Політичні дискусії щодо волинських подій у польському парламенті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні дискусії щодо волинських подій у польському парламенті

Подано міркування щодо вшанування жертв Волинської трагедії в парламенті Республіки Польща. Стаття ґрунтується на аналізі стенографічних звітів засідань Сейму, стенограм засідань парламентських комітетів, а також медійних повідомлень, опублікованих в ЗМІ, та матеріалів з Інтернету. Здійснено синтез польських дебатів, висловлено думки щодо політики пам'яті в контексті пам'яті жертв подій на Волині. Проаналізовано дебати й законодавчий процес у польському парламенті в період 1991-2016 рр. стосовно антипольської діяльності ОУН-УПА; розглянуто питання, пов'язані з вшануванням жертв драматичних подій минулого. Відображено еволюцію польської політики пам'яті в Третій Польській Республіці.

Так уже склалося, що сучасні українсько-польські відносини наздоганяє минуле. Від часу становлення незалежних Польської (1989) та Української (1991) держав делікатні сторінки спільної історії ставали предметом жвавих обговорень у міждержавних відносинах та суспільному дискурсі. При цьому частіше й голосніше до розмови долучаються публіцисти, політики й просто аматори. У фахівців же все більше занепокоєння викликає щораз сильніший зв'язок історії з політикою.

Поступово Волинь як символ непростих і трагічних сторінок українсько-польської історії починає висуватися на центральне місце в польській історичній пам'яті. Побіжного погляду досить, щоб зрозуміти, наскільки у Польщі важливим стало поширення знань про події на західних землях України в роки Другої світової війниКаліщук О. У тіні Волині? Історія vs пам'ять / О. Каліщук. - Львів, 2016. - С. 46-62.. Іншою важливою складовою функціонування волинської теми в сучасному суспільному дискурсі стала її надмірна політизація. Активна участь у “волинській” дискусії політиків, політологів, публіцистів, журналістів значною мірою знівелювала необхідність серйозних та ретельних наукових студій. Щобільше, проблему Волині'43 неодноразово обговорювали у парламентських стінах.

Уперше тема вшанування жертв волинської трагедії у польському парламенті прозвучала у зв'язку з 60-ми роковинами у 2003 р. Тоді було наголошено, що “трагедію поляків, яких вбивали і виганяли з місць їхнього проживання збройні формування українців, супроводжували рівно страждання українського мирного населення - жертв польських збройних акцій” Про схвалення українсько-польської парламентської заяви у зв'язку з 60-ю річницею волинської трагедії: постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 7. - С. 224., тобто йшлося про спільну трагедію двох народів. І саме в цьому потрібно вбачати головну відмінність декларації Кучми-Квасьнєвського та парламентів від поточної резолюції польського парламенту. Тоді сторони намагалися уникнути конфронтації і почути та зрозуміти одна одну, а не звинувачувати в усіх смертних гріхах.

Щоправда, визнаймо, що обговорення постанови і в українському, і в польському парламентах було непростим і викликало бурхливі дискусії. Не випадково Александр Малаховський охарактеризував це обговорення як “день ненависті” MalachowskiA. Znowu dzien nienawisci w Sejmie [Rezim elektronowy] /Aleksander Malachowski // Przeglqd. - 2003. - Nr 29 (14 lipca). - Warunki dost^pu: http://www.tygodnikprzeglad.pl/znowu- dzien-nienawisci-sejmie/. Уже тоді польські праві домагалися означення волинських подій терміном “геноцид”. Під час парламентських слухань, крім компромісного й узгодженого варіанта, партії “Право і справедливість” (Prawo i Sprawiedliwosc, PiS) та “Ліґа польських родин” (Liga Polskich Rodin) запропонували ще один проект, який передбачав внесення до тексту рішення засідання поняття “геноцид”, яке, на думку авторів, краще характеризувало трагедію поляків. Тоді навіть ті парламентарі з інших фракцій (“Союз демократичної лівиці”, “Громадянська платформа”, “Союз праці”), які поділяли таку позицію, розуміли, що в такому вигляді текст не прийме український партнер. Урешті-решт Сейм прийняв рішення 323 голосами “за”, а праві сприйняли його як “фальшиву ноту поєднання” Falszywa nuta “pojednania” // Mysl Polska. - 2003. - 20-27 lipca. - S. 3.. Симптоматичним є коментар з приводу заяви парламентів України і Польщі однієї з найвідоміших речниць кресових поглядів Еви Сємашко, яка твердила про її неприйнятність: “З моральної точки зору її не можна сприйняти - на одній площині поставлено злочин геноциду з оборонними чи нечисленними відплатними акціями. Це відбулося під тиском українських націоналістичних середовищ і свідчить про те, наскільки впливовими вони є в Україні” Rzeczpospolita. - 2003. - 8 lipca..

