Вплив бібліотек монастирів на розвиток соціальних комунікацій західноукраїнських земель

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Духовне відродження України, потреба реконструкції сторінок національної історії спонукали до переосмислення діяльності таких могутніх і впливових інститутів минулого, як монастирі, незважаючи на їх конфесійну належність, орієнтуючись лише на їхню соціальну функцію. З перших років свого становлення монастирі органічно інтегрувалися у соціально-комунікаційні процеси, активно вливаючи на релігійне, культурне, соціальне, економічне і політичне життя регіону. Їхня культурна місія зумовлена гуртуванням у них освічених людей, засновування при монастирях скрипторіїв, друкарень, бібліотек та шкіл.

Монастирі різних конфесій сформувалися як релігійні соціальні інститути, що скеровували діяльність на реалізацію ідеї досконалого християнського життя, постійно розвивалися. В України їх функціональність формувалася не лише уставами чернецтва чи певними формами організації чернечого життя, а й розвитком соціально-комунікаційних процесів у суспільстві. Це зумовлювало перетворення монастирів у центри освіти, мистецтва, соціального впливу та опіки, активних учасників політичного, економічного, соціального та культурного життя краю. Монастирські богословські школи створювали передумови сучасної університетської освіти.

Діяльність бібліотек поодиноких монастирів досліджувала значна кількість науковців, серед яких І. Огієнко, С. Мудрий, М. Коссак, І. Крип'якевич, М. Голубець, М. Ваврик та ін., проте роль монастирських бібліотек в соціокомунікативних процесах не аналізувалася. Найбільшою є кількість праць, що стосуються дослідження бібліотек василіанських монастирів, оскільки це був найпоширеніший чин на теренах західних областей. Дослідження монастирів чину оо. Василіан започатковане самими отцями-василіанами. Із середини XIX от. розпочато укладення історичних каталогів ЧСВВ у Галичині, зокрема у 1867 р. з'явилася праця М. Коссака (ЧСВВ), у якій консолідовано розрізнені відомості про функціонування на теренах Перемишльської єпархії 106 монастирів. Можна сміливо стверджувати, що у них у всіх обов'язково була бібліотека. Ю. Никорович (ЧСВВ) у 1879 р. уклав каталог, що подавав відомості вже про 160 монастирів. Аналітично опрацювавши наявні на той час відомості, І. Крип'якевич спростував існування деяких інституцій. У низці праць його сучасників, серед яких М. Голубець та Р. Лукань (ЧСВВ), подані доповнені відомості. Залученням значного архівного матеріалу у монографічне дослідження М. Голубця про Лаврівський монастир надало значної ваги його праці. Бібліографічну історію василіанських монастирів уклав М. Ваврик, залучивши велику кількість невідомих джерел із Ватиканського архіву та завершивши укладення каталогу монастирів. Отець-василіанин Й. Скрутень приділив багато уваги вивченню рукописної спадщини василіанських бібліотек, І. Луб проаналізував монастирські пам'ятники. Вагомий доробок у Р. Луканя, який, перейнявшись ідеєю створення “Василіанської Енциклопедії”, зібрав доволі багатий бібліографічний матеріал з історії ЧСВВ, зокрема про їх бібліотеки.

Монастирські інституції, та їх бібліотеки, що були своєрідними центрами духовності, виконували роль індикатора суспільно-політичного та духовного розвитку регіону, здійснюючи постійний прямий чи опосередкований вплив на події і процеси, що у ньому відбувалися. Бібліотеки монастирів впродовж тривалого часу впливали на національний устрій, формування науково-культурного потенціалу, громадської думки. Незважаючи на декларування статусу ізольованої інституції, бібліотеки монастирських обителей задавали тон у відродженні та формуванні національної пам'яті, в еволюційних змінах соціально-комунікаційних складових суспільства письменництва, перекладацької справи, літописання, освіти, книгодрукування тощо. Саме при бібліотеках монастирів гуртувався впродовж багатьох років інтелектуальний потенціал, що складався із церковних, громадських та культурних діячів. Без цієї важливої соціально-комунікаційної складової було б неможливе національне відродження, розвиток вітчизняної культури, визначення напряму церковної політики.

