Методи, особливості та наслідки здійснення другої хвилі розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи, особливості та наслідки здійснення другої хвилі розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині

А.Ю. Матвєєв

В статті зроблено спробу висвітлити хід подій другої хвилі розкуркулення на Поділлі та Південно-Східній Волині та довести, що депортаціям підлягали селяни, котрі в загальній масі односельчан не відрізнялись заможністю.

Ключові слова: колективізація, розкуркулення, депортація, хлібозаготівля, куркульсько-заможна верхівка, спецпереселенці.

В статье сделана попытка проанализировать ход второй волны раскулачивания на Подолии и Юго-Восточной Волыни и доказать, что депортациям подвергались крестьяне, которые среди своих односельчан не выделялись зажиточностью.

Ключевые слова: коллективизация, раскулачивание, депортация, хлебозаготовки, кулацко-зажиточная верхушка, спецпоселенцы.

Після завершення першої хвилі розкуркулення (грудень 1929 квітень 1930 рр.) більше половини селян краю вступили в колгосп. Проте, це не означало припинення опору селян колгоспно-радгоспній системі ведення сільського господарства. Як засвідчують джерела, форми опору стали значно складнішими, а наслідки більш руйнівними. Перед владними структурами постала дилема або припинити колективізацію, або жорстоко придушити опір селян, змусивши їх працювати у колгоспах. Для цього використано нову (другу) хвилю розкуркулення та подальший голодовий терор з метою покарати селян за погану роботу в колгоспах і невиконання державних зобов'язань. розкуркулення селянин політика

Восени 1930 року розпочалася друга хвиля колективізації та розкуркулення. Початок її здійснення відбувався в умовах повної невизначеності щодо методів, темпів, складу розкуркулених.

Під час розкуркулення продовжували широко використовуватися попередні методи розорення селянських господарств: експертне оподаткування, надмірні хлібозаготівлі. Зокрема, про це свідчить рішення президії Манятинської сільської ради Шепетівського округу від 15 жовтня 1930 р., в якому зазначалося: “Господарство Григорія Піголя експертне. Із 164-х пудів здано лише 40 пудів. Згідно указу ВУЦВКу від 13 липня 1929 р. та постанови від 15 березня 1930 р. господарство оштрафовано у 3кратному розмірі на 247 руб. 20 к. Якщо до 19 жовтня не буде здано хліб і внесено штраф описати майно до продажу. Господарство Івана Ролера мало здати 255 пудів, а здало 92 пуди 25 фунтів. На господарство накладено штраф у розмірі 319 руб. 20 к. Якщо до 19 жовтня І. Ролер не здасть хліб і не сплатить штраф, то його майно буде описано і спродано”. Такі ж санкції були застосовані і щодо середняків Олексія Піголя, Василя Брощука, Івана Таращука, які зволікали з виконанням плану 1.

Розглянувши на своєму засіданні 15 жовтня 1930 р. стан хлібозаготівлі, Мшанецька сільрада Шепетівського округу ухвалила довести Григорію Струку додаткове тверде завдання у розмірі 100 пудів, яке мало бути виконано до 3 листопада. Оштрафувати у 5-кратному розмірі експертника І. Орловського на 400 руб. за нездачу 100 пудів зерна за твердими завданнями 2. Деражнянський район восени 1930 р. виконав план хлібоздачі, що складав 25 тис. пудів, але в листопаді 1930 р. його обсяги збільшили ще на 3 тис. пудів. Для того, щоб це виконати, на 38 господарств було покладено штрафи у 5-ти і 3-кратному розмірі, у 58 вилучено хліб у примусовому порядку, 41 господарство, яке не справилося із доведеними до них планами хлібозаготівлі, передано до суду 3.

25 грудня 1930 р. політбюро ЦК КП(б)У у відповідності до рішення грудневого пленуму ЦК ВКП(б) прийняло постанову, в якій підкреслювалося: “Центральним бойовим завданням роботи на селі є зараз підготовка до весняної посівної кампанії, яка повинна забезпечити 70 % посівної площі України та ліквідації на цьому ґрунті куркуля як класу з наступною диференціацією завдань щодо окремих районів: Степу 83 %, Ліво-бережжя 66 %, Правобережжя 63 %, Полісся 32 %” 4. Через 20 днів (13 січня 1931 р.) політбюро ЦК КП(б)У прийняло таємну постанову про подвоєння рівня колективізації в Україні під час весняної посівної кампанії. У ній відмічалося: “Наступ на куркульство в частині районів розгорнуто недостатньо. Через зниження темпів колективізації та розкуркулення оголошено догани секретарям райкомів Козятинського, Старокостянтинівського, Вовковинецького, Липовецького районів” 5.

