Внесок голови Глухівських повітових зборів Василя Петровича Кочубея у становлення медичної допомоги в повіті

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Постать Василя Петровича Кочубея на сьогоднішній день мало відома українському загалу, хоча його родина до самого 1918 р. була невід'ємно пов'язана з Україною, відіграючи значну роль у всіх сферах життя держави. Особливим місцем для родини була Чернігівщина. Землі, які отримав свого часу Василь Леонтійович, стали для Кочубеїв родинними осередками. Основні володіння Василя Петровича в Чернігівській губернії зосереджувались у Глухівському, Новгород-Сіверському, Конотопському повітах; він був останнім із родини власником батуринської садиби Кочубеїв в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Василь Петрович Кочубей відіграв значну роль у становленні земства на Чернігівщині упродовж перебування на посаді голови Глухівських повітових зборів з 1897 по 1904 рр. Зауважимо, що протягом років головування він був присутнім на всіх засіданнях Глухівських повітових зборів.

Гласні відмічали, що вже в перший рік головування Василь Петрович проявив себе, як людина принципова і відповідальна. На засіданнях він систематично піднімав питання належного медичного забезпечення повіту, намагався всебічно обговорювати і, відповідно, їх вирішувати. Не дивлячись на бажання, які виникали у деяких гласних, Василь Петрович Кочубей був категорично проти прийняття швидких рішень і завжди наполягав, щоб питання були попередньо проаналізовані профільними комісіями: «Я вообще против того, чтобы такие вопросы, затрагивающие интересы населения, рассматривались в экстренном Собрании; такие вопросы должны подлежать обсуждению» [1].

Вважаючи становлення належного медичного обслуговування пріоритетним завданням, у перший же рік головування Василь Петрович увійшов до складу земської комісії з медицини. І з цього ж, 1897 р., комісія вже працювала під керівництвом В.П. Кочубея - його одноголосно обрали головою комісії.

На засіданні Глухівських повітових зборів 30 вересня 1897 р. розглядалися результати 6-го з'їзду земських лікарів в м. Чернігові, який аналізував доповідь про реальний стан медицини в Глухівському повіті, підготовлену глухівським лікарем П.Я. Дорошенком. З'їзд змушений був констатувати низький рівень розвитку земської медицини на Глухівщині і виробив рекомендації для покращення стану справ, які передбачали наступне: заснування при управі санітарної ради; відміну плати за лікування; влаштування лікарень і покращення амбулаторій при дільницях; зменшення самостійної фельдшерської діяльності в повіті тощо. Єдиним позитивним моментом у повіті, на думку з'їзду, була робота Глухівської земської лікарні та сільських опікунств.

Наголошуючи на прямому зв'язку між рівнем професійної підготовки спеціалістів і якістю послуг, на засіданні Глухівських повітових зборів 1897 р. за ініціативи Василя Петровича Кочубея було ухвалене рішення про забезпечення повіту п'ятьма кваліфікованими акушерками (станом на 1897р. в повіті працювала 1 акушерка) - випускницями медичних закладів, які надають належний рівень освіти, визначений розмір їх утримання в сумі 300 руб. на рік з перспективою збільшення до 400 руб. В подальшому Василь Петрович змушений був визнавати, що кваліфіковані фельдшериці-акушерки не виявляють бажання їхати до Глухова, але поставивши перед собою мету надання населенню належної медичної допомоги, запропонував збільшити оклади кваліфікованим спеціалістам.

Рис. 1. Варвара Василівна і Василь Петрович Кочубеї у своєму маєтку Згурівка, 1906 р.

У 1901 р. він неодноразово повертався до цього питання: «Председатель собрания сказал, что такое жалование слишком ничтожно и невозможно иметь порядочного классного фельдшера дешевле 400 руб. в год» [2].

Турбуючись про підвищення кваліфікації лікарів, земська комісія з медиини приділяла увагу проблемі виділення коштів на встановлення стипендій для майбутніх фельдшерів. Зауважимо, що В.П. Кочубей робив акцент на навчанні коштом земства саме місцевого населення, на що в кошторисі 1902 р. було передбачено 75 руб.: «Разделяя взгляды В.П. Кочубея ... командировать одну крестьянскую деревенскую девушку для изучения повивального дела сроком на два года в Киевскую гинекологическую клинику, войдя предварительно в соглашение с директором клиники» [3].

