Єпископ Діяльно-Христової Церкви Василь Пшеничний: історико-релігійний портрет

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Єпископ Діяльно-Христової Церкви Василь Пшеничний: історико-релігійний портрет

Д.І. Кузовенков

Анотація

Автором зроблена спроба реконструкції суспільно-релігійного шляху єпископа Василя Пшеничного, взаємин з УАПЦ та його роль у закладенні філій Братства “Діяльно-Христової Церкви"

Ключові слова: єпископ, Братство “Діяльно-Христова Церква", Українська Автокефальна Православна Церква, Всеукраїнська Православна Церковна Рада, Василь Пшеничний.

Аннотация

Автором сделана попытка реконструкции общественно-религиозного пути епископа Василия Пшеничного, отношения с УАПЦ и его роль в создании филиалов Братства “Деяльно-Христовой Церкви".

Ключевые слова: епископ, Братство “Деяльно-Христовая Церковь", Украинская Автокефальная Православная Церковь, Всеукраинский Православный Церковный Совет, Василий Пшеничный.

The summary

An author is do the attempt of reconstruction of public-religious way of bishop Vasil' Pshenichniy, relationships with UAOC and his role at creation of branches of Fraternity “Dijalno-Christova Cerkva".

Key words: bishop, Fraternity “Dijalno-Christova Cerkva", UkrainianAutocephaly Orthodox Church, Allukrainian Orthodox Church Advice, Vasil' Pshenichniy.

Останнім часом історико-релігійна біографістика перетворюється на самостійний напрям наукових зусиль. На жаль, вивченню історичних персоналій, пов'язаних з Українським Православним Церковним Братством “Діяльно-Христова Церква”, присвячено незначну кількість публікацій. Однак, церковна діяльність єпископа “ДХЦ” Василя Пшеничного (Халявко) побічно згадується у публікаціях сучасних вітчизняних дослідників Л. Пилявця, О. Ігнатуші, Д. Кузовенкова, О. Балягузової та учасників церковних подій першої третини ХХ ст. І. Власовського, В. Липківського тощо.

У документах церковного походження Центрального Державного Архіву Вищих Органів влади і управління України (Фонди 3984 та 4215) відсутні автобіографічні відомості з життя архієрея. В результаті цього, досі не з'ясовано, коли народився архієрей, які навчальні заклади закінчував, де працював до 20-х років ХХ ст. тощо. Втім, у деяких архівних справах зустрічаються фрагментарні згадки церковної праці отця Пшеничного. Тому, за допомогою виявлених нами архівних документів, які розкривають внутрішнє життя УАПЦ та УПЦ Братства “ДХЦ” як автокефальної течії, ми спробуємо реконструювати історико-церковний шлях єпископа Василя Пшеничного.

30 жовтня 1921 р. єпископом Волинської церковної округи був призначений відомий активний діяч УАПЦ С. Орлик (дещо пізніше був вшанований на архієпископа). За його участю, 23 листопада 1922 р. священик В. Пшеничний був висвячений в сан протоієрея УАПЦ згідно з проханням Парафіяльної Ради Церкви Святого Олексія при Коростенському вокзалі. Дане рішення було ухвалено на черговому засіданні сесії Малої Ради Всеукраїнської Православної Церковної Ради (протокол ч. 29) від 23 грудня 1922 р. Можливо, протоієрей Пшеничний мав значний авторитет серед Коростенської громади, оскільки з наступного року, він був обраний кандидатом на єпископа Коростенського Волинської губернії. З приводу цього, Пшеничним було надіслано відповідного листа на розгляд Малої Ради ВПЦР, яка мала відбутися 26 квітня 1923 р. Зауважимо, що остаточно не відомо, яким чином відбулась дана висвята та чи відбулась вона взагалі. Справа в тім, що досі не виявлено жодного документа, в якому було би зафіксовано, що В. Пшеничний є дійсно єпископом УАПЦ з 1923 р. Втім, за свідченнями єпископа “ДХЦ” П. Тарнавського, отець Василь був висвячений ним на єпископа Коростенського.

