Історико-демографічна характеристика населення містечка Пирятин Лубенського полку (за матеріалами сповідних розписів 1758 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

У статті на основі даних джерел церковного обліку аналізується статево-вікова та шлюбна структура жителів Пирятина другої половини XVIII століття. Підраховано й проаналізовано загальну чисельність, статеву та шлюбну структуру населення міста.

Сповідь відігравала надзвичайно важливу роль в житті християнського суспільства. Свого часу вона була одним із засобів дисциплінування Церквою українського ранньомодерного соціуму настільки важливим, що потребував ретельного обліку, в результаті якого сучасні дослідники мають велетенський комплекс джерел церковного обліку населення XVIII ст. Тільки у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві нараховується близько 20 тисяч одиниць так званих сповідних розписів (це не рахуючи фондів місцевих, обласних архівів) [1, 20]. Сповідні розписи - документи церковного обліку населення, що фіксували відвідування сповіді та прийняття причастя парафіянами кожної церкви. Подібні матеріали є традиційним джерелом для вивчення демографічних процесів у населенні Гетьманщині, історії церковної організації, окремих парафій чи поселень тощо.

Перші кроки по впровадженню сповідних розписів були здійснені в 90-х рр. XVII ст. для контролю надходження зборів до казни з розкольників та осіб, що не сповідалися. Указами 1716 і 1718 рр. парафіяльні священики зобов'язувалися щорічно складати списки і надавати відомості в духовні правління про осіб, які відбули сповідь і причастя (або з якихось причин уникли її) та перелік розкольників для накладання штрафів (з різночинців і посадських - по 1-3 руб., з селян - 5-15 коп.) у залежності від строку невідвідування сповіді [2, 103]. Активне впровадження цих ініціатив на території Київської митрополії розпочалося з 1720-их рр. у рамках процесу конфесіоналізації Руської православної церкви [3, 7]. Указ Петра I від 1722 р. додатково роз'яснював форму заповнення парафіяльних списків та інші процедурні питання [4, 104]. Відповідним указом від 16 квітня 1737 р. імператриця Анна Іоанівна підтвердила обов'язкове ведення сповідних розписів при церквах. Було затверджено їхню остаточну уніфіковану форму [4]. Часом для складання сповідних розписів для священиків церковна влада визначила Великий піст [3, 7]. Ті, хто не встиг сповідатися, могли це зробити у інший термін. Як правило, це були Петрівський, Успенський і Різдвяний пости [5, 380].

У своєму дослідженні ми використали сповідні розписи церков містечка Пирятина Лубенського полку за 1758 р., що зберігаються у фонді № 801 Пирятинського духовного правління Державного архіву Полтавської області. Сповідні відомості зібрані у дві справи - № 3 (20 аркушів) і № 4 (10 аркушів) формату in folio, записаних скорописом XVIII ст.

Джерело складається з преамбули, що включає інформацію про церкву та священнослужителя, який її очолював: «Роспись города Пирятина церкви Успения Пресвятой Богородицы протопопа Ильи Максимовича» і «Роспись города Пирятина церкви Сошествия Живоначальной Троицы попа Иоанна Прокоповича». Розпис упорядкований у формі таблиці й містить наступні складові: у першій графі позначається порядковий номер двору чи будинку, друга графа позначає кількість мешканців двору, окремо чоловіків і жінок. Фіксуючи перелік сім'ї, до таблиці вносилося прізвище, ім'я голови двору: «Павел Дмитриев Ляшенко»; потім дружини «его жена Анна Павловна»; далі йшли діти: записувалися спочатку хлопчики, потім - дівчатка: - «их дети Федор, Ефросиния» [6, арк. 9]. Подружжя, що не мало дітей, позначалося у такий спосіб: «Грицко Никифоров, жена его Анна Гавриловна у них детей нет» [6, арк. 13 зв.]. У випадку, коли хтось із подружжя помер, щодо того, хто лишився, вказувалося вдівство.

Двори розписувалися за становим принципом: спершу називались ті, що належали духовним особам: «духовне иихдомашние»; потім - військових (козаків): «военные и их домашние», канцелярські службовці: «приказные и их домашние - Андрей Никитин писар сотенный Пирятинский» [6, арк. 12], чотири двори «разночинцев», де знаходимо колишнього прикажчика графа Г. Теплова Данила Зіновієва, старости Гаврила Василієва, пушкаря Василя Романова [6, арк. 12 зв.- 13], ремісників «цеховые и их домашние», посполиті (міщани) «посполите и их домашние» і один двір «богадельня». У кожному дворі, за наявності, записувалися особи, які не мали родинних зв'язків з господарями, а жили і працювали тут - «служители» та «дворовые» зі своїми родинами. Наступна графа фіксувала вік кожної особи.