Тут доречно згадати розпочату у 1882 р. Добромильську реформу, завдяки якій при монастирях було створено низку шкіл, відкрито друкарні, що сприяло активному входженню їх бібліотек в систему передачі інформації у просторі та часі. Цей процес поступово активізовувався до кінця ХІХ ст.

Монастирські бібліотеки століттями збирали результати інтелектуальної діяльності людства. Це надає значущості монастирським бібліотекам як соціальним інститутам, які концентрували духовну спадщину століттями, а у XI-XIV ст. були важливими центрами переписування книг. М.І. Слуховський вважає: “Книгописання по суті не відрізнялося від інших феодальних ремесел. і в економічному, і в правовому сенсі робота монастирського переписувача була абсолютно однакова з роботою інших монахів: одні борошно мололи, інші хліб пекли, треті ікони малювали, четверті обробляли город, а ось деякі множили монастирську бібліотеку і навіть продавали свою продукцію книгописання на приватному ринку. Крім ідеологічного характеру, ця праця, таким чином, нічим не відрізнялася від інших видів праці у феодальному господарстві”. Пізніше розпочалося заснування при монастирях друкарень. Що також долучило їх до процесу книгорозповсюдження, а у бібліотеках накопичувалися плоди їх діяльності. Біля джерел заснування соціальних комунікацій як наукової галузі стояли також стояли святі отці, які на урочистому голосуванні Другого Ватиканського Собору 4 грудня 1963 року в присутності Папи Івана ХХІІІ прийняли Декрет Другого Ватиканського Собору про засоби соціальних комунікацій, тобто вперше застосували цей термін.

Іван Огієнко переконує, що майже в кожному населеному пункті українських земель існував монастир, у деяких місцевостях навіть більше19. Зростанню кількості монастирів насамперед сприяв общинний чернечий поділ за статтю на чоловічі та жіночі. Саме ці осередки сприяли розвитку комунікативних процесів в суспільстві, поширенню грамотності та просвітництва.

Густа мережа монастирів забезпечувала охоплення широких територій. Один із перших галицьких дослідників монастирів А. Петрушевич ще наприкінці ХІХ ст. налічив у Галичині близько 160 середньовічних монастирів. Згодом на початку ХХ ст. І.Крип'якевич подає відомості про 346 монастирських осель, які існували у ХІ-ХУ ст. Наприкінці ХХ ст. професор С. Мудрий, спираючись на відомості історика Р. Луканя, твердив про існування на галицьких землях 374 монастирів. Із них у Львівській єпархії автор нараховує 145 чернечих осель, Перемишльській 165, Станіславівській 64 монастирі. Але очевидно, що наведена чисельність є неповною, оскільки частина невеликих та бідних середньовічних монастирів не користувалися жодними правами, привілеями і, як наголошує С. Мудрий, підпорядковувалися лише місцевим єпархіям. Багато монастирів на західноукраїнських землях тривалий період існували без статутів і фактично жили своїм власним общинним чернечим життям, інколи підпорядковуючись світській владі ктитора або єпархіального священика.

За даними 1943 р., з урахуванням Мукачівської і Пряшівської єпархій та Лемківської апостольської адміністрацій на західноукраїнських землях діяло 4488 церков і каплиць, 203 монастирі, богословська академія, п'ять духовних семінарій, у яких було 2987 священиків, 1610 монахів і монахинь, 540 богословів, 35 видавництв. Не викликає сумніву, що переважна більшість цих установ опікувалася бібліотеками, які вирізнялися обсягом фондів і лише частково тематичним складом фондів. Сьогодні дослідження фондів цих бібліотек привертає увагу все більшої кількості дослідників, хоча вивчення їх діяльності відбувається у кількох площинах.