8 лютого 1924 р. Київським губернським МЕКОСО було зареєстровано статут УПЦ Братства “Діяльно-Христова Церква” (ч.48), коріння якого сягають у 1920 рік. До основного складу Київського (Губернського) керівництва Братства увійшли: голова Ради Братства протоієрей М. Мороз, протоієрей К. Янушівський, єпископ В. Бржосньовський, єпископ П. Тарнавський, секретарі М. Донець, І. Виноградський та інші.

Поява на конфесійній карті України 20-х років Братства, як течії автокефального руху, викликало гострий дискусійний характер. Так, внаслідок конфліктогенного фактора у внутрішньоцерковному житті УАПЦ, який мав місце з 1922 р., діяльність “ДХЦ” стала сприйматись як “опозиційна”. Братство розглядалось як об'єднана група осіб, яка мала певні непорозуміння з Малою Радою ВПЦР, митрополитом В. Липківським та близьким його оточенням (В. Чехівський та інші). Якщо розглядати дане питання в призмі сучасного наукового пошуку та нових підходів, то конфліктно-амбіційний чинник у внутрішньому середовищі УАПЦ відходить абсолютно на другий план, поступаючись історико-еволюційним аспектам формування “ДХЦ”. Через те, змодельована нами ситуація 20-х років ХХ ст., яка висвітлена вище, сприяла негативній тенденції сприймання Братства “ДХЦ” та відношення до нього. Поєднання Пшеничного з “ДХЦ” було не виключенням з правил, позаяк (здебільшого, згідно аналізу мемуарних спогадів учасників подій) він приєднався у зв'язку з непорозумінням зі своєю парафією та архієпископом С. Орликом. Але про це мова піде пізніше.

1924 р. являв собою логічне завершення еволюційного формування “ДХЦ”, яка могла вже юридично функціонувати на підставі зареєстрованого статуту. Втім, наступні церковні кроки Пшеничного у 1924 р. нами не відстеженні, у зв'язку з відсутністю інформаційного забезпечення в архівних документах. діяльний христовий православний автокефальний пшеничний

Після дворічного “інформаційного провалу” в архівних документах ми дізнаємось, що з невідомих причин Крайова Церковна Рада Чернігівщини зацікавилась особою протоієрея В. Пшеничного. Так, на засіданні від 30 січня 1925 р. було доручено диякону І. Канюку “навести довідки про В. Пшеничного (Халяву) і подати негайно відомості до Крайцеради, в свою чергу про Пшеничного повідомити ВПЦР і Крайову Церковну Раду Волинщини”.

Зацікавлення особою Пшеничного було, можливо, викликане у зв'язку з протиріччями з архієпископом Волинської округи С. Орликом та Коростенською парафією. Як версія, члени Малої Ради ВПЦР мали підозри, що отець Василь має тісні зв'язки з керівництвом “ДХЦ” та передбачає у майбутньому поєднатись з Братством.

Співпраця архієрея з “ДХЦ” все-таки мала місце. Протоієрей В. Пшеничний якось написав “страсну поему” та передав її протоієрею К. Янушівському (на вичитку як редактору). Але до останнього завітав додому делегат з особистих питань і, побачивши поему на столі, сказав: “О, хіба і Пшеничний член Братства?”. Архієпископ С. Орлик назвав тоді отця Пшеничного - контрреволюціонером. Наступного дня, протоієрей К. Янушівський та єпископ В. Бржосньовський підтвердили вислів Орлика. Можливо, знайшовши підтримку в особах головних проводирів “ДХЦ”, Пшеничний з амбіційних причин, вирішив приєднатися до церковної діяльності братської автокефальної течії.

20 жовтня 1925 р. протоієрей В. Пшеничний узяв участь у Всеукраїнському з'їзді делегатів Братських об'єднань Українського Православного Церковного Братства “Діяльно-Христова Церква” у м. Києві в соборі Золотоверхого Михайлівського монастиря. На з'їзді “ДХЦ” взяли участь 176 делегатів, серед яких було три єпископи та близько 22 церковників. 78% склало число мирян, з яких лише 42% були дійсними членами Братства. Інші присутні були не в складі “ДХЦ”. Загалом, на з'їзді були 58 членів УПЦ Братства “ДХЦ” та приблизно 500 автокефальних громад. Для делегатів було складено спеціальну “Програму”, в якій містились усі аспекти роботи жовтневого з'їзду. Серед доповідачів на з'їзді був й отець Василь.

