Одними з найважливіших соціально-економічних показників, що характеризують наслідки аграрної політики Другої Речі Посполитої у трьох воєводствах Східної Галичини, є зміни щодо розміру господарств, які відбулися у структурі землеволодіння. Аналіз цих перетворень засвідчує результати перерозподілу й міру задоволення потреби в землі безземельних і малоземельних господарств, ступінь обмеження великого землеволодіння. Також дає змогу оцінити ефективність сільськогосподарського виробництва в різних категоріях господарств та ступінь проникнення капіталістичних відносин в економіку галицького села.

Проаналізуймо структуру селянського господарства краю за площею у 1921 та 1931 рр. На ґрунті регіонального зіставлення відомостей перепису 1921 р. Rocznik Statystyki Rzeczypospolitej Polskiej, 1925/26. - Warszawa: GUS, 1927. - R. 4. - S. 109-111. та даних статистики за 1931 р. про землеволодіння одноосібних селянських господарствSkorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wynikow pierwszego powszechnego spisu ludnosci z dnia 30 wrzesnia 1921 r. i innych zrodel uzdowych. Wojewodztwo Tarnopolskie. - Warszawa, 1923. - T. 15. - S. 5; Statystyka Polski. Seria C: Struktura posiadania mniejszej wlasnosci rolnej na Ziemiach Wschodnich (wedlug danych Statystyki Produkcji Rolnej z 1931). - Lwow, 1938. - Z. 8: Wojewodstwo Lwowskie. - S. 1. , які узагальнили працівники Інституту економіки східних земель Польщі (див. таблицю), можна дійти висновку про відповідні соціальні зрушення серед селянства краю в досліджуваний період.

Структура господарств за величиною земельного наділу у Східній Галичині в 1921 та 1931 рр.

За десятиріччя кількість селянських господарств всього краю зросла на 68 905 дворів, що відбулося внаслідок подальшого здрібнення селянського землеволодіння та реалізації земельної реформи, яка викликала зміни фактично в усіх групах селянських господарств.

Отже, у Східній Г аличині загальна кількість карликових господарств (0-2 га) зменшилася на 105 037 (16%). Характерно, що в соціально-економічному сенсі ці господарства репрезентують тип сільськогосподарських робітників із парцелою або наділом, які здобували засоби для свого самозабезпечення здебільшого поза господарством. Саме вони були головним джерелом постачання працівників для великих земельних господарств і промислових підприємств. Це зумовлене тим, що сільськогосподарські робітники під час сусідської парцеляції земельних угідь їхніх роботодавців переважно купували парцелу або прирізку в борг. Згідно із земельним законодавством, великі землевласники закріплювали за своїми маєтками робочу силу наймитів, вирішуючи важливу проблему “земельного голоду” селян регіону.

Щодо інших груп дворів східногалицького села, виявляємо абсолютне й відносне зростання кількості селян-власників переважно завдяки реалізації земельної реформи і, зокрема, насадження тут господарств польських колоністів та зміцнення фермерських господарств.

Частка дрібних господарств (2-5 га) у 1931 р. зросла на 87 566 (а це 39,4% загальної кількості великоземельних господарств (20-50 га)), а середньоземельних (5-10 га) - на 6,3% (15,1% господарств до 50 га). Чимало дворів у цій групі переростали в господарства фермерського типу. Середній розмір такого господарства становив у 1921 р. - 6,8 га, а в 1931 р. - 6,6 га. Характеризуючи ці господарства, зазначимо, що вони існували завдяки праці їхніх власників і майже без залучення додаткової робочої сили. Частину продукції, яку вирощували в господарстві, постачали на ринок, насамперед молоко, масло, рідше - збіжжя. Проте, попри збільшення кількості господарств, відбулося зменшення їхнього середнього розміру на 0,21 га. Частка групи фермерів із площею від 10 до 50 га за десятиріччя зросла на 1,6%.