У ХІ-ХУІІ ст. провідна роль бібліотек монастирів у формуванні писемної культури була зумовлена активним інтегруванням самих обителей, і церкви загалом, у соціально-комунікативний простір регіону, впливаючи не лише на релігійне, а й на соціально-політичне, національне і культурне життя в Україні. На бібліотеках монастирів позначилися усі етапи історичного розвитку регіону, оскільки ці інституції були осередками духовної культури, а їх бібліотеки сховищем соціальної пам'яті суспільства, тобто становили книжково-документну базу, якою закріплювався розвиток усіх галузей побутування суспільства, в такий спосіб досягаючи не лише культурного, але й певного економічного значення. Бібліотеки були пов'язані спочатку з переписуванням книг, а потім з друкарством. Інколи бібліотеки уособлювали в собі освітній заклад та книжкову майстерню. Бібліотеки монастирів та соборів були певним лакмусовим папірцем історичного та культурного розвитку суспільства, оскільки занепадали на важких етапах суспільного життя і воскресали під час культурного піднесення держави, органічно виконуючи вагому соціально-комунікаційну роль. Праця багатьох поколінь монахів охоронців книжкових скарбів утверджувала у суспільстві культурну традицію, виховувала потяг до писемних пам'яток культури, до книжкового збирання, до поширення знань.

Безперечно, поштовхом до включеності західноукраїнських монастирів у соціально комунікаційні процеси стала відносно висока концентрація тут грамотних людей, що обумовлювалася богослужбовими, богословськими, проповідницькими, місіонерськими потребами, ширшими можливостями ченців щодо навчання, вчення мови, перекладацької справи, читання літератури, зокрема полемічної, публіцистики, а також переписування книг, книгодрукування, гравірування та малярство, архітектура. М. Грушевський слушно підкреслив в Україні “раптом прокидається сильний культурний і просвітницький рух”, навколо монастирів гуртуються літературні, освітні, наукові, мистецькі сили. Сьогодні багато науковців погоджуються із думкою, що могутній національно-культурний стрибок було зроблено в значній мірі завдяки українському чернецтву. В кризових ситуаціях, перед реальною загрозою населення шукало захисту в своєму “найбільш монолітному, відмобілізованому духовному загоні в чернецтві”.

Більшість пам'яток духовної культури пов'язана з іменами авторів та переписувачів ченців. Звичайно цьому сприяли і релігійні традиції. Т.Г. Горбаченко наголошує, що “... релігія, як і філософія, має здатність бути структуруючим ядром світогляду. Вона втручається в усі форми суспільної свідомості й у такий спосіб отримує доступ до найвіддаленіших куточків духовного життя суспільства, в тому числі і до писемної культури”26, діалектика якої невід ' ємна від бібліотечної культури. Проектуючи це твердження на бібліотечну справу, можна вважати, що писемна культура є підґрунтям для становлення і розвитку книжної й бібліотечної культури. Дослідниця слушно пропонує розглядати бібліотеку як її функціональну підсистему, упорядкований та ієрархізований комплекс. Проте бібліотечно-інформаційний ресурс, що накопичувався у бібліотеках монастирів, цілком можна вважати підсистемою соціальної пам'яті суспільства.

Слід зазначити, що Студійський статут, запроваджений на Русі у другій половині XI ст., який зобов'язував монастирі створювати у себе бібліотеки, скрипторії, школи, іконописні майстерні, шпиталі й інші заклади, успішно діяв і у західноукраїнському регіоні. У структуру монастирів Студійним уставом було зараховано бібліотеки, фонди яких формували ченці-бібліотекарі. історичний західноукраїнський монастирський бібліотека

Побутує думка, що першими бібліотеками на історичних українських землях були саме монастирські книгозбірні, оскільки цьому сприяло зосередження у їх стінах учених мужів, письменників та інших творчих особистостей. Вони перетворювалися на активні соціокомунікативні осередки. Отже, чернецтво та його бібліотеки завжди відігравали важливу роль у культурно-освітньому житті населення західноукраїнського регіону. Відомості про визначні монастирські бібліотеки подає довідник, створений Ф. Радзішевським, що вийшов друком у XIX ст., який серед монастирів, що мали доволі великі бібліотеки, подав відомості про монаші інституції оо. Василиян у Бучачі, Володимирі, Дермані, Добромилі, Золочеві, Крехові, Лаврові, Любарі, Львові, Овручі, Підгірцях, Почаєві, Самборі, Холмі та ін. Доволі вагомі книгозбірні мали оо. Домінікани у Золочеві, Львові, Любарі, Луцьку, Підгірцях, Тернополі, Чорткові, Ярославі. Опікалися книгозбірнями оо. Єзуїти у Львові, Луцьку, Ярославі та оо. Бернардини у Дубні, Львові, Луцьку, Самборі, Сокалі. Складовими монаршого чину оо. Кармелітів були книгозбірні у Львові, Луцьку, Сусідівцях (поблизу Самбора), Теребовлі та оо. Францисканці, володіючи книжковими скарбами у Львові, Луцьку, Перемишлі, Сяноку Менш численними були мережі бібліотек монастирів оо. Тринітаріїв, Реформаторів, Капуцинів, Піярів, Августиніанців, місіонаріїв та ін.

