Діяльність організацій партії соціалістів-революціонерів на Київщині та Волині в 1905 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЙ ПАРТІЇ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ НА КИЇВЩИНІ ТА ВОЛИНІ В 1905 Р.

А.Ю. Хоптяр

Анотація

партія соціаліст революціонер революція

Стаття висвітлює діяльність організацій Партії соціалістів-рево- люціонерів у Волинській та Київській губерніях в кульмінаційний час Першої російської революції 1905 року. Написана на основі оригінальних архівних документів, містить відомості про форми та методи діяльності есерівських організацій, дає характеристику їхнім лідерам.

Ключові слова: Партія соціалістів-революціонерів, есери, комітет, група, бойова дружина, агітація, терор.

Annotation

This article reveals the activity of PSR organizations in Volyn and Kyiv provinces during the culmination time of First Russian revolution - 1905 year. Written on the basis of the original archived documents, the publication contains information about the features of forms and methods of activity of SR members organizations, gives description of the most active parties and their leaders

Keywords: Party of socialists-revolutionaries, SR members organizations, committee, group, battle unit, agitation, terror.

Виклад основного матеріалу

Доля Росії в першій чверті ХХ ст. значною мірою визначалася процесом глобального протистояння держави й суспільства, взаємного антагонізму, який проявився, зокрема, у напруженій і драматичній боротьбі, що розгорнулася між консервативними, ліберальними та соціалістичними силами. Партія соціалістів-революціонерів (далі ПСР), яка була однією з найвпливовіших та найчисельніших, в цей історичний період відігравала одну з провідних ролей. В подіях першої російської революції есери також брали активну участь, особливо ефективно та масово у вирішальному для неї 1905 році.

Російська імперія 1905 рік зустріла в тривожному очікуванні соціального вибуху. Частішали робітничі страйки, зростали революційні партії, дух революції ставав захопленням молодого покоління. Діяльність ПСР на Правобережжі через достатньо жорсткі та ефективні репресії з боку влади наприкінці 1904 р. характеризувалась певним затишшям, проте простежувалось поступове зростання кількості есерівських осередків та чисельності задіяних у них людських ресурсів.

В перші дні 1905 р. революційна напруженість у російському суспільстві досягала своєї критичної межі. Початок січня відзначався страйком робітників на Путилівському заводі у Санкт-Петербурзі, які висували не тільки економічні, але й політичні вимоги. На заклик петербурзьких комітетів більшовиків та есерів пролетаріат міста підтримав страйкуючих загальним політичним страйком.

Події “кривавої неділі” 9 січня 1905 р. сколихнули всю країну, різко зросла активність страйкового руху: у січні, за недостровірними офіційними даними, страйкувало понад 440 тис. робітників (з них від 30% до 60% - з політичних мотивів), а в лютому - близько 300 тис. чоловік. Загалом, кількість страйкуючих у січні-лютому майже на 200 тис. чоловік перевищила число учасників страйкового руху за попередні чотири роки (1901 - 1904 рр.). Помітно зростала кількість селянських виступів¹.

Після подій “кривавої неділі” активізувалось партійне життя. Помітно пожвавішала діяльність есерівських організацій взагалі і на Волині та Київщині зокрема, значно пожвавилася. На 1905 р. тут діяла досить розгалужена сітка есерівських осередків. Найпотужнішими з них були Київський та Волинський губернські комітети, які постачали коштами, кадрами та необхідним устаткуванням місцеві організації в регіоні. Серед локальних осередків найбільш впливовими на поч. 1905 р. були Київська, Білоцерківська та Житомирська організації. Вони мали власні друкарні, де тиражували прокламації, брошури та періодичні видання².

Майже усі великі партійні осередки (і серед них Волинський і Київський комітети, Білоцерківська та Житомирська організації) видавали прокламації, в яких агітували робітників Російської імперії підтримати загальнодержавний страйк, а селян - підніматись на боротьбу проти поміщиків. За першу половину 1905 р. на Правобережжі було утворено три нових комітети, більше 20 місцевих організацій. У великих містах (серед них Київ, Житомир) утворювались особливі організації робітників, селян, студентів і солдатів. Одним з найпотужніших осередків ПСР на Правобережжі був Київський комітет, а найбільш впливовими його членами стали міщани Іван Кіщенко та Олексій Стрілець³.