Питання вшанування жертв українсько-польського протистояння час до часу поверталося в стіни польського парламенту. Так, 2008 р. віцемаршалок Сейму та співголова парламентського представництва PSL (Polskie Stronnictwo Ludowe) Ярослав Каліновський (Jarosiaw Kalinowski) подав проект ухвали щодо визнання 11 липня Днем мучеництва кресов'ян. Однак Броніслав Коморовський (Bronislaw Komorowski), тоді маршалок Сейму, не поставив цього питання на голосування. Аналогічно вчинив і наступний керівник парламенту - Ґжеґож Схе- тина (Grzegorz Schetyna). 15 липня 2009 р. Сейм прийняв ухвалу щодо трагічної долі поляків на Східних Кресах. Парламентарі без дискусій визначили волинські події “етнічними чистками з ознаками геноциду”. Тоді на шпальтах українського тижневика “Наше слово” це рішення було названо правильним ходом, а саму ухвалу збалансованою і розумною Присташ Я. Сейм вшанував жертви Волині 1943-44 рр. / Я. Присташ // Наше слово. - 2009. - 26 липня..

Знову тема вшанування пам'яті жертв українсько-польського протистояння прозвучала 2012 року. Чотири парламентські фракції (клуби) зареєстрували проект постанови для встановлення Дня пам'яті мучеництва кресов'ян. При цьому у двох з них було вжито термін “геноцид” (авторства PiS і SP), у проекті від PSL (Polskie Stronnictwo Ludowe) використали формулювання “ознаки геноциду”. Не міг розраховувати на підтримку правих середовищ та кресов'яцьких організацій проект SLD (Sojusz Lewicy Demokratycznej), у якому йшлося: “Пригадуємо цей драматичний фрагмент історії важкого українсько-польського сусідства, в якому обидві сторони мають свої темні карти до пам'яті й перестороги”. Зрештою, тоді голосування також не відбулося. Маршалок Сейму Ева Копач (Ewa Kopacz) обґрунтувала це необхідністю напрацювання єдиного спільного проекту, який би отримав більшість під час голосування.

Цілком передбачувано 70-ту річницю волинських подій польський парламент не обійшов своєю увагою. І вже перші інформації щодо можливої ухвали викликали неоднозначну оцінку в Україні. Тоді на розгляд було запропоновано проекти від Громадянської платформи (Platforma Obywatelska (PO), Права і справедливості (Prawo i Sprawiedliwsc (PiS), Союзу демократичної лівиці (Sojusz Lewicy Demokratycznej (SLD) і солідарної Польщі (Solidarna Polska (SP), які розглядала Комісія з питань культури і засобів масової інформації (Komisja Kultury i Srodkow Przekazu). Ще більш прикметно, що головним каменем спотикання під час обговорення стало саме питання дефініції, термінології, а кажучи точніше - вживання у рішенні парламенту поняття “геноцид”. За день до голосування парламентарі дискутували над правкою, яку внесла фракція “Солідарна Польща” (Solidarna Polska, SP), що звучала так: “волинський злочин щодо поляків з огляду на його організований і масовий характер - це злочин геноциду”. Саме таке означення відстоювали представники більшості фракцій, за винятком “Громадянської платформи” (Platforma obywatelska, PO). Однак міністр закордонних справ Радослав Сікорські з цього приводу зауважив: “за оцінкою польського посла в Києві, якщо загостримо нашу позицію, якщо приймемо ухвалу в радикальнішій формі, ніж це було попередньо, то це напевне не допоможе отримати згоду політичних сил України і може ускладнити європейські перспективи України” Sprawozdanie Stenograficzne z 45. Posiedzenia Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dniu 12 lipca 2013 r. (dzien obrad). - Warszawa, 2013. - S. 286-287. [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http://orka2.seim.gov.pl/StenoInter7.nsf/0/9113CD34F0EE4376C1257BA60Q6E5CD5/%24File/45

