Героїчний образ жінки в радянській риториці на прикладі Софії Соколовської

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 82-92.09:[929:329.614'13-055.3(47+57)(045)

Героїчний образ жінки в радянській риториці на прикладі Софії Соколовської

Людмила Аскерова

У статті схарактеризовано механізми формування образу героїчної жінки у свідомості читачів на прикладі біографічних відомостей С. Соколовської, що публікувалися у 1960-1980 рр. Зроблено спробу виявити характерні риси образу жінки-героїні в радянській риториці. Розглянуто окремі факти минулого С. Соколовської як спроба героїзації образу, вказується на гіпертрофованість оцінки авторами деяких сюжетів біографії. Показано тяглість процесу формування образу революціонерки, коли біографи, описуючи дитячі та юнацькі роки жінки, вже включали моменти її підпільної діяльності. Подано найбільш уживані характеристики, якими автори наділяли С. Соколовську, створюючи героїчну постать.

Ключові слова: жінка-підпільниця, героїчний образ, біографія, революційні події, радянське суспільство.

Образ жінки у радянському суспільстві був багатогранним, крім власне жіночого (матері, берегині, господині), був образ жінки-робітниці, колгоспниці, а також жінки-героїні. Засобами радянської пропаганди постійно підкреслювалася роль жінки у суспільстві. І це не дивно, оскільки, як зазначала О. Коханова, «на думку більшовиків, жінки могли стати головною опорою революціонерів за умови, що вони отримають небачені до того часу права і можливості. Одним із гасел більшовиків стало надання жінкам рівних із чоловіками політичних, соціальних, культурних прав, організація державної системи охорони дитинства, материнства і жіночої праці» [1, с. 37]. Після перемоги, більшовики продовжили активно використовувати образ «радянської» жінки, зокрема її героїчний аспект: на шпальтах газет друкувалися статті відповідного змісту, біографії жінок, які проявили себе чи то в революційній боротьбі, чи то під час військових дій, чи то на трудовому фронті. Отже, тиражування образу героїчної жінки у радянській державі відбувалося повсякчас.

Проблематиці ролі жінки у радянському суспільстві присвячені наукові розвідки М. Смольніцької [2]. Питання суспільно-політичного, соціально-культурного становища жінки у 20 - 30-ті рр. ХХ ст. вивчали О. Коханова [3], О. Розовик [4]. С. Маркова акцентувала увагу на «жіночому питанні» як факторі розширення соціальної бази радянської влади у 1920 - 1930-ті рр. [5].

Мета нашого дослідження - показати на прикладі життєпису Софії Соколовської формування образу героїчної жінки у свідомості людей за допомогою нарисів, вміщених на шпальтах газет та інших друкованих видань.

Софія (Олена) Іванівна Соколовська народилася 12 квітня 1894 р. в Одесі в дворянській сім'ї. Батько був адвокатом, мати працювала на бактеріологічній станції. У 1903 р. сім'я переїхала до Чернігова. Софія навчалася у жіночій гімназії, по закінченні якої у 1912 р. вступила до Петербурзького медичного інституту, а потім через рік перейшла на юридичний факультет Бестужевських вищих жіночих курсів [6, с. 4]. 1918 р. очолила Чернігівську раду робітничих і солдатських депутатів. Пізніше Софія Іванівна долучилася до чернігівського підпілля, потім переїхала до Києва, а згодом до Одеси. В грудні 1919 р. вона була відряджена до Франції як представник Комінтерну. Повернувшись із Франції, С. Соколовська жила та працювала у м. Москві, редагувала партійний журнал «Массовик», була залучена до роботи Московського комітету партії. Вона працювала заступником директора, а потім директором і художнім керівником кіностудії імені М. Горького [7, с. 4].

12 жовтня 1937 р. Софія Соколовська була заарештована, звинувачена у шпигунстві та участі у контрреволюційній організації. 26 серпня 1938 р. засуджена Військовою колегією Верховного суду СРСР до вищої мірі покарання. Розстріляна 26 серпня 1938 р. 3 березня 1956 р. Військовою колегією Верховного суду СРСР Софія Іванівна Соколовська була реабілітована. Всі відомості про арешт та реабілітацію подані на Олену Кирилівну Соколовську, що пов'язано з псевдонімом «Олена», який Софія мала, працюючи у підпіллі, це ім'я супроводжувало її все життя [8].