Зважаючи на це, владні структури посилили тиск на селян, використовуючи для цього різноманітні необґрунтовані приводи. Оринінський райком партії в листі до первинних осередків від 15 січня 1931 р. зажадав “рішуче натиснути на куркульсько-заможну верхівку і примусити їх здати встановлений план хлібозаготівлі” 6.

Згодом надійшла директива ЦК КП(б)У і РНК УРСР “Про стан колективізації” від 15 квітня 1931 р. У ній зазначалося: “Низка колгоспів засмічена класово-чужими куркульськими елементами, а в деяких колгоспах куркулі та їх прибічники пролізли навіть в органи керівництва. Пропонується давати рішучу відсіч куркулям та їх прибічникам, переборювати власницькі споживацькі настрої відсталої частини колгоспників” 7.

Водночас українські керівники знали про роботу комісії ЦК ВКП(б) на чолі з А. Андреєвим, яка займалася депортаціями селян і доповідала в Кремль про запитання районних парторганізацій стосовно подальшого розкуркулення. Позитивне рішення, вірогідно, було прийнято наприкінці квітня, коли регіональні керівники, зокрема українські лідери запевнили кремлівських зверхників, що весняна посівна кампанія в Україні відбулась. До того ж відсоток колективізованих господарств знову збільшився.

У таємній частині постанови ЦК КП(б)У від 23 квітня 1931 р. говорилося: “Враховуючи, що теперішній рівень колективізації забезпечує фактично суцільну колективізацію Степу і Лісостепу, вважати можливим проводити розкуркулення відповідно до переходу на суцільну колективізацію”. Передбачалось по закінченні сівби вислати з території України 40 тис. власників куркульських господарств, тобто вдвічі більше, ніж під час першої хвилі депортації (січень-березень 1930 р.). Але запропонована українським керівництвом цифра 40 тис. селянських господарств, що підлягали депортації, була зменшена політбюро ЦК ВКП(б). Павло Постишев повідомив першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора про рішення політбюро ЦК ВКП(б) щодо виселення з України до Уральської області (сучасна Єкатеринбургська область Російської Федерації) 30 тис. власників куркульських господарств. 15 травня це рішення було оформлено у протоколі засідання комісії А. Андреєва 8.

У зв'язку з цим на місця стали надходити директиви щодо активізації роботи з розкуркулення. З їх отриманням на місцях “закипіла” робота щодо проведення масового і спланованого розкуркулення та депортації селян. З цією метою скликалися пленуми райкомів, кущові партзбори, зібрання членів КНС, виборців тощо, на яких штучно перебільшувався “куркульський опір”. Наприклад, бюро Деражнянського райкому партії від 2 липня 1931 р. зажадало від партосередків та партприкріплених перевірити виконання селянами контрактів на здачу молока державі і при цьому “особливо натиснути на куркульсько-заможну частину села” 9. Загальні кущові партзбори Старокостянтинова констатували, що у районі “панує опортуністична недооцінка шкідницької куркульської агітації, відсутня справжня організація колгоспних мас на боротьбу за хліб, проти куркуля і дрібновласницьких споживацьких настроїв у колгоспах. У зв'язку з цим оголошено сувору догану уповноваженому райпарткому Шляхетку за потурання куркулю. За видачу куркулям довідок на посівматеріал завести слідчу справу на голову сільради села Свина Куровського, попередньо розглянувши питання про виключення його з партії” 10. В інформаційному зведенні про хід роботи із ліквідації куркуля як класу у Красилівському районі в 1931 р. зазначалося: “Поряд із колективізаційною роботою у районі розгорнуто роботу по масовому виявленню куркулів. До проведення цієї роботи підключено всі партійні і комсомольські сили. Станом на 2 червня цією роботою охоплено 89,9 % сіл району. Констатується ентузіазм бідняцько-середняцьких верств у підтримці даної кампанії. У деяких селах Красилівського району селяни вимагають розкуркулення і розподілу їх господарств серед колгоспників”11.