c ksiazka.pdf. Вочевидь, таку позицію посадовця частина парламентарів розкритикувала. Серед інших нагадаємо позицію представника SLD Томаша Каміньського (Tomasz Kaminski) або посла Сейму від PSL Юзефа Зиха (Jozef Zych). Останній формулював свою позицію так: “Тут не йдеться про жодне загострення відносин. Був би останнім, хто до цього закликав. Але є одна річ. Або стоїмо на ґрунті права... Пане міністре, між твердженнями “геноцид” і “ознаки геноциду” є тонка межа. І якщо лише ця тонка межа має загострити відносини з Україною і чимось зашкодити, то я цього напевне не розумію. Тут згадано про те, як п'ять років тому було прийнято ухвалу, і нині ... Але ж обставини могли змінитися, оскільки змінилися факти, оскільки дослідження... Tam ze..

У підсумку тоді за ухвалу голосували представники “Громадянської платформи”, Польської селянської партії (Polskie Stronnictwo Ludowe, PSL) і SLD, хоча й із застереженнями. Категоричною була фракція PiS, яка утрималася під час голосування. Серед інших звернімо увагу на позицію Руху Палікота, який не підтримав ухвали, аргументуючи це тим, що Сейм не є відповідним місцем для встановлення історичної правди. А лідер цього парламентського угруповання Януш Палікот (Janusz Palikot), назвав обговорення цієї теми в парламенті курйозним і вказав на 200-літню колонізацію поляками українських земель. В одному зі своїх інтерв'ю він заявив: “Не дивуймося, що українці так реагують по такій історії. Бо це не проста історія. Не можемо говорити про геноцид, не говорячи про польські злочини і польську колонізацію, Не заховуймо правди, і нехай вона буде відповідно названа в підручниках з історії” Palikot: jak demony si$ obudzq, to niezywi zjedzq zywych [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http://www.wprost.pl/ar/408131.

Піднімали парламентарі й питання про встановлення 11 липня Днем пам'яті жертв волинської трагедії. Однак тоді проти таких намірів були Міністерство закордонних справ РП та представники “Громадянської платформи”. Тоді на засіданні Комісії Роберт Тишкевич (Robert Tyszkiewicz) слушно застерігав колег: “Акція викликає реакцію. Чи вживання значущих слів зменшить чи збільшить націоналістичні настрої в Україні? Пам'ятаймо, що ми повинні враховувати відповідальність і за процес історичного діалогу, і за примирення між народами, а це драматичне завдання (to jest dramatyczne zadanie przed nami). З одного боку, страшна історична правда, а з іншого - відповідальність за те, щоб ухвала не стала загрозою для важкого діалогу, який ми маємо з Україною” Pelny zapis posiedzenia Komisji Kultury i Srodkow Przekazu (nr 76) z dnia 12 czerwca 2013 r. [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http ://seim.gov.pl/seim7.nsf/Po sKomZrealizowane. xsp?komisja=KSP#76. І хоча це питання тоді активно обговорювали польські парламентарі, однак рішення не було прийняте.