І цій групі господарств було властиве зменшення середнього розміру земельних площ: одне великоземельне господарство у 1921 р. пересічно володіло 29,8 га, у 1931 р. - 27,7 га (зменшилося на 2,1 га).

Якщо в середньоземельних господарствах (10-20 га) використовували працю власників та членів їхніх сімей, інколи залучаючи найманих робітників, то у ве - ликоземельних (20-50 га) переважно працювали наймані робітники, а вироблену продукцію реалізовували на ринку. Окрім цього, господарі зазвичай були добре обізнані в різних галузях сільського господарства та застосовували техніку. Завдяки земельній реформі і, зокрема, польській аграрній колонізації ці категорії господарств, за малим винятком, збільшилися.

Отже, у східногалицькому селі велику групу сформували малоземельні селянські господарства (2-5 га), яка разом із карликовими і парцельними господарствами до 2 га становила понад % усіх селянських дворів краю.

Особливістю економіки Східної Г аличини був слабкий розвиток промислового виробництва регіону, а відтак, дуже обмежений відплив до міст зайвих робочих рук із села, аграрне перенаселення та гостра нестача землі в сільської бідноти. Суттєва перевага дрібних і найдрібніших селянських господарств в аграрному секторі була вигідна і для земельної олігархії, яка використовувала нужденне становище селян у своїх інтересах. Отже, з одного боку, власники фільваркових господарств, маючи виробничо-технічну й економічну перевагу над селянським, очолювали аграрний розвиток, а з іншого - були основним носієм залишків середньовіччя, гальмуючи виробничо-технічний і соціально-економічний прогрес у селянському господарстві.

Щодо кількості земельних площ у селянських господарствах, то дані переписів засвідчують, що частка землі дворів із ділянкою або наділом до 2 га у Східній Галичині не тільки не зросла, а й зменшилась на 119 762 га (23%) через неспроможність сільських наймитів придбати парцельні ділянки. У 1921 р.12% селянських дворів краю мали до 0,5 га землі, чверть якої використовували під дрібні городиRocznik Statystyki Rzeczypospolitej Polskiej, 1925/26. - R. 4. - S. 109-111. . Вирощеної на цих клаптиках продукції часто не вистачало для споживання сім'ї, тому селянські господарства з мізерною ділянкою і без неї були постійним джерелом найманої робочої сили для власників фільварків і фермерських господарств. Господарювання на невеликих клаптиках землі було для їхніх власників тільки допоміжним заняттям, а основним - наймання на роботу поза своїм господарством.

У групі дрібних господарств (2-5 га) земельна площа збільшилася на 295 733 га. Виділімо в цій групі сільськогосподарських робітників із парцелою до 3 га, які володіли 14% усіх земельних угідь господарств до 50 га, у середньому на одне господарство припадало 2,4 га. Отже, власники цих парцел основним джерелом свого існування вважали роботу за наймом, а власним господарством займалися тільки принагідно.

Категорію робітників із наділом або парцелою поповнювали розорені селяни та наймані сільськогосподарські робітники, які придбали дрібні земельні ділянки під час сусідської парцеляції. Вони, з одного боку, мусили продавати свою робочу силу, чим були пов'язані з капіталістичним виробництвом, а з іншого - зі своїм натуральним господарством. Цей соціально-економічний прошарок українських селян представляли ординарії, столовники, халупники, сезонники та ін. Проте не можна вважати кожного сільського бідняка, який володів невеличким клаптиком землі, представником окремої верстви сільських робітників із наділом або парцелою. В умовах гострого аграрного перенаселення на західноукраїнських землях формування групи робітників із наділом відбувалося здебільшого через розорення дрібного селянства. Земельна реформа лише на якийсь час сповільнила цей процес у Східній Галичині.

