Іван Боберський

Размещено на http://www.allbest.ru/

Складається враження, що в складні для людини часи, Бог дає їй сили витерпіти всі страждання, пройти через всі перешкоди, які трапляться на шляху. Так сталося і в 1873 році, коли український народ потерпав від утисків іноземних держав, Господь «дарує» не тільки сім'ї священника, а й всій українській землі видатну особистість, яка очистила свідомість нації. Ім'я цій особистості Іван Боберський.

Впродовж життя на його плечі лягли не легкі випробування. Але пройшовши їх ми з гордістю згадуємо Боберського, не тільки як професора, а і як «Батька української фізичної культури», «Гетьмана новітньої історії українського спорту», піонер українського тіловиховання. Це такий собі «галицький П'єр де Кубертен».

Під час навчання в австрійському Граці, Іван захопився ідеєю фізичного виховання молодого покоління. Пізніше він здійснює ряд подорожей країнами Західної Европи, серед яких Франція, Німеччина, Чехія, Швеція, де вивчив притаманні цим країнам форми і методи фізичного виховання. 17 липня 1892 р. у статті «Тільки міцними раменами беруть свої права» Боберський вперше заявив: «Нам бракує товариства, що вчить розвивати силу кожного українця, зокрема. Гуртувати нас, щоб була велика непереможна українська сила. Таке товариство маємо заснувати, і воно має називатися приміром «Лев», бо в нашім гербі маємо лева, що спинається на скалу, щоб вийти на верх. Але може називатися товариство «Січ» або «Сокіл». Познайомившись з передовими ідеями й невгасимим запалом до фізичної культури , почав ново набутими знаннями служити українському народові.

Тодішній стан фізичної культури на території українських земель важко описати словами. Вона перебувала «в глибокому сні», який порушити відважився професор Боберський. На західноукраїнських землях населення було мало зацікавленним фізкультурою, панувала боязкість до неї як навчального предмета. Повернувшись в 1901 році до Львову , почав викладати німецьку філологію і фізичну культуру в тамтешніх навчальних закладах. Професор бездоганно викладав власні предмети, навіть є твердження, що якщо він не вмів виконувати деякий елемент, то виконання його від учнів він не вимагав, поки сам його не навчиться. Водночас активно прищеплював своїм учням любов до Батьківщини - України. Не спроста саме його учні стали до перших лав борців за самостійну Українську державу в 1917-1920 р.р. Використовуючи фізичну культуру , Боберський пробує піднести національну свідомість на новий рівень,намагається скинути ярмо , яке було накладене на вільну людину. І , на мою думку, йому це вдалося. Саме він спричинив неабиякий спалах зацікавленості людства фізичною культурою та спортом і саме завдяки йому бажання людини стати здоровішою та сильнішою стало цілком природнім.

Серпень 1901 року стає для Боберського «Стартом» його звершень в розвитку фізичної культури. Саме тоді він стає співучасником створення Вчительського гуртка підготовки вчителів руханки. Дещо пізніше він стає членом спортивної організації «Сокіл». На загальних зборах його обирають в члени Старшини та другим заступником Голови товариства. В 1903 році Боберський організовує перший спортивний гурток, який згодом переріс у славне товариство «Україна».

Ставши лідером українського сокільського руху, І. Боберський в серпні 1908 р. очолив Львівський "Сокіл-Батько», що був центральним органом сокільства. Саме під його керівництвом (1908-1914 рр.) сокільство сягнуло свого розквіту.

Чималий внесок Боберський вніс в розвиток української спортивної термінології. Адже, однією з важливих проблем розвитку та утвердження українського спорту є функціонування української мови у всіх ділянках фізичної культури, розробка національної спортової термінологіії . Йому, як філологу , було не дуже приємно чути назви термінів не українською мовою. Боберський з раннього дитинства на все життя запам'ятав слова свого батька, Миколи - «Думай по-українськи!»