У останніх двох колонках таблиці («сповідалися і причащалися») вносились імена усіх без винятку дорослих парафіян, а до другої - «не исповедались за малолетством» - діти віком до 7 років. До розпису вносилися діти з одного року, молодші зафіксовані у сповідній відомості, яку записував піп Іоан Прокопович. Він зафіксував вік своїх дітей, близнюків Георгія і Афанасія (3 місяці) [7, арк. 1], сина військового товариша Григорія Огроновича - Івана (1 місяць) [7, арк. 1 зв.], доньки посполитого Івана Павлова - Єфросинії (3 місяці) [7, арк. 6] та сина посполитого Микити Василієва - Івана (9 місяців) [7, арк. 7 зв.].

Закінчуються сповідні розписи підбиттям статистичних підсумків у формі таблиці та підписом настоятеля храму. У сповідних відомостях «церкви Сошествия Живоначальной Троицы попа Иоанна Прокоповича» ми виявили, що 7 річна Тетяна, донька посполитого Афанасія Іванова Шаповала [7, арк. 5 зв.], не отримала свого порядкового номеру, що вплинуло на підсумкові відомості про кількість осіб жіночої статі. Однак, цю помилку можна вважати механічною і такою, яка не може вплинути на чистоту нашого дослідження.

Отже, сповідні розписи двох церков містечка Пирятина за 1758 р. є досить репрезентативними, оскільки у них позначені усі категорії мешканців міста, на відміну, скажімо, від інших облікових джерел ХУШ ст., зокрема Румянцевського опису Малоросії. Отож назване джерело ми використаємо для дослідження статевої, вікової та шлюбної структури населення як основних демографічних характеристик.

Зважаючи на низький рівень статистичної культури, притаманний ранньомодерному суспільству, виникають сумніви щодо точності вікових даних населення, вказаного у сповідних розписах. Постають питання: наскільки добре були обізнані мешканці міста зі своїм справжнім віком, чи використовували священики допоміжні джерела (метричні книги) при складанні списків чи записували вік зі слів по пам'яті або візуально. І, нарешті, як скрупульозно заносилися відомості про осіб, молодших 7 років.

На думку дослідника І. Сердюка, упродовж життя частина людей забувала свій точний вік, округлюючи його [8, 79]. Таке округлення виявлялося у додаванні цифр 0 і 5. За нашими підрахунками у віковій групі 25-60 років з 828 осіб виявлено 273 «ювіляра».

Для позначення точності віку в історичній демографії використовується обрахунок індексу Уіпла (Whipple index). Відповідно до нього, відношення суми чисельності населення, вік яких закінчується на О і 5 (починаючи з25 років ідо 60років) помноженому на 100,до 1/5 загальної суми чисельності населення віком 23-62 роки. Розраховується за формулою:

I = ((S25+S30+S35+...+S60)»100)/(1/5»(S23+S24+....+S62)).

шлюбний церковний облік

Підставивши у формулу дані Сповідних відомостей, отримаємо, що індекс Уіпла становитиме I= 273» 100/ 1/5» 828= 164. Результат вказує на те, що якість даних поданих у розписах є поганою, відхилення від стандарту рекомендованого ООН [3, 7] становить 64 %. Варто зауважити, що попри контроль церковної влади, сповідні розписи не вирізнялися точністю. Так, індекс Уіпла для сповідних розписів м. Полтави 1775 р. становить 141, що є далеким від ідеалу [3, 8-9].

Аналіз статево-вікової структури розпочнемо із визначення загальної чисельності населення містечка та поділу усіх його мешканців на великі вікові групи. Для цього скористаємося методикою французьких вчених Л. Анрі та А. Блюма. Вони виділяють два способи такого поділу. Перший передбачає розподіл на молодих (0-19 років), дорослих (20-59 років) та літніх (60 і старші). Другий - поділ на дітей (0-14 років), осіб активного віку (15-64 роки) та літніх (65 років і старші) [9, 23]. Але зважаючи на тогочасні уявлення про дитинство і старість, сучасний дослідник Ю. Волошин пропонує наступний поділ: діти (0-14 років), активне населення (15-59 років), літні (60 і старші) [10, 112].