Гострі дискусії на тему волинських подій ліберальні медіа тоді назвали “голосуванням геноциду”, окреслюючи їх як публічні торги щодо патріотизму, конкурс на найгарячіших оборонців Вітчизни, вибори апостолів правди Wronski P. Glosowanie ludobojstwa / Pawel Wronski // Gazeta Wyborcza. - 2013. - 13 lipca.. Праві кола сприйняли результати парламентських слухань як камуфлювання правди й масштабів злочину Austyn M. Wolynskie tabu: Szesc projektow, rozbiezne definicje, kamuflujqce niekiedy prawdziwy charakter i skal$ zbrodni - w sejmowej komisji kultury ruszajq dzis prace nad projektami uchwal upami^tniajqcych ludobojstwo na polskich Kresach / Marcin Austyn // Nasz Dziennik. - 2013. - 5 czerwca..

Висновки аналітиків про відсутність шансів на узгодження позицій української та польської сторони з волинського питання дуже швидко були підтверджені BujakP. Polityczne spory o upami^tnienie zbrodni na Wolyniu w polskim parlamencie / Piotr Buj ak // Pogranicze: Polish Borderlands Studies. - Opole, 2014. - T 2. - Nr 1. - S. 98..

Звернімо увагу на одну цікаву деталь. Радикалізацію настроїв у польському парламенті добре характеризує теза сенатора, історика за фахом Яна Жарина (Jan Zaryn) Ян Жарин (Jan Krzysztof Zaryn, 13 березня 1958 р.) - сенатор ІХ каденції, польський історик, який займається загалом історією католицької церкви у Польщі в 20 ст., діяльністю політичної еміграції після 1945 р. Від 11 січня 2006 р. до 9 квітня 2009 р. - директор освітнього бюро ІНП. про необхідність історичного наступу (“przeprowadzimy ofensywq: histoiyczn^”). Ще восени 2015 р. пролунали його заяви з неновими ідеями про “Львів як місто завжди вірне Польщі, без якого немає польського народу”, про “український народ, не здатний до самоусвідомлення без допомоги поляків. Українці мають визнати свою провину за волинську різанину і визнати цю трагедію актом геноциду польського народу” Zaryn J. Przeprowadzimy ofensyw^ historycznq! [Rezim elektronowy] / Jan Zaryn; rozm. przepr. Aleksander Szycht. - Warunki dost^pu: http://www/prawv.pl/z-kraiu/11096-jan-zarvn- przeprowadzimv-ofensvwe-historvczna. Впродовж 2016 р. волинське питання час від часу лунало у стінах польського парламенту: 10 лютого у виступі Малгожати Голіньської (Malgorzata Golinska) Sprawozdanie Stenograficzne z 11. posiedzenia Sejmu Rzeczvpospolitej Polskiej z dniu 10 lutego 2016 r. (drugi dzien obrad). - Warszawa, 2016. - S. 243 [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http://orka2.sejm.gov. pl/StenoInter8.nsf/0/05FFF623C697631BC1257F550060ED29/%24File/11

b ksiazka bis.pdf, 7 березня у запиті Артура Горського, 13 квітня у виступі Тереси Халас (Teresa Halas) Sprawozdanie Stenograficzne z 16. posiedzenia Sejmu Rzeczvpospolitej Polskiej z dniu 13 kwietnia 2016 r. (drugi dzien obrad). - Warszawa, 2016. - S. 210-211 [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http://orka2.seim.gov.pl/StenoInter8.nsf/0/53F1C469FFF8C73AC1257F9400554F70/%2

4File/16 b ksiazka bis.pdf.

