Яскравим прикладом економічної дипломатії є план Маршалла, виражений у зовнішній політиці США у формі Програми відновлення Європи після Другої світової війни, зовнішньополітична історія якого викликає чималий інтерес. Він займав найважливіше місце в стратегії США в початковий післявоєнний період і являв собою історичний етап розвитку американської зовнішньої політики. Надалі план Маршалла знайшов своє успішне продовження в інших програмах економічної допомоги, механізм якої використовується й донині.

Уінстон Черчилль назвав його "найбезкорисливішим актом в історії". Йосип Сталін вбачав у ньому змову з метою експансії американського імперіалізму в Європу, спустошену війною й -- як сподівалася Москва, і побоювався Вашингтон -- дозрілу для комунізму. Білл Клінтон у своєму виступі із приводу п'ятдесятиліття плану назвав його "початком шляху, який привів до економічного дива". План Маршалла представляється своєрідним "пам'ятником" епохи "холодної війни", який безпосередньо вплинув на її генезис і в значній мірі визначив сам розвиток міжнародних відносин у наступні роки. Американську ініціативу пам'ятають за її безкорисливість, але вона не була ні наївною, ні такою, що зневажає власні інтереси. Навіть найперші пропозиції Маршалла були явним втіленням політики, що проводиться в інтересах США. Тому план Маршалла іноді називають "акцією, продиктованої надзвичайно освіченим розумінням власних інтересів". Уілл Клейтон, бізнесмен і дипломат, якому, як уважають, належала ця ідея, ратував за неї у світлі "потреб і інтересів народу Сполучених Штатів -- нам потрібні ринки, великі ринки, щоб купувати й продавати… а тому дешевше захистити себе економічними засобами, яких у нас цілком достатньо "

У період з 1948 по 1952 р. план Маршалла був основою всієї європейської політики США й сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у доктрині Трумена, були концептуальною й практичною підготовкою до здійснення плану й створенню в 1949 р. НАТО.

Він послужив першим важливим щаблем атлантичної інтеграції, у якій США міцно зайняли домінуючу роль, і подальшого розвитку європейської й атлантичної інтеграції. Слід також урахувати в цьому зв'язку, що вже до 1951 р. план Маршалла фактично перетворився в програму надання західноєвропейським країнам американської військової допомоги -- програму "Взаємного забезпечення безпеки".

Протягом усієї американської історії економічні фактори традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньополітичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. В американській зовнішній політиці домінування економічних інтересів завжди проявлялося більш яскраво, ніж у зовнішній політиці більшості інших країн.

Цьому сприяв цілий ряд умов і обставин: тривала ізоляція США від основних світових центрів сили, гарантований географічним положенням високий рівень безпеки, традиційно властивий американцям прагматизм, що виявився й у зовнішній політиці. Якщо в Європі політичні відносини нерідко йшли попереду економічних зв'язків, створювали фундамент для просування економічних інтересів тих або інших країн, то для США, навпаки, характерна була випереджальна економічна експансія, результати якої пізніше закріплювалися у вигляді відповідних політичних і юридичних відносин.

Існує безліч точок зору, що пояснюють економічну експансію США після Другої світової війни. Більшість дослідників посилаються на потреби самих США й країн Західної Європи в забезпеченні безпеки й захисту демократії; деякі пояснюють її з погляду потреб капіталізму в розширенні ринків збуту, експорту й імпорту товарів, необхідності забезпечення захисту інвестицій, тобто мотиви експансії в їхньому розумінні ховаються в економічній сфері. Окремі дослідники посилаються на ряд додаткових факторів, і зокрема на те, що США, подібно будь-який іншій великій державі в історії, були змушено прагнути до проведення такої зовнішньої політики виходячи з особливостей їхньої політичної й економічної системи. В експансії вони бачать саме покликання Америки.

Досвід післявоєнних десятиліть свідчить про те, що всі більш-менш великі досягнення американської зовнішньої політики спиралися на міцний економічний фундамент.