До XVII ст. усі монастирі діяли як автономні релігійні одиниці. Згодом вони переходили до василіанського чину, до складу якого остаточно увійшли у 1739 р. Ситуація з монастирями різко змінилася наприкінці XVIII ст. За йосифінськими реформами для чинності монастиря необхідними були наявні при ньому школи, шпиталі, а також не менше 8 монахів. Переважна більшість монастирів не відповідала цим вимогам. У зв'язку з цим збереглися лише обителі, що забезпечували діяльність школи, а решту було ліквідовано.

Як вважає В. Фрис, монастирські бібліотеки “обслуговували літургійні потреби, але, крім того, вони враховували потреби шкіл, колегіумів та інших навчальних закладів, що існували при монастирях”, тобто перетворювалися на активні соціальні інституції. Джерела поповнення їхніх фондів були різноманітними, але переважаючими все ж були дарунки, придбання та обмін. Традиційно з ліквідацією монастиря найвагоміші здобутки, зокрема книги передавали до центрального монастиря. У період масового закриття монастирів значні масиви видань передавалися до бібліотеки Львівського університету, але, як вважає Ф. Яворський, це був золотий вік для галицьких любителів і колекціонерів, особливо львівських. У 1786 р. до Львова було звезено близько 40000 примірників, з яких найбільш цінні, рідкісні негайно потрапляли до приватних зібрань або впливових бібліотек, і в такий спосіб розпорошувалися. Очевидно у бібліотеку Львівського університету не потрапив жоден кириличний рукопис, оскільки відомо, що започаткував університетську колекцію кириличних рукописів Антон Петрушевич, подарувавши їй у 1885 р. 25 кириличних рукописних кодексів, які він придбав в монастирях Буковини та Г аличини.

Отже, до 1939 р. в багатьох містечках Галичини обов'язково були монастирі, а в них формувалася бібліотека, яка інтегрувалася у соціально-комунікаційні відносини регіону, активно впливаючи на освітні та наукові процеси. Інвентарі засвідчують, що книги у фондах бібліотек монастирів чітко розділені на дві групи: церковні та бібліотечні. До першої групи належали книги, що постійно перебували в церкві, ними користувалися при богослужінні чи для підготовки проповідей. Ця група в різних монастирях і в різний час була неоднаковою за обсягом. Монастирські бібліотеки відзначає внутрішня самобутність, вони пройшли довгий шлях культурного розвитку, який відбувався у єдиному процесі з вітчизняною культурою. Цілеспрямована праця багатьох поколінь монастирських охоронців книг утверджувала у суспільстві культурну традицію, виховувала потяг до книги, до поширення знань. Упродовж віків монастирські бібліотеки були найбільшими книжковими зібраннями, які існували на території західноукраїнських земель. Завдяки цьому до нашого часу збереглися неоціненні пам'ятки писемної культури. Слід відзначити, що діяльність кожного ордену віддзеркалювалася у складі і змісті бібліотечного фонду На обсяг книжкового фонду монастирської книгозбірні впливав масштаб діяльності монастиря, його місце серед інших монастирів ордену цієї провінції, матеріальний стан, взаємозв'язок з меценатами.

Література

1. Огієнко І. Початок друкарства в Уневі / Іван Огієнко // Ювілейний збірник НТШ у Львові в пятьдесятиліття основання. 1873-1823. Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1925. С. 1-20. (Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. СХНІ-СХШІ).

2. Мудрий С. По василіанських монастирях Галичини / С. Мудрий // Галицька брама. 1999. № 1/2 (49-50).

3. Коссак М. Монастирі Галичини (передрук праці 1867 р.) / М. Косак // Лавра. 1999. № 7. С. 41-55; № 8. С. 49-54; № 9. С. 51-56; № 10. С. 51-56.