Медична комісія під головуванням Василя Петровича приділяла увагу вирішенню всіх складових медичної допомоги. Фактично - це був період становлення медичного обслуговування в повіті. Кожного року, за сприяння В. Кочубея, витрати земства на медицину збільшувалися. Звичайною практикою, з метою прийняття професійних рішень, стало запрошення на комісію земських лікарів. Вона розглядала питання раціонального розподілу лікарських дільниць, виділення коштів на влаштування амбулаторій при кожній медичній дільниці за умови, якщо частково на себе зобов'язання візьме місцева громада, надання дозволів ветлікарям видавати ліки безкоштовно самим бідним, забезпечення повітових земств антисифілітичними медикаментами, забезпечення гідного гуманного транспортування душевнохворих із супроводжуючим (а не як арештантів), боротьби з дифтеритом, упорядкування виїздів лікарів з метою вироблення найбільш зручного графіку виїздів, який би, в першу чергу, враховував інтереси населення, кошториси витрат тощо.

Василь Петрович наполягав на удосконаленні системи медичної звітності, що дало можливість належно аналізувати і, відповідно, ухвалювати правильні рішення. У результаті цього були раціонально сформовані дільниці, про що відзначалося на засіданні профільної комісії 14 вересня 1899 р. На пропозицію В.П. Кочубея було упроваджено різні форми звітності: по хворим, яких приймають в амбулаторіях лікарі і фельдшери; по народжуваності; по дітях, які щепляться від віспи; по людях, яким виконано пастерівське щеплення (від сказу).

На земських зборах в жовтні 1898 р. В.П. Кочубей запропонував влаштувати при Глухівській земській лікарні окреме приміщення для інфекційних хворих, що було одноголосно схвалено гласними. Розробкою проекту лікарні, вислухавши та врахувавши раціональні пропозиції всіх лікарів м. Глухова, займався особисто Василь Петрович разом із членами комісії. І вже 20-23 жовтня 1898 р., детально пропрацювавши на місті питання вибору ділянки, медкомісія виробила проектне завдання, яке передбачало будівництво інфекційного відділення розмірами 61,25 кв. саж., об'ємом -128,63 куб. саж. на шість палат: дві - для хворих на дифтерит (чоловічу та жіночу), дві - для хворих на скарлатину (чоловічу та жіночу), одну - для хворих на рожу і одну - для хворих з невстановленим діагнозом. Проект мав врахувати кімнату для фельдшера, ванну, клозет, камеру дезинфекції білизни. Виробивши єдину узгоджену думку, медкомісія аргументовано доповіла зборам, представивши ескізний проект земського техніка Ф.Г. Нечаєва. При розгляді проекту Василь Петрович Кочубей мав суттєві професійні зауваження і пропозиції щодо влаштування вентиляції, вигребу, які і були враховані. Ретельного розгляду вимагало питання влаштування дезінфекційної камери з урахуванням всіх досягнень сучасної науки і техніки. Проаналізувавши тип камери, що рекомендував Інститут експериментальної медицини, комісія вирішила звернутися до закладу з проханням надати план та кошторис камери. Паралельно ж комісія розглянула зауваження лікаря Дорошенка про недоліки камери і звернулась до нього з пропозицією скласти креслення пропонованого їм варіанту. В кінцевому результаті, за підтримки Василя Петровича, була віддана перевага варіанту саме лікаря Дорошенка.

Розуміючи важливість швидкого вирішення питання, глухівське земство вийшло з клопотанням перед керівництвом губернії про скликання позачергових засідань, на яких в березні 1899 р. було розглянуто кошторис та проект лікарні. Кошторис в сумі 6 680 руб. 80 коп. був затверджений в квітні 1899 р., при цьому в бюджеті земства на поточний рік на ці витрати передбачалося виділення 3000 руб.

20 грудня 1901 р. приміщення інфекційної лікарні було освячено, а з 1 січня 1902 р. розпочався прийом хворих [3]. Високо оцінивши роботу дезкамери, влаштованої за проектом П.Я. Дорошенка, гласні щиро дякували лікарю за прекрасно виконану роботу. Оголосили йому подяку і за «блискуче» ведення лікарської справи. На засіданні комісії 1900 р. «В.П. Кочубей в теплых выражениях помянул скончавшегося 5 марта с. г. врача Глуховского участка Г.А. Шекуна, предложил Собранию почтить память утраченного Земством достойного и самоотверженного труженика вставанием» [4, 22].

В. Кочубей піклувався про створення належних побутових умов лікарів, розуміючи, що таким чином вони будуть більш віддані справі.

Не залишилось поза увагою медичної комісії і питання забезпечення ветеринарної допомоги у повіті. На вересневому засіданні 1899 р. відмічалося, що за 10 років витрати земства на ветеринарію збільшилися вдвічі - з 1100 руб. у 1890 р. до 2300 руб. у 1900 р. У 1900 р. було ухвалене рішення про відкриття ветеринарної лікарні, для чого винайняли приміщення з оплатою 200 руб. на рік.