Тому план Маршалла сприяв досягненню основних цілей Вашингтона по недопущенню виникнення економічної кризи усередині США в результаті надлишку виробленої в роки війни продукції, забезпечивши її експорт на ними ж створений західноєвропейський ринок; відновленню Західної Європи з метою протиставлення західного блоку для боротьби з Радянським Союзом, її об'єднанню й недопущенню влучення в сферу його впливу; створенню світової системи вільної торгівлі й світу "відкритих дверей", і став "поворотним моментом в історії для досягнення американського лідерства у світі".

Для США, які вийшли з війни як беззаперечний лідер і домоглися зміцнення своїх міжнародних позицій значною мірою завдяки ослабленню традиційних центрів сили (якими в Західній Європі були Англія, Франція й Німеччина, а в Східній -- СРСР), були створені всі передумови для здійснення концепції "Pax-americana", світу по-американські. Важливим кроком на цьому шляху став план Маршалла, у якому знайшов своє втілення зовнішньополітичний курс Трумена, а саме здійснення Програми європейського відновлення стало невід'ємною частиною стратегії США в боротьбі за завоювання домінуючої позиції у світі.

По іронії долі збиток, нанесений у результаті Другої світової війни багатьом державам світу, дозволив США здійснити програму економічного відновлення Європи й домогтися успіху, одержавши значні політичні й економічні дивіденди. Це був успішний стратегічний крок Сполучених Штатів, можливість реалізації якого була правильно й вчасно оцінена американськими стратегами.

У геостратегічному плані американські лідери також думали над тим, як "відбити" східноєвропейські сателіти СРСР з-під контролю Кремля. Це було одним з додаткових мотивів плану Маршалла. Дж. Маршалл заявив 14 лютого 1948 р.: "Ми можемо дійти висновку, що труднощі й ризик, пов'язані із програмою допомоги Європі, занадто великі, а тому не варто вживати жодних заходів. Але тоді, на мою думку, слід очікувати, що вся Західна Європа потрапить у ту ж сферу впливу, що й країни Східної Європи. А це у свою чергу призведе до того, що Середній Схід і весь Середземноморський басейн буде очікувати та ж доля. Британська співдружність націй, що має великий вплив на стабільність усього світу й міжнародної торгівлі, похитнулася б. Європейський континент перейшов би під контроль ладу, відкрито ворожого нашому способу життя й формі правління"

У довгостроковій перспективі всі ці цілі зводилися до досягнення перемоги в "холодній війні" і завоюванню світового лідерства. Таким чином, план Маршалла поряд з іншими зовнішньополітичними програмами періоду "холодної війни" являв собою реальний інструмент Сполучених Штатів у протистоянні з Радянським Союзом і будівництві "Pax-americana".

маршалл післявоєнний економічний європа

2. "План Маршалла" - програма американської допомоги у відновленні економіки післявоєнної Європи

2.1 Розробка "плану Маршалла"

“План Маршалла”, або програма відродження Європи, був запропонований державним секретарем США Дж. Маршаллом в його виступі в Гарвардському університеті в червні 1947 р. Він висловився за широкомасштабну допомогу США європейським країнам за умови, що вони розроблять єдину програму відновлення своєї економіки. Він відзначив, що без здорової світової економіки немає політичної стабільності і наполягав на тому, що ініціатива повинна виходити з Європи [6].

Надалі за детальну розробку плану узялися два відомства: Державний департамент і Державний військово-морський координаційний комітет. Велику роль в просуванні плану зіграв Вільям Клейтон, якого називають хрещеним батьком “плану Маршалла”, держсекретар по економіці, американський представник в ГАТТ ( Генеральна угода за тарифами і торгівлею - багатобічна міжнародна угода про умови торгівлі, укладена в 1947 р. 23 країнами ) і в Економічній комісії ООН для Європи.