Водночас із утворенням нових господарств підприємницького типу, які не завжди мали великі земельні ділянки, прогресувало зубожіння бідних селян, яке виявилося у процесі здрібнення селянських господарств і перетворення їхніх власників на сільськогосподарських робітників. Прикріплення сільських наймитів до парцел не тільки не поліпшувало їхнього становища, а, навпаки, посилювало залежність від власників маєтків і фермерів.

За умов збереження великого фільваркового землеволодіння, аграрного перенаселення й обмеженої можливості знайти постійну роботу поза власним господарством здрібнення сільськогосподарських виробників посилювалося і поглиблювалося із розвитком аграрного капіталізму. Характерним явищем цього часу була еміграція українського селянства до різних країн світу, чому активно сприяли урядові кола Варшави, створюючи розгалужений еміграційний апарат Качараба С. Еміграція з Західної України 1919-1939 / С. Качараба. - Львів: Львівський національний університет імені І. Франка, 2003. - C. 38. .

Дані офіційної статистики свідчать про стійке зменшення середнього розміру площі селянських господарств в усіх групах дворів трьох воєводств Східної Галичини, але найбільше здрібнення властиве групі найменших господарств. Аграрне законодавство Польщі декларувало першочергове забезпечення фільварковою землею під час сусідської парцеляції найбідніших верств селян, насправді ж виконання законів земельної реформи обмежувалося фактично тільки наділенням тієї частини сільськогосподарських робітників, які були необхідні для обслуговування фільварків, а сільська біднота залишалася поза участю в парцеляційному процесі і могла придбати землю практично лише на вільному ринку за спекулятивною ціною.

Аграрна реформа не розв'язала головної проблеми українського селянства міжвоєнного періоду - земельного дефіциту. У Східній Г аличині процес зменшення в карликових господарствах із площею до 2 га їхнього пересічного землеволодіння порівняно з іншими групами був найбільшим і становив на 1931 р. майже 42% загальної кількості селянських господарств регіону. Ця цифра характеризує масштаби здрібнення найчисельнішого і найбіднішого прошарку галицьких селян.

Низькі ціни на сільськогосподарську продукцію та конкуренція з боку великих самодостатніх господарств зумовили те, що інші господарства регіонів, зокрема дрібноселянські, також здрібнювалися головно через сімейні розділи, щоб таким чином вижити під егідою сімейної кооперації. Щодо зменшення середнього розміру землеволодіння більших за площею груп самостійних господарств, то це було своєрідним засобом раціоналізації господарювання в демографічно-економічних умовах Східної Г аличини. Однією з причин штучного здрібнення земельної площі в заможних селян стало їхнє намагання послабити тягар прогресивного поземельного податку та інших поборів, які визначали на основі ставок поземельного податку.

Поземельний податок становив фіксований відсоток від земельного кадастру, який ще в 1869 р. окреслила влада Габсбурзької монархії, окремо для орних земель, луків, пасовищ та лісів, що за якістю придатної землі поділяли на вісім категорій. У міжвоєнний період в умовах політичного правління польської держави землі селян було записано в 1-5-й розряди, землевласників - у 6-8-й розряди, хоч історично їхня якість була набагато кращою.

селянське землеволодіння галичина річ посполита

Відомо, що на початку ХХ ст. селяни платили 1,43 крони податку з 1 га землі, а власники маєтків - 1,17 крониWiadomosci Statystyczne o Stosunkach Krajowych: wydane przez Krajowe Bioro. - Lwow, 1905. - T. 20, z. 3. - S. 82. . Така ситуація зберігалася до грошової реформи 1924 р. Але незадовго до стабілізації злотого 15 червня 1923 р. сейм прийняв закон про введення дегресії для господарств, які сплачували податки в межах до 35,2 злотих, тобто для більшості селян, які мали 5 га землі, і прогресії для тих, хто сплачував понад 106 злотих податку, земельна площа яких була більша як 15 га. Розмір прогресії залежно від величини та якості землі становив від 10 до 100% JanowskiR. Kwestia wloscianska w Polsce / R. Janowski. - Moskwa: GWL ZSSR, 1929. - S. 107108. .