Він старанно добирав відповідники до назв нових для того часу видів спорту та невідомих на той час понять , намагаючись сповна виразити всі властивості української мови. Детально з термінологічною діяльністю Боберського можна ознайомитися в статті Ігора Янківа « Роль Івана Боберського у розвитку української спортивної термінології».

Боберський у своїй подвижницькій праці також звернувся до пропаганди й популяризації фізичної культури. Він видавав перші спортивні журнали, а згодом й редагував у багатьох журналах статті з питань руханки та спорту. країнський спортивний ентузіаст випустив у світ два посібники «М'ячеві ігри» і «Підручник до англійських ігор» та книжку «Копаний м'яч», яким за зразок служили видання із Англії та Німеччини. У 1904 р. видав книжку «Підручник ігор та забав», на сторінках якої вперше вжив англійське слово football (копаний м'яч).За його редакцією виходили неперіодичне видання «Вісти з Запорожа» (1910--1914) та щомісячний часопис «Січові вісти» (1912--1914). Боберському, співголові Першого крайового Здвигу (параду) Соколів у Львові, який відбувся з нагоди 10-річниці активної діяльності в товаристві «Сокіл» за стародавнім козацьким звичаєм, вручають символ проводу - «Срібну булаву» і присвоюють почесний титул - «Батько української фізичної культури». Іван Боберський також ініціював проведення перших Запорізьких Ігрищ(15.10.1911), які стали українським аналогом грецьких олімпіад. До програми цих змагань ввійшли здебільшого легкоатлетичні дисципліни, адже вони були загальнодоступними . Тоді ж відбувся фінальний матч між футбольними командами «Україна» та «УСК 1906». Чемпіоном Перших Запорізьких Ігрищ стала команда «УСК 1906», яка перемогла академіків з рахунком 2:1. В українській олімпіаді взяли участь п'ять спортивних товариств Галичини. До Першої світової війни було організовано й проведено 3 Запорізькі ігрища.

Гасла Боберського, «Де сила - там воля!», «Не плачем, а м'ячем!», набули великого значення серед українців. З настанням Першої світової війни, саме «соколи» разом із «січовиками» першими стали до зброї. Така сила дала можливість створити військовий легіон - Українське Січове Стрілецтво.Тоді ж Іван Боберський обирається членом Бойової Управи УСС і виконує функції скарбника легіону УСС та шефа відділу військової преси. У подальші роки Іван Боберський приймає активну участь у роботі бойової управи Легіону УСС, українського уряду в еміграції, Державному Секретаріаті ЗУНРу. Перебіг подій того часу, атмосферу кінця І-ї світової війни, польсько-українські відносини, проголошення ЗУНР Іван Боберський майстерно описує у своєму унікальному «Щоденнику». Духовні діти Івана Боберського - січові стрільці, навіки вписали своє ім'я в історію української нації.

У листопаді 1919р. військові обставини змусили уряд ЗУНР із Камянець-Подільського емігрувати в Австрію. Емігрує і Боберський. В 1920р. був включений до складу дипломатичної місії ЗУНР, відправляється в США, де протягом двох років проводить інформаційну роботу серед громади українських переселенців, збирає кошти на утримання уряду, а також допомоги українським спортсменам. 1922-1932рр.- оселяється в канадському місті Вінніпезі, де очолює представництво ЗУНР та український Червоний Хрест. боберський сокільський січовий діаспора

В квітні 1932 р. Боберський переїздить ближче до рідного краю і поселяється у словенському місті Тржич, звідки родом його дружина. Він швидко відновлює зв'язки з Галичиною, не пориваючи контактів з українською діаспорою в Канаді.