Станом на 1901 р. у повіті працювало три ветеринарних фельдшерських пункти, на обладнання і утримання яких спрямовуються кошти земства. На фельдшерські пункти покладалася і функція просвітництва: «...внести в эту среду, полную суеверий и вредных традиций, побольше истинного света науки » [4,].

Неодноразово гласні займали прямо протилежні позиції по різних питаннях. В.П. Кочубей, завжди чітко володіючи темою, пропонував найбільш раціональне їх вирішення, яке влаштовувало всіх. Він брав активну участь в дискусіях, що відображено в кожному протоколі засідання Глухівських земських зборів, намагаючись всебічно розглянути проблему та прийняти глибоко виважене рішення.

Медична комісія здійснювала контроль за виконанням ухвалених рішень, вивчала стан медичного обслуговування на місцях: «Больница и богадельня лично осмотрены членами комиссии, чистота и порядок единогласно признаны образцовыми, пища свежая и доброкачественная. По окончании ревизии комиссия поставила себе приятным долгом поблагодарить врача заведения доктора П.Я. Дорошенко за такое отличное состояние больницы и богадельни» [5].

В.П. Кочубей брав участь у забезпеченні повіту медикаментами. Так на одному із засідань комісія розглядала питання можливості придбання ліків без посередників у фірми Меркель і Ко. Василь Петрович проводив роботу і по залученню громад до участі у фінансуванні різних проектів, наприклад, добився, щоб при влаштуванні Воронезького приймального покою половину витрат брало на себе місцеве товариство, при чому за умови внесення відповідної суми на рахунки Глухівського казначейства ще до початку робіт.

Однією із складових успіху профілактичної роботи В. Кочубей вважав поширення медичних знань серед населення, наприклад, про користь Пастерівського щеплення, що тримав під особистим контролем. Збори 1898 р. констатували, що «.спрос на медицинскую помощь, а следовательно и лекарства, растет с каждым годом по причине укрепления в народе веры в медицину. С учреждением четвертого участка спрос этот повысился еще более» [5]. З метою популяризації та привернення уваги до проблем медицини у повіті, В.П. Кочубей клопотав про проведення з'їзду лікарів 1902 р. саме в Глухові. глухівський земський кочубей медичний

Голова Глухівських повітових зборів висловлював незадоволення тим, що цукрозаводчики повіту, намагаючись обійти закон, який зобов'язував їх мати на заводах лікарів, запрошували земських лікарів на умовах суміщення посад при додатковій оплаті. З огляду на це кількість лікарів не збільшувалась - навпаки, якість меддопомоги суттєво погіршувалась. В.П. Кочубей підняв питання про суворе дотримання законодавства перед губернатором, у той час, коли частина гласних була на боці цукрозаводчиків [6].

При розподілі коштів В.П. Кочубей віддавав перевагу фінансуванню медичної галузі. Коли в 1904 р. на розгляд зборів було винесено питання телефонізаці повіту, В.П. Кочубей, не дивлячись на власні прогресивні погляди, займає категоричну позицію: «.за неимением средств нет близкой медицинской помощи, а расходы на телефоны еще более отяготят наш бюджет. Устройство телефонной сети обойдется не менее 25 тыс. руб. В принципе я стронник телефонов, . но еще необходимее для нас борьба с болезнями, улучшение медицинской помощи населению» [6, 50]. Він підкреслював, що, не дивлячись на зусилля у поліпшенні медичного обслуговування, Глухівський повіт ще відстає від ряду повітів Полтавської і Чернігівської губерній.

Така позиція голови викликала щиру повагу не лише серед гласних, а і серед звичайного населення повіту. «Гласный П.С. Каштан, от лица гласных от поселян, принес благодарность председателю собрания В.П. Кочубею за его попечение и внимание к нуждам крестьянского населения. Председатель собрания В. Кочубей в своих ответных словах выразил, что очень тронут выражением сочуствия со стороны представителей 3-го избирательного собрания, тружеников земли, и если он что-нибудь сделал, то тем приятнее ему слышать оценку этой деятельности, со стороны этих тружеников» [2].

Невід'ємною складовою у справі поліпшення медичного обслуговування населення Глухівського повіту було благодійництво родини Кочубеїв. Піклуючись про здоров'я його жителів, Кочубеї, в першу чергу, за свій рахунок забезпечували всебічний розвиток медицини у Ярославці та Дубовичах.