Комітет намагався організувати власну Бойову організацію (далі БО). З цією метою у Києві в квітні 1905 р. підпільно діяла майстерня для виготовлення бомб, проте викриття майстерні поліцією, а також постійні арешти есерівських діячів не дали можливості для створення повноцінної БО⁴ [20, с. 180-181]. Крім того, Київській комітет мав свою законспіровану друкарню (у лютому 1905 р. вона зазнала розгрому, проте дуже швидко відновилася), гектограф та мнемограф, за допомогою яких видавались як загальнопартійні, так і місцеві прокламації та відозви. Масово друкувалися: програмний документ “Проект програми ПСР”; відозви до робітників (“В боротьбі здобудеш ти право своє”, “Доля працюючого люду”), солдат (“До усіх чинів армії та флоту”) і селян (“Селянський рух”, “Земля і Воля”, “Становище російського селянства”, “Щодо селянського повстання”, “Браття селяни”). Основний акцент в роботі комітету робився на розширення пропаганди серед усіх верств населення, передусім, селян. З цією метою всередині Київського комітету була сформована селянська група, яка займалась винятково діяльністю серед селян⁵.

Загалом, у Київській губернії пропаганда серед селянства була налагоджена ще до революційних подій початку 1905 р., що дало змогу ефективно та перманентно нарощувати сили в цьому напрямі. Найбільш масово пропаганда проводилась у Сквирському, Звенигородському, Канівському, Радомишльському, Чигиринському та Таращанському повітах. Поряд зі зростанням Київського губернського комітету, спостерігається також тенденція розширення структури ПСР, масове утворення невеликих місцевих осередків. На Київщині місцеві організації есерів діяли майже у кожному місті та містечку. Так, влітку 1905 р. широку діяльність розгорнула Черкаська група ПСР, яка мала свій гектограф та печатку. У вересні 1905 р. лідера групи Х. Дранова заарештували, а в його квартирі поліція знайшла друкарське приладдя та есерівські прокламації. У зв'язку з арештами група розпалась⁶.

Особливо активно також розвивались організації у містах Біла Церква, Володарка, Канів, Васильків, Сміла та ін. Так, організація в Білій Церкві нараховувала 11 членів, більшість з яких були євреями за національністю. Її лідер Ф. Бас проводив гурткові заняття, агітував місцеву інтелігенцію та селян. Організація отримувала літературу від Київського комітету, яка розповсюджувалась по навколишнім селам, охоплюючи Васильківський та Канівський повіти. У травні-червні 1905 р. організація спеціально для селянського населення видавала “Селянську газету”, розмножену на гектографі⁷.

За схожою схемою діяли й інші місцеві осередки. Основною сферою їх діяльності була пропаганда на місцях. Проте успішність пропаганди цілком залежала від наявності в організації працівника з ораторськими та організаторськими здібностями, що траплялось не так вже й часто.

Загалом, через посилену агітацію та підбурювання селян, на Київщині в першій половині 1905 р. відбулося близько 200 масових селянських виступів, які проходили у формі, як мирних демонстрацій, так і масових заворушень. Селяни виступали за скорочення робочого дня до 8 год., збільшення зарплатні у 4 рази до 1 крб. в день замість 20-25 коп. та покращення умов праці⁸.

Масовість народного руху серйозно налякала місцеву владу, яка діяла досить оперативно у справі “заспокоєння” селян, завдяки чому майже завжди вдавалось уникати кровопролиття. Зазвичай, арешт 10-15 найбільш активних учасників акції призводив до приборкання селянських заворушень. Проте страйковий рух із пульсуючим успіхом продовжувався усе літо.