В. Пшеничний активно піклувався про культурно-освітню діяльність. Окрім написання “страсної” поеми, Пшеничним було здійснено чимало релігійних напрацювань. Принагідно зауважимо, що Братство “ДХЦ” друкувало часопис - “Церковне життя”, який містив у собі релігійно-полемічні та історичні матеріали. Публікувалися й критичні статті на адресу УАПЦ. В. Пшеничним особисто було перекладено та опубліковано “Шостопсалміє”.

В листопаді цього року, з власних міркувань та особистих переконань, протоієрей В. Пшеничний зробив спробу налагодити стосунки з ВПЦР. Так, 23 листопада 1925 р. своє рішення він виклав в заяві до Ради, в якій вказав, що “вийшов зі складу Братства “ДХЦ” і рахую себе членом, як і до цього часу рахував, хоч у Братстві належав до УАПЦ”. Бачачи при цьому, що його заява ігнорується, 18 грудня 1925 р. він надіслав аналогічного листа до ВПЦР, в якому нагадав, що 30 листопада цього року він збирався припинити працю в “ДХЦ” та перейти в лави УАПЦ. Пшеничний також зауважив про те, що його була якось запросила Церковна Рада м. Коростеня на службу до архієпископа С. Орлика, про що останній мав повідомити про це митрополита УАПЦ В. Липківського. Але, зустрівшись з митрополитом, отець Василь дізнався, що Липківський не отримував ніякого повідомлення від Орлика. Окрім цього, досить вороже до Пшеничного поставились члени Ради, які взагалі не хотіли вітатись з ним. Тому, зрозумівши, що він є абсолютно небажаною особою у ВПЦР, вирішив відновити працю в Братстві: “І так, моя думка про шукання спільного шляху між членами вільної думки і думками Князьків Церкви - була пустою мрією, а через це, я цією заявою анулюю подану заяву до ВПЦР про залишення праці в Братстві “ДХЦ”.

Отже, усі спроби налагодити стосунки залишились для протоієрея марними. Однак, Пшеничний залишався досить перспективним для праці у Братстві. Так, 24 грудня 1925 р. у Михайлівському Золотоверхому монастирі у м. Києві, отець Василь був висвячений на єпископа Миколаївського та Херсонського Всечесними Єпископами М. Ширяєм Ніжинським, П. Тарнавським Київським, В. Бржосньовським Білоцерківським в присутності членів Ради Спілки Братських Об'єднань (ВУРС) при головуванні єпископа П. Тарнавського. У цей же день, відбулась хіротонія Всечесного Теофана Хомжі на єпископа Ново-Миргорода й Зінов'євська.

Отже, догляд усіх Миколаївських та Херсонських парафій - філії Братства “ДХЦ” в Одеській окрузі були доручені новообраному єпископу В. Пшеничному. На той час, в Одеській окрузі УАПЦ не набула широкого поширення, що викликано здебільшого домінуванням парафій течії РПЦ, перебування російського єпископа на території округи тощо. Тому, “скориставшись” такою ситуацією, члени Українського Православного Церковного Братства “Діяльно-Христова Церква” намагались активно закласти свої філії на терені південного краю. Вільний простір для організації парафій “ДХЦ” констатувало й Миколаївське відділення Державного Політичного Управління: “українська автокефальна церковна течія поширення в окрузі не має і тенденції, що місцями спостерігаються до українізації Церкви, можна буде порівняно легко направити по руслу “ДХЦ”. З приводу цього, в листі до парафіяльних Рад, ВПЦР доручила священику О. Філіповському, аби він зібрав усі відомості про (автокефальні) парафії. Утім, Мала Рада ВПЦР мала сумніви щодо прихильності його до УАПЦ: “Філіповський робить юдину справу, готуючи ґрунт для закликання діяльницького єпископа Пшеничного”.

