відстоював позиції про надання статусу “державного” музею-заповіднику “Козацькі могили” та організацію історико-культурного заповідника у місті Дубно Рівненської обл. Одним із свідчень щодо Дубна є фрагмент листа археолога, надісланого до місцевого поета Миколи Пшеничного: “.Сьогодні повернувся з Києва, одержав Вашого листа й сьогодні ж відповідаю на нього. З радістю підписав лист-звернення. Це хороша справа, я готовий разом з Вами за неї боротися. Якщо ще щось буде потрібне від мене, пишіть. Я лише виправив наші з Возницьким “титули": я провідний науковий співробітник (це вище як старший), а Б. Г. Возницький не кандидат, але зате заслужений діяч культури. Бажаю успіхів у хорошому ділі... Ваш І. Свєшніков. 24 листопада 1988р." [Пшеничний]. Йдеться про відкритий лист-звернення, підписаний І. Свєшніковим, Б. Возницьким, М. Пшеничним, П. Яковчуком, щодо порятунку Дубенського замку, де на той час дислокувалась військова частина. Цей лист, між іншим, став впливовим важелем у справі створення Державного історико-культурного заповідника Дубна, яке відбулося на підставі постанови Кабінету Міністрів України 1993 р. [Про державний історико-культурний...]. У процесі діяльності ЛОО УТОПІК розглядались також ініціативи стосовно створення заповідників у давньоруському Пліснеську (с. Підгірці Бродівського р-ну Львівської обл.) та Стільському городищі (Миколаївський р-н Львівської обл.), які отримали втілення лише в наш час.

Не менш важливу роль у пам'яткоохоронній діяльності вченого відіграли його публікації, що значною мірою сприяли популяризації та охороні пам'яток. Вагому частину цих розвідок становлять статті про археологічні відкриття, окремі унікальні знахідки та здобутки експедицій під керівництвом І. Свєшнікова, опубліковані на сторінках районних газет (“Червоний прапор”, “Прапор перемоги”, “Вільне слово”, “Ленінська молодь”) [Свєшніков, 1971; 1991; Свєшніков, Сидоренко, 1971] чи журналів (“Жовтень”, “Дзвін”, “Український історичний журнал”) [Свєшніков, 1985; 1987 а; 1990 а; 1977]. Найвизначнішими досягненнями в науковій кар'єрі археолога, безперечно, стали дослідження поля Берестецької битви та княжого Звенигорода, тому окремі видання археологічно-краєзнавчого характеру він присвятив їм. У 1986 р. світ побачив “Каталог найважливіших знахідок з місця Берестецької битви 1651 р.” [Свєшніков, Пономарьова, 1986], в якому репрезентовано 42 унікальні віднайдені предмети. З них можна виділити такі, що не мають аналогів на території нашої держави чи навіть за її межами. Саме ці речі надають особливої принади та зацікавленості пам'яткою та музеєм, також підкреслюють надзвичайну важливість досліджень Берестецької битви. Згодом учений уклав ілюстрований путівник по музею-заповіднику “Козацькі могили” [Свєшніков, 1990б], завдяки якому відвідувачі детально знайомилися з музейною експозицією та історико-меморіальними пам'ятками, пов'язаними з подіями битви. Книга є популярною та актуальною і до сьогодні. У 1987 р. І. Свєшніков видав окремий краєзнавчий нарис “Звенигород, у якому схарактеризував історію городища у літописних згадках, проаналізував археологічні джерела, які дають можливість встановити особливості соціально-економічного розвитку Звенигорода початку ХІІ-ХІП ст., описав історію містечка аж до радянських часів [Свєшніков, 19876]. У майбутньому дослідник мав наміри видати повноцінну монографію про давньоруське городище, проте вони залишилися так і нездійсненними.

Размещено на http://www.allbest.ru

The article is devoted to the research of the famous archaeologist, scientist Igor Kyrylovych Svieshnikov's contribution to the development of monument protection movement in the field of the Ukrainian archaeological heritage protection and preservation. The various forms and directions of the scientist's activity in the field of archaeological monuments protection and preservation are examined. Special attention is paid to the participation of I. Svieshnikov in activity of civil society organizations involved in the protection of monuments, particularly of Ukrainian society of historical and cultural monuments protection.

It should be noted that it is difficult to define such activity of the scientist in the context of his scientific research achievements. But more specifically his activity can be noticed in cases involving the preservation of separate archaeological monuments and the participation of the scientist in the Heritage preservation organizations (particularly in Lviv regional organization of the Ukrainian Society of historical and cultural monuments preservation, the member of which the researcher had been for almost thirty years). Considering monument preservation aspect of I. Svieshnikov's activity, there can be determined three main directions: measures that are directed to the protection of archaeological monuments (especially those of Zvenygorod settlement and fields Berestechko battle); participation and leadership of organizations that are involved in the protection of archaeological monuments; popularization of these monuments through publications, creating of teaching and learning materials.

Key words: archaeology, protection of monuments, archaeological heritage, Ukrainian society of historical and cultural monuments protection, Zvenyhorod, publications.