Ярославецьке приймальне відділення було влаштовано на кошти земства і гласного Глухівського земства В.А. Кочубея - рідного дядька Василя Петровича. У 1897 р. удова Василя Аркадійовича, Марія Олексіївна Кочубей, облаштувала в Ярославецькому приймальному відділенні шість ліжок і в пам'ять про покійного чоловіка забезпечила проведення ремонту приміщення та придбання білизни. Відомо, що у 1900 р. «землевладелица М.А. Кочубей пожертвовала 100 руб. на устройство железной крыши для здания Ярославецкого приемного покоя» [4]. На одному із засідань комісія розглянула питання про прийняття на баланс Ярославецького приймального лікарського відділення, що було подаровано земству покійним В.А. Кочубеєм. На утримання цього лікувального закладу в бюджеті земства передбачалось щорічне видіння коштів у розмірі 400 руб. Станом на 1904 р. лікарське відділення, що користувалося заслуженою популярністю серед населення, потребувало розширення на 2 ліжка і, відповідно, збільшення капіталовкладень. «Узнав об этом Василий Петрович и Петр Васильевич Кочубеи предложили помощь, причем Василий Петрович дает денежные средства в размере тысячи рублей, а Петр Васильевич - весь необходимый материал, как-то: лес, кирпич» [6].

У 1901 р. В.П. Кочубей запропонував відкрити новий фельдшерський пункт у Дубовичах і зобов'язався виділяти на його на утримання 90 руб. та 60 руб. квартирних в рік для спеціаліста. У 1904 році він особисто доповідав на засіданні медичної комісії про влаштування приймального відділення в Дубовичах «...на средства местной землевладелицы В.В. Кочубей».

Перший притулок-яслі в Глухівському повіті був заснований саме тут. «Собрание виразило благодарность В.П. Кочубею за щедрую помощь в устройстве приюта-ясель в Дубовичах» [3]. Проаналізувавши роботу притулку в Дубовичах і ситуацію в місті, Василь Петрович запропонував влаштуати яслі-притулок у Глухові. Родина В.П. Кочубея постійно фінансово підтримувала яслі, піклуючись про здоров'я дітей [6].

У 1901 р. В. Кочубей балотувався і був одноголосно обраний опікуном Глухівської земської лікаріні [2]. На зборах В.П. Кочубею систематично оголошувалися подяки: за пожертви лікарням, придбання вагів для зважування хворих [3], різних приладів для лабораторії земської аптеки [7]; «.за принесенные им в дар для земской больницы микроскоп, а для усадьбы земских богоугодных заведений - лесных саженцев» [8]. У 1901 р. на зборах було ухвалено рішення спрямувати кошти в сумі 200 руб на придбання мікроскопа для лікарні, а це - заробіток фельдшера за півроку.

Переконливою характеристикою діяльності В. Кочубея на чолі повітового земства є думка, висловлена гласним, лікарем П.Я. Дорошенком: «Господа гласные! Настоящее собрание является пятым, в котором мы дружно работали под предсдательством глубокоуважаемого Василия Петровича. С первых своих шагов в этом деле и в настоящее собрание Василий Петрович проявил столько настойчивого трудолюбия, столько внимания к делу и столько истинного безпристрастия, что мы должны чувствовать к нему глубокую признательность. Надо сказать по справедливости, что если в последнее время Глуховское земство делало хотя и небольшие, но все таки поступательные вперед шаги, как в хозяйственной, так и в культурной своей работе, то этим оно в довольно значительной мере обязано Василию Петровичу. Иногда Василий Петрович, как земец в душе, отклонялся от прямой своей роли и горячо вступал в прения, но всегда он это делал в интересах самого дела и с благородным безпристрастием уступал мнению противника, если убеждался им или видел его пользу для земства. Позвольте же мне, г.г. гласные, предложить Вам, по старому земскому обычаю, выразить Василию Петровичу благодарность собрания и пожелать, чтобы нам еще долго и долго пришлось работать под его председательством» [2].

Література

1. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания, очередной сессии 1897. - Глухов, 1899. - 196 с.

2. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания 1901 года, XXXVII очередной сессии, 12-18 сентября. - Чернигов, 1902. - 148 с.

3. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания 1902 года, чрезвычайного - 23 марта и очередных заседаний 18-23 сентября. - Чернигов, 1903. - 155 с. .

4. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания 1900 года, чрезвычайного 1-го июня и очередных заседаний 24-30 сентября. - Глухов, 1901. - 153 с.

5. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания 1898 года, чрезвычайного 3-го января и очередных заседаний 19-26 октября. - Чернигов, 1899. - 125 с.

6. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания 1904 года. - Глухов, 1904. - 217 с.

7. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания 1903 года, а) чрезвычайных сессий 11 и 12 января, 1 и 2 марта и 18 июня, и б) очередной XXXIX сессии с 24 по 29 сент. включительно. - Чернигов, 1904. - 194 с.

8. Журналы Глуховского Уездного Земского Собрания 1899. - Глухов, 1900. - 241 с.

Размещено на Allbest.ru