Уже в 1928 р. у сеймі вийшов новий закон, за яким поземельний податок зріс удвічі, нижню межу прогресії було встановлено на 212 злотих, а верхній рівень дегресії знижено до 18,7 злотих. Отже, поземельний податок був нарахований для малоземельного селянства і середніх господарств у розмірі 60 млн злотих, а для багатого селянства і власників фільварків - 40 млн злотихIbidem. - S. 109. . Якщо для оплати податків з гектара землі перед Першою світовою війною галицькому селянинові потрібно було 45 кг жита, то в 1931 р. - 250 кгБараба Г. Податки й кари на Західній Україні та їх колоніальний характер експлуатації / Г Бараба // Західня Україна. - 1931. - № 10. - С. 75. . Унаслідок такої податкової політики польської влади % поземельного податку платили малоземельні і середньоземельні селяни, а великі землевласники і фермери тільки %.

Вихід із такої ситуації, на думку одного із польських дослідників історії села Є. Міхаловського, вбачали в поділі земельних володінь на частини і переписування їх на членів сім'ї, що стало загальним явищем, і завдяки чому багатоземельні селяни домоглися зниження сум поземельного податку на половинуMichalowski J. Wies nie ma pracy. Wywiad spoleczny w powiecie Rzeszowskim / J. Michalowski. - Warszawa: Wyd-wo zasilku Funduszu pracy, 1935. - S. 35. . Внаслідок такого родинного розподілу у фермерських господарствах створювалася лише видимість зменшення землеволодіння, фактично це була сімейна кооперація, яка в офіційній польські статистиці одержала назву “землеробське об'єднання”.

Свої думки з приводу причин здрібнення та розшарування селянських господарств висловлювали й інші польські дослідники. За словами В. Становила, “ріст населення і злидні викликають поділ господарств і роздрібнення землі, а певний добробут, одруження (прийми) й еміграція, навпаки, гальмують здрібнення селянської власності”Staniewicz W. Matujzy Bolondziszki, wies powiatu Lidzkiego / W. Staniewicz. - Wilno: Gebethner & Wolff, 1923. - S. 31. . На думку Є. Міхаловського, незаможні господарства безперешкодно ділились і розпорошувались, а їхні власники поповнювали групу сільських робітників із наділом, натомість багате селянство, не надто чисельне з огляду на поширене в Малопольщі роздрібнення земель, утримувало свої позиції через шлюбні союзи всередині групи й обмеження кількості нащадків, вони докуповували землю завдяки рентабельності виробництваMichalowski J. Wies me ma pracy... - S. 64. . Отже, він робить висновок, що межу між сільськими підприємцями і власниками карликових та дрібних господарств визначили “два методи господарювання: капіталістичний і натуральний”Ibidem. . У той час, як багатий селянин, “збільшуючи затрати капіталу і праці, прагнув будь-якою ціною максимально експлуатувати свою землю, збільшувати її площу, інтенсифікувати; переходив до виробництва найбільш рентабельних продуктів, то інша група (безземельні та малоземельні селяни - В. В.), намагаючись задовольнити максимум своїх найпри - мітивніших потреб у власному господарстві, усі зусилля й експансію спрямовувала на одержання праці поза ним. Процес пролетаризації більшості сільського населення, який осилювався на господарській основі, поглиблював суспільну різницю між цими групами, готуючи, окрім цього, ґрунт для радикалізації селянства”Ibidem. - S. 65. .