У районах спішно складалися списки селян, які підлягали розкуркуленню та депортації. Здійснення цієї роботи проводилося за схемою практики першої хвилі депортації. Спочатку на місцях відбувалися збори КНС, виборців, пленуми сільрад, на яких визначалися кандидатури селян, які підлягали розкуркуленню та висланню. Складені списки направлялися у райвиконкоми, де вони уточнювалися, корегувалися у бік збільшення або зменшення. Особлива увага під час розкуркулення зверталася на селянодноосібників, які не бажали вступати до колгоспу. Їх під різними приводами розкуркулювали і депортували з України. Це чітко простежується на прикладі Дунаєвецького району (див. табл. 1) 12.

Таблиця 1. Зведена відомість про розкуркулення та виселення селян у Дунаєвецькому районі у 1931 р.

Новими жертвами розкуркулення та депортації у північні та східні райони стали селяни-одноосібники, які під час “колективізаторської лихоманки” були виселені за межі своїх рідних сіл і відмовлялися засівати відведені їм земельні ділянки. Так, на закритому засіданні президії Проскурівського РВК від 11 січня 1931 р. було ухвалено таке рішення: “Беручи до уваги, що найбільш активна частина розкуркулених господарств, яка призначена до розселення на висилки, вперто відмовляється від посіву, внаслідок чого біля 170 га залишилося незасіяно озиминою і, навпаки, розширюють свою підривну роботу на селі, райвиконком ухвалює куркульські двори, які не засіяні озимими та не провели зяблевої оранки на відведеній їм землі на висилках виселити за межі України” 13.

На відміну від першої хвилі розкуркулення, депортаціям підлягали селяни, котрі, порівняно із загалом односельчан, не відзначалися заможністю.

Зокрема, важливим чинником розкуркулення та висилання був опір селян колективізації. В інформації Оринінського району (колишнього Кам'янецького округу. А. М.) від 19 квітня 1931 р. повідомлялося: “В селах Кочубієв, Кормильче, Пукляки, Ріпенці, Оринін, Бережанка, Красноставці, Привороття виявлено завзятих ворогів колективізації. У спілці із зовнішніми ворогами Радянського Союзу вони намагалися загальмувати побудову нового життя, затримати той велетенський розмах соціалістичного будівництва, хоча б у такій маленькій ділянці, як Оринінський район. Таким діям треба покласти край і сьогодні ж взятися дружніми силами за масове виселення куркулів і тим самим розтрощити підлу продажницьку антирадянську агітацію куркульських недобитків, негайно їх заарештувати і вислати у відлюдні місця. Нехай проводять свою підривну роботу серед білих ведмедів, а не баламутять чесних, відданих Радянській владі подільських хліборобів” 14.

Жертвами розкуркулення нерідко ставали колгоспники, які висловлювали незгоду з принципами ведення колективного господарства: із с. Вовковинці Деражнянського району було вислано колгоспника Ф. Згурського за те, що він виступав проти проведення “недільників” у колгоспі, у с. Радіївці цього ж району депортації зазнала сім'я колгоспника К. Літинського, який критикував “порядки у колгоспі і намовляв сина не вступати у колектив” 15.

У протоколі загальних зборів бідняцько-батрацької групи і комсомольського осередку с. Головлі (Чешські) Славутського району від 17 листопада 1931 р. вказувалося на засміченість складу колгоспу куркулями, які ведуть розкладницьку роботу, агітують проти заходів Радянської влади на селі, що деморалізує колгоспників. У зв'язку із цим пропонувалося виселити у північні та східні райони СРСР сім'ї колгоспників В. Кратофіла, Т. Аренштейна, В. Новотного, Й. Бегона, К. Машека, В. Бегона, К. Носека, О. Новотного, Й. Водрачека 16.