За нашими підрахунками на 1758 рік у Пирятині проживало 1593 особи, з яких 774 чоловіки і 819 жінок (див. таблицю 1). У джерелі не вказано вік лише одного посполитого «Моисея Григориева Ткача» [7, арк. 9], тому дані про нього ми не вноситимемо до таблиці.

Таблиця 1. Розподіл населення міста Пирятин за великими віковими групами

Таблиця 2. Статево-вікова структура населення Пирятина в 1758 р.

Спочатку з'ясуємо рівень демографічної старості населення Пирятина, для чого використаємо методику польського демографа Едварда Россета. Потрібно підрахувати частку осіб віком 60 років і старших. Е. Россет вважав населення молодим, якщо частка літніх людей не перевищує 8 % [11, 72]. Як з'ясувалося, серед мешканців містечка частка літніх людей становила 4 %, а це означає, що населення Пирятина було демографічно молодим.

Для повнішої характеристики статево-вікового співвідношення, необхідно дослідити ситуацію. Як бачимо, перевага в статевій структурі належала жінкам. Вони домінували у більшості вікових груп. Коефіцієнт фемінізації становив 105. Відмітимо, що перевага жінок була традиційною для популяції міст Гетьманщини ХУШ ст. Так у полковому місті Стародубі коефіцієнт фемінізації становив 109, у Ніжині - 101, Переяславі - 105 [12, 197-199] а Полтаві - 107 [3, 10].

Серед дітей спостерігаємо незначну перевагу дівчаток над хлопчиками у наймолодших вікових групах (0-4) у співвідношенні 103 до 100 та (5-9) 108 до 100. Серед населення активного віку (15-59) тотальну перевагу у статевому співвідношенні жінок над чоловіками була у віковому проміжку (15-29) років. Поясненням цього можуть бути постійні та сезонні міграції серед жінок працездатного віку, що значно змінювали статеву картину міста.

Збільшення в окремих вікових категоріях. Використаємо спеціальну таблицю (див. таблицю 2), у якій усіх жителів розподілимо за віком і статтю; коли вік не з'ясовано, дані вносимо до відповідної графи. За основу поділу взяті п'ятирічні вікові групи. Крім того, таблиця містить колонки з абсолютними та відносними величинами, а також вирахуваним коефіцієнтом фемінізації [3,10]. Коефіцієнт фемінізації (співвідношення чисельності жінок (Ж), яка припадає на 100 або 1000 чоловіків (Ч)), вираховується за формулою (Ж/Ч*100(1000осіб)) кількості чоловіків у віковому проміжку (30-44), можна пояснити вищою смертністю серед жінок унаслідок виснаження організму через тяжку працю та народження дітей. У старших вікових групах вище від 45 до 59 років знову спостерігаємо збільшення кількості жінок (див. у табл. 3); тут навпаки більша кількість удів, і, можливо, це пов'язано з постійною участю у воєнних діях чоловіків (козаків).

Для докладнішого пояснення процесу формування статево-вікових структур населення Пирятина звернемося до побудови статево-вікових пірамід. Цей метод є одним із найбільш апробованих інструментів для розуміння демографічних процесів [8, 92]. Піраміди є двосторонніми гістограмами (окремо для кожної статі) розподілу населення за віком і статтю. Вік позначається на вертикальній осі, а чисельність - на горизонтальній. Кожна вікова група представлена у вигляді прямокутника з площею, пропорційною чисельності даної групи (див. мал. 1). Остання вікова група (70 років і старші) охоплює 25 років, бо даними осіб старше за 95 років в історичній демографії прийнято нехтувати. Для того, щоб вона відповідала п'ятирічним, її чисельність необхідно розділити на п'ять [9, 26].

Малюнок 1. Статево-вікова піраміда населення Пирятина регресивний - зменшенням [11, 68].

Обидві конструкції мало схожі на класичні піраміди і демонструють різкі коливання чисельності обох статей. Проте, піраміди мають вигляд, притаманний статево-віковій структурі закритого, традиційного суспільства з високою часткою дітей і малою часткою літніх людей у структурі мешканців містечка. За матеріалами сповідного розпису розрахуємо шлюбну структуру населення, під якою розуміється розподіл населення за шлюбним станом (положенням індивіда по відношенню до інституту шлюбу) [13, 55-56]. На основі залученого джерела спробуємо дослідити кількість жителів Пирятина, що перебували в шлюбі на 1758 р., установити кількість осіб, які взагалі ніколи не брали шлюб, визначити частку удівців і удів у структурі населення.