Навесні та влітку 1905 р. БО ПСР виношувало плани замаху на Київського генерал-губернатора Клейгельса. Вже у травні за ним встановили постійне стеження. Були вивчені всі шляхи пересування губернатора протягом дня. Проте терористи, яким був доручений замах, так і не наважились його вчинити через присутність постійної, пильної охорони генерал-губернатора. У зв'язку з цим в серпні від замаху вирішили остаточно відмовитись⁹.

У серпні-вересні 1905 р. відбувся новий спалах масових селянських заворушень на Київщині, саме в пору напружених польових робіт. Тоді страйковий рух охопив десятки сіл і містечок, в основному в тих повітах, де агітація проходила найбільш ефективно. Так, 6 серпня в містечках Макарів та Гостоліп відбулися демонстрації, в якій взяло участь більше 300 осіб, які з гаслами “Геть самодержавство” збиралися на місцевих майданах, однак були розігнані поліцією, причому з обох сторін кілька осіб отримали поранення¹⁰.

Хід селянсько-робітничого страйкового руху в Київській губернії влітку-восени 1905 р. яскраво описаний в провідному періодичному виданні есерів “Революційна Росія”: “На даний час (1 вересня 1905 р.) страйк охопив сто тисяч селян та близько 100 сіл і містечок... Червоні прапори фігурують усюди. Віра в царя... підривається втручанням адміністрації, присутністю військ, арештом ватажків... В волостях обирають нових старост, ігноруючи офіційних. Прокламації активно розповсюджуються, і лише з величезними труднощами поліції вдається виловити окремі одиничні екземпляри”¹¹.

З початком революційних подій, відчутно активізував свою діяльність і Волинський комітет ПСР, чисельність якого складала до 300 осіб. На той час на Волині активно діяли есерівські осередки в містах Житомирі, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинську, Овручі, Бердичеві, Любарі, Котельні. До керівництва комітету входив редактор проесерівської газети “Волинь” М. Городецький. Йому також належав книжковий магазин “Труд” в м.Житомирі, де можна було дістати пропагандистську літературу. Провідним діячем Волинського комітету був П. Райх, господар конспіративної квартири, на якій проходили таємні зібрання місцевих есерів¹².

Комітет мав власну БО, що налічувала до 20 осіб, та тісно співпрацювала з місцевим осередком Загального єврейського робітничого союзу у Литві, Польщі та Росії (“Бунду”). 27 квітня 1905 р. члени БО підготували вбивство пристава Куярова та погрожували вбити губернатора Каталея і поліцмейстера Яновицького. Достеменно встановлено, що з цією метою для БО закупили багато вибухівки та зброї. Наляканий погрозами губернатор безвиїзно перебував у себе вдома під постійною охороною¹³.

Волинський комітет мав свою потужну друкарню, яка, окрім вищеназваної газети “Волинь”, передруковувала періодичне видання ЦК ПСР “Летючий Листок”¹⁴. Активно друкувались також прокламації, серед яких: “З приводу 2 квітня”, “З приводу суду над Каляєвим”, “Солдатам”, “Хто наш ворог і звідки біда йде”, “Попередження губернатору Каталею та поліцмейстеру Яновицькому”, “З приводу вбивства Куярова членом бойової дружини Петром Сидорчуком”, “З приводу офіційного повідомлення”, “В боротьбі здобудеш ти право своє”, “19 лютого (18611905)”, “Про Херсонські та інші заробітки”, “Земля і Воля”, “Браття селяни”, “Хто ворог?” і т.д. Загалом, Волинським комітетом ПСР було видано більше 30 найменувань прокламацій та інших друкованих матеріалів, що ставило його на один щабель з таким потужним комітетом як Петроградський¹⁵. Свої друкарні мали також Новоград-Волинська, Луцька та Рівненська групи ПСР.

Впродовж 1905 р., особливо з середини весни, Волинський комітет перманентно нарощував пропагандистську діяльність, особливо серед селян. У Житомирі 1 квітня 1905 р. був знайдений склад літератури, загальною чисельністю 2500 примірників різноманітних брошур та прокламацій, виданих переважно Волинським комітетом. Це був перший тривожний сигнал для поліції щодо пожвавлення пропагандистської діяльності в губернії з боку есерів¹⁶.