Сенат РП 7 липня 2016 р. приймає ухвалу “у справі віддання шани жертвам геноциду, вчиненого українськими націоналістами над громадянами ІІ РП”. У коментарях “Rzeczypospolitej” сенатор Роберт Ґавел (Robert Gawel), представник “Права і справедливості”, пояснював, що дефініцію “геноцид” використали ще й тому, що вбивства здійснювали з особливою жорстокістю. Він наголосив: “ми твердо сформулювали свою точку зору. Це Україна потребує нас для політики, економіки та оборони” Ferfecki W. Ukraina boi si$ Wofynia / Wiktor Ferfecki, Ruslan Szoszvn // Rzeczpospolita. - 2016. - 13 lipca.. Один із найдосвідченіших парламентарів Богдан Борусевич (Bogdan Borusewicz) на це зауважив: “Тоді загинуло кільканадцять тисяч українців! Дії поляків мали менший масштаб, але вони були такі самі жорстокі, як і дії другої сторони. Дискусія необхідна, але тільки спільна дискусія поляків та українців. Нам не можна бити палкою по голові Україну тому, що та нині слабша від нас!”. З політичних угруповань протестувала щодо ухвали “Громадянська платформа”, оскільки це приведе до погіршення відносин з Україною Ibidem.. її представник Богдан Борусевич під час дискусії звернув увагу на дві обставини: перша - неприпустимість і неконституційність вимагати прийняття тих чи інших рішень від Сейму, друга - зміст ухвали може призвести до “різних шаленств та глибинного націоналізму” Baranowski Z. Sejm nie zd^l / Zenon Baranowski // Nasz Dziennik. - 2016. - 11 lipca. - S. 8.. Ян Рулєвський (Jan Rulewski) зазначив, що деякі її твердження заблокують майбутнє українсько-польських відносин і нагадують риторику Владіміра Жиріновського. Саме це відкрите протистояння / битву між партіями PiS i PO (разом з очікуваннями кресов'яків) треба вважати одним із нових контекстів волинської теми у 2016 р. Pigcak W. Cien Wofynia / Wojciech Pfycak // Tvgodnik Pow^zechy. - 2016. - 17 lipca. - S. 20-24..

Однак Сейм, у якому більшість належить представникам “Права і справедливості”, відклав розгляд подібної ухвали. Одним із пояснень цього може бути небажання ускладнювати ситуацію України на саміті НАТО у Варшаві, який відбувався 8-9 липня 2016 р. Це відразу спричинило звинувачення панівної еліти у зраді кресов'яцьких середовищ Самі ж кресов'яки блискавично організували демонстрації перед Сеймом (див.: Ferfecki W. Starcie о Wolyn / Wiktor Ferfecki // Rzeczpospolita. - 2016. - 8 lipca. з боку угруповання Кукіз'15 (Kukiz'15), зокрема ві- цемаршалка Сейму Станіслава Тишка (Stanislaw Tyszka). Нагадаємо, що в альтернативному законопроекті від фракції Кукіз'15 (Kukiz'15, posel Wojciech Bakun) в обґрунтуванні кваліфікації волинських подій як геноциду його автори покликаються на День пам'яті жертв Голокосту (27 січня), День пам'яті геноциду вірмен (24 квітня), День пам'яті жертв геноциду в Руанді (7 квітня). Про Дмитра Донцова, автора доктрини українського інтегрального націоналізму, зазначають, що він “формулює ідеї, дуже схожі на думки і постулати лідера Третього Рейху, які містить “Майн Кампф” Poselski projekt ustawy o ustanowieniu 11 lipca Narodowym Dniem Pami^ci Ofiar Ludobojstwa dokonanego przez OUN-UPA na obywatelach polskich Kresow Wschodnich II Rzeczypospolitej [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http://orka.seim.gov.pl/Druki8ka.nsf/0/5DFAF429E553 A629C1257F9300303DE6/%24File/407.pdf. Опозиція критикувала більшість за “м'якість”, вказуючи, що Волинь'43 вшановують ухвалою, а не законом, себто документом, ієрархічно нижчим. Визначення “геноцид” отримали лише події 1943-1945 рр., тоді як кресов'яни жадали ширшого контексту. Роберт Вінніцький (Robert Winnicki), лідер партії “Національний рух”, у своїй промові наголошував, що часові рамки “геноциду”, вказаного в постанові, надто вузькі і їх потрібно розширити від 1939 по 1947 р. Sprawozdanie Stenograficzne z 23. kosiedzenia Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej w dniu 22 lipca 2016 r. (czwarty dzien obrad). - Warszawa, 2016. - S. 466. [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http://orka2.seim.gov. pl/StenoInter8.nsf/0/8E19C062BBB0D7C5C1257FF80074F0DD/%24File/2