Для досягнення поставленої мети внесемо чоловіче і жіноче населення до спеціальної таблиці необроблених даних структури шлюбного стану населення (див. таблицю 3).

Таблиця 3. Структура шлюбного стану населення Пирятина в 1758 р.

За нижню межу в розрахунках взято вікову групу (15-19) років, оскільки в джерелі ми не знайшли молодших осіб, які перебували у шлюбі.

У структурі шлюбного стану містечка абсолютну більшість становили одружені. У шлюбі перебували 237 чоловіків (67,2 %) і 237 жінок (61,3 %). Більшість жонатих чоловіків (103) спостерігається у категорії (30-34) років, а заміжніх найбільше у віковій категорії (25-29) років - 83 особи.

На другій позиції знаходяться особи, які ніколи не перебували у шлюбі. За сповідним розписом у двох парафіях було 139 холостяків (28,5 %) і 111 (20,9 %) незаміжніх жінок. Усі, хто перебував за межами шлюбу, знаходилися у віковій категорії 15-24 роки, а отже мали всі шанси на одруження. При цьому шанси молодих жінок були набагато вищі з огляду на те, що на 91 дівчину доводилося 111 хлопців.

Найменшу частку серед населення містечка становили особи, які перебували у шлюбі і втратили свого партнера(ку) через смерть. У Пирятині в досліджуваний період нараховувалося 21 удівець (4,3 %) і 95 удів (17,8 %). Удови переважають удівців у всіх вікових групах, найбільше у категоріях (30-34) - 12 жінок, (40-44) - 21, (50-54) - 16. Така перевага була типовим явищем для ранньомодерного суспільства. На думку дослідника Ю. Волошина, причини такої переваги слід пов'язувати із більшою кількістю жінок, традиційно вищим рівнем смертності серед чоловіків та складністю для повторного шлюбу вдів [3, 20].

Отже, можемо зробити висновок, що залучене нами для дослідження джерело сповіднірозписидвох парафій містечка Пирятина за 1758 рік, незважаючи на невисоку якість поданих у них даних, - є досить інформативним джерелом. Загальна чисельність жителів міста досліджуваного періоду становила 1593 особи з перевагою у статевій структурі жінок, що було звичним явищем для популяції міст Гетьманщини. У загальній структурі населення переважали люди активного віку 15-59 років - 60,1 %, діти віком до 14 років становили 34,9 %. За рівнем демографічної старості населення Пирятина було молодим, частка літніх людей становила 4 %. У структурі шлюбного стану ми виявили, що більшість городян перебували у шлюбі: чоловіки складали 67,2 %, жінки - 61,3 %; холостяків виявилося відповідно 28,5 % і 20,9 %. Усі не одружені (заміжні) знаходилися у наймолодших вікових категоріях, а отже мали всі шанси на шлюб, при цьому шанси жінок були значно вищими. Частка удівців і удів у структурі населення була найменшою.

шлюбний церковний облік

Література

шлюбний церковний облік

1.Гісцова Л.З. Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року як джерело до вивчення історії поселень вольностей військових // Січеславський альм. - Дніпропетровськ: Нац. гірнич. ун-т, 2006. - Вип. 2. - С. 20-27.

2.Волошин Ю.В. Статево-вікова та шлюбна структура населення міста Полтави в другій половині XVIII століття // Історична пам'ять. - Полтава, - 2011. - № 1. - С. 5-24.

3.Полное собрание законов Российской империи (далі ПСЗ). - Т 10. - СПб.: [Б. и.], 1830. - С. 114-125.

4.Сакало О. Джерела історичної демографії: сповідний розпис // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів. Том 19. - Книга 2. - Частина 2. - Київ, 2009. - С. 379-386.

5.Державний архів Полтавської області, ф. 801, оп. 1, спр. 3.

6.Державний архів Полтавської області, ф. 801, оп. 1, спр. 4.

7.Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико- демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини ХУІІІ ст. - Полтава: АСМІ, 2011. - 304 с.

8.Анри Л., Блюм А. Методика анализа в исторической демографии. / Пер. с франц. С. Хока и Ю. Егоровой - М.: РГГУ, 1997. - 208 с.

9.Волошин Ю. Розкольницькі слободи на території Північної Гетьманщини у ХУІІІ ст. (історико-демографічний аспект). - Полтава: АСМІ, 2005. - 312 с.

Размещено на Allbest.ru