У здрібненні селянського землеволодіння як процесові демократизації аграрного устрою відомий економіст В. Ґрабський вбачав не тільки зв'язок поміщицького фільварку та дрібних і найдрібніших господарств селян, а доводив, що останні “мають у Польщі господарську життєвість значно більшу, аніж господарства в Радянській Росії чи навіть у Швейцарії”Grabski W. Wies і folwark: drobne i duze gospodarstwa rolne ze stanowiska ekonomicznego / W. Grabski. - Warszawa, 1930. - S. 39. , що тип дрібного господарства у Польщі наближений до капіталістичного Заходу і докорінно відрізняється від СходуIbidem. - S. 89-90. . Проте головною причиною здрібнення селянських господарств у міжвоєнний період було аграрне перенаселення в умовах промислово-економічної відсталості краю, що зумовлювало зубожіння селян та змушувало їх шукати засоби до існування поза власним господарством.

Вплив економічної кризи 1929-1933 рр. посилив майнове розшарування селянських господарств. Розорялися здебільшого дрібні землероби з ділянкою від 2 до 3 га, саме їхні двори були збитковими, усі більші за площею господарства залишалися прибутковими. На гектар земельної площі чистий середньорічний прибуток у 1931-1935 pp. дорівнював у групі 3-5 га - 18,5 злотих; 5-10 га - 26,25 злотих; 10-15 га - 28,83 злотих; 15-30 га - 22,13 злотихДержавний архів Львівської області. - Ф. 1. - Оп. 10. - Спр. 901. - Арк. 63; Державний архів Тернопільської області. - Ф. 144. - Оп. 1. - Спр. 1369. - Арк. 8. . Ці дані дають підстави для висновку, що не тільки серед багатоземельних селян, а й з-поміж дрібних господарств були товаровиробники, які одержували прибутки зі свого господарства в умовах економічної кризи та депресії. Скорочуючи витрати виробництва і насамперед різко зменшуючи оплату найманої праці, фермерські господарства зуміли зберегти свою прибутковість.

Наслідком економічної кризи було, з одного боку, банкрутство й ліцитація, примусовий продаж землі та іншого майна неплатоспроможних землеробів, а з іншого - своєрідна “раціоналізація" селянських господарств. Із метою зменшити податки і борги, які збільшилися впродовж кризових років господарства, використовували сімейну кооперацію. На цьому тлі поглибився процес вимушеного здрібнення селянського землеволодіння. Порівнявши дані за 1931-1934 pp. про зміни землеволодіння селян сільськогосподарського Кам'янко-Струмилівського повіту Львівщини, виявляємо, що за три кризові роки кількість господарств із площею до 2 га зросла на 35,5%, у групі 2-5 га - на 8,3%, 5-10 га - 4,7%, а площею 10-50 га зменшилась на 2,1%Statystyka Polski. Seria C: Struktura posiadania mniejszej wlasnosci rolnej na Ziemiach Wschod - nich... - S. 8. . Вражають швидкі темпи здрібнення селянських господарств, зокрема найменших. Т аке ж явище характерне для приміського Львівського повіту та інших місцевостей із промисловими осередками і без них. Певна частка парцельних господарств виникла внаслідок сусідської парцеляції, коли сільськогосподарські робітники набували дрібні ділянки. Але головною причиною прискореного економічною кризою дрібнення селянських господарств, передусім незаможних, усе ж було прагнення їхніх власників захистити себе від податкового знищення, використовуючи сімейне кооперативне об'єднання як прикриття. Саме в такій господарській формі здрібнення господарств виявилася т. зв. кооперативна консолідація селянського землеволодіння в умовах кризи та наступної стагнації.

Зазначмо, що мета здрібнення господарств різних економічних типів була дещо відмінною: власники дрібних господарств прагнули шляхом удаваного розпорошення і формального об'єднання в сімейні кооперації захистити своє існування, а заможні верстви намагалися захистити свої прибутки від податкового чиновника у сімейній кооперації. Формально об'єднуючи господарство корінного власника і ділянки членів його родин, вони юридично ставали різними суб'єктами для пільгового оподаткування їхньої земельної власності.