3 d ksiazka bis.pdf

Це дає змогу припустити, що PiS, з одного боку, розуміє, наскільки наявність бандерівської символіки в сучасній Україні дратує та ображає родини загиблих, а це, своєю чергою, не дозволяє мовчати; з іншого боку, угруповання Ярослава Качиньського не хоче, щоб суперечки щодо минулого призвели до погіршення українсько-польських відносин. Тим паче, за обставин, коли є сусід, який би прагнув отримати максимальний зиск від суперечок Києва й Варшави Memches F. Klopot PiS z Wolyniem / Filip Memches // Rzeczpospolita. - 2016. - 8 lipca.. Хоча саме це й стало тривожним сигналом. Адже серед усього іншого з трибуни Сейму вперше пролунав сумнів у тому, що Україна воює з Росією. Його висловив Януш Саноць- кий (Janusz Sanocki): “Нам кажуть, що ми повинні піти на поступки, бо Україна воює з Росією. Україна не воює з Росією! Не во-ю-є! Можете це перевірити” Sprawozdanie Stenograficzne z 23. Posiedzenia Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dniu 20 lipca 2016 r. (drugi dzien obrad). - Warszawa, 2016. - S. 234. [Rezim elektronowy]. - Warunki dost^pu: http://orka2.sejm.gov. pl/StenoInter8.nsf/0/B241526A8B66391AC1257FF6005FB345/%24File/23

b ksiazka.pdf. Інший парламентар (Юзеф Бринкус / Jozef Brynkus) висловив застереження щодо необхідності згадки про російську агресію у волинській ухвалі Ibidem..

Як і 2013 р. найгострішою темою обговорення стало питання, який термін вжити для означення того, що відбувалося на західних землях України в роки Другої світової війни. Прикметними стали в устах польських парламентарів порівняння з радянським та німецьким геноцидом польського народу (Mieczyslaw Kazimierz

Baszko, Sylwester Chrnszcz), означення як польського Голокосту (Ireneusz Zyska, Robert Winnicki) Ibidem.. Посол Іренеуш Зиска (Ireneusz Zyska) взагалі стверджував, що жорстокість злочинців та розміри вбивств не мають собі рівних у сучасній світовій історії. Ельжбета Боровська (Elzbieta Borowska) використала парламентську трибуну, щоб перераховувати “способи мордування” поляків.

Одним із принципових моментів дискусії було встановлення національного Дня пам'яті саме 11 липня, на чому наполягали лідери кресов'яцьких організацій. Під час обговорення PiS пропонував як альтернативні дати 17 вересня (початок агресії СРСР на Польщу) чи 11 серпня (початок етнічних чисток поляків у СРСР за наказом наркома Миколи Єжова). Цікавою є й інша деталь. У резолюції 2013 р. серед перерахованих формацій, які брали участь у етнічних чистках поляків на колишніх землях Другої Речі Посполитої, було згадано лише дві - ОУН і УПА. В постанові 2016 р. до ОУН і УПА додано також сформовану з українців дивізію СС “Галичина” та “інші українські формації, які співпрацювали з німцями”. У залі Сейму не сприймали погляд на ці організації як структури, які воювали за незалежність України. Адже “Українська повстанська армія не воювала з німецькими окупантами, але мордувала польських громадян” (Бернадета Криніцька/Bernadeta Krynicka). Тим паче, поза увагою залишилася боротьба ОУН і УПА з радянським режимом.

Засадничою і принциповою тезою, яка пояснює перебіг дискусії в польському Сеймі, є теза Міхала Дворчика (Michai Dworczyk), який представляв ухвалу, що “факт геноциду не підлягає дискусії”. Саме такий односторонній підхід видається найменш придатним для розгляду питань міждержавних та міжнаціональних відносин. Сприйняття як зради консультацій з українською стороною, “нащадками тих, хто мордував громадян Другої Речі Посполитої на кресах” (Войцех Бакунь / Wojciech Bakun), навряд чи сприятиме позитивному процесу.