Вже наприкінці 1950-х рр. почали з'являтися публікації, присвячені С. Соколовській. Серед авторів нарисів про її життя та діяльність є жінки (Віра Лапіна, Марія Імшенецька), молодість яких пройшла на тлі революційних подій 1917 - 1921 рр. на Чернігівщині. Характерно, що вони писали про С. Сколовську як про свою соратницю - близьку по духу та за переконаннями.

Публікації про Софію Іванівну були вміщені до збірників «Женщины русской революции» та «Женщины в революции», анонсованих як книги про жінок, активних учасниць революційних подій 1917 - 1921 рр. [9]. У деяких розвідках підкреслювався гендерний аспект, акцентувалася увага читача саме на тому, що ця «мужня жінка увійшла в історію [...] як казково безстрашна людина», «перша чернігівська жінка-більшовичка», «перша серед героїнь більшовицького підпілля України» тощо [10].

Біографи жінки звертали увагу на те, що Софія, ще навчаючись в чернігівській гімназії, була залучена до «революційної діяльності, відвідувала нелегальні гуртки» [11, с. 4]. На квартирі у неї проводилися підпільні збори, диспути, діяла підпільна бібліотека [12, с. 2].

У Петербурзі Софія Соколовська продовжувала активну діяльність: переховувала і поширювала більшовицьку літературу, добувала шрифти для підпільної друкарні, її кімната була партійною явкою [13, с. 4]. 1915 р. вона вступила до РСДРП і примкнула до її більшовицького крила. «Буваючи на канікулах у Чернігові, С. Соколовська керувала гуртками робітників і учнів. Друкувала і поширювала листівки із закликами проти війни не тільки серед солдатів Чернігівського гарнізону, а й у військових частинах Києва, Кременчука, Черкас» [14, с. 4].

У нарисах про життя та діяльність С. Соколовської автори наголошували на вагомості її постаті в історії більшовицького руху. У січні 1918 р. С. Соколовську обрали головою Чернігівської Ради робітничих і солдатських депутатів [15, с. 4]. У червні 1918 р. чернігівські більшовики відрядили С. Соколовську делегатом на І з'їзд КП(б)У, що відбувся 5 - 12 липня у Москві, де Софія Іванівна була заявлена під ім'ям Олени Кирилівни Мрійської. Із того часу це ім'я стало партійним псевдонімом Соколовської [16, с. 3]. Потім С. Соколовська була задіяна у Києві, і знову як одна з організаторів та керівників місцевого підпілля. На ІІ з'їзді КП(б)У вона делегат вже від київських більшовиків [17, с. 4].

Більшість авторів, описуючи життя та діяльність С. Соколовської, наводять факти біографії, що мали сформувати у читача образ відважної, холоднокровної та впевненої в своїх силах, а відтак - в загальній перемозі, жінки. Улюблений сюжет біографів, в якому розповідається про обшук у квартирі Софії Іванівни: «Одного разу в Києві на квартиру до Соні прийшли з обшуком німецькі жандарми. Соня відкрила двері. Але не розгубилася. Господині не було вдома, вона ламаною німецькою мовою, використовуючи всю свою чарівність, пояснила, що Соколовської немає. Але вона теж квартирантка і допоможе зробити обшук. Відкриваючи валізи, шафи, ящики столів, тут же переховувала все. А коли німці пішли ні з чим, вона, взявши свої речі, покинула цю квартиру назавжди» [18, с. 2].

До м. Одеса Софія приїхала 12 листопада 1918 р. Біографи С. Соколовської найчастіше зупиняли свою увагу на одеському періоді підпільної діяльності жінки. М. Левкович, А. Шиганов вказували, що С. Соколовська була одним з керівників Одеської підпільної організації більшовиків і, як писав О. Лайне, відразу включилася в активну діяльність: стала секретарем обласного комітету; працювала при «Колегії іноземної пропаганди» (створеної у січні 1919 р. при Одеському підпільному обкомі партії), що займалася виготовленням та поширенням агітаційних листівок серед іноземних військових; була співробітником підпільної газети «Комуніст», яка видавалася російською і французькою мовами [19, с. 434-444].