Єпископ Миколаївський та Херсонський В. Пшеничний намагався також закласти парафіяльну мережу “ДХЦ” на терені Молдавської АРСР, яка перебувала в складі Одеської округи. Доказом його намірів є лист від громади с. Кошари до ВПЦР: “Зараз нашу парафію, одиноку на Молдавщині не залишають вороги, коли вони раніше не змогли нас одужати ріжними (так у тексті - Д.К.) не справжніми наклепами на нашу Матір УАПЦ, то в цей час, на чолі зі своїм Єпископом “ДХЦ” В. Пшеничним пускаються на інші хитрощі, простягаючи нам свою (як вони кажуть) брацьку руку”. Громада с. Кошари намагалась завадити “діяльному” єпископу Пшеничному організувати там “братські парафії”, але чи вдалось Пшеничному приєднати дану громаду не відомо.

Впродовж 1926-1927 рр. під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, парафіяльна мережа УПЦ Братства “ДХЦ” поступово занепадала. Окрім слабкої матеріальної бази, не останню роль відіграла й міжцерковна конкуренція, ідеологічна пропаганда тощо. Панотці та громади змушені були змінювати церковну орієнтацію в бік УАПЦ, парафії пустували. Братство “ДХЦ” програвало боротьбу за сфери впливу на міжконфесійній карті України. Подальша доля “ДХЦ” вирішувалась вже на Пленумі Президії ВПЦР (28-30 грудня 1926 р.), Великих Покровських Зборах УАПЦ (25-29 жовтня 1926 р.), Великих Микильських Зборах УАПЦ (11-13 травня 1927 р.), Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ (17-30 жовтня 1927 р.) тощо.

В справі поєднання УПЦ Братства “ДХЦ” до УАПЦ єпископ В. Пшеничний в листі до ВПЦР від 1 листопада 1926 р. зазначив, що він “подав три заяви до Всеукраїнської Комісії, - і прохав зачитати їх на Великих Покровських Зборах - ні одна із моїх заяв не читана Великими Зборами... Архієпископ С. Орлик докладав на Великих Зборах, що Коростенська Церква просить передати мене Церковному Суду. Це не Церква просить, а Орлик та священик Г. Овсійчук, мій Коростенський замісник”.

Практично усі єпископи “ДХЦ” подали свої заяви на приєднання їх до складу єпископату УАПЦ та виявили своє щире бажання продовжити єпископську духовну працю на інших теренах православної України. Однак, нами не виявлено документів, в яких було б зафіксовано будь-які відомості стосовно складення єпископом Пшеничним заяви на вихід з “ДХЦ” та приєднання його до єпископату УАПЦ.

Принагідно зауважимо, що при розгляді справ щодо поєднання єпископів “ДХЦ”, були надіслані листи до округових церковних рад з проханням надіслати до ВПЦР інформацію про колишню діяльність там “ДХЦ” та їх керівників. Через те, Мала Рада рахувалась з думкою округових рад та приймала своє рішення щодо подальшої долі членів “ДХЦ”. Зокрема, до складу єпископату та священодіячів були прийняті не усі члени “ДХЦ”, враховуючи їх колишню діяльність, взаємини з УАПЦ тощо. Якщо отець Пшеничний і склав заяву на приєднання до єпископату УАПЦ, то можливо, ВПЦР відмовила йому, враховуючи думку Коростенської Церковної Ради Волинської округи. Утім, сам Василь Пшеничний якось розмірковував над тим, щоб покинути релігійну справу та займатися іншими цивільними справами.

Таким чином, підсумуємо, що Василь Пшеничний, перебуваючи в лоні священодіячів УАПЦ, працював у Коростенській парафії Волинської округи. Утім, з невідомих причин, між отцем Василем та архієпископом С. Орликом виник конфлікт, в результаті чого протоієрей Пшеничний приєднався до УПЦ Братства “ДХЦ”, яке висвятило його на єпископа Миколаївського та Херсонського. Працюючи у Братстві, Пшеничний неодноразово намагався налагодити стосунки з ВПЦР та митрополитом В. Липківським або зовсім вийти зі складу “ДХЦ”. Однак, цьому не судилось бути, позаяк Пшеничного розцінювали вже як ворога Церкви. Водночас, архієрей був людиною енергійною, вирізнявся організаторськими здібностями, займався культурно-освітньою діяльністю, розвивав братські філії на Півдні України, мав значну повагу та авторитет серед членів Братства тощо. Утім, його стрімка кар'єра була завершена із інкорпорацією Братства “ДХЦ” до УАПЦ у 1927/1928 рр.

Бібліографічні джерела