З протоколів про розкуркулення видно, що чимало селян підлягало депортаціям “за розповсюдження провокаційних антиколгоспних чуток”. Оргмасовий відділ Укрколгоспцентру відзначив поширення на терені краю таких найбільш типових чуток: “Хто до 25 червня не подасть заяви про вихід з колгоспу, той на 9 років залишиться у колгоспі, які незабаром будуть перетворені у радгоспи” (Оринінський район); “Земля буде у воєнведі, а робітники його стануть кріпаками” (Антонінський район); “Є дозвіл розпускати колгоспи, які себе не виправдали, що вже робиться на Волині” (Проскурівський район); “Укладено угоду СРСР з Англією і Францією про розпуск колгоспів” (Славутський район); “Вийшла постанова ЦК партії та уряду про повернення селянам землі з посівами, але місцева влада її не виконує” (Шепетівський район) 17. Наприклад, у 1931 р. за розповсюдження чуток, що “1 травня розпочнеться війна” було вислано за межі України жителів сіл Гатки Старокостянтинівського району Вікентія Пужака, Прокопа Конопелька 18.

Найбільш чисельну групу серед депортованих складали селяни, які виступали проти надмірної хлібозаготівлі. Пояснювалось це інструкцією Раднаркому УСРР про застосування репресій до одноосібників за нездачу хліба, де зазначалося: “Тих одноосібників, про яких доведено, що вони не тільки злісно ухиляються від виконання планів хлібозаготівлі, але й проводять пряму агітацію проти хлібозаготівельної кампанії позбавляти земельних наділів, у тому числі присадибної землі, з висланням [власників] цих господарств за межі району, а найактивніших, що найбільше шкодять хлібозаготівлі, висилати за межі області. Щоб швидше подолати опір куркульських господарств хлібозаготівлі негайно застосовувати найжорстокіші та найсуворіші заходи впливу, в тому числі продаж всього майна, арешт та вислання” 19. Керуючись цим, президія Волочиського райвиконкому Вінницької області у червні 1932 р. на своєму засіданні ухвалила: “За злісне невиконання твердих завдань із хлібозаготівлі та невиконання державних зобов'язань з контрактації, а також за підривну роботу, спрямовану на зрив хлібозаготівель в одноосібному секторі, вислати за межі області із Яхновецької сільради 10, Бубнівської 7, Бранівської 4, Кушніровської 4, Петриковецької 6, Баглаївської 4, Кривочинецької 4, Чернявської 4 сімей. Справу 10 селян передати в прокуратуру, а 2-х до суду. Всіх висланих позбавити права землекористування і виборчих прав, а відібрану землю передати в колгосп”20.

Пленум Піддубицької сільради Ганнопільського району ухвалив: “...Господарства громадян Кузьмича Івана, Сороки Степана, які не виконали завдання по твердих культурах спродати. Громадянку Степчину Мотрю за невиконання хлібозаготівлі із села вислати” 21. В інформації про хід розкуркулення у Кам'янецькому районі зазначалося, що серед депортованих понад 60 % складають селяни, які не справилися із планами хлібозаготівлі 22. Славутський райком партії інформував, що при складанні списків селян, які підлягають розкуркуленню і депортації у 1931 р., особлива увага приділялася виявленню осіб, які ухиляються від здачі хліба, “злісно саботують заходи місцевої влади щодо виконання плану хлібоздачі” 23.

У доповідній записці начальника Вінницького обласного відділу ДПУ В. Левоцького від 12 червня 1932 р. зазначалося, що “розкуркулення і продаж майна мали місце головним чином в період проведення хлібозаготівельної кампанії на ґрунті невиконання куркульсько-заможними господарствами доведених їм твердих завдань. Слід відмітити, що практика розкуркулення супроводжувалася масовими викривленнями класової лінії, в результаті чого в деяких місцях зафіксовані масові випадки продажу середняцьких і навіть бідняцьких господарств, яким нарівні з куркульсько-заможними елементами села доводили тверді завдання з хлібозаготівель” 24.

Депортація селян України була проведена з 1 червня по 15 липня 1931 р., переважно на Північний Урал. Сюди прибуло 32127 сімей з України 25. Значну частину депортованих селян склали подоляни і волиняни. Проте в архівах не вдалося віднайти зведені дані (сумарні) про кількість висланих селян із регіону. Причиною цього була відсутність обліку розкуркулених селян. Зокрема, у доповідній записці начальника Вінницького обласного відділу ДПУ В. Левоцького від 12 червня 1932 р. зазначалося, що в “більшості районів відсутній облік розкуркулених і розпроданих господарств, у зв'язку з чим точних даних з цього питання немає” 26.