О. Лайне художньо зображав відважну дівчину - С. Соколовську, яка залучала до політичної діяльності іноземних солдатів, писала замітки, брала участь у заходах підпілля. Так, наприклад, для керівництва місцевими революційними організаціями виїжджала до Миколаєва, Херсона, Севастополя та Очакова. Перебуваючи в останньому, жінка, за описом О. Лайне, в кращих театральних традиціях розіграла роль вдови поміщика, звернувшись до коменданта військового гарнізону з проханням дати їй зброю, аби захистити свій маєток від зухвалих селян. І що цікаво, за сюжетом нарису, комендант погодився та продав зброю [20, с. 434444]. Вказувалося на вміння жінки вживатися в будь-який образ, і все заради «великої справи». При цьому образ продумувався до дрібниць, все повинно було відповідати створюваній легенді, аби справити належне враження на оточуючих: екіпаж, обслуга, одяг, манери. «Звертаючи увагу очаківських жителів, розкішний фаетон, запряжений парою коней, яких вже давно не бачили в місті, прогримів по мостовій і зупинився перед комендатурою. Кмітливий кучер вихорем зірвався зі свого місця і допоміг вийти елегантній молодій дамі в капелюшку з вуаллю» [21, с. 434-444]. Також відмічалася і її «акторська гра», як запорука успіху при виконанні різноманітних завдань. «Хвилюючись, молода вдова плутала російські фрази з французькими, діставала із сумочки акуратно перев'язані стрічками документи чоловіка і розкладала їх на столі» [22, с. 434-444]. Автор, описуючи підпільну діяльність жінки, звертався до сюжетів, що явно гіпертрофовані, ба більше, міфоло- гізовані, створював образ героїні, яка здатна обійти, перехитрити ворогів, щоб виконати будь-яке завдання. При цьому вона застосовувала свою природню чарівність та неабияку кмітливість помножену на відважність.

Цей хист перевтілення для конспірації Софії Соколовської повсякчас підкреслювався. «її не відразу можна було пізнати під гримом. Вона була зодягнена в стилі тих буржуазних дам, які захоплено, з квітами зустрічали Денікіна» [23, с. 4], - писав автор одного з нарисів, посилаючись на свідчення Рози Луганської, ще однієї учасниці одеського підпілля.

Автори акцентували увагу на її зовнішньому вигляді, елегантності, вишуканих манерах та дорогому одязі як доказі її природних здібностей та майстерності перевтілення у роль. Отже, С. Соколовську зображали як вродливу, охайну, зі смаком вдягнену дівчину, яка справляла на оточуючих враження вихованої, освіченої людини. її наділяли такими якостями як: безстрашність, мужність, винахідливість, кмітливість тощо. «В пам'яті виникає привабливий образ невисокої тендітної дівчини з тонкими рисами обличчя, усміхненими карими очима і товстою косою. Завжди спокійна, будь-коли готова взяти на себе найважчу, найбільш небезпечну роботу. Сильної волі і щедрої душі, Олена приваблювала до себе людей, люди любили її і йшли за нею» [24, с. 3], - читаємо в одному з нарисів про С. Соколовську спогади тих, хто її знав особисто. Таким чином, у читача формувався образ жінки, яка заради «справи» готова пожертвувати всім: комфортом, свободою та навіть власним життям.

Із приходом на весні 1919 р. до Одеси більшовиків С. Соколовська - член губкому партії і губревкому, комісар юстиції, секретар ради оборони [25, с. 4]. Про подальше життя жінки - поїздку до Франції, роботу в Москві та арешт 1937 р. біографи пишуть досить стисло, схематично. Про арешт, взагалі, знаходимо згадку лише в одному нарисі, в інших вказувалося, що у 1938 р. життя С.І. Соколовської трагічно обірвалось [26, с. 3].

Автори нарисів вказували і на вшанування пам'яті героїні: присвоєння одній з вулиць Чернігова її імені, встановлення меморіальної дошки на приміщенні колишньої гімназії, проведення вечорів з нагоди ювілейних дат народження С. Соколовської [27].