Неабияке наукове зацікавлення для дослідження еволюції селянського землеволодіння викликають матеріали Інституту суспільного господарства Польщі, який методом вибіркового анкетування обстежив зміни в аграрній структурі 1286 селянських господарств Східної Галичини. Упродовж 1920-1934 рр. у землеволодінні господарств, у яких проводилося анкетування, відбулися такі зміни: земельна площа 42,8% селянських дворів не зазнали жодних змін, 38,5% - змінили свою площу, із яких 18,7% становили новостворені господарства. При цьому землеволодіння інших домогосподарств, окрім новостворених, переважно зменшилося. Щодо господарств, земельна площа яких протягом цих років зросла, то, за даними працівників Інституту, джерелами збільшення їхнього землеволодіння в південно-східних воєводствах були: одруження - 11,9% загальної площі приросту, парцеляція поміщицької землі - 25,8%, купівля землі на вільному ринку - 61,6%, ліквідація сервітутів - 0,7% Struktura spoleczna wsi polskiej. - Warszawa: Instytut Gospodarstwa Spolecznego, 1937. - S. 133. . Ці цифри свідчать про те, що концентрація землі в господарствах ринкової орієнтації відбувалася головно внаслідок земельної реформи і купівлі землі на вільному ринку, а шлюбні зв'язки були тільки другорядними. Однак приріст землеволодіння в обстежених господарствах, як і в усіх інших, був значно меншим за площу, роздроблену між селянами внаслідок сімейних поділів та інших причин, пов'язаних із посиленням процесу пролетаризації та зубожіння бідніших верств. Отже, у процесі реалізації земельної реформи відбувався процес концентрації землі у фермерських господарствах, а також переходу її від неплатоспроможних дрібних власників за борги до держави та лихварів. Темпи зростання площ фермерських господарств, хоч і були меншими за здрібнення землі у незаможних селян за абсолютними вимірами землеволодіння, проте мали важливі соціально-економічні наслідки для капіталістичної аграрної еволюції.

Отже, новостворені господарства площею 0-0,5 га становили 6,3% усіх ново - створених господарств; 0,5-2 га - 47,9%; 2-5 га - 35,8%; 5-10 га - 7,9%; 10-20 га - 1,7%; 20-50 га - 0,4%. Упродовж 1920-1934 рр.85,8% новостворених господарств виникли за допомогою родинних поділів, на відміну від центральних та західних воєводств Польщі, де 80% нових господарств з'явилися внаслідок аграрних реформ, купівлі землі на вільному ринку й оренді. Родинні поділи стали особливо частими під впливом кризи й відображали прагнення господарів зменшити тиск податків та різних поборів шляхом створення сімейної коопераціїIbidem. - S. 127. . Ці дані засвідчують, що більшість нових селянських господарств на кресах володіла правом приватної власності або оренди такими клаптиками землі, які не давали змоги їхнім власникам самостійно господарювати. Водночас з'явилося чимало нових дворів багатих селян, частка яких серед новостворених господарств становила не менше як 2,1%, де активно насаджували великі господарства ринкової орієнтації польських військових і цивільних колоністів.

Характер виникнення нового господарства визначав і величину його земельної площі. Зокрема, найбільший розмір землеволодіння мали господарства, створені внаслідок реалізації земельної реформи: середня площа господарства, що виникло на основі сусідської парцеляції та колонізації у Східній Галичині, становила 8,5 га, і навпаки, найменша площа була в тих господарствах, які з'явилися внаслідок сімейних розділів, і дорівнювала 1,9 гаIbidem. - S. 126. .

Отже, можемо підсумувати, що коливання розмірів земельного володіння господарств виражали дві тенденції в еволюції селянського землеволодіння: помітні ознаки концентрації землі в заможних господарствах та занепад і обезземелення господарств незаможних селян. Розшарування селянських господарств за розмірами землеволодіння було зумовлене не тільки державною аграрною політикою міжвоєнного періоду, а й місцевими природно-географічними, демографічними й агрокультурними умовами різних землеробсько-економічних районів Східної Галичини.

Размещено на Allbest.ru