У 1947 році була створена спеціальна комісія при президенті США по аналізу допомоги іноземним державам. Ця комісія в своєму докладі відзначала, що :

об'єм виробництва в країнах Західної Європи значно нижче за довоєнний з критичним рівнем видобутку вугілля;

потреба в імпорті дуже висока;

Європа втратила крупне джерело іноземної валюти у формі платежів за послуги ( туризм, банківські операції і ін.);

відбувся сильний зсув в співвідношенні цін між промисловістю і сільським господарством на користь останнього;

спостерігалося руйнування єдиної системи торгівлі цих країн - і внутрішньої, і зовнішньої.

У докладі комісії наголошувалася необхідність грошової реформи. Разом з тим вказувалося, що остання не може бути ефективною тільки за рахунок зменшення пропозиції грошей. Їм повинні протистояти необхідні товари, запасів яких не вистачало навіть на те, щоб прогодувати робочих найважливіших галузей і тим самим “запустити” виробництво. Не вистачало і резервів, які можна б було використовувати, щоб підштовхнути зростання виробництва.

До 1947 року склалося положення, при якому саме збереження досягнутих об'ємів випуску продукції виявилося під питанням. Життєздатність західноєвропейської економіки багато в чому підтримувалася імпортом з Північної Америки. Країни Західної Європи за рахунок їх власного виробництва могли забезпечити своє споживання зерна, виляску, алюмінію і міді тільки на 40%, свинцю і цинку - на 30%, сала і масла - приблизно на 15%, рідкого палива і м'яса - на 10%. Австрія, наприклад, не покривала власним виробництвом навіть половини потреби в основних продуктах харчування. Зменшення імпорту цих продуктів із США могло привести до голоду [2].

Відразу після війни імпорт країн Західної Європи забезпечувався наданням субсидій і позик з боку США і Канади, використовуванням золотих і доларових резервів і ін. До 1947 р. потік фінансових надходжень з цих джерел виснажився. Через нестачу платіжних засобів західноєвропейські країни виявилися перед перспективою скорочення імпорту продовольчих товарів і ключових сировинних ресурсів. Без допомоги США ввезення в держави Західної Європи вже в 1947 р. скоротилося б наполовину, а доларовий імпорт - на 4/5, що означало б для цих держав економічний параліч.

Його настання не відповідало б і власним інтересам США. В той же час ні американським, ні західноєвропейським інтересам не відповідав і курс на закріплення за США ролі діючого на благодійних началах постачальника сировини і найрізноманітніших товарів першої необхідності. Отже був потрібен такий сценарій співпраці, який би:

забезпечував велике самооплачення економічного відродження Європи;

підвищував віддачу американської допомоги;

вписувався в чергове оновлення технологічної бази американської економіки, що почалося в кінці 40-х років.

Важливим аспектом реалізації “плану Маршалла” стало питання про джерела фінансування окремих елементів програми. Його розв'язання ув'язувалося з характером поставок, видом поставок [2].

Поставки першого виду охоплювали предмети найважливішої життєвої необхідності - ті, що були потрібні для запобігання голоду. Кожну весну виділялися асигнування на продукти харчування, паливо, одяг. Рік від року у міру зростання власних ресурсів європейських країн ці асигнування скорочувалися. Оскільки допомога такого роду не окупалася, вона йшла у вигляді дотацій, а не позик. Місцева валюта, виручена від продажу цих продуктів, повинна була використовуватися урядом європейських країн для зменшення дефіциту держбюджету, а отже, і темпів інфляції; для нарощування виробництва.

Другий вид поставок - промислове устаткування. Тут у фінансуванні переважали позики Міжнародного банку.

Третій вид - сировина, сільськогосподарські машини, промислові товари, запасні частини і т.д. Ці поставки фінансувалися під гарантії американського уряду через Експортно-імпортний банк США, що створив для цих цілей спеціальне відділення.