Пропаганда серед селянства в губернії навесні-влітку 1905 р. набула масового розмаху, особливо в Житомирському, Новоград-Волинському, Овруцькому, Рівненському, Луцькому та Кременецькому повітах. Найбільш жваво - в містах Любар, Заморовці, селах Велика Клитна Старокостянтинівського повіту, Кожушки та Киянка - Новоград- Волинського, Дедеркали - Кременецького, Немовичі та Сарни - Луцького. Активними пропагандистами у Житомирі були студенти Віктор Масю- кевич, Юда Коварський та київський міщанин Микола Ємельянов, які мали доступ до літератури та явок¹⁷.

Поряд з вищеназваними прокламаціями, виданими Волинським комітетом ПСР, розповсюджувались також прокламації ЦК (“17 лютого 1905 р.”, “Становище російського селянства”, “Студентам”), Київського (“Селянський рух”, “Земля і Воля”, “Щодо селянського повстання”), Гомельського (“Царський маніфест”) та Петроградського комітетів (“До всіх селян”), а також видання Селянського Союзу (“Не платіть податей, не давайте рекрутів”)¹⁸.

Незважаючи на масову агітацію в селянському середовищі, в 1905 р. селянських виступів, спровокованих есерами на Волині, майже не зафіксовано. Це можна пояснити, передусім, консерватизмом волинського селянства, яке значною мірою зберігало “віру в доброго царя”, а в усіх своїх злиднях звинувачувало польських магнатів й уніатську церкву. Потужним фактором, який значною мірою нівелював ефективність пропаганди та революційної діяльності есерів на Волині, була видавнича та агітаційна діяльність Почаївської лаври, що стала оплотом консерватизму в регіоні.

Окрім агітації серед селян у Волинській губернії, зважаючи на те, що вона була прикордонною, велась також активна пропаганда в армії. З цією метою друкувались, розмножувались та розповсюджувалися прокламації “Чому у нас війна і як її позбавитись”, “Звідки пішла російсько-японська війна”, “Російським солдатам”. У липні 1905 р. в Добровицькій волості Рівненського повіту поширювались брошури “Піднімайтесь, солдати”, що видрукувані у Рівному тиражем 350 примірників¹⁹. Пропаганду есери проводили і серед студентів та учнів гімназій. Так, в с.Дедеркалах, Кременецького повіту поширювались прокламації “Студентам”, приурочені до 14 червня 1905 р., звернені до учнів учительських семінарій.

В липні-серпні 1905 р. відбулися заворушення в Житомирській тюрмі, спричинені насиллям, катуванням та стратою політв'язня есера-терориста П. Сидорчука. Ув'язнені оголосили бойкот та заходилися псувати тюремний інвентар. Зусиллями охоронців тюрми заворушення були придушені, при цьому як мінімум двоє арештантів були поранені²⁰.

За літо Волинський комітет видав велику кількість прокламацій і брошур. Серед них: “Земля і Воля”, “Повідомлення про Одеські події”, “Річний звіт Волинського комітету”, “До залізничних робітників”, “З приводу робітничого страйку”, “З приводу процесу Петра Сидорчука”²¹.

Восени на Волині спостерігалося певне затишшя. Через проведені влітку арешти, верхівка Волинського комітету ПСР виявилась знекровленою. Фактично припинила свою діяльність і БО комітету. Проте основний напрям роботи - агітація - продовжував розвиватись, хоча й без відчутного швидкого ефекту. Так, 14 вересня в м. Чуднові були виявлені прокламації Всеросійського Селянського Союзу “Земля і Воля”. 22 вересня в м. Рівне поліцією було знайдено кілька прокламацій Рівненської групи ПСР, “відкрито протиурядового змісту”, а також листівки єврейського робітничого союзу “Бунд”. Слід сказати, що на Волині есери особливо тісно співпрацювали з “Бундом”, з огляду на відчутний вплив і масовість останнього, що було логічно та обґрунтовано. БО есерів навесні-влітку 1905 р. навіть погрожувала терором, якщо поліція продовжуватиме єврейські погроми²².