До того ж, в ухвалах польського парламенту 2016 р. не прозвучало знаменитої формули примирення “Пробачаємо і просимо пробачення” Слід нагадати, що ця формула не була винаходом для процесу українсько-польського примирення. У 1965 р. польські єпископи звернулися до німецьких єпископів з “Відозвою” (листом), яка містила пропозицію налагодити співпрацю. Йшлося про взаємне примирення через церкву двох народів - польського та німецького. У зверненні вказувалося на складні відносини на польсько-німецькому пограниччі впродовж тисячолітньої історії і особливо під час Другої світової війни. Важливого морального й політичного характеру набув заклик взаємного примирення та поєднання, які містили знамениті нині слова “Простягаємо до вас (...) наші руки, пробачаємо і просимо пробачення”. Цей лист став початком польсько-німецького порозуміння. На той час не минуло і двох десятиліть після жахів Другої світової війни. Багато хто у Польщі, навіть серед віруючих, не міг припустити думки, що поляки можуть / мають вибачити німцям злочини нацизму. Ще більш неприйнятним видавалося, що поляки можуть просити вибачення у німців.. Нині можна твердити, що накладання формули польсько-німецького примирення на українсько-польські відносини не спрацювало. І цьому, ймовірно, є ціла низка причин. По-перше, коли розпочинався / відбувався процес польсько-німецького примирення, значна кількість і жертв, і катів були живими. Це знімало питання персональної відповідальності за ті чи ті дії та потребу порахунків із власним сумлінням. Коли ж перед українським та польським суспільствами постало “волинське” питання, то цей прямий зв'язок був відсутній і час до часу виникало запитання: “Чому я повинен відповідати за те, чого я не вчиняв?”. Друга, не менш важлива відмінність: ініціаторами пробачень в польсько-німецькому порозумінні були священики з обох (!) сторін. Використовуючи свої впливи на суспільство, вони просували ці думки у свої пастви, таким способом формуючи відповідну суспільну опінію. Питання українсько-польського примирення порушили та використовують політики обох країн. Як зауважують аналітики, цією резолюцією було завершено етап спроб примирення за формулою “Прощаємо і просимо пробачення”. Замість цього було використано мотто “Не про помсту, лише про пам'ять кричать жертви” (“Nie o zemstq;, lecz o pami^c wolaj^ ofiary”). Певні вказівки на причини зміни позиції польського політикуму дає нам теза Міхала Дворчика про те, що проблемою сучасних українсько-польських відносин не є вибачення чи перепросини, а те, якими будуть через кілька років наслідки історичної політики, яку нині провадить Україна Dworczyk M. Spor o pami^c / Michal Dworczyk: rozmawia Wieslawa Lewandowska // Niedziela Ogolnopolska. - 2016. - Nr 29. - S. 36-37..

Одним із найнеприємніших моментів треба вважати той факт, що рішення про визнання подій на Волині геноцидом підтримали майже всі депутати Сейму (432 із 460) незалежно від політичних уподобань. Утрималися від голосування десятеро обранців (J. Cichon, M. Swi^cicki, M. Zemnala (PO), E. Lieder, K. Lubnauer, J. Meysz- towski, K. Mieszkowski, M. Rosa, J. Scheuring-Wielgus, A. Szlapka), а деякі просто не голосували (S. Huskowski, J. Protasiewicz, M. Kaminski, S. Niesilowski, R. Petru).

Це рішення викликало цілком очікувану реакцію в української сторони. Президент України Петро Порошенко висловив свій жаль з приводу ухвали польського Сейму. Щобільше, незадовго перед тим, під час візиту у Варшаві, він вшанував пам'ять жертв волинської трагедії, схиливши коліна.