У квітні 1948 року в Парижі міністрами 16 європейських держав і представниками союзників від Німеччини була підписана конвенція. Відповідно до “Плану Маршалла” його європейські учасники повинні були :

вжити заходам по полегшенню обміну товарами і послугами між собою, прискорити розвиток внутрішньоєвропейської торгівлі;

через міжнародну кооперацію забезпечити активізацію найефективніших виробничих потужностей для досягнення найшвидшого зростання випуску продукції;

вжити фінансових і інших заходів по зміцненню своїх валют, відновленню довіри до них;

додати європейській кооперації організаційне забезпечення.

Як відомо, формою такого забезпечення стала ОЄЕС - Організація Європейського Економічного співробітництва, що об'єднала 16 держав.

2.2 Реалізація "плану Маршалла" в країнах Західної Європи

У економічній політиці європейських країн відбувалися зміни, направлені на пошук і вживання нових методів економічного регулювання [6]. Держави зіткнулися з суперечністю. З одного боку, умовою американської допомоги була відмова країни, її при приймаючій, від подальшої програми націоналізації і планів, які заподіюватимуть збиток приватному підприємництву, тобто розвиток приватного капіталу. З другого боку, відновлення можна було здійснити тільки при ведучій ролі держави, яка забезпечувала на перших етапах населення продовольством, а промисловість - сировиною, прагнуло ліквідовувати безробіття. В деяких випадках довелося націоналізувати нездатні до самозабезпечення галузі промисловості: залізниці, повітряний транспорт, сферу соціальних послуг, деякі галузі важкої промисловості.

У цих умовах, також як і в США в 30-ті роки, стало необхідним використовування кейнсіанського підходу до економічного регулювання: стимулювання попиту через досягнення повної зайнятості шляхом державного маніпулювання податками і витратами. Знімаючи найгостріші питання, “план Маршалла” поволі заохочував цей процес.

Рівень втручання держави в економіку був різним. Так, Франція і Швеція пішли по шляху державного планування. Був високий рівень націоналізації промисловості в Австрії, Німеччині, Бельгії, Італії. У Франції здійснювався жорсткий державний контроль за кредитом, головною метою було не стільки досягнення більш високого рівня виробництва, скільки модернізація виробництва.

Великобританія не поспішала із застосуванням планування, а націоналізацію розглядала як міру “порятунку” стагнуючих галузей, а не засіб стимулювання зростання ефективності. Економічна політика країни була направлена на розв'язання 2-х задач : досягнення високого рівня зайнятості на основі кейнсіанського методу підвищення сукупного попиту через державне втручання в економіку і поліпшення платіжного балансу, використовуючи фінансову допомогу США.

Головними проблемами Італії в післявоєнний період були безробіття і висока інфляція. Порівняно швидке відновлення також спиралося на посилення державного контролю, зростання прямих державних інвестицій, модернізацію промисловості в держсекторі. На відміну від Великобританії, що використала американську допомогу на зміцнення платіжного балансу, італійський уряд дозволив приватним підприємцям використовувати фундації допомоги на фінансування імпорту устаткування із США.

Особливе місце в “плані Маршалла” було приділено Західній Німеччині. Після закінчення 2-й світової війни Західна Німеччина перетворилася по суті з супротивника в партнера західних держав, їй відводилася роль форпосту в боротьбі проти “радянського комунізму”. Зі всіх західноєвропейських країн саме Німеччини “план Маршалла” віддавав явну перевагу. Так, за перші роки реалізації “плану Маршалла” (1948-1951) Германія одержала від США майже стільки ж, скільки Великобританія і Франція разом узяті і майже в 3,5 рази більше, ніж Італія.