Маніфест 17 жовтня, перетворивши Російську імперію в конституційну монархію, певною мірою розрядив напружену революційну ситуацію та дещо заспокоїв суспільство. Водночас, демократичні свободи дали революційним партіям можливість для легалізації, виходу з підпілля, що, звичайно, позитивно вплинуло на їх ріст і діяльність. З жовтня по грудень 1905 р. - це період найвищого піднесення партії есерів в роки Першої російської революції. На осінь 1905 р. ПСР вже остаточно склалась як масова партія. Чисельність комітетів, порівняно з початком року зросла в 1,5-3 рази²³. До прикладу, Київський комітет ПСР перед грудневими подіями мав у своїх лавах більше 1100 членів, в його складі діяло до 15 груп. Також упродовж 1904-1905 рр. під керівництвом цього комітету були створені військова та робітнича організації, чисельністю до 500 осіб. Військова організація діяла також у м.Білій Церкві та налічувала більше 300 членів. По губернії діяли сотні селянських організацій. Таким чином, за підрахунками автора, тільки під проводом Київського комітету ПСР працювало не менше 4 тис. членів партії.

У Волинській губернії поряд з комітетом, який безпосередньо налічував близько 400 членів, діяло 5 локальних організацій, чисельністю від 50 до 350 осіб. У м.Нова Чартория в 1905 р. була утворена робітнича організація, яка наприкінці року налічувала 50 осіб. По всій губернії, за сприяння ПСР, утворились відносно нечисельні селянські організації, найбільше їх налічувалось в Житомирському та Кременецькому повітах (близько 250 у кожному).

Загалом, після маніфесту 17 жовтня на Волині за листопад-грудень відбулося близько 20 селянських виступів. Так, 14 листопада 1905 р. у м.Котельні Житомирського повіту відбулись заворушення серед селян, які на селянському сході вирішили розподілити між собою поміщицьку землю та невідступно вимагати покращення умов оплати праці. Також було вирішено негайно приєднуватись до Селянського Союзу ПСР, який у другій половині 1905 р. почав посилювати позиції на Волині²⁴.

А тим часом, революція наближалась до своєї кульмінаційної точки. 10 грудня 1905 р. у Москві спалахнуло повстання пролетаріату робітничих районів. Це повстання підготували спільними зусиллями більшовики та есери, сподіваючись, що воно підштовхне російське суспільство до рішучих дій - відкритої форми боротьби з режимом. Услід за Москвою, заворушення відбулися в багатьох великих містах Російської імперії. Одночасно з цими акціями, есери планували виступити і в м. Києві. Київський комітет ПСР спільно з київськими анархістами готував великий збройний виступ на 14 грудня, проте їм на заваді стало Київське охоронне відділення. Напередодні виступу, 10 грудня, поліція заарештувала під час зібрання всю верхівку Київського комітету ПСР. Загалом, протягом 1012 грудня до в'язниці потрапили 33 впливових київських есерів, що, по суті знекровило Київський комітет²⁵. Завершальним штрихом розгрому есерів у м. Києві став арешт арсеналу з бомбами та друкарні Київського комітету, до якої незадовго завезли нове устаткування. Власне, після таких подій, Київський комітет був, по суті, знищений. Тому в наступному 1906 р., його довелось відновлювати “з нуля”²⁶.

Есери також планували організувати виступи в містах Києві, Житомирі та Рівному, а також підбурити селян на збройні виступи. Однак, у більшості випадків, оперативна протидія влади завадила їм реалізувати свої плани. У середині грудня 1905 р. влада арештувала в повному складі, делегатів з'їзду Української області (есерів, що працювали в межах України. - А.Х.). Це був новий нищівний удар по партійній структурі ПСР в українських губерніях. Власне, усі есерівські комітети в Україні залишились без керівництва, що значно ослабило їх можливості та паралізувало діяльність²⁷.