4. Крип'якевич І. Середньовічні монастирі в Галичині. Спроба каталогу (передрук праці 1930 р.) / І. Крипякевич // Лавра. 1999. № 5. С. 45-64.

5. Голубець М. Лаврів (Історико-археологічна студія) / М. Голубець // Записки ЧСВВ. Жовква, 1927. Т. ІІ, вип. 1/4. С. 30-69, 317-335.

6. Ваврик М. По василіянських манастирях / М. Ваврик . Торонто, 1958. 286 с..

7. Никорович Ю. Церкви та монастирі Перемишля та Перемишльської єпархії (передрук праці 1879 р.) / Ю. Никорович // Лавра. 1999. № 11. С. 46-55; № 12. - С. 50-54.

8. Крип'якевич І. Середневічні монастирі в Галичині. Спроба катальогу / І. Крип'якевич // Крип'якевич І. Записки ЧСВВ / Крип'якевич І. Жовква, 1926. С. 70-105.

9. Голубець М. Матеріяли до катальогу василіянських монастирів у Галичині (перевидання 1930 р.) / М. Голубець // Лавра. 2000. № 2. С. 53-55.

10. Лукань Р. Василіянські монастирі в перемиськім повіті / Р. Лукань // Нова Зоря. 1938. Ч. 30. С. 5.

11. Голубець М. Лаврів (Історико-археологічна студія).

12. Ваврик М. Церковні друкарні й видання в українській Католицькій церкві 17 ст. /М. Ваврик // Записки ЧСВВ. Рим, 1974. Серія П, секція П. Т. IX. С. 111-123.

13. Скрутень Й. Бібліотека Львівських ОО. Василіян / Й. Скрутень // Записки ЧСВВ. Жовква, 1923. Т. І. С. 161-176; Т. П. С. 65-75.

14. Луб І. (ЧСВВ) Лаврівський пом'яник ХУП-ХГХ ст. / І. Луб // Записки ЧСВВ. Львів, 1935. -Т. VI, вип. 1/2. С. 313-317.

15. Ваврик М. Роман Лукань ЧСВВ, як історик і бібліофіл (1907-1943) / М. Ваврик // Записки ЧСВВ. Рим, 1956. Серія ІІ, секція ІІ. Т. 2, вип. 3/4. С. 459-465.

16. Слуховский М.И. Библиотечное дело в Росии до ХУШ века / М. И. Слуховский. М., 1968. С. 231.

17. Різун В.В. Зі статті “Соціально-комунікаційний підхід у науці та галузі соціальної інженерії”.

18. Огієнко І. Українське монашество / Іван Огієнко (митрополит Іларіон). К.: Наша культура і наука, 2002. С. 83-84.

19. Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника, відділ рукописів, ф. 77, од. зб. 918/101, арк. 2.

20. Горбаченко Т.Г Вплив християнства на становлення писемної культури РусіУкраїни: філософсько-релігієзнавчий аспект: автореф. ... дис. д-ра філос. наук / Т.Г. Горбаченко. К., 2002. С. 8.

21. Греков Б.Д. Культура Киевской Руси / Б.Д. Греков. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1944. С. 53.

22. Брайчевський, М.Ю. Утвердження християнства на Русі / М.Ю. Брайчевський. К.: Наук. думка, 1988. С. 226.

23. Шостак І. Луцько-Житомирська діацезія наприкінці XVIII у першій половині XIX ст. / І. Шостак. Білий-Дунаєць; Острог, 2005. С. 177-182. (Бібліотека “Волання з Волині”. Т. 42).

24. Патрило І. Нарис історії Василіан. 1743-1889 / І. Патрило // Записки Чину Святого Василія Великого. Рим, 1992. С. 187.

25. Кріль М. Суспільно-політичні процеси на Старосамбірщині (XV друга третина XVHI ст.) / М. Кріль // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Дрогобич, 2004. Вип. 8. С. 191-190.

26. Фрис В. Бібліотеки монастирів / В. Фрис // Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні X-XVIH ст. / Фрис В. Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2003. С. 157-163.

27. Jaworski F. Lwowskie znaki bibljoteczne / F. Jaworski. Lwow, 1907. S. 24.

Размещено на Allbest.ru