Банки в Німеччині традиційно брали на себе комерційний ризик і головну роль в забезпеченні індустріалізації, входили в деталі управління фірм, що кредитуються. Після краху фінансової системи внаслідок 2-ї світової війни держава стала придбавати велику владу по контролю за кредитною системою, але політика, що проводиться, була результатом переговорів і співпраці з основними фінансовими і промисловими магнатами. Одержані за планом Маршалла” фундації, були інвестовані в приватний і промисловий сектор. Проте, банки були основою інвестиційного процесу. Беручи участь в капіталі фірм, купуючи пакети акцій, банки тим самим були зацікавлені в майбутньому промисловості і надали фундації для її розвитку. Заохочення накопичення капіталу і масові державні інвестиції в Німеччині сталі основними чинниками економічного зростання.

Велике значення на розвиток економіки в Німеччині надали господарські реформи 1948 року. Ідеологом цих реформ був професор Мюнхенського університету Л.Ерхард. В працях з економічних питань своєї практичної діяльності він виступав за формування так званого соціального ринкового господарства. Його концепція будується на тому, що стимулом для людини є прагнення до власного благополуччя. Важелі економічного відродження країни Ерхард визначав як вільну приватну ініціативу і конкуренцію з активною роллю держави в господарському житті.[3]

Реалізація “плану Маршалла” у ФРН була, разом з реформою Ерхарда, найважливішою умовою переходу від тоталітарної економіки до ринкової. Але ще важливі було ухвалене союзниками рішення про повернення ФРН на політичну і економічну арену Європи. Зняття обмежень на зовнішню торгівлю дозволило Німеччині повернути свої лідируючі позиції в Європі. Західнонімецький варіант переходу від централізованого керованого господарства до ринку є цінним досвідом для всіх країн, вирішальних подібну задачу.

Висновок

У стратегії підйому західноєвропейської економіки не останнє місце приділялося відновленню й відновленню основних виробничих фондів. Була намічена досить інтенсивна програма розвитку основного капіталу. На 1948-1951 рр. планувалося витратити від 2 до 3 млрд.$ на відновлення й розвиток заводів з виробництва заліза й стали, 3-5 млрд.$ - на машини й устаткування для шахт, 3-4 млрд. $ - на сільськогосподарські машини.

Початі наприкінці 40- х - початку 50- х рр. інвестиції суттєво підвищили конкурентоспроможність європейського експорту не зовнішніх ринках. Істотним фактором економічних досягнень Західної Європи став ефективний розподіл зусиль між розвитком традиційних і новітніх технологій.

Завдяки Плану було досягнуто наступне:

- ВВП у Європі підвищився на 32.5%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році. - Промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%. - До 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%.

План Маршалла досягся своєї мети підвищити продуктивність, стимулювати економічний ріст і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму

Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для продовження допомоги іноземним державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильний і міцний союз НАТО. Завдяки цим результатам він вважається найуспышнышою ініціативою зовнішньої політики в історії США.

Список використаної літератури

1. Економічна енциклопедія (том 2, стор.262-264) за ред. Мочерного С.В., К., Академія, 2001 р.

2. Всесвітня історія (с.156-157), Ладіченко Т.В., К.,А.С.К., 2002 р.

3. Новейшая история ХХ ст. (с.194-203), О.С. Сороко-Цюпа, М., Просвещение, 2002 р.

4. http://usinfo.state.gov/journals/itps/0406/ijpr/ellwood.htm

5. http://www.hrono.ru/sobyt/1900sob/1947marshal.html

6. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D0%B0

7. http://www.marshallcenter.org/site-graphic/lang-ru/page-mc-about-1/xdocs/mc/factsheets-history/05-marshall-plan-speech.htm

8. http://www.marshallcenter.org/site-graphic/lang-ru/page-mc-about-1/xdocs/mc/factsheets-history/04-marshall-plan.htm

9. http://evolutio.info/index.php?option=com_content&task=view&id=415&Itemid=52

10. http://lib.mabico.ru/1403.html

11. http://www.cultinfo.ru/fulltext/1/001/008/074/054.htm

12. http://www.iprgroup.ua/iibd/art3.htm

Размещено на Allbest.ru