Варто зазначити, що особливого опору селян під час другої хвилі розкуркулення не було відмічено. Так, у спецзведенні ОДПУ “Про хід виселення розкуркулених сімей і антирадянські прояви у зв'язку із виселенням” від 17 липня 1931 р. підкреслювалося, що “повсюдно виселення куркульських родин, супровід на станцію і відправка ешелону відбувається без особливих ексцесів. Характерно, що в районах, охоплених в минулому році серйозними волинками, депортація куркульських родин не знайшла негативних відгуків серед населення. В окремих випадках з боку незначних груп населення, головним чином жінок, поріднених із сім'ями куркулів, було вчинено опір виселенню куркулів із села. Всі ці спроби ліквідовані. Наприклад, під час супроводу куркульських родин на станцію жінки села Ходорково Попельнянського району, побачивши підводи з куркулями, кинулися з криком: “Віддайте їх, для чого ви їх вивозите?” Після проведення роз'яснювальної роботи жінки розійшлися”27.

Згідно з рішенням комісії ЦК ВКП(б) від 10 квітня 1932 р. мало бути депортовано впродовж року 30-35 тис. родин виключених із колгоспів селян. Зокрема, з України у віддалені північні райони СРСР висилалися 6 тис. сімей 28.

Депортованих розглядали як дешеву підневільну робочу силу, яку використовували на спорудженні новобудов сталінських п'ятирічок, на лісоповалах, на шкідливих для здоров'я хімічних об'єктах. Рішення центральних партійних органів про використання депортованих селян на примусових роботах вражають їхнім цинізмом і людиноненависницькою позицією. Так, у постанові політбюро ЦК КП(б)У від 29 березня 1932 р. за грифом “таємно” вказувалося: “1. Вважати необхідним здійснити зачищення районів Полісся від куркульських господарств, визначивши кількість сімей, які підлягають вивезенню у 5000 осіб. 2. Виселених використовувати на розробці кар'єрів каміння, глини і т. ін., створивши з цією метою постійні куркульські поселення на лівому березі Дніпра в районах розташування кар'єрів” 29.

Ще важчим було становище депортованих селян України у трудових таборах. Жахливі умови проживання спецпереселенців з України, у тому числі із Поділля і Південно-Східної Волині, де їх свідомо винищували, досить вичерпно розкрили російські історики у документальних працях 30. Процитуємо доповідну записку оперуповноваженого ОДПУ по Уралу А. Кирюхіна, у якій найбільш повно відображено страждання депортованих селян України, що відтепер іменувалися “спецпереселенцями”: “Постачання продуктами харчування. Починаючи з січня 1931 р., в зв'язку із оголошенням ударного місячника по заготівлі лісу, що фактично тривав до 1 квітня, норми вирубки лісу для переселенців було збільшено на 50 % (порівняно із нормами для вільнонайманих робітників). Оскільки спецпереселенці не були забезпечені спецодягом або взагалі його не мали, то не могли виконати встановлених норм виробітку, їм харчі видавалися не в повній мірі, із зменшенням денної норми на 50 і навіть 75 %. Продовольча криза, що настала в зв'язку із цими обставинами, остаточно послабила фізичні можливості спецпереселенців, особливо в далеких поселеннях, які із початком весни і бездоріжжям опинились відрізаними від найближчих населених пунктів. Внаслідок цього спецпереселенці цих поселень голодували в буквальному розумінні, вживаючи в їжу м'ясо мертвих тварин, мох, березове листя та інші листяні сурогати” 31.

Із листів депортованих селян, які були переглянуті оперативним відділенням ОДПУ 15 травня 1931 р. йдеться про таке. Адресат у селище Меджибіж, колишнього Проскурівського округу, повідомляв: “Зараз ми голі і босі і пропадаємо від голоду. Харчі погані, хліб і мерзла капуста, ніде нічого купити. Діти помирають від голоду і холоду. Спецодяг відібрали, а іншого не видають”. Інший розкуркулений селянин писав рідним у село Адамівку, колишнього Кам'янецького округу: “Нікому не бажаю такого горя. В тайзі тяжко, а в тюрмі ще гірше. Працюємо на лісоповалі, робота дуже важка, від сходу до заходу сонця, без вихідних днів. Дають хліб і окріп, а хліб як цегла. Обносилися соромно дивитися”32.