У контексті аналізу обговорення в польському парламенті волинського питання варте уваги й спостереження посла України у Польщі Андрія Дещиці про те, що “частина польських політиків, приймаючи постанову щодо вшанування жертв Волині, так і не врахувала неодноразових звернень та пропозицій української сторони щодо спільної оцінки нашої спільної трагічної історії” Дещиця про рішення Сейму Польщі щодо Волинської трагедії: одностороння політична оцінка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unian.ua/politics/1432003-deschitsva-pro- uhvalu-sevmu-polschi-schodo-genotsidu-na-volini-odnostoronnva-politichna-otsinka.html. Саме односторонність заяв та оцінок, відсутність діалогу на політичному, науковому / академічному, суспільному рівнях потрібно вважати визначальними для останніх років.

Вказуючи на те, що рішення польського Сейму повністю ревізують п'ять принципових спільних документів, екс-президент України Леонід Кравчук висловив думку, що ці заяви були продиктовані емоціями, “або може якимись політичними вихилясами, які виникли через якісь специфічні причини” Кравчук назвав заяви польського Сейму щодо “Волинської трагедії “політичними вихилясами” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://voi.com.ua/news/501557/.

Настрої по обидва береги Бугу радикалізуються, а рішення польських парламентарів примушують українців говорити відверто ті речі, про які до цього намагалися не нагадувати - і що прикметно, не забуваючи шукати своє місце на шляху українсько- польського порозуміння. Політолог Остап Кривдик дуже чітко сформулював цю тенденцію в настроях: “Ми разом повинні пройти тяжку стежку. Польща має визнати своє імперське минуле і, аналогічно до Британії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, закінчити його, визнавши те, що Україна була колонією і мала право на свою боротьбу. Україна ж мусить чітко назвати тих діячів визвольного руху, хто чинив військові злочини, засудити їхні ідеї і практики, берегти пам'ять жертв їхніх злочинів” Кривдик О. Ексгумація війни [Електронний ресурс] / О. Кривдик. - Режим доступу: http:// www.istpravda.com.ua/columns/2016/07/22/149154/.

Водночас останні соціологічні опитування, які провів 21-28 листопада 2016 р. Український інститут майбутнього, вселяють оптимізм і вказують, що українське суспільство не налаштоване на ескалацію і схильне перевести “волинську” дискусію в діалог професійних істориків без здійснення симетричних кроків Романенко Ю. Как украинцы смотрят на отношения между Украиной и Польшей [Электронный ресурс] / Ю. Романенко. - Режим доступа: http://hvvlva.net/analvtics/politics/kak-ukraintsvi- smotrvat-na-otnosheniva-mezhdu-ukrainov-i-polshev.html.

Такі результати можуть свідчити також і про те, що “волинська тема” в Україні й надалі не належить до мейнстримових, на відміну від Польщі.

Що ж далі? Польській стороні потрібно припинити гратися з цією непростою темою, кидати українцям звинувачення в геноциді (бо в тій історії і українці, і поляки були й у катами, і жертвами) та приймати непродумані рішення. Навіть маючи переконання у власній правоті, потрібно пам'ятати, що буде наступний день і не можна робити заяви, які щонайменше ускладнюють діалог.

Українська сторона врешті-решт має поставитися до українсько-польських відносин загалом і теми волинської трагедії зокрема серйозно й поважно. Доки українська влада і суспільство не зрозуміють, що цю тему не вдасться замовчати або тримати на рівні регіональних пріоритетів, нам не вийти з цього глухого кута. Українські політики, науковці та суспільство загалом має водночас і віддавати шану воякам УПА за їхню боротьбу за незалежну Україну (як це, до речі, відбувається з воїнами АК у Польщі), й об'єктивно оцінювати те, що відбулося на західних землях України, пам'ятаючи і українські, й польські жертви конфлікту.

Хоча польські депутати, приймаючи рішення, пояснювали, що їхня мета - “остаточно закрити волинське питання”, є великі сумніви, що вийде саме так. У процесі розгляду постанови частина депутатів Сейму обурювалася, що рішення приймають постановою, а не законом, і обіцяли “виправити цю ситуацію”.

стенографічний звіт протистояння

Размещено на Allbest.ru