Отже, формування радянською пропагандою образу героїчної жінки у свідомості населення відбувалося шляхом залучення засобів масової інформації, преси, друкованих видань тощо. Постать С. Соколовської була неоднозначною: з одного боку - вона «борець за ідеї більшовицької революції», з іншого - репресована за звинуваченням у шпигунстві та участі у діяльності контрреволюційної організації. Тому лише після реабілітації жінки 1956 р. почали з'являтися публікації про її життя та діяльність. Аналізуючи тексти біографічних нарисів про С. Соколовську, що публікувалися у 1960 - 1980 рр., можемо стверджувати, що всі автори, без винятку, вдавалися до її прославляння як жінки-підпільниці. При цьому біографи наділяли С. Соколовську майже надзвичайними здібностями до конспірації, холоднокровністю у кризових ситуаціях, умінням уникати арештів. Автори нарисів, описуючи дитячі та юнацькі роки С. Соколовської, вже включали моменти її підпільної діяльності. Деякі сюжети біографії жінки явно гіпертрофовані, коли автори намагалися створити образ ідеальної жінки-підпільниці, революціонерки, якій під силу будь-яке завдання. Тому автори біографічних нарисів про С. Соколовську повсякчас зверталися до перебільшення в оцінці життєвих сюжетів особи, а також використовували шаблонні вислови радянської пропаганди для характеристики жінки-підпільниці.

героїзація радянський соколовська

Література

1. Коханова О.О. Суспільно-політичне становище жінки в радянській Україні (20 - 30-ті рр. ХХ ст.): дис. канд. іст. наук: спец.: 07.00.01 / О.О. Коханова. - Харків, 2015. - 208 с.

2. Смольніцька М. «Жінка в радянському суспільстві: офіційний образ і реальна практика» [Електронний ресурс] / М. Смольніцька. - Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/85694/12- Smolinitska.pdf?sequence=1

3. Коханова О.О. Суспільно-політичне становище жінки в радянській Україні (20 - 30-ті рр. ХХ ст.): дис. канд. іст. наук: спец.: 07.00.01 / О.О. Коханова. - Харків, 2015. - 208 с.

4. Розовик О. Д. Жінки в громадсько-політичному та соціально-культурному житті УСРР (1920-ті роки): монографія / О. Д. Розовик. - Вінниця, 2014. - 454 с.

5. Маркова С. В. «Жіноче питання» як фактор розширення соціальної бази радянської влади (20 - 30-ті роки ХХ ст.) / С. В. Маркова // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2009. - Вип. 27. - С. 197 - 201.

6. Лучанська Р. Відважна підпільниця / Р. Лучанська, В. Лапіна // Деснянська правда (Чернігів). - 1964. - № 73 (11 квітня). - С. 4.

7. Коноваленко Л. Товариш Олена / Л. Коноваленко // Деснянська правда (Чернігів). - 1987. - № 47 (8 березня). - С. 3; Лучанська Р. Відважна підпільниця / Р. Лучанська, В. Лапіна // Деснянська правда (Чернігів). - 1964. - № 73 (11 квітня). - С. 4.

8. Соколовская Елена Кирилловна [Електронний ресурс] // Мартиролог жертв политических репрессий, расстрелянных и захороненных в Москве и Московской области в 1918-1953 гг. - Режим доступу: http:// www.sakharov-center.ru/asfcd/martirolog/?t=page&id=13534

9. Лайне О. Ей был неведом страх (Е. Соколовская) / О. Лайне // Женщины русской революции. - М., 1968. - С. 434 - 444; Левкович М. Отважные дочери украинского народа / М. Левкович // Женщины в революции. - М., 1959. - С. 257 - 271.

10. Імшенецька М. Славна чернігівська більшовичка / М. Імшенець- ка // Комсомольський гарт (Чернігів). - 1974. - № 44 (11 квітня). - С. 2; Левкович М. Отважные дочери украинского народа / М. Левкович // Женщины в революции. - М., 1959. - С. 262 - 263; Лайне О. Ей был неведом страх (Е. Соколовская) / О. Лайне // Женщины русской революции. - М., 1968. - С. 434 - 444.

11. Шиганов А. Товариш Олена / А. Шиганов // Деснянська правда (Чернігів). - 1978. - № 208 (24 жовтня). - С. 4.