Отже, під час другої хвилі розкуркулення, депортації були найбільш масовими і проводилася жорстокими методами. Жертвами розкуркулення ставали, як правило, одноосібники, які не бажали вступати в колгосп або члени артілей, які саботували колгоспне виробництво. За своїми масштабами, жорстокістю здійснення розкуркулення посіло чільне місце у трагедії селян Поділля і Південно-Східної Волині. Фактично владні структури розгорнули безпрецедентний терор проти трудівників села з метою насадити у краї систему колгоспно-радгоспного ведення сільського господарства. Розкуркуленими ставали переважно колгоспники, яких з метою залякування загалу піддавали депортації у віддалені райони. Зокрема, це підтверджує вибірково-адресний характер третьої (останньої) хвилі розкуркулення.

Примітки

1 Державний архів Хмельницької області (далі ДАХмО). Ф. Р-659. Оп. 1. Спр. 1140. Арк. 60.

2 Там само. Спр. 1138. Арк. 10.

3 Там само. Ф. П-112. Оп. 1. Спр. 65. -Арк. 9

4 Там само. Ф. П-115. Оп. 1. Спр. 89. Арк. 36.

5 Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГО України). Ф. 1. Оп. 16. Спр. 8. Арк. 9.

6 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України). Ф. 1. Оп. 7. Спр. 145. Арк. 6.

7 ДАХмО. Ф. П-112. Оп.1. Спр. 89. Арк. 24.

8 Васильєв В. Селянський опір колективізації на Поділлі у 1931 р. / Валерій Васильєв, Юрій Хоптяр // Матеріали Х Подільської історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Подільський : 2000. С. 436-437.

9 ДАХмО. Ф. П-112. Оп. 1. Спр. 83. Арк. 24.

10 Там само. Ф. П-402. Оп. 1. Спр. 99. Арк. 19.

11 Там само. Ф. П-230. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 3.

12 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 3276. Арк. 22 25.

13 ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 7. Спр. 1360. Арк. 74.

14 ДАХмО. Ф. П-231. Оп. 1. Спр. 67. Арк. 22.

15 Там само. Ф. П-112. Оп. 1. Спр. 90. Арк. 25.

16 Там само. Ф. П-364. Оп. 1. Спр. 299. Арк. 1-2.

17 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 3276. Арк. 75.

18 ДАХмО. Ф. П-402. Оп. 1. Спр. 99. Арк. 9.

19 ЦДАГО України. Ф. 22. Оп. 1. Спр. 23. Арк. 34.

20 ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 8. Спр. 298. Арк. 66.

21 ДАХмО. Ф. Р-659. Оп. 1. Спр. 797. Арк. 15.

22 Там само. Ф. П-231. Оп. 1. Спр. 74. Арк. 117.

23 Там само. Ф. П-364. Оп. 1. Спр. 387. Арк. 95.

24 Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр. : Збірник документів та матеріалів/ І. С. Гамрецький. Вінниця : ДП “Державна картографічна фабрика”. 2007. С. 296-297.

25 Политбюро и крестьянство : высылка, спецпоселения 1930-1940. В 2-х книгах / Отв. ред. Н. Н. Покровский, В. П. Данилов, С. А. Красильников, Л. Виола. Кн. 2. М. : Росспэн, 2006. С. 312.

26 Голод та голодомор на Поділлі 1920-1940 рр... С. 297.

27 Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание 1927-1939 : Документы и материалы : В 5-ти т. / Т. 3 : 1931-1933. М. : Росспэн, 2001. С. 518.

28 Политбюро и крестьянство : высылка, спецпоселения 1930-1940... С. 327.

29 Веселова О. М. Голодомори в Україні: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. Злочини проти народу / О. М. Веселова, В. І. Марочко, О.М. Мовчан. К.-НьюЙорк : Вид-во М. П. Коць, 2000. С. 118.

30 Ссылка крестьян на Урал в 1930-е годы. Документы из архивов // Отечественная история. 1995. № 1. С. 36-37; Земсков В. Н. Судьба “кулацкой” ссылки (1930-1954 гг.) / В. Н. Земсков // Отечественная история. 1994. № 1. С. 45-74.

31 Ссылка крестьян на Урал в 1930-е годы. С. 41-43.

32 Политбюро и крестьянство : высылка, спецпоселения 1930-1940. С. 981.

Размещено на Allbest.ru