Провал повстання в Москві та в інших містах Російської імперії призвів до спаду революційної діяльності. Арешти та репресії проти діячів революційного руху серйозно підірвали всі без винятку революційні партії. На Правобережжі есерівські організації дуже сильно постраждали. Окрім розгромленої Київської організації, масові арешти пройшли в містах Житомирі, Білій Церкві. Революція в країні пішла на спад.

Загалом, у період з січня по грудень 1905 р. в структурі ПСР пройшли відчутні структурні та якісні зміни. Відбулися метаморфози, від підпільної змовницько-терористичної організації, до партії, орієнтованої на маси і здатної очолити суспільство в разі широкомасштабної революційної боротьби. Основними напрямами діяльності есерівських організацій залишалися пропаганда й терор, за допомогою яких вони намагались впливати на суспільство. Проте, слід зауважити, що як і в попередні роки, партія не мала повноцінної самостійної тактики та не контролювала стихійний розвиток суспільного революційного руху, немовби, “пливучи за течією” подій та перебуваючи у фарватері більш впливових революційних сил, лідерів революційного руху - соціал-демократів.

Примітки

1. Леонов М.И. Партия социалистов-революционеров в 1905-1907 гг. / М. И. Леонов. М.: РОССПЭН, 1997. С. 243.

2. Центральний Державний Історичний Архів України у м. Києві (далі ЦДІА України). Ф. 274. Оп. 1. Спр. 1049. Арк. 48.

3. Спиридович А. И. Партия Социалистов-Революционеров и ее предшественники. (1886-1916) / А. И. Спиридович. Петроград: Военная Типография, 1918. С. 180-181.

4. ЦДІА України. Ф. 275. Оп. 1. Спр. 1119. Арк. 5-8.

5. Державний архів Російської Федерації (далі ДАРФ). Ф. 102. оп. 1906. Спр 9. Арк. 111.

6. ЦДІА України. Ф. 275. Оп. 1. Спр. 959. Арк. 10.

7. Революционная Россия. 1905. № 69. С. 14.

8. Спиридович А. И. Партия Социалистов-Революционеров и ее предшественники. (1886-1916) / А. И. Спиридович. Петроград: Военная Типография, 1918. С. 190.

9. ЦДІА України. Ф. 275. Оп. 1. Спр. 1119. Арк. 18.

10. Революционная Россия. 1905. № 72. С. 24.

11. ЦДІА України. Ф. 1335. Оп. 1. Спр. 280. Арк.126.

12. ЦДІА України. Ф.1335. Оп. 1. Спр.295.- Арк.134.

13. ЦДІА України. Ф.1335. Оп. 1. Спр.280.- Арк.160-161.

14. Там само. Арк. 177.

15. ЦДІА України. Ф. 442. Оп. 855. Спр. 6. Арк. 58.

16. ЦДІА України. Ф. 1335. Оп. 1. Спр. 388. Арк 17.

17. ЦДІА України. Ф.1335. Оп. 1. Спр.296.- Арк.17.

18. ЦДІА України. Ф.1335. Оп. 1. Спр.295.- Арк.76-78.

19. Революционая Россия. 1905. № 65. С. 11.

20. Революционная Россия. 1905. № 72. С. 30.

21. ЦДІА України. Ф. 442. Оп. 855. Спр. 6. Арк. 68.

22. Спиридович А. И. Партия Социалистов-Революционеров и ее предшественники. (1886-1916) / А. И. Спиридович. Петроград: Военная Типография, 1918. С. 203.

23. Леонов М.И. Партия социалистов-революционеров в 1905-1907 гг. / М. И. Леонов. М.: РОССПЭН, 1997. С. 460, 466.

24. ДАРФ. Ф. 102. оп. 1906. Спр.20. Арк 13.

25. ЦДІА України. Ф. 275. Оп. 1. Спр. 1117. Арк 16.

26. Спиридович А. И. Партия Социалистов-Революционеров и ее предшественники. (1886-1916) / А. И. Спиридович. Петроград: Военная Типография, 1918. С. 248.

Размещено на Allbest.ru