Розвиток олімпійського руху - ще одна гілочка діяльності великого українця. Ідея державного й фізичного відродження нації, яка розпочалася в сокільському русі, дала поштовх розвитку українського спортивного та олімпійського руху. Іван прагнув бачити українських змагунів на Олімпійських Іграх. Сьогодні з впевненістю можна сказати, що українці в системі розвитку олімпізму з часу заснування сучасних Олімпійських ігор були присутніми, але як колоністи. Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії була в системі олімпійського руху з дня установчого конгресу 16 червня 1896 року в Сорбоннському університеті. Чи була в системі олімпійського руху Західна Україна у складі Польщі, яка стала членом МОК на початку 20-х років? Західні українці мали право брати участь в Олімпійських іграх у складі чужої держави.

Мали певний успіх дії працівників Українського Наукового Інституту (УНІ) в Берліні. Зокрема, у звертаннях Миколи Масюкевича з цього інституту до підготовчого олімпійського комітету йшлося про можливість участі українського представника у Олімпійському конгресі (пропонувалася участь професора Івана Боберського, який мешкав на той час ),про можливість акредитації українського журналіста в олімпійському селищі та про можливість будь-якої участи у культурно-мистецькій програмі

1936 рік. Берлін. ХІ Олімпійські ігри. Ця олімпіада була рекордною за участю в ній атлетів українського походження, які виступали здебільшого в командах Румунії, Чехії, Польщі. Українська делегація всіма силами намагалася добитися участі в олімпіаді єдиної команд із України, але МОК відкинув клопотання, пославшись на відсутність на теренах України Національного Олімпійського комітету. Були присутніми українці не тільки на спортивній арені. Був присутнім і відомий діяч українського спортивного руху Іван Боберський, а також відвідав він і Зимові олімпійські ігри у Гарміш-Партенкіхені. Його захоплюючі репортажі, в Львівських газетах «Діло» і «Сокільські вісти», привертали увагу галичан і живили надією на самостійну участь України в олімпійському русі: "...українці не хотять стягнути на себе ім'я слабих і боязких. Буде і їх світ видіти, подивляти й любити на Всесвітніх Олімпійських змаганнях, а потім в змаганнях на стадіоні всесвітніх подій", - писав Боберський. На жаль, мені не вдалося відшукати дані репортажі з газет, оскільки вони знаходяться в архівах. Він палко вірив, що й український прапор гордо виблискуватиме на найвищих олімпійських щаблях.

У львівських архівах збереглося листування Івана Боберського з підготовчим організаційним комітетом Берлінської Олімпіади щодо представництва українських спортсменів, бодай із Західної України на Олімпіаді 1936 року. При цьому йому на руку було активне політичне життя українців у Німеччині й цікаві українсько-німецькі політичні стосунки другої половини 30-х років. Безумовно, що ні в Галичині, ні на Наддніпрянщині реальних шансів на самостійну спортивну політику не було... Але Боберському вдалося домогтися дозволу на показові виступи в Берліні, під час Олімпійських Ігор 1936 року мистецьких колективів із Західної України, на акредитацію в якості журналіста львів'янина Степана Гайдучка й свою акредитацію як українського журналіста. Після завершення Берлінської Олімпіади погляди передових українських діячів були звернені до Ігор 1940 року. "Чи проспимо і XII Олімпіаду?", "До побачення в Токіо!" -- так закінчувалися повідомлення з Берліну. І приготування до наступної Олімпіади таки розпочалися.

Додавала оптимізму перспекти ва використання зв'язків далекосхідних українців, а згодом і проголошення Карпатської України 1938 року. До її столиці, до закарпатського містечка Хуст переїздили кращі галицькі спортсмени. Вони мріяли представляти Україну на міжнародних змаганнях під українським прапором.

Іван Боберського можна назвати поводирем фізичного та національного відродження української молоді. Він все своє життя присвятив створенню такого українського громадянина, який би зробив фізичну культуру щоденною потребою, а служіння патріотичній ідеї - метою життя. Для Боберського «сталевий вояк, крицево-кришталевий характер, велике, повне любові до рідного краю серце, здорова душа - все це у здоровому тілі» - було ідеалом української молоді.

Размещено на Allbest.ru