12. Імшенецька М. Славна чернігівська більшовичка / М. Імшенець- ка // Комсомольський гарт (Чернігів). - 1974. - № 44 (11 квітня). - С. 2.

13. Лучанська Р. Відважна підпільниця / Р. Лучанська, В. Лапіна // Деснянська правда (Чернігів). - 1964. - № 73 (11 квітня). - С. 4.

14. Там само.

15. Шиганов А. Товариш Олена / А. Шиганов // Деснянська правда (Чернігів). - 1978. - № 208 (24 жовтня). - С. 4.

16. Коноваленко Л. Товариш Олена / Л. Коноваленко // Деснянська правда (Чернігів). - 1987. - № 47 (8 березня). - С. 3.

17. Лучанська Р. Відважна підпільниця / Р. Лучанська, В. Лапіна // Деснянська правда (Чернігів). - 1964. - № 73 (11 квітня). - С. 4.

18. Імшенецька М. Славна чернігівська більшовичка / М. Імшенець- ка // Комсомольський гарт (Чернігів). - 1974. - № 44 (11 квітня). - С. 2.

19. Лайне О. Ей был неведом страх (Е. Соколовская) / О. Лайне // Женщины русской революции. - М., 1968. - С. 434 - 444.

20. Там само.

21. Там само.

22. Там само.

23. Шиганов А. Товариш Олена / А. Шиганов // Деснянська правда (Чернігів). - 1978. - № 208 (24 жовтня). - С. 4.

24. Коноваленко Л. Товариш Олена / Л. Коноваленко // Деснянська правда (Чернігів). - 1987. - № 47 (8 березня). - С. 3.

25. Лучанська Р. Відважна підпільниця / Р. Лучанська, В. Лапіна // Деснянська правда (Чернігів). - 1964. - № 73 (11 квітня). - С. 4.

26. Коноваленко Л. Товариш Олена / Л. Коноваленко // Деснянська правда (Чернігів). - 1987. - № 47 (8 березня). - С. 3.

27. Шиганов А. Товариш Олена / А. Шиганов // Деснянська правда (Чернігів). - 1978. - № 208 (24 жовтня). - С. 4; Імшенецька М. Славна чернігівська більшовичка / М. Імшенецька // Комсомольський гарт (Чернігів). - 1974. - № 44 (11 квітня). - С. 2.

Liudmyla Askerova

THE HEROIC IMAGE OF WOMAN IN SOVIET RHETORIC USING THE EXAMPLE OF SOFIIA SOKOLOVSKA

The article determined mechanisms of the heroic image of woman in readers ' minds using the example of S. Sokolovska S biographical information published in 1960s - 1980s. (M. Imsh- enetska «Glorious Chernihiv Bolshevik», R. Luchanska, B. Lapina «The courageous crypto», O. Laine «Fear was unfamiliar to her (O. Sokolovska)», A. Shyhanov «Comrade Elena»). The figure of S. Sokolowska, who took part in the revolutionary events of 1917 - 1921 's., executed by shooting in 1938 on espionage charges and exonerated in 1956 is considered. Attention is drawn to the fact that only after the exoneration of the woman her publications begin to appear. An attempt to identify the characteristic features of the heroic woman's image in Soviet rhetoric was made. The article shows the continuous creation of the revolutionary woman's image, when the authors describing her childhood and adolescence have already included points of clandestine activity. The separate facts of the women's past as an attempt to heroize her image are studied to point at over-the-toppness of some scenes, when the authors tried to create an image of an ideal female revolutionary crypto, who is able to cope with any task and win the enemies. The most common characteristics used by the authors endowing S. Sokolowska are exposed.

Analyzing the impact of Soviet propaganda on popularization of the heroic image of the woman corresponding articles, biographies of women who have approved themselves either during the revolution, or during the military events, printed in newspapers and other periodicals, are reviewed. The conclusion is made in the article that the authors of biographical essays about S. Sokolowska always tended to exaggerate and hyperbolize in evaluating the person's life stories and used cliches to characterize the female crypto.

Key words: woman crypto, heroic image, biography, revolution, Soviet society.

Размещено на Allbest.ru